Імені В. Н. Каразіна



Сторінка1/4
Дата конвертації16.03.2018
Розмір0.72 Mb.
  1   2   3   4

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. КАРАЗІНА

Оніпко Тетяна Володимирівна

УДК 322.12 : 334.735 (477) «1920/1928»

ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ УКРАЇНИ

В ПЕРІОД НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ (1921–1928 рр.)

Спеціальність 07. 00. 01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

Харків – 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у вищому навчальному закладі Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі»


Науковий консультант: доктор історичних наук, професор

НЕСТУЛЯ Олексій Олексійович,

Вищий навчальний заклад Укоопспілки

«Полтавський університет економіки і торгівлі»,

ректор, завідувач кафедри філософії та політології
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, член-кореспондент НАН України

ДАНИЛЕНКО Віктор Михайлович,

Інститут історії України НАН України,

завідувач відділу історії України

другої половини ХХ століття
доктор історичних наук, професор

ГРЕЧЕНКО Володимир Анатолійович,

Харківський національний університет внутрішніх справ

Міністерства внутрішніх справ України,



завідувач кафедри гуманітарних дисциплін, юридичної

журналістики та мовної підготовки Навчально-наукового

інституту права і масових комунікацій
доктор історичних наук, доцент

ФАРЕНІЙ Ігор Анатолійович,

Черкаський національний університет імені Богдана

Хмельницького Міністерства освіти і науки, молоді і спорту

України, професор кафедри архівознавства, новітньої історії

та спеціальних історичних дисциплін



Захист відбудеться 18 листопада 2011 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради

Д 64.051.10 Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077,

м. Харків, площа Свободи, 4, аудиторія V-58.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, площа Свободи, 4)


Автореферат розісланий «____»__________________ 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради                                 Д.В. Журавльов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Світовий і вітчизняний досвід засвідчує, що споживчу кооперацію по праву можна назвати однією з найефективніших соціально-економічних систем у державі. Їй належить помітна роль у вирішенні складних завдань, пов’язаних із задоволенням різноманітних потреб населення. Соціально-економічні реалії сьогодення, характерними ознаками яких стали низький рівень доходів населення, спекуляція, фальсифікація товарів, відсутність доступу дрібних товаровиробників до ринків збуту і постачання та інші вказують на наявність невикористаного поля для застосування кооперативних засад господарювання, необхідність їх якнайширшого використання.

Актуальність теми дослідження обумовлена не лише сучасними потребами українського суспільства, але й теоретико-пізнавальними запитами української історичної науки. Вітчизняний досвід перетворень у системі споживчої кооперації в ринкових умовах не узагальнений, а надбання пострадянських країн надзвичайно контрастні, оскільки пов’язані з національними особливостями кооперативного руху. В українській історичній науці нині бракує праць, які б розкривали специфіку діяльності споживчої кооперації України при завоюванні ринку у конкурентній боротьбі з іншими виробниками товарів періоду непу. Вивчення практики співпраці кооперативних організацій і радянської влади в роки нової економічної політики, на наше переконання, дасть можливість запровадити ряд заходів для сталого розвитку, раціональної взаємодії органів центральної та місцевої влади з кооперативним сектором економіки. Інтерес науковців і доцільність проведення історичних паралелей для осмислення як позитивного, так і негативного досвіду минулого, що передбачає врахування попередніх помилок і недопущення їхнього повторення у майбутньому, робить комплексний і об’єктивний аналіз господарської діяльності споживчої кооперації України у добу непу актуальним.



Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною науково-дослідної роботи «Проблеми та перспективи розвитку кооперативного сектору національного економіки» (номер державної реєстрації 0111U000627), яка розробляється регіональним центром досліджень і сприяння розвитку кооперації, що діє на базі Вищого навчального закладу Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі».

Об’єкт дисертаційного дослідження – споживча кооперація України в контексті соціально-економічної політики держави в 1920-і роки.

Предметом дослідження є господарська діяльність споживчої кооперації України в умовах нової економічної політики.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1921–1928 рр. Нижня межа пов’язана із відновленням елементів ринкового господарювання, що дало поштовх до розгортання діяльності всіх галузей споживчої кооперації України. Верхньою межею є період, коли влада посилила одержавлення споживчої кооперації, підпорядкувавши її виконанню більшовицьких проектів планової економіки і фактично перетворивши на придаток державного сектора народного господарства.

Територіальні межі дисертації охоплюють територію УСРР, яка на початку 1920-х років складалася з 12 губерній, а з 1925 р. адміністративно поділялася на 41 округу.

Мета дослідження – здійснити комплексний аналіз історичного досвіду господарської діяльності споживчої кооперації України в період нової економічної політики (1921–1928 рр.).

У процесі дослідження з метою досягнення мети були окреслені такі дослідницькі завдання:

– визначити рівень наукової розробки проблеми досвіду господарювання споживчої кооперації;

– охарактеризувати основні групи джерел;

– обґрунтувати методологію і методи дослідження;

– на основі комплексного аналізу джерел дослідити внесок споживчої кооперації УСРР у вирішення соціально-економічних проблем у роки непу;

– проаналізувати особливості політики радянської держави щодо торговельної галузі споживчої кооперації у процесі її еволюції від товарообміну в перші роки непу до монопольного становища на внутрішньому ринку наприкінці 1920-х років;

– показати суть і результати політики більшовиків щодо регулювання торговельних взаємовідносин споживчої кооперації з державною промисловістю;

– осмислити причини і наслідки впливу держави на ціноутворення торговельної галузі споживчої кооперації;

– висвітлити внесок торговельної галузі споживчої кооперації у забезпечення членів кооперативів продуктами харчування і товарами першої необхідності в роки непу;

– розглянути особливості заготівельної діяльності споживчих товариств і їх спілок щодо забезпечення внутрішнього ринку продуктами харчування та промисловості сировиною;

– виявити причини посилення регулюючого впливу держави на заготівельну галузь споживчої кооперації впродовж другої половини 1920-х років;

– з’ясувати позицію більшовиків щодо оптимізації експортних заготівель споживчої кооперації України у 20-і роки ХХ ст.;

– розкрити значення виробничого потенціалу споживчої кооперації в економіці України в контексті промислової політики держави на різних етапах непу;

– дослідити хлібопекарську промисловість споживчої кооперації УСРР та її роль у завоюванні кооператорами хлібного ринку протягом 1920-х років;

– висвітлити досвід налагодження споживчою кооперацією України громадського харчування з метою подолання голоду та його наслідків упродовж 1921–1923 років;

– показати внесок закладів громадського харчування споживчої кооперації у продовольче забезпечення міського населення та працівників промислових новобудов;

– сформулювати відповідні практичні рекомендації щодо оптимізації господарської діяльності споживчої кооперації України для вдосконалення внутрішнього ринку, поліпшення обслуговування населення і посилення позицій у міжнародній торгівлі.



Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

– у дисертації вперше в історичній науці здійснено комплексне дослідження господарської діяльності споживчої кооперації УСРР у період непу; на відміну від попередніх історичних студій, переважно присвячених з’ясуванню особливостей торговельної діяльності кооперативних організацій, у дисертації зроблено спробу провести узагальнюючий історико-економічний аналіз діяльності таких галузей споживчої кооперації, як торгівля, заготівлі, промислове виробництво, хлібопечення, громадське харчування, схарактеризовано їх внесок у соціально-економічне життя республіки у 1920-і роки;

– уперше у вітчизняній історіографії узагальнено обсяжний термінологічний апарат, пов’язаний із специфікою висвітлюваної проблеми, а також проведено уточнення змісту окремих понять, зокрема, «кооперативна торгівля», при цьому акцентовано увагу на тому, що стосовно споживчої кооперації правильніше вживати поняття «торговельна діяльність споживчої кооперації», адже торгівлю здійснювали й інші види кооперації, у тому числі сільськогосподарська та кустарно-промислова. Те ж стосується понять «кооперативна промисловість» і «промисловість споживчої кооперації»;

– здійснений поглиблений аналіз суперечливої політики радянської влади, яка, з одного боку, сприяла господарським ініціативам споживчої кооперації УСРР щодо завоювання внутрішнього ринку, а з другого – обмежувала її діяльність і самостійність, перетворюючи на беззаперечного виконавця партійно-державних директив; відтак у дисертації представлена еволюція торговельної галузі споживчої кооперації: від контрольованої більшовиками участі у державному товарообміні на початку непу до монополізації оптового та роздрібного ринку наприкінці 1920-х років;

– дослідниця, частково поділяючи відомі раніше положення про те, що фінансова підтримки споживчій кооперації України з боку влади була одним із вирішальних чинників її торговельної діяльності, обґрунтовувала тезу, що основним джерелом фінансування кооперативних організацій виявилися внутрішні ресурси системи, значну частку яких становили пайові внески;

– на відміну від традиційних наукових висновків про те, що конкурентом кооперативного сектора економіки був приватний виробник, у даній роботі більш глибоко аналізується історичний досвід споживчої кооперації у боротьбі за споживача не лише з приватним, але і з державним сектором виробництва товарів;

– уперше обґрунтовано висновок про утилітаризм радянської влади щодо спрямування коштів і потенціалу споживчої кооперації на механізацію та реконструкцію кооперативних промислових, передусім хлібопекарських, підприємств і підготовку широкомасштабної індустріалізації країни;

– встановлено, що у роки непу і самими кооператорами, і дослідниками кооперативного руху громадське харчування відносили не до торговельної, а до виробничої галузі споживчої кооперації, відтак у дослідженні воно аналізується в контексті промислової діяльності кооперативних організацій;

– істотно доповнено наукові уявлення про місце і значення кооперативних закладів харчування для порятунку населення під час голоду 1921–1922 років; уперше охарактеризовано участь закладів громадського харчування споживчої кооперації у справі підтримки безробітних, студентів, учнів, забезпечення Червоної армії, лікарень, дитячих будинків тощо;

– доведено, що практично без державної допомоги, передусім завдяки пайовим внескам членів кооперації та отриманим коштам від господарської діяльності, споживча кооперація УСРР упродовж 1920-х років змогла закласти матеріально-технічну базу громадського харчування, яка використовувалася владою для вирішення продовольчих проблем;

– обґрунтована думка про внутрішню самодостатність споживчої кооперації;

– поглиблено висвітлення питання про залучення споживчої кооперації до експорту з України з метою отримання валютних надходжень для закупівлі промислового устаткування;

– новизною вирізняється висновок про те, що в період непу споживча кооперація завдяки господарській діяльності не лише вміла заробляти кошти, але й використовувати їх на доброчинність, зокрема, і з культурно-просвітницькою метою;

– уперше залучено низку практично не вивчених архівних документів, статистичних збірників і періодичних кооперативних видань 1920-х років.



Практичне значення основних положень та одержаних результатів зводиться до того, що вони мають науково-теоретичне і прикладне застосування при написанні узагальнених праць з історії України та історії народного господарства. Введені в науковий обіг документи і матеріали, фактичний матеріал і висновки дослідження можуть бути використані у навчальному процесі у вищих навчальних закладах економічного спрямування при підготовці і викладанні лекційних курсів з історії України ХХ століття, спецкурсів з історії кооперативного руху, історії споживчої кооперації, історії торгівлі, історії міжнародних відносин, аграрної історії тощо. Здобуті дисертанткою результати дослідження, які викладені в монографіях і статтях, у тому числі електронний варіант, використовуються в навчальному процесі та науковій діяльності викладачами і студентами Полтавського університету економіки і торгівлі, Львівської комерційної академії та Вінницького кооперативного інституту.

Матеріали дисертації можуть бути корисними для державних і громадських установ та організацій, особливо при формуванні напрямів соціально-економічної політики. Результати проведеного дослідження, включаючи пропозиції щодо оптимізації діяльності споживчої кооперації і гармонізації її відносин з органами центральної та місцевої влади, без сумніву, стануть у нагоді кооператорам, можуть бути предметом обговорення в засобах масової інформації з метою пропаганди ідеї кооперативної самоорганізації, посилення соціальної активності пайовиків шляхом участі в кооперативному русі.



Особистий внесок здобувачки полягає у постановці наукової проблеми й самостійному її вирішенні. Представлена дисертація є викладом власних положень та обґрунтованих висновків авторки щодо внеску споживчої кооперації у вирішення загальнодержавних соціально-економічних проблем України в період непу. Наукові результати, викладені у дисертаційній роботі, здобуті авторкою самостійно. Усі публікації у наукових фахових збірниках і доповіді на конференціях є одноосібними.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були обговорені на засіданнях кафедри культурології та історії ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі». Основні положення та висновки дисертаційного дослідження опубліковані у 2 монографіях, 41 статті і апробовані на 17 конференціях різних рівнів.

Структура дисертації обумовлена її змістом, окресленою метою і завданнями. Робота складається зі вступу, п’яти розділів (15 підрозділів), висновків, 9 додатків, списку посилань, списку використаних джерел і літератури (711 найменувань). Загальний обсяг дисертації – 586 сторінок, з них основний текст – 410 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтована актуальність обраної теми, сформульовані мета і завдання роботи, визначені об’єкт і предмет дослідження, хронологічні і територіальні межі, вказано на наукову новизну і практичне значення, наведені відомості про апробацію результатів дослідження.



У першому розділі – «Стан наукової розробки проблеми, джерельна база, методологія і методи дослідження» – проаналізований стан наукової розробки проблеми, охарактеризовані основні групи джерел, а також розкрита методологічна основа дисертації.

У підрозділі 1.1. «Історіографічний аналіз проблеми» поетапно розглянуто внесок науковців у вивчення деяких аспектів проблеми, що дало змогу окреслити коло питань, визначених у завданнях роботи. У науковому дослідженні проблеми умовно можна виокремити чотири етапи: 1) 1920-і роки; 2) 1930-і – перша половина 1950-х років; 3) друга половина 1950-х – початок 1990-х років; 4) 90-і роки ХХ ст. – початок ХХІ ст. Загалом перші три етапи об’єднує причетність до радянської історіографії з її класовим і партійним підходами до визначення місця споживчої кооперації в політичному та економічному житті соціалістичного суспільства. Сучасний етап історіографічного аналізу розвитку споживчої кооперації в роки непу акумулює наукові напрацювання незалежної України, які здебільшого позбулися ідеологічних нашарувань.

На першому етапі дослідження історії споживчої кооперації в період непу (1920-і роки) про запровадження та результати непу писали партійно-державні діячі, теоретики кооперації, статистики, працівники кооперації. Загалом пошук нових кооперативних ідей у роки непу здійснювався у двох напрямках: перший полягав у формуванні теорії кооперативного соціалізму; другий являв собою повернення до класичної теорії кооперації. Певний політичний плюралізм першої половини 1920-х років ще не заперечував співіснування різноманітних тверджень щодо ролі кооперації в умовах непу, натомість кооперативна думка другої половини 1920-х років розвивалася під впливом ідейної боротьби в правлячій партії, що, наклало відбиток на погляди авторів.

Суперечливою виявилася позиція В.І. Леніна щодо місця кооперації в новій економічній політиці. У ряді праць 1921 р.1 та початку 1922 р.2 він зазначав, що кооперація за радянської влади є різновидом державного капіталізму. Згодом, у березні 1922 р. В.І. Ленін акцентував на тому, що споживча кооперація мала стати «дійсно органом комерційним»3. Однак у січні 1923 р. лідер більшовиків заявив, що в умовах радянської влади споживча кооперація змінила свою природу на соціалістичну, відтак ішлося про «лад цивілізованих кооператорів»4, що суперечило принципу добровільності членства в споживчих кооперативах.

Серед більшовицьких теоретиків кооперації виокремлюється М.І. Бухарін, який, утім, ніколи не протиставляв себе правлячій партії. На нашу думку, на межі 1980–1990-х років переосмислення його поглядів на неп та кооперацію було дещо упередженим, спрямованим на пошуки суттєвих відмінностей бухарінських ідей від розробок інших більшовицьких авторів. У праці «Шлях до соціалізму і робітничо-селянський союз» (1925 р.)5 він зазначав, що процес організації селянського господарства, який починається з кооперативної торгівлі, перекинеться поступово через організацію переробки сільгосппродуктів на сільськогосподарське виробництво. М.І. Бухарін вважав, що процес розвитку через кооперацію до соціалізму буде супроводжуватися класовою боротьбою між різними групами селянства. Суперечливою є його думка про те, що в кінцевому результаті ринок відімре і поступово розподіл продуктів стане державно-кооперативним.

Поруч із марксистським напрямом теоретичного обґрунтування непу та місця в ньому кооперації заявляла про себе класична школа кооперації. О.В.Чаянов у праці «Короткий курс кооперації» (1925 р.) писав, що «майже всі сторони життя можна обслуговувати кооперативно»6. У дослідженні «Організація селянського господарства» (1925 р.)7 учений переконував у тому, що, почавшись із об’єднання дрібних виробників у сфері заготівлі, кооперація досить швидко переходить до організації кооперативного збуту сільгосппродуктів. Досягнувши цього успіху, вона буде зацікавлена домагатися ще більшого захоплення виробничих галузей селянського господарства. Праця О.В. Чаянова «Основні ідеї і форми організації селянської кооперації» (1927 р.)8 стала важливим внеском у розвиток кооперативної думки. На жаль, економічно обґрунтовані ідеї вченого про роль кооперації в оптимізації сільських господарств, можливість поступового переходу однієї фази кооперації в іншу, доцільність паралельного існування різних форм кооперації були потрактовані тодішньою владою як антимарксистські, а О.В. Чаянов був репресований.

Вплив марксистського світогляду на роль кооперації в побудові соціалізму виявився у спробах ряду теоретиків кооперації (М.Л. Мещеряков, О.М. Лозовий, М.Х. Кантор, П. Кугач та ін.)9. В.М. Целларіус10 цілком поділяв більшовицьку доктрину, проте заслугою дослідника стало вивчення досвіду налагодження міжнародних зв’язків споживчої кооперації.

Подальшого розвитку набула кооперативна думка, представлена українськими вченими (П. Мохор, П. Височанський)11. Ряд наукових досліджень стосовно кооперативного руху в роки непу (Є. Дешко, С. Зарудний)12 були опубліковані у 1927 р. з нагоди 10-річчя революції. На завершальній стадії непу з’явилася монографія П. Пожарського «Соціальний склад української кооперації», де переконливо обґрунтувалася доцільність кооперування різних верств населення13.

Певну наукову цінність мають аналітичні огляди наркома продовольства УСРР М.К. Владимирова14 та наркома торгівлі М.О.Чернова15, у яких ідеться про проблеми організації різних форм торгівлі в роки непу. Зберігають науковий інтерес праці голови правління Центроспілки РСФРР (СРСР) Л.Х. Хінчука16, у яких йдеться про відродження споживчої кооперації в перші роки нової економічної політики.

Упродовж 1920-х років вийшла низка брошур і статей радянських авторів (економістів, фахівців споживчої та інших видів кооперації, працівників статистичних відомств), присвячених окремим аспектам господарської діяльності споживчої кооперації у період непу17.

Дослідження непу та місця в ньому кооперації здійснювалися за межами радянської держави. Англійський економіст Дж. Кейнс18 зважився назвати економічну політику 1920-х років «експериментом», а тих, хто її проводив, «безпринципними експериментаторами». Ряд відомих в Україні теоретиків і практиків кооперативного руху (С.В. Бородаєвський і Б. Мартос)19 опинилися на чужині. Їх праці залишалися майже невідомі на батьківщині.

Таким чином, в літературі 1920-х років були закладені основи вивчення історичного досвіду господарської діяльності споживчої кооперації в період непу.



Другий етап у дослідженні господарської діяльності споживчої кооперації в умовах непу – 1930-і – перша половина 1950-х років. Ідеологічна боротьба, що розгорнулася в правлячій партії у зв’язку з вирішенням проблем соціалістичного будівництва у другій половині 1920-х років і встановленням перспектив кооперації, відобразилася в ряді праць 20.

У 1947 році вийшов збірник статей «Радянська торгівля за 30 років», у якому один із тогочасних радянських дослідників кооперації Я.А. Кістанов21 розглядав розвиток торгівлі в країні з точки зору боротьби з «постійними підступами приватного капіталу». Не можемо проігнорувати велику за обсягом працю вказаного автора «Споживча кооперація СРСР. Історичний нарис»22. Книга стала певним набутком у напрямку прирощення знань про історичний досвід споживчої кооперації СРСР, хоча була пронизана марксистськими догматами.

Е. Б. Генкіна23 стверджувала, що помилковість ідеї товарообміну стала зрозумілою більшовикам лише восени 1921 року. Але насправді вже в середині літа 1921 року спочатку Раднарком РСФРР, а потім і РНК УСРР дозволили робітничим кооперативам здійснювати як безготівкові, так і товарно-грошові розрахунки. Дослідження М.В. Гамаюнова24 традиційно висвітлювало діяльність споживчої кооперації в контексті реалізації так званого ленінського кооперативного плану. Серед поодиноких розвідок з проблеми становлення громадського харчування виокремимо монографію Ф.Я. Успенського25, в якій автор пов’язував підвищення рівня обслуговування населення в кооперативних їдальнях з необхідністю механізації та раціоналізації цієї справи.

Праці емігрантів не були дозволені (Б.Д. Бруцкус, О.Д. Билимович,


А. Качор)26. Серед теоретичних розробок закордонних авторів варто назвати монографії А. Манінг Кларенс27 та Моріса Добба28. Проте якщо перша вийшла ще за життя Й. Сталіна і містила критику його економічної політики, то в другій англійським економістом-марксистом обґрунтовувалася теза про доцільність контролю за діяльністю кооперативних організацій з боку радянської влади.

Загалом література 30-х–50-х років ХХ ст. кількісно і якісно значно поступається працям попереднього періоду.



Третій етап дослідження досвіду господарської діяльності споживчої кооперації в Україні (друга половина 1950-х – початок 1990-х років). Хоча в цей період умови роботи істориків поліпшилися, однак глибокого студіювання всього комплексу питань господарювання кооперації в роки непу не відбулося. У межах третього етапу історіографії споживчої кооперації у роки непу авторкою виділено два періоди: друга половина 1950-х – середина 1980-х років; кінець 1980-х – початок 1990-х років. Такий підхід обумовлений радикальними змінами в політичному та економічному житті країни, які накреслилися у другій половині 1980-х років і пов’язувалися з політикою перебудови.

Серед досліджень указаного періоду слід згадати працю Л.Ф. Морозова «Від кооперації буржуазної до кооперації соціалістичної»29. Спробою узагальнення досвіду більшовиків щодо керівництва споживчою кооперацією стала колективна монографія В.П. Дмитренка, Л.Ф. Морозова та В.І. Погудіна30. Аналізу торговельної політики держави на початку непу присвячена праця


В.П. Дмитренка31. У середині 1960-х років з нагоди 100-річчя виникнення споживчої кооперації в Україні були опубліковані спільні праці науковців і працівників Укоопспілки32. Відтоді беруть початок дослідження кооперативного руху окремих регіонів України33.

Серед наукових праць 1970-х років з вивчення проблем непу та ролі в ньому кооперації виокремлюються статті Ю.І. Кунаха34. Авторове звернення до проблеми кооперативних кадрів само по собі цінне, проте дослідник вважав політику більшовизації споживчої кооперації закономірною. О.М. Мовчан намагалася розкрити досвід взаємодопомоги кооператорів УСРР і РСФРР щодо підтрики голодуючих на початку 1920-х років35. М.П. Польському36 вдалося залучити маловідомі статистичні матеріали пайового товариства «Нархарч» та Центроспілки СРСР, що сприяло глибшому з’ясуванню ролі кооперативних їдалень у вирішенні продовольчої проблеми. Певним внеском в історіографію кооперативного громадського харчування стала монографія І.Г. Бережного37.

Із середини 80-х років ХХ ст. з огляду на проголошення політичним керівництвом СРСР курсу на перебудову всіх сфер життя розпочався пошук напрямів виходу з економічної та політичної кризи. Ряд статей з проблем непу та місця в ньому кооперації набув полемічного характеру. Серед них варті уваги дослідження В.Г. Венжера38 та В.В. Кабанова39. Спробою узагальнення торговельного досвіду споживчої кооперації УСРР на різних історичних етапах стала праця Г.А. Гетьмана40.

Розпочата демократизація політичного життя давала певну можливість вітчизняним науковцям ознайомитися з точкою зору української діаспори (В. Винар, І. Витанович)41, англійських істориків Л. Шапіро42 та Е. Карра43, італійського дослідника Дж. Боффи44. На думку англійського вченого А. Ноува,45 згортання непу почалося не в 1928–1929 роках, як вважав ряд радянських та закордонних науковців, а дещо раніше – у 1926–1927 роках.



Четвертий етап дослідження історії розвитку споживчої кооперації в умовах непу розпочався з 90-х років ХХ ст. після проголошення Україною незалежності. Зокрема, С.В. Кульчицький46 акцентував на тому, що більшовики спочатку сформулювали так звану концепцію про «місцевий господарський обіг», а вже потім зосередилися на проблемах ринку. Історико-теоретичний аспект кооперативного руху досліджував В.І. Марочко47. Досвід кооперації Лівобережної України знайшов місце в працях В.М. Половця48. Суттєвий внесок у вивчення аграрної історії України в період непу здійснив В.В. Калініченко49, що дозволяє з’ясувати особливості розгортання заготівельно-збутової діяльності споживчої та інших видів кооперації.

На початку 1990-х років набула широкого висвітлення проблема трагічної долі вітчизняної інтелігенції, у тому числі господарських кадрів, у період формування тоталітарного режиму50. Вагомим внеском у цьому напрямку стали праці В.М. Даниленка та Г.В. Касьянова51. Автори, залучивши до наукового обігу обсяжний масив невідомих раніше архівних документів, зробили підрахунки «чисток» серед кооперативних кадрів на межі 1920–1930-х років.

Ряд досліджень (А. Диланян, В.В. Лантух, О.А. Пиріг)52 були присвячені розвитку торгівлі в Україні у 1920-і – на початку 1930-х років. Історіографія 1990-х років характеризується виходом спільних праць істориків та кооператорів з нагоди 130-річного ювілею споживчої кооперації України53.

Упродовж останнього десятиріччя з’явився ряд монографій з проблеми формування адміністративно-командної системи, в рамках якої була приречена діяти кооперація. Якщо спільна праця В.А. Греченка та О.Н. Ярмиш54 розкриває наслідки «раннього тоталітаризму» для економіки в роки непу, то одноосібне дослідження В.А. Греченка55 висвітлює наслідки апогею сталінського тоталітаризму в 30-і роки ХХ ст. для господарських структур України. Глибшому осмисленню ролі споживчої кооперації в житті українського суспільства сприяють колективні дослідження вітчизняних учених з історії повсякденності56.

Позитивом дослідницьких надбань стало звернення до теоретичних аспектів кооперації провідних вітчизняних істориків та економістів57. Багатотомне видання «Українські кооператори. Історичні нариси»58 дозволяє відтворити участь у кооперативному русі десятків відомих і не відомих широкому загалу громадських діячів. Активно досліджує історію кооперативного руху І.А. Фареній59. Заслугою автора є розкриття морально-етичних та соціально-професійних аспектів мотивації до кооперативної діяльності, що є актуальним у нинішніх пошуках владою шляхів оптимізації економіки.

У монографії О.А. Пиріг «НЕП: більшовицька політика імпровізації»60 наголошено на тому, що ринкові відносини запроваджувалися під жорстким контролем держави. Ю.П. Волоснику61 вдалося висвітлити досвід регулювання ринку в роки непу та з’ясувати особливості розвитку приватної торгівлі, що дозволяє зробити висновок про використання державою кооперації у якості протидії приватно-підприємницькій діяльності, особливо від середини 1920-х років.

У ряді досліджень окреслене питання залучення споживчої кооперації України до заготівель хліба в 1920-і роки (Н.І. Земзюліна, С.В. Корновенко, В.В. Подолян та В.П. Рекрут)62. У працях М.А. Журби, І.М. Романюка та О. Крамара аналізуються кроки кооперативних організацій щодо посилення позицій України у міжнародному кооперативному русі упродовж 1920-х років63.

Погляди на радянську кооперацію в роки непу переглянув ряд відомих російських дослідників кооперативного руху. Не викликає заперечення теза


В.В. Кабанова64, що контроль партії за кооперацією досягався шляхом маніпулювання кадрами та шляхом регулювання соціального складу її членів. Однак дискусійним видається положення, що наприкінці 1920-х років кооперація перетворилася на нежиттєві бюрократичні структури, які уособлювали собою мертвонароджене державно-кооперативне підприємство. Знаний дослідник кооперативного руху Л.Є. Файн65 вказував на три основні джерела фінансування споживчої кооперації: створення кооперативного банку, запровадження госпрозрахунку та пайові кампанії, що цілком підтверджується і документами державних архівів України. Висвітлення історії споживчої кооперації продовжували й інші російські науковці66.

На зламі ХХ та ХХІ ст. питання про роль споживчої кооперації в роки непу певною мірою висвітлював канадський дослідник Я. Пришляк67. Привертають увагу монографії італійського історика А. Граціозі68, англійського дослідника


Р. Сервіса69 та вченого із Шотландії Дж. Хоскінга70, які загалом вважали, що неп надав широкі права кооперативним організаціям.

Отже, на сучасному етапі розвитку історичної науки є підстави простежити інтенсивний процес дослідження історико-кооперативної проблематики. Водночас аналіз історичної та історико-економічної літератури з указаної проблеми дозволяє зробити висновок, що всебічного, синтезованого вивчення, яке б дозволило скласти повне уявлення про досвід господарювання різних галузей вітчизняної споживчої кооперації в період непу, не відбулося.



У підрозділі 1.2. «Джерельна база» зазначено, що джерельну базу дослідження становить різноманітний за походженням, змістом та науковою цінністю комплекс документів і матеріалів. Основу джерельної бази дисертації становлять опубліковані та неопубліковані (архівні) документи, розподілені нами на декілька груп.

Першу групу опублікованих джерел складають документи вищих партійних і державних органів СРСР та УСРР, які певним чином стосуються споживчої кооперації. До цієї групи також відносимо щорічні звіти урядів СРСР та УСРР, які містили інформацію про результати роботи споживчої кооперації.

До другої групи опублікованих джерел увійшли практично не відомі матеріали та документи з’їздів уповноважених споживчої кооперації, резолюції та постанови сесій Рад правління Вукопспілки (ВУКС, Всеукраїнська спілка споживчих товариств). Сюди ж віднесено матеріали всесоюзних форумів споживчої кооперації, учасниками яких були вітчизняні кооператори.



Третя група опублікованих джерел охоплює промови і виступи партійних, державних, громадських діячів з питань кооперації А.А. Андреєва, М.І. Бухаріна,
Ф.Е. Дзержинського, М.І. Калініна, Е.І. Квірінга, Л.Б. Красіна, В.В. Куйбишева,
Д.З. Лебедя, А.М. Лежави, В.І. Леніна, Г.І. Петровського, О.І. Рикова,
Й.В. Сталіна, Л.Д. Троцького, В.Я. Чубаря та О.Г. Шліхтера.

Тематичні збірники становлять четверту групу опублікованих джерел. Вони містять партійні документи щодо завдань кооперації різних видів у побудові соціалістичного суспільства. Методично-довідкові посібники з питань кооперативної роботи складають п’яту группу опублікованих джерел.



Шоста група джерел включає в себе опубліковані збірники та матеріали союзних і республіканських статистичних органів. Джерельну базу дисертації значно розширили відомчі огляди споживчої кооперації СРСР та УСРР.

Неопубліковані джерела. До цієї групи належать архівні документи та матеріали, які зберігаються у двох вітчизняних центральних державних архівах (Центральному державному архіві Вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), Центральному державному архіві громадських об’єднань України (ЦДАГО України), Російському державному архіві економіки (РДАЕ), а також семи державних архівах України – Вінницької, Дніпропетровської, Київської, Одеської, Полтавської, Харківської та Чернігівської областей.

Першу групу архівних джерел складають документи ЦДАГО України. Документи ЦК КП(б)У) та його відділів – Політбюро ЦК КП(б), Секретаріату ЦК КП(б)У та Оргінструкторського відділу (Ф.1) становлять особливий інтерес, оскільки містять неопубліковані матеріали, включаючи протоколи партійних нарад, звіти губернських (окружних) комітетів партії, листування державних і громадських структур із кооперативної проблематики. Окремі дані про продовольче забезпечення споживчою кооперацією промислових новобудов України в роки першої п’ятирічни виявлені у фонді ЦК ЛКСМУ (Ф.7).

Друга група архівних джерел охоплює матеріали та документи ЦДАВО України. Науково-інформаційну цінність мають документи ВУЦВК (Ф.1) і РНК УСРР (Ф.2), які допомагають простежити процес розробки нормативних актів, спрямованих на розвиток діяльності споживчої кооперації. Заслуговують на увагу документи Головного кооперативного комітету, який діяв при уряді УСРР (Ф.271).

Матеріали фонду Вищої ради народного господарства (ВРНГ) УСРР (Ф.34) засвідчують, що ця інстанція намагалася виступати в ролі координатора господарського життя, зокрема споживчої кооперації. На фінансову залежність кооперації від державних кредитуючих закладів вказують матеріали фонду Української контори Державного банку СРСР (Ф.35). Матеріали фонду Держплану УСРР (Ф.337) переконують у тому, що з перших кроків непу торговельна галузь споживчої кооперації використовувалася більшовиками для вирішення гострих соціально-економічних проблем. Матеріали фонду Наркомату продовольства (Ф.340) та фонду Наркомату державного контролю (Ф.539) містять інформацію про залучення кооператорів до вирішення продовольчих труднощів.

Політика більшовиків, що реалізувалася через Наркомат внутрішньої торгівлі (НКВТ) УСРР щодо торговельної, частково заготівельної та експортної діяльності споживчої кооперації, відображена у матеріалах цього фонду (Ф.423). Виявлені у фонді Наркомату закордонних справ УСРР (Ф.4) та фонді «Сільського господаря» (Ф.290) документи засвідчують прагнення влади всіляко включати споживчу кооперацію в експортно-заготівельну діяльність республіки.

Певний інтерес становлять документи фонду Ради професійних спілок України (Ф.2605), де виявлені матеріали щодо спільної діяльності споживчої кооперації та профспілок для забезпечення робітників дефіцитними товарами і гарячим харчуванням. Документи фондів Центральної ради захисту дітей при РНК УСРР (Ф.20), Всеукраїнського центрального комітету незаможних селян при ВУЦВК (Ф.257) та ліквідаційної комісії Всеукраїнської центральної комісії з боротьби з наслідками голоду при ВУЦВК (Ф.258) переконують у тому, що керівництво УСРР усіляко намагалося залучати кооперацію до підтримки голодуючого населення.

Найбільшою насиченістю вирізняється фонд Вукопспілки (Ф.296), який засвідчує різнопланову господарську діяльність споживчої кооперації у роки непу. Специфіку забезпечення робітничого класу організаціями споживчої кооперації допомогли глибше з’ясувати документи фонду Всеукраїнської спілки робітничих споживчих кооперативів – Уцеробкоопу (Ф.218).

До дисертації також включені матеріали Російського державного архіву економіки (РДАЕ). Ідеться про документи Центральної спілки споживчих товариств СРСР – Центроспілки СРСР (Ф.484), зокрема ті, що стосуються товарообмінних операцій між споживчою кооперацією РСФРР та УСРР на початку 1920-х років.



Третю групу архівних джерел становлять собою документи вищевказаних державних архівів семи областей України. Саме там нами був знайдений важливий фактаж про практичну діяльність споживчої кооперації на місцях.

Загалом авторкою опрацьовано 21 фонд центральних та 37 фондів обласних державних архівів, що дало можливість шляхом ретроспекції господарської діяльності споживчої кооперації України відтворити її особливості в роки непу.

Винятково багатим джерелом за широтою висвітлення господарської діяльності споживчої кооперації в роки непу виявилися відомчі кооперативні видання (загалом понад 40 найменувань): часописи «Союз потребителей» (орган Центроспілки СРСР) і «Кооперативне будівництво» (орган Вукопспілки, в окремі роки виходив російською мовою під назвами «Бюллетень Вукопспилки», «Кооперативный бюллетень»), «Наша кооперація», «Українська кооперація». Вражають географією охоплення журнали та газети місцевих споживчих спілок і окремих споживчих кооперативів.

До мемуарних праць нами віднесені спогади колишнього голови правління Центроспілки РСФРР (1929–1920 рр.) А.М. Лежави та одного з провідних фахівців цієї установи С.П. Дніпровського, які безпосередньо були причетні до розвитку споживчої кооперації в роки непу та в подальші роки. У цих мемуарах певною мірою окреслена історична епоха 1920-х років та вказано на тлумачення тодішньою владою призначення споживчої кооперації в соціально-економічному житті країни.



У підрозділі 1.3. «Методологія і методи дослідження» акцентовано на тому, що після краху СРСР і марксистсько-ленінської ідеології українська історична наука перейшла від однобічного (моністичного) підходу при аналізі історичного поступу людства до плюралізму думок щодою вибору методології дослідження. Відтак в історичній науці запанувала поліметодологія.

Авторка у процесі дослідження використовувала цивілізаційний підхід до висвітлення історії, суть якого полягає в тому, що кожна цивілізація проходить у своєму розвитку стадії виникнення, зростання, надлому та розкладу, після чого гине, поступаючись іншій. Ми приєднуємося до тих учених, які вважають, що радянська цивілізація була цілком самодостатньою формою організації суспільства, що якісно відрізняло її від інших цивілізацій. Цивілізаційний підхід дозволяє представити споживчу кооперацію як громадську-господарську структуру, яка навіть в умовах адміністративного тиску з боку радянської влади змогла виявити свою конкурентоспроможність.

При розв’язанні ряду дослідницьких завдань нами використовувалися й інші методологічні підходи. Спираючись на антропологічний підхід, ми намагалися показати ідеологічний вплив тодішньої влади на свідомість різних верств населення шляхом підтримки процесу їх кооперування. Завдяки цьому підходу встановлено, що більшовики використовували кооперацію як засіб формування усуспільненого побуту та контролю за споживанням громадян. Модернізаційний підхід став у нагоді при з’ясуванні значення споживчої кооперації для індустріального розвитку країни та сприяння науково-технічним інноваціям в ряді галузей виробництва. Структурно-системний підхід допоміг висвіленню господарської діяльності споживчої кооперації загалом та особливостей господарювання її різних ланок, включаючи Вукопспілку, районні (окружні) спілки та первинні товариства. Синергетичний підхід дозволив показати споживчу кооперацію як потужну систему, якій навіть попри обмеження демократичних засад з боку держави були притаманні процеси самоорганізації та співпраці її членів. Водночас у процесі дослідження застосовувались такі підходи як макроісторичний, мікроісторичний, регіональний та історія повсякденності.

В основу роботи покладені фундаментальні принципи наукового пізнання: історизму, об’єктивності, критичного аналізу, діалектики, системності, всебічності, альтернативності та ін.

Зокрема, застосування принципу історизму сприяло тому, що місце споживчої кооперації встановлено в контексті найбільш важливих соціально-економічних подій за доби непу. Завдяки принципу об’єктивності висвітлення результатів діяльності Вукопспілки та її місцевих організацій проводилося на засадах реалізму і спиралося на виявлені архівні документи і статистичні дані. Критичний аналіз став у нагоді при з’ясуванні та уточненні суті термінів «ленінський кооперативний план», «кооперативна торгівля», «кооперативна промисловість». Принцип системності дозволив з’ясувати значення споживчої кооперації для відродження економіки України через призму її основних галузей, як-от торгівля, заготівлі, промислове виробництво, хлібопечення, громадське харчування й експортні операції.

У дослідженні використовувся ряд загальнонаукових методів. Звернення до історичного методу дало змогу простежити господарську діяльність споживчої кооперації на певних етапах непу. Аналітико-синтетичний метод став у нагоді при вивченні й обробці джерел і літератури, обґрунтуванні теоретичних висновків. Метод порівняння дав можливість встановити тотожність і відмінність споживчої кооперації та інших видів кооперації. Історіографічний метод знадобився при висвітленні стану наукової розробки проблеми.

Серед спеціально-історичних методів заслуговують уваги такі. Проблемно-хронологічний метод допоміг простежити еволюцію споживчої кооперації від моменту її відродження як самостійної структури на початку непу до трансформації у виконавця державних планових директив. У процесі з’ясування взаємовпливу результатів господарювання споживчої кооперації у період непу і тодішньої загальноекономічної ситуації використовувався історико-системний метод. Метод історичного моделювання дозволив виявити внутрішній потенціал споживчої кооперації, здатний успішно конкурувати з підприємствами інших форм власності. Метод актуалізації був використаний під час вироблення практичних рекомендацій на підставі «уроків історії».

У процесі дослідження використовувалися міждисциплінарні методи. Наприклад, системно-структурний метод забезпечив погляд на споживчу кооперацію як на складну систему, вмонтовану в структури радянської влади. Завдяки цьому методу була з’ясована суть організаційної перебудови кооперації з метою зменшення проміжних ланок і тим самим наближення до споживача.

Загалом поєднання напрацювань історіографії, джерельної бази, цивілізаційного підходу в методології, фундаментальних принципів наукового пізнання і ряду методів дозволило логічно висвітлити явища та процеси, що стосуються досліджуваної проблеми, прийти до узагальнюючих висновків і положень щодо внеску вітчизняної споживчої кооперації у вирішення загальнодержавних соціально-економічних проблем упродовж 1920-х років.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4

Схожі:

Імені В. Н. Каразіна iconКонцепт «життєвого світу» в історико-соціологічній ретроспективі
Зубарєв Олександр Сергійович – аспірант кафедри соціології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна
Імені В. Н. Каразіна iconРегламент роботи Конгресу 15 жовтня 2009 р. 00 45
Конгресу (фойє великої актової зали головного корпусу Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, майдан Свободи,...
Імені В. Н. Каразіна iconРегламент роботи Конгресу 17 жовтня 2013 року 00 45
Конгресу (фойє великої актової зали Головного корпусу Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, майдан Свободи,...
Імені В. Н. Каразіна iconКислова О. М. (доцент кафедри методів соціологічних досліджень соціологічного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна) Берднік К. О
Нові медіа як комунікативні технології XXI століття: наслідки мережевізації та інтелектуалізації комунікацій
Імені В. Н. Каразіна iconГ. С. Сковороди Н. П. Нестеренко, О. О. Полозова, П. Б. Ткач, С. О. Белевцова українська мова за професійним спрямуванням: професійна комунікація навчальний посібник
...
Імені В. Н. Каразіна iconЮ.І. Прасул основи наукових досліджень
Основи наукових досліджень з географії та картографії: Практичні роботи для студентів 2 курсу освітньо-професійної підготовки бакалавра...
Імені В. Н. Каразіна iconЦе лише початок легенди коротка біографія
Лауреат Народної Шевченківської премії (Залізний Мамай), всеукраїнських літературних премій імені Василя Симоненка, імені Бориса...
Імені В. Н. Каразіна iconН. Каразіна Особливості викладання дисципліни «Основи соціальної географії»
Виникають нові політичні партії, які ніби то захищають права громадян, хоча насправді переслідують лише свої власні корисні цілі...
Імені В. Н. Каразіна iconУсією творчістю я проповідував добро
У січні 2006 року виповнилося 70 літ відомому письменникові, лауреатові Державної премії України імені Т. Г. Шевченка, літературних...
Імені В. Н. Каразіна iconНародна українська академія збірник вправ та завдань із сучасної української мови
Р е ц е н з е н т канд філол наук А. М. Нелюба, доцент кафедри української мови Харківського національного університету ім. В. Н....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка