Імені м. П. Драгоманова



Сторінка6/29
Дата конвертації15.04.2017
Розмір4.89 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29

Література:


1. Крымская АССР (1921-1945) сост.Ю.И.Горбунов.-Симферополь,1990. Крымская АССР: 20-30-е годы. Исторический очерк. Гл.ред.И.М.Хворостяный.-К.,1989.

2. Д.П.Урсу Очерки истории культуры крымскотатарского народа (1921-1941гг.).-Симферополь,1999.

3. ДААРК.-Ф.-Р.-663, оп.4, спр.719, арк.8.

4. Там само.-Оп.5, спр.76, арк.45.

5. Экономика и культура Крыма.-1931.-№5.

6. ДААРК.-Ф.-Р.-460, оп.1, спр.8789, арк.240.

7. Бюллетень ЦИК и СНК Крымской АССР.-1931. 16 сентября. №50

8. Сборник материалов к отчёту ОК ВКП(б) на XVI областной партконференции.-Симферополь,с.60.

9. ДААРК.-Ф.-Р.-460, оп.3, спр.49, арк.170.

10. Там само.-Ф.-П.-1, оп.1, спр.1039, арк.135.

11. Статистический сборник УНХУ Крымской АССР.-1932.-ноябрь. №1.

12. Бюллетень ЦИК и СНК Крымской АССР.-1931.-16 сентября. №50.

13. ДААРК.-Ф.-Р.-526, оп.2, спр.3, арк.5.

14. Экономика и культура Крыма.-1934.-№9-12.

15. Красный Крым.-1934.-21 октября.

16. Красный Крым.-1934.-10 октября.

17. Статистический бюллетень УНХУ Крымской АССР.-1933.-№1.

18. ДААРК.-Ф.-П.-1, оп.1, спр.1813, арк.25.

19. Там само.-Арк.66.

20. Революция и национальности.-1937.-№10.

21. ДААРК.-Ф.-Р.-20, оп.8, спр.2, арк.1.

22. Там само.-оп.10, спр.209, арк.1-5.

23. Там само.-Ф.-Р.-219, оп.1, спр.1795, арк.84.

24. Там само.-Ф.-Р.-20, оп.8, спр.44, арк.40-42.

25. Там само.-Ф.-П.-1, оп.1, спр.1863, арк.102.

26. Там само.-Спр.1844, арк.93.

27. Красный Крым.-1938.-4 января.

Плясецький А.В.

СТАНОВИЩЕ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН
НАПЕРЕДОДНІ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЇНИ

Політика щодо етно-груп які проживали на території УРСР посідала одне з провідних місць в історії України. Згідно з даними перепису 1937 року в УРСР нараховувалось 28388 тис. чоловік, серед яких українців – 22212 тис.; росіян – 3222 тис.; євреїв – 1470 тис.; поляків – 427 тис.; німців – 402 тис.; молдаван – 222 тис.; білорусів – 106 тис.; греків – 102 тис.; болгар – 75 тис.; татар – 24 тис.; чехів – 11 тис.; вірменів – 4 тис.; албанців – 1 тис.; циганів – 0,3 тис.; інших 127 тис. [1] Порівнюючи данні переписів 1926 та 1937 років можна відмітити, що чисельність усього населення колишнього УРСР за вказане десятиріччя помітно скоротилося, найбільше зменшилась кількість українців – на 1 млн. чоловік та євреїв – на 56 тис. чоловік, проте число росіян зросло на 545 тис. чоловік, а німців – на 8 тис [2].

Така різка зміна в демографічній картині України пов’язана з багатьма факторами; голодомором 1932–33 рр., репресивно-каральними заходами більшовицької влади, тощо.

Слід відмітити, що зменшення кількості євреїв пояснюється не лише фізичним винищенням, а і процесами еміграції [3]. В той же час збільшення чисельності німців не говорить про їх надзвичайне становище в порівнянні з особами інших національностей. Необхідно лише привести в приклад “Інструктивний лист ЦКНМ при ВУЦВК до Дніпропетровського окружного бюро нацменшин про чистку національних колгоспів” за якою доручалось незалежно від національного складу об єднань додержуватись загальних директив НК земсправ [4].

Необхідно підкреслити, що національна політика радянського уряду еволюціонувала за визначенням Чирка від інтернаціоналізму до денаціоналізації та етноциду [5]. Так, з початку – середини 1930 р. державна політика відносно національних меншин отримує значні зміни. Поряд з ліквідацією учбових закладів, театрів та видавництв стала проводитись реорганізація національних адміністративно-територіальних одиниць. В 1935 році Політбюро ЦК КП(б)У приймає постанову “Про Мархлеївськиї і Пулинський районах” на основі яких ці адміністративно-територіальні одиниці були розформовані. У лютому 1938 році Політбюро ЦК КП(б)У приймає постанову “Про реорганізацію національних районів та сільрад УРСР в звичайні райони та сільради” [6].

Адміністративна політика уряду створювала умови для перемішування і розпорошення національних меншин, збільшення присутності росіян в регіоні. Національна політика була лише засобом залучення національних меншин до радянського будівництва. Соціально – економічні заходи спричинили руйнацію традиційного устрою життя національних меншин, їх масову міграцію до міст, де швидко відбувалися процеси асиміляції.

Українізація, як противага русифікації і основа, на які мали забезпечуватись культурні права національних меншин, не змогли перемогти сильні асиміляційні впливи російської мови та культури.

На деякий час національно-культурне відродження стримало русифікаційні тенденції. Однак в умовах тоталітаризму це призвело до появи жорстких форм асиміляції – репресії і депортації [7].

Незадовго до вторгнення гітлерівських військ на Україну відбувся ще один наступ на права національних меншин, а саме з постанови РНК УРСР і ЦК(б)У від 20 квітня 1938 р. “Про обов’язкове вивчення російської мови в неросійських школах України” де відзначалося про незадовільний виклад російської мови в школах України і пропонувалось посилити її вивчення [8].

Наступ на права національних меншин відбувався в різних формах, особливо цікавим є факт, що німецьких колоністів часто звинувачувались у стосунках з Гітлерівською Німеччиною та отримання від них допомоги [9]. Необхідно відмітити той факт що за довго до нападу Гітлерівських військ на СССР, ще з 1933р. серед німецьких колоністів були чутки про прихід на територію України Німецьких військ [10].

Позиція влади щодо німецької національної меншини напередодні вторгнення фашистських військ на територію СРСР заслуговує на окреме висвітлення, але зауважимо, що розглядаючи Німеччину як потенційного ворога водночас тінь підозри падала і на німецьку громаду на території України. Фабрикувались різноманітні кримінальні справи, наприклад особливого розголошення набула справа 1936-1937 рр. про широкомасштабний зговір німців України. В липні 1936р. були заарештовані П.Ф.Криниченко-Вільбах, з 1933 по 1935 секретар Карл-Лібкнехтовського району КП(б)У, потім директор технікуму механізації сільської ради в Чернігові, Ї.Ф.Гафтель, секретар райкому КП(б)У в Зельтському районі, Г.В.Гартун, оргінструктор райжилвідділу в Одесі., І.Ф.Гебгарт, начальник управління обслуговування іноземців “Інтуриста” у Москві, Л.І.Гохштегер, директор технікуму в Молочанську [11].

Важливим питанням є життя єврейської національної меншості. Суспільно-політичні тенденції в українському національному таборі 1930-х рр. засвідчили, що згортання політики коренізації в УСРР, особливо голодомор, стали тим рубіконом, який означив радикалізацію ставлення державницьких українських сил до євреїв. Її виявом стало піднесення і навіть гіперболізація образу єврея – комуніста [12].

Оцінюючи суспільно-політичні процеси в Великій Україні, В.Литвин стверджує: “Посилення з кінця 20 р. тоталітарного режиму в СРСР мало для євреїв такі самі згубні наслідки, як і для українців. Не обійшли українських євреїв голодомор, великий терор 1930р. Єврейська національна інтелігенція (до речі, не раз звинувачена в блокуванні з українськими націоналістами) винищувалася сталінським режимом не менш завзято, аніж українська” [13].

Головною проблемою тодішнього керівництва УСРР у національній політиці, яку воно так і не змогло розв’язати, став національно-культурний розвиток етнічних меншостей. Вже на ХІІ з’їзді КП(б)У П.Постишев дав вказівку звернути увагу на “активізацію різних німецьких , польських та єврейських націоналістичних організації”. Адже специфіка соціальної структури етнічних меншостей (насамперед значно більша роль у них заможного селянства) спричинила той факт, що саме в національних районах мав місце найбільший опір колективізації. Причому жорстокі репресії проти незадоволених нею фактично знецінювали основні результати культурної роботи серед етнічних меншостей України.

Все ж протягом 1934-1937 рр. влада, незважаючи на опір, який чинили більшовизації національні меншості в Україні, не порушувала питання про ліквідацію їх національно-культурних установ. Характерною особливістю національної політики в зазначені роки було намагання встановити контроль над культурним життям представників цих нації, нав’язати їм свої ідеали і уявлення про майбутнє, тобто фактично проводить політику коренізації.

Проголошуючи необхідність національно-культурного розвитку не титульних нації, представники влади водночас знищували тих осіб, які могли б сприяти цьому розвитку, оголошуючи їх пілсудчиками та гітлерівцями. При цьому постійно вказувалося на необхідності посилення культурно-політичної роботи серед нацменшин.

При аналізі політики влади стосовно національних меншин в Україні слід враховувати міжнародне становище. Багато етнічних меншостей мова яких використовувалась в державних або освітніх установах (поляки, греки, німці, болгари, румуни, чехи, шведи) на території України, мали свої держави. Компартійне керівництво, мріючи про світову революцію, намагалося представити ситуацію в країні якомога привабливіше, довести, що представники цих національностей живуть в СРСР не гірше, ніж на їхній батьківщині [14].

Компартійна верхівка розуміла необхідність проведення специфічної політики щодо національних меншостей. Однак вона мала поєднуватися з їх більшовизацією. А цього досягти не вдалося. На заваді стояли органи НКВС які регулярно проводили арешти нацменівських кадрів, “розкривали” неіснуючі підпільні організації. Тому протягом зазначеного періоду різко зменшилась кількість національних навчальних закладів та сільрад, було скорочено число газет та журналів, що видавалися мовами національних меншин, ліквідовано два національні райони в прикордонних областях України. Чимало польського та німецького населення було переселено у східні області УСРР та за межі України, насамперед з території, розташованих неподалік кордону з Польщею.

Ці дії влада пояснювала боротьбою з контрреволюцією та необхідністю зміцнення західного кордону УСРР. В результаті створюється грунт для остаточного згортання національно-культурного будівництва серед етнічних меншостей [15].

З приходом до влади М.Хрущова у 1938 р. в національній політиці були поставлені всі крапки над і. Оскільки керівництву не вдалося остаточно більшовизувати національно-культурний процес серед етнічних меншостей в Україні, будь яке загравання з ними припинилося. Виявляється саме “вороги народу насаджували особі національні німецькі, польські чеські , шведські, грецькі й інші школи, перетворюючи їх у вогнища буржуазно-націоналістичного, антирадянського впливу на дітей”. Отже, їх необхідно закрити. Після оголошення проявів національно-культурного життя етнічних меншостей України ворожими для соціалістичного суспільства спочатку обласні, а потім і республіканські органи влади прийняли рішення про реорганізацію національних районів у звичайні [16].

Незважаючи на неодноразове викриття так званих “контрреволюційних” організації фашистського типу серед представників національних меншостей, їх національно культурне будівництво в 1932-1937 рр. не було повністю згорнуто. Компартійне керівництво України, навіть визначаючи наявність “шкідницьких нації” (насамперед поляків та німців) не оцінювало дії органів НКВС як привід до відмови від налагодження національно-культурного життя неросійських народів. Українська влада була готова знищити частину представників національних меншостей, але решту перевиховати в комуністично-інтернаціональному дусі [17].

Особливо рельєфно це позначилось на функціонуванні спецпідрозділів державних структур по роботі з етноменшинами України. Складну еволюцію пережила Центральна Комісія національних меншин створена при ВУЦВК в 1924 р. і модифікована рядом партійно-державних постанов у продовження наступних років. ЦКНМ при ВУЦВК проіснувала до 1941 р. Починаючи з 30-х рр., її діяльність та діяльність її місцевих структур була позбавлена будь-якої самостійності та ініціативи і спрямовувалася не на задоволення потреб та відстоювання інтересів національних меншин, а на виконання внутрішньополітичних компанії, що проводились в країні. Зміцнення тоталітарного режиму перетворювало вказану структуру на формальний придаток до виконавчої гілки радянської влади, що відповідало її маріонетковому стану, який склався на той час.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29

Схожі:

Імені м. П. Драгоманова iconДрагоманова дошкільна освіта як складова системи безперервної освіти україни (1991 2006) науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ 2007
Наукова бібліотека Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова
Імені м. П. Драгоманова iconМ. П. Драгоманова освіта І наука 2015 Матеріали звітно-наукової конференції студентів 27-30 квітня 2015 року Київ вид-во нпу імені М. П. Драгоманова 2015

Імені м. П. Драгоманова iconБібліографічний покажчик
Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова за 2000—2007 роки
Імені м. П. Драгоманова iconІмені М. П. Драгоманова
Наказом мон україни №1528 від 29. 12. 2014 р видання включено до Переліку наукових фахових видань України
Імені м. П. Драгоманова iconІсторія Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова
Извлечение из Манифеста об учреждении Министерств (8 сент. 1802)// спмнп, 1802–1825. – Т. – С. 1-4
Імені м. П. Драгоманова iconПрофесор Людмила Петрівна Вовк Біобібліографічний покажчик
України, доктора педагогічних наук, завідувача кафедри теорії та історії педагогіки Національного педагогічного університету імені...
Імені м. П. Драгоманова iconГуманістичні засади діяльності папи римського іоанна павла ІІ
Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова...
Імені м. П. Драгоманова iconБіобібліографічний покажчик До 85-річчя від дня народження, 65-річчя науково-педагогічної діяльності та 50-річчя роботи в нпу імені М. П. Драгоманова Київ 2018
Кафедраметодології та методики навчання фізико-математичних дисциплін вищої школи
Імені м. П. Драгоманова iconОсвітньо-інформаційної політики
Я-77 Потенціал І ефективність освітньо-інформаційної політики. К.: Нпу імені М. П. Драгоманова
Імені м. П. Драгоманова iconКнига розрахована на широке коло наукових працівників, вчителів, студентів усіх тих, хто цікавиться історією національної педагогічної науки
Академік апн україни Микола Іванович Шкіль: Нарис про життя І діяльність. Бібліографічний покажчик праць до 70-річчя. – К.: Нпу імені...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка