Імені в. О. Сухомлинського школа В. О. Сухомлинського – живильне джерело духовності



Сторінка2/8
Дата конвертації19.01.2018
Розмір1.73 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

Зелена лабораторія

Поруч із центральним приміщенням розташована теплиця, що діє вже понад півстоліття. З південного та південно-західного боку вона оточена садом, але не затінена ним, з північного боку – алеєю європейських ялин.

Збудована теплиця, як багато чого зроблено в школі, за ініціативи Василя Олександровича та вчителів біології.

Це було справжнім дивом. У звичайній сільській школі – незвичайна споруда, яку можна було побачити хіба що в ботанічному саду.

Теплиця зразу стала центром шкільного життя, яке затихало лише вночі. Учні працювали разом з учителями, висаджували різноманітні теплолюбні рослини, проводили спостереження, ставили досліди.

Тут діяли гуртки юних квітникарів, юних городників-овочівників, юних агрономів. Діти вивчали, за словами видатного педагога, «життєві процеси в рослинному світі, збільшення вмісту вітамінів у фруктах і овочах, білка в пшениці, цукру в буряках».

Керівниками гуртків для молодших школярів ставали старшокласники. Теплиця працювала, навчала, виховувала.

«Уранці ми йшли в шкільну теплицю зустрічати схід сонця, яке забарвлювало в яскраво-червоний колір химерні візерунки на замерзлих шибках у коридорі теплиці. На кожній шибці наше уявлення малювало дивовижні світи: ми бачили фантастичних звірів, таємничі гірські ущелини, хмари, квіти. Тут, біля замерзлих шибок, діти створили не одну казку», – писав В.О. Сухомлинський.

Але справжня казка була поруч, у теплиці: у цвітінні квітів і буянні зелені. Школярам не хотілося прощатися з цією рукотворною казковою красою.

Сьогодні у теплиці вирощують розсаду овочевих, кімнатних, квітково-декоративних рослин, яку використовують для зовнішнього та внутрішнього озеленення школи. Зібрана колекція біля 60 видів різноманітних рослин. Троянди займають чільне місце в декоративному дизайні теплиці. Крім кущових, є плетучі й карликові. Квітуючи протягом року, королева квітів створює літню оазу краси. По сусідству красуються різнокольорові величні гіппеаструми, вухасті гемантуси, строкаті більбергії.

Рослини, що вирощуються в теплиці, використовуються при вивченні різних тем на уроках біології. Так, на бегонії, фіалці, сансев’єрі вчителі показують розмноження рослин вегетативним способом, на квітуючій бегонії школярі розглядають маточкові й тичинкові квіти. Вирощування аспідистри дає змогу показати дітям кореневище та паралельне жилкування листків, а на бальзаміні, який має прозоре стебло, продемонструвати підняття по ньому підфарбованої води, на фуксії можна побачити супротивне жилкування, а на олеандрі – кільчасте листорозміщення. Пеларгонії, традесканції – чудовий матеріал для демонстрації утворення крохмалю на світлі та розмноження стебловими живцями. Всі ці рослини висаджені на центральному стелажі.

Привабливо виглядає група сукулентів: різноманітні види агави, алое, кактусів, стапенії.

Шкільна теплиця дає можливість одержати велику кількість трав’янистих, декоративних, культурних рослин у зимовий і ранньовесняний період, що забезпечує виконання практичної частини програми з біології рослин та розвиток у школярів різних вікових категорій екологічного мислення, розуміння рослинного світу, а також формування загальнотрудових умінь.

До роботи у теплиці залучаються учні різних класів. «У молодшому віці найбільш цінні з виховного боку короткочасні трудові завдання. Цю колективну працю ми розпочинаємо з роботи, у результаті якої яскраво виступає міра зусиль кожного учня, наприклад, з обробки ділянки під квіти, із садіння дерев тощо. У процесі такої праці діти без будь-якого спонукання до змагання починають змагатися, кожний прагне зробити в колективну справу якомога більший внесок», – підкреслював В.О. Сухомлинський.

Як і радив видатний педагог, для учнів початкових класів учителі проводять пізнавальні екскурсії, уроки мислення. Діти отримують перші навички вирощування рослин на прикладі невибагливих квітково-декоративних культур, ознайомлюються з правилами догляду за кімнатними рослинами.

Для учнів середніх і старших класів проводяться уроки, літня практика, навчально-дослідна робота, заняття натуралістичного гуртка «Гармонія». Під час роботи у дітей виховується бережливість, економія, ефективність використання землі, виробляються практичні навички вирощування сільськогосподарських рослин. Школярі опановують прийоми ручного обробітку ґрунту, вивчають агротехніку вирощування квітів, розсади в умовах закритого ґрунту.

Гурток «Гармонія» об’єднує учнів, які особливо цікавляться природною і практичною роботою з рослинами. Для ефективності проведення досліджень складається план агротехнічних заходів, фенологічних спостережень та ведеться щоденник роботи. Протягом року проводяться сезонні досліди:


  • «Вивчення розмноження пеларгонії»;

  • «Дослідження кращих способів вегетативного розмноження різних ягідних кущів»;

  • «Ефективність різних способів розмноження троянд».

Паралельно з дослідницькою діяльністю гуртківці проводять спостереження за об’єктами і явищами живої та неживої природи під час екскурсій у різні пори року. Це значною мірою допомагає пізнавати життя природи, розвивати інтерес, ініціативу. Під час спілкування з навколишнім середовищем школярі збирають природний матеріал для створення квіткових композицій, декоративних виробів.

У теплиці завжди красиво, але особливо в ній приємно побувати восени, коли зацвітають різнобарвно хризантеми. Розмаїття кольорів і форм цих вишуканих квітів, які є символом далекої Японії, зачаровують і облагороджують душу. І спливає в пам’яті проникливе оповідання Василя Олександровича «Візьми ще одну квітку», в якому він називає фіолетову хризантему «радісною квіткою».

Пам’ятаючи настанови В.О. Сухомлинського, який стверджував, що «краса облагороджує людину лише тоді, коли вона працює, створюючи красу», вчителі біології залучають школярів не тільки до проведення уроків та гурткової роботи. Разом з ними вони створюють цю красу, працюючи в теплиці і на території школи, дбаючи про те, щоб наші куточки краси приваблювали в будь-яку пору року.
Червона калина – символ України

Неподалік від горобинової алеї ростуть високі, гіллясті, розкішні кущі. Повз них не можна пройти, не зупинившись, не замилувавшись їх чарівною красою. Це – калина, символ України, оспіваний у піснях, легендах, казках. Коли ми кажемо «біла береза», у серці постають світлі березові гаї, а коли «червона калина», – мужній, незламний, стійкий і волелюбний український народ.

Калина біля хати чи криниці – найперша ознака українського двору. Її садять, щоб не перевівся рід.

Люблять милуватися наші школярі заворожуючою красою рясного цвітіння калини, квіти якої зібрані у великі сніжно-білі кулясті суцвіття, смакувати її ягодами восени, після перших приморозків, дивуючись із того, що кісточки плодів своєю формою нагадують людське серце.

Калинові грона залишаються на гілках дуже довго і прикрашають кущі навіть зимою. Ніби казкові чарівні ліхтарики, манять вони до себе, запрошуючи: «Пригощайтесь».

Діти із задоволенням відпочивають у прохолодній тіні калинових кущів влітку, збираються біля них на перервах, фотографуються на фоні калинового цвіту весною і восени, коли горить жаринами-кетягами багрянолисте гілля, ніби прикрашене дивними «мавчиними коралами», і зимою, коли на них накинуті сліпучо-білі кожушки зі снігу.

З розповідей вчителів та батьків, із легенд та пісень школярі багато знають про походження назви диво-куща, про те, як він з’явився у наших гаях, лісах, біля будинків, чому став символом незламного духу українців, їхньої боротьби за національну незалежність.

Кетяги червоної калини у поєднанні з колосками жита, пшениці учні бачать викладеними на пишних духмяних короваях під час проведення свята Урожаю, свята Хліба, використовують їх, складаючи букети до свята Квітів.

Розкішні кущі калини є улюбленим куточком краси учнів початкових класів. Саме тут можна стати свідком проведення уроку «Калина так хизується красою» для учнів 2 класу.

Біля вкритого білим цвітом куща калини школярі слухають задушевні рядки з вірша Т.Г. Шевченка:

Тече вода з-під явора

Яром на долину,

Пишається над водою

Червона калина.



Вчителька підкреслює, що видатний поет у своїх творах більше 400 разів згадує калину.

  • На що схожий цвіт калини?

  • Давайте придивимось до нього. Який він?

  • У що зібрані квіточки калини?

  • А чи знаєте ви, що таке суцвіття?

  • Чому квіти калини зібрані в суцвіття?

  • Скільки квіточок у ньому?

  • На що вони схожі?

  • Діти, зверніть увагу на те, що на суцвіттях по краях є великі пишні квіти.

  • А тепер подивіться на середину суцвіття і скажіть, що ви там помітили?

  • Так, ми побачили щось маленьке і непоказне, схоже на пуп’янок. Здається, ніби рослина тільки зацвіла – розкрилися по краях суцвіття перші квіти, а інші ще не встигли розпуститися. Але якщо ми подивимось на калину в кінці цвітіння, то побачимо те ж саме: великі білі квіти, як і раніше, розміщені тільки по краю суцвіття, посередині їх немає.

  • Що ж знаходиться тоді в центрі суцвіття?

  • Виявляється, що це зовсім не пуп’янок, а невеличкі і непоказні квіточки, які ніби належать іншій рослині. Ось як влаштоване суцвіття калини: по краю пишні квіти-принцеси, а в середині – непоказні квіти – попелюшки. Подальша доля квіток різна. Великі зовнішні осипаються на землю, не даючи плодів – це лише красивий пустоцвіт, який приваблює комах. Зате маленькі внутрішні квіточки, що не мають яскравого декоративного вигляду, повністю виконують своє призначення – з них на осінь виростають плоди з насінням.

  • Що являє собою плід? Розгляньмо його будову. Що знаходиться всередині ягідки?

  • На що схожа кісточка?

  • Порівняйте плід калини з її квітами. Що спільного між ними?

Вчителька наголошує, що ця рослина особливо красива восени. Коли починає жовтіти на деревах зелене листя, а на густі, соковиті трави лягають холодні осінні роси, калина одягає свої самоцвіти і звеселяє ними осінній сад. І дарма, що навкруги гуляє доволі холодний вітерець, зриває з дерев багряне листя, ніби нагадуючи про недалеку вже зиму. Не лякає калину ні осіння негода, ні зима з її холодами. Стоїть собі, радіє, пишається своїм вбранням. І не минають її ні люди, ні птаство, ні звірина. Улітку її плоди нелегко помітити серед густого, лапатого листя. Ховаються, ніби соромляться потрапити на очі людям. І тільки наприкінці серпня рум'яніють, наливаються гірким соком, визирають із листя. Після перших приморозків плоди калини починають втрачати гіркоту, а добре приморожені вже цілком їстівні й солодкі.

  • Діти, а де полюбляє рости калина? Як ви гадаєте?

  • Росте вона в тінистих лісах, у гаях і дібровах, на схилах, на узліссях і лісових галявинах. Їй до вподоби вологі місця, отож і росте вона поблизу струмків, а найчастіше прикрашає береги річок. Але життєві можливості її набагато більші. Тому не дивуйтесь, коли побачите цю рослину на сухіших місцях. Вона витримує нестачу вологи, до ґрунту не дуже вибаглива. Садять калину біля хат, біля криниць у дворі.

Вчителька звертається до школярів:

  • Діти, а чи доводилось вам вранці чи пізно ввечері чути мелодійну солов’їну пісню? Ці пташки полюбляють вити гнізда в кущах калини, пізно ввечері вони співають їй колискову, а рано вранці будять своїм співом, щоб вона вмивала своє ніжне личенько сріблястою росою.

Дуже багато легенд і казок склав народ про калину. І ми з вами сьогодні складемо свою казку. Але спочатку послухайте вірш про калину учениці Мокрих Наталії.

На основі спостережень діти складають казку «Калина і Соловейко». Закінчуючи урок, вчителька підкреслює, що калина – це символ рідної землі, отчого краю, батьківської хати, і пропонує дітям посадити цю красиву і корисну рослину вдома. Школярі складають власні вірші та казки про калину.


Щирі друзі

У гайочку на горбочку росла калина. Біля неї жила сім’я зайчат. Калину всі любили. Вона від спеки, дощу та вітру прихисток зайчатам давала.

      • Доброго ранку, тітонько Калино, – віталися звірята.

      • Доброго ранку, мої любі друзі, – шуміла своїми вітами вона і вклонялася їм до землі.

      • Ви така гарна, у вас на гіллі багато чудових квітів.

      • Це добре, вони незабаром стануть ягідками.

      • А навіщо вам так багато ягід, тітонько Калино? – дивувалися вухасті.

      • Щоб дарувати хворим людям, звірятам, пташкам добре здоров’я.

Минали дні, зайчата підростали. Одного ранку вибігли вони зі своєї хатинки і зойкнули. Стоїть кущ калини сумний, листя сипле на землю.

  • Що з вами, Калинонько, ви захворіли? – схвильовано запитали зайчата.

  • Водиці хочеться, дощику давно не було, – ледь шумить вона.

  • Ми принесемо вам води від джерельця!

І справді, напували її зайчата щодня. Калина одужала і не переставала дякувати своїм друзям.

Прийшла люта зима. Усе навкруги замело снігом. А в зайчат сталося лихо – захворіла мама-зайчиха. Хвилюються дітки за неї. Коли чують: хтось кличе їх. Виглянули вони у віконце, а на снігу червоні кетяги лежать. Згадали вухасті слова тітоньки Калини, що ці чудо-ягідки від хвороби лікують.

Зраділи вони, коли мама одужала, і щиро подякували Калині.

Погрібний Назар, 4 клас.


Яблуня та Калина

У шкільному саду росли Яблунька та Калина. Навесні зацвіла білим цвітом Яблунька, запишалася:

  • Яка я гарна, квітки мої білосніжні та запашні. Бджілки до квіточок прилітають та пилок збирають.

А Калина тихенько шелестіла зеленими листочками. А між вітами виднілися білі кошики суцвіття. Квіточки у Калини тендітні, малесенькі, боязливі. Яблунька зауважила:

  • Нема у тебе пишного цвіту? Я гарна, мов наречена. А тобі, Калино, нічим похвалитися, нікому ти не потрібна.

Загордилася Яблунька. Ніколи не звертала уваги на Калину. Ішов час. На деревах з’явилися плоди: у Яблуньки зелені яблучка, а у Калини – червоні, мов жаринки, ягідки. І побачила Яблунька, що і Калина красива своїми дарами. Вибачилася перед нею. І відтоді живуть сусіди-деревця у мирі і злагоді.

Гейко Дмитро, 3 клас.




Калина

Простягає гіллячко до сонця,

Розправляє листячко зелене.

Квіточки біленькі розпускає,

Лагідно всміхається до мене.

Це моя калина розцвітає,

Стукає до мене у віконце:

Давай разом ми з тобою

Порадіємо усмішці сонця.

Після сну прокидаюся вранці,

Вибігаю до калини з хати.

Ніжно пригорну її до серця,

Обніму її, як рідну матір.

Будемо разом, калино,

Слухать пісні солов’їні.

Як шепочуть трави шовковисті

У моїй квітучій Україні

Шамшур Діана, 4 клас


Куточок лісу
«У одному із затишних куточків зберігаються незаймані лісові нетрі. Сюди учні йдуть зустрічати ранню весну, помилуватися першими пролісками», – писав В.О. Сухомлинський.

Куточок лісу. Дещо незвична назва. Гості часто дивуються, чому саме куточок лісу, яке відношення він має до школи. А дивного в цьому нічого немає. Коли Василь Олександрович разом зі своїми однодумцями, вчителями початкових класів, започаткував проведення уроків мислення серед природи, з’явилася думка про створення такого куточка у школі, де б діти мали змогу наблизитися до незайманої дикої природи, краще вивчити її. Створили його серед саду. «Це тихе, затишне місце, де незаймана краса природи доповнювалася красою, створеною людськими руками», – підкреслював В.О. Сухомлинський.

За традицією, яка на той час уже склалася в школі, восени і весною всі учні вирушали в одноденний похід до лісу. Повертаючись, вони обов’язково приносили якісь рослинки, дбайливо викопані там, і висаджували їх на виділеній території школи. Василь Олександрович писав: «Викопали в лісі кілька десятків кореневищ конвалії, посадили їх в одному з куточків лісу».

Крім того, ранньої весни старшокласники разом з учителями біології здійснювали до лісу велопоходи з тим, щоб прикрасити шкільну територію квітами та кущами. Так у школі з’явилося ще одне чудове місце, яке з ранньої весни і до пізньої осені дивувало всіх розмаїттям квітуючих лісових рослин. Найпершою прокидалася після довгого зимового сну ліщина. Як тільки перші лагідні промені сонця зігрівали землю своїм теплом, на її гіллі розпускалися, весело тріпочучи від подиху вітру і осипаючи все навколо жовтим пилком, китички-сережки. Потім дружно з’являлися сміливі первоцвіти. Під деревами ще лежить сніг, а вони під яскравим промінням сонця вже виглядали з-під старого осіннього листя.

Розкривали свої квітки мати-й-мачуха, горицвіт, копитняк, проліски, ряст, лісові фіалки, медунки. У травні зацвітали конвалії, купина, шипшина, глід. Червень радував цвітінням бузини чорної, спіреї, дозрівала шовковиця. У липні вкривалася квітами-сережками запашна липа.

Незвичайно було спостерігати, як квітували в саду абрикоси, вишні, яблуні, груші, хизуючись своєю вродою, а поруч сором’язливо дарували усім свою первозданну красу лісові рослини.

З кожним роком у куточку лісу з’являлося все більше й більше різних рослин, серед яких багато лікарських: кропива, звіробій, лопух, подорожник, алтея.

Промайнули не одна весна, не одна осінь, а традиція висаджувати різноманітні рослини у куточку лісу не забулася. І сьогодні школярі поповнюють його новими знахідками у «коморі» природи.

Дарують рослини для шкільного диво-куточка і наші гості. Так поселилися в ньому і вже милують погляд білокорі красуні-берізки, здіймаються у своїй величі гордовиті ялинки, стелиться низом ялівець.

Сьогодні в куточку лісу ростуть не поодинокі групи квітів, а розкинулися справжні лісові галявинки в мініатюрі, що нагадують різнобарвний килим, де аж горять жовті, голубі, зелені, білі, лілові кольори. Це справжнє лісове диво, що завітало до школи колись, та так і лишилося тут на радість дітям.

На початку квітня школярі не тільки милуються першими весняними квітами у куточку лісу, а й уважно спостерігають за тим, які зміни відбуваються в природі, як прилітають сюди яскраві різнокольорові метелики, як поспішають кудись трудолюбиві мурашки, прислухаються до радісного дзижчання бджіл, безтурботної пісні у зеленій траві коників-веселунів, уважно слухають буркотливе гудіння джмеля, щоб потім на уроці мислення порівняти його з чудовою мелодією «Польоту джмеля» з опери «Казка про царя Салтана» М.Римського-Корсакова.

«Діти повинні жити в світі краси, гри, казки, музики, малюнка, фантазії, творчості», – наголошував В.О. Сухомлинський. Тому, як і радив Василь Олександрович, учні початкових класів приходять у куточок лісу з альбомами, олівцями та фарбами, щоб відчуте, пережите й побачене перенести у свої перші дитячі малюнки.

Краса куточку лісу спонукає до написання віршів, описів, казок. Цьому в значній мірі сприяють уроки мислення серед природи: «Білокора і вродлива – віти-коси до землі», «Жалюча благодійниця», «Очі розкрила конвалія біла», «З віночка лісової русалки», «Весна-красна», «Кульбабка».

Ось які казки «знайшли» діти під час проведення таких уроків.


Кульбабка

Скінчилася довга зима. Пригріло тепле весняне сонечко. Зазеленіла лісова галявина. Виросла на ній маленька Кульбабка з яскраво-жовтою шапочкою. Зелена травичка, пташки, дерева милувалися чарівною квіткою. Прилітала до Кульбабки і бджілка, щоб поласувати пилком. Загордилася квітка:

  • От яка я гарна! Всі мною милуються, дивуються з моєї краси!

Та з часом стало сумно Кульбабці. Вже і бджілки рідше прилітають, і пташки не так весело співають. Нахилила золоту голівку донизу. Від сумних думок перетворилася її шапочка на білі пухнасті насінинки-парашутик.

Одного дня налетів вітер, зірвав пухнасту шапочку з голови Кульбабки і розвіяв по всій галявині.

А наступної весни виросла вже не одна, а багато золотих кульбабок-сестричок.

Марченко Альбіна, 3 клас.


Бджілка і Кульбабка

Настала тепла весна. На деревах з’явилися ніжні зелені листочки. М’яким килимом молода травичка вкрила землю. Зацвіла Кульбабка.

З вулика вилетіла Бджілка, щоб зробити перший обліт. Але було ще прохолодно, і вона швидко змерзла. Та ось Бджілка побачила у зеленій травичці маленьке сонечко.

  • От хто мене зігріє, – подумала вона.

Підлетіла швиденько до сонечка. І як же здивувалася, коли зрозуміла свою помилку. Це було не сонечко, а Кульбабка.

  • Не хвилюйся, люба Бджілко, я з радістю тебе зігрію, – привітно заговорила квітка.

Огорнула Кульбабка її своїми золотими пелюстками. Відпочила, зігрілася Бджілка.

  • Дякую тобі, дорога Кульбабко, за затишок і тепло. Тепер я зможу повернутися до свого будиночка.

Черненкова Лілія, 2 клас.

День народження

Ранньої весни, коли ще у лісі лежав сніг, тяглася до сонечка маленька квіточка Підсніжник. У неї була біла голівка і жовтенька серцевина, схожа на сонечко, тільки маленьке. Її листочки, мов рученята дитини, піднімалися вгору, неначе хотіли сказати:

  • А ось і я! Подивіться на мене. Я – маленький Підсніжник.

Першою його помітила Білочка і вирішила зробити для нього свято – день народження. Вона скликала всіх лісових мешканців і сказала:

  • Збирайтеся на галявині! У Підсніжника день народження. Багато звірів зібралося біля іменинника: Лисичка, Зайчата, Ведмежата. Прийшов навіть старий Ведмідь подивитися на квіточку. Того дня було дуже весело. Всі танцювали, співали пісні, гралися. Сонечко, почувши веселий галас, також зазирнуло у ліс.

  • З днем народження, маленька квіточко! – привітало воно Підсніжника. І Сонечку так сподобалося ця смілива квіточка, що воно почало до неї навідуватися щодня. І від цього сніг розтанув, а на узліссі з’явилося багато квітів. Всі вони радо вітали Сонечко і весну, яка прийшла разом з ним.

Козирєва Ірина, 3 клас.


Маленький сміливець

На календарі вже місяць березень, а в лісі ще й досі продовжувала господарювати Зима. Все навколо вкрите снігом, сплять дерева. «Не пущу Весну. Я володарка лісу», – промовляла Зима, обходячи свої володіння. Всі лісові мешканці вже втомилися від холоду і довгого сну, але ніхто навіть і подумати не міг, щоб заперечити лютій господарці.

Та проходить день за днем. Зима, мабуть, так і залишилася б панувати в лісі, якби не маленький Пролісок, якому набридло спати під білою ковдрою. Пробився він крізь снігове покривало, підвів вгору свою голівку, розплющив блакитні оченята і вигукнув: «Гей, Зимо! Всі вже втомилися від тебе. Час тобі на відпочинок. Дай дорогу Весні!»

І в цю мить на небі розійшлися темні хмари, засяяло сонечко, на землі розтанули сніги і все навколо ожило. Саме в цей момент Зима втратила свою силу. «Не чекала я, що мене зможе перемогти якась маленька квітка», – промовила і пішла з лісу, даючи дорогу квітучій красуні.

Зайшла Весна в ліс, підійшла до маленького сміливця і промовила: «Спасибі тобі, Проліску, що розбудив ліс від зимового сну і сповістив усім про мій прихід. Віднині вважатиму тебе символом пробудження, символом весни».
Берун Денис, 3 клас.


Зелений клас

Одним з найулюбленіших місць, де збиралися учні школи, був Зелений клас. З легкої руки Василя Олександровича так почали називати куточок шкільного подвір’я, який обладнали під його керівництвом старшокласники.

Неподалік від куточка лісу обрали місце, насипали землі, щоб було схоже на природне підвищення. Хлопці зробили металевий каркас, а дівчата під керівництвом вчителя біології посадили навкруги дикий виноград та хміль, а всередині виклали дерен із споришем. Все добре поливали.

Молодші школярі зацікавлено поглядали на незрозумілу конструкцію, але запитувати у старших не наважувалися. Це була таємниця. Але ось над входом з’являється надпис, літери якого були вирізані з металу, – «Зелений клас». Він викликав ще більший подив, адже зелений клас – шкільний сад, галявина, на якій росте крислата груша, під розкішним кленом біля шкільного майданчика.

Дітям сподобалося відпочивати в Зеленому класі, особливо тоді, коли виткі рослинки розрослися, все більше й більше обплітаючи конструкцію. Поступово це дійсно стало зеленим класом, стіни й стеля якого ніби були розмальовані художником-казкарем: ажурні листки винограду нагадували незвичайну квітку, а велике різьблене жорстке листя хмелю створило суцільні стіни та стелю, крізь які ледь пробивалися сонячні промені, а коли йшов невеликий дощ, тут можна було його перечекати. Підлога незвичайного класу була встелена, ніби килимом, м’яким споришем. Улітку так приємно було пройтись по ньому босоніж. Восени Зелений клас був святково-чарівним. З-поміж багряного листя винограду, що переплелося із зелено-бурими стеблами з сірувато-зеленими листками хмелю, визирали скромні виноградні грона із синіми дрібними ягідками та запашні плоди хмелю, які рясно звисали, нагадуючи мініатюрні шишечки.

Зелений клас став улюбленим місцем відпочинку сільської молоді, особливо весняними та літніми вечорами, коли з куточка лісу та шкільного саду линули переливи солов’їних пісень. У спеку тут знаходили прихисток статечні жителі Павлиша. У тиші, яку охороняли виноград та хміль, велися довірливі бесіди товаришів, звучали перші несміливі зізнання у коханні, а інколи бриніли гіркі сльози образ. Багато таємниць знали листя та стебла рослин. Виноградні грона злегка погойдувалися, ніби схвалювали чи засуджували почуття, а хмелеві шишечки, ніби втішаючи, наспівували свою нехитру пісню.

Навіть взимку цей клас не пустував. Коли випадав сніг, хлопчаки залюбки перетворювали його на фортецю. І вирували справжні снігові баталії. Дівчатка любили ліпити снігових баб і виставляти їх у прихистку засніжених стін.

Сподобався школярам і задум Василя Олександровича ще більше зробити Зелений клас схожим на справжній. У шкільній майстерні змайстрували столики та стільці і, коли настало тепло, встановили їх в Зеленому класі. Школярам початкових класів особливо це припало до душі, бо тепер можна було тут гратися «у школу». І ось уже маленька першокласниця «проводить урок письма» для своїх «учнів».

Вчителі часто приводили сюди своїх вихованців на уроках мислення, і в прохолодних сутінках вчили їх складати власні казочки.

У перший день серпня, коли все знемагало, розімліле від спеки, на подвір’ї школи з’являлися маленькі діти. Розгублені й схвильовані, сором’язливо пригорталися до матусь, міцно тримаючись за їхні ніжні руки.

До них підходив з лагідною посмішкою Василь Олександрович. Поруч з директором – усміхнені і водночас схвильовані вчителі. Віталися з дітьми і заводили їх до Зеленого класу. До 1 вересня вони будуть тут навчатися, знайомитися з правилами шкільного життя, слухати цікаві книжки, вчити вірші про школу, Вітчизну, безтурботне дитинство. А ще – захоплено слухати казки та оповідання, написані Добротворцем.

У незрадливі дитячі сердечка він переллє краплини своєї любові й добра. І їм так захочеться скоріше навчитися писати, читати, щоб дізнатися про те, навіщо кажуть «спасибі», що буде, коли зупиниться час, чому подушка ледача, а дід Максим так рано встає, і який слід повинна залишити людина на землі, а потім самим скласти свою власну казочку, знайдену в природі.

Ідуть роки, та незмінною залишається любов павлиських школярів до свого Зеленого класу. Тільки тепер вони збираються у дружньому колі за великим столом сучасної альтанки, встановленої в ньому.

Шкільне життя продовжується. І сьогодні у Зеленому класі люблять збиратися учні. Ось діти підготовчої групи заворожено слухають оповідання Василя Олександровича «Бо я людина», а потім – до вихователя:



  • А чому хлопчик запитав у тата, хіба він не людина?

Після пояснення, перебиваючи один одного, розповідають про свої добрі справи.

Згодом у Зеленому класі другокласники на уроці мислення розмірковують, чому і виноград, і хміль називають в’юнкими рослинами, яку користь вони приносять людям, у чому їх подібність і відмінність. А ще зацікавлено слухають розповідь вчительки про цілющі властивості хмелю.

На перервах чи після уроків тут звучать чарівні мелодії українських пісень у виконанні ансамблю сопілкарів або виграють бадьорі марші учасники шкільного духового оркестру. Коли ж слухачів найбільше, значить старшокласники чарують усіх своїм співом під акомпанемент гітар.

Як і раніше, Зелений клас ніколи не пустує. Ось зібрався гурт учнів, які мовчки за чимось спостерігають. Підходимо ближче і бачимо, як змагаються члени шкільних команд із шахів та шашок. Діти залюбки тут читають цікаві книжечки, щось захоплено малюють чи у мрійливій задумі складають вірші та казки, оповідання.


Все у лісі співає

Одного теплого весняного дня ми з мамою поїхали до лісу по квіти. Зайшли на галявину і зупинилися зачаровані. Все в лісі співало! Травичка співала пісню теплому дощику. Квіти – ясному сонечку! Яскраві метелики і золоті бджілки своїми піснями прославляли запашні лісові квітки. Навіть старі дерева співали!

А як дзвінко і весело співали пташки! Багатоголосий пташиний хор було чути по всьому лісі!

Стояли ми з мамою, слухали і не могли наслухатись! Хотілося підхопити і заспівати весняну пісню разом з усіма лісовими мешканцями.

Додому поверталися без квітів, але з чарівною дзвінкою піснею в серці.

Мороков Сергій, 2 клас.


Часом у альтанці збираються вчителі, щоб обмінятися думками з приводу виховання сучасних дітей, порадитися чи поділитися сумнівами і радощами.

Усі, хто приїздить до школи, обов’язково заходять до Зеленого класу, щоб поринути в особливу атмосферу, яка панує тут. Вони не можуть збагнути, яка магічна сили притягує сюди і школярів, і дорослих. Фотографуючись у альтанці Зеленого класу, говорять, що для них це означає прилучитися до цієї магії.

Насправді ж, ніяких чарів немає, просто все, чого торкалася рука чи душевні помисли Добротворця, назавжди лишало енергетику його любові до дітей, яка й донині зігріває всіх.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

Імені в. О. Сухомлинського школа В. О. Сухомлинського – живильне джерело духовності iconПедагогічної освіти імені василя сухомлинського
В. М. Нудний, заступник директора з навчально-організаційної діяльності коіппо імені Василя Сухомлинського
Імені в. О. Сухомлинського школа В. О. Сухомлинського – живильне джерело духовності iconДержавна науково-педагогічна бібліотека україни імені В. О. Сухомлинського
Ювілейні дати книжок видатного українського педагога В. О. Сухомлинського
Імені в. О. Сухомлинського школа В. О. Сухомлинського – живильне джерело духовності iconВ. О. Сухомлинського наукова бібліотека українська та зарубіжна література постмодерної епохи Науково-допоміжний бібліографічний покажчик Миколаїв 2014
Наукова бібліотека мну імені В. О. Сухомлинського; укл. Гордєй С. С. Миколаїв, 2014. 86 с
Імені в. О. Сухомлинського школа В. О. Сухомлинського – живильне джерело духовності iconПідготувала Вчитель початкових класів
Обладнання: портрет В. О. Сухомлинського, плакати, вислови В. О. Сухомлинського, виставка книжок, квіти
Імені в. О. Сухомлинського школа В. О. Сухомлинського – живильне джерело духовності iconЖиття та діяльність В. О. Сухомлинського в періодичних виданнях
Виноградська Е. Пізнання через радість. (Про В. О. Сухомлинського) // Прапор. – 1970. – №12. – С. 92-94
Імені в. О. Сухомлинського школа В. О. Сухомлинського – живильне джерело духовності iconЗміст Вступ розділ I. Життєвий І творчий шлях В. О. Сухомлинського
Соціально – історичні умови встановлення педагогіки В. О. Сухомлинського
Імені в. О. Сухомлинського школа В. О. Сухомлинського – живильне джерело духовності iconВ. О. Сухомлинського В. О. Сухомлинський
Упорядник Заліток Л. М., канд пед наук, заст директора з наукової роботи днпб україни ім. В. О. Сухомлинського
Імені в. О. Сухомлинського школа В. О. Сухомлинського – живильне джерело духовності iconУрок Доброти за творами В. О. Сухомлинського
Обладнання: Крилаті вислови, прислів’я про доброту, твори В. О. Сухомлинського, тематичні малюнки, картки з ситуаціями, сердечка
Імені в. О. Сухомлинського школа В. О. Сухомлинського – живильне джерело духовності iconЦілую руки матері святі
...
Імені в. О. Сухомлинського школа В. О. Сухомлинського – живильне джерело духовності iconІмені в. О. Сухомлинського



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка