Імені м. П. Драгоманова



Сторінка22/29
Дата конвертації15.04.2017
Розмір4.89 Mb.
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   29

Література:


1. Вєтров І. Економічна експансія третього рейху в Україні 1941-1944 рр.-К.: Четверта хвиля, 2000. – 231с.

2. Патриляк О.В. Зарплати, ціни та монетарна політика німецької окупаційної влади на території рейхскомісаріату України // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка.-Серія Історія.-2002. – №60. – С. 100-102.

3. Україна в Другій світовій війні у документах: Збірник німецьких архівних матеріалів (1941-1942).-в 3-х тт. / Упоряд. В.М.Косика.- Л., 1997.-Т.2. – С.31.

4. Державний архів Київської області (Далі – ДАКО).-Ф.2536.-Оп.1.-Спр.2.-Арк..104, 126.

5. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (Далі – ЦДАВО України).-Ф.3676.-Оп.4.-Спр.476. – Арк.. 907.

6. Там само.-Арк. 917.

7. Bohatiuk N.G. The Economy of Kiev Under Foreign Conguerors 1941-1944// The Ukrainian Quarterly.-1986.-1/2.-P.52.

8. ЦДАВО України.-Ф.3676.-Оп.4.-Спр.476.-Арк.149.

9. Там само.-Арк.912.

10. Центральний державний архів громадських об’єднань України (Далі – ЦДАГО України).-Ф.1.-Оп.23.-Спр.581.-Арк.2об.

11. Єрмак О.П. Полтавський „Водоканал” у період Великої Вітчизняної війни (1941-1945 роки) // Історична пам’ять. Науковий збірник.-Полтава: АСМІ. – 2000. – №1-2. – С.64-84

12. Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні: Збірник документів і матеріалів. – К., 1963. – С.148.

13. Патриляк О.В. Зарплати, ціни та монетарна політика німецької окупаційної влади на території рейхскомісаріату України // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка.-Серія Історія. – 2002. – №60. – С.101.

14. ЦДАВО України.-Ф.4620.-Оп.3.- Спр.243а.-Арк..27.

15. ДАКО.-Ф.2225.-Оп.1.-Спр.22.-Арк..88.

16. ЦДАВО України.-Ф.4620.-Оп.3.-Спр.243а.-Арк..27.

17.Патриляк О.В. Зарплати, ціни та монетарна політика німецької окупаційної влади на території рейхскомісаріату України // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка.-Серія Історія.-2002.-№60.-С.101.

18. ДАКО.-Ф.2107.-Оп.1.-Спр.55.-Арк.. 8.

19. Малаков Дмитро Оті два роки... У Києві при німцях. – К.: Амадей, 2002. – С.57.

20. ЦДАВО України.-Ф.3676.-Оп.4.-Спр.476.-Арк.. 900.

21. Там само.-Арк..742

22. Єрмак О.П. Полтавський „Водоканал” у період Великої Вітчизняної війни (1941-1945 роки) // Історична пам’ять. – 2000. – №1-2. – С.81.


РОЗДІЛ 4

Н

аслідки війни для українського народу



Воробьев В.Н.

Участие народа Белоруссии в боях за освобождение
Украины от фашистских захватчиков

Но я сначала хочу рассказать вам о том, как живет Республика Беларусь. Это крайне важно, так как средства массовой информации Украины и даже России замалчивают правду.

А правда состоит в том, что Республика Беларусь экономически развивается быстрее всех стран, когда-то входивших в состав СССР.

Так – рост ВВП – основной показатель экономического развития любого государства составил 6,8%. Это больше чем во всех странах мира (от 1 – 2 до 3 – 4%).

Беларусь уже достигла уровня 1990 г. и превзошла его на 4%. Россия – 79%, Латвия, Литва – 80%, Украина – 53%, Молдова – 42%.

Рост производства продукции сельского хозяйства в 2003 по сравнению с 2002 годом – 107% – выше, чем во всех странах СНГ.

В Беларуси самый высокий уровень на душу населения производства мяса 61 кг, молока – 474 л, 285 шт. яиц. (В России – соответственно – 34, 253, 231). Это благодаря тому, что у нас сохранены колхозы, совхозы, животноводческие и птицеводческие фермы.

У нас есть и фермеры. Но один совхоз «Сож» дает сельскохозяйственной продукции в 4 раза больше, чем все 2500 фермерских хозяйств.

Полностью решена продовольственная безопасность страны. На полях работают тракторы, комбайны, другая сельхозтехника собственного производства.

Уровень бедности населения – 22%, России – 40%, Украины более 50%, Грузия – 54%, Молдова – 80%.

Среднемесячная зарплата в Беларуси – 180 долл. В Украине – 103 доллара. В конце года – будет 250, а в 2005 году – 500 долларов. Азербайджан – 80, Армения – 72, Таджикистан – 22. Квартплата составляет 5-10% от зарплаты. Безработица в Беларуси – 3% населения, в США – 17%.

В Беларуси – самый низкий процент воровства, коррупции, бандитизма. У нас нет миллиардеров и миллионеров, нет теневой экономики, поскольку все средства производства находятся в руках государства. Тех, кто пытается жульничать – сажают в тюрьму (Директор МАЗа Леонов украл 20 млн. долларов – получил 10 лет тюремного заключения).

Оппозиционеры в Беларуси представляют интересы США и питаются их долларами. Они дают ложную информацию о жизни в Беларуси. Их – ничтожная кучка. Народ против них и активно поддерживает политическую и экономическую политику Лукашенко.

С каждым годом улучшается пенсионное обеспечение. Средняя пенсия сегодня 77 долларов, а в Украине – 36. В 2005 году предусматривается дальнейшее увеличение.

Вот так сегодня живет Республика Беларусь. А что касается участия белорусов в освобождении Украины, то тогда мы не спрашивали национальности. Мы одной великой, дружной семьёй били врага. И в том была наша сила. Белорусы были в составе четырех украинских фронтов и среди них – 17 генералов. Мы были вместе и били врага разом с братскими народами Советского Союза.

Воронцов В.Г.

Стратегические операции Советской Армии
по освобождению Украины

Разгром немецко-фашистских войск под Сталинградом, поражение их в одном из крупнейших сражений 2-ой Мировой войны – Курской битве, после которой они уже не могли оправиться до конца войны создали условия для Красной Армии провести широкое наступление на южном крыле советско-германского фронта.

Советское Верховное командование, всесторонне оценив происшедшие после битвы под Курском глубокие изменения в соотношении сил на фронте, и во всей военно-политической обстановке, приняло энергичные меры для максимального использования открывшихся новых возможностей. Фактор времени приобрел при этом исключительно важное значение.

Для достижения военно-политических целей, поставленных перед Красной Армией, требовалось провести новые крупные наступательные операции в юго-западном и западном направлениях.

Еще в ходе Курской битвы ставка Верховного главнокомандования отдала директивы Центральному фронту, Воронежскому фронту, Степному фронту, Юго-Западному фронту и Южному фронту в которых ставились задачи разгромить противника на южном крыле советско-германского фронта, освободить важнейший промышленный район страны – Донбасс, богатейшие сельскохозяйственные районы Левобережной Украины, Крым, выйти на Днепр и захватить на его правом берегу плацдармы.

Калининскому, Западному и Брянскому фронтам ставилась задача наступать в западном направлении и тем самым предотвращалась возможность переброски крупных сил из состава группы "Центр" на решающее юго-западное направление и обеспечивался северный фланг советских войск, наносивших главный удар.

На войска Северо-Кавказского фронта возлагалась задача во взаимодействии с Черноморским флотом разгромить Таманскую группировку гитлеровцев, завершить освобождение Северного Кавказа, форсировать Керченский пролив с целью освобождения Керченского полуострова.

Стратегическое наступление Красной Армии активно поддерживали партизаны. В тылу врага продолжалась "рельсовая война", охватившая огромную территорию.

То, что Красная Армия нанесла сокрушительное поражение вермахту, заставило немецкий Генеральный Штаб более трезво смотреть на обстановку, сложившуюся на советско-германском фронте. Вермахт и вооруженные силы европейских сателлитов Германии (Италия, Румыния, Венгрия и др.) начали переходить к стратегической обороне. Еще в ходе Курской битвы немецко-фашистские войска приступили к строительству в глубоком тылу своих войск Восточного вала – оборонительного рубежа, основой которого предстояло стать мощному водного рубежу – реке Днепр.

В процессе освобождения Украины наши войска провели пять стратегических операций:

1. Битва за Днепр – 25.08 – 23.12.1943г. В ней участвовали Центральный, Воронежский, Степной, Юго-Западный, Южный фронты и Азовская военная флотилия (с 20.10.1943г. соответственно Белорусский фронт, 1, 2, 3, 4-й Украинские фронты).

2. Освобождение Правобережной Украины – 24.12.1943г. – 17.04.1944г. – Белорусский, 1, 2, 3, и 4-й Украинские фронты.

3. Львовско-Сандомирская стратегическая операция – 13.07 – 29.08.1944г. – 1-й Украинский фронт.

4. Освобождение Крыма – 08.04 – 12.05.1944г. – 4-й Украинский фронт, Черноморский флот, Азовская военная флотилия.

5. Восточно-Карпатская операция – 08.09 – 23.10.1944г. – 1-й и 4-й Украинские фронты.

Целью стратегической операции "Битва за Днепр" являлось освобождение левобережной Украины, Донбасса, Киева, а также захват плацдармов на правом берегу Днепра.

По ходу развернувшихся событий "Битву за Днепр" можно разделить на два этапа.

На первом этапе (август – сентябрь 1943г.), в котором были проведены две фронтовые операции: Центрального фронта – Черниговско-Припятская (26.08 – 30.09.1943г.), Юго-Западного, Южного Фронтов, и Азовской военной флотилии – Донбасская.

На этом этапе Советская Армия разгромила немецко-фашистские войска на Левобережной Украине и в Донбассе, вышла к Днепру в его среднем течений – от устья р. Сож до Запорожья. Советские войска захватили ряд плацдармов на правом берегу Днепра и сорвали планы врага на организацию обороны на этом рубеже.

На втором этапе (октябрь – декабрь 1943г.) было проведено четыре фронтовые операции:

Киевская наступательная – 1-й Украинский фронт (03.11 – 13.11.1943г.), Мелитопольская – 4-й Украинский фронт (26.09 – 05.11.1943г.), Запорожская – Юго-Западный фронт (10.10 – 14.10.1943г.), Киевская оборонительная операция – 1-й Украинский фронт (13.11 – 22.12.1943г.).

В ходе данного этапа Советская Армия разгромила немецко-фашистские войска в среднем и нижнем течении Днепра, освободила столицу Украины – город Киев, образовала плацдармы стратегического значения и отразила все попытки противника восстановить оборону по реке Днепр.

В ходе "Битвы за Днепр" Советские войска нанесли тяжелое поражение основным силам группы армий "Юг" и части сил группы армий "Центр" противника, освободили более 38 000 населенных пунктов, в том числе 160 городов. С захватом стратегических плацдармов на Днепре были созданы условия для наступления в Белоруссии, полного освобождения Правобережной Украины и развития успешного наступления на западном и юго-западном направлении.

В этой битве Советские войска проявили массовый героизм, мужество и отвагу. Наиболее отличившиеся 2438 солдат, сержантов, офицеров и генералов всех родов войск были удостоены высокого звания Героя Советского Союза. Многие части получили наименования Киевских, Полтавских, Черниговских, Днепропетровских, Житомирских, Кременчугских, Мариупольских, Ворошиловоградских и др.

В соответствии с планом Верховного Главнокомандования Советских Вооруженных Сил зимне-весенняя компания началась наступлением на Правобережной Украине.

С конца декабря 1943г. до середины апреля 1944г. на огромных просторах от Полесья до Черного моря, от Днепра до Карпат развернулась одна из крупнейших битв второй мировой войны. В ней участвовало одновременно с обеих сторон около 4 млн. человек, 45,5 тыс. орудий и минометов, 4,2 тыс. танков и САУ, свыше 4 тыс. самолетов.

К началу наступления Советской Армии на Правобережной Украине немецко-фашистские войска (группы армий "Юг" и "А") насчитывали 91 дивизию, в т.ч. 1 8 танковых и 4 моторизованные.

С советской стороны в конце 1943г. южнее реки Припять действовали войска четырех фронтов: 1-й Украинский фронт – генерал Н.Ф. Ватутин, 2-й Украинский фронт – генерал И.С. Конев, 3-й Украинский фронт – генерал Р.Я. Малиновский, 4-й Украинский фронт – генерал Ф.И. Толбухин; Керченский плацдарм – Отдельная Приморская Армия – генерал И.Е. Петров.

По плану Ставки этим силам предстояло разгромить группы армий "Юг" и "А", освободить Правобережную Украину и Крым. Войска четырех Украинских фронтов должны были мощными ударами на ряде направлений расчленить вражескую группировку и уничтожить ее по частям. Вначале предусматривалось разбить противника в восточных районах Правобережья, окончательно отбросить его от Днепра и занять рубеж – Южный Буг, река Ингулец, а в последующем, развивая наступление, выйти на линию Луцк – Могилев-Подольский, Днепр, ликвидировав одновременно Крымскую вражескую группировку и освободить Крым.

1-ому Украинскому фронту было приказано нанести главный удар на Радомышль, Житомир, Бердичев, Жмеринку, вспомогательные удары в направлении Коростень, Новоград-Волынский, частью сил правого фланга в обход Житомира с запада, а левым – на Белую Церковь. 2-ому Украинскому фронту была поставлена задача наступать в направлении: Долинская, Березнеговатое, с тем, чтобы выйти на тылы Никопольской группировки противника и совместно с 3-им и 4-ым Украинскими фронтами разгромить ее. Войска 3-го и 4-го Украинских фронтов, наступая по сходящимся направлениям, должны были при содействии армий левого крыла 2-го Украинского фронта ликвидировать вражескую группировку в районе Никополя. После этого 3-ему Украинскому фронту предстояло развить наступление на Николаев и Одессу и освободить все оккупированное побережье Черного моря, а 4-ому Украинскому фронту во взаимодействии с Отдельной Приморской Армией, Черноморским флотом и Азовской военной флотилией уничтожить противника в Крыму.

Последующими директивами Ставки глубина наступления фронтов была увеличена до рубежа: Западный Буг, Прут, с целью выхода войск на южном участке фронта на государственную границу СССР.

С целью выполнения стратегических операций по освобождению Правобережной Украины было проведено десять операций Украинских фронтов и 2-го Белорусского фронта:



Зимнее наступление:

Житомирско-Бердичевская операция (24.12.1943г. – 14.01.1944г.) – 1-й Украинский фронт – генерал-армии Н.Ф. Ватутин;

Кировоградская операция (05.01 – 16.01.1944г.) – 2-й Украинский фронт – генерал-армии И.С. Конев;

Корсунь-Шевченковская операция (24.01 – 17.02.1944г.) – 1-й и 2-1 Украинские фронты;

Ровно-Луцкая операция (27.01 – 11.02.1944г.) – 1-й Украинский фронт;

Никопольско-Криврожская операция (30.01 – 29.02.1944г.) – 3-й Украинский фронт – генерал-армии Малиновский, 4-й Украинский фронт – генерал-армии Ф.И. Толбухин.



Весеннее наступление:

Проскурово-Черновицкая (04.03 – 17.04.1944г.) – 1-й Украинский фронт – маршал Г.К. Жуков;

Уманско-Ботошанская (05.03 – 17.04.1944г.) – 2-й Украинский фронт;

Березнеговато-Снегиревская (06.03 – 18.03.1944г.) – 3-й Украинский фронт;

Полесская (15.03 – 05.04.1944г.) – 2-й Белорусский фронт – генерал-полковник П.А. Курочкин;

Одесская (26.03 – 14.04.1944г.) – 3-й Украинский фронт.

Координацию действий фронтов в операциях на Правобережной Украине Ставка Верховного Главнокомандования осуществляла через своих представителей:

1-й и 2-й Украинские фронты – маршал Советского Союза Г.К. Жуков, по авиации – маршал армии – А.А. Новиков;

3-й и 4-й Украинские фронты – маршал Советского Союза А.М. Василевский, по авиации – генерал Ф.Я. Фалалеев.

Соотношение сил и средств сторон на 01.01.1944г. было:




Советская Армия

Вермахт

Соотношение

Личный состав

2.230.000

1.760.000

1,3 : 1

Орудия и минометы

28.634

16.800

1,7:1

Танки и САУ

2.015

2.200

1:1,1

Самолеты боевые

2.600

1.460

1,8: 1

В результате Житомирско-Бердичевской операции советские войска развернули наступление на 700 км фронте, продвинулись от 80 до 120 км в глубину, почти полностью освободили Киевскую и Житомирскую области, а также ряд районов Винницкой и Ровенской области, разгромили шесть дивизий противника. В операции активно участвовали партизаны.

В Кировоградской операции советские войска разгромили Кировоградскую группировку противника и продвинулись на запад на 40–50 км. С потерей Кировограда нарушилась устойчивость всей обороны 8-й немецкой армии. Еще глубже охватив с юга группировку противника в Каневском выступе обеспечили себе благоприятные условия для ее окружения, осуществленного в последующем в ходе Корсунь-Шевченковской операции.

Корсунь-Шевченковская операция – одна из выдающихся операций по окружению и уничтожению крупной группировки противника. Особенность ее состояла в том, что внутренний и внешний фронты окружения создавались в условиях отражения сильных контратак и контрударов немецко-фашистских войск. Уничтожение окруженной группировки советские войска осуществляли без оперативной паузы, сразу же после завершения окружения, стремясь одновременными ударами с различных направлений расчленить ее на части.

Одновременно с разгромом Корсунь-Шевченковской группировки противника, 1-й Украинский фронт осуществил своим правым флангом Ровно-Луцкую операцию в ходе которой были освобождены города Луцк, Ровно, Шепетовка. Партизаны провели кавалерию через болота и леса, чем способствовали освобождению Луцка.

Важным звеном зимнего наступления была Никопольско-Криворожская операция. В результате ее проведения было разгромлено 12 дивизий противника, в том числе три танковые и одна моторизованная. Ликвидировав Никопольский плацдарм и отбросив врага из Запорожской излучины Днепра, советские войска лишили германское командование последней надежды на восстановление связи по суше с блокированной в Крыму 17-ой армией.

В результате зимнего наступления советские войска ликвидировали выступы в линии фронта, выдвигавшиеся на восток, устранили угрозу флангам и, выдвинувшись на линию Луцк, Шепетовка, Звенигородка, Кировоград, Кривой Рог, Каховка заняли выгодное оперативное положение для нанесения глубоких рассекающих ударов и выхода на фланги основных группировок противника.

Было завершено освобождение Киевской, Днепропетровской, Запорожской областей, очищены от врага вся Житомирская, почти полностью Ровенская и Кировоградская области, ряд районов Винницкой и Волынской областей.

После зимних поражений Верховное главнокомандование Вермахта уже не думало о восстановлении обороны по Днепру, а стремилось лишь закрепиться на занимаемых рубежах. Оно полагало, что большие потери и начинавшаяся весенняя распутица не позволят советским войскам продолжить наступление на Украине, надеялось, что в ближайшее время советское командование не предпримет здесь новых активных действий.

Советское командование на основе анализа стратегической обстановки на фронте и состояния войск противника, учитывая непрерывно возрождающиеся ресурсы страны, пришло к выводу о целесообразности продолжать наступления Украинскими фронтами без паузы.

С началом освобождения западных областей Украины советским войскам пришлось вести борьбу с вооруженными бандами украинских националистов, находившихся на службе у гитлеровцев.

Германское командование, карательные и разведывательные органы широко использовали их для борьбы с партизанами и организации шпионской и диверсионно-террористической деятельности в тылу советских войск.

Подрывная деятельность националистов потребовала усилить меры по защите населения от их террора и обеспечить безопасность войсковых тылов. Для борьбы с бандами привлекались пограничные и внутренние войска, охранявшие тыл действующей армии, а также органы государственной безопасности.

Весеннее наступление на Правобережной Украине Украинские фронты возобновили почти одновременно:

4 марта – 1-й Украинский фронт – Проскурово-Черновицкая операция (командующий – маршал Советского Союза Г.К.Жуков);

5 марта – 2-й Украинский фронт – Уманско-Ботошанская операция;

6 марта – 3-й Украинский фронт – Березнеговато-Снегиревская операция;

15 марта – 2-й Белорусский фронт – Полесская операция.

В результате Проскурово-Черновицкой операции войска 1-го Украинского фронты продвинулись до 80 – 350 км и нанесли тяжелое поражение 1-й и 4-1 танковым армиям. 20 дивизий противника потеряли свыше 50% всего состава и большую часть боевой техники. Войдя в предгорья Карпат и перерезав основные коммуникации противника, советские войска рассекли его стратегический фронт на две части.

Уманско-Ботошанская операция 2-го Украинского фронта начавшаяся на следующий день после Проскурово-Черновицкой закончилась 17 апреля. В ходе ее была разгромлена 8-я армия, а также частично 1-я танковая армия немецко-фашистских войск и расчленен фронт группы армий "Юг". Советские войска продвинулись на 200 – 250 км, освободили значительную территорию Правобережной Украины и Молдавии, вышли в северо-восточные районы Румынии. С ходу форсировали шесть рек: Горный Тикач, Южный Буг, Днестр, Реут, Прут, Сивец, освободили города – Умань, Вапнярка, Первомайск, Новоукраинка и многие другие населенные пункты.

Войска 3-го Украинского фронта начав 6 марта Березнеговато-Снегиревскую операцию, также добились существенных успехов. Было нанесено тяжелое поражение 6-й немецко-фашистской армии, восемь ее дивизий разгромлено. Войска 3-го Украинского фронта за 13 дней продвинулись на 140 км и заняли выгодное положение для нанесения последующих ударов по врагу на Одесском направлении.

Существенную помощь войскам 1-го Украинского фронта в разгроме северного крыла группы армий "Юг" оказал 2-ой Белорусский фронт под командованием генерал-полковника Павла Алексеевича Курочкина, осуществлявший с 15 марта по 4 апреля Полесскую наступательную операцию. Войска фронта сковали крупные силы противника и обеспечили северный фланг 1-го Украинского фронта. Выдвинувшись в район Ковеля, они создали выгодные условия для последующего наступления на Брестском и Люблинском направлениях.

Одесская наступательная операция войск 3-го Украинского фронта (командующий – генерал армии Р.Я. Малиновский) при содействии сил Черноморского флота (командующий – вице-адмирал Ф.С. Октябрьский) имела цель разгромить Приморскую группировку противника между реками Южный Буг и Днестр, освободить северо-западное побережье Черного моря, с крупнейшим портом города Одесса и выйти на государственную границу СССР и Румынией.

В результате проведения этой операции войска 3-го Украинского фронта во взаимодействии со 2-м Украинским фронтом нанесли тяжелое поражение 6-й немецкой и 3-й румынской армиям. Продвинувшись на 180 км, освободили Николаевскую и Одесскую области и значительную часть Молдавии. Были созданы условия для полного освобождения Молдавии, продвижения в глубь Румынии и на Балканы. Черноморский флот получил возможность перебазироваться.

Наступлением 1, 2 и 3-го Украинских фронтов в марте – апреле 1944г. завершилась начатая в конце декабря 1943г. стратегическая операция по освобождению Правобережной Украины. В ходе ее советские войска продвинулись на 250 – 450 км и, выйдя в предгорья Карпат, рассекли фронт противника на юге.

Выдающиеся победы Советской Армии на Правобережной Украине, достигнутые при отсутствии существенного количественного превосходства в силах и средствах над противником, в сложных условиях неустойчивой зимней погоды и весенней распутицы, стали новым свидетельством торжества советского военного искусства, могущества Вооруженных Сил СССР, высокого мастерства и героизма советских воинов.

Благодаря искусному маневру, решительности действий, высокому моральному духу личного состава Украинские фронты смогли в сложных зимне-весенних условиях на протяжении почти четырех месяцев не только сохранить свои наступательные возможности, но и от операции к операции наращивать силу удара.

Зарубежные обозреватели считали наступление советских войск на Украине одной из крупнейших согласованных операций, которые когда-либо велись, а способность Советской Армии осуществлять наступательные операции такого масштаба зимой – "одним из самых удивительных событий этой войны". "Еще более поразительным" называли они наступление советских войск на Украине в неблагоприятных условиях весны, поскольку военные эксперты утверждали, что почти невозможно вести механизированную войну при такой репутации.

В весеннем наступление одновременно участвовали шесть танковых армий, которые и явились главным средством достижения высоких темпов и большой глубины наступления. Подобного примера не знает ни одна стратегическая операция второй мировой войны.

С завершением операции на Правобережной Украине советские войска заняли выгодное положение для нанесения последующих ударов по врагу на Брестском, Люблинском, Львовском направлениях и на Балканах с целью полного изгнания врага из пределов Родины и освобождения из фашистского рабства народов Европы.

Освобождение Крыма, предусмотренное по первоначальному плану Ставки одновременно с наступлением на Правобережной Украине в действительности началось лишь на его завершающей стадии и вылилось в самостоятельную стратегическую операцию. Общий замысел Крымской операции заключался в том, чтобы одновременными ударами войск 4 Украинского фронта с севера, от Перекопа и Сиваша, и Отдельной Приморской армии с востока, с плацдарма в районе Керчи, в общем направлении на Симферополь, Севастополь при содействии Украинского фронта, авиации дальнего действия и партизан расчленить и уничтожить вражескую группировку, не допустив ее эвакуации из Крыма.

Крымская операция закончилась полным разгромом 17-й немецкой армии. Ее потери на суше исчислялись в 100 тыс. человек, в том числе 61587 пленными. Кроме того большое количество германских и румынских солдат и офицеров погибло в море во время эвакуации.

Освободив Крым, Советские войска вернули стране важный и богатый экономический район. Черноморский флот вернул свою главную базу – Севастополь. Улучшили условия для наступления Советских войск на Балканах и освобождение от фашистского рабства народов Юго-Восточной Европы.

Сокрушительное поражение немецко-фашистских войск в Белоруссии создало благоприятные условия для наступления 1 Украинского фронта на Львовско-Сандомирском направлении.

Цель предстоящей операции состояла в том, чтобы разгромить группу армий "Северная Украина", имевшая в своем составе 34 пехотных, 5 танковых и 1 моторизированную дивизии и 2 пехотные бригады. В них насчитывалось 600 тас. человек (с частями тыла 900 тыс. человек), 6300 орудий и минометов, 900 танков. Из состава 4-го Воздушного флота привлеклось 700 самолетов. Операция осуществлялась 1 Украинским фронтом во взаимодействии с войсками 1 Белорусского фронта, которые в ходе Белорусской операции развивали наступление на Люблинском направлении.



Соотношение сил средств сторон

Силы и средства

Советские войска

Немецко-фашистские войска

Соотношение

Личный состав (тыс. чел.)

1110

900

1,2:1

Орудия и минометы

16100

6300

2,6: 1

Танки и САУ

2050

900

2,3 : 1

Боевые снаряды

3250

700

4,6: 1

Львовско-Сандомирскую операцию можно разделить на два этапа. Первый этап (13 – 27 июля) – прорыв обороны противника на Рава-Русском и Львовском направлениях, окружение и уничтожение вражеской группировки юго-западнее Броды, форсирование р. Сан, освобождение городов Рава-Русская, Перемышль, Львов и Станислав.

Второй этап (28 июля – 29 августа) – перемещение главных усилий войск фронта с Львовско-Перемышльского на Сандомирское направление, форсирование р. Висла и создание крупного оперативного плацдарма в районе Сандомира.

В результате операции были достигнуты важные стратегические результаты: войска 1 Украинского фронта нанесли тяжелое поражение группе армии "Северная Украина", очистили от фашистов западные области Украины и юго-восточные районы Польши, захватили крупный плацдарм западнее Сандомира и создали благоприятные условия для проведения новых операций.

Львовско-Сандомирская операция – поучительный пример стратегической наступательной операции проведенной силами одного фронта.

Вначале октября в ходе Карпатско-Ужгородской операции 1944 г. завершилось освобождение от фашистской оккупации всей территории УССР в ее довоенных границах. В результате этой операции 27 октября был очищен от фашистов Ужгород и 28 октября освобождены остальные населенные пункты Закарпатской Украины.

В сражении за освобождение Украины принимало участие около половины живой силы и боевой техники действующей армии, соединения и отряды партизан Украины, героическое подполье С.А. Ковпака, А.Ф. Федорова, Сабурова, Медведева, Вершигоры и многие другие.

Массовые разные подвиги совершали солдаты, матросы, офицеры и генералы 1,2,3,4 Украинского фронтов, 1 и 2 Белорусского фронтов, Черноморского флота, Азовской, Днепровской , Дунайской военных флотилий, отдельная Приморская армия, 27-ми общевойсковых армий, 6-ти танковых армий, 7 -ми воздушных армий, представители всех народов и национальностей входивших в состав Союза Советских Социалистических Республик.

Почетное наименование украинских городов присвоено 1098 частям и соединениям 1-4-го Украинского фронтов и 1 Белорусского фронта, в ходе боев за Украину было присвоено званий Героя Советского Союза 3755 воинам 43-х национальностей.

За мужество и героизм, проявленный жителями и трудящимися Киева, Одессы, Севастополя, Керчи в борьбе против немецко-фашистских захватчиков эти города удостоены звания "Город Герой", города Корсунь-Шевченковский и Феодосия награждены орденом "Отечественной войны" I степени.

Освобождение Советской Украины стало важнейшим этапом на пути к победе над фашизмом. Изгнав фашистов за пределы Советской Родины, Красная Армия приступила к освобождению народов Европы от фашистского порабощения. Свою великую освободительную миссию она закончила в Берлине.

Давиденко Ю.

З історії діяльності


польської підпільної організації
“Коменда Оборонців Польських” у 1939-1943 рр.

Визвольна боротьба народів Європи проти фашизму в період Другої світової війни завжди буде залишатися в центрі уваги дослідників, істориків, військових спеціалістів, широкої громадськості. Чим далі від нас ті буремні події війни, тим нам стає зрозуміліше величезне значення цієї боротьби і одержаної в ній перемоги. Свій гідний внесок у перемогу внесли слов’янські народи, зокрема, польській народ.

Дослідження генези польських військових організацій Руху Опору в роки Другої світової війни є досить актуальним з огляду на те, що на сучасному етапі посттоталітарного розвитку неупереджене висвітлення історії визвольної боротьби польського народу має неабияке значення, бо в оцінках дослідників соціалістичної доби домінували сталі стереотипи та свідомі замовчування, а іноді – фальсифікація. Насамперед, це торкалося питань становлення підпільних організацій нерегулярного характеру, зокрема таких як Команда Оборонців Польських (КОП), їх військової діяльності.

Зазначимо, що питання дослідження збройної діяльності військової організації КОП за часів Другої світової війни ніколи не ставилось у радянській історіографії. У працях науковців розглядалися лише певні аспекти історії польського Руху Опору, його етапи, основні напрямки. При цьому головна увага приділялась діяльності лівих військових організацій, зокрема, Гвардії Людовій, яка дотримувалась радянських форм боротьби з окупантами [1].

На відміну від радянських колег польська історіографія соціалістичної доби приділяла достатньо уваги досліджуваній темі, а історичні розвідки польських істориків за майже п’ять десятиріч вирізняються багатоплановістю та комплексністю у висвітленні проблематики Польського руху Опору та його складових частин – нелегальних військових організацій [2].

Достойний внесок у наукову розробку розглядуваної проблеми в період 40-90-х рр. ХХ ст. зробили емігрантські полоністичні центри досліджень. Зокрема, видавництво “Культура” в Парижі на сторінках квартальника “Історичні зошити (Зешити історичні)” систематично публікувало статті, присвячені розвитку військових організацій Руху Опору в контексті становлення Польської підпільної держави [3].

Важливу групу досліджень склали роботи польських істориків, що побачили світ після краху тоталітарного режиму в Польщі. Саме в цей період автори праць сконцентрували свою увагу на діяльності не тільки збройного, а і цивільного підпілля, дослідили процес організаційного становлення військових формувань, що мали некадровий склад та нерегулярний характер [4].

Відмітимо, що окремі аспекти проблеми, що розглядається певною мірою висвітлювалися в роботах сучасних українських істориків, зокрема, І. Іллюшина [5]. Проте, поставлене нами питання не було предметом спеціального вивчення.

Тому, метою даної статті є висвітлення основних організаційних етапів становлення КОП, аналіз її військової, пропагандистської діяльності в період 1939-1943 рр.

Режим, встановлений гітлерівською Німеччиною на окупованих територіях Польщі мав за довготермінову мету знищення польського народу взагалі. Нацисти прагнули задушити національну самосвідомість поляків, знищити наукові і культурні інститути. У вересні 1939 р. в Кракові окупанти заарештували понад 200 викладачів Гірничої академії та місцевого університету [6]. Наступним етапом репресій стала так звана акція А-Б, в результаті якої було розстріляно більше 3 тис. польських громадян. Зазначимо, що на середину 1941 р. лише в губернаторстві загинуло 16 тис. поляків [7]. Незважаючи на вищеназвані умови, в польському суспільстві виникає Рух Опору, основним завданням якого є прагнення до відновлення незалежності польської держави. Зазначимо, що до Руху Опору вступали представники різних політичних партій та ідейних переконань, яких об’єднувала одна мета – боротьба з фашизмом. Тому вже восени 1939 року на території окупованої країни в умовах глибокого підпілля проходить процес формування сітки підпільних військових організацій.

Серед вищеназваних організацій Польського руху Опору особливе місце займала Коменда Оборонців Польських, що виникла в Любляні в останні дні вересня 1939 року 8. Ініціатором її створення став колишній офіцер Корпусу Охорони Прикордоння майор Б. Студжинський, активний учасник Польської військової організації в 1915-1918 рр. Використавши свій немалий конспіративний досвід він залучив до новоутвореної організації колишніх колег с ПОВ, які і стали її своєрідним ядром. Зазначимо, що на початковому етапі організація мала назву Оборонці Польські, саме така назва фігурує у звітних документах до Делегатури у вересні – жовтні 1939 р 9. У подальшому зміна назви мала місце внаслідок того, що перші організаційні документи засвідчувались колишньою печаткою Корпусу Охорони Прикордоння, а дана абревіатура співпадала з назвою Коменда Оборонців Польських. В жовтні 1939 року Б. Студжинський відвідує Варшаву з метою розширення лав нової організації і створення у перспективі в столиці центрального осередку КОП. Саме в той період він залучає до його складу В. Хулевича, колишнього керівника літературного відділу польського радіо, члена ППС В. Гаудешевського, Л. Свінцицку та інших. Паралельно з цим були розпочаті переговори з конспіративною групою Гвардія Людова під керівництвом Г. Борутського про її входження до КОП. В результаті переговорів на кінець жовтня 1939 року було прийнято рішення про спільну боротьбу проти окупантів і злиття організацій. Таким чином, на початок листопада нова організація зуміла створити у Варшаві власний осередок, який нараховував близько 50 осіб 10.

Наступним кроком, що має важливе значення для подальшої розбудови КОП була розробка та прийняття програмних документів, що окреслили засади, прогамні цілі та основні завдання організації. Так, в Статуті КОП, що був прийнятий 1 жовтня 1939 року зазначалося, що “... основними цілями є збройна, моральна, духовна підготовка народу до боротьби з окупантами. [11]. У інструкції організації, яка була затверджена 2 жовтня 1939 року, були окреслені основні завдання: “діяльність охоплює всю територію Речі Посполитої, керівництво КОП визнає за легітимний польський уряд у Франції, та виступає за широку соціальну базу організації... Її членами можуть бути всі хто підтримує гасло боротьби за вільну і демократичну Польщу” [12].

Протягом 1940 року йде активний процес розбудови організаційно – територіальної структури КОП. За вищевказаний період було створено Головне Командування з центром у Варшаві, інспекторський відділ територій та здійснено розподіл на інспекторати земель, що в свою чергу поділялися на округи [13]. Зазначимо, що структура КОП за задумом керівництва включала в себе майже всю територію країни. Так, центральним вважався інспекторат Варшава, що охоплював все місто. Наступним по військово – оперативному значенню був інспекторат Генерал–губернаторства, що був поділений на чотири округи: Кілецький, Краківський, Люблінський та Варшавський. Крім того, існували інспекторати західних земель з п’ятьма округами: Лодзьким, Плоцьким, Поморським, Познанським і Сланським та земель східних із службами у Варшаві, куди увійшли вісм округів: Львівський, Станіславський, Тернопільський, Волинський, Поліський, Новогродський, Віленський і Білостоцький. У свою чергу округи були поділені на обводи та на райони, а останні на – плацовки.

Відмітимо, що в основному КОП розгорнула свою діяльність на теренах Генерал-губернаторства. Спираючись на тезу про широку соціальну базу КОП, її керівництво досить активно ініціює та розпочинає переговорний процес з різними військовими організаціями польського руху опору. Так, в листопаді 1939 року були розпочаті переговори з Гвардією Оборони Народової, а в грудні Польська Неподлегла, що призвело до часткового підпорядкування їх військових відділів КОП.

На весні 1940 року Коменда Оборонців Польських стає одним із ініціаторів створенню своєрідної координаційної спілки – Комітету Організацій Підпільних, що вперше зібралася 21 квітня 1941 року. На цьому зібранні були присутні, крім керівного ядра КОП, представники соціалістичної групи Барикади Вольності, організацій Меч і Плуг, Польська Неподлегла, Таємна Польська Армія та інші. У результаті переговорів прийняли декларацію про спільні дії проти окупантів.

Як відмічають польські історики практична діяльність комітету була досить короткочасною, бо кожна з організацій діла самостійно, а їх політичні платформи кардинально різнилися і були поляризовані від санаційних до антисанаційних поглядів [14]. Єдиним позитивним моментом стало те, що КОП показала можливість реальної співпраці військових організацій Польського Руху Опору.

Вагомим кроком в подальшій розбудові КОП являлись заходи по організації її військової структури. Концепція КОП, щодо створення власних збройних сил, відрізнялась від концепції інших організацій Руху Опору, зокрема ЗВЗ, які виключно розраховували і залучали до своїх лав офіцерські кадри.

Керівництво організації виступало за входження до лав КОП всіх свідомих поляків, що мали певні навики конспіративної роботи. Цікаво, на нашу думку, була і власне побудова структури. Основним елементом у військовій вертикалі повинна була бути військова група, що складалася з 11 чоловік за схемою (10+1), у подальшому створювалися взводи, роти. Найбільшою проблемою на початковому етапі стала відсутність необхідної кількості збройного арсеналу. Як правило використовувалась зброя польської армії 1939 року.

На той момент, враховуючи складну військово-політичну ситуацію керівництва КОП основним завданням вбачало: “співпрацю з арміями союзників під час їх вступу на територію Польщі, недопущення на останньому етапі війни, знищення людських і економічних ресурсів краю, збереження законності до прибуття уряду В. Сікорського [15]. Досить цікавою була концепція КОП про створення служби безпеки організації. Вищезгадана структура включала в себе відділи розвідки і контррозвідки, спеціальний відділ по охороні організації, відділ диверсій. У перспективі передбачалось створення громадської міліції, до функцій якої входило охорона порядку в період визволення польських територій на завершальному етапі війни. Також в штаті служби безпеки функціонував відділ легалізації, який очолював З. Хромінський. Сам він у досить короткий термін організував підпільну друкарню, що спеціалізувалась на виготовленні фальшивих документів, паспортів, довідок.

Ще одним важливим відділом служби безпеки КОП став відділ збройних акцій. В інструкції відділу зазначалося: “що він виник з потреб самооборони організації і основним його завданням було проведення терористичних актів проти окупантів, колобораціоністів та експропріації” [16]. Так, з листопада 1939 по червень 1940 року відділ провів низку терористичних заходів проти окупаційної влади на території Варшавського округу, були фізично знищені 6 гестаповських офіцерів, викрадено військову та приватну кореспонденцію з поштових вагонів на станції Варшава. Найбільш гучною справою була експропріація Варшавської тютюнової компанії у грудні 1939 року, коли члени КОП забрали з каси підприємства близько 250 тисяч злотих.

Досить специфічним в штаті КОП був так званий відділ ув’язнених, керівником якого був колишній суддя Варшавського апеляційного суду А. Кордовский. Основним завданням відділу була допомога заарештованим та їх родинам, збір інформації про майбутні репресії, залучуння членів КОП до персоналу в’язниць, підготовка втеч. До 1942 року відділ діяв досить ефективно, але в 1943 році, у зв’язку із репресіями гестапо припинив своє існування.

Зазначимо, що керівництво КОП значну увагу приділяв діяльності серед молоді. Уже восени 1940 року був створений молодіжний відділ КОП при Головному Командуванні, який очолив архітектор А. Слоніцький. Одночасно були створені молодіжні відділи в округах та районах. За задумом керівництва КОП молодіжні структури повинні охопити контингент з 11 до 18 років. Головним завданням відділу стала пропагандистська діяльність не допущення деморалізації, гуртування молоді та її військова підготовка. Велику роль у реалізації вищеназваних завдань відіграла молодіжна підпільна газета “Орлята”, перший номер якої побачив світ 10 жовтня 1940 року. На її шпальтах постійно з’являлися матеріали пропагандистського характеру, що підтримували моральний та бойовий дух молоді, знайомили молодіжний загал з перебігом подій на фронтах.

Найбільш актуальною була практична діяльність відділу пропаганди, який до січня 1940 року мав назву Комітет Обивательсько – Патріотичний, а у зв’язку із реорганізацією був перейменований у відділ пропаганди Головного командування КОП, який очолив Л. Коласінський. Головним органом КОП стає газета “Польське Жийе” (Polska Zyie), редакційний комітет якої очолив В. Хулевич. Зазначимо, що до нього увійшли досить знані і відомі в довоєнній Польщі журналісти, публіцисти і письменники, зокрема проф. П.Басінський, В.Боровий, Я. Свінцицька. Крім того, під егідою та фінансовому сприянню КОП видавалися періодичні видання в округах країни. Так, в Люблінському окрузі друкували газету “Жемста”, в Кракові – “Дзженік Порадний”, “Польська Валчує”, “Збройна Розправа”, у Варшаві – “Бюллетень Радіовий ”, “Хлопські Бої” [17]. Це стало можливим завдяки якісній діяльності технічного відділу та відділу пропаганди, які за короткий термін зуміли зоорганізувати підпільні друкарні. Перша з них була заснована у Варшаві у помешканні члена КОП А.Длугоша і могла друкувати 50 тис. екземплярів щотижнево. У другій половині 1940 року було засновано ще дві друкарні у Варшавському окрузі, а також мережа друкарень у відповідних округах. В серпні 1940 року у відділі пропаганди був заснований так званий диверсійний відділ. До його компетенції входила пропаганда та ідеологічна обробка намецьких солдат та офіцерів. Персоналом відділу було підготовлено до друку листівки на німецькій мові, а також розпочато випуск сатирично-ілюстрованої газети “Еріка”.

Досить високо оцінили діяльність КОП гестапо. Так, у рапорті голови служби безпеки Люблінського округу до головного управління датованого квітнем 1941 року зазначалося: “КОП розвинула найактивнішу пропагандистську діяльність, видає ряд періодичних видань та листівки друковані німецькою мовою, які мають диструктивний вплив на солдат та офіцерів”. У свою чергу начальник варшавського гестапо у рапорті до головного управління безпеки від 1 серпня 1941 року стверджував: “КОП у своїй пропагандистсько-видавничій діяльності переважає всі інші конспіративні організації за накладом та географією розповсюдження в краї” [18].

Цікавою сторінкою в практичній діяльності КОП стало створення її мережі поза межами окупованої Польщі в період 1939-1941 рр. Так, у жовтні 1939 року копівці зуміли створити власний осередок на території Угорщини. Його завданням проголошувалися підтримка зв’язку між окупованою країною і польським еміграційним урядом, організація переправки польських солдат та офіцерів, інтернованих в таборах Угорщини до Франції. Керівником осередку був Ф. Янчевський, колишній офіцер Війська Польського. Досить швидко вдалося розбудувати і структуру організації, вже на початку 1941 року виникли організаційний відділ, відділи пропаганди, мобілізації зв’язку [19]. Зазначимо, що діяльність КОП в Угорщині здійснювалась під прикриттям офіційних державних структур в Будапешті, зокрема через Польський комітет опіки та відділи Червоного Хреста. Полякам вдалося встановити тісні зв’язки та налагодити співпрацю з угорцями, серед яких були працівники Міністерства оборони З.Белло та Внутрішніх справ Й. Антал. Величезну допомогу надавав полякам комендант польських таборів для інтернованих підполковник А. Ковач.

Аналогічний осередок КОП діяв і на території Румунії. Його очолював К. Завадзький. До його складу входили поляки, що мешкали на території Румунії. На першому етапі основним завданням осередку стало встановлення зв’язку інтернованих вояків з їх родинами в Польщі, а з часом головним завданням стало переправка інтернованих військових кадрів Війська Польського до Франції та розбудова каналу зв’язку між урядом в еміграції та нелегальними організаціями в Польщі. Після поразки Франції деяка частина румунського осередку КОП повернулася до Польщі, де увійшла до Краківського округу організації. Цікавим є той факт, що в складі КОП діяла група болгарських громадян, яка в документах організації проходила під криптонімом “Група Б”. ЇЇ учасниками являлися колишні службовці колишнього посольства в Варшаві, зокрема радник посольства К. Цоков та ще 10 осіб. Головним завданням групи був перевіз через кордон нелегальної літератури, коштів на потреби польських нелегальних організацій [20]. Восени 1940 року гестапо ліквідувало групу і вона припинила своє існування.

Наступним досить непростим періодом організації став період з 1940 по весну 1943 року. Саме тоді німецька влада розпочала комплекс репресивних дій спрямованих проти членів КОП. Особливо постраждали Люблінський та Варшавський округи, де були заарештовані керівники підрозділів КОП. За період 1940-1941 років гестапо зуміло заарештувати понад 300 членів організації, розгромило три підпільні друкарні. Серед заарештованих опинились комендант Варшавського округу Г.Гаудасинський, керівник Краківського округу Й.Швед [21].

На початку 1941 року окупаційна влада провела ще одну хвилю репресій проти організацій. Так, було заарештовано Головного коменданта Г.Борутського, керівника відділу пропаганди Л.Колацинського та інших. Масові репресії торкнулися і районних осередків, зокрема Сланська, Помор’я. Північної Мазовії. Таким чином, внаслідок репресивних сил німецької влади на початку 1941 року організація понесла значні кадрові втрати як серед керівного складу, так і в регіональних осередках. Більшість окружних осередків продовжували діяти автономно, без відсутності централізованого керівництва. Певна кількість членів КОП увійшли до складу інших підпільних військових організацій та груп, значно скоротився випуск нелегальної періодики.

В той момент частина керівництва КОП почала схилятися до входження та підпорядкування організації представникам ЗВЗ (Союз збройної боротьби). Тому, 16 лютого 1942 року був виданий наказ, згідно з яким військовий відділ КОП підпорядковувався ЗВЗ, а цивільні служби – Делегатурі уряду. Зазначимо, що відповідні структури ЗВЗ зробили все можливе, щоб зміст вищеназваного документу став відомим керівникам округів. Проте, лише 109 членів Варшавського округу КОП перейшли до ЗВЗ. Регіональні округи продовжували діяти самостійно.

Тим часом, в березні 1942 року Головний комендант Г.Борутський тікає з в’язниці і повертається до конспіративної діяльності. Він відміняє наказ про підпорядкування ЗВЗ, а ту частину керівництва КОП, що пішла на співробітництво оголошує поза межами організації. Паралельно з цим він розпочинає комплекс заходів, що спрямовані на об’єднання організації. Був відновлений зв’язок між групами КОП у Варшаві та округах, розпочато переговорний процес з тими організаціями польського Руху Опору, що були опозиційно налаштовані до ЗВЗ. Відмітимо, що переговори не принесли вагомого практичного результату, хоча сторони опублікували спільну заяву під назвою “Монополія на патріотизм”, що була надрукована в нелегальній періодичній пресі. У вищеназваному документі гостро критикувалась позиція та заходи ЗВЗ – АК по залученню до своїх лав членів інших організацій, піддавалася сумніву монополія ЗВЗ на лідерство в польському Русі Опору [22].

Але арешт Г. Борутського в 1942 році знову призводить до розколу організації. Взагалі період 1942-1943 рр. в її діяльності характеризується значною організаційною розпорошеністю, перманентними кадровими змінами в складі Головного командування, слабкою координацією дій. Внаслідок цього в організації стався розкол в результаті якого члени КОП входять до складу багаточисельних підпільних організацій та груп польського Руху Опору. Пізніше певна частина копівців увійшли до складу Гвардії Людової та Армії Людової.

Таким чином, за період 1939-1943 рр. Коменда Оборонців Польських в досить непростих соціально-політичних та військових умовах окупації зуміла розбудувати військову структуру, що охопила майже всю територію Польщі і зорганізувала пропагандистську та видавничу діяльність і на початковому етапі займала лідируючі позиції в Польському Русі Опору.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   29

Схожі:

Імені м. П. Драгоманова iconДрагоманова дошкільна освіта як складова системи безперервної освіти україни (1991 2006) науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ 2007
Наукова бібліотека Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова
Імені м. П. Драгоманова iconМ. П. Драгоманова освіта І наука 2015 Матеріали звітно-наукової конференції студентів 27-30 квітня 2015 року Київ вид-во нпу імені М. П. Драгоманова 2015

Імені м. П. Драгоманова iconБібліографічний покажчик
Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова за 2000—2007 роки
Імені м. П. Драгоманова iconІмені М. П. Драгоманова
Наказом мон україни №1528 від 29. 12. 2014 р видання включено до Переліку наукових фахових видань України
Імені м. П. Драгоманова iconІсторія Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова
Извлечение из Манифеста об учреждении Министерств (8 сент. 1802)// спмнп, 1802–1825. – Т. – С. 1-4
Імені м. П. Драгоманова iconПрофесор Людмила Петрівна Вовк Біобібліографічний покажчик
України, доктора педагогічних наук, завідувача кафедри теорії та історії педагогіки Національного педагогічного університету імені...
Імені м. П. Драгоманова iconГуманістичні засади діяльності папи римського іоанна павла ІІ
Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова...
Імені м. П. Драгоманова iconБіобібліографічний покажчик До 85-річчя від дня народження, 65-річчя науково-педагогічної діяльності та 50-річчя роботи в нпу імені М. П. Драгоманова Київ 2018
Кафедраметодології та методики навчання фізико-математичних дисциплін вищої школи
Імені м. П. Драгоманова iconОсвітньо-інформаційної політики
Я-77 Потенціал І ефективність освітньо-інформаційної політики. К.: Нпу імені М. П. Драгоманова
Імені м. П. Драгоманова iconКнига розрахована на широке коло наукових працівників, вчителів, студентів усіх тих, хто цікавиться історією національної педагогічної науки
Академік апн україни Микола Іванович Шкіль: Нарис про життя І діяльність. Бібліографічний покажчик праць до 70-річчя. – К.: Нпу імені...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка