Імені м. П. Драгоманова



Сторінка27/29
Дата конвертації15.04.2017
Розмір4.89 Mb.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29

Література:


1. Карпов В. Пленники Сталина. Сибирское интернирование японской армии 1945–1956 гг. – К. – Львов, 1997.; Його ж. Політична індокринація японських солдатів і офіцерів у радянському полоні (1945-1949 рр.) // Військово-історичний альманах. – 2003. – Ч.1. – С.67-79.; Буцько О.В. Військовополонені в СРСР (1941–1945 рр.) // Український історичний журнал .- 2000. – № 4.- С.120–126.; Ее же. Начало Великой Отечественной войны и первые немецкие военнопленные // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей / НАН України: Ін-т історії України .- К., 2002. – Вип. 6. – С.108–111.; Сергійчук В. Новітня каторга. Військовополонені та інтерновані Другої світової війни в УРСР.- К., 2001.

2.Потильчак О.В. Використання праці німецьких військовополонених на відбудові міського господарства Києва у 1944 р. // Історія слов’янських народів: Актуальні проблеми дослідження. Вип. 6. – Слов’янські народи у Другій світовій війні. Зб. наукових праць.- К., 2000.- С.169–172.; Він же. Становище німецьких військовополонених в СРСР у роки радянсько-німецької війни: документи Третього рейху свідчать // Соборність українських земель в контексті подій Другої світової війни. Зб. матеріалів загальноукраїнської наукової конференції 24 – 25 жовтня 2000 р. – Кривий Ріг, 2000. – С.134–143.; Він же. Полонені німецькі вояки в таборах на теренах України в 1944 році // Визвольний шлях. – 2000. – № 11. – С.31–41.; Він же. Полонені німці в таборах на території України (1944-1945 рр.) // Історія в школі. – 2002. – № 1.- С.12-18.; Він же. Використання німецьких військовополонених на відбудові вугільної та металургійної промисловості України в початковий період повоєнної реконструкції (1944 – 1945 рр.) // Історична наука: проблеми розвитку: Матеріали конференції. Новітня історія України. – Луганськ,2002. – С.174–179.; Він же. До питання про використання військовополонених німців на відбудовчих роботах у Чернігові та області восени 1944 року // Література та культура Полісся. Вип.17. – Ніжин, 2001. – С.224-225.; Він же. Структура трудових ресурсів, інтернованих у чорній металургії півдня України (1945–1946 рр.): на матеріалах підприємств Дніпропетровщини // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2003. – № 2. – С.155–162.

3. Чайковский А.С. Плен. За чужие и свои грехи (Военнопленные и интернированные в Украине 1939 – 1953 гг.) .- К., 2002.

4. Державний архів Міністерства внутрішніх справ України (далі – ДА МВС України). – Ф.45. – Оп.1. – Спр.110. – Прим.57. – Арк.1-1зв.

5. Там само. – Прим.69. – Арк.2-6.

6. Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі -ЦДАГО України). – Ф.1. – Оп.23. – Спр.580. -Арк.2.

7. Русский архив: Великая Отечественная война. Иностранные военнопленные второй мировой войны в СССР.Т. 24 (13).- М., 1996. – С.114-115.

8. ДА МВС України. – Ф.45. – Оп.1. – Спр.121. – Прим.65. – Арк.1-1зв.

9. Русский архив: Великая Отечественная война. Иностранные военнопленные второй мировой войны в СССР. – С.114.

10. Чайковский А.С. Указ. соч. – С.215-216.

11. ДА МВС України. – Ф.45. – Оп.1. – Спр.123. – Прим.38. – Арк.1.; Прим.52. – Арк.1.; Прим.71. – Арк.1.; Прим.114. – Арк.1зв.

12. Там само. – Ф.83. – Оп.1. – Спр.228. – Арк.20.

13. Там само. – Спр.121. – Прим.11. – Арк.1.

14. Там само. – Прим.32. – Арк.1.

15. Там само. – Ф.46. – Оп.1. – Спр.67. – Арк.1.

16. Там само. – Спр.70. – Прим.19. – Арк.1–2.

17. Там само. – Ф.45. – Оп.1. – Спр.121. – Прим.36. – Арк.1.; Ф.46. – Оп.1. – Спр.70. – Прим.30. – Арк.1.

18. Там само. – Ф.46. – Оп.1. – Спр.70. – Прим.17. – Арк.1–3.

19. Там само. – Ф.45. – Оп.1. – Спр.121. – Прим.25. – Арк.1.; ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.23. – Спр.982. – Арк.1–2.

20. ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.23. – Спр.982. – Арк.5.

21. ДА МВС України. – Ф.45. – Оп.1. – Спр.121. – Прим.32. – Арк.1.

22. Там само. – Прим.92. – Арк.1.

23. Там само. – Прим.116. – Арк. 1–1зв.

24. Там само. – Спр.123. – Прим.41. – Арк.1.

25. Там само. – Прим.52. – Арк.1–1зв.

26. Там само. – Прим.70. – Арк.1.

27. Там само. – Прим.114. – Арк.1зв.; Прим.115. – Арк.1.

28. ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.23. – Спр.1830. – Арк.31.

29. ДА МВС України. – Ф.45. –Оп.1. – Спр.121. – Прим.27. – Арк.1.

30. Там само. – Прим.71. – Арк.1.; Прим.73. – Арк.1–1зв.; Прим.78. – Арк.1–1зв.

31. Там само. – Прим.89. – Арк.1–1зв.; Прим.90. – Арк.1–1зв.

32. Там само. – Прим.91. – Арк.1.; Прим.101. – Арк.1.

33. Там само. – Прим.104. – Арк.1–2зв.

34. Там само. – Прим.113. – Арк.1.

35. Там само. – Прим.117. – Арк.1.

37. Там само. – Спр.123. – Прим.7. – Арк.1–1зв.; Прим.40. – Арк.1–1зв.

37. Там само. – Спр.121. – Прим.114. – Арк.1–1зв.; Спр.123. – Прим.17. – Арк.1.

38. Там само. – Прим.16. – Арк.1–1зв.

39. Там само. – Спр.123. – Прим.45. – Арк.1–3.

40. Там само. – Прим.50. – Арк. 1.; Прим.55. – Арк.1.

41. Там само. – Прим.54. – Арк.1.

42. Там само. – Прим.62. – Арк.1–2зв.

43. Там само. – Прим.109. – Арк.1зв.–2.

44. Там само. – Прим.75. – Арк.1.; Прим.74. – Арк.1.

45. Там само. – Прим.92. – Арк.1–1зв.

46. Там само. – Прим.113. – Арк.1.

47. Там само. – Прим.110. – Арк.1–3.

48. ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.23. – Спр.1830. – Арк.30.

49. ДА МВС України – Спр.121. – Прим.72. – Арк.1–1зв.; Спр.123. – Прим.114. – Арк.1.

50. Там само. – Спр.121. – Прим.94. – Арк.1–1зв.; Прим.118. – Арк.1.; Спр.123. – Прим.53. – Арк.1.

51. Там само. – Прим.102. – Арк.1–1зв.

52. Там само. – Прим.103. – Арк.1–1зв.; Спр.123. – Прим.6. – Арк.1.; Прим.123. – Арк.1–1зв.

53. Там само. – Прим.51. – Арк.1–1зв.

54. Там само. – Спр.123. – Прим.24. – Арк.1–1зв.; Прим.68. – Арк.1.; Прим.69. – Арк.1–1зв.

55. Там само. – Спр.123. – Прим.99. – Арк.1–1зв.; Прим.105. – Арк.1–1зв.

56. Там само. – Прим.47. – Арк.1–1зв.; Прим.48. – Арк.1–1зв.

57. Там само. – Прим.121. – Арк.1–1зв.; Спр.135. – Прим.26. – Арк.1–1зв.

58. Там само. – Прим.111. – Арк.1–1зв.

59. Підраховано автором за даними: ДА МВС України. – Ф.45. – Оп.1. – Спр.121, 123.

Рябухін М.А.

Київська стратегічна наступальна
операція і завершальні бої за визволення України

Київська стратегічна наступальна операція проведена з 3-го по 13 листопада була однією із самих коротких стратегічних наступальних операцій Великої Вітчизняної війни. Талановито задумана, ретельно підготовлена ввійшла в історію війн зразком досягнення великомасштабних цілей з найменшими втратами.

До 12-го листопада 1943 року війська 1-го Українського фронту вийшли на рубіж Чорнобиль, Малин, Житомир, Фастів. Звільнивши Київ радянські воїни, створили грандіозний – 300 км. по фронту і 150 у глибину плацдарм на правому березі Дніпра, який відіграв провідну роль у звільненні Правобережної України.

За перші чотири дні операції війська фронту розгромили 12 німецько-фашистських дивізій. У боях було знищено 15 тис. ворожих солдат і офіцерів, понад 6-ти тисяч взято в полон, знищено 244 танки, 48-самоЗідних гармат „фердінанд", 126 гармат, 126 літаків та багато іншої бойової техніки. (В битве за Киев. К. «Молодь», 1983, с. 71). Бойові втрати наших військ складали: людські – ЗО 569 (з них загинули у бою 6491 чол.), танків САУ – 271, літаків – 125 шт. гармат і мінометів – 104 шт. (Гриф секретности снят. – С. 196, 371).

Фашистське командування розуміло, що поразка під Києвом, втрата Києва, створення могутнього плацдарму на правому березі Дніпра є великою поразкою гітлеризму у війні. Користуючись відсутністю другого фронту на заході, генеральний штаб німецьких збройних сил створює із 15 дивізій і 4-ї танкової армії могутню групіровку проти наступаючих частин Червоної Армії. Опір гітлерівців зростав. Окремі населені пункти переходили із рук в руки, посилювались контратаки, які переходили у контрнаступ з метою повторного захоплення Києва і відновлення оборони німецьких/військ по Дніпру.

У цій обстановці Ставка ВГК наказала командуючому 1-м Українським фронтом генералу М.Ф. Ватутшу в центральних районах дій фронту тимчасово призупинити просування на захід, посилити діючі армії всім необхідним, особливо протитанковими засобами.

З 13 листопада розпочалась друга в історії Великої Вітчизняної війни Київська оборонна операція. Радянські військо 19 листопада 1943 року залишили Житомир (звільнений 12 листопада). 350-тисячне фашистське військове угрупування з 7-ма танковими дивізіями і підтримане повітряними арміями розпочали контрнаступ. На мою долю випало участь у цих боях, відбивати цей наступ у складі 61-ї, 13-ї і 60-ї армії до яких входили 336-та с.д. (пізніше стала іменуватись „336 Житомирська Червонопрапорна ордена Суворова II ступеня стрілецька дивізія).

Участь дивізій у битві за Україну розпочались після визволення м. Орла. Здійснивши 500 км. бойовий похід по звільненню Лівобережної України, 336 с.д. у складі 89 с.к. 27 вересня вийшла до Дніпра в районі с. Нивки, переправилась на правий беріг, на невеликий плацдарм захоплений частинами 77 с.д. Дивізія у складі 61 А обороняла плацдарм. За наказом командуючого фронтом дивізія переходить у підпорядкування 13 А і виконує наказ командуючого по звільненню районних центрів Поліське, Іванжів, Базар, Народичі, Овруч. За вісім днів наступу дивізія пройшла з боями понад 100 км. звільнила 110 населених пунктів Київської та Житомирської областей і названі районні центри. Ворог чинив впертий опір, кидав проти наступаючих нові сили замість розбитої 191 німецької піхотної дивізії.

Нашим військам довелося відбивати атаки і контратаки бронетанкових і піхотних військ. Танки „тигри" і самохідні гармати „фердінанти" з десантами піхотинців атаковували нас у незвичний для бою вечірній час. Так, в районі м. Радомишль ми зайняли оборону на підступах до міста. Наступала ніч, стояла тиша. Раптом в небо полетіли освітлювальні ракети, стало видно, як у день. Гул моторів танків, гарматно-кулеметна стрільба, вибухи снарядів зливалися в єдиний смерч, що вирував на наших позиціях. Бійці батальйону не розгубились. Протитанкова артилерійська батарея лейтенанта І.В.Горшкова влучно посилила бронебійні снаряди в хрестаті башні „тигрів", а кулеметна рота лейтенанта І.О.Соханева заставила піхотинців рятуватись втечею.

Після бою на полі сутички залишилося три підбитих „тигра", багато зброї, десятки солдатських фашистських трупів.

У цьому бої загинув комсомолець капітан Москаленко-командир мінометної роти, який пройшов з боями від Москви біля рідного дому у Димері, не побачивши рідної матері.

Велика танкова групіровка із чотирьох танкових дивізій 18 листопад 1943 року нанесла сильний контрудар, увірвалась у Житомир, почала розвивати наступ на Малин. Дивізія за наказом командуючого 60 А генерал-полковника Черняхівського перейшла в оборону виконуючи головне завдання-не допустити прориву німецьких танків в м. Малин.

В цьому районі йшли жорстокі та важкі бої. Особливо запам'ятався бій під селом Пилиповичі. Нашому батальйону довелося відбивати наступ 34-х „тигрів", а це становило 2 танки на трьох бійців. Свій удар фашисти спрямували на правий фланг оборони. Ведучи вогонь з гармат і кулеметів, ворог наближався до наших траншей. Раптом дим і полум'я охопили 5-ох потвор. То бійці-винищувачі танків сержанта Білова закидали танки гранатами та пляшками з запалювальною рідиною. В цей же час артилеристи прямою наводкою підбили чотири танки. Це примусило фашистів відступити, але не надовго. У районі містечка Радомишль частина наших визволителів були оточені. П'ять діб втримували місто і лише за особистим наказом командуючого армії генерала Черняхівського з боєм вийшли з оточення і у взаємодії з танковою бригадою 3-ї гв. танкової армії відбивали атаки німців на підступах до м. Малину.

Далі дивізія бере участь у Житомирсько-Бердичівській наступальній операції, яка завершилась звільненням 31 грудня Житомира, за що девізія одержала п'яту подяку ВГК з присвоєнням п'очесної назви Житомирська.

Наші перемоги оплачені життями і кров'ю воїнів. У цих боях загинуло декілька сот наших однополчан, в їх числі командир 909 арт. Полку підполковник Кі$р& Н.Т. командир дивізіону цього полку майор Мовчан, командир кулеметної роти Соханєв.

Після поповнення, дивізія по бездоріжжю, весняним болотом, здійснили за чотири доби 140 кілометровий перехід, з боями вийшла на околиці м. Тернополя, звільнивши в цьому поході 28 населених пунктів. В ніч на 11 березня – 1132 с.п., форсував р. Серет і у взаємодії з полками 336 с.д. та 322 с.д. 4-м танковим корпусом оточили 16 тисячний гарнізон Тернополя.

З метою уникнення кровопролиття і руйнувань міста Військова рада 60 А доручила командиру 336 с.д. полковнику Ігначеву М.А. поставити ультиматум оточеній групіровці. Командування німців прийняли ультиматум але просило перенести час для відповіді з 20.00 24 березня до 9.00 25 березня. Це був обман. Вранці замість здачі в полон німці відкрили шалений вогонь з усіх видів зброї по нашим військам. 26 березня розпочався штурм міста, який тривав протягом днів і ночей до 15 квітня.

Бої велись за кожний будинок, поверх. Воїни дивізії очистили 52 квартали із 102, знищили 5000 гітлерівців, 1300 взято в полон, велику кількість озброєнь і бойової техніки.

За звільнення Тернополя ВГК об'явило дивізії подяку (це була шоста) а полкам 1128 і 1130 присвоєно почесне ім'я тернопільських. Ця перемога здобута немалою кров'ю наших воїнів. У боях за Тернопіль загинуло 1500 чоловік, поранено 6594.

Пам'ять однополчан свято вшанувалась. Одна із вулиць Тернополю була названа іменем полковника Ігначева М.А., на будинку КП дивізії була встановлена меморіальна дошка, а у школі № 3 створена кімната бойової слави 336 с.д.

Далі дивізія бере участь в оточені восьми ворожих дивізій, які складали Бродську групіровку, її розгромі, за що ВГК оголосило подяку (сьому). На Львівщині звільнила 40 населених пунктів, в тім числі м. Красне. Свято вшановувалась пам'ять наших воїнів на Львівській землі: в СШ с. Колтова, Зозулі, м. Золочева були створені кімнати бойової слави ЗЗб дивізії. Командиру дивізії полковнику Корнєву Георгію Васильовичу було присвоєно звання „Почесний громадянин м. Львова". Указом Президії Верховної Ради УРСР його ім'я було присвоєно будинку піонерів Залізничного району м. Львова, там же було створена кімната-музей 336 с.д.

Наступний бойовий шлях дивізії проліг через Сандомірський плацдарм, звільнення Кракова, визволення 3500 радянських громадян з табору смерті „Освенщм , знищення Коловськогоо угрупування, переправу через ріку Одер, переслідування фашистських військ відступаючих на Подебради на р. Ельба.

Указами Президії Верховної Ради СРСР дивізія нагороджена орденом Суворова П-го ступеня та орденом Червоно Прапору.

Основні бойові події по визволенню України і Криму здійснювались 1, 2, 3 і 4-м українським фронтами. Війська другого Українського фронту під командуванням генерала армії Конева І.С. створили умови для оточення на канівському виступі 8-ї армії із групи фашистських військ „Південь". Спільна операція військ 1-ї і П-ї фронтів успішно завершили Корсунь-Шевченківську наступальну операцію. Наносячи удари зі сходу і заходу в загальному напрямку на Звенігородку, радянські війська оточили 10 дивізій в тім числі танкову. 17 лютого 1944 р. а районі с. Шендерівка війська 2-го українського фронту завершили розгром групіровки. Ворог втратив 73 тис. солдат і офіцерів, в тім числі 18200 полонених, 1600 гармат, 270 танків. 14 лютого був звільнений Корсунь-Шевченківський.

Ворог намагався зупинити переможний наступ наших військ. Геніальні плани стратегічних наступальний та оборонних операцій Генерального штабу Верховного Головного Командування СРСР визначила шляхи повної перемоги над Гітлерівською Німеччиною.

До таких операцій належить: Рівненсько-Луцька, Нікопольсько-криворізька, проскурівсько-Чернівецька, Умансько-Батошанська, Кримська, Львівсько-Сандомирська Ясівсько-Кишинівська, Східно-Карпатська які вивели наші військо на державний кордон. 8-го жовтня 1944 р. з боєм взято останнє село Лавочноє Дрогобицької (нині Львівської) області, а 28-го жовтня 1944 р. Червоний прапор піднято над Ужгородом – центром Закарпаття.

Ця дата є Днем повного визволення України від фашистських загарбників.

Битва за Україну, Дніпро і Київ продемонструвала перед усім сві­том могутню силу Радянської армії, дружбу народів і братерську взає­модопомогу народів Радянського Союзу. За героїзм і мужність у цій боротьбі 2605 солдат, сержанті в і, офіцерів і генералів удостоєні звання Героїв Радянського Союзу. Із них 1938 росіян,434 українців,47 білорусів, ЗО грузин,49 татар,28 казахів,27 узбеків і представників інших націй, в тому числі 255 воїнів З 8-ї армії',324- 60 А удостоєні цього високого звання.

У боях за Україну, в розгромі ворога допомагали Червоній армії понад 500 тис народних месників, об'єднаних у 70 з'єднань і загонів Прославились імена С.А.Ковпака, А.Ф.Сабурова, С.Ф.Малюкова та інших.60 партизан України відзначені високого звання Героя Радянського Союзу, а Ковпак і Федоров -двічі.

86 жінок України стали Героями Радянського Союзу. Серед них славні підпільниці України Лариса Ратушна, Ніна Сосніна, Ляля Убийвовк, Люба Шевцова, Ульяна Громова, санітарки Марія Боровиченко, Марія Щербаченко, Галина Петрова та інші. В боях на Україні 70 воїнів із 300 Повторили подвиг Олександра Матросова, Троє з них, наші земляки Олександр Удодов, Володимир Майборський, Товьє Райз, залишились в живих. Героїчні подвиги захисників Вітчизни увійшли в літопис історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. Слава захісників міст Києва, Одеси, Севастополя, Керчі відома всьому світові. Ці міста стали Містами-героями. Героїзм нашого народу, його Збройних Сил зруйнував гітлеровські іллюзії Генерального плану(<Ост щодо включення до "Великонімеччини" староавстрійської Галичини, тобто Західної України, Житомирської, Кам'янець-Подільської і частини Вінницької областей, перетворити ці території в колонії, а Крим – в німецьку Рив'єру, ліквідувавши місцеве населення. "Україну треба експлуатувати і ставитися до неї як до колоніальної країни", -підкреслювалось в цьому плані.

Доля українського народу залежала від бойових дій Радянської Армії на фронтах Великої Вітчизняної війни і наших перемог. Без нашої перемоги не було б України як соборної незалежної держави, не було б української нації як етноісторичної спільності. Радянська Армія при підтримці союзників врятувала світ від коричневої чуми – фашизму, а вирок Нюрнберзького процесу засудив фашизм навічно, без термінів давності.

І сьогодні героїчний подвиг радянських воїнів і народу живе в пам'яті мільйонів чесних людей. Багато синів і дочок нашої Вітчизни віддали своє життя в ім'я свободи і незалежності України, в ім'я життя сучасних і наступних поколінь. Пам'ять про них житиме у віках!

Указом Президії Верховної Ради СРСР 8-го травня 1965р. за масовий ратний і трудовий подвиг мешканців міста, воїнів Червоної Армії, партизанів і підпільників в роки Великої Вітчизняної війни столиця України,(раніше за стійкість і мужність в оборонних боях 1941р. Київ ндгороджена орденом Леніна) в ознаменування 20-річчя Перемоги була удостоєна почесного звання "Місто-герой" з врученням медалі "Золота Зірка".



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29

Схожі:

Імені м. П. Драгоманова iconДрагоманова дошкільна освіта як складова системи безперервної освіти україни (1991 2006) науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ 2007
Наукова бібліотека Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова
Імені м. П. Драгоманова iconМ. П. Драгоманова освіта І наука 2015 Матеріали звітно-наукової конференції студентів 27-30 квітня 2015 року Київ вид-во нпу імені М. П. Драгоманова 2015

Імені м. П. Драгоманова iconБібліографічний покажчик
Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова за 2000—2007 роки
Імені м. П. Драгоманова iconІмені М. П. Драгоманова
Наказом мон україни №1528 від 29. 12. 2014 р видання включено до Переліку наукових фахових видань України
Імені м. П. Драгоманова iconІсторія Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова
Извлечение из Манифеста об учреждении Министерств (8 сент. 1802)// спмнп, 1802–1825. – Т. – С. 1-4
Імені м. П. Драгоманова iconПрофесор Людмила Петрівна Вовк Біобібліографічний покажчик
України, доктора педагогічних наук, завідувача кафедри теорії та історії педагогіки Національного педагогічного університету імені...
Імені м. П. Драгоманова iconГуманістичні засади діяльності папи римського іоанна павла ІІ
Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова...
Імені м. П. Драгоманова iconБіобібліографічний покажчик До 85-річчя від дня народження, 65-річчя науково-педагогічної діяльності та 50-річчя роботи в нпу імені М. П. Драгоманова Київ 2018
Кафедраметодології та методики навчання фізико-математичних дисциплін вищої школи
Імені м. П. Драгоманова iconОсвітньо-інформаційної політики
Я-77 Потенціал І ефективність освітньо-інформаційної політики. К.: Нпу імені М. П. Драгоманова
Імені м. П. Драгоманова iconКнига розрахована на широке коло наукових працівників, вчителів, студентів усіх тих, хто цікавиться історією національної педагогічної науки
Академік апн україни Микола Іванович Шкіль: Нарис про життя І діяльність. Бібліографічний покажчик праць до 70-річчя. – К.: Нпу імені...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка