Імені В. Н. Каразіна



Сторінка2/4
Дата конвертації16.03.2018
Розмір0.72 Mb.
1   2   3   4

У другому розділі – «Особливості торговельної діяльності споживчої кооперації України в контексті нової економічної політики» – розкрито сутність політики радянської влади щодо споживчої кооперації в роки непу, проаналізована еволюція взаємовідносин між державою та кооперативними організаціями.

У підрозділі 2.1. «Державна політика відродження торговельної діяльності споживчої кооперації в перші роки непу» наголошується, що від початку непу влада пішла на політико-економічний експеримент, оголосивши в директивному порядку безгрошовий продуктообмін і залучивши до його проведення споживчу кооперацію як протидію приватній торгівлі. Підкреслено, що керівництво Вукопспілки, яке було значною мірою більшовизоване (голова правління ВУКС – посланець Леніна І.А. Саммер, пізніше цю посаду обіймали відомі більшовики В.П. Затонський, М.К. Вєтошкін та О.Б. Генкін), не виступило проти тієї ролі, яка їй нав’язувалася.

Розкрито заходи держави та організацій споживчої копоерації щодо оперативного створення товарообмінного фонду, звернена увага на проблеми, які гальмували товарообмінний процес (обмеженість ходових товарів, відсутність твердих товарообмінних еквівалентів, конкуренція за споживача між ВУКС та Наркомпродом УСРР). З’ясовано, що з метою активізації товарообмінних операцій більшовики розгорнули широкомасштабну пропагандистську робота (декрети, постанови, пропаганда на сторінках друкованих органів, відкриття кооперативних виставок тощо).

Виявлено, що в середині серпня 1921 року, тобто за кілька місяців до офіційного повернення до торгівлі, на І з’їзді уповноважених ВУКС заступник голови РНК УСРР М.В. Фрунзе вперше повідомив кооператорів про позицію уряду щодо можливості комбінованого товарообміну, у тому числі і грошового.

У підрозділі проаналізовані різні причини невдачі товарообміну, у тому числі брак необхідних товарів, розбіжності еквівалентних цін, неврожай та спричинений ним голод, який зазнавали мешканці Півдня України наприкінці літа 1921 року. Основна ж причина невдачі товарообміну, звісно, полягала в ігноруванні економічних законів ринку.

З’ясовано, що наприкінці 1921 року споживчу кооперацію фактично позбавили державної підтримки у поповненні товарного фонду. Ситуація із товарним фондом ускладнювалася тим, що влада вимагала від кооператорів повернення державі раніше виділених їм товарів, які більшовики планували використати під заготівлі. Водночас розмір державних кредитів кооперативним організаціям обмежувався. Визначеним державою кредитором споживчої кооперації залишався лише Наркомат фінансів. Отже, перехід до торгівлі ускладнив діяльність споживчої кооперації, кошти якої на той час були обмежені.

Нами з’ясовано, що, діючи в умовах госпрозрахунку та жорсткої конкурентної боротьби за споживача, кооперація була змушена впродовж 1922 року терміново шукати власні джерела фінансування. З цією метою кооператори розгорнули реформу щодо спрощення організаційної структури споживчої кооперації та спрямування вивільнених коштів у торгівлю. Тоді ж розпочалася систематична підготовка кооперативних кадрів. Оскільки через брак коштів кооператорам було складно боротися з приватним сектором, держава сприяла у наданні їй кредитів та певних податкових пільг.

Встановлено, що криза збуту 1923 року стала справжнім впробуванням для торговельної дільності споживчої кооперації. До ускладення ситуації призвів не лише дисбаланс цін, але і власні прорахунки кооператорів, у тому числі щодо завищених обсягів закупівель товарів. З метою активізації торгівлі в період кризи збуту кооператори вдалися до ряду пропагандиських заходів, як от конкурси на кращий споживчий кооператив, влаштування кооперативних показових пунктів тощо. Однак, щоб оптимізувати торгівлю, кредитів та пропагандистських заходів споживчій кооперації виявилося замало. З особливою гостротою постало питання про надходження нових внесків і паїв, а значить, про перехід на добровільне членство і збільшення чисельності пайовиків. Наприкінці грудня 1923 року цей процес урешті розпочався.

У підрозділі 2.2. «Споживча кооперація України в контексті нової торговельної політики в 1924–1925 рр.» мовиться про те, що 1924 рік став переломним у підходах держави до проблеми організації товаробігу. Це було пов’язано із проголошенням ХІІІ з’їздом РКП(б) у травні 1924 р. нової торговельної політики, суть якої зводилася до витіснення з ринку приватника через застосування економічних та адміністративних засобів тиску при одночасному сприянні споживчій кооперації. Воднораз курс нової торговельної політики передбачав поглиблення регулюючого впливу держави на торговельну діяльність кооперативних організацій. На фактичному матеріалі доведено, що протягом 1924–1925 років споживча кооперація, отримуючи податкові пільги та державні кредити, маючи сприяння в отриманні товарів безпосередньо від виробника, поступово вийшла з кризового стану й активізувала торговельні операції для задоволення своїх членів у товарах та продуктах харчування за нижчими від приватника цінами. Таким чином, нова торговельна політика поклала кінець бездоговірному періоду у співпраці промислових підприємств і споживчої кооперації.

Однак допомога споживчій кооперації з боку тодішньої влади в середині 1920-х років посилила одержавлення кооперації, що виявлялося у прагненні регулюючих органів диктувати оптові та роздрібні ціни, націнки, впливати на процес доставки товарів до споживача. В дослідженні встановлено, що 1924–1925 роках, здійснюючи політику зниження цін, організації споживчої кооперації зуміли істотно потіснити приватний капітал не лише з оптового, а й – що більш важливо –з роздрібного товарообігу. Відтак на кінець 1925 року ціни в магазинах споживчої кооперації у середньому були на 9–11% нижчими, ніж у приватного торговця.



У підрозділі 2.3. «Торговельна галузь вітчизняної споживчої кооперації в останні роки непу» з’ясовано, що в останні роки непу поповнення власних коштів споживчої кооперації України відбувалося як за рахунок доходів від господарської діяльності, так і завдяки пайовим кампаніям та розширенню соцільної бази кооперативів, включаючи військовослужбовців, жінок, молодь, школярів.

Характерною рисою торговельної діяльності споживчої кооперації впродовж другої половини 1920-х років було те, що практика генеральних договорів із державною промисловістю супроводжувалася встановленням попередніх замовлень, що посилювало вплив споживчої кооперації на виробництво. На 1 жовтня 1928 р. 82,9% усієї продукції до ВУКС надходило через систему генеральних договорів, що давало можливість регулюючим органам контролювати і процес виробництва промислових товарів, і їх продаж.

Акцентовано, що кооператорам довелося не лише з власної ініціативи, а й під диктат керівництва країни виконувати завдання щодо зниження цін на промислові товари та продукти харчування. Вказано на той факт, що до контролю за цінами у споживчій кооперації Наркомат внутрішньої торгівлі УСРР почав залучати органи ДПУ. Згідно з виявленими авторкою даними, станом на 1травня 1927 р. по Україні до відповідальності за порушення державних директив щодо зниження цін та націнок притягли 163 організації споживчої кооперації. Загалом як у 1926, так і в 1927 роках ціни у споживчій кооперації були знижені на 10%.

У середині 1928 року з огляду на низьку товарність сільського господарства, неврожай у південних районах України та ігнорування законів ринку більшовики, які були неспроможні протидіяти перебоям у продовольчому забезпеченні, запровадили нормоване постачання населення, передусім робітників. У торговельній мережі встановлювалися дві ціни, нижча – для пайовиків, вища – для некооперованого населення.

В останні роки непу, споживча кооперація стала основним товаропостачальником міського та сільського населення, більшовикам удалося використати її потенціал для витіснення приватної торгівлі з оптового і роздрібного ринку. За даними наркома торгівлі УСРР М.О. Чернова, питома вага споживчої кооперації в роздрібному товарообігові УСРР становила 52,6%, тоді як на державну і приватну торгівлю припадало по 23,7%.

У третьому розділі – «Залучення заготівельної галузі споживчої кооперації до вирішення продовольчих проблем та експорту України» – проаналізовано внесок споживчої кооперації у подолання продовольчої кризи та розширення експортних можливостей республіки впродовж 1920-х років.

У підрозділі 3.1. «Заготівельна діяльність споживчої кооперації в 1921–1922 рр.» акцентовано на тому, що в перші роки непу споживча кооперація здійснювала заготівлі продуктів харчування не лише для своїх членів, але й виконувала державні завдання щодо забезпечення міст. Від початку непу чільною була роль споживчої кооперації у заготівлях хлібопродуктів для потреб Червоної армії, дитячих притулків, інших державних установ. Звернена увага на те, що в процесі хлібозаготівель споживчій кооперації доводилося витримувати конкуренцію з боку не лише приватних посередників, але й державних заготівельних структур, зокрема Наркомпроду УСРР та Центроспілки РСФРР.

На основі архівних документів встановлено, що інтереси відродження державної промисловості вимагали безперебійного забезпечення її сировиною за цінами, нижчими від приватних, відтак у підрозділі з’ясовані заходи радянської влади щодо залучення кооператорів до заготівель сільськогосподарської технічної сировини.



У підрозділі 3.2. «Посилення регулюючого впливу держави на заготівельну галузь споживчої кооперації в середині 1920-х років» констатується, що з огляду на стабілізацію економічного життя накреслилася тенденція до активізації заготівельної діяльності споживчої кооперації, покликаної збільшити та розширити асортимент внутрішнього ринку. Щоб стимулювати споживчу кооперацію до розширення державних хлібозаготівель, тодішній владі довелося піти на певне її фінансування. З метою виконаня державних завдань та збільшення власних хлібозаготівель кооператори використовували матеріальне заохочення селян-виробників і споживчих товариств.

З’ясовано, що в середині 1920-х років накреслилася тенденція до спеціалізації заготівельної роботи кооперативних організацій. Ця спеціалізація була не спланованою, а ситуативною, що складалася під впливом кон’юнктури ринку та потреб міського населення. По ряду заготівель продуктів споживча кооперація посіла друге місце (після державних заготівельників). У планових заготівлях яєць її частка складала майже 31%, м’яса – понад 15%. Загалом упродовж 1923–1925 років темпи заготівельної діяльності споживчої кооперації помітно зросли. Однак ряд об’єктивних (брак коштів і товарів, низький урожай 1924 та 1925 років, недостатня кількість підготовлених фахівців) і суб’єктивних (втручання та контроль з боку держави, планові директиви тощо) чинників гальмували самостійну заготівельну роботу споживчих товариств та їх спілок.



У підрозділі 3.3. «Особливості заготівельної діяльності споживчої кооперації в останні роки непу» зазначено, що з переходом до індустріалізації відбулося помітне зростання заготівельної діяльності споживчої кооперації. Підставою для посилення державного регулювання заготівельних операцій в останні роки непу стало загострення конкуренції між державними і кооперативними заготівельниками і приватними посередниками, постійні коливання цін і вичікувальна позиція селян. Характерною рисою хлібозаготівельної діяльності споживчої кооперації у другій половині 1920-х років стало посилення втручання влади не лише на заготівлі, але і збут зернохліба. Щоб убезпечити державні млини та спирзаводи від простою, більшовики зобов’язували споживчу кооперацію здавати їм заготовлену сировину (пшеницю, жито, ячмінь тощо). Встановлено, що зручною формою регулювання заготівельних цін на зернопродукти виявилися конвенційні бюро, які з середини 1920-х років діяли при окружних відділах Наркомату внутрішньої торгівлі УСРР. Шляхом утримання конвенційних цін державі вдалося помітно потіснити приватника на хлібозаготівельному ринку.

Хлібозаготівельна робота в останні роки непу відбувалася на фоні збільшення планових показників (завдання для кооператорів плануючими органами систематично переглядалися в бік збільшення) та штучного загострення класової боротьби на селі. Починаючи з 1928 року, матеріальне заохочення дефіцитними товарами за здане зерно отримували лише ті кооперативи, які своєчасно виконали чи перевиконали встановлені державною плани. На кінець 1928 року хлібозаготівлею займалися близько 8 тис. споживчих товариств. Загалом на споживчу кооперацію тоді припадало 53–54% усіх планових хлібозаготівель в Україні.

У пошуках винуватців зриву державних хлібозаготівельних завдань керівництво України постійно посилювало перевірки кооператорів. У той період керівництво ВУКС не спромоглося протидіяти розгортанню «чистки» кооперативних кадрів. Особливістю хлібозаготівельної кампанії 1928 року стало те, що об’єктом критики за уповільнення її темпів стали не лише кооператори-заготівельники, але й самі пайовики.

Встановлено, що у другій половині 1920-х років споживча кооперація помітно збільшила заготівлі м’ясної, молочної та овочевої продукції. Авторкою обґрунтовано доцільність створення Всеукраїнського кооперативного товариства для збуту й експорту продуктів птахівництва – «Кооптах». На кінець 1928 року робітничо-міська кооперація задовольняла потреби пайовиків продуктами таким чином: салом – на 50–55%, вершковим маслом – на 50%, яйцями – на 48%.

У підрозділі зазначено, що кооператори не без тиску з боку держави запровадили практику контрактації сільгосппродукції із селянами. Архівні документи допомогли виявити, що з 1926–1927 років у взаємовідносинах споживчої кооперації із селянами застосовувалися договори контрактації на технічні культури, а з 1928 року – на зерно і продукти тваринництва. З одного боку, контрактація сприяла інтенсификації сільськогосподарських заготівель, проте з другого – посилювала державне регулювання процесу заготівель і збуту, фактично вела до одержавлення кооперації.

У підрозділі 3.4. «Внесок організацій споживчої кооперації у розширення експорту України» зазначено, що в роки непу споживча кооперація зробила істотний внесок у налагодження експорту з України. Однак розгортанню закордонної діяльності вітчизняної споживчої кооперації заважав не лише ряд об’єктивних факторів, пов’язаних із неврожаєм, але й намагання союзного керівництва встановити монополію держави на експортно-імпортні операції, втручання з боку Наркомату внутрішньої торгівлі. Попри економічні труднощі вже в перші роки непу кооператори змогли організувати заготівлю та експорт смушок, пера, пуху, конопель, тютюну, щетини, лікарських рослин тощо. Споживча кооперація тоді змогла посісти помітне місце в експорті України.

Зазначено, що з 1923 року споживча кооперація відновила вивіз за кордон зерна, що на той час був основною статтею експорту України. Упродовж 1923–1925 років експорт зерна виявився рентабельною справою з огляду на низькі ціни на зерно всередині республіки. Разом з тим згідно з директивами Укрдержплану кооператори поступово збільшили експортні заготівлі м’ясної продукції, вершкового масла, як правило, всупереч потребам членів споживчих товариств. ВУКС тоді вивозила сільгосппродукцію на 22 зарубіжні ринки.

У період розгортання індустріалізації для того, щоб активізувати заготівлі на експорт, ВУКС систематично шукала додаткові шляхи стимулювання виробників сільгосппродукції та членів кооперації. Споживчі товариства отримували премії за перевищення виконання експортних планів та поліпшення якості експортної продукції. Місцеві кооперативи проводили конкурси за пошук зразків експортної сировини даного регіону.

Характерною ознакою експортної діяльності вітчизняних кооператорів упродовж другої половини 1920-х років, коли ціни на зерно на світовому ринку впали, відбулося зростання обсягів вивозу рибних консервів, городини (картоплі, цибулі, часнику, хрону) і фруктів, а також фруктових консервів, повидла, меду, маку. В останні роки непу ВУКС продемонструвала динамічні темпи розвитку експорту сільгосппродукції порівняно з іншим експортно-заготівельними структурами. За період з 1926 по 1928 рік вона збільшила експорт на 92,5%, тоді як Укрдержторг – на 41,3% і М’ясотрест – на 30%.

Загалом у роки непу споживча кооперація, попри регламентування її заготівельної та експортно-збутової діяльності з боку влади, конкуренцію з рядом державних заготівельних структур і приватних посередників, зробила значний внесок у забезпечення внутрішнього ринку, підтримку індустріалізації та посилення позицій України на світовому ринку. Вона перетворилася на потужну збутову організацію для селян. Проте під кінець непу фактично одержавлена споживча кооперація стала слухняним виконавцем більшовицьких хлібозаготівельних планів.

У четвертому розділі – «Промислова діяльність споживчої кооперації УСРР в умовах непу» – з’ясована роль підприємств щодо випуску промислових товарів і продуктів харчування, яких бракувало на ринку.

У підрозділі 4.1. «Налагодження промислової діяльності споживчої кооперації в першій половині 1920-х років» зазначено, що з переходом до непу наповненню внутрішнього ринку промисловими товарами мала сприяти денаціоналізація і передача державою в оренду господарським структурам, у тому числі споживчій кооперації, середніх і малих підприємств.

Упродовж перших років непу в Україні простежувався справжній бум у відродженні і створенні кооперативних промислових підприємств. За підрахунками авторки, наприкінці 1921 р. ВУКС мала 19 власних, а губспілки – понад 1 тис. власних та орендованих підприємств. Кооператори змогли налагодити роботу підприємств різного призначення – від переробки сільгосппродукції до випуску взуття. Проте захоплення споживчої кооперації промисловою діяльністю в 1921–1922 рр. минуло, що пояснюється конкуренцією з боку приватних підприємств, потужних державних трестів, дисбалансом цін на промислові товари та сільгосппродукцію, нестачею коштів, нерентабельністю ряду підприємств, й особливо неврожаєм 1921–1922 років.

З першої половини 1923 року спостерігалося певне пожвавлення діяльності підприємств споживчої кооперації. При цьому відбулося урізноманітнення галузей промислового виробництва (понад 30 галузей). Погіршення фінансової та економічної ситуації і зростання цін на промислові товари в другій половині 1923 році спонукало кооператорів використовувати всі можливості до збереження підприємств з метою забезпечення пайовиків товарами за помірними цінами. Восени, коли криза збуту досягла найбільшого загострення, продукція підприємств споживчої кооперації складала понад 10% від усіх закуплених нею товарів.

З середини 1920-х років більшовики вдалися до обмеження діяльності кооперативної промисловості. Держава свідомо обмежувала активність споживчої кооперації, змушуючи її підприємства працювати переважно в переробній галузі, наприклад, у млинарстві і переробці насіння соняшнику. Саме в цих галузях кооператори передусім мали потіснити приватний сектор.

Протягом 1924–1925 років промислова діяльність споживчої кооперації України, характеризувалася певними особливостями: по-перше, з центру вона перемістилася у споживчі товариства та їх спілки на місцях, по-друге, відмовившись від ряду виробничих галузей, кооператори переважно зосередили увагу на розширенні переробних підприємств. У міру зменшення кількості великих і середніх підприємств ВУКС та райспілок накреслилася тенденція до зростання чисельності малих підприємств робітничих і сільських кооперативів.

У підрозділі 4.2. «Діяльність промисловості споживчої кооперації під час розгортання індустріалізації (1926–1928 рр.)» обґрунтовано тезу про те, що з огляду на індустріалізацію країни на споживчу кооперацію, яка володіла низкою місцевих промислових підприємств, більшовиками покладалася надія щодо випуску тих товарів, яких бракувало на ринку, та розширення асортименту продовольчої продукції. У підрозділі проаналізовано джерела додаткового фінансування кооператорами промислових підприємств, включаючи пайові кампанії, раціоналізацію, скорочення виробничих витрат і посилення режиму економії. Охарактеризовано внесок окремих переробних галузей споживчої кооперації у вирішення продовольчої проблеми та підготовку сільгосппродукції до експорту (млинарство, виробництво вершкового масла, м’ясопереробка, рибне та овочево-фруктове консервне виробництво, олійна галузь). У контексті індустріалізації країни споживча кооперація започаткували практику надання побутових послуг своїм членам (швейні та взуттєві майстерні, пральні тощо). Загалом проведені авторкою підрахунки свідчать, що наприкінці 1928 року споживча кооперація України мала 664 промислових підприємств.

У підрозділі 4.3. «Політика держави щодо хлібопекарської галузі споживчої кооперації в умовах непу» обґрутовано, що найбільшою підтримкою влади користувалася хлібопекарська галузь споживчої кооперації, що було викликано прагненням більшовиків будь за що оволодіти хлібним ринком. У 1923 році з переходом хлібопечення на госпрозрахунок питання безперебійної підтримки робітників дешевим хлібом усе більше набувало політичної ваги. Завдяки власній ініціативі та державній підтримці до 1924 року практично всі робітничі коперативи у містах мали власні пекарні. Хлібна продукція споживчої кооперації загалом по Україні була на 20–50% дешевшею, ніж на ринку. Цьому сприяли тверді закупівельні ціни на борошно, скорочення накладних витрат у процесі хлібовипікання, використання дешевшого опалення пекарень тощо.

У середині 1920-х років розпочалася широкомасштабна механізація кооперативного хлібопечення. 1926 рік у галузі механізації хлібопечення став своєрідним проривом. ВУКС стала членом пайового товариства «Електрохліб», яке опікувалося механізацією хлібопечення. Поліпшення якості хліба при одночасному зниженні ціни на нього стало значним досягненням кооператорів у контексті змагання з приватним хлібопеченням. На кінець 1928 року споживча кооперація України мала 456 хлібопекарських підприємств.



У п’ятому розділі – «Становлення і розвиток громадського харчування споживчої кооперації в період непу» – досліджено внесок кооперативних закладів громадського харчування у вирішення продовольчої проблеми в роки непу.

У підрозділі 5.1. «Роль кооперативного громадського харчування у подоланні голоду та його наслідків (1921–1923 рр.)» визначено причини становлення кооперативного громадського харчування. З огляду на нестачу продуктів на ринку кооперативні їдальні передусім мали сприяти забезпеченню гарячим харчуванням робітників промислових центрів. Водночас встановлено, що з огляду на неврожай та голод 1921–1922 років кооперативні їдальні та пункти харчування стали засобом порятунку не тільки для голодуючого населення Півдня України, але й біженців з Поволжя.

З переходом державних підприємств на госпрозрахунок число безробітних почало різко зростати. Оскільки з липня 1923 року РНК УСРР скасував харчування безробітних за державний кошт, ситуація ускладнилася. Грошової державної допомоги безробітним на продукти харчування не вистачало. Відтак тодішня влада продовжувала залучати споживчу кооперацію до організації дешевого харчування для безробітних і членів їх сімей. Загалом споживча кооперація діяла адекватно ситуації і відповідно до своїх можливостей.



У підрозділі 5.2. «Місце закладів громадського харчування споживчої кооперації в продовольчому забезпеченні населення в 1924–1928 рр встановлено, що основне завдання, яке мала вирішувати вітчизняна споживча кооперація щодо громадського харчування від середини 1920-х років, полягало у пропаганді ідеї нового колективного побуту та залученні до їдалень різних верств населення.

Через нестачу необхідних коштів кооператори практикували співпрацю з державними, профспілковими та іншими структурами щодо налагодження громадського харчування. Показано що, з одного боку, фінансова допомога пайового товариства «Укрнархарч» стала поштовхом до пожвавлення громадського харчування організацій споживчої кооперації, але з другого – спричинила паралелізм у роботі обох структур, нездорову конкуренцію. У середині 1920-х років у громадському харчуванні споживчої кооперації розпочалися активні процеси механізації, створення фабрик-кухонь.

Попри інтенсивний розвиток загалом до кінця непу громадське харчування у більшості організацій споживчої кооперації трималося практично за рахунок пайових внесків членів кооперації, коштів профспілок тощо. Наприкінці 1928 року із 316 підприємств громадського харчування 159 перебували у спільному підпорядкуванні «Укрнархарчу» і робітничо-міської кооперації, а 157 належали робкоопам. У 1928–1929 роках на державні та кооперативні заклади харчування в товарообігу підприємств громадського харчування в масштабі СРСР припадало 78,5%, а на приватні 21,5%. Попри те, що громадське харчування було збитковим, у період індустріалізації країни воно перетворилось на самостійну галузь споживчої кооперації, хоча й суттєво поступалося хлібопеченню.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4

Схожі:

Імені В. Н. Каразіна iconКонцепт «життєвого світу» в історико-соціологічній ретроспективі
Зубарєв Олександр Сергійович – аспірант кафедри соціології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна
Імені В. Н. Каразіна iconРегламент роботи Конгресу 15 жовтня 2009 р. 00 45
Конгресу (фойє великої актової зали головного корпусу Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, майдан Свободи,...
Імені В. Н. Каразіна iconРегламент роботи Конгресу 17 жовтня 2013 року 00 45
Конгресу (фойє великої актової зали Головного корпусу Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, майдан Свободи,...
Імені В. Н. Каразіна iconКислова О. М. (доцент кафедри методів соціологічних досліджень соціологічного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна) Берднік К. О
Нові медіа як комунікативні технології XXI століття: наслідки мережевізації та інтелектуалізації комунікацій
Імені В. Н. Каразіна iconГ. С. Сковороди Н. П. Нестеренко, О. О. Полозова, П. Б. Ткач, С. О. Белевцова українська мова за професійним спрямуванням: професійна комунікація навчальний посібник
...
Імені В. Н. Каразіна iconЮ.І. Прасул основи наукових досліджень
Основи наукових досліджень з географії та картографії: Практичні роботи для студентів 2 курсу освітньо-професійної підготовки бакалавра...
Імені В. Н. Каразіна iconЦе лише початок легенди коротка біографія
Лауреат Народної Шевченківської премії (Залізний Мамай), всеукраїнських літературних премій імені Василя Симоненка, імені Бориса...
Імені В. Н. Каразіна iconН. Каразіна Особливості викладання дисципліни «Основи соціальної географії»
Виникають нові політичні партії, які ніби то захищають права громадян, хоча насправді переслідують лише свої власні корисні цілі...
Імені В. Н. Каразіна iconУсією творчістю я проповідував добро
У січні 2006 року виповнилося 70 літ відомому письменникові, лауреатові Державної премії України імені Т. Г. Шевченка, літературних...
Імені В. Н. Каразіна iconНародна українська академія збірник вправ та завдань із сучасної української мови
Р е ц е н з е н т канд філол наук А. М. Нелюба, доцент кафедри української мови Харківського національного університету ім. В. Н....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка