Імені м. П. Драгоманова



Сторінка5/29
Дата конвертації15.04.2017
Розмір4.89 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29

Література:


1. ЦДАВО України.-Ф.5 -Оп.І.-Спр.1816.-Арк. 34 ,36.

2. Там само. – Ф.413. – Оп. 1. – Спр. 47. – Арк. 6; Спр. 100. – Арк. 26.

3. ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.20. – Спр.1524. – Арк.3,6.

4. ЦДАВО України. – Ф. 413. – Оп.1. – Спр. 84. – Арк. 17,19; ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.20. – Спр.2930. – Арк.1-3.

5. Там само. – Спр.6838. – Арк.17,18.

6. Там само. – Спр.2066. – Арк.28.

7. ДАРФ. – Ф.9501. – Оп.1. – Спр.103. – Арк.18.

8. ЦДАГО. – Ф.1. – Оп.20. – Спр. 5005. – Арк.217.

9. ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.6. – Спр.59. – Арк.29 зв; ЦДАВО України. – Ф.27. – Оп.2. – Спр.211. – Арк.7.

10. ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.20. – Спр.1841. – Арк. 25-29.

11. Там само. – Спр. 3265. – Арк.23.

12. Там само. – Арк. 13

13. ДАРФ. – Ф.9501. – Оп.1. – Спр.183. – Арк. 96. Зв.

14. ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.20. – Спр.5309. – Арк.4.

15. Там само. – Спр. 5260. – Арк. 98,113.

16. Там само. – Спр. 5659. – Арк.33.

17. Там само. – Спр. 2688. – Арк. 65.

18. Там само. – Спр. 2066. – Арк.7.

19.Держархів Миколаївської області. – Ф.Р. – 687. – Оп.1. – Спр.62. – Арк.12.

20. ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.20. – Спр.4951. – Арк. 43.

21. ДАРФ. – Ф.9501. – Оп.1. – Спр.107. – Аркю18; ЦДАВО України. – 413. – Оп.1. – Спр. 530. – Арк. 181.

22. ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп. 20. – Спр..5005. – Арк. 74,75, 208.

23. ЦДАВО України. – Ф.290. – Оп. 2. – Спр.49. – Арк. 1,2; Оп.4. – Спр.1044. – Арк. 64,65 зв.

24. ДАРФ. – Ф.5466. – Оп.2. – Спр.259. – Арк.17.

25. ЦДАВО України. – Ф.1. – Оп. 2. – Спр.702. – Арк. 49; Спр.897. – Арк.178.

26. Держархів Миколаївської області. – Ф.Р. – 668. – Оп.1. – Спр.13. – Арк.214. зв; ЦДАВО України. – Ф. 2605. – Оп. 1. – Спр. 797. – Арк. 198.

27. Державрхів Житомирської області. – Ф.Р. – 465. – Оп.1. – Спр.54. – Арк.29; Спр.101. – Арк.13.

28. Державрхів Харківської області. – Ф.Р.846. – Оп.4. – Спр. 44. – Арк. 53. 53 зв.

29. ЦДАВО України. – Ф.257. – Оп.1. – Спр. 220. – Арк.17.

30. РДАСПІ. – Ф. 535. – Оп.1. – Спр. 51. – Арк.183; – Спр. 57. – Арк.61.

31. ДАРФ. – Ф. 8265. – Оп.1. – Спр.88. – Арк.196.

32. ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.20. – Спр.2019. – Арк. 236.

33. Там само. – Ф.1. – Оп.20. – Спр. 6426. – Арк. 15,17.

34. Там само. – Спр. 2063. – Арк. 151-152 зв.

35. ДАРФ . – Ф. 9501. – Оп.1. –Спр. 100. – Арк. 65-66.

36. Там само. – Спр. 3260. – Арк.24.

37. Там само. – Ф.17. – Оп. 68. – Спр. 600. – Арк. 10-24.

38. ЦДАВО України. – Ф.290. – Оп. 4. – Спр.31. – Арк. 50-52; Спр.19. – Арк. 167.

39. ЦДАВО України. – Ф.1. – Оп.20. – Спр. 2098. – Арк. 57,58, 4.

40. ДАРФ. – Ф.9501. – Оп. 1 . – Спр.149. – Арк.11, 42; ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп. 20. – Спр. 1715. – Арк. 37, 38; Спр. 2688. – Арк. 72,75.



Кондратюк Г.Н.

Національна освіта у Кримській
АРСР напередодні Другої світової війни

Створення незалежної української держави поставило завдання щодо якісних змін у роботі закладів освіти. Допомогти у реформуванні системи освіти може осмислення історичного досвіду. Необхідний аналіз становлення і розвитку національної освіти в міжвоєнну добу. Звернення до досвіду розвитку національної школи в 20-30-х роках XX сторіччя, практики вирішення проблем міжнаціональних відносин надзвичайно актуальне. Завдання статті полягає у вивченні еволюції національних, насамперед кримськотатарських, шкіл в Кримській АРСР в 1930-х роках. Процес національного відродження в Україні нагально потребує вивчення, дослідження, аналізу історичного минулого. Національна самосвідомість неможлива без знання власної історії. В Криму в січні 1991 року була відроджена Кримська АРСР, яка існувала в 1920-1930-х роках. Почалося повернення депортованих сталінським режимом народів. Тому природним стало вивчення різних аспектів історії цих народів. Цьому сприяв більш широкий доступ дослідників до архівних матеріалів, відхід від методів марксистської методології. Серед робіт в яких відображалась зазначена тема слід назвати: „Кримська АРСР (1921-1945)”, „Кримська АРСР: 20-30-і роки. Історичний нарис”[1]. Особливо необхідно виділити монографію Д.П.Урсу „Нариси історії кримськотатарської культури (1921-1944)”[2].

1930-і роки один із найскладніших періодів у роботі закладів освіти Кримської АРСР. У діяльності кримськотатарських шкіл можна виділити кілька тенденцій. По-перше, у 1930 році ЦК ВКП(б) прийняв рішення про введення обов'язкового загального початкового навчання. Істотно збільшилася кількість не тільки початкових шкіл, але і шкіл підвищеного типу. У 1930/31 навчальному році працювало 18 кримськотатарських шкіл другого ступеня, у яких навчалося 1860 осіб, а у 1931/32 навчальному році – вже 26 шкіл з 2850 учнями [3,арк.8]. Відповідно збільшилась і кількість учителів. У 1930 році в школах першого ступеня працювало 735 учителів, а в 1932 році – 808. У 1930 році в школах другого ступеня працювало 147 учителів, у 1932 році – 294 педагоги [4,арк.45]. З 1930 по 1932 рік приріст учнів у кримськотатарських школах становив 29%, тому що з 1931/32 навчального року було введено обов'язкове семирічне навчання в п'ятьох містах Кримської АРСР, у тому числі й у Бахчисараї [5,с.85].

Для керівництва введенням загального навчання було створено спеціальний орган – Кримський Комітет із питань загального початкового навчання. У своїй роботі Комітет зустрівся з багатьма труднощами, незважаючи на те, що введення загального початкового навчання готувалося протягом декількох років і було плановим процесом. Основне джерело труднощів полягало в недостатньому бюджетному фінансуванні. Так, на засіданні Комітету, що відбулося 20 вересня 1930 року, з доповіддю про хід введення загального навчання в районі виступив завідувач Бахчисарайського РайВНО Омеров. У своєму виступі він зазначав: “...для загального навчання і політехнізації необхідно 700 тисяч карбованців. Заявка знижена на 496 тисяч карбованців. Зниження по лінії сум з політехнізації, головним чином по ШСМ, ФЗС. Немає програм татарською мовою. Немає програм для переростків” [6,арк.240].

Організація навчального процесу з 1931/32 навчального року в кримськотатарських школах зазнала істотних змін. Ці зміни стають більш очевидними порівняно з попереднім десятиріччям. 1920 роки в роботі шкіл можна охарактеризувати як час експериментів і пошуку. По-перше, із встановленням у Криму радянської влади кримськотатарські школи набули світського характеру, муллів було відсторонено від ведення навчального процесу, збільшилася кількість учениць. У двадцятих роках у школах використовувалися: лабораторний метод навчання, Дальтон-план, метод проектів. Фактично єдиного способу організації навчального процесу не існувало.

Зазначені методи застосовувалися як своєрідна альтернатива “буржуазній, схоластичній” школі. З 1923 року в школах Кримської АРСР використовувалися програми ДВР (державної вченої ради). Дані програми передбачали, що, наприклад, під час екскурсії учні дістануть відомості про явища навколишнього світу, життя людей. Бригадно-лабораторний метод організації педагогічного процесу передбачав розподіл учнів на навчальні бригади на чолі з бригадиром. Навчальна бригада опрацьовувала матеріал самостійно, за книжками, після вступного заняття, проведеного вчителем. Роль учителя зводилася до мінімального контролю роботи учнів. Названі методи навчання вводилися в адміністративному порядку за рішенням Наркомосу Криму. Успіх залежав від багатьох факторів: кваліфікації вчителя, кількості учнів у групі, матеріального забезпечення: наявності пристосованого для занять приміщення, підручників, письмового приладдя. Якщо врахувати низьку кваліфікацію багатьох учителів, незначну кількість підручників, то стане очевидним, що якість знань учнів була дуже скромною. Курс навчання в початковій кримськотатарській школі Наркомос РРФСР визначив на п'ять років. Але багато дітей не закінчували повного курсу навчання, тому що рано ставали працівниками в родинах. Кримські татари, в основному, були сільськими жителями, і їхні діти навесні і восени шкіл не відвідували, допомагаючи своїм рідним господарювати. Для багатьох учнів навчання обмежувалося двома-трьома роками. Шкіл-семирічок для кримських татар у 1929 році було лише 14. Вони охоплювали незначний відсоток підлітків, тому студентами вузів ставали близько 2-3% кримськотатарської молоді.

Процеси коренізації органів влади і управління, коренізації промислових підприємств викликали попит на кваліфікованих інженерів, техніків, агрономів, учителів. Вузи через слабкі знання учнів не могли забезпечити належної якості навчального процесу. Невдалі педагогічні експерименти двадцятих років далися взнаки.

Названі фактори пояснюють постанову ЦК ВКП(б) 1931 року “Про початкову і середню школу”. У документі констатувалося: “корінний недолік школи в даний момент полягає в тому, що навчання в школі не дає достатнього обсягу загальноосвітніх знань і незадовільно вирішує завдання підготовки для технікумів і для вищої школи цілком грамотних людей, що добре володіють основами наук” [7,с.3].

Радянський Союз вступав в етап промислової модернізації, індустріалізація вимагала кваліфікованих фахівців. В школи було повернуто класно-урочну систему, розроблено нові програми з фізики, хімії, рідної мови, що передбачали поглиблене їх вивчення. Учитель став головною постаттю в педагогічному процесі. З центральних і місцевих бюджетів почали виділяти великі кошти на матеріальне забезпечення шкіл: збільшилася кількість приміщень, проведено ремонт шкіл. Тиражі Кримдержвидаву кримськотатарських підручників істотно зросли.

Збільшення кількості семирічних шкіл диктувалося необхідністю готувати абітурієнтів для технікумів. Технікум із трирічним терміном навчання базувався на основі семирічки. Технікуми стали основним джерелом кадрів середньої кваліфікації для промислових підприємств у процесі індустріалізації. У 1932 році в Кримській АРСР було введено обов'язкове семирічне навчання. За національною ознакою школи II ступеня поділялися так: російських і змішаних – 64 з 6220 учнями; кримськотатарських – 25 шкіл з 3860 учнями; німецьких – 8 з 1180 учнями; єврейських – 5 з 575 учнями; українських – 3 з 680 учнями; вірменських – 2 з 435 учнями; грецьких – 2 з 440 учнями; 1 болгарська з 350 учнями; і 1 кримчацька з 210 учнями. Усього в 1932 році працювало 111 шкіл другого ступеня, в яких навчалося 13950 учнів [8,с.60].

Введення класно-урочної системи супроводжувалося кампанією по політехнізації шкіл. Політехнізація передбачала поєднання навчання з продуктивною працею. Але результати політехнізації виявилися дуже скромними. У доповідній записці до обкому партії нарком освіти Криму Алі Асанов змушений був визнати: “Найчастіше політехнізація перетворюється на просте ремісництво (це особливо в національних районах), дуже часто немає зв'язку роботи школи з виробництвом...Партійні і радянські органи на місцях не приділяють ніякої уваги питанням політехнізації школи” [9,арк.170]. Створення у школах робочих кімнат, придбання верстатів та інструментів для навчання учнів потребувало грошей. Але фінансових ресурсів було недостатньо навіть для реалізації програми загального навчання. У доповідній записці “Про хід загального обов'язкового початкового навчання”, надісланій в НК РСІ РРФСР у листопаді 1930 року з Криму, зазначалося: “...одягом і взуттям забезпечені бідні діти, приблизно на 37%. З настанням дощів і холодів відсоток відвідування різко знизиться у школах на селі...Становище ускладнює ще й та обставина, що підвезення дітей у школах організоване вкрай незадовільно” [10,арк.135].

У фінансуванні кампанії загального навчання мали брати участь господарські організації Криму. Однак коштів вони виділяли мало. Виділення грошей означало їх зменшення в господарського обігу. Необхідно також враховувати, що індустріалізація вимагала підтримувати темпи зверхзаощадження. Проблема браку шкільних будинків вирішувалася в сільській місцевості за рахунок будинків розкуркулених. Ці будинки використовувалися під початкові школи і хати-читальні. У жовтні 1932 року в Криму налічувалося 1019 шкіл I ступеня, в яких навчалося 75586 учнів; 76 семирічок з 32286 учнями і 150 ШСМ із 12708 учнями [11,с.26]. Таке швидке зростання числа шкіл, особливо другого ступеня, не могло не позначитися на якості навчального процесу.

Введення класно-урочної системи, поряд з ширшим охопленням дітей шкільного віку, мало і негативні аспекти. Формування тоталітарної політичної системи на початку 30-х років означало уніфікацію навчального процесу, відсторонення від роботи національної інтелігенції, посилення ідеологічного контролю за роботою шкіл. У Постанові ЦК ВКП(б) чітко ставилося завдання: “У період соціалізму, коли пролетаріат здійснює остаточне знищення класів в умовах загостреної класової боротьби, надзвичайно важливого значення набуває витримане комуністичне виховання в радянській школі і посилення боротьби проти всяких спроб прищепити дітям радянської школи елементи антипролетарської ідеології”[12,с.4].

Тоталітарна система прагнула контролювати всі сторони шкільного життя. Навчальні програми дедалі більше набувають ідеологізованого характеру. Учень був тільки частиною класу, школи, своєї соціальної групи. Цінності індивідууму, особистості несумісні з тоталітарною системою. І горе було тій дитині, яка потрапляла у розряд “класово-чуждих”, чиї батьки були “націоналістами, мурзаками, реакційним духовенством”. У школах роль провідника, ідеологічного важеля тоталітаризму виконувала піонерська організація.

В галузі національної політики в роботі шкіл ВКП(б) ставить завдання соціалістичного змісту виховання молоді. Виникає формула „національної формою і соціалістичної за змістом культури”. На практиці це означало не що інше, як вихолощування національного змісту освіти. Так, Всесоюзна конференція з культурного будівництва в другій п'ятирічці, що відбувалася в липні 1932 року, визначила пріоритети культурного будівництва: “Величезним завданням другої п'ятирічки є питання національної культури. Директива XVII партконференції про ліквідацію на основі зростання соціалістичного господарства економічної і культурної відсталості національностей – на весь зріст ставить завдання побудови національної формою і соціалістичної за змістом школи і всього комплексу заходів для швидших темпів культурного розвитку серед відсталих національностей” [13,арк.5].

Могутній ідеологічний прес відчувався в такому важливому процесі, як переведення кримськотатарської мови на латиницю. Переведенню передував значний підготовчий період, було виділено матеріальні ресурси, відбулися курси перепідготовки вчителів шкіл, активізувалася діяльність філологів. З метою обговорення різних аспектів латинізації було проведено мовні (філологічні) конференції, в роботі яких взяли участь учені, філологи, партійні керівники. Перша і друга мовні (орфографічні) конференції представників культури й освіти відбулися в обстановці відносного плюралізму думок. Зміна політичної обстановки, позначилася на роботі третьої орфографічної конференції, що відбулася 15-20 жовтня 1934 року в Сімферополі. Один з учасників конференції говорив: “на нашій конференції ми не повинні повторювати деяких старих формул, що втрачають своє значення в новій обстановці. Були часи, коли ми повинні були вкрай насторожено ставитися до спроб давати такий напрямок розвитку кримськотатарської мови, щоб вона зближалася з іншими мовами тюркської групи. Це було тоді, коли в Криму, Татарії, Башкирії й інших національних республіках тюркської групи мов серед старої інтелігенції набули значного поширення пантюркістські ідеї, прагнення штучно зблизити мови, коли проповідь єдиної тюркської мови була прикриттям контрреволюційних прагнень місцевої буржуазії всіляко відокремлювати трудящих, які спілкуються мовами, тюркської групи від інших трудящих Радянського Союзу, коли ця проповідь мала під собою політичну основу контрреволюційної султан-галієвщини і прагнула до відриву тюркських народів від Радянського Союзу і до створення з них буржуазної держави. Тому не випадково тому велі-ібраімовщина в Криму орієнтувала розвиток літературної мови кримських татар на степовий діалект” [14,с.18-24]. Питання мовознавства були штучно підведені під політичні процеси, зокрема, осуд у 1929 році М.Султан-Галієва. Вони стали підставою для розправи з кримськотатарською інтелігенцією.

З програмною доповіддю на конференції виступив нарком освіти Кримської АРСР Рамазан Александрович: “У 1927 році перша й у 1929році друга орфографічні конференції під безпосереднім впливом мілліфірковців і під прикриттям керівництва Наркомосу того періоду (Баліч, Мамут Недім) протягли антиленінську установку: в основу розвитку татарської літературної мови покласти так званий діалект середньої смуги...Уся націоналістична метушня навколо питання про шляхи розвитку кримськотатарської мови ставила тільки одну мету – відірвати мову від завдань пролетарської революції” [15,с.2]. “Винних” було названо привселюдно. Цькуванню був підданий колишній нарком освіти Мамут Недім. В органі кримського обкому ВКП(б) газеті “Красный Крым” йому довелося опублікувати покаянну статтю з характерною назвою: “Про буржуазно-націоналістичні перекручення в роботі 1-ї і 2-ї орфографічних конференцій”. У статті колишній нарком пише: “...мій заклик у 1926-му – “до боротьби під прапором чистої татарської мови, проти впливу російської мови на кримсько-татарську літературну мову” – є ні чим іншим, як танцем під буржуазно-націоналістичну музику, вираженням сподівань буржуазно-націоналістичних елементів...Безперечно, що до вирішення питань мови, діалектів, термінології й орфографії ми підходили з буржуазно-націоналістичною методологією і ясно, що в цих питаннях ми скотилися до націоналізму...Джерелом усього цього є втрата партійної, більшовицької пильності при вирішенні питань розвитку татарської мови” [16,с.2]. Стаття Мамутом Недімом була написана, безумовно, у результаті тиску. Мамут Недім здобув освіту в Туреччині і Німеччині і такі убогі пропагандистські кліше могли бути написані тільки в результаті сильного впливу партійних органів. Однак навіть цього публічного приниження виявилося мало. У примітці редакції до статті вказувалося: “...редакція вважає, що дана стаття не вичерпує всієї критики, якій Мамут Недім мав піддати свою недавню позицію. Редакція чекає від т М.Недіма розгорнутої більшовицької критики до кінця усіх своїх помилок”

Позитивним аспектом стану освіти стало збільшення кількості загальноосвітніх шкіл. У березні 1933 року в Криму працювала 1201 школа, навчалося 116097 учнів. Із загальної кількості шкіл 350 були кримськотатарськими. З них 37 працювали в місті і 313 – у сільській місцевості [17,с.50-51]. Однак, якість постановки педагогічного процесу була низькою. Матеріальна база відставала від зростання контингенту учнів. Незначним було капітальне будівництво. Головним фактором був низький рівень підготовки педагогів.

В другій половині 1930-х років внутрішньополітичний курс став більш жорстоким і досяг апогею в репресіях 1937 року. Хвилі репресій, що прокотилися по країні, у 1937-1938 роках охопили заклади освіти. Ні про яку повноцінну постановку педагогічного процесу неможливо говорити. Страх і педагогічна творчість речі несумісні. У партійному документі читаємо: “Протягом ряду років (починаючи з 1925 р.) у керівництві Наркомосу Криму знаходилися закляті вороги народу, які послідовно змінювали один одного (Баліч, Мамут Недім, Асанов, Александрович, Чагар)”. В одному ряду виявилися настільки різні наркоми, як Баліч і Александрович, Мамут Недім і Чагар. У березні 1937 року в Сімферополі проходила Нарада вчителів шкіл Криму з характерним порядком денним “про пильність”. Один з промовців так визначив завдання педагогів: “...якщо ми зараз хочемо дійсно боротися з класовим ворогом, контрреволюціонерами, троцькістами і правими, і лівими, бухаринцями і риковцями, потрібно піднімати політичний рівень учителів” [18,арк.25]. Характерним відбитком жорстокої епохи став виступ наркома освіти Криму Рамазана Александровича: “...із системи ВНО не одна особа, а десятки людей вилучаються органами НКВС – ці люди шкодили й отже за кожною похибкою потрібно шукати, чи є це наслідком ворожої роботи класових ворогів, що примкнули до нас...”[19,арк.66]. Мине зовсім небагато часу й Александрович сам буде репресований як “класовий ворог”.

Недоліки в постановці навчального процесу пояснюються виключно шкідництвом “ворогів народу”: “Троцькістсько-бухаринські банди, контрреволюційні націоналісти і їхні послідовники псували ленінсько-сталінську національну політику. Грубі перекручення, політично неправильні і шкідливі трактування, а також факти явно контрреволюційного шкідництва виявлено в цілому ряді підручників для неросійських шкіл, авторів яких нині викрито як вороги народу...атестація виявила факти проникнення в школи ворогів народу – троцькістських, бухаринських і націоналістичних послідовників, що, користуючись недостатньою пильністю з боку місцевих організацій, спрямовували свою “роботу” на зрив всеобучу, пособництво муллам, попам і сектантам у їхніх спробах піддати дітей релігійним впливам” [20,с.46].

У 1938 році в Кримській АРСР функціонувало 1223 школи. З них початкових кримськотатарських шкіл нараховувалося 315, російських – 551; неповних середніх – 63, російських – 144; середніх шкіл для кримських татар працювало тільки 9, а російських нараховувалося 108. Усього в 1938 році в Криму працювали 387 кримськотатарських шкіл, у той час як російських – 803 [21,арк.1]. Отже, кримськотатарські школи здійснювали тільки початкове навчання, а середніх шкіл працювало лише 9. У 1940/1941 навчальному році кількість національних шкіл, що проводили навчання рідною мовою, зменшилася до 371. Це також в основному були початкові школи [22,арк.1-5]. Крім кримськотатарських шкіл, у другій половині 30-х років працювало 20 єврейських шкіл, 12 вірменських і 2 українські [23,арк84].

1938 рік є своєрідним рубежем у роботі кримськотатарських шкіл, організації педагогічного процесу, становищі в освіті взагалі. 1938 рік відзначений не тільки великомаштабними репресіями освітян, розстрілом великої групи національної кримськотатарської інтелігенції, але і значним посиленням русифікаторських тенденцій у роботі шкіл. 13 березня 1938 року ЦК ВКП(б) і РНК СРСР прийняли постанову “Про обов'язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей”. Цей документ визначив, що російська мова вивчається як обов'язковий предмет у всіх неросійських початкових і середніх школах. Наркомосом була проведена робота щодо реалізації цієї постанови. У звіті шкільного управління НКО записано: “Вивчення стану викладання російської мови в кримськотатарській школі показало, що вимоги партії й уряду в цій галузі виконуються незадовільно...Причини того, що учні татарських шкіл у масі своїй дотепер погано володіють російською мовою, насамперед, у тому, що рівень підготовки багатьох учителів низький, за невеликим винятком, російську мову викладають учителі, які самі недостатньо володіють як усною, так і писемною російською мовою” [24,арк.40-42]. Пояснення ситуації, що склалася, полягає в тому, що 20 червня 1938 року Бюро Кримського ОК ВКП(б) прийняло рішення про використання кирилиці. З доповіддю “Про кримсько-татарський алфавіт на російській основі” на засіданні Бюро виступив від обкому Гавриленко. Перед наркомом освіти Криму Сайдашевим було поставлено комплекс організаційних завдань [25,арк.102]. Мотивування пропонувалося таке: “Запроваджений в 1929 році латинізований кримськотатарський алфавіт, є великою перешкодою в розвитку кримськотатарської мови, не відбиває його фонетичної основи і створює труднощі в правописі...” [26,арк.93]. Безумовно, ці причини були надуманими.

Це рішення було прийняте без відповідної підготовки, виділення коштів, друкування літератури, проведення курсової підготовки вчителів. Ніяких реальних основ до переходу на кирилицю не було, мотиви прийнятого рішення були суто політичними. Фактично цей захід поставив крапку в політиці коренізації і став знаряддям русифікації кримськотатарських шкіл. Усі труднощі зводилися до пошуку міфічних “ворогів народу”: “У татарських школах російська мова викладається дуже кепсько. Це відбувається тому, що вороги народу, які “працювали” в системі Наркомосу, робили все, щоб зірвати нормальне вивчення російської мови в татарській школі” [27,с.3].

Значна частина труднощів і проблем спричинялася недостатньо якісною підготовкою вчителів. Учитель є центральною постаттю в організації педагогічного процесу.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29

Схожі:

Імені м. П. Драгоманова iconДрагоманова дошкільна освіта як складова системи безперервної освіти україни (1991 2006) науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ 2007
Наукова бібліотека Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова
Імені м. П. Драгоманова iconМ. П. Драгоманова освіта І наука 2015 Матеріали звітно-наукової конференції студентів 27-30 квітня 2015 року Київ вид-во нпу імені М. П. Драгоманова 2015

Імені м. П. Драгоманова iconБібліографічний покажчик
Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова за 2000—2007 роки
Імені м. П. Драгоманова iconІмені М. П. Драгоманова
Наказом мон україни №1528 від 29. 12. 2014 р видання включено до Переліку наукових фахових видань України
Імені м. П. Драгоманова iconІсторія Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова
Извлечение из Манифеста об учреждении Министерств (8 сент. 1802)// спмнп, 1802–1825. – Т. – С. 1-4
Імені м. П. Драгоманова iconПрофесор Людмила Петрівна Вовк Біобібліографічний покажчик
України, доктора педагогічних наук, завідувача кафедри теорії та історії педагогіки Національного педагогічного університету імені...
Імені м. П. Драгоманова iconГуманістичні засади діяльності папи римського іоанна павла ІІ
Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова...
Імені м. П. Драгоманова iconБіобібліографічний покажчик До 85-річчя від дня народження, 65-річчя науково-педагогічної діяльності та 50-річчя роботи в нпу імені М. П. Драгоманова Київ 2018
Кафедраметодології та методики навчання фізико-математичних дисциплін вищої школи
Імені м. П. Драгоманова iconОсвітньо-інформаційної політики
Я-77 Потенціал І ефективність освітньо-інформаційної політики. К.: Нпу імені М. П. Драгоманова
Імені м. П. Драгоманова iconКнига розрахована на широке коло наукових працівників, вчителів, студентів усіх тих, хто цікавиться історією національної педагогічної науки
Академік апн україни Микола Іванович Шкіль: Нарис про життя І діяльність. Бібліографічний покажчик праць до 70-річчя. – К.: Нпу імені...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка