Імені в. О. Сухомлинського школа В. О. Сухомлинського – живильне джерело духовності



Сторінка6/8
Дата конвертації19.01.2018
Розмір1.73 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

Рідний край

Крокую рідним краєм, ніби раєм.

Трава зелена тулиться до ніг.

Ніхто не знає, скільки за століття

Протоптано життєвих тут доріг.
Куди не глянь – лани широкополі,

Стоять достиглі, жовті пшениці,

І жайворон над ними – вісник долі,

Свої пісні дарує, мов у сні.
Колише колоски легенько вітер,

Як добра матір колихає немовля.

Радію, краю мій, що я живу тобою,

Твоя краса зі мною розмовля.
Не проміняю я на золото і срібло,

Не проміняю я на чужоземний рай

Оцю мою маленьку Батьківщину –

Мій рідний, чарівний Павлиський край!

Мокрих Наталія, 9 клас



Ностальгія

За вікном тиха осінь,

Павутина пливе…

Скільки років по смерті

Він між нами живе!
Тут при вході у школу

Дітвору зустрічав.

Там з криниці пив воду

І ялинки саджав.
У знайомій альтанці

Учням казку читав,

А он там, за селом,

Сонця схід зустрічав.
Вів у поле малечу

Пізнавати світи,

Серед квітів, травинок

Вчив ту казку знайти.
Он дівча-горошина

Тонку думку пряде,

А із неба сміється

Сонце їй золоте.
Те було не зі мною,

Та по духу близький

Рідний вчитель мій -

Педагог Сухомлинський.

Тімощук Альона, 9-А клас




Рідній школі

На краю Павлиша прихилилась

У квітучім зеленім саду

Моя школа, неначе втомилась

І знайшла відпочинок ось тут.

Вона тихо на схилах присіла,

Щоб побачити дивну красу,

Співу пташки малої зраділа,

Що збирала на квітах росу.

Усміхнулась і всім прошептала:

«Це і доля, і щастя моє».

Залишилось пройти ще немало,

Та в душі лиш добро виграє.

Сміх дитячий завжди тут лунає,

Пісня щира у серці бринить.

Тільки школа про кожного знає

Й пам’ятає цю радісну мить.

Відпочила, звелася на ноги,

Простягла свої руки у вись.

Перед дітьми життєві дороги

Рушником до небес простяглись…

Ненашева Юлія, 10 клас



Я – українка

Щаслива я, що народилась в Україні,

Що корінь роду мій – ось тут.

У Павлиші, в моїй родині,

Що радість і тепло мені дають.
Мій край – найдивовижніший у світі.

Куди не кинеш оком – скрізь краса!

І хай дарує кожному привітно

І затишок, і доброту, і чудеса!
Хай кожен українець має гордість

За свій народ, за землю, за сім’ю.

Нехай плекає в серці мудрість,

Щоб Україну берегти свою.

Сіра Яна, 10 клас



Веселкова Вкраїна

Моя Україна – небесна блакить,

Тендітна волошка у полі,

І пісня, що з маминих уст бринить,

І смуток нашої долі.
Тернистим шляхом пройшла вона,

Моя молода країна.

Для кожного мила своя сторона.

Для мене – ти в світі єдина!
Вкраїно! Веселко у небі ясна!

Ти барвами сяєш чарівно.

Хай завжди квітує твоя краса

І доля хай буде прихильна.

Сіра Яна, 10 клас



То щастя…

Я з гордістю звусь українкою.

І що б не було у житті,

Та навіть упасти сльозинкою

У ріднім краю в самоті –

То щастя…
Я хочу полинути пташкою

В небесну ясну блакить,

Чи вирости в полі ромашкою

У ріднім краю хоч на мить –

То щастя…
Чи променем сонця спуститися,

А чи вітерцем легким.

У ріднім краю залишитися

І бути дощем рясним –

То щастя…

Сіра Яна, 10 клас



Мій рідний край, моя земля

Мій рідний край, моя земля,

Поля твої розкішні,

Ліси твої такі густі,

Озера прозорі та чисті.

Оберігаємо все це ми.

Земля твоя родюча

До праці нас привчає,

І вірити в майбутнє

Вона нас закликає.

Вона, неначе мати,

Теплом нас зігріва -

Усе це моя рідна

Кіровоградщина.

Маховська Катерина, 11 клас



Учитель

Він жив, творив і працював

У рідній школі до останку.

Любив дітей і научав,

Щоб те маля ще змалку

Любило поле, ліс і луки,

Любило річку і стежки,

Любило матінку і труд,

Любило небо. І ось тут

Він жив усе своє життя,

І працював до забуття.

Ось тут вливав в душу дитини

Любов до рідної країни,

Творив добро, творив життя

І наше світле майбуття.

Нурхаметова Анастасія, 11 клас



Твори добро

Ти усміхнися небу,

Усім, хто біля тебе:

І братику, й сестричці,

І сонечку, й травичці.

Люби усіх довкола,

Удома та у школі,

І ця любов із неба

Повернеться до тебе.

Прощай дрібні образи

І помирись одразу.

Хто вміє всім прощати,

Сильнішим здатний стати.

Твори добро, дитино,

І у твоїй родині

Воно знайде домівку

Віднині і довіку.

Іванов Ярослав, 11 клас



Рідний край

Мій рідний край - Кіровоградщина…

Це прадідів безцінна спадщина.

Тут річка зачаровує красою,

Повітря нас лікує чистотою.

Ліси і запах цвіту берегів,

Так манить неймовірний спів птахів.

Тут перший крок в житті я подолала,

І перші тут слова я промовляла.

І мама завжди закликає: «Пам’ятай

Кіровоградщину - цей незабутній край».

Бо рідне серцю тут село,

У ньому нам завжди приємно й весело.

Павлиш. Село таке прекрасне,

І кожен двір тут, ніби казка.

А ще поля є колосисті,

Біля будинків квіточки барвисті.

Ще школа радості є у селі,

Про неї Сухомлинський дбав завжди.

Садочок матері він з дітьми посадив,

Дітей любив, їх грамоти учив.

Це був прекрасний диво-педагог,

Для школи і батьків він був, як Бог.

Та й що тут ще казати?

Він жив і житиме в Павлиській кожній хаті.

Про нього завжди будем пам’ятати,

Як він учив про сад і школу дбати.

Тому люблю я палко рідний край,

І ти, мій друже, теж про це не забувай!

Горайко Вікторія,11 клас

* * *

Є рідна мова в кожного своя,

А українська мова – це моя.

Її я починала вчити з букваря,

І кожне слово – пісня солов’я!
Коли я чую мову цю прекрасну,

Не вірю, що у світі є такі,

Які цураються такої мови красної

І думають, що є ще краща на землі.
Все починалося із неї, колискової,

Із пісні мами, мовою рідні.

І перше слово кожен промовляє

По-українськи, будучи дітьми.
Навчайся прославляти рідну мову,

Бо в світі кращої ніде нам не знайти.

Навчай дітей, онуків, всіх навколо,

Що мова в нас навіки є одна.
І де б життя мене не відправляло

У інші гарні села і міста,

Не забувай, як мама нас навчала,

Що мова рідна в тебе є одна.
Коли лунає мова солов’їна,

І ти стоїш із гордістю в душі,

То крикнуть хочеться: «Спасибі, Україно!

За мову милозвучної краси».

Горайко Вікторія,11 клас



Я вірю в силу слова

В душі народу ти перлина,

Ти розцвітаєш, мов калина,

Гарнішаєш із року в рік,

І квітнуть будеш цілий вік.
Ти, мово, душу зчарувала,

І словом гучним милувала,

Нас научила вільно жити,

Джерельну воду твою пити.
О українська моя мово!

Я величаю твоє слово,

Я вірю в силу джерельця

І в щиру відданість митця.
Митця, що душу не жаліє,

Тебе, як донечку леліє.

Тобі все серце віддає -

Візьми ж ти, рідна, і моє.

Горайко Вікторія,11 клас



Стежина в життя

Моя стежина йде від самого порогу

Хатини, що ніяковіє на горі.

Вона покаже до майбутнього дорогу

І стане другом на віки мені.

Веде мене стежина від родини,

Від лісу, від струмка, від берегів.

Від дуба, журавля і від калини,

Від люблячих очей моїх батьків.

Вона мене крізь юність приведе

До нового незвіданого світу.

І знову я почую, як Дніпро реве,

І буду милуватися бузковим цвітом.

Єрьоміна Ілона, 11 клас


Осінній сум

Сиві нитки дощів

Тягнуться знов до землі.

У чужий край відлітаючи,

Плачуть в ключах журавлі.

Випите літо до дна,

Посіріла неба блакить.

Осінь! Яка ж ти сумна!

Та як тебе не любить!

Ти плачеш сьогодні дощами,

В обійми береш жовте листя…

Шкодуєш за тими літами,

Які можуть тобі лиш сниться…

Я візьму ось цю мелодію,

Напишу до неї слова.

Хай дарує усім гармонію,

А осінню печаль розвіва.

Єрьоміна Ілона, 11 клас






РОЗДІЛ 4. Павлиська школа – це доля і щастя моє.
Школа – світ душевних доторкань.

В.О.Сухомлинський
У Павлиській школі ім. В.О. Сухомлинського я почала навчатися із 6 класу. Але на все життя в мене залишилися найкращі спогади про неї.

Школа зустріла мене святковим осіннім вбранням: на клумбах палахкотіли чорнобривці, айстри, сальвії,берізка вплела в свої коси першу позолоту, у шкільному саду весело визирали з-поміж листя червонобокі яблука, жовті груші, у винограднику висіли запашні грона винограду. Школа нагадувала незвичайне містечко, що мене дуже здивувало. Я жодного разу не пожаліла про те, що потрапила в цю чудову школу. Вона стала для мене другим домом. Все найкраще, найрозумніше я взяла саме тут.

А який чудовий був у нас клас. Ми спілкувалися, переживали, раділи і підтримували один одного.

Кожен шкільний день приносив щось нове, незвичайне: цікавий урок хімії чи зворушливу лірику нашого Кобзаря, мудрі закони фізики чи нові відкриття з біології та географії. А як ми любили уроки фізкультури, музики, обслуговуючої праці!

Із трепетом згадую шкільні вечори, змагання, конкурси, фестивалі. На все життя запам’ятала команду КВК «Капітошки» і наші перемоги.

Шкільні роки проминули так швидко. І увесь час поруч із нами були наші вчителі. Вони створили для нас усі умови, щоб ми навчалися, пізнавали нове. Вони плекали з нас людей, готували до майбутнього життя. Завдяки нашим учителям ми навчилися думати, висловлювати свої почуття, виправляти свої помилки.

Спогади про школу, вчителів – найкращі, найтепліші, сповнені радістю і особливим щемом про найкращі роки мого життя.

Ніколи не забуду той прекрасний час, своїх однокласників, своїх учителів.

Школа допомогла моєму становленню. І тим, чого я досягла, я завдячую саме моїй школі і моїм наставникам.

Дякую вам, мої найкращі вчителі, і тобі, моя найкраща Павлиська школо!



Ігнатьєва Катерина Леонідівна,

випускниця 2005 року

Шкільне дитинство… Воно неповторне, тому залишається з нами назавжди. Жаль тільки, що лише у спогадах.

За час навчання у Павлиській загальноосвітній школі я зрозуміла, що це дійсно мій другий дім, де працюють люди особливі, мудрі, творчі, талановиті, ерудовані, добрі і вимогливі.

Особливо запам’яталася мені О.І. Литвиненко, наш класний керівник. Це була чудова, добра, інтелігентна жінка. На її обличчі завжди сяяла привітна усмішка, а очі випромінювали любов до нас.

Для нас вона була взірцем порядності. Всі учні нашого класу прагнули бути схожими на неї, поспішали на її уроки, щоб знову і знову поринути в чудовий світ української мови та літератури. Учитель від Бога, авторитетний наставник. Її уроки виділялися особливою атмосферою спілкування, оригінальністю викладу матеріалу. А як чудово вона співала, як задушевно читала поезії Лесі Українки, Ліни Костенко, В.Симоненка!

Я вдячна долі за зустріч зі школою, з плеядою педагогів, що в ній працюють, вдячна Василю Олександровичу за його мудрі настанови й повчальні казки та оповідання.

Хай доля береже Вас, шановні вчителі. Здоров’я вам і творчого злету, щастя та людської поваги.

Корабльова Анна Володимирівна,

випускниця 2007 року
Кожен учень нашої школи виховується в творчій, доброзичливій атмосфері, що допомагає розвитку багатогранної особистості, формуванню кращих людських якостей.

У такій атмосфері неможливо не навчатись і не працювати. І я навчалась. Моїм прагненням були не лише оцінки, а й глибокі знання, які допоможуть у здобутті професії. І такі знання мені дали мої учителі.

Пам’ятаю останній шкільний урок, який для нас, випускниківків, провели у педагогічно-меморіальному музеї В.О. Сухомлинського. Саме тоді ми усвідомили, що стоїмо на порозі дорослого життя… Наші вчителі закликали нас не забувати школу, яка нас навчала і виховувала, яка подарувала нам багато радісних моментів, яка випускає нас у доросле життя…

І саме в 11 класі, на уроках інформатики, які вела молодий спеціаліст Гондзя Леся Вікторівна, в мене з’явилось бажання не лише навчатись самій, а й вчити інших. Поступила до Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка на фізико-математичний факультет. Через 5 років, повертаючись у стіни рідної школи, де все знайоме і близьке, зрозуміла всю значимість тих слів, сказаних нам на останньому уроці.

Уже не повернеш отих безтурботних шкільних років. Уже не бачиш своїх однокласників кожен день, та і школа вже для мене змінилась, але спогади залишаться в серці назавжди…

Болбас Аліна Анатоліївна, випускниця 2005 року, вчитель математики та інформатики Павлиської ЗШ І-ІІІ ступенів № 1 ім. В.О. Сухомлинського
Життя прожити – не поле перейти. Важка та довга дорога, але, зупиняючись в якусь мить, повертаєш свій погляд у минуле і розумієш, що воно було лише миттю, яскравим спалахом, немов блискавиця, феєричним та швидкоплинним.

Дитинство… Юність… Урок… Перерва… Перший дзвінок… Останній дзвінок… Вірні друзі… Випускний бал… Усі ці слова родом із шкільних років і є незабутніми в житті кожної людини. Хіба можливо забути період власного життя тривалістю в 11 років, період безтурботного дитинства, період становлення тебе як особистості! І лише почувши свій останній дзвінок, відкружлявши у випускному вальсі, зробивши перші кроки в самостійне життя, починаєш глибоко усвідомлювати важливість років, проведених за шкільною партою.

Мені дуже пощастило, що я навчався у Павлиській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 1 ім. В.О. Сухомлинського. Наша школа особлива!

Сад Матері, каштанова, горобинова, бузкова алеї утворюють м’які зелені сутінки навесні і біле мереживо гілок взимку. Красиві квіткові клумби, альтанки, бесідки, шкільна теплиця, Зелений клас, широкі зручні лави підсилюють подібність цього місця до парку. У нашій школі продовжуються традиції, започатковані Василем Олександровичем Сухомлинським. Тому щороку проводилися безліч свят: свято Казки, свято Урожаю, свято Книги, свято Матері, свято Квітів та інші. Скільки щасливих днів ми, учні, прожили разом!

У мене лишилися про школу найсвітліші спогади, і навіть зараз, у снах, я часом проходжу її коридорами, бачу своїх однокласників, учителів… Пройшло майже два роки, як я закінчив школу. Проте ніколи не забуду вчителів, які дуже серйозно ставилися до своїх предметів, але разом із тим, могли нас розважити добрим жартом, заохотити до роботи лагідною посмішкою. Ми відчували до себе довіру з боку вчителів, і це стало основним принципом взаємин між нами. З гордістю можу сказати, що наші вчителі давали якісні знання, бо більшість випускників 2011 року вступила на навчання до вищих навчальних закладів.

«Ніколи не повертайся туди, де тобі було добре», – сказав Хемінгуей. Але я з ним не згоден. І хоча світлий смуток і ностальгія проймають душу, коли я приїжджаю до моєї школи, все одно зустріч із минулим – це завжди свято.



Лук’яненко Максим, студент ІІ курсу Київського національного університету харчових технологій
Школу я закінчила в 1994 році. Найяскравіші згадки про неї в мене пов’язані з першою вчителькою. Завдяки старанням Людмили Іванівни наш клас був дружним, організованим, у колективі панувала доброзичлива атмосфера, тому щодня хотілося йти до школи. Запам’яталися мені уроки мислення серед природи. Гаразд не розуміючи, що означає саме слово «мислення», ми вчилися встановлювати причинно-наслідкові зв’язки в природі й пізнавали світ навколо нас.

Ми, учні, брали активну участь у житті школи. Першою великою й значною подією, яка залишила слід у моїй пам’яті, було свято Врожаю. На шкільній ділянці нам виділили трохи землі, старшокласники скопали її, а ми разом з учителькою власноруч посіяли пшеницю, а потім старанно доглядали її: взимку ставили щити для снігозатримання, весною прополювали бур’яни, а коли довго не було дощів, то й поливали. Ми вже були четвертокласниками, тому це нам було під силу. Коли пшениця дозріла, скосили й обмолотили її, а наші батьки відвезли до млина, з борошна спекли величезний коровай і смачні пиріжки. Коли все було готове, зійшлися на свято. На столі були всі дари осені, а мої однокласники, раді та щасливі, співали, танцювали, декламували вірші, розважалися, смакували всім, що зібрали в шкільному саду Матері. Це було справжнє свято праці, і всі пишалися з того, що «виростили» паляницю своїми руками.

У школі у великій пошані була книга. На найчільнішому місці у коридорі висів портрет В.О. Сухомлинського, прямо при вході, а поруч – його вислови про мову. Я пригадую такий: «Школа стає справжнім осередком культури лише тоді, коли в ній панують чотири культи: культ Батьківщини, культ людини, культ книги, культ рідного слова». Цей вислів часто звучав і дома з уст мами, яка працювала разом із В.О. Сухомлинським. Та й наша домашня бібліотека налічувала біля трьох тисяч книг. Щорічно в школі проводилося свято Книги, на яке ми приходили з томиком улюбленого письменника. Найбільше мені подобалися уроки словесності. Саме художня література вчить бачити красу, велич і горе людини, виховує почуття прекрасного і відразу до потворного.

Навчаючись розуміти літературу, я глибоко пізнавала життя. Знання, одержані на цих уроках, знадобилися мені в моїй професії.

Цікавими для мене були й позакласні заходи: предметні тижні, вечори, конкурси, заочні подорожі. Ми писали казки, оповідання, вірші, виступали з ними перед учнями школи, їх друкували на шпальтах газет. У 1993 році я брала участь в обласному семінарі молодих літераторів. Безперечно, підготувала мене до нього школа, вся та система роботи, яка проводилась педагогічним колективом для розвитку творчих здібностей школярів.

Робота будувалась на такому рівні, що залишала добрий слід у наших серцях на все життя. Пам’ятаю, як під керівництвом учителя української мови й літератури ми створювали кімнату-музей «Літературна Кіровоградщина»: листувалися з письменниками-земляками, збирали експонати, організовували зустрічі. Не передати словами тієї радості, яка опановувала нами, коли ми читали листи від письменників чи подаровані ними книги. Яке це було чудо, наприклад, побачити в сільській школі автора книги, яка вивчається за програмою!

Після школи я успішно закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, одержавши диплом магістра, захистила дисертацію. За все, чого досягла в житті, завдячую рідній школі.

Гришина Сніжана Володимирівна, випускниця 1994 року
Від школи я живу далеко, тому вперше переступила її поріг тоді, коли бабуся (мої батьки загинули в автокатастрофі) взяла мене за руку й привела в перший клас. І першим враженням було те, ніби я потрапила в казкове містечко: дев’ять ошатних будинків, рівні тротуари, алеї, великий сад, виноградник, квітники, а на землю ніби хто кинув розкішний зелений килим споришу. Пахло свіжістю, хоч поза школою вся трава поруділа від палючого сонця. Подвір’я чисте і впорядковане. У такій школі хотілося навчатися, такою я запам’ятала її на все життя.

Перша вчителька, перші уроки, нові товариші – це теж ніколи не забудеться.

Школа – це як маленька держава, у ній свої громадяни (школярі), свій устрій, і живе вона теж за своїми законами.

Активне життя учнів починається після уроків. Мені запам’яталося, як у 5 класі ми готувалися до проведення свята Квітів. Це – традиція школи, тому проводили ми його і в початкових класах, але тоді все за нас робили батьки: діставали й приносили до класу букети, вази для квітів, складали композиції, а тепер все це треба було робити самим.

По-перше, квіти повинні бути найкращі й вирощені біля своїх будинків, по-друге, композиції квітів - це не просто букет, який поставили у вазу, отже, треба було йти в бібліотеку, читати літературу, виписувати відповідні слова, уміти розказати про свою композицію. Спрямовував нашу роботу класний керівник.

Навчання в школі – це шлях становлення особистості. Для нас, дітей, були створені всі умови для всебічного розвитку.

У школі треба було багато працювати фізично. Коли я згадую про це, то тепер, ставши дорослою, дивуюсь, як усе розумно було організовано. Мабуть, саме тому будь-яка робота приносила задоволення, і працювали ми з охотою та ентузіазмом. У нашому класі виробився принцип: якщо працювати погано, то краще за роботу зовсім не братись. Нам доводилось збирати насіння квітів, а потім висівати їх у теплиці й на клумбах, пізніше – рятувати від засухи й бур’янів, садити й обрізати дерева та кущі, прибирати шкільне подвір’я. Це було напруження не тільки рук, а й душі, а під кінець навчання в школі ми були вже готові до вибору професії. Разом із нами росли й наші дерева та кущі, і коли я зараз приходжу до школи, то обов’язково знаходжу своє дерево, дивлюсь на квітники й думаю: тут є й моя праця. Я люблю тебе, школо!



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

Імені в. О. Сухомлинського школа В. О. Сухомлинського – живильне джерело духовності iconПедагогічної освіти імені василя сухомлинського
В. М. Нудний, заступник директора з навчально-організаційної діяльності коіппо імені Василя Сухомлинського
Імені в. О. Сухомлинського школа В. О. Сухомлинського – живильне джерело духовності iconДержавна науково-педагогічна бібліотека україни імені В. О. Сухомлинського
Ювілейні дати книжок видатного українського педагога В. О. Сухомлинського
Імені в. О. Сухомлинського школа В. О. Сухомлинського – живильне джерело духовності iconВ. О. Сухомлинського наукова бібліотека українська та зарубіжна література постмодерної епохи Науково-допоміжний бібліографічний покажчик Миколаїв 2014
Наукова бібліотека мну імені В. О. Сухомлинського; укл. Гордєй С. С. Миколаїв, 2014. 86 с
Імені в. О. Сухомлинського школа В. О. Сухомлинського – живильне джерело духовності iconПідготувала Вчитель початкових класів
Обладнання: портрет В. О. Сухомлинського, плакати, вислови В. О. Сухомлинського, виставка книжок, квіти
Імені в. О. Сухомлинського школа В. О. Сухомлинського – живильне джерело духовності iconЖиття та діяльність В. О. Сухомлинського в періодичних виданнях
Виноградська Е. Пізнання через радість. (Про В. О. Сухомлинського) // Прапор. – 1970. – №12. – С. 92-94
Імені в. О. Сухомлинського школа В. О. Сухомлинського – живильне джерело духовності iconЗміст Вступ розділ I. Життєвий І творчий шлях В. О. Сухомлинського
Соціально – історичні умови встановлення педагогіки В. О. Сухомлинського
Імені в. О. Сухомлинського школа В. О. Сухомлинського – живильне джерело духовності iconВ. О. Сухомлинського В. О. Сухомлинський
Упорядник Заліток Л. М., канд пед наук, заст директора з наукової роботи днпб україни ім. В. О. Сухомлинського
Імені в. О. Сухомлинського школа В. О. Сухомлинського – живильне джерело духовності iconУрок Доброти за творами В. О. Сухомлинського
Обладнання: Крилаті вислови, прислів’я про доброту, твори В. О. Сухомлинського, тематичні малюнки, картки з ситуаціями, сердечка
Імені в. О. Сухомлинського школа В. О. Сухомлинського – живильне джерело духовності iconЦілую руки матері святі
...
Імені в. О. Сухомлинського школа В. О. Сухомлинського – живильне джерело духовності iconІмені в. О. Сухомлинського



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка