Імператорська карієра анастазії лісовської у 405-ті роковини смерти славетної Роксоляни



Сторінка1/5
Дата конвертації22.02.2018
Розмір0.62 Mb.
  1   2   3   4   5

Ірена Книш

ІМПЕРАТОРСЬКА КАРІЄРА АНАСТАЗІЇ ЛІСОВСЬКОЇ



у 405-ті роковини смерти славетної Роксоляни

Чорним шляхом

Інколи сама правдоподібність парадоксальностей робить їх неймовірними. Так само могло б здаватися, що це історичний парадокс висунув на чоло світової імперії ХVІ-го століття - жінку, якої нація в той час зазнавала тяжкого упадку своєї державности. Основна руїна колись могутньої київської і галицько-волинської держави стерла з пам'яті українських народних мас навіть спогади про неї.

Її традиція проте не була ще мохом порослою давниною. Бо ось тільки нецілі два покоління пройшли від часу затяжної останньої боротьби, в якій безприкладну відсіч московській агресії на збирання "земель всея Русі" дала інша жінка: посадниця Новгородської Республіки - Марта Борецька. Спротив цей закінчився трагічним падінням Новгороду та азіятськи-жорстоким розгромом і нищенням. Але Марта Борецька кинувши визов боротьби на смерть - не піддалася. Крім Жанни Д'Арк п'ятнадцяте століття не знає такого рівня жінки героїні з величчю духа, якому шлях визначує девіза: "Убий - не здамся!"

Це й були ті покоління, між якими народжувалися волелюбні лицарі українського козацтва, щоб показати світові неустрашимість, завзяття, героїзм. Войовничість була їхнім живим "сьогоденням" зарівно для освічених і для простолюддя, не тільки для мужчин, а й жінок. Про нього говорили в селянських садибах, міщанських хатах, священичих приходствах увесь народ співав про те пісні...

Відважні жінки спішили на уходи разом із мужчинами, що не хотіли коритися ворогам і забезпечувалися перед татарськими наскоками. В тих часах, коли "не знаєш ранком, що буде вечорком", кожна мить зненацька могла перетворитися у страшну картину з народної пісні:



Там в долині огні горять,
Там татаре полон ділять...
Один полон з жіночками,
Другий полон з дівочками...

І тоді довгим, "Чорним, Незримим Шляхом", Крізь Дикі Поля аж до Босфору верстали путь своєї долі українки. Незавидні доля й дорога:



...Одну взяли попри коні.
Попри коні на ремені...
Другу взяли попри возі,
Попри возі на мотузі...
Третю взяли в чорні мажі...

Ясир готовив одним розпачливу безодню каторжних робіт, інших же кидав на дикі береги кохання. Брутальні степові пірати дбайливо оберігали найціннішу добичу: вродливих молоденьких дівчат, щоб їхня краса не змарніла. Багато грошей дадуть за них у Бахчисараї або Кафі. За такими розкішними скарбами варто гнатися в глибину України.

Тоді димили пожежі в Галичині, на Волині й Поділлі, скрізь горіли села й містечка від татарських смолоскипів. Не вимолив панотець Лісовський Божої оборони від них ні для Рогатина1 ні для своєї родини. Юна Настя, його прекрасна доня стала рідкісною й показною здобиччю степових грабіжників, що пірвали її на "Чорний Шлях" - назустріч незбагненому призначенні.







Вид на гарем і селямлік з вежі "Дивану" (Державної Ради)
Чарівна краса Анастазії Лісовської перевершила найкращі сподівання її торгівців. За найвищу ціну закуплено її до найпершої категорії: до сераю Падишаха в Стамбулі, царгородській столиці оттоманської імперії. Найпишніше, найбільш вславлене й водночас найбільш таємниче місце на землі: грізне, казкове й унікальне!

Велетенський масив сераю за укріпленими мурами й темними холодними кипарисами з королівською палатою на висоті поміж Азією й Европою, був сумішшю найрізноманітніших будівель від мошеїв і палат до в'язничних бараків і місць тортур. У серці сераю находилися гарем і селямлік, з безчисленними критими ходами, що вели до сховів, раптово виринаючих терас, павільонів з городами й мальовничими панорамами Босфору, Скутара, безконечних обріїв Азії. Вийнятковий "Золотий Коридор" провадив вибрану одаліску до султанського ложа. Бібліотеки, шпиталі, кухні, будинок державної ради, житлові будинки євнухів... увесь цей конгломерат уміщав 20,000 душ.

Життя сераю було окутане таємницею. Турки завжди любили приховувати свої доми, жінок, свого монарха. Для скріплення містерії серай прозвано могутнім монастирем, у якому релігією є пожадання, а божеством - султан. А втім усе жило для падишаха вірних, заступника Аллаха на землі. Він був володарем життя і смерти всіх підданих. Так після 300 років удалі вершники Ертогруля, що примчали з азійських глибин й завоювали Анатолію, дали основи світовій імперії, що простягалася на три континенти.

Українка-бранка Настя Лісовська попала в султанський серай у час, коли могутність оттоманської держави досягла зеніту. Від Атлясу по Кавказ, від Дунаю до Евфрату на поверхні трьох мільйонів квадратових кілометрів осіла ця імперія на перехрестях Азії, Европи, Африки, поглинувши 20 ріжних рас і майже стільки релігій. Картагіна, Мемфіс, Тир, Сидон, Нініва, Пальміра, Александрія, Єрусалим, Смирна, Дамаск, Атени, Спарта, Адрянопіль, Филипи, Троя, Цезаря, Медина, Мекка належали сюди. Поза її орбітою з усіх старовинних міст залишалися тільки Рим і Сиракузи. Влада султана в Азії охоплювала Мезопотамію, Арменію, Кавказ, частину Персії, Сирію, Палестину, Геджаз, в Африці Єгипет, Триполіс, Туніс, Альжир, в Европі Крим, Румунію, Болгарію, Грецію, Альбанію, Сербію, небавом Банат і Мадярщину.

Необмеженим паном усіх тих просторів був Сулейман Величавий, нащадок Ертогруля, Мурада І, переможця на Косовому Полі, Баязеда Завойовника, найсильнішого противника Тамерляна, правнук Магомеда ІІ, звитяжця Царгороду (травень 1453), внук Баязеда ІІ і син Селімана І, "Султана й Каліфа, Наказодавця всіх Вірних". Французькі історики2 називають його турецьким Людвиком ХІV (бо не допустимо для них назвати свого Людвика "французьким Сулейманом Величавим"). А втім номенклятурі Сулеймана Величавого годі найти рівню: Султан Оттоманів, Посланець Аллаха на землі, Непомильний Законодавець, Володар Володарів цього світу, Власник людських голів, Наказодавець вірних і невірних, Величний Цезар, Покровитель усіх народів свесвіту, Тінь Всемогучого, Роздавальник миру на землі... Це тільки частина офіційних титулів Сулеймана І, що свідчать про нахил східніх народів до гіперболізації.

Проте ці суперлятивні епітети супроводжала неперевершена мілітарна сила. Амбасадор Карла V, Ожіє Гіслєн де Бюсбек3 писав про військову дефіляду, яку Сулейман Величавий відбирав у Царгороді напередодні своєї кампанії проти Мадярщини, як про "приголомшливу параду - імпозантний спектакль для тих, що не були призначені для удару". Так було й на весну 1526 року.

На позолоченому престолі, піднесеному напроти Босфору, оточений прибічною сторожжю у китастих капелюхах і з золотистими галябардами, - Сулейман Величавий у високому турбані з трьома чаплиними перами глядів на безпереривний струмінь свого війська:







Сулейман Величавий - рисунок Альфреда Дюрера, на підставі тогочасних описів, коли імператорові було 30 років.
Піхотинці в обуві цьвяхованому бронзою громіздко вибивали кроки, ескадрони їздців відлунювались кінськими копитами. Глухо котилися тачанки і підводи харчування, гриміли воєнні оклики зливаючись з голосом сурм, звуками цимбалів і барабанним дробом. Блиски сталі світились уздовж маршових колон. Однострої були розкішні: золото і срібло, шовк і оксамит, а білі турбани відбивали від палаючих прапорів, від одягів зелених, жовтих, синіх, малинових.

Спершу йшли частини "посвячені", ті, яких завданням було "бігти попереду своїх ран": "Шкуродери" з крилами шулік на шоломах. За ними "Азаби", яких тіла призиачені виповняти прориви і рівчаки для наступу яничарів. Врешті "делі" або "пострілені голови", що мали "додати фантазії масакрам". Їхнє скуйовджене волосся вихоплювалося зпід шапок із шкури леопарда, а на раменах мали накинуті мов жупани шкури львів або медведів.

На флянгах відділів у поході бігли дервіші в величезних перських зачісках з верблюжого волосся, яким за всю одежу правив зелений фартух, горлаючи уривки корану й добуваючи хриплі звуки з труб для скріплення завзяття бійців. За ними ступали понурі й мовчазні в стиснених квадратах кремезні баталіони піхотинців Анатолії, ці войовничі селяни, основна раса імперії.

За червоним прапором їхала кіннота "Сіпагів". Іхня зброя як і кінська упряж їхніх чистої крови арабів були вкриті дорогоцінним камінням, що виблискувало до сонця. Опісля своїм коливаючим кроком прямували верблюди навантажені харчами, амуніцією. Вони попереджали артилерію - велетенські гармати для облоги і менші калібром, яких завидували Сулейманові всі монархи Европи.

Після артилерії наступали яничари. Над їхніми бездоганними рядами повівав білий прапор вишитий золотом: з одного боку вірш Корану, по другому шабля з двома вершками. Іхній "Ага", що займав третє місце в імператорській єрархії після султана й великого Везира їхав за своїм прапором з потрійним кінським хвостом. Яничари несли свої казанки для їди, які вони заздрісно боронили, бо в їх очах це був символ їхнього привілею: пожива, яку їм винен султан, що разом із грабіжжю була едина приємність в їхньому майже монашому житті. Їхні кухарі маршували в почесних рядах, а носії води їхали на бойових конях, увінчаних квітами. Яничари поступали шістками в тісних колонах, несучи на раменах запальні мушкети. Їхні широкі темно сині киреї підносилися за кожним порухом. Пера райських птиць незвичайної довжини здобили їхні високі, конічні зачіски і хвилювали на вітрі в ритмі їхнього маршу.

Далі верхи на конях їхав кортеж високих достойників імперії. Вітер лопотів вміщеними на ріжнокольорових держаках їхніми прапорцями з білих кінських хвостів. Судді Царгороду й армії в імпозантній і суворій поставі гарцювали по боках духовних єрархів і нащадків Пророка, в турбанах морського кольору.

Згодом з'явилися Везері "Дивану" (державної ради), одіті в довгих шатах синьої сатини, обрамованих соболями, сіяючих від золота й дорогоцінностей. Їхня гордовита поза підкреслювала свідомість своєї влади. На завершення тієї дефіляди натовп глядачів побачив святих верблюдів, несучих Коран і уламок святого каменя з Кааби, а над ними повівали блискуче зелені хвилі прапора ісляму.4

Водночас рушила вся фльота (300 галєр) з Босфору під переможні вибухи стрілен і грюкіт оріфлям. В золоті й пурпурі заходячого сонця у стіп свого монарха зібралася могутність мілітарної й морської сили Туреччини. І довго відбивав на берегах Европи й Азії велетенський крик незлічених мас: "Хай Аллах дасть довге життя й перемогу нашому панові, Королеві Королів".

А наймилішим скарбом для цього неосяжного володаря володарів стала - українська попівна, Анастасія Лісовська.

Золота дорога

У султанському гаремі на пишній колись візантійській землі окутано містерією школу одалісок. Під строгим доглядом Кізляр Аги (начальника евнухів) муштровано армію красунь призначених для розкошів, веселощів і втіхи "Тіні Аллаха на землі". Канони стислих приписів визначували сувору дисципліну з ієрархією, формальностями, церемоніялами. Дівчата раз замкнуті в гаремі не мали вийти з нього ніколи, а неслухняних у навантажених мішках поглинали холодні хвилі Босфору.












1) Одяг турецької аристократки з 1500 р.
2) Костюм дівчини Стамбулу в ХVІ ст.  (Відбитки з видання: Tresors de la Turquie, B. Arthand, Paris, 1959).
Свіжоприбулі адептки імператорської алькови, напучувані в майстерності всіх тонкостей спокушування й приваб, крім Корану вивчали письмо, музику, танець, спів, приписи поведінки, мережання, шиття. Призначені до службового персоналу вдосконалювалися в усіх домашніх роботах і керуванні ріжними ділянками господарства.

Найвищим досягненням тих недоступних істот був ласкавий погляд володаря. Прагнули й дожидали цього сотки краль, любопристрасних, заздрісних, похмурих, зловтішних, покірливих, облудливих... З-під темно крашених повік і дугастих брів золотисті очі туркинь тривожно гляділи туди, де веде "золота дорога", чи відкриється той таємний шлях для їхніх струнких силюетів, ніжних плечей, м'яких рамен, довгих шовковистих для лестощів долонь. Їхня бо молочна шкіра з відтінками янтару й пелюсток рож мала дуже небезпечних суперниць таких, як лагідні черкески, огнисті грузинки, й усі екзотичні красуні европейського суходолу: грекині, француженки, італійки, еспанки, німки, врешті чорноброві, золотокосі з синім виром у очах, русалки з півночі. Їхні солодко викроєні губи в чарівній усмішці тріюмфували завжди над широкими, м'ясистими, похітливими устами туркинь. Улюбленицями султанів були переважно чужинки.

Тільки після докладно переведених, задовільно складених іспитів у приявності матері султана призначувано надійних кандидаток. І тільки небагатьом із них усміхнулася доля. Інші, на яких не впало око султана, ніколи не бачили "золотої дороги" та марнували свою вроду вигадуючи, як проводити час, щоб забити його порожнечу: робітками, ласощами, нашіптуванням сплетень, сновиганням у купальнях, чепуренням тіла, крашенням волосся, куренням запашних наркотиків, піклуванням дітей щасливіших подруг і лінощами.

Несамовитий контраст усього теперішнього: цей надмір пишноти, суміш ритуалу й ледачого безділля, розбещеностей і заборон, розгнузданости й рабства, поведінка дівчат - свавільна й манірлива - включно з перейменуванням кожної - був приголомшливий для юної попадяночки, насильно пірваної з благородного батьківського приходства, з оточення веселих, прямодушних, вільних і гордих подруг. Ніякі страждання, ні ридання не помагали їй у тому тихому сонному раї, а тільки ятрили горем, в'ялили привиддями безсонних ночей, обезсилювали. Та враз віджив її колишній невгамовний, веселий сміх. його збудило теж саме дивне, моторошне, інколи відразливе життя й осоружні обичаї на узбережжі Золотого Рогу, його надмірності, лінощі й порожнеча. Як було не сміятися веселій дівчині на вид рослих мужчин із м'якими жестами жінок, оксамитною ходою і тоненькими дитячими голосками? А коли така статура в розгойданому халаті, у високому турбані й закарлючених шлапаках усміхнулася своєю негритянською фізіогномією, тоді хихотання переходило в нестримний регіт. Комічною виглядала дивовижна ноша дівчат у тюлевих шараварах, з непристойно відкритим тілом, але з заслоненим обличчям шовком мережаною чадрою. Вже й сідання на долівці схрещеними ногами або споживання пальцями страв - тільки усмішку викликало.









Прихідна (вестибюль) у гаремі
Донька отця Лісовського мала практичну зрівноважену вдачу, гостроумний дар помічування, розсудливість, притомний ум, т. зв. здоровий глузд. Вона пильно приглядалася до свого нового довкілля й поволі зживалася із ним. Нерозгаданість майбутнього не кинула її в безнадійність резигнації. Навпаки, непевність була тим більшою принукою для наполегливого навчання, а вроджені музикальність і співучість дали їй першенство між іншими ровесницями. Українська диво-пісня, гумор, дотепність, живий темперамент зробили її атракційною для оточення. Вона була розсміяна, веселунка, жартівниця, радісна..., так і прозвали її турецьким найменням "Хуррем": "Та, що приносить радість". Бо в гаремі теж прийнято панівний у турків звичай називати жінок іменами квітів, клейнодів, іграшок, забавок...

Радісній Лісовській поталанило стати популярною в цій "в'язниці невільників" як названо серай. А втім на невільництві була побудована й уся система Оттоманської імперії, від родини до найвищих державних інституцій.5 Навіть у королівській родині панували такі ж відносини. Матері султанських дітей були рабині, самі ж султани теж бували синами рабинь і не відзначували подружнім титулом матерів своїх дітей. За "Святим Законом" ісляму становище матері (жінки - чи невільниці) не впливало на легітимність дітей, якщо батько визнав їх. Проте навіть у відокремленій позолоченій тюрмі гаремових жінок були свої ранги й авторитети. Найвищу повагу мала "Валідег-Султанка", мати падишаха. Вона користувалася не тільки синівською пошаною, але мала найвищу владу над усіми його жінками. За нею йшла мати його первородного сина, а після неї матері інших його синів. Багато менше визнання припадало тим, що обдарували султана доньками. Кожній були призначені окремі апартаменти разом із персоналом служби, яким командувала "Кіяя". Визначну ролю грала Кіяя Валідег - Султанки, вона бо управляла всіми дівчатами, що належали до особистої й домашньої прислуги султана. Особливого значения набрало це становище за володіння пізніших султанів, що потапали в розпусті й гарем був для них найважнішою доменою.

Султан Селім І Невблаганний мало перебував з гаремовими фаворитками. Його безпереривні походи й поступневі підбої передали синові імпозантну державу. Сулейман, як новий шеф оттоманської імперії, мав потрібні такому володареві прикмети: сильний характер, себепевність, яскраву індивідуальність, могутні пориви, гарячий захват. Це був теж бойовий, войовничий вождь, що сам особисто керував походами. Подібно батькові - йому просто не доставало часу для гаремових любощів, а "Святий Закон" не доручав брати жінок у походи.

Недаром усім гаремом сколихнула небувала подія: падишах зацікавився радісною Хуррем. Шепотіння, здогади, зависні інтриги. Бо це був подвиг, хочби його зумовили опінії близьких до султана осіб про надзвичайну бранку, що так співала, грала, танцювала, вишивала, як ніяка інша. Не сама чутка схвилювала Сулеймана, але зустріч із граціозною чужинкою з чорними бровами, блискавицями тернових очей, з волоссям золотої бронзи, з ніжним викроєм маленьких привабливих губ. Такою дивиться вона й досі в діядемі і вкрита перлами з портрету на стіні старої султанської палати в Стамбулі. Фізіогномісти найшли б у високому чолі, в погляді й виразі обличчя вольовість, сильну особовість, гордовитість і... холодну вирахуваність.









Купальня в гаремі. Коридор гаремових купалень.
Нова фаворитка в гаремі стала найбільшою загрозою для матері Мустафи, первородного сина Сулеймана, "Весняної Рожі" (Гуль-Бегар по-турецькому), як названо цю черкеску6 за її небуденну вроду. Після Валідег-Султанки вона займала друге місце в ієрархії гарему. І Весняна Рожа змобілізувала всі свої колючки проти соняшної Хуррем.

Але для Насті Лісовської Сулейман явився не тільки могутнім монархом, на якого "золотій дорозі" лежали перли й самоцвіти. Молодий, ставний, уродливий, а над усе шляхетний, він був тим лицарем з казки, якого шукають мрії молодих дівчат. Перешкоди тільки зміцнювали її завзяття, а небезпеки загострювали проворність. Тут з'єдналися відвага й смак у надзвичайності, задирливий визов обставинам і зусилля здійснити себе почерез усі противності. Жадне право, ні вказівки, ніякий приклад іззовні не міг їй бути дороговказом, вона мусіла сама рішати, що й як діяти. Вона ж жила в оточенні, де кожної хвилини можна здобути все й усе втратити. Самітня серед своїх сумнівів вона виявила захоплюючу сміливість. Саме в оточенні ворогів відкриваються прикмети сильних душ. Це була героїчна пригода українки-попівни, її гарячі пошуки романтичної слави, справжнього сенсу життя, почерез темряву забобонів і містифікацій, крізь блиски мерехтливої пристрасти, це був рисковний бій за щастя, велич або риск смерти, безчестя, ганьби.

Не тільки "Золота Дорога", а й серце Сулеймана лежало у стіп українки.

Звитяжець у війнах, блискучий знавець військового діла, вихований упоходах - він любувався в науках, літературі, мистецтві. Сонливий гарем заселений бездушними креатурами, витренованими манекенами, куклами - пустоцвітами, які різнилися тільки кольорами шкури, очей, волосся, був для нього як пустиня нудьги.

А дівчина з Червоної Русі принесла йому волелюбно живий, мінливий і глибокий світ її почувань, що збагачував його життя так, як правдива любов відкриває чудові аспекти людської натури немов учорашню знахідку. Вона ломила щоденну рутину, оберігала від нудьги, приносила красу, щастя і свіжість почуттів, оновлення світу. Тому він волів її любов, ніж усяку приязнь, її приязнь цінив вище від приязні мужчин.

Опріч молодости, здоров'я і краси привезла бранка з України її волелюбний дух, яким вона найбільше виріжнялася з-поміж усіх красунь, що були власністю султана. Поняття свободи, людської гідности, почуття прекрасного, відчуття щастя, а разом з тим свідомість власної вартости. "Я руці, що била, не пробачу", цю строфу можна віднести до Лісовської. Як християнка, вона визнавала глибоко вкорінений погляд про рівність жінок і мужчин. Так було в її народі, в її батьківщині впродовж історії. Тільки в обіймах улюбленця вона годилася бути рабинею. Такою не була ніяка інша з невільниць Сулеймана. Зате він її прагнув і нікого поза нею. Її духове багатство, іскристий гумор, гострий дотеп, українську пісню, вишукану ніжність, палку чутливість. Завжди погідна, натхнена, збуджена - вона була йому радістю своєю появою, своїми мріями, бажаннями, хвилюваннями. Разом із нею він пізнавав, що джерело справжніх цінностей не є в зовнішніх речах, але в серцях. За все те він заплатив їй любов'ю, якої не зазнали ні Троянська Гелена, ні Клеопатра, ні Аспаназія, ні Люкреція чи інша славна любовниця... "Золота Дорога" повела Настю Лісовську на престіл першої імператорки Туреччини.

За Воротами Щастя







Брама до Сераю. т.зн. Ворота Щастя. (З подорожі по Греції графа Choiseui -
Gouffier "Le voyage pittoresque de la Greсe", 3 vol., Paris, 1782.)

Сліпуче сонце півдня сповивало золотисто-блакитною імлою колишній Акрополіс Візантії, який Могаммед Завойовник перетворив у "Великий Серай" - султанський рай на землі. Трипагорбне узберіжжя щільно опоясали мовчазні вали, захищаючи від синіх вод Мармари, Золотого Рогу, Босфору та можливих інтрузів. Життям платив кожний смільчак, що зазіхав заглянути в ці таємничі, заборонені місця.

Тільки для падишаха й вибранців - слуг були призначені ті: розкішні двоповерхові будинки, палатки, віллі, кіоски, павільони з широкими куполами й молитовні храми з високими вежами. Барвисто розмальовані й золочені покрівлі, великі як ріст людини вікна, що чудовими вітражами скидалися на повні квітів вази, китайські черепиці, арабески, блискучі інкрустації, мозаїки, мальовила, дереворізьби, золочення, засипані зорями склепіння, перламутрові стіни, вибагливі паркети, пишні килими, вишукана обстановка апартаментів. З їхніми казковими орнаментами, багатством і красою архітектури збігалися сходи й тераси білочорні, мармурові та серпентинові алеї безцінних колон. Такі проходи вели до райських городів, сповнених пахощами рож, жасменів, гвоздиків, до тюльпанових і гіяцинтових гаїв, екзотичних садів із рідкісними деревами й овочами. Різнокольорові птахи співали над ними, їм супроводила солодка музика чистих, свіжих, перлистих водограїв, срібних басейнів, а кожна фонтанна була як джерело вічного життя. У цю грайливу симфонію розкошів і пишноти вкрадалися тільки темні тіні високих мурів, веж і кипарисів. Славний міст "Ворота щастя" замикав цей недоступний світ монарха й його оточення від підданих, які в глибокій пошані до королівської особи визнавали цю маєстатичну відокремленість, лякаючись вникати в таємниці життя султанських палат, особливо в найбільш загадковий гарем.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5

Схожі:

Імператорська карієра анастазії лісовської у 405-ті роковини смерти славетної Роксоляни iconІвській загальосвітній
Україні відзначають 146 роковини видатної української поетеси, драматурга, громадського І культурного діяча Л. Українки
Імператорська карієра анастазії лісовської у 405-ті роковини смерти славетної Роксоляни iconЛісовської Світлани Анатоліївни з проблеми Розвиток в учнів інтересу до урок
«Розвиток в учнів інтересу до уроків української словесності шляхом впровадження інтерактивних технологій навчання»
Імператорська карієра анастазії лісовської у 405-ті роковини смерти славетної Роксоляни iconУправління культури Виконавчого органу Оболонської районної у м. Києві ради
...
Імператорська карієра анастазії лісовської у 405-ті роковини смерти славетної Роксоляни iconЖиттєвий шлях Габриеля Гарсіа Маркеса
Врачи фактически, приговорили его к смерти, отпустив на «устройство земных дел» не более года. Однако в прогнозы и диагнозы медиков...
Імператорська карієра анастазії лісовської у 405-ті роковини смерти славетної Роксоляни iconКуріньківська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів
Мета: познайомити школярів із життям І творчістю славетної землячки, на прикладі біографії Марії Башкирцевої вчити учнів досягати...
Імператорська карієра анастазії лісовської у 405-ті роковини смерти славетної Роксоляни iconУзагальнення знань за творчістю Лесі Українки
Творчий доробок славетної Лесі Українки, розкрити глибокий зміст її поезії, розвивати здатність сприймати й розуміти ліричні твори,...
Імператорська карієра анастазії лісовської у 405-ті роковини смерти славетної Роксоляни icon10 років м дни Ною смерти —2 лютою 1897 року
Важпіщі факти з лсиття Куліша точно установлено в на- шому писъмепстві, хоча есть нимало пробілів, І то дуже зпач- них, в історіі...
Імператорська карієра анастазії лісовської у 405-ті роковини смерти славетної Роксоляни iconРозпорядження голови сумської обласної державної адміністрації 23. 09. 2013 м. Суми №405-од
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», Регламенту Сумської обласної державної...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка