Імені м. П. Драгоманова



Сторінка19/29
Дата конвертації15.04.2017
Розмір4.89 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   29

Література:


1. “Довідник з історії України”. Т. 2. За редакцією І.З.Підкови, Р.М.Шуста. К.: Генеза, 1995. – С. 320.

2. Історія України: нове бачення. У 2-х т. / Під ред. В.А.Смолія. – К.: Україна, 1996 – т. 2. – С. 308.

3. Святун О. Остарбайтери // Політика і час. – 2001. – N 4. – С. 51.

4. Потильчак О. Трудові ресурси радянських військовополонених та “остарбайтерів” з України у нацистській військовій економіці в роки Другої світової війни. – К.: ТОВ “Міжнародна фінансова агенція”, 1998. – С. 8-9.

5. Полян П. Жертвы двух диктатур. Остарбайтеры и военнопленные в Третьем Рейхе. М.: Ваш выбор ЦИРЗ, 1996. – С. 38.

6. Нюрнбергский процесс. М., 1957 – т. 1. – С. 493.

7. Державний архів Вінницької області, ф. Р – 1358, оп. 1, спр. 1, арк. 1.

8. Коваль М. "Остарбайтери" України – раби Гітлера, ізгої Сталіна // Політика і час. – 1998. – № 9. – С. 75.

9. Остарбайтери: Спогади жителів Рівненщини, вивезених гітлерівцями на каторжні роботи до Німеччини / Царик О. Г. (упоряд.). – Рівне : Азалія, 1996. – С. 6.

10. Великая Отечественная война 1941-1945. Военно-исторические очерки. Кн. 4 : Народ и война. – М.: Наука, 1998. – С. 129-130.

11.. Нюрнбергский процесс. М., 1998 – т. 7. – С. 15.

12. Остарбайтери: Спогади жителів Рівненщини, вивезених гітлерівцями на каторжні роботи до Німеччини / Царик О. Г. (упоряд.). – Рівне : Азалія, 1996. – С. 8.

13. Гальчак С.Д “Східні робітники” з Поділля у Третьому рейху: депортація, нацистська каторга, опір поневолювачам. – Вінниця: “Книга-Вега” ВАТ “Віноблдрукарня”, 2003. – С. 151-152.

14. Листи з фашистської каторги. К., 1947. – С. 141.

15. Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941- 1945. – К. : Пошуково-видавниче агентство "Книга Пам'яті України", 2000. – С. 217.

16. Мюллер Н. Вермахт и оккупация (1941-1945): О роли вермахта и его руководящих органов в осуществлении оккупационного режима на советской территории / Пер. с нем. Артемоа А. П., Долгорукова А. И., Карабутченко И. И. И др.; Под. Ред. Юденкова А. Ф. – М.: Воениздат СССР, 1974. – С. 225.

17. Гальчак С.Д “Східні робітники” з Поділля у Третьому рейху: депортація, нацистська каторга, опір поневолювачам. – Вінниця: “Книга-Вега” ВАТ “Віноблдрукарня”, 2003. – С. 91.

18. Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941- 1945. – К. : Пошуково-видавниче агентство "Книга Пам'яті України", 2000. – С. 216.

19. Україна в Другій світовій війні у документах. Збірник німецьких архівних матеріалів (1942-1943): Т. 3 / Упоряд. В.М. Косика. – Львів, 1999. – С. 318.

20. Політична історія України ХХ ст. у 6 т. / Т 4. Україна у Другій світовій війні, 1939-1945. – Керівник тому В.І.Кучер. – К., 2003. – С. 356.

21. Святун О. Остарбайтери // Політика і час. – 2001. – N 4. – С. 53.

22. Офіційний сайт Українського національного фонду “Взаєморозуміння та примирення”. http://www.unf.kiev.ua/.



Нестеренко В.А.

Громадське життя у
військовій зоні України у 1941-1943 рр.

Од­ним з ма­ло­до­с­лі­дже­них пи­тань іс­то­рії Дру­гої сві­то­вої вій­ни є ді­я­ль­ність гро­мад­сь­ких та куль­ту­р­них то­ва­риств на території окупованої Укра­ї­ни. До­в­гий час бу­ла по­ши­ре­на ду­м­ка про те, що в умо­вах жор­с­то­ко­го оку­па­цій­но­го ре­жи­му їх­нє іс­ну­ван­ня бу­ло не­мо­ж­ли­вим, або ко­ро­т­ко­три­ва­лим.

На­жаль ця про­б­ле­ма не зна­хо­дить по­ки що до­ста­т­ньої ува­ги з бо­ку укра­їн­сь­ких іс­то­ри­ків. Остан­нім ча­сом з’я­ви­ло­ся кіль­ка праць, де по­бі­ч­но ви­сві­т­лю­є­ть­ся ді­я­ль­ність то­ва­риств, най­біль­ше, зви­чай­но, “Просвіт”. До та­ких слід від­не­с­ти ро­бо­ти В.В.Лен­сь­кої [1], Ю.М.Да­ви­ден­ка [2], М.В.Ко­валя [3]. Остан­ній ав­тор при­свя­тив спе­ці­аль­ну роз­від­ку ді­я­ль­но­с­ті “Просвіт” в умо­вах оку­па­ції, в якій, се­ред ін­шо­го, по­да­но ці­ка­вий ма­те­рі­ал про ді­я­ль­ність то­ва­ри­с­т­ва у Хар­ко­ві [4]. Рі­з­но­пла­но­ви­ми є ро­бо­ти А.В.Ско­ро­бо­га­то­ва [5; 6; 7]. Ав­тор де­таль­но зма­льо­вує си­ту­а­цію в оку­по­ва­но­му мі­с­ті, про­цес ста­но­в­лен­ня мі­с­це­вої укра­їн­сь­кої ад­мі­ні­с­т­ра­ції, не­про­с­ті вза­є­ми­ни укра­їн­сь­ких ді­я­чів з оку­па­цій­ни­ми вла­с­тя­ми й між со­бою, їх на­ма­ган­ня від­ро­ди­ти на­ці­о­наль­но-­куль­ту­р­не жит­тя в мі­с­ті. Н.В.Іва­но­ва, за­лу­чи­в­ши ма­те­рі­а­ли оку­па­цій­ної пре­си, роз­г­ля­ну­ла жі­но­чій рух на По­діл­лі [8].

Ме­та да­но­го до­слі­джен­ня по­ля­гає у ви­сві­т­лен­ні ді­я­ль­но­с­ті гро­мад­сь­ких та куль­ту­р­них ор­га­ні­за­цій у пі­в­ні­ч­них та схі­д­них об­ла­с­тях Укра­ї­ни, які весь пе­рі­од оку­па­ції вхо­ди­ли до вій­сь­ко­вої зо­ни, а са­ме – Че­р­ні­гів­сь­ка, Сум­сь­ка, Хар­ків­сь­ка, Во­ро­ши­ло­в­г­рад­сь­ка (Лу­ган­сь­ка), Ста­лін­сь­ка (До­не­ць­ка).

Ва­ж­ли­ву роль у куль­ту­р­но-­гро­мад­сь­ко­му жит­ті на оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях ві­ді­гра­ва­ли ство­рю­ва­ні укра­їн­сь­ки­ми ак­ти­ві­с­та­ми ор­га­ні­за­ції. За зра­зок слу­гу­ва­ли, як пра­ви­ло, товариства, які ді­я­ли на укра­їн­сь­ких зе­м­лях у до­радянський пе­рі­од. За­бо­ро­не­ні ра­дян­сь­кою владою, те­пер, осо­б­ли­во на по­ча­т­ко­во­му ета­пі оку­па­ції, ко­ри­с­ту­ю­чись пе­в­ною лі­бе­раль­ні­с­тю но­во­го ре­жи­му в пи­тан­нях куль­ту­ри, во­ни від­ро­ди­ли­ся. Про­ві­д­не мі­с­це се­ред рі­з­но­го ро­ду гро­мад­сь­ких ор­га­ні­за­цій на­ле­жа­ло куль­ту­р­но-­ос­ві­т­нім то­ва­ри­с­т­вам “Просвіта”.

Од­ні­єю з пер­ших бу­ла ство­ре­на “Просвіта” в мі­с­ті Ме­на на Че­р­ні­гі­в­щи­ні. Вже на­при­кі­н­ці ли­с­то­па­да 1941 р., по­ві­до­м­ля­ю­чи про її ство­рен­ня в га­зе­ті “Українське по­ліс­ся”, іні­ці­а­ти­в­на гру­па зве­р­ну­ла­ся із за­кли­ком до укра­ї­н­ців Че­р­ні­гі­в­щи­ни бра­ти­ся до куль­ту­р­но-­про­с­ві­т­ни­ць­кої і на­ці­о­наль­ної ро­бо­ти й ор­га­ні­зо­ву­ва­ти в се­бе та­кі ж то­ва­ри­с­т­ва. При чо­му, ді­я­чі мі­с­це­вої “Просвіти” на­ма­га­ла­ся охо­пи­ти весь Мен­сь­кий ра­йон: вже на по­ча­ток гру­д­ня то­го ж ро­ку в се­лах пра­цю­ва­ло три клу­би, а в са­мій Ме­ні ор­га­ні­зо­ва­но біб­ліо­те­ку та ху­до­ж­ні гур­т­ки [9].

За­клик не за­ли­ши­в­ся по­за ува­гою. У се­лі Сла­би­на М.-Коцюбинського ра­йо­ну Че­р­ні­гі­в­щи­ни наприкінці грудня 1941 р. з іні­ці­а­ти­ви па­на Г.Томаша та­кож ство­ре­но “Просвіту”. В пла­нах її ро­бо­ти бу­ло від­крит­тя клу­бу та ор­га­ні­за­ція рі­з­но­ма­ні­т­них ми­с­те­ць­ких гур­т­ків [10].

У При­лу­ках іні­ці­а­ти­ву “відновлення” “Просвіти” на початку грудня 1941р. взя­ла на се­бе мі­с­це­ва укра­їн­сь­ка вла­да. За поста­но­вою мі­сь­ко­го ста­ро­ста­ту бу­ло ство­ре­но орг­бю­ро то­ва­ри­с­т­ва. Во­но, як й у Ме­ні, ма­ло ді­я­ти в ме­жах ра­йо­ну для чо­го на пер­шо­му за­сі­дан­ні бу­ло роз­г­ля­ну­то стру­к­ту­ру по­ві­то­вої ра­ди. За­вдан­ня ста­ви­ло­ся на­сту­п­не: “...закликати сві­до­мі ма­си до твор­чої пра­ці, до від­бу­до­ви но­во­го жит­тя, за­до­во­ль­ни­ти ду­хо­в­ну сто­ро­ну укра­їн­сь­ко­го на­ро­ду, об’єд­на­ти їх на бо­ро­ть­бу з не­уц­т­вом, не­куль­ту­р­ні­с­тю та за­ли­ш­ка­ми бо­ль­ше­ви­ць­кої мо­ра­лі”[11].

У Су­мах на по­ча­т­ку лю­то­го 1942 р. ді­яв орг­ко­мі­тет “Просвіти”, який че­рез мі­с­це­ву пре­су зве­р­ну­в­ся до жи­те­лів мі­с­та з за­кли­ком всту­па­ти до то­ва­ри­с­т­ва, яке, як за­зна­ча­ло­ся, в своє­му пла­ні ро­бо­ти від­би­ває всі пра­г­нен­ня укра­їн­сь­ко­го на­ро­ду в ці­ло­му і ко­ж­но­го укра­ї­н­ця осо­би­с­то. А на­при­кі­н­ці лю­то­го то­ва­ри­с­т­во вже від­кри­ло шко­лу укра­їн­сь­кої на­ці­о­наль­ної ху­до­ж­ньої ви­шив­ки [12].

Про­цес ор­га­ні­за­ції “Просвіти” і вза­є­ми­ни з цьо­го пи­тан­ня з оку­па­цій­ни­ми вла­с­тя­ми мо­ж­на про­слід­ку­ва­ти на при­кла­ді по­ді­б­но­го то­ва­ри­с­т­ва у Ко­но­то­пі. В се­ре­ди­ні тра­в­ня мі­с­це­ва га­зе­та по­ві­до­м­ля­ла, що се­ред ін­те­лі­ге­н­ції мі­с­та ви­ни­к­ла ду­м­ка ор­га­ні­зу­ва­ти “Українське то­ва­ри­с­т­во куль­ту­р­но­го збли­жен­ня з Ве­ли­ко­ні­ме­ч­чи­ною (“Просвіта”)”, яке ма­ло ста­ти “безпартійним, ви­клю­ч­но на­ці­о­наль­ним, тобто, во­но є про­ві­д­ни­ком но­вої укра­ї­ні­за­ції, як се­ред чле­нів то­ва­ри­с­т­ва, так і се­ред на­се­лен­ня мі­с­та Ко­но­то­па”. Йо­го ме­тою бу­ло на­сту­п­не: 1. грунтовне вивчен­ня ні­ме­ць­кої мо­ви та очи­щен­ня своєї укра­їн­сь­кої мо­ви від “жидо-московського на­му­лу”; 2. детальне озна­йо­м­лен­ня і вивчен­ня іс­то­рії, гео­гра­фії, тех­ні­ки, лі­те­ра­ту­ри та ми­с­те­ц­т­ва Ні­ме­ч­чи­ни, а та­кож від­но­в­лен­ня за­не­дба­но­го укра­їн­сь­ко­го ми­с­те­ц­т­ва; 3. організація ро­бо­ти всіх куль­ту­р­них уста­нов мі­с­та (хо­ро­вої ка­пе­ли, дра­ма­ти­ч­но­го те­а­т­ру, біб­ліо­те­ки то­що); 4. вивчення ме­то­дів го­с­по­да­рю­ван­ня Ні­ме­ч­чи­ни; 5. проведення всіх куль­ту­р­них за­хо­дів (ор­га­ні­за­ція ле­к­цій, до­кла­дів, бе­сід по ра­діо, че­рез га­зе­ту та в те­а­т­рах). Бу­ло об­ра­но орг­бю­ро то­ва­ри­с­т­ва, яке ли­ше пі­с­ля йо­го за­твер­джен­ня мі­с­це­вою ко­мен­да­ту­рою, ма­ло при­сту­пи­ти до на­мі­че­ної ро­бо­ти. Всі ле­к­ції, бе­сі­ди, до­по­ві­ді то­що ма­ли та­кож за­твер­джу­ва­тись ні­ме­ць­ки­ми уста­но­ва­ми [13].

Ак­ти­в­на ді­я­ль­ність Ко­но­топ­сь­ко­го то­ва­ри­с­т­ва під­т­вер­джу­є­ть­ся да­ни­ми з ні­ме­ць­ких дже­рел. За по­ві­до­м­лен­ням по­льо­вої ко­мен­да­ту­ри 200(У) від 17 чер­в­ня 1942 р. куль­ту­р­не жит­тя мі­с­та зо­се­ре­дже­не “в од­но­му з до­зво­ле­них то­ва­риств “Просвіта”, яке взя­ло на се­бе за­нят­тя з ні­ме­ць­кої мо­ви й пі­к­лу­ван­ня про укра­їн­сь­ку мо­ву” [14].

Зо­всім ін­ша си­ту­а­ція скла­ла­ся в Ле­бе­ди­ні. За по­ві­до­м­лен­ням, або, то­ч­ні­ше, за ро­з’я­с­нен­ням по­льо­вої ко­мен­да­ту­ри 198(У) в Ох­ти­р­ці від 15 тра­в­ня 1942р. “Просвіта” – це рух, який був до­пу­ще­ний у Ле­бе­ди­ні без узго­джен­ня з по­льо­вою ко­мен­да­ту­рою. То­ва­ри­с­т­во скла­да­ло­ся з 28 чо­ло­вік, і в гро­мад­сь­ко­му жит­ті се­бе ні­як не ви­яви­ло. Зв’яз­ків за ме­жа­ми на­се­ле­но­го пун­к­ту то­ва­ри­с­т­во не ма­ло [15]. Зауваження про “пасивність” виглядає скоріше, як виправдання чиновників польової комендатури перед вищим начальством через те, що “прогледіли”. Мо­ж­ли­во, ді­я­ль­ність Ле­бе­дин­сь­кої “Просвіти” бу­ла до­зво­ле­на мі­с­це­вим вій­сь­ко­вим ко­мен­дан­том. Ці­ка­вою тут та­кож є вка­зів­ка на від­су­т­ність зв’яз­ків, що мо­же свід­чи­ти про за­не­по­ко­єн­ня ні­ме­ць­ких вла­с­тей кон­та­к­та­ми “Просвіт” з ОУН.

Іс­ну­ва­ла “Просвіта” та­кож у Пу­ти­в­лі, де пе­ре­ва­жа­ло ро­сій­сь­ке на­се­лен­ня. Да­та її ство­рен­ня не­ві­до­ма, але на по­ча­т­ку сі­ч­ня 1943 р. то­ва­ри­с­т­во про­дов­жу­ва­ло ді­я­ти. 3 сі­ч­ня 1943 р. від­бу­ла­ся на­ра­да стар­шин та вчи­те­лів Пу­ти­в­ль­щи­ни, яка зби­ра­ла­ся з ме­тою на­ла­го­джен­ня куль­ту­р­но-­ма­со­вої ро­бо­ти в мі­с­ті й на се­лі. Згі­д­но з її рі­шен­ня­ми за­ві­ду­ю­чий від­ді­лом На­род­ної осві­ти Бон­да­рев­сь­кий ро­зі­слав стар­ши­нам во­ло­с­тей ре­ко­мен­да­ції скли­ка­ти на­ра­ди ін­те­лі­ге­н­ції сіл й об­го­во­ри­ти пи­тан­ня ство­рен­ня дра­ма­ти­ч­них, хо­ро­вих, стру­н­них гур­т­ків, ор­га­ні­за­ції чи­тан­ня га­зет се­ля­нам то­що, ви­ді­ли­в­ши від­по­ві­даль­них ке­рі­в­ни­ків за цю ро­бо­ту. Остан­ні ма­ли не­гай­но зв’я­за­ти­ся з Пу­ти­вль­сь­кою “Просвітою” для отри­ман­ня вка­зі­вок і до­по­мо­ги. Від­зна­ча­ло­ся, що до ці­єї ді­я­ль­но­с­ті слід при­тя­г­ну­ти всю сіль­сь­ку мо­лодь і за про­ро­б­ле­ну ро­бо­ту слід бу­ло на­ді­с­ла­ти звіт до ін­спе­к­ту­ри шкіл 15 лю­то­го 1943 р. [16]. В да­но­му ви­пад­ку ці­ка­во від­зна­чи­ти той факт, що мі­с­це­ва ад­мі­ні­с­т­ра­ція ак­ти­в­но спів­п­ра­цю­ва­ла з “Просвітою”, до­ру­чи­в­ши їй ко­ор­ди­ну­ва­ти куль­ту­р­но-­ма­со­ву ро­бо­ту в ме­жах всьо­го ра­йо­ну й ство­ри­в­ши та під­по­ряд­ку­ва­в­ши ці­лу ме­ре­жу “відповідальних ке­рі­в­ни­ків”.

Хар­ків­сь­ка “Просвіта” роз­по­ча­ла ро­бо­ту 8 гру­д­ня 1941 р. Головою Ради був обраний професор В.Дубровський, заступником – професор О.Попов. Во­на мі­с­ти­ла­ся у при­мі­ще­ні ство­ре­но­го нею “Дому На­ці­о­наль­ної Куль­ту­ри”. При цьо­му во­на на­зи­ва­ла­ся “Українське То­ва­ри­с­т­во “Просвіта” Хар­ко­ва та Хар­ків­сь­кої об­ла­с­ті”, за­яв­ля­ю­чи цим пра­г­нен­ня ке­ру­ва­ти куль­ту­р­но-­про­с­ві­т­ни­ць­ким ру­хом в ме­жах всі­єї об­ла­с­ті, що на­вряд чи мо­г­ло по­до­ба­тись ні­ме­ць­кій ад­мі­ні­с­т­ра­ції. Там же зна­хо­ди­лись “Союз Жі­нок-­Ук­ра­ї­нок” та “Харківське Укра­їн­сь­ке На­у­ко­ве То­ва­ри­с­т­во” [17]. Крім то­го, на­при­кі­н­ці 1941 р. роз­го­р­ну­ла­ся ро­бо­та по ор­га­ні­за­ції “Просвіт” по ра­йо­нах Хар­ко­ва. У 2, 6, 11, 19-му ра­йо­нах на той час вже бу­ли ство­ре­ні іні­ці­а­ти­в­ні гру­пи з мі­с­це­вої ін­те­лі­ге­н­ції, під­шу­ка­ні при­мі­щен­ня. На­то­мість у 8 й 9-му ра­йо­нах ця ро­бо­та про­хо­ди­ла кво­ло че­рез по­зи­цію мі­с­це­вих слу­ж­бо­в­ців: у 8-й райу­п­ра­ві за­сту­п­ник бу­р­го­мі­с­т­ра вва­жав за кра­ще ор­га­ні­зу­ва­ти клуб зі шко­лою та­н­ців, а в 9-й – ін­спе­к­тор осві­т­ньої ро­бо­ти Ку­ра­шов вже ор­га­ні­зу­вав клуб, а не “Просвіту” [18].

Про ме­ту і пла­ни Хар­ків­сь­ко­го то­ва­ри­с­т­ва мо­ж­на су­ди­ти з йо­го “Статуту” (під­пи­са­ний фун­да­то­ра­ми “Просвіти” 2-го ра­йо­ну Хар­ко­ва: Орел, Ан­д­рі­їв, Пле­ва­ко, Не­сте­рен­ко, По­но­ма­рен­ко, Ро­м­ка­лух): “Товариство “Просвіта” за­сно­ву­є­ть­ся для роз­вит­тя і по­ши­рен­ня гро­мад­сь­кої і на­ці­о­наль­ної сві­до­мо­с­ті се­ред Укра­їн­сь­кої лю­д­но­с­ті і для то­го, щоб до­по­мо­г­ти про­сві­т­но­му роз­ви­т­ко­ві сво­їх чле­нів, да­ти їм до­б­ру на­у­ку, ко­ри­с­ну роз­ва­гу і по­мо­г­ти здо­бу­ти свої гро­мад­сь­кі і на­ці­о­наль­ні пра­ва і кра­щу до­лю” [19].

Да­лі йде­ть­ся про пла­ни: від­крит­тя кни­го­збі­рень, чи­та­лень, кни­га­рень і “заведення кі­не­ма­то­г­ра­фу”; ор­га­ні­за­ція пу­б­лі­ч­них чи­тань, ле­к­цій, до­по­ві­дей й бе­сід; ви­дан­ня кни­жок, га­зет, ли­с­т­ків для на­се­лен­ня; від­крит­тя рі­з­них шкіл; ор­га­ні­за­ція фон­дів і сти­пен­дій для до­по­мо­ги кра­щим уч­ням; по­ши­рен­ня знань про зна­чен­ня на­род­них еко­но­мі­ч­них за­кла­дів; ор­га­ні­за­ція осві­т­ніх ман­д­рі­вок, на­род­них гу­лянь, на­ці­о­наль­них свят й уро­чи­с­то­с­тей; зі­бран­ня і збе­ре­жен­ня ста­ро­вин­них ре­чей і пре­д­ме­тів на­род­но­го по­бу­ту; від­крит­тя ди­тя­чих гур­т­ків й про­ве­ден­ня ди­тя­чих ве­чо­рів, рі­з­д­вя­них яли­нок; ор­га­ні­за­ція спі­вочих гур­т­ків, те­а­т­раль­них ви­став і ве­чо­рів; бу­ді­в­ни­ц­т­во “Рідної ха­ти”; під­три­ман­ня зв’яз­ків з ін­ши­ми “Просвітами” та ін­сти­ту­ці­я­ми для кра­що­го ви­ко­нан­ня сво­їх за­вдань.

По­ряд з цим пе­ре­дба­ча­ла­ся ак­ти­в­на го­с­по­дар­сь­ка ді­я­ль­ність: ку­пі­в­ля і про­даж не­ру­хо­мо­го май­на, за­сну­ван­ня фон­дів, при­йнят­тя по­жер­т­ву­вань, скла­да­ти умо­ви, бра­ти обо­в’яз­ки, по­зи­ва­ти й від­по­ві­да­ти на су­ді – тобто пра­ва юри­ди­ч­ної осо­би.

Чле­ном то­ва­ри­с­т­ва міг бу­ти вся­кий, не­за­ле­ж­но від то­го, чи при­ймає він участь в ін­ших гро­мад­сь­ких уста­но­вах. За­галь­ні збо­ри то­ва­ри­с­т­ва мо­г­ли ви­клю­чи­ти будь ко­го дво­ма тре­ти­на­ми го­ло­сів при­су­т­ніх, хто “шкодить” “Просвіті”.

Спра­ва­ми то­ва­ри­с­т­ва ке­ру­ва­ли За­галь­ні збо­ри йо­го чле­нів, які бу­ли рі­ч­ні і над­з­ви­чай­ні. Крім то­го – Ра­да “Просвіти”, яка оби­ра­ла­ся Збо­ра­ми на три ро­ки й скла­да­ла­ся не ме­н­ше як з 5 чле­нів і трьох кан­ди­да­тів. Чле­ни Ра­ди оби­ра­ли по­між се­бе Го­ло­ву Ра­ди, за­сту­п­ни­ка, ска­р­б­ни­ка й пи­са­ря [19].

Укра­їн­сь­кі ді­я­чі на­ма­га­ли­ся вті­ли­ти на­мі­че­не у жит­тя. Вже 28 гру­д­ня 1941 р. від­бу­в­ся пер­ший кон­церт Укра­їн­сь­ко­го дер­жа­в­но­го хо­ру під упра­в­лін­ням про­фе­со­ра В.Сту­п­ни­ць­ко­го. Про­ве­де­но у 1942 р. кіль­ка ви­ста­вок: у кві­т­ні – це­р­ко­в­но-­ми­с­те­ць­ка; в тра­в­ні – ме­мо­рі­аль­на ви­став­ка при­свя­че­на ви­да­т­ним укра­їн­сь­ким ді­я­чам; до дня ви­з­во­лен­ня Хар­ко­ва – 25 жо­в­т­ня від­кри­ла­ся ви­став­ка “Геть Бо­ль­ше­визм!”. Всьо­го ж про­тя­гом 1942 р. “Домом На­ці­о­наль­ної Куль­ту­ри” про­ве­де­но 34 кон­цер­ти і свя­та. Крім них вла­ш­то­ву­ва­лись ле­к­ції і до­по­ві­ді, зо­кре­ма: про­фе­со­ра Ду­б­ров­сь­ко­го про М.Костомарова; п’ять ле­к­цій до­цен­та М.Зубаря про укра­їн­сь­ке об­ра­зо­т­вор­че ми­с­те­ц­т­во і чо­ти­ри до­по­ві­ді на пе­да­го­гі­ч­ні та осві­т­ні те­ми [20].

За­йма­ла­ся Хар­ків­сь­ка “Просвіта” й еко­но­мі­ч­ною ді­я­ль­ні­с­тю. Для цьо­го в то­ва­ри­с­т­ві ді­яв Від­діл На­род­но-­Го­с­по­дар­чої еко­но­мі­ки. При ньо­му бу­ло ство­ре­не Фі­нан­со­во-­Еко­но­мі­ч­не Кон­суль­та­цій­не Бю­ро, за­вдан­ня яко­го по­ля­га­ло: в роз­ро­б­ці роз­ра­хун­ко­вих пла­нів, схем ко­ре­с­пон­де­н­ції ра­хун­ків ба­лан­су, ін­ст­ру­к­цій та стан­дар­т­них форм об­лі­ку май­на, ма­те­рі­аль­них та ін­ших цін­но­с­тей, ви­ро­б­ни­ц­т­ва й ка­ль­ку­ля­ції ро­бо­чої си­ли то­що за за­мо­в­лен­ням дер­жа­в­них, гро­мад­сь­ких, ко­о­пе­ра­ти­в­них та при­ва­т­них ор­га­ні­за­цій та окре­мих осіб; в кон­суль­та­ції і бу­х­га­л­тер­сь­кій екс­пер­ти­зі; про­ве­ден­ні до­ку­мен­таль­них ре­ві­зій; ор­га­ні­за­ції під­го­тов­ки та під­ви­щен­ня ква­лі­фі­ка­ції ке­рі­в­но­го скла­ду ор­га­ні­за­цій; скла­дан­ні ви­снов­ків про кре­ди­то­с­п­ро­мо­ж­ність [21]. Тобто Бю­ро на­да­ва­ло по­слу­ги щось на зра­зок су­ча­с­ної ау­ди­тор­сь­кої фі­р­ми, і на­віть ши­р­ші. Ни­ми ко­ри­с­ту­ва­ла­ся мі­с­це­ва вла­да. Так, 7 гру­д­ня 1942 р. фінансовий відділ Хар­ків­сь­кої мі­сь­ку­п­ра­ви за­мо­вив Бю­ро скла­с­ти сім ін­ст­ру­к­цій [22].

При ній ді­я­ло також спо­жив­че то­ва­ри­с­т­во “Просвітянин”. Для за­без­пе­чен­ня ма­те­рі­аль­ної ба­зи ство­рю­ва­лись до­по­мі­ж­ні го­с­по­дар­с­т­ва. Під Хар­ко­вом “Просвіта” ма­ла ма­є­ток на 114 га з са­дом. Крім то­го, під го­ро­ди орен­до­ва­но ще 100 га зе­м­лі [23].

Можливо Харківська “Просвіта” була найбільшою у військовій зоні й разом з “Домом національної культури” налічувала близько 600 чоловік [4, 38].

За по­ві­до­м­лен­ням 753 по­льо­вої ко­мен­да­ту­ри у Вал­ках в се­ре­ди­ні тра­в­ня 1942 р. “Просвіта” роз­гор­та­ла свою ді­я­ль­ність на мі­с­цях, але без пра­ва еко­но­мі­ч­ної іні­ці­а­ти­ви [24]. На­жаль з кон­те­к­с­ту не зро­зу­мі­ло чи це мі­с­це­ве то­ва­ри­с­т­во тіль­ки у Вал­ках, чи “розгортає” ді­я­ль­ність по всій те­ри­то­рії під­по­ряд­ко­ва­ній ко­мен­да­ту­рі. Ці­ка­во та­кож від­зна­чи­ти, що Вал­ків­сь­кій “Просвіті”, на від­мі­ну від Хар­ків­сь­кої, еко­но­мі­ч­на ді­я­ль­ність за­бо­ро­ня­ла­ся.

“Просвіта” й “Будинок На­ці­о­наль­ної Куль­ту­ри” ді­я­ли та­кож у Ме­ре­фі. При остан­ньо­му ді­я­ли те­атр, хо­ро­ва ка­пе­ла, стру­н­ний й ду­хо­вий ор­ке­с­т­ри [25].

На До­не­ч­чи­ні та­кож про­хо­див про­цес фор­му­ван­ня куль­ту­р­но-­про­с­ві­т­ни­ць­ких то­ва­риств, але тут він роз­по­ча­в­ся пі­з­ні­ше. Мо­ж­ли­во, пер­шим в цьо­му ре­гі­о­ні ста­ло ство­ре­не на по­ча­т­ку тра­в­ня 1942 р. “Українське Куль­ту­р­но-­Ос­ві­т­нє То­ва­ри­с­т­во” у Ко­с­тян­ти­ні­в­ці (на­зва “Просвіта” у до­ку­мен­ті не вжи­ва­є­ть­ся), при­най­м­ні, на цей час ді­яв йо­го орг­ко­мі­тет [26].

Причина цього те, що ні­ме­ць­кі вла­с­ті, ма­ю­чи вже пе­в­ний до­свід, більш ак­ти­в­но впли­ва­ли на процех їх формування. Як за­зна­че­но у до­не­сен­ні по­льо­вої ко­мен­да­ту­ри 538(У) у Ма­рі­у­по­лі від 15 ли­п­ня 1942 р., під упра­в­лін­ням якої пе­ре­бу­ва­ли та­кож Бу­дьо­нів­сь­кий, Оль­гин­сь­кий, Те­ль­ма­нів­сь­кий та Во­л­но­вах­сь­кий ра­йо­ни, то­ва­ри­с­т­ва укра­їн­сь­кої куль­ту­ри по­ча­ли утво­рю­ва­тися в рі­з­них на­се­ле­них пун­к­тах.

Ко­мен­да­ту­ра са­ма роз­ро­би­ла зраз­ко­вий ста­тут для та­ких то­ва­риств. Він зна­ч­но від­рі­з­ня­є­ть­ся від ви­ще­ци­то­ва­них. Від­ра­зу звер­тає на се­бе ува­гу та об­ста­ви­на, що у §1 “Мета об’єд­нан­ня”, по­ряд із вже зви­чай­ни­ми “метою то­ва­ри­с­т­ва є збе­ре­жен­ня тра­ди­цій укра­їн­сь­кої куль­ту­ри при до­по­мо­зі від­крит­тя чи­таль­них за­лів, біб­ліо­тек, про­ве­ден­ня до­по­ві­дей на куль­ту­р­ни­ць­кі те­ми, збе­ре­жен­ня укра­їн­сь­кої мо­ви, іс­то­рії і лі­те­ра­ту­ри...” і т.д., ска­за­но: “Переслідування по­лі­тич­них ці­лей ви­клю­че­но.” §2 “Членство” має вза­га­лі юдо­філь­сь­кий та на­ці­о­на­лі­с­ти­ч­ний ха­ра­к­тер: “Євреї та осо­би єв­рей­сь­кої кро­ві, а та­кож осо­би ін­ших на­ці­о­наль­но­с­тей до член­с­т­ва у то­ва­ри­с­т­ві не до­пу­с­ка­ю­ть­ся.” У §16 яс­но вка­за­но, що ста­тут всту­пає в дію у день за­твер­джен­ня йо­го від­по­ві­д­ною ні­ме­ць­кою ін­ста­н­ці­єю [27].

У са­мо­му Ма­рі­у­по­лі ли­ше на­при­кі­н­ці чер­в­ня 1942 р. ко­мен­да­ту­ра да­ла зго­ду на ор­га­ні­за­цію “Просвіти” [28]. Мі­с­це­ві ді­я­чі з ен­ту­зі­а­з­мом взя­ли­ся до спра­ви, про що свід­чать їх­ні пла­ни. Мо­в­но-­лі­те­ра­ту­р­на се­к­ція то­ва­ри­с­т­ва під ке­рі­в­ни­ц­т­вом Бо­л­гар­сь­ко­го пе­ре­дба­чи­ла про­ве­ден­ня у сер­п­ні двох ле­к­цій на те­му “Сучасна лі­те­ра­ту­р­на мо­ва” та ще двох – “Огляд су­ча­с­ної укра­їн­сь­кої лі­те­ра­ту­ри”. Крім то­го, пе­ре­дба­ча­ли­ся ле­к­ції з іс­то­рії та те­о­рії лі­те­ра­ту­ри, лі­те­ра­ту­р­ні су­ди. Іс­то­ри­ко-­ет­но­г­ра­фі­ч­на се­к­ція, ке­рі­в­ник М.Стасюк, пла­ну­ва­ла для ви­хо­ван­ня ка­д­рів іс­то­ри­ків ство­ри­ти два “вишколи” при кра­є­з­нав­чо­му му­зеї та ар­хі­ві. Крім то­го ді­я­ли ще: се­к­ція мо­ло­ді (14-18 ро­ків), окре­мо для хло­п­ців – ке­рі­в­ник Д.Голобородько, та для дів­чат – Є.Губенко; дра­ма­ти­ч­на се­к­ція – ке­рі­в­ник М.Оношко [29]. Однак, чи вдалося ці плани реалізувати – питання відкрите.

От­же, “Просвіти” в районах дії ці­єї ко­мен­да­ту­ри ство­рю­ва­лись на ос­но­ві ци­то­ва­но­го ста­ту­ту. Так, на­при­к­лад, при ство­рен­ні то­ва­риств у жовтні 1942 р. в се­лах Ка­р­лів­ка, Хре­с­тів­ка, Но­во-Апо­с­то­лів­ка, Стрі­шен­ка Во­л­но­вах­сь­ко­го ра­йо­ну ста­ту­ти во­ни отри­му­ва­ли з мі­сь­кої ко­мен­да­ту­ри Во­л­но­ва­хи й пе­ре­кла­да­ли з ні­ме­ць­кої мо­ви на укра­їн­сь­ку [30]. У са­мій Во­л­но­ва­сі “Просвіта” за до­зво­лом ко­мен­да­ту­ри по­ча­ла ор­га­ні­зо­ву­ти­ся на­при­кі­н­ці ли­п­ня-­по­ча­т­ку сер­п­ня 1942 р. [31].

У Кра­ма­тор­сь­ку та­кож іс­ну­ва­ла “Просвіта”. 25 жо­в­т­ня 1942 р. в бу­дин­ку мі­с­це­вої райу­п­ра­ви її ді­я­чі ор­га­ні­зо­ву­ва­ли без­ко­ш­то­в­ні ле­к­ції з іс­то­рії Укра­ї­ни для всіх ба­жа­ю­чих. А в ли­с­то­па­ді про­во­ди­в­ся на­бір му­зи­кан­тів до си­м­фо­ні­ч­но­го ор­ке­с­т­ру [32].

М.Коваль дав на­сту­п­ну ха­ра­к­те­ри­с­ти­ку по­лі­ти­ці ні­ме­ць­ких вла­с­тей від­но­с­но “Просвіт”: “На пер­ших по­рах гі­т­ле­рі­в­ці сприй­ня­ли її з бай­ду­жі­с­тю. Пі­з­ні­ше по­ча­ли вба­ча­ти в її ін­сти­ту­ці­ях та ді­я­чах ли­ше дже­ре­ло не­при­єм­но­го кло­по­ту і від­по­ві­д­но до них ста­ви­ли­ся. На­ре­ш­ті, з кі­н­ця 1942 р., ко­ли оку­пан­ти ос­та­то­ч­но ви­зна­чи­ли­ся що­до са­мо­стій­ни­ць­ких пре­те­н­зій на­ці­о­на­лі­с­ти­ч­них кіл, во­ни від­вер­то вда­ли­ся до ре­п­ре­си­в­них за­хо­дів, у то­му чи­с­лі й від­но­с­но “Просвіти”. Да­лі іс­то­рик, оці­ню­ю­чи ді­я­ль­ність цих то­ва­риств, на­зи­ває їх “поодинокими “острівцями”, в яких же­в­рі­ла куль­ту­ра і ді­я­ли її ен­ту­зі­а­с­ти [4, 41-42].

По­ряд з “Просвітами” діяли й інші товариства. У Че­р­ні­го­ві роль осе­ред­ку куль­ту­р­но-­ми­с­те­ць­ко­го жит­тя ві­ді­гра­вав ство­ре­ний при мі­сь­ку­п­ра­ві клуб “Січ”. Згі­д­но “Проекту ста­ту­ту” він ство­рю­ва­в­ся “з ме­тою все­бі­ч­но­го спри­ян­ня спра­ві від­ро­джен­ня укра­їн­сь­кої на­ці­о­наль­ної куль­ту­ри на зві­ль­не­ній від жи­до-­бо­ль­ше­ви­ків Че­р­ні­гі­в­щи­ні” і так на­зва­ний на честь укра­їн­сь­ко­го ко­за­ц­т­ва [33]. На по­ча­т­ку 1942 р. при ньо­му ді­я­ли: те­атр, ду­хо­вий ор­кестр, стру­н­ний ор­кестр, ля­ль­ко­вий те­атр, хор [34]. Від ча­су сво­го ство­рен­ня 19 ли­с­то­па­да 1941 р. клуб роз­го­р­нув ак­ти­в­ну ді­я­ль­ність. Вже 13 гру­д­ня від­бу­в­ся де­бют – вла­ш­то­ва­но пер­ший кон­церт для ні­ме­ць­ких військ [35]. А 14 гру­д­ня – пер­ший кон­церт для на­се­лен­ня мі­с­та [36]. Су­дя­чи з афіш по­ді­б­ні кон­цер­ти бу­ли ча­с­ти­ми і ре­пер­ту­ар їх до­сить рі­з­но­ма­ні­т­ний [37].

Існували громадські об’єднання й не мистецького спрямування. У При­лу­ках на Чернігівщині було за­сно­ва­но фі­лію “Українського То­ва­ри­с­т­ва Вза­є­мо­до­по­мо­ги”, яке ста­ви­ло пе­ред со­бою за­вдан­ня до­по­мо­ги всім по­тер­пі­лим від вій­ни, як то: по­ло­не­ні бій­ці, си­ро­ти, жін­ки во­я­ків з ма­ли­ми ді­ть­ми то­що. Крім то­го, то­ва­ри­с­т­во ста­ви­ло сво­їм обо­в’яз­ком під­нят­тя куль­ту­рності та мо­раль­но­го рі­в­ня на­ро­ду шля­хом куль­ту­р­но-­про­с­ві­т­ни­ць­кої та ви­хо­в­ної ро­бо­ти. При ньо­му пла­ну­ва­ло­ся від­кри­ти юна­ць­ку се­к­цію [38].

По­ді­б­ним бу­ло й то­ва­ри­с­т­во “Допомога” у Вал­ках на Хар­кі­в­щи­ні, ор­га­ні­зо­ва­не з іні­ці­а­ти­ви мі­с­це­вих ор­га­ні­за­цій та уста­нов у лю­то­му 1942 р. на ба­зі ко­ли­ш­ньо­го “Червоного Хре­с­та”. Во­но за­йма­ло­ся до­по­мо­гою вій­сь­ко­во­по­ло­не­ним, зі­бра­в­ши для них кіль­ка ти­сяч штук бі­ли­з­ни й одя­гу, ре­мо­н­ту­ю­чи їм взут­тя, ді­тям-­си­ро­там, під­три­му­ю­чи ди­тя­чі бу­дин­ки і від­кри­ва­ю­чи но­ві. Зо­кре­ма, бу­ло від­кри­то 10 ди­тя­чих бу­дин­ків по се­лах Вал­кі­в­щи­ни – у Сніж­ко­ві, За­мі­сь­ко­му, Огу­ль­цях та ін­ших. То­ва­ри­с­т­во та­кож ве­ло об­лік сі­мей ре­п­ре­со­ва­них ра­дян­сь­кою вла­дою. Ко­ш­та­ми на ці спра­ви до­по­ма­гав, зо­кре­ма, мі­с­це­вий те­атр, віддаючи 5% свого прибутку до фонду товариства та влаштовуючи благодійні вистави [39].

Ду­же схо­жою до ви­ще озна­че­ної бу­ла ді­я­ль­ність вже зга­да­но­го “Союзу Жі­нок-­Ук­ра­ї­нок” у Хар­ко­ві, ство­ре­но­го у ли­с­то­па­ді-­гру­д­ні 1941 р. Він за­йма­в­ся на­ла­го­джен­ням ро­бо­ти їда­лень, ор­га­ні­за­ці­єю ма­те­рі­аль­ної і хар­чо­вої до­по­мо­ги сі­м’ям ре­п­ре­со­ва­них біль­шо­ви­ка­ми й бі­д­но­ті мі­с­та, зби­ран­ням рі­з­д­вя­них по­да­рун­ків для ні­ме­ць­ких со­л­дат, до­по­мо­гою ні­ме­ць­ким вій­сь­ко­вим ла­за­ре­там. “Со­юз” брав ак­ти­в­ну участь у від­но­в­лен­ні ро­бо­ти Укра­їн­сь­ко­го Чер­во­но­го Хре­с­та [40].

До­сить не­зви­ч­ним яви­щем гро­мад­сь­ко­го жит­тя, вра­хо­ву­ю­чи пе­ред­во­єн­ну по­лі­ти­ку ра­дян­сь­кої вла­ди, бу­ла по­ява у Хар­ко­ві об’єд­нан­ня шля­хет­с­т­ва Сло­бід­сь­кої Укра­ї­ни. 22 гру­д­ня 1941 р. де­ле­га­ція від іні­ці­а­ти­в­ної гру­пи, до якої, зо­кре­ма, вхо­ди­ли пре­д­во­ди­тель Хар­ків­сь­ко­го шля­хет­с­т­ва до­к­тор фі­ло­ло­гі­ч­них на­ук Бе­ка­рю­ков, пре­д­во­ди­тель По­л­тав­сь­ко­го шля­хет­с­т­ва про­фе­сор Хар­ків­сь­ко­го По­лі­те­х­ні­ч­но­го Ін­сти­ту­ту Ге­р­це­н­віц, кня­зі Во­л­кон­сь­кий та Ко­чу­бей, зве­р­ну­ла­ся до обе­р­бу­р­го­мі­с­т­ра Хар­ко­ва Крамаренка з про­хан­ням до­зво­ли­ти да­не об’єд­нан­ня. У ньо­му го­во­ри­ло­ся, що мі­с­це­ве ста­ро­да­в­нє шля­хет­с­т­во є най­ва­ж­ли­ві­шою ча­с­ти­ною су­с­пі­ль­но­го по­ряд­ку й во­но мо­же бу­ти ко­ри­с­ним в та­ких на­пря­м­ках: 1. Ор­га­ні­за­ція на­се­лен­ня краю для очи­с­т­ки від “большевицько-совєтських еле­мен­тів”; 2. До­по­мо­га при зві­ль­нен­ні ор­га­нів са­мо­вря­ду­ван­ня від ви­пад­ко­вих лю­дей, бю­ро­к­ра­тів; 3. Ор­га­ні­за­ція на­се­лен­ня для уком­п­ле­к­ту­ван­ня ор­га­нів мі­с­це­во­го са­мо­вря­ду­ван­ня ві­до­ми­ми в краї лю­дь­ми; 4. Об’єд­нан­ня “кращої” ча­с­ти­ни на­се­лен­ня, яка бу­де до кі­н­ця бо­ро­ти­ся про­ти біль­шо­ви­ків й за­хи­ща­ти укра­їн­сь­ку на­цію [41].

Об’єд­нан­ня шля­хет­с­т­ва гра­ло ак­ти­в­ну роль у гро­мад­сь­ко-­по­лі­ти­ч­но­му жит­ті Хар­ко­ва. На ду­м­ку хар­ків­сь­ко­го до­слі­д­ни­ка А.Скоробогатова во­но бу­ло од­ним з трьох угру­пу­вань, які бо­ро­ли­ся за вла­ду в мі­с­ті на по­ча­т­ку оку­па­ції, по­ряд із за­кон­с­пі­ро­ва­ни­ми ра­дян­сь­ки­ми аген­та­ми та на­ці­о­на­лі­с­та­ми. Так, на­ка­зом №75 від 31 сі­ч­ня 1942 р. обе­р­бу­р­го­мі­с­т­ра його лідер В.М.Бекарюков був при­зна­че­ний го­ло­в­ним кон­т­ро­ле­ром ство­ре­ної кон­т­ро­ль­ної ін­спе­к­ції. За­вдан­ня останньої по­ля­га­ло у про­ве­ден­ні тер­мі­но­вих ре­ві­зій та об­сте­жень за до­ру­чен­ням обе­р­бу­р­го­мі­с­т­ра, на­гля­ді за ді­я­ль­ні­с­тю від­ді­лів мі­сь­ку­п­ра­ви і ра­йон­них управ Хар­ко­ва, уста­нов мі­с­та. Го­ло­в­ний кон­т­ро­лер вста­но­вив кон­та­к­ти й ак­ти­в­но спів­ро­бі­т­ни­чав зі слу­ж­бою без­пе­ки СД, ін­фор­му­ю­чи її про стан справ в мі­сь­ку­п­ра­ві й ін­т­ри­гу­ю­чи про­ти її ке­рі­в­ни­ц­т­ва [5, 146-147].

У Хар­ко­ві, згі­д­но ра­дян­сь­ких дже­рел, по­ряд з ін­ши­ми ор­га­ні­за­ці­я­ми на по­ча­т­ку оку­па­ції, у ли­с­то­па­ді 1941 р., для ке­рі­в­ни­ц­т­ва на­ці­о­на­лі­с­ти­ч­но на­ла­ш­то­ва­ною гро­мад­сь­кі­с­тю мі­с­та а також для впливу на ситуацію в ньому, з іні­ці­а­ти­ви Во­ло­ди­ми­ра Ан­д­рі­йо­ви­ча До­лен­ка, був ство­ре­ний так зва­ний “Громадський ко­мі­тет”. Йо­го го­ло­вою став про­фе­сор Слі­п­чен­ко, чле­на­ми на­зва­ні 26 чо­ло­вік з чи­с­ла ін­те­лі­ге­н­ції мі­с­та, ча­с­ти­на яких вхо­ди­ла до до­по­мі­ж­них ор­га­нів вла­ди. У ко­мі­те­ті бу­ли ство­ре­ні від­ді­ли: сіль­сь­ко­го­с­по­дар­сь­кий, про­ми­с­ло­вий, тех­ні­ч­ний, тор­го­вий, ко­о­пе­ра­ти­в­ний, на­род­ної осві­ти та ін­ші.

Ко­мі­тет ді­яв на­пів­ле­галь­но. Ле­галь­ні зі­бран­ня про­во­ди­ли­ся в “Будинку на­ці­о­наль­ної куль­ту­ри” під ви­гля­дом збо­рів “Просвіти” і на­лі­чу­ва­ли до 100 і біль­ше чо­ло­вік. Не­ле­галь­ні від­бу­ва­ли­ся по не­ді­лях на квар­ти­рах се­к­ре­та­ря ор­га­ні­за­ції Че­р­ня­є­ва або До­лен­ка. На них зби­ра­ло­ся до 20 чо­ло­вік ви­клю­ч­но за за­про­шен­ням. У сі­ч­ні 1942 р. ні­м­ці за­бо­ро­ни­ли про­во­ди­ти зі­бран­ня ко­мі­те­ту і він фор­маль­но був роз­пу­ще­ний. Про­те, пі­с­ля роз­пу­с­ку всі йо­го фун­к­ції пе­рейня­ла на се­бе “Просвіта” [42, 34-45].

При­кла­дом гро­мад­сь­ко-­куль­ту­р­но­го об’єд­нан­ня є “Авторське То­ва­ри­с­т­во” Хар­ко­ва, ство­ре­не у ли­с­то­па­ді 1941 р. В йо­го ста­ту­ті го­во­ри­ть­ся, що во­но “має на ме­ті спри­я­ти роз­ви­т­ко­ві укра­їн­сь­кої на­ці­о­наль­ної, ху­до­ж­ньої куль­ту­ри, а та­кож до­по­ма­га­ти, в ра­зі по­тре­би, ор­га­нам вла­ди і Ні­ме­ць­ко­му Ко­ман­ду­ван­ню по всіх спра­вах, що сто­су­ю­ть­ся укра­їн­сь­ко­го ми­с­те­ц­т­ва” [43]. То­ва­ри­с­т­во по­ді­ля­ло­ся на три се­к­ції: а) пи­сь­мен­ни­ків, ку­ди та­кож вхо­ди­ли дра­ма­ту­р­ги, жу­р­на­лі­с­ти, пе­ре­кла­да­чі, ес­т­ра­д­ни­ки; б) ком­по­зи­то­рів; в) ху­до­ж­ни­ків, яка вклю­ча­ла та­кож ску­ль­п­то­рів, гра­фі­ків, ар­хі­те­к­то­рів. Ди­ре­к­то­ром то­ва­ри­с­т­ва був Ва­ра­в­ва Оле­к­са Пе­т­ро­вич, від­по­ві­даль­ний се­к­ре­тар лі­те­ра­ту­р­ної май­с­те­р­ні – Ан­то­нен­ко (Гак) Йо­сип Яко­вич, від­по­ві­даль­ний се­к­ре­тар май­с­те­р­ні ком­по­зи­то­рів – Сте­б­ля­н­ко Оле­к­сандр Іва­но­вич, від­по­ві­даль­ний се­к­ре­тар май­с­те­р­ні ху­до­ж­ни­ків – Си­мо­нів Оле­к­сандр Ко­р­ні­йо­вич. До май­с­те­р­ні ху­до­ж­ни­ків, се­ред ін­ших, вхо­ди­ли Б.В.Пораш-Кошиц, М.А.Козік, А.І.Дараган, М.Г.Бурачек, до май­с­те­р­ні пи­сь­мен­ни­ків – А.П.Любченко, М.О.Іванів [44]. Крім то­го, у Харкові іс­ну­ва­ло Упра­в­лін­ня За­хи­с­ту Ав­торсь­ких прав, де, зо­кре­ма, пра­цю­ва­ли ком­по­зи­то­ри В.А.Барабашев, Г.П.Драненко, В.П.Ступницький, П.С.Садівничій та ін­ші, ху­до­ж­ни­ки М.П.Пащенко, М.Є.Котляревська, О.М.Дмитрієвський і т.д. [45].

До гро­мад­сь­ких ор­га­ні­за­цій мо­ж­на та­кож від­не­с­ти, так би мо­ви­ти, об’єд­нан­ня за ін­тересами – па­йо­ве то­ва­ри­с­т­во у Хар­ко­ві “Шахово-Шашковий Клуб”, ор­га­ні­зо­ва­ний у лю­то­му 1942 р. Він проводив змагання любителів гри в шахи [46].

Отже, у військовій зоні, ко­ри­с­ту­ю­чись пе­в­ною лі­бе­раль­ні­с­тю вій­сь­ко­вих вла­с­тей, ак­ти­в­но ді­я­ли рі­з­но­ма­ні­т­ні гро­мад­сь­кі ор­га­ні­за­ції, ство­рю­ва­ні пре­д­ста­в­ни­ка­ми ін­те­лі­ге­н­ції, які спо­ді­ва­ли­ся на ві­ль­ний куль­ту­р­ний та на­ці­о­наль­ний роз­ви­ток під ні­ме­ць­кою звер­х­ні­с­тю.

Чі­ль­не мі­с­це се­ред них за­йма­ли “Просвіти”. Як і ра­ні­ше, прі­о­ри­те­т­ною для них за­ли­ша­ла­ся куль­ту­р­но-­про­с­ві­т­ни­ць­ка сфе­ра. Для цьо­го від­кри­ва­ли­ся “Будинки на­ці­о­наль­ної куль­ту­ри”, рі­з­но­ма­ні­т­ні ми­с­те­ць­кі гур­т­ки, сту­дії, кур­си то­що. З “Просвітами” ак­ти­в­но спів­п­ра­цю­ва­ли мі­с­це­ві укра­їн­сь­кі уста­но­ви. Ін­ко­ли ці то­ва­ри­с­т­ва ста­ва­ли цен­т­ра­ми ко­ор­ди­на­ції куль­ту­р­ни­ць­кої ро­бо­ти в ме­жах ці­лих ра­йо­нів. Для за­без­пе­чен­ня ма­те­рі­аль­ної ос­но­ви своєї ді­я­ль­но­с­ті “Просвіти” за­йма­ли­ся го­с­по­дар­сь­ки­ми спра­ва­ми. Од­нак, в де­яких ра­йо­нах ні­ме­ць­кі вла­с­ті за­бо­ро­ня­ли еко­но­мі­ч­ну ді­я­ль­ність цих то­ва­риств. Щоб до­би­ти­ся ло­я­ль­но­с­ті з бо­ку німецьких ін­ста­н­цій в ста­ту­ти “Просвіт” вно­си­ли­ся пун­к­ти “приємні” для ні­ме­ць­ко­го ока.

Крім “Просвіт” ді­я­ли й ін­ші гро­мад­сь­кі ор­га­ні­за­ції: “Союз Жі­нок-­Ук­ра­ї­нок”, “Авторське то­ва­ри­с­т­во”, “Шахово-Шашковий Клуб”, “Українське На­у­ко­ве То­ва­ри­с­т­во”, “Об’єднання шля­хет­с­т­ва Сло­бо­жа­н­щи­ни”, “Громадський комітет” у Хар­ко­ві; клуб “Січ” у Че­р­ні­го­ві; фі­лія “Українського То­ва­ри­с­т­ва Вза­є­мо­до­по­мо­ги” у При­лу­ках; то­ва­ри­с­т­во “Допомога” у Вал­ках.

Оку­па­цій­ні вла­с­ті спо­ча­т­ку, з мір­ку­вань про­па­ган­ди­ст­сь­ко­го впли­ву на на­се­лен­ня, ли­ше спо­сте­рі­га­ли за ді­я­ль­ні­с­тю мі­с­це­вої ін­те­лі­ге­н­ції. Але слу­ж­ба без­пе­ки СД, осо­б­ли­во з се­ре­ди­ни 1942 р., по­ча­ла ре­те­ль­ні­ше слід­ку­ва­ти за ді­я­ль­ні­с­тю “Просвіт” й ін­ших ор­га­ні­за­цій, втру­ча­ти­ся в їх­ні спра­ви. Осо­б­ли­во не­по­ко­ї­ло ні­ме­ць­кі уста­но­ви про­ни­к­нен­ня чле­нів ОУН у то­ва­ри­с­т­ва. То­му во­ни до­кла­да­ли зу­силь, щоб пе­ре­шко­ди­ти їх по­лі­ти­за­ції. В куль­ту­р­ни­ць­кі спра­ви во­ни, як пра­ви­ло, не втру­ча­ли­ся.

Дана робота далеко не вичерпує зазначеної проблематики. Дослідження громадського життя в часи окупації, в тому числі й в областях військової зони, мають бути продовжені.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   29

Схожі:

Імені м. П. Драгоманова iconДрагоманова дошкільна освіта як складова системи безперервної освіти україни (1991 2006) науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ 2007
Наукова бібліотека Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова
Імені м. П. Драгоманова iconМ. П. Драгоманова освіта І наука 2015 Матеріали звітно-наукової конференції студентів 27-30 квітня 2015 року Київ вид-во нпу імені М. П. Драгоманова 2015

Імені м. П. Драгоманова iconБібліографічний покажчик
Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова за 2000—2007 роки
Імені м. П. Драгоманова iconІмені М. П. Драгоманова
Наказом мон україни №1528 від 29. 12. 2014 р видання включено до Переліку наукових фахових видань України
Імені м. П. Драгоманова iconІсторія Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова
Извлечение из Манифеста об учреждении Министерств (8 сент. 1802)// спмнп, 1802–1825. – Т. – С. 1-4
Імені м. П. Драгоманова iconПрофесор Людмила Петрівна Вовк Біобібліографічний покажчик
України, доктора педагогічних наук, завідувача кафедри теорії та історії педагогіки Національного педагогічного університету імені...
Імені м. П. Драгоманова iconГуманістичні засади діяльності папи римського іоанна павла ІІ
Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова...
Імені м. П. Драгоманова iconБіобібліографічний покажчик До 85-річчя від дня народження, 65-річчя науково-педагогічної діяльності та 50-річчя роботи в нпу імені М. П. Драгоманова Київ 2018
Кафедраметодології та методики навчання фізико-математичних дисциплін вищої школи
Імені м. П. Драгоманова iconОсвітньо-інформаційної політики
Я-77 Потенціал І ефективність освітньо-інформаційної політики. К.: Нпу імені М. П. Драгоманова
Імені м. П. Драгоманова iconКнига розрахована на широке коло наукових працівників, вчителів, студентів усіх тих, хто цікавиться історією національної педагогічної науки
Академік апн україни Микола Іванович Шкіль: Нарис про життя І діяльність. Бібліографічний покажчик праць до 70-річчя. – К.: Нпу імені...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка