Імені в. О. Сухомлинського школа В. О. Сухомлинського – живильне джерело духовності



Сторінка3/8
Дата конвертації19.01.2018
Розмір1.73 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

Виноградник – улюблене дітище учнів

У центрі шкільного подвір’я, на осонні, розкинувся виноградник, який був також посаджений дбайливими руками Василя Олександровича та учнів.

«Його зовнішній вигляд приваблює і природною красою могутніх кущів-пагонів, що в’ються по дротині, і грон плодів (учні бачать їх протягом трьох місяців) і особливо красою праці. Діти створюють цю красу, живуть нею», – наголошував В.О. Сухомлинський.

Виноградник став гордістю школярів та вчителів, адже на той час у сільських дворах виноград був рідкістю. Лише окремі господарі мали у своєму дворі по кілька цілющих кущів.

Старий колгоспний садівник дуже любив виноградну лозу, яка в нього була в особливій пошані, плекав її, розмовляв з нею, як з живою істотою. І вона щороку щедро дарувала величезні грона запашних і смачних ягід. Тож перш, ніж втілити у життя свою мрію про шкільний виноградник, Василь Олександрович порадився з дідусем. У старого загорілися очі, та й сам він ніби помолодшав. З радістю взявся допомагати: сам вибрав сорти, з учителем біології їздив до знайомих виноградарів, які ділилися саджанцями, викопав удома і приніс до школи кілька молодих кущів.

І ось настав день, коли на підготовлену ділянку вийшли старшокласники. Там їх уже чекали Василь Олександрович, старий садівник, учитель біології. Робота закипіла. Дідусь встигав давати поради, як потрібно копати ямки, скільки перегною всипати чи влити води. Разом з В.О. Сухомлинським посадив перший виноградний кущ. А ще садівник розповідав усе про нього. Школярі дізналися, що виноград користується славою надзвичайної рослини, тому що його плоди, а також продукти його переробки мають цінні лікувальні, смакові і харчові якості.

Про цілющі властивості винограду знали ще стародавні лікарі й використовували в лікувальних цілях певні сорти. І не тільки ягоди, а й кору і попіл лози і сушене листя. Багато стародавніх рецептів і зараз знаходять застосування в народній медицині.

Василь Олександрович познайомив дітей із давньою легендою, в якій розповідається, що якось у сиву давнину викопав один чоловік у лісі лозу і посадив біля свого житла. Вона щедро обдарувала його незвичайними плодами, зібраними в тугі ароматні грона, від яких паморочилося в голові. Так люди почали вирощувати виноград.

Директор наголошував, що праця виноградаря дуже важка й клопітка. Він трудиться з раннього ранку й до пізнього вечора, не маючи відпочинку навіть узимку. Виноград потребує великої уваги до себе, але й сторицею віддячує за нелегкий труд. Той, хто починає вирощувати його, на все життя прикипає душею і серцем до нього.

Як підтвердження цього, можна згадати знамениту кінострічку «Батько солдата», у якій показано, з якою любов’ю грузинський селянин розмовляє з пораненою виноградною лозою, що росте на обпаленій війною землі.

Коли закінчили висаджувати виноградні кущі, учитель трудового навчання зі своїми помічниками встановили опори, натягли рядами дріт, щоб було куди плести свої пагони винограду. Учні середніх класів розпушили в міжряддях ґрунт, сформували навколо кожного кущика лунки для поливу.

Діти із задоволенням працювали у винограднику: поливали рослинки, підв’язували та обрізали лозу. Всі з нетерпінням чекали першого врожаю. Скільки було радості, коли дозріли перші грона!

На святі Хліба поруч із пишними короваями на найпочеснішому місці був і виноград. Та це й не дивно. Адже вирощування хліба й винограду сягає своїм корінням у глибину віків.

Трохи згодом з’явилися в школі розсадники для вирощування саджанців винограду. Вирощені в них рослини передавали учням та жителям селища. Так у дворах павлишан з’явився виноград. Кущі швидко приживалися і ставали окрасою сільських дворів, радуючи господарів. «Грона винограду створюють особливу життєствердну картину, нагадують тому, хто прагне розвіяти сум, про вічне оновлення природи», – підкреслював В.О. Сухомлинський.

Шкільний виноградник став також улюбленим куточком краси у школі.

Крім культурних сортів було висаджено й дикий, (його ще називали, дівочим). Він став окрасою альтанок, Зеленого класу. Три кущі поселилися біля фасаду центрального корпусу. Протягом весни, літа, осені природа кілька разів змінює забарвлення його листя.

Сьогоднішні школярі залюбки обробляють кущі винограду весною та влітку: обрізають та підв’язують лозу, розпушують міжряддя, а восени смакують смачними соковитими гронами. Як і раніше, виноград займає почесне місце поруч із короваями на святковому столі під час проведення свята Урожаю та свята Хліба.

А ще учні часто пишуть про виноград оповідання, вірші, складають казки.


Пихатий Виноград

У шкільному саду ріс Виноград. Дуже пишався він своїми плодами, широким листям та довгими пагонами.

Він так загордився, що ягоди стали кислі, терпкі. Птахам він не дозволяв їх їсти і закривав лапатим листям.

Настала сніжна зима. Голодно і холодно стало пташкам. Смакують вони ягодами калини, горобини. Занудьгував Виноград, засумував, що до нього ніхто не прилітає, та й питає у пташки, що сидить на калині:

  • А чому це ти моїх ягід не їси, адже вони замерзнуть і обсипляться на землю.

А пташка у відповідь:

  • Кислі вони в тебе, Винограде. Боюсь я до тебе підлітати, бо восени ти мене проганяв.

Замислився він над її словами, засумував ще більше і так до весни простояв самотньо під холодними колючими вітрами і морозами.

Навесні, коли ніжне сонечко пригріло землю і звеселило пташок, Виноград радісно розпустив свої бруньки, зашелестів привітно листячком, а восени на ньому дозріли великі соковиті грона, наповнені медовим смаком і ароматом. Весело кружляли зграйки пташок, а він їх привітно пригощав своїми ягодами.

Зрозумів Виноград, що краще бути добрим, а не пихатим.

Воробйов Володимир, 4 клас.


Криниця – джерельна водиця

Важко собі уявити українське подвір’я без криниці. Здавна вона була в пошані у нашого народу. Оспівана в піснях, легендах, переказах, вона увійшла в душу кожного українця.

Чиста, чудодійна кринична вода зцілює втомлених подорожніх, поновлює сили сільським трударям у спекотні дні жнив, дарує радість усім спраглим.

Криниці оберігають, розчищають, щоб криничне джерело не замулилося. А дітям в усі часи наказують, щоб нічого не кидали в неї. Знищити криницю здавна вважається великим гріхом.

Криниця, джерело – це найсвятіше місце, з якого починається життя. Це символ достатку, щедрості, невичерпної людської доброти. Тож недаремно в народі є прекрасне прислів’я: «Хто п’є воду з доброї криниці, той добра людина».

Є криниця і в нашій школі. Вода в ній така смачна, що беруть її не тільки жителі селища, а й приїжджі, бо слава про неї лине далеко за межами Павлиша.

Співають криниці пісню стрункі ялини, посаджені В.О. Сухомлинським та делегацією учнів і вчителів Кормянської школи-інтернату, що в Білорусі. Ніби на варті стоять каштани, звеселяючи весняним цвітом, а далі – виноградник, шкільний сад, куточок лісу. «Недалеко від шкільної криниці росте розлога яблуня. Щороку, коли дерево розцвітає, я милуюся неповторними відтінками рожевих квітів, і мені здається, – ось зараз підбіжить до дерева маленька дівчинка з білявими косичками, усміхнеться й скаже: «Це моя яблуня!», – згадував Василь Олександрович.

Учні шанобливо ставляться до криниці, бо з дитинства знають, що вода потрібна для існування всього живого. З народної творчості, з уроків мислення серед природи засвоюють істину: криниця – символ вірності, безсмертя народного духу, символ України.

Ось фрагмент уроку на тему «Вода – чарівниця», який проводиться для учнів 2-го класу.

Вчителька підводить дітей до криниці і наголошує на тому, що від того, як школярі будуть відповідати на уроці, залежить, чи буде криниця наповнюватися чарівною водицею. А вона в ній чиста і смачна.



  • Пригадайте, діти, твори Василя Олександровича, у яких він писав про воду (Учні називають оповідання «Верба біля ставу», «Крапля води», «Камінь»).

  • Послухайте оповідання «Камінь» і подумайте, яка його тема і основна думка?

  • Який висновок з цього оповідання ви можете зробити для себе?

  • А як би ви вчинили, коли б побачили, що камінь закриває джерельце?

Учениця читає вірш «Джерельце під вербою».

Вчителька продовжує: дуже багато звичаїв, повір’їв, прикмет і обрядів пов’язано в нашого народу з річковою та криничною водою.

Закінчується урок звертанням до школярів:


  • Коли будете умиватися, кожного разу промовляйте такі слова: «Водичко, водичко, умий моє личко».

  • А тепер посмакуємо цілющою водою з нашої криниці, бо ми їй сьогодні додали ще крапельку чарівної сили.

Напившись води, діти дякують криниці.

А на уроці на тему «Треба нахилитися, щоб з криниці води напитися» третьокласники дізнаються про те, чому в багатьох регіонах України воду з криниці дістають за допомогою простого пристрою, що в народі зветься журавель, чому біля криниці часто росте калина або верба.

Вчителька познайомила дітей з легендою, в якій розповідається про давні часи, коли на Україну нападали чужинці:

Одного разу спалили вороги село, отруїли воду в усіх криницях. Лишилася лише старенька хата на околиці, в якій жила вдова з донькою та сином. Вийшла ранком дівчинка, напилася води – впала мертвою, а біля криниці розсипалося червоне намисто. І виросла калина з червоними кетягами.

Вийшов хлопець у сірому полотняному одязі, випив води і перетворився на дерев’яного журавля.

Побачила це мати, завмерла з горя, посивіла з розпачу та й стала сріблястою вербою. З того часу й саджають люди біля криниці або калину, або вербу, а дерев’яним журавлем черпають криничну воду.

Вчителька повідомила дітям, що за народним повір’ям з глибокої криниці можна бачити зорі серед дня. А якщо падає з неба зірка, значить десь замулилося джерело, тому всі повинні оберігати живі криниці, щоб не згасали на небі зорі.

А на уроці мислення серед природи на тему «Криниця» вчителька вдало використовує воду для проведення дослідів.

Дослід 1. Порівняння каменя і води.

Діти приходять до висновку: камінь – тверда речовина, лежить, має форму, сірий.

Вода – рідина, тече, не має форми, безбарвна.

Спільне – це частина неживої природи.

Дослід 2. Колір води.

Учні беруть дві пробірки. В одній – молоко, в іншій – вода: вкладають у них по дерев’яній паличці. В якій пробірці ви бачите паличку, а в якій ні? Про що це свідчить? Вода – безбарвна, прозора.

Дослід 3. Вода – розчинник.

В одній склянці грудочка цукру, а в іншій – камінець. Де ділася грудочка цукру? Зробіть висновок. Вода одні речовини розчиняє, інші – ні.

– Як ви думаєте, чому в різних криницях різний смак води?

– Що залишається в посуді, з якого википіла вода? (Солі)

– У якій воді солі не буває? Вона добувається лише в лабораторних умовах і називається дистильованою.

На таких уроках діти не тільки вивчають, яке значення в житті людини має вода. Учителі виховують у них шанобливе ставлення до криниці, яка напоїть усіх чудодійною водою.
Дуб-велетень

Неподалік від криниці у всій своїй величі красується дуб-велетень із кремезним стовбуром, кору якого проорали глибокі зморшки. Міцне розгалужене гілля підтримує густу розкішну крону, схожу на широкий намет. Він справляє враження могутності, потужності і сили.

Це велике гарне дерево виростили добрі руки Василя Олександровича та його учнів. Восени діти назбирали в лісосмузі жолудів і висадили у шкілці. З нетерпінням чекали весни. Кожного дня дивилися, чи зійшли маленькі росточки.

І ось одного ранку учні побачили, що в кількох місцях з’явилися бліді, тендітні сходи молодих дубочків. Але радість змінив подив, а потім розчарування: майже всі жолуді не проросли. Стурбовані, вони поспішили до вчительки біології, яка пояснила їм, що дуб – дивовижне дерево. Проростає лише незначна кількість жолудів, які лісівники називають щасливими. А В.О. Сухомлинський пізніше з цього приводу зазначав, що «Гілочка верби, яку ввіткнули у вологий ґрунт, дає паростки, перетворюється в дерево, а гілочка дуба засихає! Чому?»

Маленькі рослинки були беззахисні, тому школярі з особливою увагою доглядали за ними, спостерігали за їхнім розвитком.

Пройшов рік, за ним другий, третій… Деревця підростали. На деяких уже з’явилося по кілька гілочок, які тяглися до неба. Вони були такі тонесенькі, що було дивно, як тільки тримаються на них великі фігурні листочки.

Непомітно промайнуло п’ять років. Одного дня В.О. Сухомлинський разом з учнями прийшов до шкілки. Обережно, щоб не пошкодити коріння, викопали саджанці, а один дубок лишили. Вчителька біології пояснила, що його посадять в іншому місці, на подвір’ї школи, а де саме, вирішать школярі. Викопані деревця висадили біля шкільного стадіону.

На другий день посадили і той дубок, що лишився. Вибрали місце неподалік від криниці. Він став улюбленцем дітвори. Їм так хотілося, щоб деревце росло швидше. Поливали його, розпушували навколо землю, забили дерев’яний кілочок і акуратно підв’язали стовбур, щоб не зламав вітер, обгородили його.

На таку турботу дубок відповідав безмежною вдячністю: з кожним роком піднімався все вище й вище, тягнувся до сонця, ставав міцнішим, витривалішим. І це тішило всіх.

Пройшли роки, доки маленький дубок перетворився на міцного, високого, гордого красеня.

Весною він повільно похитує різьбленим листям від ніжного подиху весняного вітру, розпускаючи повислі сережки суцвіть. У літню спеку стає надійним місцем, де можна сховатися від палючих променів сонця.

Восени золотистим дощем, обсипаючи землю, падають маленькі жолуді. На льоту вони гублять свої чашечки-беретики, ніби вітають землю в надії на продовження славного роду дубів.

Холодними осінніми ранками, коли сизий туман огортає все навколо химерною пеленою, здається, сидить біля дуба старий-престарий дід Осінник. Вийшов із казки Василя Олександровича «Дід Осінник», та, втомившись, присів на хвилинку і ненароком задрімав.

А взимку під холодними пронизливими вітрами дуб журливо скрипить, наче співає в задумі якусь нікому не відому пісню, листя, що висить на гілках майже до весни, стукає одне об одне, начебто намагається зігрітися.

Насунувши ледь не до землі химерну снігову шапку, він нагадує старого-престарого дідугана-чаклуна. Але величі своєї він не втрачає ніколи.

Під крислатим деревом любив відпочивати В.О. Сухомлинський, обдумуючи свої твори, задуми.

Ніби вартовий, охороняє дуб шкільне подвір’я, радісно вітає щоранку маленьких непосидючих школярів, безтурботних підлітків і поважних старшокласників, постійно заклопотаних учителів.

Білки, які поселилися у шкільному куточку лісу, залюбки влаштовують свої ігри на його гілках. Із захопленням, про щось перемовляючись, поглядають на поважного сусіда зеленокоса берізка, ялинки у своїх смарагдових колючих хустинках і сором’язлива груша. Коли вона вкривається білопінним цвітом, а дуб одягає ошатний зелений піджачок, вони схожі на казкових наречених, так тісно переплітаються своїм гіллям. А привітливі каштани вітають їх вінчальними свічками своїх квітів.

Це ще один улюблений куточок наших школярів. З великим задоволенням вони збирають жолуді, щоб зробити з них чудернацьких чоловічків і химерних диво-звірів для шкільної виставки виробів із природного матеріалу. З красивих різьблених дубових листків створюють аплікації. Та найбільше їм до вподоби бути біля красеня, коли вчителі проводять для них уроки мислення. Ось другокласники, з’юрмившись біля дуба, тамуючи подих, слухають розповідь учительки про те, що дуб у багатьох народів світу шанується як символ могутності, мудрості, довголіття, тому ставляться до нього з любов’ю і пошаною, і вважають, що це дерево найкрасивіше. Це іде урок мислення на тему «Ой ти дубе розкудрявий, лист на тобі рясний».

Вчителька повідомляє дітям, що на уроці вони будуть говорити про розвиток і ріст дуба, дізнаються про особливості цього дерева, про використання дубової деревини людиною, прослухають оповідання павлиського Добротворця та відшукають свою казочку.

- Давайте поспостерігаємо за дубом.

- Де він росте?

- Який наш дуб?

- Як розташувалися гілки дуба?

- Яка у нього крона? На що вона схожа?

- Як ви гадаєте, чому дуби ростуть повільно?

Школярі з цікавістю дізнаються, що молоде дерево не квапиться тягнутися вгору, воно спершу занурює своє міцне кремезне коріння глибоко в землю. Лише сформувавши надійну кореневу систему, дубочок з 8-9 років починає нарощувати стовбур і крону. За рік дуб підростає лише на півметра, а стовбур потовщується на 1-2 см.

- Чому ж дуби такі міцні?

- Зверніть увагу на стовбур дерева. Який він?

- Чим покритий?

- Розгляньте кору дуба, проведіть по ній рукою, що можна про неї сказати?

- Чим корисна кора дуба?

- Що ще цінне у нього?

- Де використовують деревину?

Потім учителька повідомляє, що плодоносити дуб починає у віці від 15 до 60 років, щедро дарує урожай кожні 4-8 років. Вона пропонує взяти жолуді і розглянути їх.

- На що вони схожі?

- Якого кольору?

- Що в них в середині?

- Коли дозрівають плоди?

- Чи може із жолудя прорости деревце?

- Чому у лісі є молоденькі дубочки, а у нас немає?

Діти дізналися: слов’яни вірили, що дуби росли ще до того, як був створений світ. В одній легенді розповідається: «У той час, коли не було ні землі, ні неба, тільки саме синє море, серед нього стояло два дуби, а на них сиділо два голуби. Птахи опустилися на дно моря, добули піску та каміння, і з них створили землю, небо і небесні світила».

Особливо зацікавила дітей інформація вчительки про те, що в селі Верхня Хортиця височить старезний дуб-велетень, вік якого – понад вісімсот років. Ще за часів Київської Русі з брунатного жолудя проклюнувся паросток і перетворився на могутнє розлоге дерево. Під ним проходили слов’янські племена, відпочивали запорожці перед воєнним походом. Розповідають, що саме під цим дубом вони писали дошкульного листа турецькому султану. Бачив дуб і лихоліття Великої Вітчизняної війни.

Потім учителька розповідає, що Василь Олександрович теж дуже любив це могутнє дерево, написав про нього казки, оповідання: «Жолуді для діброви», «Матвіїв дуб», «Дуб під вікном», «Дуб-пастух», «Дуб на дорозі».

Потім діти інсценізують оповідання видатного педагога «П’ять дубів».

Діти читають підготовлені поезії і починають роботу над складанням казки.

Вони працюють у трьох групах. Кожна група має своє завдання. Одні складають казку «Пригоди маленького жолудя», інші – твір-мініатюру «Дуб», треті – казку «Ялинка і Дуб» за запитаннями та опорними словами.

Чарівні куточки краси на шкільному подвір’ї. Вони ще й досі пам’ятають В.О. Сухомлинського, який лишив по собі слід вічний в Україні та далеко за її межами – Павлиську школу, яка сьогодні носить його ім’я.


РОЗДІЛ 2. Творчість – могутній стимул духовного життя (В.О. Сухомлинський)
Творчість – це незримі ниточки,

що об’єднують серця.

В.О.Сухомлинський
Формуючи творчу, мислячу особистість дитини, необхідно розвивати стійкий інтерес до знань, потребу в їх самостійному пошуку, тому вчителі початкових класів будують уроки так, щоб кожен учень почувався дослідником, який самостійно здобуває знання, мав змогу зіставляти, порівнювати, шукати й знаходити істину. Розвиткові творчих здібностей учнів сприяють різноманітні форми, методи та види роботи як на уроках, так і в позаурочний час. Учителі використовують різні види роботи: індивідуальну, фронтальну, кооперативну, у парах, у малих і великих групах.

Щоб розвивати творчі здібності дитини, необхідно змусити її мислити. «Умійте примусити її дивуватись», – радив В.О. Сухомлинський. Цьому в значній мірі сприяють уроки мислення серед природи, які вчителі початкових класів проводять протягом року.

У природі він вбачав одвічне джерело дитячого розуму, фантазії та словесної творчості. Розвиток творчих здібностей не уявляв без активного спілкування учнів з природою, вважаючи, що образ, емоція і слово під час уважного споглядання явищ природи зливаються в органічній єдності. Василь Олександрович підкреслював: «Кожна дитина за своєю природою – поет, але щоб у ній заграла поетична струна, щоб відкрилось джерельце творчості, її треба вчити спостерігати, помічати численні відношення між речами, явищами». Ось чому саме уроки мислення серед природи, започатковані Педагогом, мають великий потенціал для розвитку творчих здібностей дітей.

Робота проводиться у послідовності, на яку вказував В.О. Сухомлинський: побачити, відчути, назвати словом. Спочатку вчителі обирають такі об’єкти спостереження, які можуть захопити дітей. Краса слова, як і краса побаченого куточка природи, пробуджує у школярів інтерес. Наступний етап – підбір питань, що спрямовують хід дитячого мислення. Після спостережень і відповідей на них діти працюють над словом, розвиваючи таким чином своє образне мислення.

Наприклад, у ході проведення уроку «Стежками осені» вчитель запитує дітей:


      • Які прикметники можна дібрати до слова осінь? (Замріяна, золотаво-сонячна, чудова, золота, різнобарвна, багата, золотокоса, щедра, особливо мила і ніжна, як чудова мелодія)

Якщо діти підібрали гарні слова для опису осені, значить вони побачили усю її урочисту красу, відчули ту ніжну і милу мелодію, в якій поєдналися чарівність барв теплого літа з першим подихом зимових холодів.

Заключним етапом уроку є усне складання творів на основі спостережень. Найчастіше – це створення казки, що є одним із важливих джерел творчості дитини, формування естетичних почуттів і, водночас, засіб її розумового розвитку.

Як народжується казка на уроці? Після спостережень учителі пропонують дітям скласти казку, пригадуючи, з яких частин складається текст (3-4 кл.), нагадують, що в казках усі розмовляють: і пташка, і сонечко, і травинка, і листочок, і дерева.

Проводиться підготовча бесіда.



      • З ким би ви порівняли осінь? (З гарною дівчиною)

      • Якою ви її уявляєте? (Пишна, одягнена в золотий наряд, з вінком на голові, з кошиком у руках)

      • Що ж робить осінь у саду? (Дерева одягає у святкове вбрання, стелить золотий килим під ноги людям)

      • Як люди ставляться до осені? (Дякують їй за цю дивовижну красу та щедрий урожай)

Потім діти добирають заголовок до казки і переказують її.
Осінь-чарівниця

Йде по землі гарна, пишна дівчина. На ній розкішне вбрання. На голові віночок із золотих колосків та осінніх квітів. В одній руці вона несе кошик, в якому червонобокі яблука, соковиті груші, сливи, солодкий виноград. А в другій – чарівну паличку. Тільки доторкнеться нею красуня Осінь до дерев, так і одягне їх у святкові шати. Махне чарівною паличкою – вся земля золотим килимом покривається. Різними кольорами переливається він на сонці.

Іде щедра Осінь і пригощає людей своїми дарами. А вони дякують їй та врожай вихваляють.

Якщо казку складають учні 1-2 класів, то крім запитань може бути поданий вчителем початок, основна частина, або кінець. Кожен учень стає учасником спільного пошуку. Підібравши слово, склавши речення, школярі, таким чином, піднімаються вище на сходинку в розвитку своїх творчих здібностей.

Діти знаходять у природі свою казку, оповідання або складають вірш за побаченим і почутим на уроці. Потім оформляють збірочки дитячих казок, оповідань, поезій. Ось один із віршів учениці третього класу Марченко Юлії.
Подих осені

Летить, летить осіннє листя,

Лягає ковдрою до ніг.

Дерева в жовтому намисті,

І чути десь дитячий сміх.
Радіють діти чарівниці,

Яка фарбує все навкруг.

Летять листочки, наче птиці,

Мандруючи за виднокруг.
Червоне, золоте, барвисте –

Яка краса! Це диво з див!

Здається всім, що це не листя,

А подих осені ходив…
Учителі широко практикують різні завдання творчого характеру. Так, під час проведення уроку мислення на тему «Зима-чарівниця» учні працюють у групах, виконуючи різні завдання: одні складають «Асоціативний кущ» до слова «зима» (мороз, сніг, заметіль, сніжинки, лід, радість, ковзани, відпочинок, Новий рік, подарунки, свята), інші – виконують вправу «ґронування» (Зима (яка?) холодна, морозна, казкова, сніжна, загадкова, весела, чарівна, кришталева. Зима (що робить?) морозить, зачаровує, сковує, щипає, приносить, накриває, одягає, злиться.) Треті отримали завдання скласти вірш, або написати твір – мініатюру за опорними словосполученнями зима - чарівниця, мовчазні дерева, зимова врода, кришталеве сяйво, пухнаста ковдра. Подаємо зразок такого твору.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

Імені в. О. Сухомлинського школа В. О. Сухомлинського – живильне джерело духовності iconПедагогічної освіти імені василя сухомлинського
В. М. Нудний, заступник директора з навчально-організаційної діяльності коіппо імені Василя Сухомлинського
Імені в. О. Сухомлинського школа В. О. Сухомлинського – живильне джерело духовності iconДержавна науково-педагогічна бібліотека україни імені В. О. Сухомлинського
Ювілейні дати книжок видатного українського педагога В. О. Сухомлинського
Імені в. О. Сухомлинського школа В. О. Сухомлинського – живильне джерело духовності iconВ. О. Сухомлинського наукова бібліотека українська та зарубіжна література постмодерної епохи Науково-допоміжний бібліографічний покажчик Миколаїв 2014
Наукова бібліотека мну імені В. О. Сухомлинського; укл. Гордєй С. С. Миколаїв, 2014. 86 с
Імені в. О. Сухомлинського школа В. О. Сухомлинського – живильне джерело духовності iconЖиття та діяльність В. О. Сухомлинського в періодичних виданнях
Виноградська Е. Пізнання через радість. (Про В. О. Сухомлинського) // Прапор. – 1970. – №12. – С. 92-94
Імені в. О. Сухомлинського школа В. О. Сухомлинського – живильне джерело духовності iconЗміст Вступ розділ I. Життєвий І творчий шлях В. О. Сухомлинського
Соціально – історичні умови встановлення педагогіки В. О. Сухомлинського
Імені в. О. Сухомлинського школа В. О. Сухомлинського – живильне джерело духовності iconПідготувала Вчитель початкових класів
Обладнання: портрет В. О. Сухомлинського, плакати, вислови В. О. Сухомлинського, виставка книжок, квіти
Імені в. О. Сухомлинського школа В. О. Сухомлинського – живильне джерело духовності iconВ. О. Сухомлинського В. О. Сухомлинський
Упорядник Заліток Л. М., канд пед наук, заст директора з наукової роботи днпб україни ім. В. О. Сухомлинського
Імені в. О. Сухомлинського школа В. О. Сухомлинського – живильне джерело духовності iconЦілую руки матері святі
...
Імені в. О. Сухомлинського школа В. О. Сухомлинського – живильне джерело духовності iconУрок Доброти за творами В. О. Сухомлинського
Обладнання: Крилаті вислови, прислів’я про доброту, твори В. О. Сухомлинського, тематичні малюнки, картки з ситуаціями, сердечка
Імені в. О. Сухомлинського школа В. О. Сухомлинського – живильне джерело духовності iconІмені в. О. Сухомлинського



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка