Імені м. П. Драгоманова



Сторінка28/29
Дата конвертації15.04.2017
Розмір4.89 Mb.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29

Літертура:


1. А.А. Гречко. Освобождение Києва. Изд-во "Знание", – М., 1973.

2. 55 лет Курской битве. ГУИПП "Курск". – Курск, 1998.

3. Великая Отечественная война Советского Союза. Краткая история. Военное издательство МО СССР. – М., 1965.

4. Н.Д.Захарьян. Подвиг принадлежит народу. – К. Издание "Молодь", 2000.

5. Акрам Шарипов. Черняховський. – М. "Молодая гвардия", 1995.

6. Записки военно-исторического общества. Орган военно- исторического общества при Русско-английском университете им.Монахи. – К., 2001.

7. Советский Союз глазами американцев. 1917-1977 гг. – М."Мьісль", 1979.

8. Центральний архив Министерства обороньї. СССР, стр.132, 236, 417.

Терський С.В.

Археологія та історичне


краєзнавство Волині в роки Другої світової війни

Археологія та історичне краєзнавство – важлива складова частина європейського культурного процесу XX ст.. На Волині у їх розвитку спостерігається певна специфіка. Тому ці питання вивчалося дослідниками спеціально. Проблему накопичення музейних фондів, організаційні питання розвитку краєзнавства досліджував А.Хведась (1994, 1997), розвиток історичного краєзнавства Волині та суміжних територій до Першої світової війни охопила у свої роботі С.Гаврилюк (2002), краєзнавство міжвоєнного періоду висвітлювали В.Дмитрук (1999) та В.С.Прокопчук (2003), а історичне краєзнавство другої пол. XX ст. – Г.В.Бондаренко (2003). Історія археології, цієї важливої ділянки краєзнавства, у згаданих працях була охоплена поверхово, або ж взагалі випущена з уваги. Винятком є серія робіт автора з цієї проблеми (Терський, 1997;1998; 1999; 2003; 2004 та ін.). Період Другої світової війни наклав свій специфічний відбиток на всі сфери життя, в т.ч. на діяльнсть археологів та історичне краєзнавство Волині: змінилися суспільні відносини, склад населення тощо. Тому розвиток археології та історичного краєзнавства Волині цього періоду заслуговує окремого розгляду.

Вересень 1939 р. був переломним етапом в культурному житті всієї Східної Європи. Він також відбився трагедією як на долях як окремих дослідників Волині, так і на організації археологічних робіт на Волині.

Спершу найбільше втрат було серед представників польської інтелігенції. Організатор краєзнавчого руху у воєводському Луцьку, директор бібліотеки та музею Ю.Нєць загинув на фронті. Ряд дослідників Волині в якості представників старого режиму було репресовано. До їх числа потрапили археологи: кустош (охоронець фондів) луцького музею Я.Фітцке (1909–1940, загинув у Катині: Охріменко, Терський С., 1993) та професор, посол Сейму Я. Гофман (1898–1964, депортований у Горьківську область, де й був заарештований), історики: викладач гімназії К.Пшемиський (1882– ?, заарештований і пропав безвісти), А. Войніч (депортований в Омську область: Дмитрук, 1999, с. 59–62). До речі, репресій зазнали й українці. Наприклад, було заарештовано краєзнавця та видатного громадського діяча А.Річинського (1892–1956), який так і помер на засланні у Казахстані (Комар, 1998, с. 65).

У зв’язку з процесами рядянізації суспільного життя було реорганізовано єдині в краї науково-дослідні та культурно-просвітні краєзнавчі установи, якими були на той час музеї у Луцьку, Острозі, Рівному, Крем’янці, Дубно та Володимирі. Наприклад, у новоствореній Волинській області постановою облвиконкому організовувались два музеї: “державний обласний краєзнавчий у м.Луцьку з такими відділами: краєзнавчим, історичним, етнографічним, археологічним” з наданням йому приміщення “колишнього Луцького музею по вул. Сенкевича, 31” та “державний міський історичний музей в м. Володимирі-Волинському, зобов’язавши міську Раду надати відповідне приміщення для музею не пізніше 15 червня 1940 р.” (цит. за: Волинь…, 1971, с. 54–55; раніше музей перебував у Домініканській вежі). Подібна реорганізація відбувалась і в сусідніх Рівненській та Тернопільській областях, куди відійшли інші частини довоєнного Волинського воєводства.

Певні зміни відбувались також у організації наукових досліджень краю. Як відомо у міжвоєнний період спорадичними зусиллями археологів Львова, Кракова, Варшави та Познані – представниками практично усіх великих археологічних центрів міжвоєнної Речі Посполитої за участю багатьох місцевих археологів та краєзнавців було досліджено пам'ятки різних епох, що дозволило впритул підійти до створення цілісної картини праісторії Волинського краю (Терський, 1998).

У процесі включення Західної Волині у склад СРСР відбувалась своєрідна корекція в ділянці суспільних наук. Так, спеціальним опрацюванням здобутку міжвоєнної археології в краї з метою пристосування їх до пануючих в СССР історичних концепцій займались ряд провідних радянських вчених (Кричевский, 1940; Тиханова, 1941).

Характерною рисою цих років було певне згортання масштабів археологічних робіт та повернення до давніших пріоритетів, пов'язаних з проросійськими політичними міркуваннями: досліджувались пам'ятки виключно княжої доби, як такі, вивчення яких у період польської окупації краю не користувалось належною державною підтримкою. Ці дослідження також мали на меті зайвий раз нагадати про належність території Західної Волині східнослов'янським державним утворенням.

Подібні цілі досліджень в основному збігались з прагненнями місцевих археологів українського походження. Щоправда в межах новоствореної Волинської області археологічні розкопки обмежились лише дитинцем літописного Перемиля. Таким політично престижним на той час заходом випало керувати директору реформованого Волинського краєзнавчого музею В. Смовжу, уродженцю Київщини, який прибув на роботу до Луцька з одного з російських музеїв. Як фахівців, до роботи в новоствореному музеї та участі в експедиції було запрошено колишніх працівників: заступником з наукової роботи музею став Анатолій Дублянський, старшим науковим працівником – Сигізмунд Леський. На жаль результати проведених тоді робіт, як і більшість розкопок польового сезону 1940 р. в Західній Україні не були опубліковані. Не зберігся навіть звіт про проведені роботи. Судячи по записах в інвентарних картках, які супроводжують зібрані під час польових досліджень експонати, що зберігаються зараз у фондах ВКМ, розкопки на городищі проводились за поширеною у цей час методикою: закладались одно-двометрової ширини траншеї. Таких на дитинці Перемиля (площа близько 1 га) було закладено близько десяти. Аналогічний метод розкопок застосовувався у цьому польовому сезоні також львівським археологом Я. Пастернаком на городищі у Пліснеську.

Однак, як наслідок становлення радянської (читай – антиукраїнської) системи на Волинi, створення у 1939–1941 рр. концентрацiйного табору на територiї луцьких замкiв iсторико-археологiчнi дослiдження Лучеська, які з таким розмахом проводились включно до 1939р. були повністю згорнутi майже на тридцять рокiв.

Під радянською окупацією відновили свою діяльність також як державні музеї у Острозі (археолог – Й.Новицький), Дубно (М.Островський) та Крем’янці (тут у 1937–1944 рр. керував відомий археолог О. Цинкаловський). У лютому 1940р. у Рівному на базі фондів Музею народного господарства (діяв з 1936р. на громадських засадах) було створено обласний історико-краєзнавчий музей.

Працівники дубнівського музею та Львівського університету продовжили розвідкові археологічні дослідження в регіоні. Так, працівник дубнівського музею М.І.Островський у 1940 р. досліджував багатошарову стоянку у с. Липа, де ним було розкопане слов’янське житло (Винокур, 1960, с. 69), а доцент львівського університету М.Ю.Смішко проводив дослідження пам'яток римської доби в околицях Крем’янця (Вікнини Великі, публікацію матеріалів див.: Смішко, 1947).

У цей же сезон невеликі дослідження проводилися також на німецькому березі р. Західний Буг, у літописному Червені, де розкопки проводив учень Ф.Вовка Л.Чикаленко (Пастернак, 1961, с. 653).

У руслі співпраці західноукраїнських археологів із своїми колегами з наукових центрів СРСР, Я.Пастернак та О.Цинкаловський протягом 1940–1941 рр. виголошували перед археологами Інститутів історії матеріальної культури АН СРСР Москви та Ленінграда доповіді присвячені результатам своїх досліджень. В першу чергу ці виступи, тексти яких зберігались в архівах згаданих інституцій, дали матеріал для "сенсаційних відкрить" у 1950–1970-х рр.

Під час німецької окупації Волині всі заклади культури спершу підлягали Айнзацштабу рейхсляйтера А. Розенберга, а з 1943 р. – формально Крайовому управлінню архівами, бібліотеками та музеями рейхскомісаріату Україна. В цей період існуючі музеї спершу стояли зачинені, а згодом були відкриті: 15 серпня 1941 р. – музей у Луцьку, 18 червня 1942 р. музей у Крем’янці, а наприкінці 1942 р. музей у Рівному. За цей період музеї втратили частину своїх, як правило, найцікавіших експонатів, а згодом їх експозиції зазнали певної реорганізації. А от музей у Володимирі просто самоліквідувався. Його найцінніші археологічні експонати перед приходом німців були сховані працівниками і випадково виявлені під час земляних робіт щойно у 1995 р. (Заклекта, 1995). Штамп на бланку, що супроводжував предмети, свідчив "Обласний історичний музей у Володимирі-Волинському, вул. Ковельська, 45". Серед закопаних музейних предметів (понад 300 од. зб.) крем’яні знаряддя доби міді та бронзи, колекція бронзових хрестів-енколпіонів, предметів озброєння, знарядь праці XI–XVII ст.*

Розпорядженням рейхскомісара України всі пам'ятки історії та культури були взяті під охорону німецької держави. Навіть археологічні розкопки повинні були проводитися під німецьким науковим керівництвом. Участь в археологічних роботах на Рівненщині брали фахівці Віденського університету. Туди ж поступали знахідки з розкопок (1942 р. з поселення стрижівської культури у с. Новий Двір – тепер територія м. Рівного). Влітку 1941 р. працівники Острозького краєзнавчого музею під керівництвом Й. Новицького проводили розкопки у замку (Хведась, 1994, с. 69–71). Директором відкритого в “столичному” Рівному "Українського музею і бібліотеки" протягом 1941–1944 рр. був місцевий археолог Ю.Шумовський.

Жорстокі бої за Волинь у 1944 р. та наступні репресії НКВС в середовищі місцевої інтелігенції були важким випробуванням для волинської археології. Політична ситуація, яка склалась на Сході Європи у 1944 р. багатьох з названих дослідників заставила емігрувати.

Проте, перебуваючи поза межами Батьківщини, багато з них продовжували фахово працювати. У травні 1944 р. на запрошення К. Яжджевського з Крем’янця на роботу у Археологічний музей до Варшави переїхав О.Цинкаловський (Węgrzynowicz, 2001, s. 6). Проте, як згадував вчений, “під час Варшавського повстання зостала знищена в мойому помешканні цінна бібліотека, архів, етнографічні експонати, зібрані на Волині, Поліссю та Підляшшю й тільки з душею вигнали мене з палаючої Варшави”. Перед самим приходом Червоної Армії пошуках порятунку вчений подався на Захід (С. К., 1992).

Проте, як відомо, рукописи не горять. У фондах Центрального Державного історичного архіву у Львові збереглося чимало матеріалів з польових досліджень та конспект неопублікованої праці відомого дослідника Волині О.Цинкаловського (ф. 201 Львівський греко-католицький митрополичий ординаріат). Рукопис є детальним звітом про багаторічну діяльність на ниві краєзнавства Волині. Він включає сотні сторінок рукописного та машинописного тексту, десятки креслень, малюнків та світлин, значна частина яких не була відображена у наявних публікаціях.

Враховуючи велике значення введення в науковий обіг віднайденого сьогодні особистого архіву О.Цинкаловського, Волинська археологічна експедиція Львівського історичного музею, яка має значний польовий археологічний доробок на даній території, вивчала багато пам'яток цього регіону (Пересопниця, Володимир та ін.), йдучи по суті слідами видатного дослідника Волині, запланувала підготувати його "Матеріали з археології" окремим виданням, можливо, в рамках видавничої програми НТШ у Львові із залученням відповідних установ НАН України та Спілки краєзнавців України.

Війна розкидала волинських краєзнавців по світу. Ряд з них змушені були емігрувати у більш віддалені краї. Так, археологічна практика здобута на Волині, виявилася серйозною базою для продовження археологічних робіт Ю.Шумовським. У 1951–1956 рр. він за дорученням Французького Інституту Чорної Африки здійснював розкопки у Судані, був директором музею у Бамако (Енциклопедія, 1984, с. 3905).

У Лондоні з 1950 р. продовжує розпочату на Волині наукову роботу Я. Гоффман (Дмитрук, 1999, с. 59). Він був співробітником (з 1953 р.), а пізніше і генеральним секретарем (1962–1964 рр.) Польського Наукового Товариства на Еміграції, одним з редакторів журналу "Teki historyczne", де й сам друкувався (Hoffman, 1952).

В січні 1944 р. перед приходом Червоної Армії з Луцька емігрував на захід відомий краєзнавець та журналіст А.Дублянський. На Заході він дещо змінив профіль своєї діяльності. Помер 28 жовтня 1997 р. у лікарні м. Нового Ульму у Німеччині на 85 році життя він на становищі митрополита УАПЦ, паризького і західноєвропейського архієпископа, почесного доктора УВУ, публіциста і церковного діяча (Помер..., 1997, с. 1407).

Характерною рисою воєнного періоду є згортання активності місцевої інтелігенції, в першу чергу викладачів. Саме в цей період музеї втрачають багато важливих археологічних знахідок. Широка пропаганда пам'яток археології в пресі (А.Дублянський) хоча й дозволила врятувати для науки ряд цінних екземплярів, проте, зробити це в багатьох випадках не вдалося. Найбільш помітним вкладом в історичне краєзнавство цього періоду та археологію виявилися здобутки саме аматорів, серед яких виділялися Ю.Шумовський, Й.Новицький, М.Островський та ін.

Не дивлячись на загальний занепад у воєнний період з об’єктивних причин краєзнавчий рух набуває більш помітного українського національного забарвлення. Ймовірно, це було однією з причин того, що радянські культ-просвітні органи у післявоєнний період різко повернулися спиною, як до пропаганди місцевих пам’яток минувшини, так і до їх планомірного наукового вивчення. "Край, де зародилася УПА" заслуговував на певну відсталість у суспільному та економічному розвитку.

Друга світова війна наклала свій негативний відбиток на культурне та наукове життя всієї України. Внаслідок політичних репресій було практично винищено кадри археологів у всьому Західному регіоні України, частина польських та українських вчених виїхала емігрувала до Польщі (О.Цинкаловський) або на Захід (Т.Сулімірський, Я.Пастернак, Ю.Шумовський).

Військове лихоліття не тільки значно загальмувало, але й на довгі роки припинило планомірне вивчення археологічних пам'яток Волині. Воно сприяло винищенню музейних фондосховищ та архівів, відкинуло археологію Волині на покоління назад. Наприклад, музей у Луцьку за воєнний період втратив 1 776 предметів археологічного відділу (44% від загальної кількості втрачених предметів, див.: Кот, Ошуркевич, 1996, с. 24). Окрім цього втрачено 831 монету (із 1209– 69 %) та, частково, колекцію кахель XV–XX ст. (всього перед війною у музеї нараховувалося 177 екземплярів: Кот, Ошуркевич, 1996, с. 24, 54).

Таким чином Друга світова війна перервала процес формування на Волині власних кваліфікованих краєзнавчих та археологічних кадрів, музейної мережі краю. Відновлення втраченого відбувалося тут лише після “хрущовської відлиги”.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29

Схожі:

Імені м. П. Драгоманова iconДрагоманова дошкільна освіта як складова системи безперервної освіти україни (1991 2006) науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ 2007
Наукова бібліотека Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова
Імені м. П. Драгоманова iconМ. П. Драгоманова освіта І наука 2015 Матеріали звітно-наукової конференції студентів 27-30 квітня 2015 року Київ вид-во нпу імені М. П. Драгоманова 2015

Імені м. П. Драгоманова iconБібліографічний покажчик
Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова за 2000—2007 роки
Імені м. П. Драгоманова iconІмені М. П. Драгоманова
Наказом мон україни №1528 від 29. 12. 2014 р видання включено до Переліку наукових фахових видань України
Імені м. П. Драгоманова iconІсторія Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова
Извлечение из Манифеста об учреждении Министерств (8 сент. 1802)// спмнп, 1802–1825. – Т. – С. 1-4
Імені м. П. Драгоманова iconПрофесор Людмила Петрівна Вовк Біобібліографічний покажчик
України, доктора педагогічних наук, завідувача кафедри теорії та історії педагогіки Національного педагогічного університету імені...
Імені м. П. Драгоманова iconГуманістичні засади діяльності папи римського іоанна павла ІІ
Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова...
Імені м. П. Драгоманова iconБіобібліографічний покажчик До 85-річчя від дня народження, 65-річчя науково-педагогічної діяльності та 50-річчя роботи в нпу імені М. П. Драгоманова Київ 2018
Кафедраметодології та методики навчання фізико-математичних дисциплін вищої школи
Імені м. П. Драгоманова iconОсвітньо-інформаційної політики
Я-77 Потенціал І ефективність освітньо-інформаційної політики. К.: Нпу імені М. П. Драгоманова
Імені м. П. Драгоманова iconКнига розрахована на широке коло наукових працівників, вчителів, студентів усіх тих, хто цікавиться історією національної педагогічної науки
Академік апн україни Микола Іванович Шкіль: Нарис про життя І діяльність. Бібліографічний покажчик праць до 70-річчя. – К.: Нпу імені...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка