Імені м. П. Драгоманова



Сторінка10/29
Дата конвертації15.04.2017
Розмір4.89 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   29

Література:


1. Дашкевич Я. «Історія українського війська» – проблематика, автори, видавці // Історія українського війська. – Львів: Світ, 1992. – С. VІІІ.

2. Калакура Я. Українська історична думка на тлі національної ідеї // Микола Плав’юк: Україна – життя моє. – К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2002. – С. 535.

3. Українська дивізія «Галичина». Історико-публіцистичний збірник / Упор. М. Слабошпицький, В. Стеценко. – Київ–Торонто, 1994. – С. 131.

4. Дашкевич Я. Відновлення Української держави 1941 р. Проблеми дослідження // Українське державотворення. Акт 30 червня 1941. Збірник документів і матеріалів. – Львів–Київ: Міжнародна агенція «Піраміда», 2001. – С. ХХХ–ХХХІ.

5. Там само. – С. ХХХІІ.

6. ХХ століття. Історія, економіка, політика, ідеологія / Ред.-упор. А. Трубайчук. – К.: Асоціація істориків «Істина», 1997. – Кн. 3: Україна у другій світовій війні: Мат. для навч. закладів. – С. 206–233.

7. Там само. – С. 268–357.

8. Див.: Україна в минулому. – Київ–Львів: Ін-т української археографії НАН України, 1992. – Вип. 3. – С. 68–87.

9. Сторінки воєнної історії України. – К.: Ін-т історії України НАН України, 1997. – С. 201–217.

10. Українська Повстанська армія і національно-визвольна боротьба в Україні у 1940–1950 рр.: Мат. Всеукр. наук. конф. Київ, 25–26 серп. 1992 р. – К.: Ін-т історії АН України, 1993. – С. 183–186.

11. Там само. – С. 4–6.

12. Там само. – С. 45–50.

13. Там само. – С. 157–167.

14. Там само. – С. 97–119.

15. Там само. – С. 67–71.

16. Там само. – С. 125–131.

17. Спеціальні історичні дисципліни: Навч. посібник // За ред. В.О. Замлинського. – К.: НМК ВО, 1992. – 132 с.

Коньков В.

До 60-річчя визволення України
від фашистських загарбників

28 жовтня 2004 року виповнюється 60 років з дня визволення України від фашистської окупації.

Визначне місце у визволенні України займає підпільно-партизанський рух, який по розмаху, масовості та ефективності дій в тилу ворога по суті був другим фронтом.

Віроломний напад фашистської Німеччини та її сателітів на Радянський Союз з перших днів війни відчув небачений опір не тільки Червоної Армії, а і всього радянського народу. В умовах відступу військ Червоної Армії він був ефективним засобом стримання і виснаження сил агресора.

Народна війна в тилу ворога велася повсюдно: у містах і селах, на залізничних вузлах і станціях, на річках в лісових і степових районах України.

На бій з фашистами стали бійці Червоної армії, працівники міліції і Комітету Державної безпеки, чоловіки, жінки і діти, партійні і безпартійні, віруючі і атеїсти, люди різних національностей і професій.

То була нерівна, жорстока і безкомпромісна боротьба народних месників з зухвалими і підступними ордами фашистів і їх найманців, вона знаходила своє втілення, насамперед в організованих збройних діях партизанських загонів і груп, і широкій диверсійно-розвідувальній діяльності підпільних комітетів і організацій комуністичної партії та комсомолу.

В неймовірно тяжких умовах 1941 року датується зародження і розгортання партизанської і підпільної боротьби з агресором, вогненний рубіж цього смертельного двобою проліг від Північного льодовитого океану до Чорного моря.

По обидва боки фронту бійці Червоної армії разом з партизанами і підпільниками відстоювали найдорожче, свою Батьківщину, рідну землю, свої надбання, свої сім'ї, своє майбутнє.

Усе це давалося не легко і сплачувалось найдорожчою ціною – людським життям. Важко доводилось фронтовикам, а ще важче було партизанам і підпільникам, які знаходились у постійному оточенні і на самозабезпеченні в умовах ворожого тилу. Але ні кривавим терором, ні всякого роду фашистською підступною пропагандою загарбникам так і не вдалося погасити полум'я партизанської боротьби на окупованій ним території.

Уже під кінець 1941 року на окупованій території України активно діяли 883 партизанських загони і диверсійно-розвідувальні групи, в яких нараховувалось близько 80 тисяч партизанів, які від окремих локальних актів опору і помсти швидко перейшли до широкомасштабних організованих дій, що і координувались і узгоджувались з командуванням Червоної армії та підпільними комітетами і організаціями.

З 1942 по 1944 роки керівництво підпільно-партизанським рухом здійснював Нелегальний ЦК КП/б/ України і його військово-оперативний орган – Український штаб партизанського руху на чолі з видатними керівниками Д.С. Коротченком та Т.А. Строкачем.

Уже на початку 1942 року збройну боротьбу з ворогом вели 8 великих партизанських з'єднань, 900 партизанських загонів і більше тисячі диверсійно-розвідувальних груп. Вони відволікали на себе окрім поліції, жандармерії, окупаційних військ, більше 120 тисяч солдатів і офіцерів регулярних військ Вермахту, що знімались з фронту на боротьбу з партизанами.

Після Сталінградської битви, в умовах широкого наступу Червоної Армії на центральному фронті, партизани України завдали відчутних ударів по комунікаціях противника, не давали змоги гітлерівському командуванню регулярно поповнювати фронт живою силою, озброєнням, боєприпасами та всім необхідним для ведення війни.

Документи свідчать, що внаслідок бойових та диверсійних операцій українських партизанів і підпільників було вбито і поранено понад ЗО тисяч ворожих солдатів і офіцерів, знищено 60 танків, 15 літаків, 14 пароплавів, підірвано 576 військових ешелонів, виведено з ладу залізничні вузли в містах Сарни, Шепетівка, Здолбуново, Коростень, Ковель і Ніжин.

Це була вагома допомога наступаючим частинам Червоної Армії.

Найбільш потужні дошкульні удари партизанами України були завдані на комунікаціях ворога під час Курсько-Орловської битви. 1023 ворожі ешелони з живою силою і технікою не дійшли до фронту, їх зупинили партизанські міни. Прикладом цього в історію підпільно-партизанського руху увійшла видатна операція, проведена Чернігівсько-Волинським партизанським з'єднанням під командуванням О.Ф. Федорова та В.М. Дружиніна під назвою "Ковельський вузол", в наслідок якої був повністю паралізований рух ворожих ешелонів цього напрямку. 603 ворожих ешелони зупинили і знищили федоровці в 1943 році під час Курсько-Орловської битви.

Уже з осені 1943 року бойова діяльність партизанських з'єднань і загонів України тісно пов'язувалась з бойовими операціями Червоної Армії після переможних боїв на Курській дузі, яка перейшла в наступ по всьому фронту і вийшла на береги Дніпра.

В битві на Дніпрі та визволені столиці України м. Києва брали участь партизанські з'єднання і загони під командуванням С. Ковпака, М. Наумова, О. Сабурова, М. Попудренка, І. Хитриченка, І. Бовкуна, М. Таранущенка, В. Ушакова, Ю.Збанацького, В. Науменка та багато інших партизанських загонів і груп.

Партизани заздалегідь провели доскональну розвідку оборонних укріплень ворога на Дніпрі та його підступах, знищили у районах дії Червоної армії ворожі гарнізони і поліцейські стани, навели 25 переправ на річках Дніпрі, Десні і Прип'яті, чим надали відчутну допомогу наступаючим частинам Червоною Армії при здійсненні операції по звільненню м. Києва. У боях за визволення столиці України м. Києва брало учать понад 20 тисяч народних месників.

З метою підвищення ефективності партизанської боротьби в тилу ворога за наказом Українського штабу партизанського руху в 1943- 1944 роках успішно здійснено легендарні бойові рейди по тилах ворога партизанських з'єднань під командуванням С. Ковпака, О. Федорова, О.Сабурова, М. Наумова, Я. Мельника М. Шукаєва, П. Вершигори.

Ці з'єднання пройшли з боями по тилах ворога більш ніж 60 тисяч кілометрів, знищуючи на своєму шляху ворожі гарнізони, поліцейські стани, залізничні і шосейні мости, військові склади і залізничні станції. Під час цих рейдів було визволено від фашистської окупації сотні сіл і міст України.

На завершальному етапі визволення України від фашистської окупації перед партизанськими формуваннями було поставлено завдання здійснити ряд важливих рейдів по західних областях України з метою руйнування німецького тилу та наданню допомоги місцевому населенню в розгортанні партизанської боротьби.

У продовж 1944 року партизанські з'єднання і бригади О. Федорова, Д. Медведева, В. Бегми, А. Бринського, В. Карасьова, М. Рудича, С. Малікова, М. Таратути, І. Шитова та інші з'єднання і загони, що діяли в західних областях України розгромили 50 ворожих гарнізонів, підбили 638 ворожих танків і бронемашин пустили під укіс 1015 військових ешелонів ворога, разом з Червоною Армією звільнили всю територію Західної України.

Підбиваючи підсумки підпільно-партизанської боротьби у роки Великої Вітчизняної війни слід наголосити, що під керівництвом Нелегального ЦК КП(б)У і УШПР збройну, політичну і економічну боротьбу з ворогом в Україні вели 3992 підпільних комітети, організації і групи, 558 комсомольсько-молодіжних організацій, в діяльності яких брало участь більше 103 тис. підпільників, 46 партизанських з'єднань, 1993 партизанські загони і розвідувально-диверсійні групи чисельністю 517 тис. партизанів. Крім цього, в інших формах боротьби з німецькими загарбниками брало участь майже один мільйон 400 тисяч громадян України.

Історія Великої Вітчизняної війни, а також архівні відомості і матеріали свідчать, що народні месники України знищили 465 тисяч ворожих солдатів і офіцерів, 5019 військових ешелонів, підірвали 1566 танків і бронемашин, 13535 автомобілів, вивели з ладу 820 гармат і мінометів, збили і знищили на землі 211 літаків, потопили 105 пароплавів, барж та катерів, підірвали 607 залізничних та 1589 шосейних мостів, близько 2,6 тисячі об'єктів промислово-виробничого призначення, розгромили 411 ворожих гарнізонів та поліцейських станів, 56 військових штабів.

Партизанами України у 1941-1944 рр. були захоплені у противника трофеї:

– склади різні – 172;

– танки та бронемашини – 13;

– гармати 190;

– міномети;

– гвинтівки – 60355;

– пістолети – 2903;

– автомати – 5971;

– снаряди та міни – 63 303;

– гранати – 27 245;

– патрони-12200000;

– потяги – 5;

– вагони та платформи – 210;

– автомашини – 987;

– коні – ЗО 361;

– вози – 5 314;

– рогатої худоби – 13 569 голів

та багато іншого військового майна.

Важливе значення для розгрому загарбників мала розвідувальна діяльність партизанів і підпільників України. УШПР отримав від них більш як 3625 надзвичайно важливих розвідувальних повідомлень, що всебічно характеризували найважливіші військові, політичні та економічні заходи окупантів, містили детальні відомості про дислокацію військ противника, їх чисельність та розташування оборонних споруд. Всі ці відомості були надіслані УШПР Ставці ВГК, Генеральному штабові Червоної Армії.

Розмах, масовість та ефективність війни в тилу противника належать до тих безпрецедентних, вражаючих особливостей, якими Велика Вітчизняна війна навіки вкарбувалася у пам'яті людства.

"Історія воєн не знає жодного прикладу, коли партизанський рух відіграв би таку роль, яку він відіграв в останній світовій війні. За своїми розмірами він являє собою щось цілком нове у воєнному мистецтві". Це слова одного з гітлерівських генералів, які на практиці відчули могутність партизанських ударів.

Коли партизанський рух називають фронтом у ворожому тилу, то це не просто образний вислів і не перебільшення. На окупованій території чинили збройний опір загарбникам понад мільйон активних бійців, що цілком співставне з чисельністю регулярних радянських військ на одному фронті.

Не можна не сказати і ще про один важливий наслідок розгортання масового партизанського руху. З відкриттям цього фронту без флангів і тилу, розширення масштабів його дії у людей міцніла віра в Перемогу, яка підіймала на боротьбу, не дозволяла зламатися в умовах жорстокого терору. Отже, партизанський рух мав не лише воєнний аспект – хоча це було головним і визначальним – а й політичний.

Минула війна ввела в ужиток таке поняття, як партизанський край. Окупаційному режимові були непідвладні обширні території – від одинадцяти адміністративних районів Сумщини і Чернігівщини до немалої частини Полісся.

Лише в Житомирській та Рівненській областях у контрольованих партизанами зонах проживало майже півмільйона наших людей. У партизанських зонах і краях діяла радянська влада.

Свідченням про діяльність у партизанських зонах і краях органів радянської влади приведу лише один з багатьох прикладів.

Після закінчення Карпатського рейду партизанське з'єднання під командуванням С. Ковпака повернулось на Житомирщину і Ровенщину, де в боях розгромило ворожі гарнізони, поліцейські стани та націоналістичні формування в Олевському районі Житомирської області та Рокітнянському районі Ровенської області і відновило у цих районах радянську владу.

29 листопада 1943 року командир партизанського з'єднання С.Ковпак видав наказ за №429, в якому наголошував: "Наступив час розплати з фашистськими бандами і ні один громадянин Радянського Союзу не повинен бути осторонь у цій священній Вітчизняній війні! На підставі Конституції Союзу РСР наказую:

Призвати до лав робітничо-селянської Червоної армії чоловіків віком від 19 до 43 років включно в селах Олевського району Житомирської області і Рокітнянського району Ровенської області. Всім мобілізованим прибути на збірний пункт с. Собачин в організованому порядку на чолі з головами сільських Рад. При собі мати військовий квиток, кружку, ложку, котелок, рушник та дві пари натільної білизни.

Неприбувші на збірний пункт в указаний термін будуть вважатися дезертирами."

Згідно з цим наказом було призвано 1500 чоловік. У наказі за № 431 від 28 грудня 1943 року по партизанському з'єднанню С.Ковпака відмічалось: "Рахувати, що навчання військовій справі мобілізованого поповнення до лав Червоної армії в основному закінчено з проведенням бойових стрільб з гвинтівок, автоматів та кулеметів.

Для направлення поповнення через лінію фронту до лав Червоної армії виділити 50% командного складу учбового пункту на чолі з його начальником майором Дегтяровим для передачі мобілізованих 14 гвардійській дивізії Червоної армії". Що і було виконано, через Овручський коридор мобілізовані і навчені партизанами бійці були передані 14 гвардійській дивізії Червоної армії.

Такі території можна по праву вважати першими з визволених українських земель.

Українські партизанські формування вели активні бойові дії в сусідніх областях Росії та Білорусії. Майже третину їхнього складу становили росіяни і білоруси. А українців лише у білоруських загонах було близько 15 тисяч.

Це яскрава грань дружби народів, гартованої у жорстоких випробуваннях. Берегти її, зміцнювати і збагачувати – заповіт переможців фашизму своїм наступникам та нащадкам.

Немеркнучою славою покрили себе видатні організатори і керівники партизанського руху в Україні: Секретар Нелегального ЦК КП(б)У Дем'ян Коротченко, Начальник Українського штабу партизанського руху Тимофій Строкач, легендарні партизанські полководці і комісари – Сидір Ковпак, Олексій Федоров, Олександр Сабуров, Микола Попудренко, Петро Вершигора, Семен Руднєв, Антон Одуха, Василь Яремчук, Михайло Шукаєв, Василь Бегма, Іван Бовкун, Іван Хитриченко, Юрій Збанацький, В'ячеслав Квітінський, Костянтин Попов, Андрій Грабчак, Яків Сиворонов, Дмитро Медведєв, Антон Бринський, Михайло Наумов, Ілля Дібров, Степан Маліков, Іван Шитов, Микола Таранущенко, Леонід Беренштейн, Василь Русин, Олександр Тканко, Михайло Владимиров, Яків Мельник, Петро Коротченко та багато, багато інших партизанських вожаків.

У ході героїчної боротьби з окупантами значних втрат зазнали партизани, підпільники, їх родини, мирні громадяни України, які надавали всебічну допомогу партизанським формуванням та підпільним організаціям.

В гестапівських катівнях закатовані секретарі підпільних обкомів партії Іван Бакунін, Олекса Борканюк, Олексій Бородій, Іван Сергієнко, Микола Сташков, Григорій Шелушков, Яків Батюк, Краснодонські молодогвардійці, а також тисячі інших мужніх організаторів і керівників партійного і комсомольсько-молодіжного підпілля.

Із 103 тисяч підпільників України загинуло від рук фашистських катів і їх посібників біля 80 тисяч мужніх патріотів Батьківщини.

Не повернулись до своїх сімей, до мирної праці більше 100 тисяч партизанів.

Розстріляні, повішені, спалені і закопані живими сотні тисяч громадян України, які надавали допомогу партизанам в їх боротьбі з окупантами.

Слід також наголосити, що без всебічної допомоги партизанам з боку місцевого населення партизанського руху, як такого, взагалі не могло бути.

В свою чергу партизани також надавали допомогу місцевому населенню окупованих територій України.

Тільки під час героїчного Карпатського рейду партизанського з'єднання під командуванням С.А.Ковпака та С.В.Руднєва партизанське з'єднання передало населенню:

– муки і зерна – 611 тон;

– цукру – 11 тон;

– солі – 34,5 тон;

– масла вершкового – 4,5 тон;

– рогатої худоби – 250 голів;

– свиней – 253 голови;

– овець – 300 голів;

– взуття – 1500 пар;

– мануфактури – 5 тисяч метрів.

Таких випадків допомоги з боку партизанів місцевому населенню, особливо продуктами харчування, було багато.

250 населених пунктів України були спалені фашистами до тла разом з жителями за їх участь в партизанському русі.

Дорогою, надто дорогою ціною, дісталась нам Перемога у Великій Вітчизняній війні і цього не можна забувати.

Я не помилково на початку статті відзначав, що День партизанської слави, встановлений в Україні Указом Президента від ЗО жовтня 2001 року, був довгоочікуваним.

Чому так трапилось у нашій історії, що це партизанське свято чекало свого народження 60 років. Відповіді у цьому питанні немає й тепер.

Ми, старше покоління радянських людей пам'ятаємо, що з перших днів початку війни И.В.Сталін звернувся до всього радянського народу з закликом про створення партизанських загонів і розвідувально-диверсійних груп для боротьби з ворогом. Після цього було прийнято цілий ряд Постанов ЦК ВКП /б/, Генерального штабу Червоної армії з питань розгортання партизанської і підпільної боротьби у тилу ворога, та про надання партизанському рухові всебічної допомоги.

У згаданих Постановах наголошувалось, що народний партизанський рух на тимчасово окупованій території стає однією із вирішальних умов перемоги над ворогом, що без цього руху Перемога у Великій Вітчизняній війні не можлива.

Не можна заперечувати, що створенню другого фронту у тилу ворога – партизанського, радянським керівництвом приділялась велика увага. І це було дійсно так!

За роки партизанської боротьби в Україні партизанськими з'єднаннями і загонами з радянського тилу літаками було переправлене:

– гармат – 20;

– мінометів – 272;

– гвинтівок – 3 507;

– протитанкових рушниць – 492;

– кулеметів – 1 255;

– автоматів – 12 622;

– снарядів – 7 546;

– гранати-56 354;

– патронів для стрілецької зброї – 20 488 333;

– мін різних – 34 562;

– тол (кг)- 14 955;

– радіостанції – 198

– медикаментів – 303

Було також перевезено літаками до партизанських формувань 4 374 фахівців військової справи, вивезено до радянського тилу 2 446 хворих та поранених партизанів.

Сотні тисяч радянських патріотів відгукнулися на заклик Батьківщини, добровільно стали на її захист, внесли вагомий внесок в Перемогу над фашизмом.

9-го травня 1945 року радянський народ – народ переможець святкував день Перемоги. У цей урочистий день Й.В. Сталін звернувся до радянського народу з словами. Цитую:

"Товариші! Співвітчизники і співвітчизниці! Настав великий день Перемоги над Німеччиною. Фашистська Німеччина поставлена на коліна Червоною армією і військами наших союзників..." і в кінці звернення слова: "... слава нашій героїчній Червоній армії яка відстоювала незалежність нашої Батьківщини і здобула перемогу над фашизмом".

У цьому зверненні Й. Сталіна ні єдиним словом не згадано про бійців другого фронту, народних месників – партизанів і підпільників.

І далі, у військовому параді в Москві 24 червня 1945 року на честь Перемоги у Великій Вітчизняній війні не брав участі жоден партизан чи підпільник.

Не можливо збагнути чому так трапилось, чому так раптово був забутий і обійдений увагою героїчний подвиг партизанів і підпільників при захисті свого народу, своєї Батьківщини.

Чи це було зроблено свідомо, чи з якихось інших причин. Відповіді на це^питання немає до цього часу.

На закінчення, я хочу ще раз нагадати слова які виголосив на урочистому засіданні 8 травня 1995 року, присвяченому 50-річчю Перемоги Президент України Л.Д. Кучма:

"Ми стоїмо на тому, щоб відповідально підходити до подій і фактів, не допускати безцеремонного і некомпетентного втручання в живу тканину історії, не ображати сумнівними узагальненнями і висновками цілі покоління співвітчизників.

Кажу про це з огляду на непоодинокі спроби деяких ретивих "новаторів" від політики і науки заднім числом "перевойовувати" війну на свій лад. Це не тільки антинаучно, але й глибоко аморально по відношенню до світлої пам'яті тих, хто начебто "неправильно" зупинив фашизм і урятував людство".

Шановні учасники Конференції!

У збройній, політичній та економічній боротьбі з сильним та підступним ворогом – німецьким фашизмом, народ України проявив небачений героїзм, непохитність і беззавітну відданість своїй Батьківщині і по-цьому його подвиг – наше найвеличніше багатство!

Зробити його надбанням майбутніх поколінь, донести до нього героїку тих незабутніх років Великої Вітчизняної війни -наш священний обов'язок!

Голова Комісії у справах колишніх партизанів Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років при Верховній Раді України.



Крутіков С.О.

ПОЛІТИЧНЕ І МОРАЛЬНО-БОЙОВЕ ВИХОВАННЯ ОСОБОВОГО СКЛАДУ ДІЮЧОЇ АРМІЇ ПЕРІОДУ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ У 1943-1944 рр

Початок XXI століття співпав з шестидесятою річницею оборонних і наступальних операцій Червоної армії на території України в 1943-1944 рр. У ході цих бойових операцій був накопичений унікальний досвід морально-бойового та морально-політичного виховання і психологічного гарту воїнів. Вивчення, творче і критичне усвідомлення позитивного досвіду має науковий і практичний інтерес, активно сприяє успішному вирішенню проблем військового будівництва, підвищенню боєздатності і боєготовності сучасних Збройних Сил України.

Політичне і морально-бойове виховання воїнів Червоної Армії в оборонних боях і операціях

Раптове вторгнення німецько-фашистських полчищ і непідготовленість Червоної армії призвели до того, що у важких оборонних боях наші війська зазнали великих втрат в особовому складі у польових і протитанкових гарматах, танках, літаках. Надто великі запаси палива, боєприпасів, зброї були або захоплені ворогом, або знищені радянськими воїнами при відступах, Безперервні оборонні бої, відступ у глиб країни негативно впливали на морально-політичний стан особового складу армії. І не зважаючи на те, що більшість солдатів і офіцерів стійко і мужньо билися з ворогом, у деяких з'єднаннях і частинах з'явилась танкобоязнь, літакобоязнь, виникала паніка, були випадки боягузтва і недисциплінованості. Уряд і Державний Комітет Оборони вжили заходів, спрямованих на зміцнення дисципліни, підвищення організованості у військах.

Перебудова політико-виховної роботи в армії і на флоті на воєнний лад полягала в тому, щоб її зміст був цілком підкорений виконанню головної задачі – розгрому німецько-фашистських загарбників. У роки війни морально-політична і психологічна підготовка розглядались як єдиний, нерозривний процес формування у воїнів морально-політичних і психологічних якостей, які б забезпечували виконання бойових задач.

Бойовою програмою для проведення цієї роботи була директива Ради Народних Комісарів СРСР і ЦК ВКП(б) від 29 червня 1941 р. Конкретизацію цієї роботи для політичного складу Червоної армії була директива Народного Комісара оборони СРСР і начальника Головного Політуправління РСЧА "Про задачі воєнних комісарів і політпрацівників Червоної армії від 20 липня 1941 р. [10. – С.32]. Цей документ зобов'язував увесь політичний апарат Червоної армії вести рішучу боротьбу з панікерами, боягузам, шкурниками і пораженцями не дивлячись на особи. Задачі по виконанню вимог директиви обговорювались на нарадах командного складу. У підрозділах відбулись наради агітаторів, партійного і комсомольського активу, збори особового складу, доповіді і бесіди. Питання зміцнення військової дисципліни і порядку у військах, підвищення організованості особового складу широко висвітлювались у військовій пресі. Газети роз'яснювали закон про покарання за зраду Батьківщині, друкували замітки про приговори військових трибуналів. Як виключна міра спонукання до бою було створення і діяльність так званих загороджувальних загонів, які залишали вибір бійцям лише в характері смерті – або загинути героєм, або ж боягузом від куль своїх товаришів.

28 липня 1942 р, І.В .Сталін підписав наказ № 227, який увійшов в історію війни під назвою "Ні кроку назад". У наказі відкрито говорилось, що "... після втрати України, Білорусії, Прибалтики, Донбасу та інших областей у нас стало набагато менше людей, хліба, металу, заводів, фабрик... У нас нема вже тепер переваги над німцями ні в людських резервах, ні в запасах хліба, Відступати далі – значить загубити себе і загубити разом з тим нашу Батьківщину" [10. – С. 166]. Наказ мав ряд практичних вимог, направлених на зміцнення дисципліни порядку і організованості. За свідченням очевидців наказ № 227 надзвичайно сприятливо вплинув на боєздатність військ, бо кожен глибоко пройнявся думкою про необхідність стояти насмерть в бою і робив для перемоги все, що міг.

Значна увага приділялась зміцненню партійних і комсомольських організацій шляхом ретельної розстановка комуністів і комсомольців. У склад поповнення, що прибувало, їх направляли насамперед у ті підрозділи, де особливо треба було збільшити партійно-комсомольський прошарок. Ця робота мала виключно велике виховна значення, оскільки саме комуністи і комсомольці служили прикладом найбільшої стійкості і завзятості у бою. Сила їхнього морально-дсихо логічного впливу на воїнів була великою. Своїм героїзмом, відвагою, військовою майстерністю вони запалювали весь особовий склад на ратні подвиги. У вихованні у воїнів високих морально-бойових якостей істотну роль відігравали політбійці – невтомні помічники командирів і політпрацівників в роботі по зміцненню військової дисципліни у військах, підвищенню боєздатності частин і підрозділів. У бою політбійці своїм натхненним словом і особистим прикладом запалювали воїнів на самовіддану боротьбу з ворогом. Політбійці як червоноармійці і червонофлотці направлялись на фронт у перші місяці війни по спеціальній партійній мобілізації. Це були комуністи і комсомольці. З метою підвищення морального духу військ, їхньої стійкості, покращення виховної роботи серед воїнів на початку серпня 1941 р. до 5-ї армії Південно-Західного фронту було направлено 200 політбійців, а до 26-ї армії -469, до частин Київського укріпрайону – 690. У 175-у дивізію прибуло 445 політбійців. 16 політбійців цієї дивізії, які відзначилися у боях, були призначені політкерівниками підрозділів, 8 – зараховані до резерву на підвищення [10. -С.125].

Центральне місце в політичній, військово-виховній роботі в оборонних операціях займало роз'яснення надзвичайно великої небезпеки, яка нависала над нашою Батьківщиною, і відповідальності кожного за її долю. Пропагуючи досвід і бойові традиції передових частин, героїчні подвиги бійців і командирів, політпрацівники зміцнювали впевненість особового складу в силі зброї Червоної Армії, піднімали наступальний дух воїнів. Так, під час підготовки Севастопольської оборонної операції значно активізувалась політико-виховна робота серед усіх категорій особового складу військ і населення міста. Головним у цій роботі було виховання у воїнів стійкості в обороні, вірності Військовій присязі, безмежної любові і відданості Батьківщині, своєму народу. Якщо на початку війни у багатьох воїнів не було досить певного уявлення про ворога, його моральне обличчя і зухвалі ділі, то вони почали поступово усвідомлювати всю глибину небезпеки ворожої навали, позбавились ілюзія, що під уніформою німецького солдата б'ється людське серце [1. – С. 112], почали по-справжньому ненавидіти німецько-фашистських загарбників і бити їх.

Найважливішою особливістю роботи політорганів Армії і Флоту стало те, що їх офіцери майже увесь час знаходились у бойових порядках підрозділів і частин, там, де кувалась перемога. Вони навчали командирів і політпрацівників.х секретарів партійних і комсомольських організацій як треба використовувати кожну вільну хвилину для політичної агітації, постійно проводили бесіди з воїнами, інформували їх про бойовий стан, про успіхи чи невдачі підрозділів, частин, героїчні подвиги солдатів і офіцерів, зачитували повідомлення Радіоінформбюро, інструктували агітаторів, забезпечували їх необхідною літературою, газетами, особистим прикладом запалювали воїнів на сміливі та відважні вчинки у бою.

Історія оборонних боїв за Київ, Севастополь, Одесу багата прикладами надзвичайної хоробрості та мужності політпрацівників у жорстоких боях з ворогом. Полковий комісар Дніпровського загону Пінської військової флотилії Г.В.Татарченко завжди був там, де скрутніше, словом і особистим прикладом підтримував ройовий дух у кожного матроса, старшини або офіцера. На 25 день війни фашисти намагались захопити Канівський міст. Група кораблів Дніпровської флотилії, де тоді знаходився комісар Г.В.Татарченко мужньо відбивали одну за одною атаки ворога. Під час однієї з них комісар був тяжко поранений. Він заборонив говорити про це особовому складу і залишився на кораблі до кінця бою. Спроби ворога оволодіти мостом були відбиті. Але повідомлення про успіх офіцер вже не почув, бо в одному із жорстоких боїв 1941 р. обірвалось життя полум'яного комуніста, видного політпрацівника [11. – С.139].

У боях, проведених воїнами Південно-Західного і Південного фронтів, Чорноморського флоту та Пінської флотилії нараховуються тисячі прикладів залізної стійкості і мужності воєнних комісарів, політрацівників. Військові комісари і політруки завжди буди душею кожного військового підрозділу. У потрібну хвилину вони з'являлись на найважчих ділянках 6ою, йшли попереду атакуючих, запалювали розгублених, підбадьорювали стомлених, гарячим словом і особистим прикладом запалювали солдатські серця. Їхню роль у мобілізації воїнів на самовіддану боротьбу з ворогом важко переоцінити. Це розуміло і керівництво фашистської Німеччини. Так, міністр пропаганди Третього рейху Й.Геббельс у своєму щоденнику писав: "...червоні комісари... грають велику роль у стійкості більшовиків" [12, – С.291]. Командуючі фронтами і арміями німецьких військ наказували не брати політпрацівників у полон, а розстрілювати на місці. У проекті наказу про комісарів генерального штабу сухопутних військ Німеччини від 12 травня 1941 р. прямо вказувалось: "Носіїв державної політичної ідеї і політичних керівників (комісарів) слід знищувати" [3. -С.29].

Радянський патріотизм поряд з воєнно-патріотичними ідеалами Росії включав у свій зміст бойові традиції Червоної армії, її формувань. У зв'язку з цим, наприклад, у наказі командуючого 8-ї повітряної армії генерал-лейтенанта авіації Т.Т.Хрюкіна від 21.04.1943 р. зазначалось, що "головною задачею командирів., політпрацівників є виховання кожного пілота і техніка, бійця і командира на традиціях своєї частини, підрозділу, на Сталінградських традиціях" [7. – С.94]. В окремих частинах і з’єднаннях створювались спеціальні комісії, задачею яких був збір і узагальнення матеріалів про героїчні подвиги солдатів, матросів і офіцерів, написання історії частини, корабля. Почуття гордості за свою частину і з'єднання, вірності бойовим і трудовим традиціям стали на фронтах масовим явищем. Особовий склад, який повертався у стрій з госпіталів, добивався направлення обов'язково у свій полк чи дивізію.

Командири і політоргани приділяли значну увагу вихованню у воїнів пекучої ненависті до ворога. Головне Політуправління РСЧА у директиві від 11 липня 1941 р. пропонувало політорганам систематично повідомляти військовослужбовцям про лють та знущання фашистів над мирним населенням і полоненими бійцями Червоної армії, широко використовувати: ці факти для роз'яснення політики фашизму щодо слов'ян. Такі акценти у виховній роботі сприяли підвищенню бойової активності солдатів і офіцерів у ході боротьби з ворогом. Одним із яскравих показників цієї активності був рух винищувачів фашистських танків, який народився в частинах у липні 1941 р. А восени почався рух снайперів, що отримав широке розповсюдження на усіх фронтах.

Таким чином, війська Червоної армії у тяжких оборонних боях з ворогом зірвали плани керівництва фашистської Німеччини щодо блискавичного розгрому Збройних Сил Радянського Союзу, зупинили броньовані та механізовані полчища німецьких формувань і підготували умови до переходу у рішучий наступ.

Політичне і морально-бойове виховання воїнів Червоної Армії в наступальних боях і операціях

У другому періоді війни, початок якому поклав контрнаступ радянських військ на Волзі 19 листопада 1942 р., основні зусилля командирів, політорганів, партійних і комсомольських організацій спрямовувались на виховання у воїнів високого наступального духу, прагнення до постійного нарощування ударів по агресорам, невідступного переслідування противника, що відступав, оточення і знищення його.

Плани політуправлінь передбачали заходи, які проводились у самих політуправліннях, а також у частинах і з'єднаннях. Наприклад, підготовці до Корсунь-Шевченківської операції в політуправлінні 2-го Українського фронту план передбачав проведення зборів, семінарів, нарад політпрацівників фронтових, армійських і дивізіонних ланок. Передбачалась підготовка до друку збірника "Герої Дніпра" і матеріалів, узагальнюючих досвід партійно-політичної роботи командирів рот, заступників командирів полків і батальйонів по політичній частині. Розділ плану "Робота у військах" визначав, хто з офіцерів політуправління виїжджав у 4-у гвардійську, 53-ю і 5-у гвардійську танкову армії, які входили до складу ударного угруповання [10. – С,318-319]. Приблизно за таким же принципом планувалась робота політуправлінь інших українських фронтів.

Керівники політорганів розуміли, що патріотизм, героїзм і мужність, високий моральний дух воїна Червоної армії представляли собою надто сильну зброю у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками. Героїзм – одна із найважливіших сторін перемоги. Тому Військові ради і Політуправління фронтів рекомендували ширше популяризувати подвиги героїв, надавати гласності кожен факт нагородження тих, хто відзначився. Командирам було надано право нагороджувати мужніх воїнів прямо в ході бою або ж одразу після нього. Про це повідомлялось по радіо, перед строєм, у багатотиражній пресі.

Важливу роль у вихованні у червоноармійців мужності, психологічного гарту мала директива Ставки ВГК від 9 вересня 1943 р., в якій пропонувалось представляти до звання Героя Радянського Союзу усіх воїнів, що відзначились під час форсування Дніпра. Охоплені патріотичним поривом солдати, сержанти і офіцери урочисто обіцяли з честю виконати бойову задачу. Так, командир кулеметної обслуги 256-го стрілецького полку 30-ї стрілецької дивізії сержант В.П.Захарченко перед шеренгою товаришів заявив: "Клянусь, що я зі своїми товаришами по зброї першим подолаю Дніпро і закріплюся на його правому березі" [10. – С.286]. Комсомолець стримав своє слово. У числі перших він переправився на правий берег річки і, проявивши виключну мужність у бою, забезпечив переправу свого підрозділу, а потім і частини, за що був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Подібних прикладів було багато.

Війна вимагала змінити стиль роботи політорганів з метою безперервно, активно і ефективно виховувати у воїнів високі морально-бойові політичні і психологічні якості, забезпечуючи виконання складних бойових задач. Героїзм у битві за Дніпро був по-справжньому масовим. За успішне форсування його біля двох тисяч солдатів, сержантів, офіцерів і генералів були удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу.

У морально-психологічному вихованні воїнів широко використовувались народні, громадсько-патріотичні пісні і вірші. Так, на початку битви за Дніпро і Київ бригада артистів Червонопрапорного ансамблю пісні і танцю часто виконувала улюблену “Пісню про Дніпро” (слова Є.Долматовського, музика М.Фрадкіна). Солдати і офіцери з глибоким хвилюванням спухали мелодію і слова пісні, яка збуджувала у воїнів благородні патріотичні почуття і кликала до бою. Нерідко після закінчення пісні слухачі концертів починала скандувати слова "Даєш Дніпро!", підкреслюючи це міцним "Ура!" [5. – С.17]. Цей приклад підтверджує, наскільки великий вплив має бойова пісня на солдатські маса і як багато робили для перемоги над ворогом ваші поети і композитори.

В ідейно-виховній роботі і формуванні психологічного гарту воїнів, командири і політоргани керувались відомим положенням про те, що тяжко подолати ворога, не навчившись ненавидіти усіма силами душі.

Війна настійно вимагала постійного і уважного вивчення бойового досвіду, систематичного удосконалення воєнних занять бійців, командирів і політпрацівників, підвищення їх виучки і уміння вести бойові дії в будь-яких умовах, особливо в наступальному бою. Ці вимоги конкретизувались в наказі Верховного Головнокомандуючого від 23 лютого 1944р. "Необхідно, -говорилось у наказі, – щоб бойовий досвід і досягнення передових частин і з'єднань Червоної Армії стали здобутком усіх військ, щоб вся Червона Армія всі її бійці і офіцери навчились бити ворога по усім правилам сучасної військової науки" [10.-С.211].

Воєнні ради, штаби і політоргани в період тимчасового затишку організовували напружене бойове навчання. Постійно проходили тактичні навчання, на яких відроблялись наступні задачі:

Навчити бійців слідкувати за вогнем своєї артилерії. При цьому солдати повинні були якомога щільніше притискуватись до розривів снарядів і мін. Подібна "навичка" дозволяла в справжньому бою уникнути зайвих втрат, закаляла волю і характер молодих ще не обстріляних бійців.

"Обкатати" танками молодих військовослужбовців, укритих в траншеї. При цьому солдати повинні були пропустити через траншею стріляючи із усіх видів зброї грізний танк, а потім кинути гранату точно під його гусениці. Дії новобранців підстраховувались бувалими вошами, які повчали молодь не тільки не боятися танків і вміти їх підбивати, але й влучно стріляти з автомата з ціллю відсікати від танків піхоту противника.

- Повчаючи поповнення у ближньому тилу, командири поступово залучали молодих, необстріляних воїнів до реального бою. Новачків посилали в траншеї переднього краю, щоб ті на власні очі відчули посвист куль, почули близькі розриви мін і снарядів. Робилось це розумно. У відділені, взводі, роті новачки розподілялись між бувалими воїнами, які пройшли сувору школу війни. Все це дозволяло швидше формувати у поповнення бойові якості, морально і психологічно підготовлювати їх до тяжких випробувань у бою.

Одним із найважливіших напрямків політичної і психологічної роботи була пропаганда серед війська противника. Вітчизняна війна у вирішенні цієї проблеми дала нам певний досвід. Основу цієї роботи складали:

- роз'яснення солдатам справедливих цілей війни з боку Радянського Союзу і викриття несправедливого загарбницького характеру війни, розв'язаної німецьким фашизмом;

- пропаганда зростаючої могутності Червоної армії, неминучості розгрому німецьких військ і фашизму;

- викриття імперіалістичного характеру фашистської армії, аналіз загострюючих протиріч у гітлерівській армії ї німецькому тилу, протиріч між армією фашистської Німеччини і збройними силами її васалів, висвітлення антифашистського руху серед народів країн, окупованих Німеччиною;

- поширення інформації про СРСР і антинародний характер фашистського режиму;

- пропаганда серед війська противника ідеї доцільності виходу з війни шляхом індивідуальної і колективної здачі у полон і організованої капітуляції.

Відправні положення цієї пропаганди містились у “Лозунгах до німецьких солдатів”, виданих Головним політуправлінням Червоної армії. Ідеї цих лозунгів пізніше широко висвітлювались у листівках головного політичного управління і політуправлінь фронту. Велику увагу приділяли показу істинного обличчя А.Гітлера і його кліки, У листівках "Слова і справи Гітлера", "Солдати падають, дивіденди капіталістів підвищуються", "Заводи і справи Геринга" приводились переконливі факти, що розвінчували віроломство, соціальну демагогію фашистів. У листівках "За що ви воюєте", "Ангриф" бреше, себе не тямлячи", роз'яснювались справедливі цілі війни з боку Радянського Союзу, розвінчувались нацистські наклепи, що розповсюджувались фашистською газетою "Ангриф" (10. – 0,469].

У цій роботі активну участь брали німецькі і австрійські громадські діячі, письменники-антифашисти, які знаходились у СРСР. Матеріали, що розвінчують воєнні задуми гітлерівського командування, містились також у зверненнях і листах німецьких військовополонених. Для них друкувались спеціальні газети "Дас фрайте ворт" ("Незалежне слово") німецькою мовою і "Грайул либер" ("Незалежний голос") румунською мовою. 3 28 липня 1941 р. стала спеціально виходити газета “Фронт-Иллюстрите” (“Фронтова ілюстрована”).

В цілому політико-виховна робота на фронтах відіграла надзвичайно велику роль у досягненнях перемоги Червоної армії над ворогом, сприяла безперервному зростанню бойової могутності радянських Збройних Сил, зміцненню морального духу військ, вихованню ненависті до загарбників. Поруч з командирами політпрацівники виступали істинними організаторами бойовик дій, постійно знаходились у гущі солдатських мас, надихали воїнів на подвиги, виховували їх у дусі вірності Батьківщині.

Позитивний досвід виховної роботи і психологічного гарту воїнів у роки Великої Вітчизняної війни не втратив свого значення і в наші дні. Він показав, що вирішальною силою на війні залишається людина. Тому на виховання воїна і повинна насамперед бути направлена увага командних, технічних І виховних кадрів. Аналіз воєнних подій свідчить, що успіх у сучасній війні, як і раніше, залежить від ходу і результатів бойової підготовки, боєздатності військ, рівня підготовки командирів, бойової майстерності особового складу, від наявності та можливостей бойової техніки і зброї, морально-полгтачного, психологічного стану військ. Недооцінка будь-якого з цих факторів може призвести до поразки Збройних Сил у ході тайни. Це вимагає здійснення разом з бойовим, технічним, тиловим і медичним забезпеченням такого виду забезпечення підготовки та застосування військ, як морально-політичне і психологічне, яке є суттєвим фактором підтримання боєздатності військ, обов’язковою умовою успішного виконання бойових завдань і перемоги у сучасній війні.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   29

Схожі:

Імені м. П. Драгоманова iconДрагоманова дошкільна освіта як складова системи безперервної освіти україни (1991 2006) науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ 2007
Наукова бібліотека Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова
Імені м. П. Драгоманова iconМ. П. Драгоманова освіта І наука 2015 Матеріали звітно-наукової конференції студентів 27-30 квітня 2015 року Київ вид-во нпу імені М. П. Драгоманова 2015

Імені м. П. Драгоманова iconБібліографічний покажчик
Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова за 2000—2007 роки
Імені м. П. Драгоманова iconІмені М. П. Драгоманова
Наказом мон україни №1528 від 29. 12. 2014 р видання включено до Переліку наукових фахових видань України
Імені м. П. Драгоманова iconІсторія Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова
Извлечение из Манифеста об учреждении Министерств (8 сент. 1802)// спмнп, 1802–1825. – Т. – С. 1-4
Імені м. П. Драгоманова iconПрофесор Людмила Петрівна Вовк Біобібліографічний покажчик
України, доктора педагогічних наук, завідувача кафедри теорії та історії педагогіки Національного педагогічного університету імені...
Імені м. П. Драгоманова iconГуманістичні засади діяльності папи римського іоанна павла ІІ
Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова...
Імені м. П. Драгоманова iconБіобібліографічний покажчик До 85-річчя від дня народження, 65-річчя науково-педагогічної діяльності та 50-річчя роботи в нпу імені М. П. Драгоманова Київ 2018
Кафедраметодології та методики навчання фізико-математичних дисциплін вищої школи
Імені м. П. Драгоманова iconОсвітньо-інформаційної політики
Я-77 Потенціал І ефективність освітньо-інформаційної політики. К.: Нпу імені М. П. Драгоманова
Імені м. П. Драгоманова iconКнига розрахована на широке коло наукових працівників, вчителів, студентів усіх тих, хто цікавиться історією національної педагогічної науки
Академік апн україни Микола Іванович Шкіль: Нарис про життя І діяльність. Бібліографічний покажчик праць до 70-річчя. – К.: Нпу імені...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка