Інформації ( не забувайте про інтернет-ресурси). Пам’ятайте, будь-яка література це самостійне прочитання тексту твору. Бажаю наснаги у творчих пошуках!



Скачати 222.38 Kb.
Дата конвертації14.08.2017
Розмір222.38 Kb.
ТипІнформації

Українська література

11 клас

Учитель Ніколашева Олена Олександрівна

Шановні одинадцятикласники!

При роботі над темами не забувайте працювати з матеріалами підручника з української літератури, а також – користуватись усіма доступними Вам джерелами інформації ( не забувайте про інтернет-ресурси). Пам’ятайте, будь-яка література – це самостійне прочитання тексту твору.
Бажаю наснаги у творчих пошуках!


Тема 6: В. Свідзинський «У рідній стороні», «Ти увійшла нечутно, як русалка»

http://www.ukrlit.vn.ua/biography/svitdzinskiy.html

Володимир Євтимович (Юхимович) Свідзинський народився 26 вересня (8 жовтня за новим стилем) 1885 року, в селі Маянів Вінницького повіту Подільської губернії, нині Тиврівського району Вінницької області .


Батько Євтим Оксентійович — псаломщик, мати Наталка Прохорівна — попівна. Закінчив 1899 року Тиврівське духовне училище. Навчався в Подільській духовній семінарії в Кам'янці-Подільському. Звільнено 25 серпня 1904 року з четвертого класу на прохання батька, переміщеного на той час до Лянцкоруня. 1906 року (як зазначає в анкетах Свідзінський, за іншими документами — 1907 року) вступив вільним слухачем на економічний відділ Київських вищих комерційних курсів, реорганізованих 1908 року в комерційний інститут. 1912 року в журналі «Українська хата» (№ 1) надруковано перший вірш Свідзінського — «Давно, давно тебе я жду…». 26 січня 1913 року закінчив навчання в інституті, але державних іспитів не складав і тому диплома про вищу освіту не здобув.
Повернувся до батька в с. Бабчинці (нині Могилів-Подільського району Вінницької області). На запрошення Подільської земської управи обстежив ткацький промисел: від 1 червня до 15 вересня 1913 року об'їхав 16 населених пунктів Могилівського, Гайсинського, Балтського, Проскурівського, Ямпільського, Ольгопільського, Летичівського та Літинського повітів, зібравши відомості про 1607 господарств, що займалися ткацтвом. Нарис Свідзінського «Ткацький промисел» увійшов до книги «Кустарні промисли Подільської губернії» (К., 1916).
У березні 1915 переїжджає до Житомира, працює у Волинській контрольній палаті: спочатку за наймом, від 3 червня 1915 канцелярським служителем, а з жовтня тимчасовим виконувачем обов'язків облікового урядовця. Свідзінського мобілізують до армії, наказом від 23 березня 1916 року призначають помічником контролера сьомого класу в управління польового контролю при штабі 7-ої армії, яка 1916 року воювала на терені Галичини (Теребовля, Чортків, Бучач, Галич, Станіслав), 1917 — переважно на території Подільської губернії. З осені 1917 до весни 1918 штаб 7-ої армії перебував у Барі. 14 березня 1918 року Свідзінського, на його клопотання, відчислено з армії «на місце мирної служби у Волинську контрольну палату», але до Житомира Свідзінський не поїхав. Наказом від 10 червня 1918 його звільнено від служби в палаті.
Свідзінський переїжджає у Кам'янець-Подільський, з жовтня 1918 працює на посаді «редактора української мови» у видавничому відділі Подільської народної управи. Був вільним слухачем (упродовж п'яти семестрів) історико-філологічного факультету Кам'янець-Подільського державного українського університету. З встановленням у листопаді 1920 у Кам'янці-Подільському Радянської влади працює редактором у видавничому відділі народної освіти повітвиконкому. У Кам'янці-Подільському Свідзінський друкує у часописі «Освіта» (Кам'янець-Подільський, 1919, № 3) статтю «Народні українські пісні про останню світову війну», у літературно-науковому додатку до газети «Наш шлях» (1920, число 7) — поему «Сон-озеро», у літературно-науковому журналі «Нова думка» (орган студентства Кам'янець-Подільського університету; 1920, № 3; редактор журналу Валер'ян Поліщук) вірші «Знову в душі моїй…» і «Пісенька» («Ой, ліщино густолиста…»). Видавниче товариство «Дністер» в 1920 році видає перекладений Свідзінським культурно-історичний нарис І. Іванова «Халдеї».
У Кам'янці-Подільському Свідзінський одружився з народною вчителькою Зінаїдою Йосипівною Сулковською (померла 12 липня 1933). 1921 у них народилася донька Мирослава. Від січня 1921 Свідзінський працює архіваріусом у Кам'янець-Подільському університеті (невдовзі — інститут народної освіти). У листопаді 1921 стає завідувачем архівів повітового комітету охорони пам'яток старовини, мистецтва та природи. 1922 року в Кам'янець-Подільській філії (утворено в травні 1921) Державного видавництва України виходить перша збірка Свідзінського «Ліричні поезії». Рецензії на збірку надрукували Іван Дніпровський у газеті «Червона правда» (Кам'янець-Подільський, 1922. — № 74; від травня 1921 газету редагував Іван Кулик), Валер'ян Поліщук у журналі «Червоний шлях» (Харків, 1923. — № 2).
25 грудня 1922 рік - Свідзінського призначають архіваріусом, 10 січня 1923 р. — секретарем новоствореного архівного управління, а від липня 1923 р. він виконує обов'язки завідувача. 1922 р. науково-дослідна кафедра історії та економіки Поділля при ІНО залучає Свідзінського до виявлення в архівах і музеях Кам'янця-Подільського графічного матеріалу подільських уніатських метрик, рукописних книг і стародруків. Свідзінський зареєстрував 337 метрик, із них 150 мали високохудожні заставки, літери, орнаменти, малюнки. Кілька випусків видання «Метрики XVIII в.» літографовано в майстерні Кам'янець-Подільського художньо-промислового технікуму імені Сковороди під керівництвом Володимира Гагенмейстера.
З початку 1923 до липня 1925 Свідзінський — аспірант кафедри (підсекція соціальної історії), працює над темами «Селяни приватновласницьких маєтків Поділля в першій половині ХІХ століття», «Аграрні рухи на Поділлі в ХХ столітті», пише розвідку «Економічна еволюція господарства селян тарнорудського маєтку», готує доповідь «Боротьба подільських селян із польськими легіонерами в 1918 році» (виголосив у жовтні 1925 на засіданні Кам'янець-Подільського наукового при УАН товариства), бере участь у комплексному (соціально-економічному, географічному, лінгвістичному, мистецтвознавчому) обстеженні села Панівці. 1925 рік - Свідзінський виступає з доповіддю «Події на селах подільських у 1917—1918 роках» на науковому зібранні Кам'янець-Подільського наукового при Українській академії наук товариства (був його членом — сьомим за порядком вступу).
У зв'язку з реорганізацією Кам'янець-Подільського окружного архівного управління 29 серпня 1925 Свідзінський здає справи новопризначеному завідувачеві Дмитру Прядію, деякий час (формально — до листопада 1925) працює там інспектором.
жовтні 1925 Свідзінський переїздить до Харкова, де працює літературним редактором у місячнику «Червоний шлях», від листопада 1930 — в газеті політуправління Українського військового округу «Червона армія». У січні — вересні 1932 р. працює в Техвидаві, потім знову повертається до редакції «Червоного шляху» (від 1936 — «Літературний журнал»). У Харкові сім'я Свідзінського розпалася: дружина з дочкою переїхала до сестри у Вінницю. Тут Свідзінський видав другу поетичну збірку «Вересень» (1927). Остання прижиттєва збірка «Поезії» вийшла 1940 у Києві у видавництві «Радянський письменник» (друкувалася у Львові). Готував наступну збірку «Медобір».
Свідзінський також багато перекладав з літератур народів СРСР, з французької, іспанської, польської мов. Серед перекладів «Слово о полку Ігоревім» (1938), комедії Арістофана «Хмари», «Оси», «Жаби» (видано 1939). Був безпартійним. Член Спілки письменників СРСР з 1936 року.
27 вересня 1941 Свідзінського заарештовано. Спалено разом з іншими в'язнями в покинутій господарській будівлі у селі Непокритому під Салтовом.

ОСНОВНІ ДАТИ ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ В.СВІДЗІНСЬКОГО


1885 8 жовтня Народився в с.Маянів Вінницького повіту Подільської губернії


… - 1899 Навчався в Тиврівському духовному училищі
1899 – 1904 Навчався в Подільській духовній семінарії у м.Кам'янці-Подільському
1908 – 1913 Навчався в Київському комерційному інституті
1912 Перша публікація поезії "Давно, давно тебе я жду…" у місячнику "Українська хата"
1913 Повернувся на Поділля
1915 Переїхав до Житомира
1916 - 1918 Перебував на службі польового контролю армії
1918 – 1925 Жив у м. Кам"янець-Подільський. Працював у різних установах літературним редактором, архіваріусом
1922 Вийшла друком перша збірка "Ліричні поезії"
1925 жовтень Переїхав до Харкова
1925 – 1941 Жив і працював у Харкові літературним редактором, коректором (місячник "Червоний шлях", газета "Червона армія", Техвидав)
1927 Вийшла збірка поезій "Вересень"
1940 Вийшла остання прижиттєва збірка "Поезії"
1941 27 вересня Арешт поета
1941 18 жовтня Загибель В.Свідзінського
1964 30 березня Реабілітований посмертно за відсутністю складу злочину

Ти увійшла нечутно, як русалка

Ти увійшла нечутно, як русалка,


Обличчя тлінне, спущені повіки,
Вогка земля в одежі. Ти сказала,
Глузливо усміхаючись: – А, морок,
Морока, труд гіркий – живу сховати! –
Я крикнув і збудився. Ніч стояла,
Ніч, повна шуму й древньої скорботи.
І плакав я вночі. Ти так далеко!
Страшна земля в одежі... Так глибоко!
Та сосонка зів'яла чи живе? –
Однаково! Нічим вона не врадить.
Не чуєш ти, засипана, як ніч
Сама в собі перебирає шум:
То покладе його на діл холодний,
То здійме знов на темні верховини
18.VIII.1933
У рідній моїй стороні

У рідній моїй стороні


Не маю я рідного дому,
Ні саду – щоб діяти те,
Що миле й відрадне мені.

Зібрав би я в гарну сім'ю.


Дерева,
і квіти, і скелі,
І плем'я, чий голос – пісні,
Любило б оселю мою.

Я слухав би джеркіт струмка,


Я б міг зупинити в долині
Потік і розводити риб
У круглій водоймі ставка.

Скінчивши спокійні труди,


Я йшов би спочити на берег,
І верби вітали б мене –
Задумані сестри води.

Живу я в чужому дому


На біднім веретищі міста;
Лиш насип я бачу з вікна
Та обрій у вічнім диму.

Два древа стоять у дворі,


Два друга самотніх, два в'язні;
Немає під ними трави,
Не видно їм блиску зорі!

Лиш вітер крилом громовим


Над ними ударить порою,
Пробудить то шум у гіллі,
То мрію у серці моїм.
1939
ЗАВДАННЯ:

Виконати літературний аналіз поданих поезій В.Свідзинського (письмово)



Тема 7: В. Сосюра – талановитий лірик. «Так ніхто не кохав», «Два Володьки», «Білі акації будуть цвісти», «Люблю»



http://www.ukrlit.vn.ua/biography/sosura.html, http://www.ukrlit.vn.ua/author/sosura.html

В. Сосюра народився 6 січня 1898р. на станції Дебальцеве (нині Донецької обл.). Мати поета, Марія Данилівна Локотош, робітниця з Луганська, працювала в домашньому господарстві, батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною непосидющою, перемінив багато професій: вчителював по селах, був сільським адвокатом, шахтарем, добре малював і співав.

Дитинство поета минає на Донбасі. Родина Сосюр оселяється в старій хворостянці над берегом Дінця, в єдиній кімнаті якої туляться восьмеро дітей і батьки. Від одинадцяти років хлопець іде працювати — спершу до бондарного цеху содового заводу, потім телефоністом, чорноробом, не цурається випадкового заробітку. Початкову освіту здобуває під наглядом батька, зачитується пригодницькою літературою (Жюль Верн, М Рід, Ф. Купер), віршами О. Кольцова та І. Нікітіна. Від 1911р. в с. Третя Рота (нині м. Верхнє) навчається в міністерському двокласному училищі. Маючи блискучу пам'ять, легко виходить у кращі учні, захоплюється співом і художньою літературою. Лектуру поета становлять твори Гомера, Шіллера, Гоголя, Пушкіна, Шевченка, Лєрмонтова, Некрасова, Лесі Українки, Франка. У цей період він захоплюється й лірикою А. Бєлого, О. Апухтіна, С. Надсона; від 1912р. сам пробує писати вірші російською мовою. Продовжує навчання в Кам'янській сільськогосподарській школі, після смерті батька (1915р.) йде працювати на шахту, потім знову повертається до школи. Тут в 1916 — 1917 pp. В. Сосюра пише поезії, які вперше публікуються в бахмутській «Народной газете» та лисичанських газетах «Голос рабочего» і «Голос труда». Більшість поезій («Гроза», «Бокал», «Вновь один») сповнена традиційними мотивами російської романсової лірики. Разом з тим деякі створені під впливом поетики Некрасова («Много в душе еще песен неспетых», «Товарищу»).

У 1918р. В. Сосюра бере участь у повстанні проти кайзерівських і гетьманських військ. Невдовзі потрапляє на кілька місяців до петлюрівських загонів, тікає до червоних, восени 1919р. опиняється в полоні денікінців. У 1920 р. хворого на тиф В. Сосюру звільняють бійці Червоної Армії. Його розстрілювали денікінці, він стояв перед трибуналом, але мудрість голови трибуналу врятувала йому життя. У 1920р. В. Сосюра вступає до Комуністичної партії. Продовжує писати.

1920р. в Одесі В. Сосюра — політкурсант 41 стрілецької дивізії — знайомиться з Ю. Олешею, Е. Багрицьким, К. Гордієнком, з поезією В. Чумака. В дружньому колі, а часом і в «Кафе поетів» читає власні вірші. Літературне товариство одностайно визнає його поетом, а за образно-інтонаційним ладом, тематикою і традицією — поетом українським. 20 травня в газеті «Одеський комуніст» за підписом «Сумний» з'являється вірш «Відплата», що вважається одним із перших опублікованих українських поезій В. Сосюри. Поет дедалі більше (а від 1921р. майже виключно) пише українською мовою.

Вже добре знаного читачам талановитого поета відкликають з фронту до Харкова, де 1921р. В. Сосюра призначається інспектором преси при агітпропі ЦК КП(б)У. Починається період напруженого творчого життя в колі таких тогочасних молодих майстрів, як В. Блакитний, О. Копиленко, О. Довженко, І. Сенченко, О. Вишня, М. Йогансен, П. Усенко.

1921p. виходить у світ перша збірка В. Сосюри «Поезії». 1921 р. також виходить у світ поема «Червона зима».

1922p. виходить друга збірка В. Сосюри — на той час студента Харківського комуністичного університету — «Червона зима».

Поет вільно почувається в складному, повному багатьох течій літературному процесі, не приєднуючись остаточно до якогось одного угруповання і не надаючи цьому особливої ваги. Протягом десятиріччя (1922 — 1932) поет побував у багатьох літературних організаціях, наприклад, у «Плузі», «Гарті», ВУАПі, ВАПЛІТЕ, ВУСППі та інших. В ці роки з'являється ряд ліро-епічних поем В. Сосюри, серед яких засновані на поетиці документалізму діорами «1917 рік», «Навколо».

Пристрасну чуттєву лірику приносять книги 1924p. «Осінні зорі» і «Місто». Народжуються такі перлини новочасної лірики, як «Ластівки на сонці...», «Магнолії лимонний дух...», «Вже в золоті лани...», «Такий я ніжний...» та ін.

Митець постійно звертається до великих поетичних форм. Після поем 1923р. «Віра» і яскраво експресіоністичного «Золотого ведмедика» він пише епопею «Залізниця» (1923 — 1924), яка складається з п'яти сюжетно пов'язаних поем.

З 1923p. після короткочасного навчання на робітфаку Харківського інституту народної освіти (тут поет опинився в рідкісній ситуації, коли він вивчав історію літератури, а вся молодь України за хрестоматією Плевако студіювала його власну творчість) В. Сосюра повністю віддається літературній праці. Пише ряд великих соціальних портретів — це ліро-епічні поеми «Робітфаківка» (1923), «Воно», «Шахтар», «Сількор», «Хлоня» (1924), а також складений з кількох сюжетних ліній (багатих на неймовірні збіги обставин) віршований історичний роман «Тарас Трясило» (1925), витриманий у романтичних барвах, видає збірки поезій «Сніги», «Сьогодні» (1925), «Золоті шуліки» (1927), «Юнь» (1927).

У 1928 — 1929 pp. виходять поеми В. Сосюри «Вчителька», «Поет», «Заводянка», «ГПУ», публікуються збірки віршів «Коли зацвітуть акації», «Де шахти на горі» (1926), «Серце» (1931), «Червоні троянди» (1932). Поет бере активну участь у літературному житті — багато виступає перед робітниками, на творчих дискусіях і вечорах.

В 30-х роках поет багато працює в галузі художнього перекладу (поезія О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, О. Блока, Христо Ботева, І. Петникова). Здобута в багатьох роздумах філософічна ясність мислі вносить у книжки поета («Нові поезії», 1937; «Люблю», 1939) почуття творчої впевненості й оптимізму.

У 1937р. В. Сосюра починає працювати над романом у віршах «Червоногвардієць», який закінчує 1940р. Останні передвоєнні книги віршів («Журавлі прилетіли», «Крізь вітри і роки», 1940) сповнені мотивами небуденної, виняткової любові, явленої і в стосунку до жінки («Марії»), і в стосунку до природи («Я квітку не можу зірвати»), до всього того великого, що зветься Вітчизною.

Велика Вітчизняна війна застає В. Сосюру в Кисловодську. Він повертається до Києва і за рішенням урядових інстанцій разом з іншими письменниками старшого віку виїздить до Уфи. Тут пише поему «Син України» (1942), видає поетичні збірки «В годину гніву» і «Під гул кривавий» (1942). У 1944р. В. Сосюра закінчує роботу над поемою «Мій син». В роки війни В. Сосюра як військовий кореспондент фронтової газети «За честь Батьківщини» бере участь у роботі українського радіокомітету, виступає як пропагандист і агітатор, виїздить на фронт. 1944р. поет повертається до Києва.

1947p. виходить з друку збірка поезій «Щоб сади шуміли», відзначена в 1948p. Державною премією І ступеня. Патріотичну поезію приносить збірка «Зелений світ» (1949). Активно працює В. Сосюра у великих поетичних жанрах (поеми «Студентка», 1947; «Вітчизна», 1949), в галузі художнього перекладу звертається до поезії С. Кудаша, М. Тихонова, Л. Гіри, О. Одоєвського, К. Рилєєва та ін.

Поезії громадянського звучання сповнені збірки «Поезії» (1950), «Вибрані поезії» (1951), «За мир» (1953). В цей же час з'являються такі великі твори В. Сосюри, як історико-публіцистична поема «Україна» (1951), поема-інвектива «Запроданці» (1953), драматична мініатюра «Дочка лісника» (1957), ліро-епічна поема «Біля шахти старої» (1957). Лірика В. Сосюри кінця 50-х років сповнена гармонії людини і природи (збірка «На струнах серця» (1955)). Численні вірші збірок «Солов'їні далі» (1957) і «Біля шахти старої» (1958) присвячує В. Сосюра рідній Донеччині.

Не полишає В. Сосюра й перекладацької праці. У 1960р. за активну участь у розвитку радянської літератури поет нагороджений орденом Леніна.

1961р. поет присвячує XXII з'їздові КПРС поему «Щастя сім'ї трудової». Незважаючи на тяжку хворобу серця, багато працює — з'являються збірки «Лірика» (1959) і «Близька далина» (1960), «Поезія не спить» (1961), «Щастя сім'ї трудової» (1962) і «Якби помножити любов усіх людей» (1963).

За збірки поезії «Ластівки на сонці» і «Щастя сім'ї трудової» В. Сосюра 1963р. удостоюється звання лауреата Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.

Останньою ліро-епічною поемою В. Сосюри є поема «За владу Рад» (1964), останніми збірками — «Осінні мелодії» і «Весни дихання» (1964) .

8 січня 1965р. поета не стало, але старість і хвилини не мала над ним влади.

БІЛІ АКАЦІЇ БУДУТЬ ЦВІСТИ

* * *


 

Білі акації будуть цвісти

в місячні ночі жагучі,

промінь морями заллє золотий

річку, і верби, і кручі...

 

Будем іти ми з тобою тоді



в ніжному вітрі до рання,

вип'ю я очі твої молоді,

повні туману кохання...

 

Солодко плачуть в садах солов'ї,



так, як і завжди, незмінно...

В тебе і губи, і брови твої,

як у моєї Вкраїни...

 

Ось вона йде у вінку, як весна...



Стиснулось серце до крику...

В ньому злилися і ти, і вона

в образ єдиний навіки.

 

1927



ТАК НІХТО НЕ КОХАВ

***


 

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання..

 

Дише тихо і легко в синяву вона,



простягає до зір свої руки...

В день такий на землі розцвітає весна

і тремтить од солодкої муки...

 

В'яне серце моє од щасливих очей,



що горять в тумані наді мною...

Розливається кров і по жилах тече,

ніби пахне вона лободою...

 

Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..



Де ви бачили більше кохання?..

Я для неї зірву Оріон золотий,

я — поет робітничої рані...

 

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ



лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання..

 

Дише тихо і легко в синяву вона,



простягає до зір свої руки...

В день такий на землі розцвітає весна

і тремтить од солодкої муки...

«Два Володьки» http://www.ukrlit.vn.ua/lib/sosura/8em5o.html

Вивчити напам’ять одну поезію автора, виконати письмовий аналіз однієї з поезій (на вибір)

Тема 8: М. Хвильовий – «основоположник нової української прози»

М. Хвильовий «Я (Романтика)». Проблема внутрішнього роздвоєння.

Історія розвитку української літератури мала такий же надзвичайно складний, самобутній шлях, як історія країни в цілому. Література зберігає та передає загальнонаціональні, загальнолюдські цінності від покоління до покоління, збагачує наш внутрішній світ, виховує естетичний смак, розвиває інтелект, кругозір. Українцям є чим пишатися, адже література впродовж століть довела свою унікальність, бо попри всі гоніння й несприятливі історичні умови продовжувала розвиватися, постійно відстоюючи своє право на існування. Сьогодні, коли наша держава є незалежною, ми маємо можливість вільно знайомитися із творами поетів і письменників, які ціною власного життя відстоювали колись своє право на творчість. Їх біографії є яскравою ілюстрацією тих складних і трагічних для України часів.

ХХ століття для української літератури — дуже плідна пора, яка дала нашій культурі багато талановитих митців і геніальних творів. Мистецькі пошуки цілої плеяди молодих прозаїків хоч і знаходяться на різних полюсах ідейно-естетичних уподобань літератури 20-х рр., однак об’єднуються на основі характерних для цієї епохи принципів змалювання людини й світу в провідних творах. У межах імпресіонізму, інтелектуального реалізму, неоромантизму Г. Михайличенко, М. Хвильовий, М. Івченко, В. Підмогильний моделюють складну внутрішню драму особи з розколотою свідомістю, відтворюють динаміку внутрішніх змін «я» героя. Спільними естетично-стильовими засадами творчості прозаїків 20-х років ХХ ст. стала концепція людини нової епохи, яка відчуття самотності та непотрібності поєднувала з «активним романтизмом» вітаїстичної закоханості у буття загалом і майбутнє зокрема. Поняття «відродження й становлення» є основним в етичній моделі героїв епохи революції та громадянської війни, що відображає й романтичне самоствердження персонажа в нових суспільних реаліях, і трагізм його відірваності від універсальних першооснов буття.

Малі прозові форми демонстрували широкий спектр стильових манер, хоча в перші роки переважають експресивність (М. Хвильовий, І. Дніпровський, І. Сенченко), елементи імпресіонізму (М. Івченко, Г. Косинка, почасти В. Підмогильний), орнаментальність в оформленні психологічної новели (М. Хвильовий, А. Головко, Г.Косинка, П. Панч, О. Копиленко). З’являються оповідання з філософським забарвленням (В. Підмогильний, А. Любченко), позначені романтикою духовного аристократизму (Ю. Яновський): цікаві експерименти в прозі роблять футуристи. Популярними жанрами стають нарис (О. Мар’ямов, М. Йоганес), фейлетон (Остап Вишня, згодом Ю. Ґедзь). Низка авторів еволю-ціонує до традиційного реалізму (П. Панч, А. Головко, К. Гордієнко). Автори ведуть пошуки ґрунтовних сюжетів, оскільки лірична розкутість сприймається як розхристаність і брак організації матеріалу. Відчувається потреба в ширших полотнах. Визначну роль у становленні та розвитку прози відіграє повість. Для цього був добрий ґрунт: адже в українській дореволюційній прозі повість — чи не провідний жанр, який досяг сюжетного розмаїття й тематичного багатства, подавши зразки родинно-побутової повісті-хоніки, соціально-побутової повісті, соціально-історичної, історично-пригодницької, психологічної, фольклорно-поетичної повісті. Розквіт жанру часто припадає на періоди бурхливих змін у суспільному житті, оскільки вона чутлива до новацій, здатна безпосередньо (хоч і не так оперативно, як оповідання) відгукуватися на живі проблеми й народжувані процеси.

Стильове новаторство виявлялося по-різному у кожного авто-ра. Так, М. Йогансен у повісті «Подорож ученого доктора Леонардо та його майбутньої коханки прекрасної Альчести в Слобожанську швейцарію» (1928) одивнював загостреним, постійно напруженим сюжетом, заповненим умовними екзотичними персонажами в середовищі природи — єдиного природного героя в цьому творі. Помітний крок від новелістики (збірки «Мамутові бивні», «Кров землі») до романної прози здійснив Ю. Яновський, видавши 1928 р. свого «Майстра корабля», виповненого щирим романтичним пафосом. Новою видавалася композиція твору, де герой існував у певному епізоді, що складався з мемуарів, початок листів нагадував низку вставних новел. Така тенденція прина-джувала багатьох тогочасних прозаїків, як-от А. Любченка. Його повість «Вертеп» (1928) відразу знайшла свого читача, оскільки мала несподіваний погляд на світ крізь призму лялькового дійства. Тут панувала атмосфера проголошеної М. Хвильовим «романтики вітаїзму», котра позначилася й на «Золотих лисенятах» М. Ялового, і на «Дверях в день» Г. шкурупія, і на «Романах Куліша» чи «Докторові Серафікусі» В. Петрова (Домонтовича), і на «Фальшивій Мельпомені» Ю. Смолича та інших.

Поряд із романами та повістями продовжувала розвиватися новелістика, яскравим представником якої був Г. Косинка. Його твори поступово набували реалістичної виразності, хоч і не втрачали ознак імпресіоністичної стилістики. Основний мотив, осмислюваний письменником, — драма українського села, зумовлена громадянською війною. Тема досить типова для тогочасної прози, але висвітлювана авторами під різним кутом зору. Так для В. Підмогильного («Третя революція») — це традиційна проблема протистояння села й міста, що набула неконтрольованого загострення під час революційних подій. Письменник шукав свого шляху в мистецтві, орієнтувався на європейські літератури, передовсім французьку, перекладав твори А. Франса, Гі де Мопассана та ін., що не могло не позначитися й на його доробку, як-от на романі «Місто» (1928). Тут розкривається мотив Растіньяка — молодика з провінції, охопленого бажанням приборкати байдужий до його долі мегаполіс. Таким у романі В. Підмогильного постає Степан Радченко, представник нової молоді, свіжий приплив якої переживав Київ 20-х рр. ХХ ст. цей персонаж керується потребою особистого успіху, одначе потрапляє в типові для міської дійсності смуги відчуження, що зумовлюють його агресивність, поглиблюють комплекс неповноцінності, призводять до внутрішнього спустошення. Замість переможця постає образ людини-маргінала, яка втратила свої духовні цінності, бо, відірвавшись від берегів батьківської традиції, так і не пристала до берегів іншої культури. Письменник сміливо застосував метод психоаналізу, аби якнайповніше розкрити внутрішню драму свого героя на зламі цивілізації. До цієї теми звертався й М. Івченко, але розв’язував її в аспекті драматизованої ліричної оповіді, виявляючи своє критичне ставлення до науково-технічних явищ, особливо загострене в полемічному романі «Робітні сили», де події розгортаються на одній з українських селекційних станцій, обертаються довкола професора Віктора Савлутинського — прихильника теорії сильної інтелектуальної особистості.

Оскільки персонажами таких творів була інтелігенція, зневажливо обізнана, за більшовицькою термінологією, «спецами», то ці талановиті книги зазнали нищівної вульгарної критики. До речі, не обминала вона й прози, де йшлося про трудящих, але недостатньо, мовляв, надавалося уваги «класовій свідомості». Якщо письменник спромагався виконати оті вимоги, його твір утрачав художню якість. Так сталося із соціально-побутовим романом А. Головка «Бур’ян» (1927), з якого усувалася гірка правда про зловживання правами людини в пореволюційному селі, наявна ще в першій редакції. Згодом подібна ситуація спостерігатиметься й з наступним романом письменника «Мати» (1932). А масивний «Артем Гармаш» виявився творчою поразкою автора.

Схожа невдача спіткала й інших письменників (О. Копиленка, Ю. Смолича), котрі змушені були, з огляду на історичні обставини, відмовитися від справжніх законів мистецтва.

У 20-х рр. ХХ ст. з’явився новий жанр — кіноповість, зумовлений потребами кінематографу, зокрема ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління), що вимагало нових сценаріїв, залучало до їх створення письменників (М. Йогансен, Ю. Яновський, М. Бажан та ін.). Ішлося про складне художнє явище, базоване на низці «монтованих» подій, у якому досягається епічна широта зображення, необхідна для фільмування.У 1928 р. з’явилася «Звенигора», яка принесла Довженкові визнання й світову славу. У ньому гармонійно поєднався глибокий філософський епос про долю народу й потужній ліричний струмінь. цей фільм, власне, і породив українське поетичне кіно-мистецтво.

Висновок

Митці 20-х років ХХ ст., прагнучи передати мовно-естетичну цілісність народу України, руйнують містичне, сакральне значення слова. Звертаючись до конкретного чуття, реалії, письменники наповнюють твори умовно-асоціативними образами нового рівня. Вони прямо називають тонкощі й динаміку внутрішніх переживань особи в драматичний момент буття. Слово охоплює граничні межі образу: предметні та настроєві. У ньому відображається метафоризація художньої дійсності, звернена до внутрішнього світу людини та його емоційного вираження. Завдяки ліризму, асоціативності, інтуїції, інтелектуальним теоріям, змалюванню реальних та ірреальних світів Г. Михайличенко, М. Хвильовий, М. Івченко, В. Підмогильний відображають унікальний суб’єктивний світ героя. Особа виступає як комплекс інтелектуальних, моральних, естетичних смислів, а епос відтворює багатозначну психологічну колізію — головну рушійну силу оповіді. Боротьба свідомого та підсвідомого стає провідним композиційним прийомом у творчості прозаїків. Кореляція меж внутрішнього й зовнішнього світів, підсвідомих прагнень та реальних можливостей як драматичний момент усвідомлення героєм власної сутності — основа художніх прийомів і засобів змалювання людини доби «розстріляного відродження».



Основні факти біографії Миколи Хвильового

13 грудня 1893 р. в м. Тростянці (тепер Сумщина) в сім’ї вчителів народився Микола Григорович Фітільов. Навчався в початковій школі, гімназії, з 6-го класу якої був виключений за участь у революційній організації.

1916 р. — фронти Першої світової війни, член дивізійної ради солдатських депутатів.

1917 р. — член компартії України, брав активну участь у громадянській війні в лавах Червоної армії.

1919 р. — у Харкові вийшло друком три збірки поезій.

1921 р. до літератури, української культури й державотворчих змагань увійшов як Микола Хвильовий.

1923 р. — збірка прозових творів «Сині етюди» («Редактор Карк», «Кіт у чоботях», «Солонський Яр», «Легенда», «Свиня», «Чумаківська комуна»).

1924 р. — збірка оповідань «Осінь» («Елегія», «Я (Романтика)», «Силуети», «На глухім шляху» та ін.), повість «Санаторійна зона». ці публікації й громадянська активність зробили М. Хвильового центральною постаттю в літературному процесі 20-х років.Микола Хвильовий у перші пореволюційні роки був одним із найпопулярніших письменників. Його вірші й новели вміщували в шкільні підручники й хрестоматії, його пісні співав народ… І раптом все це, як і його твори, було зачинено за сімома замками, його ім’я викреслювали із національних енциклопедій. Оцінка його постаті була однозначною, добре відредагованою (її дав Сталін). Слова вождя воістину стали дороговказом для «синів»-літературознавців, які задурманювали голови читачам. Безглуздість звинувачень була очевидною, але хто тоді осмілився б їх спростувати?

20 листопада 1925 р. — разом з однодумцями створює літературну організацію ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури); започатковує літературну дискусію 1925–1927 рр., яка від питання про якість літературних творів, порушеного М. Хвильовим, швидко перейшла на ідеологічні засади й принципи розвитку української культури: «Ми визнаємо українське відродження за необхідний і неминучий етап» (Микола Хвильовий).

26 квітня 1926 р. — лист Йосипа Сталіна до Генерального секретаря цК КП (б)У Лазаря Кагановича, де критикується нарком освіти Олександр шумський, який «неправильно розуміє українізацію і не зважає на цю останню небезпеку». Й. Сталін також пише: «цей рух… може набрати місцями характеру боротьби за відчуженість української культури і української суспільності від культури і суспільності загальнорадянської, характеру боротьби проти «Москви» взагалі, проти росіян взагалі, проти російської культури. …Я маю на увазі такий усім відомі факт, як статтю відомого комуніста Хвильового в українській пресі. Вимога Хвильового «негайної дерусифікації пролетаріату» на Україні, його думка про те, що «від російської літератури, від її стилів українська поезія мусить якомога швидше тікати», його заява про те, що «ідеї пролетаріату нам відомі і без московського мистецтва», його захоплення якоюсь месіаністичною роллю української «молодої» інтелігенції, його смішна й немарксистська спроба відірвати культуру від політики — усе це й багато іншого в устах українського комуніста звучить тепер більше ніж дивно…Тільки в боротьбі з такими крайнощами можна перетворити відроджену українську культуру й українську суспільність в культуру і суспільність радянську».

14 січня 1928 р. ВАПЛІТЕ змушена «самоліквідуватись».

1927 р. — роман «Вальдшнепи», ІІІ частина якого знищена урядовими органами.Трактат «Україна чи Малоросія?» опублікований лише 1990 р.

1933 р. — поїздка по селах, де на власні очі бачить голодомор як найбільш переконливий «аргумент» сталінського виховання українців.

Травень 1933 р. — арешт Михайла Ялового, друга й однодумця, колишнього президента ВАПЛІТЕ. «Наділений чутливою інтуїцією, письменник гарячково шукає виходу із катастрофічної ситуації, породженої, наростаючою хвилею репресій, вимиранням мільйонів українських селян, поширенням недовіри і підозри в суспільстві. шукає і не знаходить. Бо не бачить виходу з цієї ідеологічної пастки, в яку він, комуніст, потрапив, натхненно довірившись гуманістичним ідеалам Революції» (Микола Жулинський).Кілька разів Микола Хвильовий пробував зняти з себе жор-стокі й небезпечні звинувачення, але його не чули й не хотіли чути.

13 травня 1933 р. Микола Хвильовий застрелився. Так закінчила свої рахунки з життям людина, яка тричі була під розстрілом.

1. «Ланцюжок думок»

У чому трагізм життєвої долі Миколи Хвильового?

2. Чим вражає літературний процес в українському письменстві

20-х рр. ХХ ст.?

3. Прокоментуйте основні естетичні орієнтири, поставлені М. Хви-

льовим перед українськими письменниками.

4. Що означає «дві дійсності» 20-х рр. у творчості тогочасних

письменників?

5. Що зумовлювало експериментальні пошуки української поезії

20-х рр.?

6. Що розуміється під «стильовим новаторством» української

прози 20-х рр.?

7. Яку проблематику порушували прозаїки 20-х рр.?

8. Які нові жанри з’явилися в українській прозі 20-х рр.?



домашнє завдання

1. Опрацювати теоретичний матеріал підручника. Знати основні

етапи життя і творчості Миколи Хвильового.

2. Прочитати новелу «Я (Романтика)».



Виконані завдання відсилати на адресу kontrolznanij@mail.ru або nikolashevaelena@gmail.com ,

підписуючи в рядку теми листа «11 клас. Укр.література. Іваненко І.»

Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Інформації ( не забувайте про інтернет-ресурси). Пам’ятайте, будь-яка література це самостійне прочитання тексту твору. Бажаю наснаги у творчих пошуках! iconІнформації ( не забувайте про інтернет-ресурси). Пам’ятайте, будь-яка література це самостійне прочитання тексту твору. Бажаю наснаги у творчих пошуках! Тема 3: Київські неокласики М. Зеров
При роботі над темами не забувайте працювати з матеріалами підручника з української літератури, а також – користуватись усіма доступними...
Інформації ( не забувайте про інтернет-ресурси). Пам’ятайте, будь-яка література це самостійне прочитання тексту твору. Бажаю наснаги у творчих пошуках! iconПовідомлення про виникнення особливої інформації у пат «вкф» Загальні
Адреса сторінки в мережі Інтернет, яка додатково використовується емітентом для розкриття інформації
Інформації ( не забувайте про інтернет-ресурси). Пам’ятайте, будь-яка література це самостійне прочитання тексту твору. Бажаю наснаги у творчих пошуках! iconПовідомлення про виникнення особливої інформації у пат «вкф» Загальні
Адреса сторінки в мережі Інтернет, яка додатково використовується емітентом для розкриття інформації
Інформації ( не забувайте про інтернет-ресурси). Пам’ятайте, будь-яка література це самостійне прочитання тексту твору. Бажаю наснаги у творчих пошуках! iconЦитатний диктант дає можливість перевірити знання учнями тексту, висловлювань про письменника, творчість якого вивчається. Хронологічний
Література мистецтво слова, вона є носієм позитивної духовної енергії, яка здатна впливати на людину, допомагати їй за будь-яких...
Інформації ( не забувайте про інтернет-ресурси). Пам’ятайте, будь-яка література це самостійне прочитання тексту твору. Бажаю наснаги у творчих пошуках! iconДержавна бібліотека україни для юнацтва гетьман мазепа: у пошуках історичної об’єктивності
Мазепа: у пошуках історичної об’єктивності є інформаційним ресурсом про життя та діяльність людини, яка доклала значних зусиль для...
Інформації ( не забувайте про інтернет-ресурси). Пам’ятайте, будь-яка література це самостійне прочитання тексту твору. Бажаю наснаги у творчих пошуках! icon6 клас історія Стародавнього світу Історія України з найдавніших часів до VI ст до н е
Ознайомлення учнів із завданнями І структурою курсу. Методологія побудови підручника з предмету, додаткова навчальна література та...
Інформації ( не забувайте про інтернет-ресурси). Пам’ятайте, будь-яка література це самостійне прочитання тексту твору. Бажаю наснаги у творчих пошуках! iconЗавдання шкільного етапу XIV міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика
Напишіть казку про сонечко. Не забудьте розказати про мандрівку його небом, побачене ним із висот. Пам’ятайте при цьому, що сонце...
Інформації ( не забувайте про інтернет-ресурси). Пам’ятайте, будь-яка література це самостійне прочитання тексту твору. Бажаю наснаги у творчих пошуках! iconЗавдання ІІІ (обласного) етапу VІІ міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика
Напишіть казку про сонечко. Не забудьте розказати про мандрівку його по небу, побачене ним із висот. Пам’ятайте при цьому, що сонце...
Інформації ( не забувайте про інтернет-ресурси). Пам’ятайте, будь-яка література це самостійне прочитання тексту твору. Бажаю наснаги у творчих пошуках! iconМультимедіа
Основна роль анімації в презентаціях – це вирішення питання дозування інформації. Анімуючи об’єкт у презентації, варто пам’ятати,...
Інформації ( не забувайте про інтернет-ресурси). Пам’ятайте, будь-яка література це самостійне прочитання тексту твору. Бажаю наснаги у творчих пошуках! iconІнтернет шлях розвитку української музичної індустрії Інтернет новий інструмент для таланта
«Коаліція виконавців та продюсерів України» яку я представляю, э громадською організацією яка покликана захищати права і законні...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка