Імені м. П. Драгоманова



Сторінка14/29
Дата конвертації15.04.2017
Розмір4.89 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   29

Література:


1. Шавров В.Б. История конструкций самолетов в СССР 1938-1950 гг. – М.: Машиностроение, 1978. – 440 с.

2. Савин В. Крылатый сверхсрочник // Моделист-конструктор. – 1989. – № 3. – С. 13-16.

3. Савин В. Деревянная авиация профессора Немана // Крылья Родины. – 1997. – № 3. – С. 21-23; №4 – С. 26-29; №5 – С. 17-19.

4. Нестеров А.Ф., Савин В.С., Совенко А.К. 75 лет Харьковскому государственному авиационному производственному предприятию. – К.: ИЦ АэроХобби. – 2001. – 40 с.

5. Котельников В. Авиация в советско-польском конфликте 1939 г. // Авиация и космонавтика. – 1999. – №9. – С. 5-10.

6. Савин В.С. Авиация в Украине. Очерки истории. – Харьков: Основа, 1995. – 264 с.

7. Кузьмина Л.М. Генеральный конструктор Павел Сухой. – Минск: Беларусь, 1985. – 240 с.

8. Гордюков Н., Хазанов Д. Ближний бомбардировщик Су-2. – М.: Техника-молодежи, 2000. – 88 с.

9. 1941 год: В 2-х кн. Кн. 1 / Сост. Л.Е. Решин и др.; под ред. В.П.Наумова. – М.: Международный фонд «Демократия». – 1998. – 832 с.

10. 1941 год: В 2-х кн. Кн. 2 / Сост. Л.Е. Решин и др.; под ред. В.П.Наумова. – М.: Международный фонд «Демократия». – 1998. – 752 с.

11. Маслов М. Забытый первенец // Авиация и время. – 1997. – № 1. – С. 35-36.

12. Медведь А.Н., Голобков В.Ю. «Истребитель самолетов и танков» // Авиация и время. – 1995. – № 1. – С. 28-31.

13. СБ: гордость советской авиации: В 2-х чч. – Ч.1. – Белорецк: ООО «АРС» – 2003. – 52 с.

14. Родионов И., Совенко А. Ил-4: так было // Авиация и время. – 1998. – № 1. – С. 4-15.

15. Урмин Е.В. Опытное авиамоторостроение в СССР в 20-е – 40-е гг. ХХ в. // Из истории авиации и космонавтики. – 1974. – Вып. 23. – С. 104-125.

Р

ОЗДІЛ 3



Німецький окупаційний режим
в Україні


Багмет М.О., Козирєва М.Е., Щукін В.В.

ВИНИЩЕННЯ ЄВРЕЙСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ
НА ОКУПОВАНІЙ ТЕРИТОРІЇ МИКОЛАЇВЩИНИ

Згідно з матеріалами перепису населення 1939 р. в Миколаївській області проживало 44 269 євреїв, у т.ч. в м.Миколаєві 25 280 осіб, які складали більше 15 % населення міста [1]. Зважаючи на швидкі темпи фашистської окупації території Миколаївщини більшість з них не змогли евакуюватися за межі області і опинилися в окупованій зоні.

На Півдні України, на відміну від інших регіонів, німецькі окупанти не вважали за потрібне створювати гетто, як місця концентрації та ізоляції євреїв. Є відомості про існування гетто лише в північно-західних районах Миколаївської області – в с.Криве Озеро, с.Мостове, м.Голта (Первомайськ), але це була територія румунської окупаційної зони – Трансністрія. Існують згадки про існування гетто і в інших місцях, але нема підтверджень щодо існування в них органів єврейського самоврядування (юденратів), румунська адміністрація власними силами контролювала ситуацію в цих гетто і залучала євреїв до різних робіт, тому вірогідніше, що це були лише табори для тимчасового перебування євреїв, тобто вживання в румунських документах терміну “гетто” було, вірогідніше, стандартною формою, зручною для звітності [2].

Трагічні події розпочалися в Миколаєві відразу після окупації. У серпні 1941 р. було розстріляно 227 євреїв. 14 вересня 1941 р. було оприлюднено наказ всім євреям міста з’явитися для реєстрації з документами, грошима, цінностями та речами першої необхідності на збірні пункти в районі старого міського єврейського цвинтаря. Офіційно йшлося про подальше їх переселення до інших місць проживання. 21 вересня за межі міста вивезли “на роботи” євреїв – чоловіків за 12 км. від Миколаєва і в яру між селами Воскресенським та Калинівкою їх розстріляли. Наступні 2 дні в це ж місце вивозили і розстрілювали жінок та дітей. Саме тут були знищені близько 7 тисяч євреїв Миколаєва [3].

Протягом вересня 1941р. щодня арештованих партіями у закритих машинах також підвозили до стін селища Темвод і там розстрілювали біля заздалегідь підготовлених ям.

Про це повідомлялось в цілому ряді німецьких донесень. Так в документі від 26 вересня 1941 р. зазначалось:

“В поточний момент успішно вирішується єврейське питання в Миколаєві та Херсоні. Захоплені близько 5000 євреїв”[4]. У іншому донесенні від 2 жовтня також підбиваються підсумки. З 16.09 до 30.09 тут було страчено 22467 євреїв та комуністів. Загальна кількість – 35782” [5]. От чому фельдкомендатура Миколаєва звітуючи про свою діяльність зазначила: “В Миколаєві та Херсоні євреї “евакуйовані” СД. Тому намір створити гетто не міг бути здійсненим” [6].

В цей же час здійснювалися масові розстріли євреїв у Вознесенську. Не менше 160 євреїв були розстріляні у вересні 1941 р. поблизу селища Снігурівка. У селищі Нова Одеса було знищені 125 євреїв [7].

Ще з початку ХІХ ст. на Півдні України існували єврейські сільськогосподарські колонії. Свого часу це був чи не єдиний регіон Російської імперії, де євреям було дозволено компактно проживати в сільській місцевості і займатися сільським господарством. В 20-30 рр. ХХ ст. ці колонії стали єврейськими колгоспами. Події, що відбувалися в цих селах з перших днів фашистської окупації розвивалися надзвичайно трагічно.

Типовими були події в селі Новий Шлях (колгосп Червона Зірка) Снігурівського району, де за спогадами мешканців сусідніх сіл, всім жителям цього населеного пункту (а це були, в основному, євреї), через тиждень після приходу німців було наказано вийти на околицю села, там їх розстріляли біля викопаної ними ж траншеї. Пам`яткою про цю трагедії є обеліск, споруджений на місці розстрілу. Варто зазначити, що абсолютна більшість мешканців цього села навіть не збиралися евакуюватися до приходу окупантів, бо не знали про антиєврейську політику фашистської Німеччини та перші факти масового знищення євреїв, що вже відбулися на цей час. Відомо, що радянська преса не вважала за необхідне інформувати про такі факти. З усіх жителів села врятувалися лише 2 сім`ї, котрі встигли виїхати до приходу окупантів [8].

У вересні 1941 р. був проведений розстріл єврейського населення в одному з найбільших єврейських поселень Півдня України селищі Нагартав. Тут на єврейському кладовищі окупантами було знищено 865 євреїв. Трагічний перелік можна продовжити: протягом вересня 1941 р. в с. Добре Баштанського району знищені 500 євреїв; у с. Новополтавкка – 837; в с. Єфінгар (Плющівка) –519; у с. Романівка – 998; у с. Лиса Гора – 225; у колгоспах “Арбейт” та “Червона зірка” Снігурівського району – 600, у с. Криве Озеро – 42 чоловік [9].

Так протягом серпня – жовтня 1941 р. окупантами було знищено більшість євреїв – сільських жителів Миколаївщини. Після цих подій на Півдні України єврейські села остаточно зникли, залишившись лише фактом історії. На жаль, радянський уряд доклав зусиль до того, щоб навіть пам`ять про цю трагедію не збереглася. У більшості згаданих населених пунктів до кінця 90-х років не було встановлено навіть пам`ятних знаків, а подекуди їх нема й сьогодні.

Відомо, що з вересня 1941 р. територію між Дністром та Південним Бугом було передано в управління румунським окупаційним органам і вона отримала назву Трасністрія.

Восени 1941 р. Генерал – губернатор Трансністрії наказав розгорнути створення спеціальних таборів для розселення євреїв, яких “переміщували” з Одеси, Бесарабії та інших місць. Великими партіями євреїв доставляли на станцію Любашівка, звідти їх відправляли пішим ходом під наглядом місцевих поліцаїв до сіл Агафіївки, Граціанівки, Мар`янівки та Новопавлівки. Там частину людей розстрілювали, а тих, що залишалися відправляли до Богданівки для подальшого знищення. В кінці жовтня 1941 р. більшу частину єврейського населення м.Одеси великою колоною погнали пішки в напрямку с. Доманівки. Колона рухалася впродовж 23 днів. Хворих та таких що були нездатними пересуватися розстрілювали прямо уздовж дороги. Загалом до Доманівки “пригнали” більше 55 тис. євреїв, частину з них було відправлено в с.Богданівку (Доманівського району). Туди ж зігнали євреїв з Вінничини та Молдавії. Як свідчить довідка військового прокурора 37 “Радянської армії”, силами якої відбувалося звільнення цього регіону від німецьких та румунських окупантів: в цьому регіоні було знищено більше 48000 чоловік [11]. А за даними Миколаївської обласної Комісії по розслідуванню злодіянь фашистських окупантів та ізраїльського архіву – музею Яд Ва – Шем всього в Богданівці було знищено близько 54000 євреїв [12].

Історія Доманівського табору на цьому не скінчилася. Бо окупанти і далі продовжували виявляти євреїв в Одесі і відправляли їх для знищення в зазначені райони. Відомо, що останній транспорт з євреями (близько 400 осіб) був відправлений з Одеси 23 червня 1942 р. Частину з них було розстріляно біля с. Мостового, а частину розмістили у Доманівці, де вони згодом, очевидно, були знищені [13].

Румунська адміністрація ретельно фіксувала динаміку пересування євреїв по території Трансністрії. Приміром, по Голтянському повіту у квітні 1942р. зазначено перебування 848 євреїв, у травні 1943р. – 3620, а у листопаді 1943р. лише 13. Зрозуміло, що зміна чисельності означала лише одне – знищення.

Тим часом в німецькій окупаційній зоні окупанти продовжували виявляти євреїв серед міського та сільського населення. Виявлених відправляли у концтабори, де вони перебували разом з військовополоненими та іншими особами, що були ув’язнені німцями. Один з таких концтаборів діяв на хуторі Водокачка за три кілометри від станції Грейгово. Вцілилий в`язень цього табору Голуб С.Н. пізніше розповів: « 9 августа 1943 года я был арестован гестапо и направлен в лагерь, что находился на Водокачке в 3-х км. от станции Грейгово. В октябре месяце 1943 года выгнали группу евреев, человек 15, и сильно избив их, заставили нырять в воду. Замерзающих людей, заставляли танцевать, затем опять избивали, загоняли в воду, заставляли целоваться, а сами немцы из охранной полиции стояли в стороне и смеялись. Когда евреи уже не могли двигаться, потеряли сознание, их от ставка оттащили и расстреляли» [14].

Відомо також, що євреї були серед ув`язнених табору в с.Михайлово – Ларинсе. В цьому таборі проводили систематичні тортури та побої в’язнів – євреїв. Їх запрягали в підводи для перевезення вантажів, заставляли виконувати важкі та виснажливі роботи. Поряд з територією табору знаходився парк, що був перетворений у місце розстрілу ув`язнених. Подібні факти мали місце і в інших концтаборах, які розташовувалися на території Миколаївщини, що входила до складу Рейхскомісаріату “Україна”. На жаль, виявити точну кількість євреїв, що були знищені в цих таборах протягом 1942 – 1944 рр. є майже неможливим.

Треба зазначити, що разом з окупантами в актах масового знищення єврейського населення брали участь німці (фольксдойче) – жителі німецьких колоній, що існували на Микoлаївщині ще з кінця XVIII ст. Ще на початку окупації було створено спеціальні зондергрупи з числа місцевих німців. Зондергрупа в колонії Ландау, яка діяла в Трансністрії, поділялась на 18 бірайхкоманд (районних комендатур), що розташовувалися тільки в німецьких колоніях. На території Миколаївщини бірайхкоманди були дислоковані в колоніях Шпейєр, Вормс, Гальбштадт, Раштадт. Районним комендатурам підпорядковувалися загони “зельбстшутц” (загони “самооборони”), створені з числа місцевих німецьких колоністів. Так, під керівництвом раштадтської комендатури (бециркс-команда (БК) – 11) знаходилися загони колоній Раштадт (сучасне с.Поріччя), Мюнхен (тепер с.Градівка), Михайлівка та хуторів Нова Америка (колишній радгосп ім. Луначарського) і Богданівка (зараз с.Друга Богданівка), що включали до трьохсот фольксдойче.

Румунська адміністрація саме в район дислокації загонів раштадтської комендатури спрямувала найбільш масовий потік єврейського населення Трансністрії, приреченого на фізичне винищення. Євреї з Одеси, Молдавії та інших регіонів етапом доставлялися на правобережжя Південого Бугу, де силами загонів “зельбстшутц” здійснювалися їх масові розстріли. Богданівська трагедія була здійснена якраз цими п’ятьма загонами БК-11 під командуванням Гегеля. Ця акція в окупаційних документах носила кодову назву “Подарунок Сталіну” й була приурочена з явним наміром до його дня народження [15].

Крім подібних великомасштабних розстрілів також проводились менш чисельні за кількістю жертв. Так, загоном “самооборони” хутору Нова Америка, до складу якого входили 32 колоніста, з січня по жовтень 1941 р. на території Миколаївщини було знищено: у Веселинівському районі біля сел Подолянка і Суха Балка до 300 чол., за с.Степанівка – 360 чол., хут. Ново-Ільїнка – 180 чол.; у Вознесенському районі за с.Ястребинове й хут. Бабина Балка до 600 чол., біля хут.Нова Америка – 300 чол.; у Доманівському районі за с. Шевченко – 250 чол., с. Нова Умань – 100 чол., біля свинорадгоспу “Суха Балка” – 350 чол. мирного єврейського населення [16].

Дані, що свідчили про участь фольксдойче у масових розстрілах євреїв, були встановлені ще в ході звільнення території України від нацистської окупації. Збір цієї інформації здійснювався як радянськими каральними органами, так і створеним у воєнний час Єврейським Антифашистським комітетом. Незначна частка матеріалів, базованих тільки на спогадах та розповідях свідків, вперше була опублікована через багато років у “Чорній книзі”. Слідчі ж дії радянських каральних органів, проведені в перше післявоєнне десятиліття, носили упереджений характер через огульне звинувачення всіх радянських німців у пособництві окупантам. До того ж масові розстріли євреїв проводилися без свідків з місцевого населення. Це значно ускладнювало встановлення дійсних даних щодо участі німецьких колоністів в каральних акціях.

Більш об’єктивні матеріали з цього питання наведені під час показових судових процесів над членами новоамериканського і богданівського загонів “зельбстшутц”, проведених у 1965 та 1967 рр. в Миколаєві виїзною сесією Верховного Суду УРСР. В ході як попереднього слідства, так і судових засідань було встановлено, що німецькі колоністи, які входили до цих загонів “самооборони”, дійсно брали участь у пособництві окупантам (це поняття включає конвоювання, оточування та безпосередню стрільбу) під час масових каральних акцій проти євреїв.

Треба звернути увагу на причини, що спонукали фольксдойче до участі у розстрілах. Ставлення до євреїв, які вбачалися нацистським керівництвом синонімом комуністів, повинно було стати свідченням лояльності німецьких колоністів до окупаційної влади. Незважаючи на особливе становище в порівнянні з рештою населення України (продовольче забезпечення, пільгове оподаткування та ін.) етнічний підхід не рятував фольксдойче при найменшій підозрі у прорадянських симпатіях. До того ж для німецьких колоністів (які значно постраждали в ході суцільної колективізації, розкуркулення, голодомору, обвальних репресій та огульних звинувачень у пособництві фашизму напередодні війни) євреї, під впливом нацистської агітації, ставали уособненням невдоволення радянською владою. Нерідкими були й випадки примусового включення фольксдойче (в тому числі неповнолітніх) до загонів “самооборони”.

Непоодинокими, на жаль, були і факти участі українського населення в подіях Катастрофи. Маємо кілька документальних свідчень таких випадків. Приміром, у вересні 1941 р. українцями – жителями колгоспу ім.Кагановича (40 км. від Миколаєва) були передані німцям для розстрілу не менше 70 євреїв, що були знищені у тому ж населеному пункті [17]. Правда у цьому випадку українці не брали участі у розстрілі. Але є й інші факти. Група українців – поліцаїв з числа жителів Богданівки під командуванням І.Сливенка охороняда Богданівський табір і відзначалися особливою жорстокістю. Пізніше було доведено, що І.Сливенко особисто вбив не менше 300 євреїв [18].

Не треба замовчувати і того, що більша частина неєврейського населення ставилася до фактів масового знищення євреїв з більшою чи меншою мірою байдужості, або побоювалася виявляти свою прихильність щодо євреїв. Але було чимало людей, що ризикували своїм життям та життям своїх близьких, надаючи допомогу та переховуючи євреїв. Для цього треба було мати неабияку мужність. У Миколаївському музеї підпільного та партизанського руху зберігається повідомлення рішення німецького воєнно – польового суду про засудження громадян, які переховували єврейські родини, що було надруковане в окупаційній пресі. Таких фактів було чимало. У повоєнний період по всій Європі велися пошуки людей, що спасали євреїв від фашистського терору. Таким людям присвоювалося звання “Праведники народів світу”, що є однією з найбільш почесних міжнародних відзнак. В цілому по Україні цим званням були відзначені понад 2500 осіб. На жаль, така розшукова робота на Півдні України була розгорнута лише у 90-х рр. ХХ ст., коли багато з цих людей вже пішли з життя, ті ж що дожили до цього часу, часто не могли знайти свідків, що могли б підтвердити їх участь в спасінні євреїв. Так сталося, приміром, з жителем Миколаєва М.Щербиною, який допоміг врятуватися шістьом євреям, будучи ще підлітком. І тільки зараз опіку над ним, зважаючи на його похилий вік, взяли єврейська релігійна громада та благодійний фонд “Хесед Менахем”. Сьогодні четверо осіб, що відзначені цією високою нагородою, проживають на Миколаївщині. Ці люди є уособленням кращих моральних якостей нашого народу і мають служити взірцем гуманізму для майбутніх поколінь. На жаль, про них сучасники майже не знають.

Варто зазначити, євреї не були лише жертвами масових знищень з боку фашистських окупантів, нарівні з представниками інших народів нашої країни, воювали в лавах Червоної армії, в партизанських загонах та підпільних організаціях; десятки тисяч євреїв – уродженців Миколаївщини загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. Їх імена наводяться у “Книзі пам`яті” Миколаївської області, а ті, що повернулися з фронту, брали активну участь у відбудові краю в повоєнний період.

Наведені факти є лише трагічними фрагментами драматичної картини катастрофи європейського єврейства. Події цього періоду на Півдні України ще чекають свого комплексного та багатогранного дослідження. Ще живі свідки та євреї , що попри все спромоглися вижити в ті страшні часи. Живі й ті українці та росіяни, що спасали євреїв і допомагали їм врятуватися в умовах окупації. Отож обов`язком дослідників є – зібрання та збереження для нащадків їх безцінних як трагічних свідчень, так і прикладів сили людського духу.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   29

Схожі:

Імені м. П. Драгоманова iconДрагоманова дошкільна освіта як складова системи безперервної освіти україни (1991 2006) науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ 2007
Наукова бібліотека Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова
Імені м. П. Драгоманова iconМ. П. Драгоманова освіта І наука 2015 Матеріали звітно-наукової конференції студентів 27-30 квітня 2015 року Київ вид-во нпу імені М. П. Драгоманова 2015

Імені м. П. Драгоманова iconБібліографічний покажчик
Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова за 2000—2007 роки
Імені м. П. Драгоманова iconІмені М. П. Драгоманова
Наказом мон україни №1528 від 29. 12. 2014 р видання включено до Переліку наукових фахових видань України
Імені м. П. Драгоманова iconІсторія Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова
Извлечение из Манифеста об учреждении Министерств (8 сент. 1802)// спмнп, 1802–1825. – Т. – С. 1-4
Імені м. П. Драгоманова iconПрофесор Людмила Петрівна Вовк Біобібліографічний покажчик
України, доктора педагогічних наук, завідувача кафедри теорії та історії педагогіки Національного педагогічного університету імені...
Імені м. П. Драгоманова iconГуманістичні засади діяльності папи римського іоанна павла ІІ
Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова...
Імені м. П. Драгоманова iconБіобібліографічний покажчик До 85-річчя від дня народження, 65-річчя науково-педагогічної діяльності та 50-річчя роботи в нпу імені М. П. Драгоманова Київ 2018
Кафедраметодології та методики навчання фізико-математичних дисциплін вищої школи
Імені м. П. Драгоманова iconОсвітньо-інформаційної політики
Я-77 Потенціал І ефективність освітньо-інформаційної політики. К.: Нпу імені М. П. Драгоманова
Імені м. П. Драгоманова iconКнига розрахована на широке коло наукових працівників, вчителів, студентів усіх тих, хто цікавиться історією національної педагогічної науки
Академік апн україни Микола Іванович Шкіль: Нарис про життя І діяльність. Бібліографічний покажчик праць до 70-річчя. – К.: Нпу імені...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка