Імператорська карієра анастазії лісовської у 405-ті роковини смерти славетної Роксоляни



Сторінка4/5
Дата конвертації22.02.2018
Розмір0.62 Mb.
1   2   3   4   5

Недоступні і винищені історичні джерела, занедбані досліди минулого не сприяють письменникам у відтворенні наших предків. Проте наперекір всім перешкодам їхні постаті щораз більше оживають і в Україні й поза нею. Навіть на п'ятому континенті пробралася незабутня Роксоляна до письменницької лябораторії.

В далекій Австралії автор повісти "Гетьман Кирило Розумовський", Микола Лазорський, спробував дати про неї "історичний роман" п.н. Степова Квітка.41 Проте багатопляновiсть розповіді, розчленованої довгими авторськими тирадами, сухими історичними вставками оминає героїню. У млявості дії вона наче б мало цікавила автора. Його Роксоляна бездіяльна, психольогічно незглиблена, являється рідко, в мало характеристичних сценах, у дрібних епізодах, як от її заступництво за начальника евнухів перед Сулейманом:

Роксоляна не забула старого доброго Мустафу. Вона бачила, як йому вже важко наглядати за тими осоружними гаремними панночками й дуже хотіла будьчим полегшити його життя. У всяких таких справах вона йшла до султана, не питаючи нікого, що було теж великою новиною в султанському палаці. Кланялась пану султанові, притуливши долоню до лоба за етикетою, тоді сідала в м'яке крісло, її крісло, бо на килимах по турецькому не хотіла сідати.

- Мій пане! - казала вона султану, коли той спочивав на подушках і палив кальяна. - Мій пане! Мустафа евнух вельми старий...

- Так, степова квітка, старий, - пускав він хмари схолодженого диму.

- Слід би йому спочити, бо не встежить він за тим гаремом... Куди йому!

Султан хитнув головою:

- Що ж зробиш, серце, всі постаріємо... - зідхнув він.

- Відпусти його, мій пане, на спокій: адже він заслужив.

- А кого я поставлю натомість, га?

- Постав евнуха Абдулу молодого, або Гирея, той що моторніший...

Через місяць потому меткий Гирей по господарському поглядав на гаремних панночок, а Мустафа жив на найкращій вулиці міста... (стор. 191)

Ця "коротенька розмова тривала не довго", як замічує автор у іншому місці. Частіше і з видимим уподобанням автор вдається до загальникових історичних виводів, мало пов'язаних із долею Роксоляни. Він часто вболіває над невдачою союзу князів Глинських із Московщиною, розводиться широко над антикатолицьким рухом у тодішній Европі, не завдаючи собі при тому труду хоча б синхронізувати ці події з життям Роксоляни,42 яку робить палкою захисницею православя. Виразнішою від Роксоляни вийшла постать Олени Глинської - цариці, матері "Івасика" (!). А втім не дивлячись на перевантаження історичним матеріялом - Роксоляна в "Степовій Квітці" - не історична. За волінням автора вона: Настася - донька багатого землевласника, Дороша Висовського. Її рідне село Санджари на Полтавщині, а сирота без матері, виховувалася в Чернигівському манастирі. У повісті виступав панною на відданні як наречена князя Яреми Сангушка. Тут уява понесла автора далеко поза дозволені межі. Таке часто практикують радянські письменники у виробництві фільмових сценаріїв, театральних пєс, оповідань, повістей (Л. Смілянського, Несторовського...). Для них теж не існують біографії Шевченка, Франка, Лесі Українки, Марії Заньковецької... Не можна мати будь якого вдоволення з твору, що противиться відомим з історії й культури фактам. Їх не сміють порушувати вигадки й домисли, а тільки доповняти й збагачувати. Ця внутрішня правда зображуваної епохи багато трудніша в драматичних творах, а все ж таки українська література її має в шедеврах і Лесі Українки й Івана Кочерги.

А втім того роду біографічні вигадки як "Степова Квітка" вже недопустимі й в Україні, де читачі хоч би в енцикльопедії найдуть правильні відомості про Роксоляну.43 Не відступив від них автор найновішого нарису "Султанка з Рогатина", згадуваний Юрій Колесниченко, дарма, що вжив у зображенні гаремного довкілля Роксоляни плястичної картини з "Людоловів" Зинаїди Тулуб.







Др. Осип Назарук (рр. 1922-23 в Канаді, з колекції Е. i Д. Ільчишинів у Вінніпегу)
З доступних українських творів про Роксоляну слід визнати досі найкращим повість Осипа Назарука "Роксоляна - жінка халіфа й падишаха (Сулеймана Великого) завойовника і законодавця", надруковану у Львові 1930 р. Ще в 1918 році задумав цю тему автор студіюючи джерельні матеріяли з історії Туреччини, з літератури й етнографії України. Це й дозволило йому відтворити епоху й внутрішній світ персонажів. Його Сулейман далекий від простакуватого дядька "Степової Квітки". Надзвичайно палкий і активний характер Насті Лісовської, її небуденна з рисами монументального трагізму й величности постать зарисовується вже з першої зустрічі із Сулейманом. Варто порівняти цей діяльог із наведеним попередньо:

(Султанська одаліска дожидала Сулеймана, а її служниця -) Настуня після наказу своєї пані скромно стала біля дверей її кімнати й поклала руку на залізній граті відчиненого вікна, в яке заглядали розцвілі квіти білого ясмину, пронизувані таємничим сяйвом місяця.

Довго чекала.

Нарешті здалека зашелестіли кроки по килимах кімнат. Настя одчинила двері й мвхінально оперла знов руку на залізній граті вікна, в котре заглядали розцвилі цвіти білого ясмину.

Не дивилася на молодого султана.

Тільки раз, один раз.

Султан став.

Так... Перед нею став і стояв у блеску місячного світла, у всій красі і молодості своїй, первородний син і правний наслідинк Селіма Грізного, - Сулейман Величавий...

Ноги під нею задріжали.

Але свідомість мала майже ясну. Він був прекрасно одягненнй, - стрункий і високий. Мав чорні як терен, блискучі, трохи зачервонілі очі, сильне чоло, матово-бліде обличчя лагідного виразу, тонкий, орлиний ніс, вузькі уста й завзяття біля них. Спокій і розум блистіли з карих очей його. На дорогій темній котарі біля дверей одаліски виразно вибивала висока постать його.

Стефан Дропан зі Львова був кращий, бо не такий поважний. Та сей був молодший від Стефана. Така молодість била від нього, що не могла собі уявити, як він мігби стати старцем з білою бородою і зморщеним, обличчям якого їй описував у Каффі учитель Абдуллаг. Се видалось їй просто - неможливим.

Спустила очі вннз і ручку зняла з зелізної грати...

Чула як обминув її поглядом згори до долу, мов жаром обсипав. Збентежилася так, аж кров їй підійшла до личка. Засоромилася того, що її невільницький одяг не закривав красу її тіла. За хвилину виринув у неї ще більший страх на думку, що скаже її пані на те, що султан так довго задержався тут...

Мимохіть підвела вії та благальним поглядом показала Султанові двері своєі пані, немов прохаючи, щоби скорше йшов туди. І знов спустила свої сині очі.

Але чи султана Сулеймана задержав білий квіт ясмину, що заглядав у вікно, чи білолиций місяць, що пронизував пахучі листочки ясмину, чи біле як ясмин личечко Настуні, чи її переляк - досить, що султан не відходив, стояв вдивляючись у неї, як в образ.

За хвилю запитав:

- "Я тебе ще ніколи не бачив?"

- "Ні", - відповіла тихо, ледви чутно, не підводячи очей.

- "Як довго ти тут?"

В тій хвилі відчинилися двері сусідної кімнати й виглянула султанська одаліска з розгніваним обличчям.

Султан рухом руки дав їй знак, щоб зачинила двері. Вона на одну мить спізнилася виконати наказ, на мить, якої треба, щоб кинути гнівним поглядом на свою служницю як - суперницю. В ту мить молодий Сулейман обхопив поглядом обидві жінки. І сказав до Насті, збираючись до відходу:

- "Ти підеш за мною!"

Зовсім збентежена глянула Настуня на свій одяг і на свою паню. А та стояла мов громом ражена. Настя махінально пішла за Сулейманом. Ідучи, чула на собі погляд своєї пані. А в дальших кімнатах і своїх товаришок, що кололи її завистю, мов затроєними стрілами.

ІІІ

Не памятала, як і куди йшла і як опинилася в невеличкім наріжнім будуарі гарему, де в закратовані вікна заглядав синій, міцно пахучий боз.

Серце в її грудях билсся так сильно, що сперла знов руку на крату вікна.

Молодий Сулейман підійшов до неї і взявши її за руку повторив своє питання:

- "Як довго ти тут?"

- "Три тижні", - відповіла майже нечутно. А груди її так хвилювали, що запримітив се султан і сказав.

- "Ти чого така перелякана?"

- "Я не перелякана, тільки не знаю як тепер покажуся на очі своїй пані, якій я мимохіть перебила твій прихід".

Забула з хвилювання додати який небудь титул, належний володареві Османів. Говорила просто через "ти" і "твій". Він очевидно взяв се на рахунок незнання мови і звичаїв.

- "Ти зовсім не потребуєш показуватися їй на очі", - відповів усміхаючись.

- "Чиж не таксамо зле буде мені тепер у кожної з твоїх жінок?" - замітила дуже тихо.

Султан весело засміявся і сказав:

- "Ти, бачу, не знаєш, що котру жінку чи дівчнну султан раз діткне, її відокремлюють і дають їй окремих невольниць і евнухів".

Зрозуміла. Мов лискавиці осліпили її на мить нові, зовсім несподівані вигляди.

Хвилину билася з думками й відповіла вся спаленіла від сорому:

- "Мусулманам коран забороняє насилувати невольниць проти волі їх..."

Молодий Сулейман споважнів. Пустив її руку і здивований запитав з притиском на кожнім слові:

- "Ти знаєш Коран?"

- "Знаю", відповіла вже трошки сміліще. - "І знаю, що коран у багатьох місцях поручає як богоугодне діло освободжування невольниць, а передовсім лагідність і доброту супроти них. І знаю, що ти наймогутніщий сторож і виконавець пртписів Пророка", - додала, незначно підводячи очі на молодого султана Османів.

- "Хто вчив тебе Корану?" - запитав.

- "Побожний учитель Абдуллаг, у Каффі, в школі невольниць. Нехай Аллаг Акбар дасть йому много добрих літ!"

- "Він добре вчив тебе".

Обоє дивилися на себе, якби відкрили в сій палаті щось зовсім несподіване. Вона не сподівалася ніколи, що буде мати нагоду в чотири очі говорити з могутнім Падишахом і може - випросити у нього свобідний поворот до Рідного Краю. Чула всіми нервами, що ся молода людина здібна до благородних учинків. І вже ввижався їй у далекій мрії рідний Рогатин і церковця св. Духа і сад біля неї і луги над Липою і великі стави і білий шлях до Львова... Аж покрасніла від мрії, як сніжний квіт калини, сонцем закрашений.

А він не сподівався, що між невольницями одної зі своїх одалісок зустріне чужинку, яка кепською мовою, але зовсім влучно говоритиме про коран і не схоче відразу кинутися йому до ніг - йому, наймогутніщому з Султанів. Здавалося йому, що в її так скромно спущених оченятах замигтів відблиск гніву. На одну мить.

На хвилинку забушував також у нім гнів. Особливо вразило його слово про "насилування". Хотів їй сказати, що не має ще ніякої підстави, говорити ані навіть думати про се. Але вчас зміркував, що такий висказ може зразити безборонну невольницю та замурувати їй уста. І перемогла в нім цікавість молодої людини, як дальше розвинеться розмова з сею невільницею. І успокоювало його гнів її признання, що він наймогутніший сторож святої читанки Пророка.

Взяв її знов за руку і сказав:

- "Чи ти віриш у Пророка?"

- "Я христіянка," - відповіла виминаючо, але доволі виразно.

Усміхнувся, думаючи, що вже має перевагу над нею.

- "І як же ти можеш покликуватися на читанку Пророка, коли не віриш у нього?"

- "Але ти віриш", - відповіла так природно і весело, що розброїла його. - "А ти тут рішаєш, не я", - додала.

- "Тай розумна ж ти!" - сказав здивований Сулейман - "А відки ти родом, як називаєшся і як сюди попала?"

Скромно спустила очі й відповіла тихо:

- "Я є з Червоної Руси. Твої люде називають мене "Роксоляна Хуррем".44 Татари вивезли мене силою з дому батьків, в день вінчання мого. І продали мене як невольницю, раз у Криму, а раз тут, на Авретбазарі".

- "Ти була вже жінкою другого?" - запитав.

- "Ні," - відповіла, - "В сам день вінчання вивезли мене."

Молодий Сулейман хвилину боровся зі собою. Потім взяв її за обидві ручки, подивився в очі й запитав:

- "А чи ти по своїй волі лишилася тут, якби я прирік взяти тебе до свого гарему на правах одаліски?"

- "Ти не зробиш сього", - відповіла.

- "Чому?"

- "По перше тому, що я христіянка."

- "А по друге?"

- "По друге тому, що я тільки яко служниця слухняна..."

Засміявся і сказав:

- "По перше ти і яко служниця не зовсім слухняна!"

- "А по друге?" - запитала.

- "По друге - говори ти про третє, бо не скінчила."

- "Скінчу! Отож по третє я думаю, що тільки тоді можна віддаватнся мужчині, коли його любиться..."

Молодий султан знав, що в цілій величезній державі його нема ні одного дому, ні одного роду мослємів, з котрого найкраща дівчина не впалаб йому до ніг, якби лиш проявив охоту, взяти її до свого гарему. Він дуже здивувався, що тут, одна з його служниць, - ба, невольниця - може мати такі думки... - "Що за диво?" подумав.

- "Значить - тобі треба сподобатися!" - запитав на пів з глумом, який одначе щораз більше перемагала цікавість.

- "Так", відповіла наївно.

- "І якже можна тобі сподобатися?" - питав з іще виразнішим глумом. Одначе рівночасно чув у глибині душі, що ся дивно відважна дівчина зачинає його дуже інтересувати.

А вона спокійно відповіла:

- "Подобається мені тільки такий мужчина, який не думає, що має право й може зі мною робити, що хоче..."

- "А чи ти знаєш, що я мігби за такі слова взяти тебе силою до свого гарему як невольницю?"

- "І мавби тільки невольницю..."

- "Розумію. А як жінка ти хотілаб, щоби твоїй волі підлягали всі палати мої. Правда?"

- "Ні", відповіла щиро як дитина. - "Не тільки палати, але уся твоя земля - від тихого Дунаю, до Базри і Багдаду і до камяних могил фараонів і по найдальші стійки твоїх військ у пустинях. І не тільки земля, але й води, по котрих бушують розбишацькі судна рудого Хайреддіна."

Молодий Падишах підняв голову як лев, котрому на могутню гриву хоче сісти легка пташина. Так до нього не говорив ще ніхто!

Був у найвищій мірі здивований і - розброєний. Тінь твердости зовсім щезла довкруги його уст. Велике зацікавлення сею молодою дівчиною, що так основно ріжнилася від усіх жінок в його гаремі, перемогло в нім усі иньші почування. Пустив з рук її руки і почав поводитися як супроти дівчини з найповажніщого дому.

- "Де тебе виховували?" - запитав.

- "Вдома і два роки в Криму."

- "Чи ти, о Хуррем, знаєш, чого домагаєшся?"

Мовчала.

В тій хвилі чула, що звела першу боротьбу з могутним Падишахом, з десятим і найбільшим султаном Османів - і що тепер наступить кристалізування їх взаємин. Інстинктом відчула, ща се кристалізування не сміє поступати скоро, коли має бути трівке. Глибоко відчувала, що се не остання розмова з Сулейманом.

А молодий Сулейман почав якимсь мягким розмріяним тоном:

- "У старих книгах написано, що були могутні султанки, які по завзятих боях брали в підданство султанів. Але ти, о Хуррем, хотілаб мене взяти в підданство зовсім без бою!"

- "Без бою неможливо нікого взяти в підданство", - відповіла.

Довшу хвилю вдивлявся в її молоде, інтелігентне личко. Потому сказав:

- "Так, маєш слушність. Чи ти може - не виграла вже бою?.."

Не відповіла.

Він приступив до вікна і схопив кілька разів запашного воздуху, як ранений.

Вона жіночим інстинктом відчула, що доволі глибоко загнала в його нутро солодку, але затроєну стрілу першого вражіння симпатії, любови. І відчувала, що він зараз спробує виривати з серця ту стрілу...

Молодий Сулейман задумано вдивлявся в ясну ніч. Нараз став близько перед нею і запитав:

- "Чи можна більше разів любити в життю?"

- "Я молода й недосвідчена в тім", - відповіла. - "Але я недавно чула, як співали про се невольники зі сербської землі, що працюють у твоїм парку."

- "Якже вони співали?"

- "Вони співали так:

"Любов перша - чаша запахучих квітів,
Любов друга - чаша з червоним вином,
Любов третя - чаша чорної отруї..."

Сказала те напів співучим тоном, причім як могла, так перекладала сербську пісню на турецьку мову.

По хвилі докинула:

- "Але я гадаю, що і перша і друга любов може стати отруєю, коли не поблагословить її Бог Всемогучий."

Став як вкопаний. Був переконаний, що вона думає, що він уже перебув і третю любов... Не хотів оставити її в тім переконанню. По хвилині промовив помалу не то до себе, не то до неї:

- "Першу чашу я вже випив. Тепер мабуть другу зачинаю пити, хоч вино заборонене Пророком. І вже чуюся пяний від нього. Тільки третьої чаші ніколи не хотівби я пити..."

Дивися допитливо в її очі. І був далеко кращий ніж недавно, коли побачила його, як ішов до її пані. Тепер здавалося їй, що вже не від сьогодня знає його. Мовчки слухала биття власного серця.

По хвилі Сулейман сказав:

- "Ти завдала мені за весь час тільки одно питання, а я завдав тобі багато питань. Запитай мене ще за що..." - й усміхнувся з зацікавленням.

Настуня подивилася на нього уважно, чи не глумиться. Зміркувавши, що ні, - спитала дуже поважно:

- "Чому ти маєш зачервонілі очі?"

Такого питання не сподівався від невольниці, з котрою вперше говорив. Бо привик його чути тільки від одної жінки - від своєї матери, коли вертав утомлений з нарад Високої Порти або з довгої їзди конем в часі вітру, або коли за довго читав книги або звіти намісників і дефтердарів.

- "Сильніший кінь повинен більше тягнути..." - несподівано схопив її в рамена й почав цілувати з усею жагою молодости. Боронилаоя, чуючи, що між ним і нею стоїть на перешкоді передовсім ріжниця віри. Ізза тої ріжниці чулася ще невільницею мимо горячих поцілунків Падишаха. Ізза хрестика від матери, який чула на грудях, боронилася перед першим вибухом пристрасти молодого мужчинн. В шамотанні з нею побачив молодий Сулейман срібний хрестик на грудях Настусі. І всупереч звичаєві - мовчки зняв свій золотий, султанський сигнет, який мав ще його прадід Магомет у хвилі, як вїздив у здобутий Царгород.

На нім був чудовий, синій туркус, що хоронив від роздретування і божевілля, від отруї і повітря, що дає красу і розум і довше життя тай темніє, коли його власник хорий. Поклавши сигнет на шовкову подушку, вдивився в оксамітні, великі, вже втомлені очі невільниці. Але вона - не зняла малого хрестика, хоч зрозуміла його і хоч він сподобався їй тепер. І се - рішило про її вартість в очах Великого Султана...

Оборона перед молодим і сильним мужчиною втомила її. Щоб мати змогу відпочати, сказала, ловлячи воздух:

- "Будь чемний, - а завдам - тобі ще - одно - цікаве питання!"

- "Завдавай!" - відповів Сулейман, також віддихаючи глибоко.

- ..."Як ти можеш спроневірюватися своїй найлюбіщій жінці, залицяючись так до мене, хоч ти мене вперше побачив?..."

- "Якій найлюбіщій жінці?"

- "Казав мені побожний учитель Абдуллаг, що твоя найлюбіща жінка зоветься Місафір. Зійшла - казав - у серці Десятого Султана немов ясна зоря і зробила багато добра у всіх землях Халіфа... Я сама бачила у святій каравані гарне дитя твоє - певно від тої жінки," - додала.

Повторяла слова учителя без ніякого заміру і з повною вірою, що султан уже має найлюбіщу жінку, котра називається Місафір. А слова учителя, що та жінка зробила і багато лиха, пропустила, щоб не зразити Падишаха.

Молодий Сулейман зачав слухати з великою увагою. Не тільки зміст її слів зацікавив його, але й свобідна форма і вже перший акорд її, перші два слова. Хоч люде се такі єства, що якби їх було тільки трьох на світі, то один з них бувби їх головою, то все таки в кождім без вийнятку є природне бажання бодай ілюзії рівности. Має се бажання і цар і жебрак, і велитень і дитина, бо се прояв вічної правди про рівність всіх перед обличчям Бога.

Султан не чув довкруги себе атмосфери рівности, хіба при одній своїй матери. І тому з великою приємністю вчув від служниці слова:

- "Будь чемний!"

Але коли вона скінчила, з тим більшим захопленням заатакував її, кажучи:

- "Не маю найлюбіщої жінки! Хіба може буду мати..."

Не могла догадатися, чи знає він передання, які оповідали про нього. Але якийсь внутрішний стрим не радив їй питати про се.

Спиралася постійно дальше. Опиралася - аж поки від укритої в рурах Брами Яничарів не залунали надзвичайні молитви улємів. Бо в круговороті часу наближався великий день османської держави, в котрій її військо вдерлося в столицю Греків.

І турецькі улєми молилися досвіта.

Султан, хоч збурений був до самого дна, переміг себе, встав засоромлений і пішов сповнити обовязок молитви.

Настуня глибоко відітхнула, відпочала й упорядкувала волосся та одяг на собі. А як виходила з наріжного будуару зі спущеими вниз очима, срібні звізди "Косарі" на небі піднялися високо над стрункими мінаретами Стамбулу - й низенько кланялись чорні евнухи молодій служниці в султанській палаті...45

Ця сцена першої зустрічі у всякого оригінального письменника вийде йнакше, бо нема покищо безспірних джерел, що зобов'язували б певними даними. Як скрізь, так і в цьому випадку кожний автор відтворить її в залежності від таланту, уяви, ерудиції, творчої інтуіції, почуття такту й міри. Наприклад у повісті Файрфекса Давнея поміж сотнями одалісок, що дожидали приходу султана - Роксоляна звернула його увагу привабливою усмішкою: своїм кокетством перевершила всіх гаремових красунь і на знак вибору Сулейман кинув на неї вишиту скатерть. Не так виглядала б перша зустріч в автора, що прийняв би верзію Басано про дарунок Сулейманові вийняткової бранки Роксоляни від везира Ібрагіма.









М. Дерегус: Маруся Богуславка
В українського автора припадковий збіг обставин ще більше підкреслює силу враження "від першого погляду". Динамізм сцени росте в супроводі жвавого діяльогу, що відкриває думки й почування героїв, збуджує симпатію до тієї романтично чарівної пари. Це не банальне залицяння, не сальоновий флірт, але спонтанна, пристрасна розмова юного володаря. Сулейман як Осман у "Марусі Богуславці" драматичній поемі Пантелеймона Куліша - "пломінно-тверезий". Домінуюча постава Лісовської в тому словному дуелі, її гостроумніоть, сміливість і зрівноваженість, такт і ...вирахуваність є увертурою до дальших перемог і успіхів Роксоляни. Без широкого тла двірського побуту, без плетива інтриг постать Роксоляни в діянні й на словах виявляє в творі О. Назарука силу характеру, вольовість із даром блискавичної орієнтації й рішучости, здібність передбачування й тактичної поведінки, бо "ставши своєю красою жінкою султана, виключно своїм блискучим умом і волею стала вона необмеженою панею двора й великої держави"...

Повість О. Назарука не докінчена. Сюжет уривається перед найбільш драматичними подіями, коли наближається кривава боротьба за наслідство султанського престола. Автор обмежився "пророцтвами" понурого майбутнього, яке предсказує Роксоляні побожний пустельник. А шкода, бо ерудиція й переконлива мотивація автора дала б картини безжалісної боротьби на життя й смерть, в якій обороною була тільки - безоглядність. Без виявлення генези й мотивації вчинків - їх засуджується злочинами. Так і назвав автор в недавно виданих Подорожніх Записках один із уступів при описах Царгороду: "Злочин Роксоляни", вболіваючи над її історією при оглядинах гробниці.46 А тимчасом історія Мустафи, первородного сина Сулеймана не така проста. Він був амбітний, здобував щораз більшу популярність, особливо в армії яничарів, мав уже понад 40 років і заповідав стати могутнішим володарем від свого батька. Старих султанів, коли завчасу не повмирали, їх згідно з традицією убивали. Старий Сулейман ще мав силу й енергію втримати свій престіл. Це були кровожадні часи й вимагали такого ж діяння. Його диктувала невблагана льогіка фактів: "Не ми уб'єм, то нас вони уб'ють"... Міт "злої жінки" дозволив перенести вину в смерті Мустафи на "інтриги" зненавидженої чужинки - Роксоляни.47 А в тім Роксоляна Назарука в спалахах тривоги за долю сина готова не уступити ні перед чим.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5

Схожі:

Імператорська карієра анастазії лісовської у 405-ті роковини смерти славетної Роксоляни iconІвській загальосвітній
Україні відзначають 146 роковини видатної української поетеси, драматурга, громадського І культурного діяча Л. Українки
Імператорська карієра анастазії лісовської у 405-ті роковини смерти славетної Роксоляни iconЛісовської Світлани Анатоліївни з проблеми Розвиток в учнів інтересу до урок
«Розвиток в учнів інтересу до уроків української словесності шляхом впровадження інтерактивних технологій навчання»
Імператорська карієра анастазії лісовської у 405-ті роковини смерти славетної Роксоляни iconУправління культури Виконавчого органу Оболонської районної у м. Києві ради
...
Імператорська карієра анастазії лісовської у 405-ті роковини смерти славетної Роксоляни iconЖиттєвий шлях Габриеля Гарсіа Маркеса
Врачи фактически, приговорили его к смерти, отпустив на «устройство земных дел» не более года. Однако в прогнозы и диагнозы медиков...
Імператорська карієра анастазії лісовської у 405-ті роковини смерти славетної Роксоляни iconКуріньківська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів
Мета: познайомити школярів із життям І творчістю славетної землячки, на прикладі біографії Марії Башкирцевої вчити учнів досягати...
Імператорська карієра анастазії лісовської у 405-ті роковини смерти славетної Роксоляни iconУзагальнення знань за творчістю Лесі Українки
Творчий доробок славетної Лесі Українки, розкрити глибокий зміст її поезії, розвивати здатність сприймати й розуміти ліричні твори,...
Імператорська карієра анастазії лісовської у 405-ті роковини смерти славетної Роксоляни icon10 років м дни Ною смерти —2 лютою 1897 року
Важпіщі факти з лсиття Куліша точно установлено в на- шому писъмепстві, хоча есть нимало пробілів, І то дуже зпач- них, в історіі...
Імператорська карієра анастазії лісовської у 405-ті роковини смерти славетної Роксоляни iconРозпорядження голови сумської обласної державної адміністрації 23. 09. 2013 м. Суми №405-од
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», Регламенту Сумської обласної державної...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка