Імені м. П. Драгоманова



Сторінка11/29
Дата конвертації15.04.2017
Розмір4.89 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   29

Література:


1. Ванеев Г.И. Севастополь 1941-1942, Хроника обороны. – В 2 т. – Т.1. – К., 1995.

2. Великая Отечественная война. – М., 1984.

3. Дашичев В.И. Банкротство стратегии германского фашизма. – В 2 т. – Г.2. – М., 1973.

4. Крайнюков К.В. От Днепра до Вислы. – М., 1971.

5. Крайнюков К.В. Оружие особого рода. – М., 1984.

6. Комиссары на линии огня. 1941-1945. – В 3 кн. – Кн. 3. – М., 1955.

7. Маликов В.Г. Партийно-политическая работа в Военно-Воздушных Силах на фронтах Великой Отечественной войны (1941-1945 гг.). – М., 1984.

8. Манакин М.Ф. Полковая наша семья. – М., 1983.

9. Моряки-днепровцы в Великой Отечественной войне 1941-1945гг. – К.,1999.

10. Партийно-политическая работа в Советских Вооруженных Силах в годы Великой Отечественной войны. – М., 1963.

11. Подвиг на віки. – К., 2000.

12. Ржевская Е. Геббельс: портрет на фоне дневника. – М., 2002.



Муковський І.Т.

ВНЕСОК УКРАІНСЬКОГО НАРОДУ В ПЕРЕМОГУ

Серед багатьох проблем найновішої історії України періоду другої світової війни та її складової – Великої Вітчизняної, які ще й досі залишаються недостатньо висвітленими, важливе місце посідають питання про внесок українського народу в перемогу над фашистськими загарбниками. У тривалій і тяжкій боротьбі наша країна дала немеркнучі зразки мужності й самовідданості – не одиниці, навіть не тисячі, а мільйони героїв самовіддано захищали свою Батьківщину.

Відразу після фашистської агресії до військоматів почали надходити заяви з проханням відправити терміново на фронт. Шеренги добровольців шикувались перед військкоматами, що сприяло швидкій мобілізації.

Патріотичний рух народних мас, як свідчать архівні документи, сприяв тому, що тільки протягом перших місяців війни із 16 областей України (за винятком Західної україни) до лав армії і флоту, за неповними даними, влилося 2515891 чоловік. Однак учорашній народ–трудівник, а сьогодні вже народ-воїн, у військовому відношенні був підготовлений слабко. І це не його вина, а скоріше трагедія, бо напередодні війни перепідготовкою військовозобов”язаних ніхто не займався. Навіть плану перепідготовки, як стало нині відомо, не було.

Для боротьби з ворожими диверсантами-парашутистами в областях республіки було створено 657 винищувальних батальйонів, в яких налічувалося 158704 бійці. Вдень і вночі їх особовий склад охороняв важливі економічні та військово-оборонні об’єкти, вів боротьбу з диверсійними ворожими групами.

Значну роль як у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, так і в поповненні рядів регулярної армії зіграло народне ополчення. До його лав вступили сотні, тисячі громодян України, які не підлягли мобілізації. На 8 липня 1941 р. лише по Києву було сформовано 19 загонів народного ополчення чисельністю 29400 чоловік, а по області в загонах добровільних народних формувань налічувалося понад 80 тис. ополченців.

багатотисячні загони народного ополчення були сформовані й в інших областях. Так, в Одесі й Одеській області до них вступило 80 тис. чоловік. У Дніпропетровську було сформовано 5 дивізій ополчення, зведених у корпус. Крім того, в області були створені загони, які об’єднували 100 тис. ополченців. У Донецькій області було сформовано 2 дивізії, в Луганській – 3 дивізії, 30 полків і 59 загонів народного ополчення загальною кількістю 148 тис. чоловік. У Харькові був сформований корпус народного ополчення, а всього по Харківській області було більше ніж 100 тис. бійців – ополченців. Про розмах патріотичного руху робітників, селян, інтелегенції україни свідчить той факт, що тільки в Київській, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Одеській, Миколаївькій, Луганській, Донецькій, Кіровоградській, Полтавській, Сумській та Чернігівській областях, за неповними даними, до народного ополчення в 1941 р. вступило 1 млн 300 тис. чоловік.

Аналіз архівних документів свідчить, що внесок українського народу в перемогу над німецько – фашистськими загарбниками бувнезмірним. Громодяни України становили близько 20 відсотків регулярних військових формувань СРСР. Нами встановлено, що лише протягом дркгої половини 1941 р. – першої половини 1942 р. з України до лав Червоної Армії і ВМФ у результаті мобілізації військовозобов’язаних, за неповними даними, було направлено 3184726 бійців і командирів з винищувальних батальйонів та загонів народного ополчення.




Найменування областей

Призвано до Червоної Армії

Харківська

150934

Ворошиловградська

117035

Запорізька

123251

Сумська

78534

Сталінська

56268

Полтавська

154244

Дніпропетровська

108076

Київська

139870

Чернігівська

167022

Житомирська

142689

Вінницька

172432

Кам΄янець –Подільська

133788

Ровенська

84494

Волинська

44740

Тернопільська

74851

Львівська

1201

Чернівецька

5495

Станіславська

7500

Миколаївська

24067

Кіровоградська

57460

Всього

1843946

Дані про те, що протягом 1941-1945 рр. в діючу армію було призвано 4,5 млн жителів України є заниженими. Доказом цього може бути довідка військового відділу ЦК КП(б)У про призов військкоматами в Червону Армію військовозобов’язаних запасу після звільнення УРСР від німецьких окупантів на 1 липня 1944 р.

У звітній доповіді військового відділу Одеського обкому КП(б)У за 1944 р. повідомлялося, що кількість мобілізованих на Одещині від 14 березня 1944 р. по 1 січня 1945 р. становить 192 123 чоловіки. На 27 березня 1944 р. у Рівненській, Волинській та Тернопільській областях було мобілізовано 75709 чоловік. У Донецькій області з 8 лютого по 1 листопада 1944 р. призвано 70332 чоловік.

Зі звільнених районів України війська 2-го Українського фронту з 1 до 23 січня і протягом березня – квітня 1944 р. отримали 330-тисячних поповнення. Отже, після звільнення своєї території Україна лише протягом 1944 р. дала збройним силам країн антигітлерівської коаліції, за неповними даними (по 3-х областях вони відсутні), 2 188 639 чоловік. При цьому слід зазначити, що мобілізація громадян 1927 року народження тривала і в 1945 р. Так, тільки з Донецької області в 1945 р. у діючу армію було направлено 16 816 чоловік. Якщо ж підсумувати результати мобілізації військовозобов’язаних надходження бійців і командирів з винищувальних батальйонів і загонів народного ополчення за період з другої половини 1941 р. до першої половини 1942 р., а також результати мобілізації військовозобов’язаних запасу, які перебували на тимчасово окупованій території, то, за неповними даними, з України до армії і флоту було направлено майже 6 млн. чоловік. До того ж значну частину призовників становили військовозобов’язані-українці за походженням, які були евакуйовані до східних районів країни. Так, з 7078 чоловік, що у квітні-травні 1942 р. прибули до 21-ї армії, 855 були українцями. А в 310-й стрілецькій дивізії, яка була сформована у Казахстані, ¼ особового складу становили українці за національністю. Крім того, мобілізація проводилася також протягом 1944 – 1945 рр. Отже, є всі підстави стверджувати, що народ України в роки війни дав збройним силам антигітлерівської коаліції понад 7 млн. чоловік.

Говорячи про внесок українського народу в Перемогу над німецько – фашистськими загарбниками, слід наголосити, що воїни – українці за питомою вагою (після росіян) були на другому місці у Збройних Силах СРСР протягом усієї війни. З 1943 р., коли Червона Армія вступила на територію України, питома вага українців у військових частинах і з’єднаннях діючої армії зростала внаслідок тотальних мобілізацій місцевого населення. Тільки протягом квітня 1944 р. у війська Українських фронтів було мобілізовано 1 млн. 37тис. 174 чоловіки. У більшості частин 1-го, 2-го, 3-го, 4-го Українських фронтів, які вели основні військові операції Радянських Збройних Сил у 1943 – 1945 рр., воїни – українці становили від 50 до 70 відсотків особового складу. Так, у військах 1-ї танкової армії воїни – українці становили 51 відсоток всього особового складу. За підрахунками В.Гриневича, у другій половині 1944 р. у ряді загальновійськових армій 1-го Українського фронту українці становили від 60 до 80 відсотків особового складу.

В роки війни воїни – українці з честю виконали свій військовий обов’язок перед Батьківщиною, рідними і близькими, народами країн антигітлерівської коаліції. Підтвердженням цього є той факт, що на 1 листопада 1947 р. з 9 284 199 нагород, які одержали представники 193 народів і національностей СРСР, на українців припадало 1 710 766 орденів і медалей. а те, що 20 українців удостоєні звання Героя Радянського Союзу в битві під Москвою, 68 – у боях за Ленінград, 15 – під Сталінградом, 30 – на Курській дузі, 668 – у боях за визволення України, 200 – за визволення Білорусі, 143 – на території Прибалтики (7 чоловік одержали тут цю найвищу відзнаку вдруге), свідчить про високе усвідомлення ними свого військового обов’язку. 100 українців з 589 кавалерів “Золотої Зірки” були удостоєні цієї нагороди в битві за Берлін.

Серед повних кавалерів солдатського ордена Слави – понад 2,6 тис. воїнів – українців, четверо з них удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Троє з них – уродженці української землі. Це І.Драченко з Черкащини, П.Дубинда з Херсонщини, С.Половинець із Житомирщини.

У безсмертних лавах тих, хто повторив подвиг О.Матросова, 55 українців, а серед тих, хто повторив подвиг М.Гастелло, є також значна кількість українських воїнів, у тому числі В.Бондаренко, І. Вдовенко, В. Дятленко, А.Ключко, І.Орленко, Г.Храпай та інші уславлені льотчики.

Важливо також наголосити, що в роки війни український народ дав Збройним Силам СРСР сотні полководців та воєначальників. Під час війни і після її закінчення Маршалами Радянського союзу стали: А.Єрьоменко, І.Кожедуб, П.Кошовий, Р.Малиновський, К.Москаленко, П.Рибалко, С.Руденко, В.Судець. Серед генералів та адміралів періоду Великої Вітчизняної війни налічується близько 300 уродженців української землі.

Славну сторінку в літопис боротьби проти гітлерівської навали вписали партизани і підпільники. Серед 220 тис. партизанів України більше половини – 160 тис. – становили українці, у Білоруському партизанському русі брали участь 3,84 відсотка наших земляків, а в партизанських загонах Молдавії їх було 20 відсотків.

Важливим свідченням незмірного вкладу українського народу в Перемогу є боротьба його представників у лавах європейського руху Опору. Ще на початку 1943 р. у східній частині Німеччині радянські війни, які потрапили в полон, створили нелегальну організацію “Братське співробітництво військовополонених”, яке з часом охопило десятки таборів. Тільки до Бухенвальдської підпільної організації входило понад 400 бійців з України. На території Франції, де в жовтні 1943 р. було засновано Центральне Командування радянських військовополонених, діяли десятки партизанських загонів і підпільних груп, 14 з яких очолювали вихідці з України.

Другу об’єднану партизанську бригаду в Словаччині очолював українець Д.Діброва, який загинув в одному з боїв. У італійському русі Опору відзначились кіровоградці С.Базенков, В.Поліщук (воювали разом з Ф.Полєтаєвим), харків’яни М.Алмакаєв, В.Іванченко, А.Прусенко, В.Поліщук та багато інших з різних куточків України.

Жодна країна Радянського Союзу не зазнала такого терору, масового знищення населення і вивезення його до Німеччини, як Україна. Про це свідчить хоча б той факт, що в роки війни з України до Німеччини примусово було вивезено 2,2млн чоловік. А всього німці депортували з території 2,8 млн чоловік. Отже, депортовані з України становили 78 відсотків від усіх депортованих з СРСР.

Значним був внесок України в економіку СРСР, від якого залежало забезпечення збройних сил держави. Напередодні війни України за рівнем розвитку важкої промисловості посідала друге після Німеччини місце в Європі, а за виробництвом металу й машин йшла попереду Франції та Італії, наздогнала Англію. З відступом радянських військ у перший рік війни її воєнно – економічний потенціал продовжував працювати на потреби оборони: на фронт надходили танки, авіаційні й танкові мотори та інша військова техніка.

Матеріальні втрати України у другій світовій війні оцінюються у 286 млрд. крб., що становить 42 відсотки від загальних втрат СРСР. Ціною життя своїх воїнів, партизанів і підпільників, страждань від втрати рідних і близьких, страшних руйнувань народного господарства заплатив народ України за перемогу над німецько – фашистськими загарбниками. Саме цим вінздобув заслужене визнання світової громадськості у справі розгрому об’єднаних сил фашистського агресора, який загрожував існуванню багатьох народів, передусім слов΄янських, і прагнув до світового панування.

Позняк О.В.

Трудова взаємодопомога народів СРСР


в роки Великої Вітчизняної війни
(Історіографія Проблеми)

Велика Вітчизняна війна була суворим випробуванням міцності тилу, всього економічного потенціалу країни. У завоюванні перемоги над фашизмом велику роль відіграли працівники тилу, які забезпечили Збройні Сили всім необхідним для ведення боротьби і розгрому ворога. Держава зуміла у надзвичайно важких умовах забезпечити мобілізацію всіх людських і матеріальних ресурсів, здійснити швидку перебудову народного господарства на воєнний лад.

Здійснена в роки війни державними органами робота викликала велику зацікавленість істориків. Це знайшло відображення у значній кількості різних публікацій. За останні 40 років з’явилися також праці, автори яких намагалися дати їм історіографічну оцінку, визначити результати досліджень, насамперед досвіду діяльності по забезпеченню економічних передумов для перемоги над фашистською Німеччиною [1]. Вказані історіографічні праці присвячені аналізу дослідження широких проблем діяльності радянського тилу в роки війни. В них лише згадаються публікації, що висвітлюють взаємодопомогу народів у забезпеченні потреб фронту.

Спеціально ж в історіографічному плані ця проблема довгий час не висвітлювалась. Нині ми маємо лише 2 статті – Е.Е.Шкляра та І.З.Захарова з цієї проблеми, а також главу останнього в монографії “Национальная политика КПСС: Очерк историографии” [2]. Автори дають оцінку найважливішим публікаціям, спеціально присвяченим трудовій співдружності, однак всю літературу, що відноситься до цієї частини проблеми, не аналізують.

Вже в ході війни, по свіжих слідах подій, була пророблена проблема певна робота по збору і узагальненню фактичного матеріалу, публікації документів. В роки війни були опубліковані і перші наукові та науково-популярні праці з окремих питань діяльності тилу. Заслуговують на увагу, зокрема, роботи В.І.Стрельського, В.І.Дулова і Ф.А.Кудрявцева, І.Кантишева, М.Анісімова [3]. Тільки трудовому подвигу селянства в роки війни присвячено біля 50 статей і брошур.

Певний внесок у початок вивчення питань зміцнення співдружності народів, заходів по зміцненню тилу внесли статті у журналах, опубліковані в 1944-1945 рр.

Таким чином, уже в роки війни були зроблені певні кроки у вивчені і висвітленні інтернаціональної єдності працівників тилу. Однак вузька джерельна база не дозволила авторам зробити глибокі висновки та узагальнення, дати всебічний аналіз практики. Це, на наш погляд, однак не дає підстав ні для недооцінки значення публікацій воєнних років, ні, тим більше для повного заперечення цього стану історіографії при визначенні періодизації вивчення теми.

Перше післявоєнне десятиліття, що становило другий етап історіографії проблеми, характеризується більш широкою, планомірною організацією наукової роботи, подальшим накопиченням і аналізом матеріалів, розширеним тематики досліджень роботи радянського тилу.

В цей період вийшли перші збірники документів, як у центральних, так і у місцевих видавництвах, в тому числі і такі, що розкривали співробітництво народів. Однак майже всі вони визначилися неповнотою і не могли у повній мірі задовольнити дослідників.

Трудовій взаємодопомозі народів країни як одному з найважливіших джерел перемоги у Великій Вітчизняній війни присвячені роботи І.П.Трайніна та Н.І.Матюшкіна [4]. На цікавому матеріалі вони висвітлюють розвиток промисловості у східних районах, допомогу постраждалим республікам та інші питання. Ряд праць також присвячені взаємодопомозі народів при відбудові зруйнованої ворогом промисловості.

Таким чином, у післявоєнне десятиліття були зроблені нові кроки у накопиченні і узагальненні фактичного матеріалу, розширенні дослідницької проблематики. Почалася розробка і аспектів поставленої проблеми.

Якісно новий етап історіографії даної проблеми настав після ХХ з’їзду партії. Розширились можливості використання дослідниками архівних матеріалів, внаслідок чого значно підвищився рівень публікацій з історії Великої Вітчизняної війни.

Крім узагальнюючих праць з’являються і роботи, присвячені конкретним питанням проблеми. Виходять у світ змістовні монографії про героїчну працю робітників, селян та інтелігенції в роки війни, робляться перші спроби розглянути внесок у досягнення перемоги над ворогом окремих республік, країв та областей.

Інтернаціоналізм трудящих тилу знайшов яскраве відображення у їх наполегливій праці для фронту, у всенародному русі по збору теплих речей і подарунків воїнам, у донорському русі і т.д.

Трудова взаємодопомога народів у воєнний час особливо яскраво розкривається висвітленням відбудови господарства районів, що постраждали від фашистської окупації [5].

В цілому література перших 40 років після ХХ з’їзду партії вигідно відрізнялась від публікацій попереднього десятиліття насамперед сміливим принциповим підходом до висвітлення подій і процесів, намаганням перемогти схематизм та “безконфліктність”, відхід від характеристики труднощів та недоліків, що мали місце в роки війни. У цих роботах більше, ніж раніше приділяється увага питанням взаємодопомоги трудящих різних національностей в процесі рішення воєнно-економічних завдань, приводяться переважно регіональні дані і документи, не опубліковані раніше (зокрема, про інтернаціональний склад робітничого класу, інших класів і прошарків трудящих).

У 60-і роки історики опублікували значну кількість наукових праць, в яких глибше розкриті питання роботи тилу, в тому числі і у певній мірі й трудовій співдружності народів у роки війни. Продовжують виходити публікації, присвячені внеску трудящих тилу окремих республік і областей у вирішенні воєнно-економічних завдань [6].

Завдання розглянути інтернаціональну єдність народів у тилу в більш широкому плані поставив перед собою І.З.Захаров, який присвятив цьому питанню спеціальний розділ своєї монографії [7]. Слід погодитись із думкою В.А.Муродяна, також значного спеціаліста з цієї теми, що І.З.Захаров найглибше з-поміж інших дослідників на багатому фактичному матеріалі аналізує питання інтернаціоналізму на прикладі самовідданої праці в тилу. Причому більшість цих матеріалів вперше введені у науковий оббіг.

У деякій мірі підсумковою працею, що увібрала в себе все найцінніше з попередніх досліджень з окремих питань і з проблеми трудової співдружності народів СРСР в цілому стало двохтомне видання “Советский тыл в Великой Отечественной войне”(М.,1974).

В останні десятиліття було опубліковано багато нових документів. Історики МДУ приводять дані про те, що тільки за 1975-1985 в автономних республіках, краях і областях РСФСР видано більше 20 збірників документів і матеріалів, що розкривають їхню історію періоду війни. Більшість сторінок цих видань, а в ряді випусків і збірники в цілому, відтворюють картину самовідданої праці робітників, селян та інтелігенції в ім’я перемоги.

Значними досягненнями у дослідженні внеску України в перемогу над фашистською Німеччиною відзначений і науковий пошук українських істориків. Особливої уваги заслуговує вихід з друку у 1980р. тритомного документального збірника “Советская Украина в годы Великой Отечественной войны. 1941-1945”, який значно розширив джерельну базу дослідження подій минулої війни [8]. Серед 1097 документів, включених у збірник, значне місце займають і ті, які розкривають героїчну працю українського та інших народів країни. В такому об’ємі і з такою повнотою важливі, а часто й унікальні джерела з історії України були представлені читачам вперше.

Деякі підсумки вивчення і узагальнення питань бойової і трудової співдружності народів під час визволення України від фашистських загарбників були підведені на наукові конференції у Києві 29 вересня 1984 року. За її матеріалами був підготовлений збірник “Во главе нерушимого братства” [9]. У ньому були висвітлені деякі малорозроблені питання: внесок воїнів-визволителів України у відбудову республіки, участь у цьому молоді, жінок і т.д.

Серед літератури з даної проблеми слід відзначити праці Ж.Г.Голотвіна, М.І.Кравчука, М.Б.Погребінського, В.І.Кучера, М.В.Коваля, А.Ф.Смирнова [10]. Розглядаючи події Вітчизняної війни і відображення у них проявів дружби і взаємодопомоги народів, ці дослідження збагачують тему трудового співробітництва всіх націй і народностей країни, вміщують цінний фактичний матеріал і теоретичні висновки з даних питань.

І нарешті найбільш значною новою працею, в якій комплексно висвітлюється економічне життя країни у воєнний час, стала підготовлена істориками МДУ книга “Советский тыл в годы Великой Отечественной войны”(М.,1984). Порівняно з аналогічним за назвою виданням 1974 р. у даній праці значно ширше висвітлюються питання трудової співдружності, єдності трудящих багатонаціонального тилу у вирішенні економічних завдань у промисловості, на транспорті, в сільському господарстві.

Таким чином, в активі вчених досить широке коло зібраних і опублікованих документальних джерел, монографій, книг, брошур і велика кількість статей, в яких досить повно розкриті питання розвитку економіки країни в роки війни, перебудови її на воєнні рейки, підвищення трудової активності людей. Широко представлені праці, що висвітлюють внесок Росії, України, інших республік у досягненні економічної перемоги над ворогом.

Разом з тим, є ще немало можливостей подальшого поглибленого вивчення окремих питань вказаної проблеми: співробітництво народів в ході евакуації, організація роботи багатонаціональних трудових колективів на відбудові найбільших промислових підприємств, перебазованих із заходу країни.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   29

Схожі:

Імені м. П. Драгоманова iconДрагоманова дошкільна освіта як складова системи безперервної освіти україни (1991 2006) науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ 2007
Наукова бібліотека Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова
Імені м. П. Драгоманова iconМ. П. Драгоманова освіта І наука 2015 Матеріали звітно-наукової конференції студентів 27-30 квітня 2015 року Київ вид-во нпу імені М. П. Драгоманова 2015

Імені м. П. Драгоманова iconБібліографічний покажчик
Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова за 2000—2007 роки
Імені м. П. Драгоманова iconІмені М. П. Драгоманова
Наказом мон україни №1528 від 29. 12. 2014 р видання включено до Переліку наукових фахових видань України
Імені м. П. Драгоманова iconІсторія Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова
Извлечение из Манифеста об учреждении Министерств (8 сент. 1802)// спмнп, 1802–1825. – Т. – С. 1-4
Імені м. П. Драгоманова iconПрофесор Людмила Петрівна Вовк Біобібліографічний покажчик
України, доктора педагогічних наук, завідувача кафедри теорії та історії педагогіки Національного педагогічного університету імені...
Імені м. П. Драгоманова iconГуманістичні засади діяльності папи римського іоанна павла ІІ
Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова...
Імені м. П. Драгоманова iconБіобібліографічний покажчик До 85-річчя від дня народження, 65-річчя науково-педагогічної діяльності та 50-річчя роботи в нпу імені М. П. Драгоманова Київ 2018
Кафедраметодології та методики навчання фізико-математичних дисциплін вищої школи
Імені м. П. Драгоманова iconОсвітньо-інформаційної політики
Я-77 Потенціал І ефективність освітньо-інформаційної політики. К.: Нпу імені М. П. Драгоманова
Імені м. П. Драгоманова iconКнига розрахована на широке коло наукових працівників, вчителів, студентів усіх тих, хто цікавиться історією національної педагогічної науки
Академік апн україни Микола Іванович Шкіль: Нарис про життя І діяльність. Бібліографічний покажчик праць до 70-річчя. – К.: Нпу імені...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка