Імені м. П. Драгоманова



Сторінка9/29
Дата конвертації15.04.2017
Розмір4.89 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   29

Література:


1. Підраховано за матеріалами архівів: Центрального державного архіву органів влади та управління України (ЦДАВО У), ф. Р-582, оп.11, спр.45 та Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГОУ) ф.1, оп.83, спр.1-7, оп.46, спр.142.

2. Галаган В.Я., Сафонова Є.В. Жінки на війні // Безсмертя: Книга пам’яті України 1941-1945 рр. / За загал. ред. Академіка П.П.Панченка.-Київ, 2000. ─ 944 с. – с.443.

3 Підраховано автором за матеріалами ЦАМО СРСР ф.13616, оп.20325,спр.3-37, ф.317 ЗЕНАП6 оп. 443124. спр.1-7.

4 ЦАМО СРСР. ф.243, оп. 2904. спр. 11, арк.130, ф.70 ВНОС, оп. 113730, спр. 1, арк.16,ф. 13616. оп. 20325, спр. 35, арк. 2.

5 ЦАМО СРСР,ф. Центральної жіночої школи снайперської підго­­­товки, оп. 294811, спр. 2, арк. 32,33,39.

6 Там же, спр.6, арк.40,53.

7 Там же , ф.32, оп. 113118, спр. 62, арк.362.

8 Пересыпкин И.Т. Связисты в годы Великой Отечественной вой­­­н. – Связь, 1972. – С. 6.

9 Чуйков В.И. Бессмертный подвиг*И.Политиздат, 1965. – С.133.

10 ЦАМО СРСР, ф.243, оп. 2914, спр. 427, арк. 155.

11 ЦДАГОУ , ф.1, оп.83, спр.41, авр.1, спр.70, арк.11-12.

12 Там же, спр. 41, арк.44-45, 78.

13 Там же , спр.92, арк.112-114.

14 Там же, арк. 90.

15 Там же , арк. 1-140 (підрахунки автора).

Денисенко В.

Діяльність Української
Повстанської Армії в роки другої
світової війни (історіографічний аспект)

Історію України в наш час пізнаємо фактично заново. Її безмежна зафальшованість вже для нікого не є секретом [1]. Заідеологізованість офіційної радянської історіографії особливо позначилася при висвітленні другої світової війни. Розглядаючи науковий доробок істориків про діяльність і участь у цій світовій кривавій бойні вояків Української Повстанської Армії (УПА), бачимо «своєрідну двоколісність української історіографії: наукової в діаспорі та заідеологізованої в УРСР» [2]. Хоча до такого визначення українського історика Ярослава Калакури вже зараз можна ставитися з деяким упередженням: маємо ряд цікавих праць щодо цієї проблеми, що з'явилися за роки незалежної України. Поза сумнівом період визвольних змагаль українського народу 1941–1945 рр. має свою принадність для дослідників. Особливу зацікавленість викликають події, пов'язані із зародженням і участю у другій світовій війні УПА. Насамперед тим, що до цього часу у нашому суспільстві не має одночасного пооцінування ролі цієї військової формації українського визвольного руху. Певна частина політичних сил, яка стоїть на позиціях колишньої радянської ідеології, що український національний патріотизм вважався крамолою під преслуватим ярликом «буржуазний націоналізм», все ще не може змиритися з визнанням УПА як ворожої сили фашизму у другій світовій війні. І тому інтерес до цієї трагічної сторінки в нашій історії має актуальність. З іншого боку сувора історична дійсність, з якою зіткнулися керівники Організації Українських Націоналістів при створенні українських військових формувань з перспективою на майбутню незалежну самостійну українську державу, ставили складні, іноді непередбачені рішення. у виборі між сталінською імперією, «демократизм» якої вже в 1939 р. відчуло населення західноукраїнських земель, і примарним, незнаним ще насправді гітлерівським нацизмом політичні терези тоді схилилися до останнього. Життя згодом внесло свої корективи і підтвердило, що український народ повинен сам творити незалежність, що гітлерівський загарбник нічим не кращий за сталінських поневолювачів. За часів комуністичного тоталітарного режиму про УПА написано чимало фальші і неправди. Повстанці трактувалися не інакше, як «українські буржуазні націоналісти», колобраціоністи і т.і. Насправді ж у відозві Головного командира УПА Тараса Чупринки (Романа Шухевича) зазначалося, що українські повстанці «не допускали, щоб німець свобідно господарив на українській землі і вповні її використовував для своїх загарбницьких цілей. Ви не дозволяти грабити українські села, не допускали до вивозу в Німеччину. Ваша караюча рука гідно відплачувала за розстріли й палення сіл. У боротьбі з Німеччиною наша Українська Повстанська Армія зорганізувалася і пройшла першу бойову школу» [3].

Зараз, коли історія другої світової війни є предметом ґрунтовного і систематичного наукового дослідження, доводиться стверджувати, що при досить величезному масиві наукової літератури історія УПА не посіла належного місця.

Формування історіографії УПА досить довготривалий процес, який передбачає накопичення, систематизацію і вивчення свідчень про найважливіші військові і політичні події того періоду.

У розвитку історіографії УПА слід визначити два періоди. Перший охоплює військові роки, коли створювали ґрунт до створення цієї військової формації, другий – власне характеристика УПА на військовому театрі німецько-українських бойових дій.

В залежності від поставленої мети історіографічні дослідження розглядаємо в хронологічному плані. Серед писемних джерел окремий пласт складають документальні матеріали. Передумовою створення Української Повстанської Армії можна вважати акт 30 червня 1941 р., і тут, як зазначає Я. Дашкевич, «Дослідники, особливо західні та російські, оцінюючи ситуацію 1941 р., роблять ще одну методологічну помилку. Приймають а priori, що – якщо Німеччина злочинна і людиноненависницька (в чому, зрештою, немає сумнівів), то союзники, таким чином автоматично стають незлочинними і гуманними. Це не відповідало правді не лише тому, що серед союзників ключову роль відігравала терористично-геноцидна Червона Росія – найбільший ворог України, який ладен був стерти її з лиця землі як націю, – але також тому, що колоніальний режим «демократичних» союзників, запроваджений ними на значній частині земної кулі, людиноприхильним і сприятливим для національно-визвольних рухів назвати не можна було аж ніяк. Що перемога союзників означатиме для України продовження кривавого російського окупаційного режиму, було ясно і в 1941 р., і через шістдесят років.

Очевидно, історикам, які намагаються відтворити правдиву картину подій і процесів, треба вміти розставляти всі необхідні крапки над «і», а не застосовувати їх лише вибірково. Бо, зрештою, яку конструктивну альтернативу для України могли б запропонувати історики з таким мисленням? Повернення в лоно терористичного СРСР альтернативою для українського національно-визвольного руху бути не могло.

В остаточному результаті український національно-визвольний рух у 1941 р. був зданий, передусім, на свої власні сили, умовно розраховуючи на німецьку підтримку, або, що було чи не оптимальним варіантом, на толерування та відсутність протидії з боку Німеччини. Спирання на власні сили… виявилося правильним рішенням. Це підтвердили не лише події 1941 р., але й пізніші (утворення Української Головної Визвольної Ради, Української Повстанської Армії з її боротьбою на три фронти – німецький, польський і російський)» [4]. У зв’язку з тим, як переконливий контраргумент історикам прорадянської орієнтації варто навести на ще один висновок Ярослава Дашкевича: «Українську проблему треба вирішувати – як дослідницьке питання – саме в комперативістичному ключі. Бо Україна опинилася під суворою окупацією, жодної колаборантської держави чи маріонеткового уряду з німецьким благословенням утворено не було. В такому плані поширювання псевдоісторичних і псевдополітичних чуток про мниме українське політичне колаборантство позбавлене ґрунту і має лише антиукраїнську пропагандистсько-агітаційну мету» [5].

Збірник документів і матеріалів «Українське державотворення. Акт 30 червня 1941», виданий Львівським відділенням Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України (Львів–Київ, 2001), висвітлюючи репресивні дії нових окупантів по відношенню до українських націоналістів, вміщує масив документів, що свідчать про мобілізацію зусиль національно-патріотичних сил до створення Української Повстанської Армії – носія ідеї відновлення Української держави. Серед збірників документів і матеріалів варто виділити видання: Україна в Другій світовій війні у документах: Зб. нім. архівних мат. / Львівський держ. ун-т ім. Івана Франка; ін.-т укр. археогр. та джерелознавства ім. М.Грушевського НАН України // Збирач та упоряд. В. Косик. – Львів, 1997. – Т. 1. – 382 с.; Мірчук П. Українська Повстанська Армія. 1942–1952: Док. і мат. – Львів: Т-во української мови ім. Т. Шевченка, 1991. – 447 с.; серію «Літопис Української Повстанської Армії» у 28 томах ( книги 1 і 2 тому першого, де йдеться про початки УПА і т. 6 «Упа в світі німецьких документів. 1942 – червень 1944» і 7 т. – червень 1944 – квітень 1945); сумарну інформацію вміщено в «Енциклопедії українознавства» т. 2, 3, 4.

Рідкі аспекти діяльності розглядалися у публікаціях І. Біласа «Реалії і парадокси (ретроспективний суспільно-політичний аналіз долі України в другій світовій війні» [6], Л. Шанковського «Українська Повстанська Армія» [7], К. Бондаренка «До питання про українсько-німецькі стосунки у 1944 році» [8], В. Гриневич «До питання про діяльність ОУН у Червоній Армії в роки Другої світової війни» [9], стали предметом обговорення на наукових конференціях [9], присвячених другій світовій війні, питання пов’язані з висвітленням історії УПА. Всебічну картину цієї військової формації відтворили наукові повідомлення О. Голубицького «УПА й поляки: довгий шлях до порозуміння» [10], М. Гориня «Історія УПА і сучасність» [11], Г. Дичківський «УПА і гуманізм» [12], В. Кучера «Українська повстанська армія в Закерзонні» [13], В. Михальчука «Світла і тіні українського збройного спротиву у другій світовій війні» [14], І. Міткалик «Українська Повстанська армія – українська народно-революційна армія отамана Тараса Бульби-Боровця» [15], Ю. Прокальчука «До питання про національно-визвольні змагання в Україні періоду Другої світової війни: напрямки, сили, протидії» [16].

Цілком обґрунтовано те, що в полі зору дослідників опинилися чільні діячі УПА. Ряд авторів обрали об’єктом свого дослідження життєпис Романа Шухевича (низка книг Г. Бурнашова: Полководець УПА: Док. – Ів.-Франковськ, 1993. – 150 с.; Постріли в Білогорщі: (Про діячів УПА). – Ів.-Франковськ, 1993. – 32 с.; Операція коду не мала: (Про діяльність УПА та її головнокомандувача Р. Шухевича). – Ів.-Франковськ: Просвіта, 1995. – 63 с.); фундаментальні праці: Мірчук П. «Роман Шухевич (Ген. Тарас Чупринка) камандир Армії безсмертних. – Нью-Йорк: Т-во колишніх вояків УПА в ЗСА, Канаді і Європі, 1970. – 269 с.; Шах С. Роман Шухевич – символ незламності. Спомин. – Б.м.: Вид. ЗЧОУН, 1966. – 94 с. Об’єктивність і виваженість характерна дослідженню В. Дзюбака «Отаман Тарас Бульба-Боровець: штрихи до політичного портрету» (К.: НАН України, 1995. – 88 с.); П. Дужого «Знайомство і зустріч з Дмитром Мироном-Орликом (діячем ОУН)» і «Олег Кандиба – «Ольжич» – науковець, літератор, політик» (Визвольний шлях – 1994 – № 12. – С. 1477–1485 і № 9. – С. 1086–1096).

Дослідникам історії УПА корисним буде довідкове видання О. Шимчишина «УПА в хронології» (Ів.-Франківськ: Б.в., 1994. – 22 с.).

Досить потужним джерелом є журнальні та газетні публікації про УПА, цей інформаційний і дослідницький масив знайшов відображення у книзі С.І. Здіорук, Л.В. Гриневич, О.І. Здіорук «Покажчик публікацій про діяльність ОУН та УПА (1945–1998 рр.)» К., 1999, яку підготовили до видання Інститут історії України НАН України і Національний Інститут стратегічних досліджень.

Низка публікацій на сторінках журналів за часів незалежної України дає можливість поглянути на історію УПА під іншим, відмінним від радянського стереотипу, ракурсом: В. Шевчук. Українська Повстанська Армія (Політика і час. – 1991. – № 11. – С. 78–84); І. Білас. Радянський партизанський рух проти ОУН–УПА (Військо України. – 1992. – № 2–3. – С. 64–65); Я. Дашкевич. Чи відкриються невідомі сторінки історії УПА? (Сучасність. – 1992. – № 2. – С. 98–106); А. Кентій. Отаман Тарас Бульба. (З історії Української народно-революційної армії (УНРА) (Політика і час. – 1992. – № 4. – С. 72–79); В. Косик. Українська Повстанська Армія (Визвольний шлях. – 1992. – № 10. – С. 1156–1166; № 11. – С. 1283–1296); В. Сергійчук. Організатор «Польської Січі» (Військо України. – 1992. – № 1. – С. 75–80); О. Прокольчук. Вони були першими (З історії Української Військової Організації) (Військо України. – 1993. – № 6. – С. 52–55); В. Сергійчук. В УПА – вся Україна (Військо України. – 1993. – № 6. – С. 74–84); І. Ходак. УПА і міфи Москви: Звернення Головної команди УПА, листопад 1943 р. (Літопис червоної Калини. – 1993. – № 1–2. – С. 21); В. Дзьобак. Тарас Боровець і «Польська Січ»: до історії створення УПА (З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 1994. – № 1. – С. 124–139); П. Шаган. Роль УПА в долі Європи (Березіль. – 1994. – № 8. – С. 139–144); М. Держалюк. Взаємини УПА з угорськими військами у 1944 р. (Пам’ять століть. – 1997. – № 1. – С. 138–142); О. Реєнт, І. Муковський, О. Лисенко. УПА та збройні формування ОУН як чинник другої світової війни (Віче. – 1997. – № 10. – С. 114–129); Т. Салига. Нескорена муза: Штрихи до поезії УПА (Визвольний шлях. – 1994. – № 12. – С. 1502–1506); та ін.

Корисна інформація про основні етапи Української Повстанської Армії сконцентрована у бібліографічній публікації О. Вовка «Висвітлення тематичне ОУН і УПА в журналі «Український історик» (Український історик. – 1994. – Т. 31. – С. 90–95); у наступних біографічних показчиках: Показчик до «Літопису УПА: Спільне українсько-канадське підприємство «Літопис УПА», 1994–1995. – Кн. 1.: Т. 1–19. – 1995. – 524 с.; Роман Шухевич (1907–1950): Реком. покажчик літ-ри / Укл.: Л. Рудик, М. Олійник. – Л.: Обл. наук. б-ка, 1999. – 10 с.; УПА на Прикарпатті: Реком. бібліогр. покажчик. – Ів.-Франківськ: Держ. обл. унів. наук. б-ка ім. І. Франка, 1994. – 8 с.

Вибірковий огляд друкованої літератури (розглянуто публікації стосовно лише подій другої світової війни, але була ще визвольна боротьба УПА проти сталінського режиму на західноукраїнських землях 1945–1953 рр.). дає підстави стверджувати, що історіографія цього предмету – це передусім «вивчення еволюції» наукової думки, боротьби різних її напрямків, принципів історичного аналізу» [17]. Узагальнення історичних джерел, що втілилися у монографії, статті, журнальні та газетні публікації, спричиняє до думки, що історія УПА взагалі, а її діяльність в роки другої світової війни потребує ґрунтовного дослідження.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   29

Схожі:

Імені м. П. Драгоманова iconДрагоманова дошкільна освіта як складова системи безперервної освіти україни (1991 2006) науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ 2007
Наукова бібліотека Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова
Імені м. П. Драгоманова iconМ. П. Драгоманова освіта І наука 2015 Матеріали звітно-наукової конференції студентів 27-30 квітня 2015 року Київ вид-во нпу імені М. П. Драгоманова 2015

Імені м. П. Драгоманова iconБібліографічний покажчик
Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова за 2000—2007 роки
Імені м. П. Драгоманова iconІмені М. П. Драгоманова
Наказом мон україни №1528 від 29. 12. 2014 р видання включено до Переліку наукових фахових видань України
Імені м. П. Драгоманова iconІсторія Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова
Извлечение из Манифеста об учреждении Министерств (8 сент. 1802)// спмнп, 1802–1825. – Т. – С. 1-4
Імені м. П. Драгоманова iconПрофесор Людмила Петрівна Вовк Біобібліографічний покажчик
України, доктора педагогічних наук, завідувача кафедри теорії та історії педагогіки Національного педагогічного університету імені...
Імені м. П. Драгоманова iconГуманістичні засади діяльності папи римського іоанна павла ІІ
Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова...
Імені м. П. Драгоманова iconБіобібліографічний покажчик До 85-річчя від дня народження, 65-річчя науково-педагогічної діяльності та 50-річчя роботи в нпу імені М. П. Драгоманова Київ 2018
Кафедраметодології та методики навчання фізико-математичних дисциплін вищої школи
Імені м. П. Драгоманова iconОсвітньо-інформаційної політики
Я-77 Потенціал І ефективність освітньо-інформаційної політики. К.: Нпу імені М. П. Драгоманова
Імені м. П. Драгоманова iconКнига розрахована на широке коло наукових працівників, вчителів, студентів усіх тих, хто цікавиться історією національної педагогічної науки
Академік апн україни Микола Іванович Шкіль: Нарис про життя І діяльність. Бібліографічний покажчик праць до 70-річчя. – К.: Нпу імені...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка