Інституційні трансформації сучасної економіки: виклики



Сторінка1/11
Дата конвертації09.03.2018
Розмір2.63 Mb.
ТипПротокол
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11



«Інституційні трансформації

сучасної економіки: виклики,

проблеми, перспективи»


ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ

МІЖНАРОДНОЇ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ

ІНТЕРНЕТ-КОНФЕРЕНЦІЇ

м. Харків

2017 р.

Міністерство освіти і науки України

Академія економічних наук України

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Харківський інститут бізнесу і менеджменту

Харківський національний економічний університет імені Семена Кузнеця

Полоцький державний університет (Республіка Білорусь)

«Інституційні трансформації

сучасної економіки: виклики,

проблеми, перспективи»

Збірник наукових праць

Міжнародної науково-практичної

інтернет-конференції

м. Харків

2017 р.

УДК 330.3 (068)

ББК 65. 01я431

I 71


Рекомендовано до друку

Вченою Радою Харківського інституту бізнесу і менеджменту

Протокол № 6 від 20.04.2017 р.

Редакційна колегія:

к.е.н., проф. М.І. Бондаренко (головний редактор)

к.е.н., проф. В.І. Чигрінов (заступник головного редактора)

к.е.н., проф. В.В.Пустова (відповідальний секретар)

к.е.н., проф. І.А Бігдан

д.т.н., проф. В.П. Свідерський

Інституційні трансформації сучасної економіки: виклики, проблеми, перспективи : Збірник наукових праць. – Харків: ХІБМ. – 119 с.

У збірнику наукових праць за матеріалами Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції «Інституційні трансформації сучасної економіки: виклики, проблеми, перспективи» (20 квітня 2017 року) подано статті щодо наукових та практичних питань, пов'язаних з актуальними проблемами регулювання соціально-економічного розвитку в умовах трансформації економіки


Для науковців, викладачів, аспірантів, студентів, фахівців-практиків усіх галузей економіки.

Відповідальність за достовірність інформації та точність викладених фактів несуть автори.

Конференція зареєстрована в Українському інституті науково-технічної і економічної інформації (УкрІНТЕІ)


ББК 65. 01я431

© ХІБМ, 2017


ЗМІСТ

Секція 1

ФІНАНСОВІ МЕХАНІЗМИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ


Свідерський В.П., д.т.н., проф

Фрідман О.А., ст. викл.



Харківський інститут бізнесу і менеджменту
УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РИЗИКАМИ ПІДПРИЄМСТВА
В сучасних умовах господарювання вітчизняні підприємства змушені постійно шукати шляхи збільшення фінансових ресурсів, а також самостійно вирішувати питання щодо пошуку нових ринків збуту, оновлення асортименту продукції, модернізації виробництва та ін. Для реалізації подібних кроків не завжди достатньо тільки залучення додаткових капітальних вкладень. Дуже часто підприємства стикаються із низкою факторів зовнішнього та внутрішнього середовища, які здійснюють негативний вплив на фінансово-економічну діяльність всього підприємства та стають причиною виникнення певних видів ризиків, що призводять до значних фінансових втрат.

Фінансові ризики можуть виникнути з різних внутрішніх і зовнішніх причин і досить спонтанно в процесі діяльності підприємства. Зовнішні причини формування фінансових ризиків виникають у результаті взаємовідносин підприємства з фінансовими інститутами, тобто банками, біржами, страховими компаніями тощо.

Управління фінансовими ризиками дає можливість раціонально використовувати ресурси, розподіляти відповідальність, покращувати результати діяльності підприємства та забезпечувати прийнятний рівень ризику [5]. При забезпеченні нейтралізації фінансових ризиків суб’єкти господарювання можуть використовувати стратегію уникнення ризику та стратегію утримання ризику.

Перша стратегія передбачає розробку таких заходів внутрішнього характеру, які повністю виключають конкретний вид фінансового ризику. До них відносять: відмову від здійснення фінансових операцій, рівень ризику яких надмірно високий; відмову від продовження господарських відносин із партнерами, які систематично порушують контракті зобов’язання; відмову від надмірного використання у великих обсягах позикового капіталу; відмову від використання тимчасових вільних грошових активів у короткострокових фінансових інвестиціях [6].

Друга стратегія передбачає прийняття суб’єктом господарювання певної величини фінансового ризику і реалізується за рахунок сукупності спеціальних методів та фінансових технологій.

Означені методи утримання фінансових ризиків спрямовані на більш детальне вивчення проблемних питань, які в будь-який момент можуть обернутися серйозними проблемами для підприємств, а також на розробку ряду заходів для зниження рівня ризику, який виникає за певних умов. При цьому, інструментами утримання ризику, якими підприємство може скористатись самостійно, виступають:

1) хеджування фінансових ризиків: опціон; форвардні і ф’ючерсні контракти; своп-контракти; варанти тощо;

2) механізм лімітування концентрації фінансових ризиків: максимальний розмір вкладення засобів у цінні папери одного емітента; максимальний період відвернення засобів у дебіторську заборгованість;

3) самострахування та страхування із залученням страхових компаній: формування резервного фонду, цільових резервних фондів; використання нерозподіленого прибутку звітного періоду; страхування фінансових ризиків із залученням страхових компаній [7].

Система моніторингу фінансових ризиків являє собою сукупність інформаційно-аналітичних та контрольних заходів щодо управління фінансовими ризиками зміст яких полягає у зборі та обробці необхідної інформації про динаміку змін відповідних показників, а також надання результатів для аналізу відхилень, оцінки їхнього впливу на рівень витрат підприємства, генерації та реалізації належних управлінських рішень, необхідних для оперативного та повного пристосування підприємства до змін зовнішніх та внутрішніх умов господарювання.

Функціональне наповнення системи моніторингу фінансових ризиків має бути більш широким, ніж простий комплекс заходів із відстеження умов господарського середовища. Тобто, дієвість функціонування системи моніторингу, буде забезпечуватися прогнозно-діагностичною спрямованістю усіх операцій, що будуть виконуватися в межах реалізації інформаційно-аналітичних процедур.

При цьому важливого значення набуває необхідність структуризації інформаційної бази відносно повного висвітлення та класифікації усіх факторів ризику, що мають бути враховані при побудові системи моніторингу, а також встановлення характеру й закономірностей зміни інтенсивності взаємного впливу цих факторів фінансового ризику на діяльність підприємства у цілому та один на одного зокрема.

Система моніторингу фінансових ризиків являє собою комплекс основних стадій аналізу фінансових ризиків, що визначає спрямованість та глибину впливу фінансових ризиків на діяльність підприємства, складовими елементами якої є: визначення типу ризиків за сферою виникнення, характером та глибиною прояву; оцінка якісних та кількісних параметрів ризику; вибір імовірних управлінських рішень щодо мінімізації негативного впливу ризику; оцінка результатів та ефективності управління фінансовими ризиками.

Отже, при аналізі факторів зовнішнього та внутрішнього середовища можливо виокремити ті чинники, які можуть здійснити найбільший негативний вплив на фінансовий стан підприємства. Сукупність таких чинників, або їх складових утворюють систему факторів фінансового ризику.

Аналізуючи основні складові фінансового ризику доцільно розглядати їх в залежності від джерела виникнення, тобто чи спричинена їх поява впливом зовнішнього середовища, або навпаки, викликана безпосередньою діяльністю самого підприємства [2].

До чинників фінансового ризику зовнішнього середовища доцільно віднести: рівень інфляції; коливання валютних курсів; кредитну політику держави; інвестиційний клімат (країни, галузі, регіону); систему оподаткування; систему митного регулювання.

Зазначені чинники мають вагомий вплив на діяльність підприємства, оскільки від їх коливань залежить вартість сировини, комплектуючих та матеріалів; втрати через курсову різницю національної та іноземної валют й системи митного регулювання, особливо якщо підприємство активно розвиває міжнародні торгівельні зв’язки; кредитна політика впливає через коливання процентних ставок на кредитні ресурси; інвестиційний клімат створює умови для залучення додаткових фінансових ресурсів на розвиток та модернізацію діяльності підприємства; податкове навантаження впливає на загальний фінансовий стан підприємства.

В тому разі, якщо фінансова-економічна діяльність підприємства постійно піддається впливу дій факторів, коливання яких проблематично заздалегідь передбачити, відповідну нормативно-методичну базу доцільно доповнити певною системою заходів, до використання якої слід вдатися при настанні певних обставин, наприклад, при перевищенні меж припустимих коливань відповідних факторів фінансового ризику.

Швидкість реагування системи моніторингу на виникнення непередбачуваних подій є однією з найважливіших властивостей. Зміст такої властивості полягає у визначенні в поточний момент часу характеру цілей та завдань, поставлених в системі планів підприємства, та наявних у розпорядженні підприємства фінансових ресурсів. Від системи моніторингу в даному випадку очікується визначення конкретних відхилень у стані факторів впливу, причин настання такого роду відхилень, а також оперативне визначення конкретних наслідків, що можуть виникнути в результаті подібних відхилень.

Здійснення оперативного контролю за виконанням планових показників є основною ланкою в системі регулювання, оскільки виражає стан надходження фінансових ресурсів та ритмічність виробництва у порівнянні з запланованими параметрами. Отже, здійснення такого контролю має відбуватися синхронно до протікання виробничого процесу та має виступати джерелом отримання належної інформації для обґрунтування управлінських рішень вздовж усієї вертикалі управління фінансовими ризиками. Неабияке значення при цьому має оперативність отримання та прозорість передачі інформації про стан і наслідки впливу фінансових факторів.

Описані вище концептуальні засади побудови системи моніторингу фінансових ризиків підприємства визначають дану систему як комплекс дій, що здатні швидко і адекватно реагувати на непередбачувані події. Запорукою досягнення такої гнучкості виступає не тільки оперативність здійснення контрольних, облікових, аналітичних процедур, а насамперед урахування циклічності розвитку більшості економічних процесів, в основі розгортання яких можна визначити послідовність повторюваних ситуацій, що змінюють одна одну відповідно до певних об’єктивних закономірностей.

Таким чином, об’єктом обов’язкового аналізу та дослідження в системі моніторингу на рівні із конкретними змінами умов фінансово-економічної діяльності підприємства слід вважати також кількісні та якісні параметри описаних закономірностей.

 

Література.

1.Фінансовий менеджмент : Навч. посібн. / за ред. проф. Г. Кірейцева. – К.: ЦУЛ. – 2002. – 496 с.

2.Фінансовий менеджмент: Підручник/ Кер. кол. авт. і наук. ред. проф. А. Поддєрьогін. – К: КНЕУ, 2008. – 536 с.

3. Добрынь С.В. Анализ факторов, влияющих на развитие кооперационных связей предприятия / С.В. Добринь // Економіка: проблеми теорії та практики: зб. наук. праць. –2006. – №211. – С. 781–788.

4. Кожухівський А.Д. Експертний метод моделювання профілю ризиків / А.Д. Кожухівський, В.О. Занора, А.І. Боркун, Ю.М. Пальоний, Т.А. Пальона. // Математичне моделювання та обчислювальні методи, управління проектами. – 2009. – №3. – С.31-35.

5.Вплив фінансових ризиків на результати діяльності підприємства [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=1006

6.Нєкрасов А. Управління фінансовими ризиками в Україні в сучасних умовах / А. Нєкрасов, В. Пастухов // Економічний простір. – 2011. – Вип. 16 (125). – С. 112 – 121.

7.Захарова Н. Механізм управління фінансовими ризиками аграрних підприємств / Н. Захарова // Вісник СНАУ. – 2011. – Вип. 6/2. – С. 164-167.



Абрамова І.М., к.е.н., доцент

Харківський інститут фінансів

Київського національного торговельно-економічного університету
КЛАСТЕРНА СИСТЕМА ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ХАРКІВСЬКОГО РЕГІОНУ
Інтегративним фактором активізації інфраструктурних елементів національної інноваційної системи на регіональному рівні виступає процес кластеризації. Під кластером розуміють об’єднання без створення юридичної особи підприємницьких структур регіонального та/або міжрегіонального рівнів з органами місцевого самоврядування, науковими, освітніми установами, громадськими організаціями з метою підвищення інтегрального економічного розвитку як окремих одиниць кластеру, так і регіону в цілому [1].

Кластеризація застосовується, в першу чергу, з метою впровадження інновацій, зростання техніко-технологічного рівня виробництва та підвищення глобальної конкурентоспроможності [2].



Кластеризація економіки на регіональному рівні у багатьох країнах світу є фактором протекціоністської державної підтримки їх конкурентоспроможності. В Україні започатковано реалізацію кластерних ініціатив спільними зусиллями облдержадміністрацій, бізнесу, міжнародних та неурядових організацій. Стратегією регіонального розвитку, побудованою на кластерному підході, є «Стратегія сталого розвитку Харківської області до 2020 року», (2010 р.), яка передбачає створення дев’яти кластерів. Станом на початок 2017 р. до них додали ще два кластери: ІТ та енергомашинобудівний (табл.1).
Таблиця 1

Перелік і характеристика провідних кластерів в Харківській області [3]

Назва кластеру

Модель розвитку

масштаб

Видобуток газу й нафти та їх переробка

Підтримуючого розвитку

Національний

Виробництво й переробка сільськогосподарської продукції та випуск продуктів харчування

Випереджаючого розвитку

Регіональний

Легка промисловість

Підтримуючого розвитку

Регіональний

Будівництво та випуск будівельних матеріалів

Підтримуючого розвитку

Регіональний

Високотехнологічні виробництва

Випереджаючого розвитку

Національний

Науково-освітній

Випереджаючого розвитку

Національний

Охорони здоров`я

Випереджаючого розвитку

Регіональний

Житлово-комунального господарства

Наздоганяючого розвитку

Регіональний

Транспортно-торгівельно-логістичний

Підтримуючого розвитку

Трансграничний

ІТ-кластер

Випереджаючого розвитку

Національний

Енергомашинобудівний

Випереджаючого розвитку

Національний

Формування регіональних кластерів в Харківській області здійснюється за наступним алгоритмом. На першому етапі визначаються кількісні та якісні характеристики кластеру. Зокрема, визначаються локальні «точки росту» – галузі і виробництва, які здатні стати локомотивами регіонального зростання, залучити місцевих контрагентів. На цьому етапі визначається інноваційний потенціал домінуючих видів продукції підприємств, включених до кластеру.

На другому етапі визначається організаційна структура кластеру та її модель: підтримуючого, випереджаючого або наздоганяючого розвитку. Оскільки до складу регіонального кластеру включаються різні підприємства («ядро» кластера, допоміжні, суміжні, обслуговуючі підприємства тощо), для кожного з них обирається своя стратегія розвитку [4].

Для обслуговуючих, допоміжних підприємств доцільною буде стратегія наздоганяю-чого розвитку з метою відповідності за «кластерною потужністю» підприємствам, що складають «ядро» кластеру. Для суміжних підприємств, постачальників, інфраструктурних установ ефективною буде стратегія підтримуючого розвитку. Для основних підприємств регіонального кластеру, безумовно, стратегія розвитку повинна бути випереджаючою, оскільки саме вони є «точками росту», від потужності яких залежить сумарна потужність кластерної системи.

Перш за все, необхідно врахувати, що кластери як інструмент реалізації регіональної політики інноваційного розвитку є складовою частиною широкої сукупності таких інструментів, до яких разом з кластерами можна віднести: технополіси, спеціальні економічні зони, технологічні платформи бізнес-інкубатори, технопарки тощо.

Другою групою вагомих факторів, що сприяють місцевому економічному розвиткові є інструменти генерування капіталу. Якщо в країні вони не розвинуті, то економічні реформи не будуть ефективними, а призведуть лише до росту нерівності в доходах, надаючи переваги тим, хто має вільний доступ до основних факторів ринку [5].

Протягом 2000-2005 рр. в місті Харкові та Харківському регіоні діяли два Закони України, що надавали економічні стимули до генерування капіталу та інвестування. Це – пільгові інвестиційний та інноваційний режими для підтримки науково-промислового комплексу і підприємств міста – Закон України «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території міста Харкова» та Закон України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» згідно якого працює технопарк «Інститут монокристалів» (м. Харків) [6, 7].

В технопарку «Інститут монокристалів» створювались та відпрацьовувались новітні технології, розроблялись нові види устаткування та продукції. Пільговим інвестиційним режимом держава надавала підтримку підприємствам Харкова для серійного впровадження виробництва на основі новітніх технологій, сучасного устаткування.

Більше 70% всіх пільгових інвестиційних проектів були затверджені в таких галузях, як важке й енергетичне машинобудування, виробництво електричного устаткування, інфраструктурних проектах (транспорт, зв’язок, комунальне господарство, будівництво). Кожна друга гривня інвестицій іде в ці проекти. Вони генерують до 65% товарної продукції. А з виходом на проектну потужність цей показник зросте до 80%. Додатково було створено або збережено 10 тис. робочих місць.

Пільгові режими надали можливість базовим машинобудівним гігантам Харкова модернізуватися і приступити до випуску конкурентної продукції.

Підтримкою держави скористалися великі машинобудівні підприємства. В пільгових умовах працюють потужні машинобудівні підприємства міста, такі як авіаційне підприємство ХДАВП, ДП «Завод ім. Малишева», ПрАТ «Південкабель», ПАТ «Харківський підшипниковий завод», ПАТ «Турбоатом», ПАТ «Харківський завод агрегатних верстатів» та інші. В рамках цих проектів імпортуються нові технології і сучасне обладнання. Машинобудівна галузь Харківщини завдяки підтримці держави отримала шанс відновити свій експортний потенціал. Без пільг ці проекти ніколи б не змогли модернізуватися в сучасні виробництва, бути рентабельними та взагалі реалізуватись.

Пільгові режими були скасовані шляхом відміни окремих розділів відповідних законів України в частині складу пільг та державних гарантій інвесторам, при цьому інші норми законів є чинними і на сьогодні. Існує потенційна можливість відновлення дій пільгових режимів інвестиційно-інноваційної діяльності з метою протекціоністської підтримки державою «точок росту», які здатні потягнути за собою інші ланцюги економіки.

Відомі політики, політичні партії особливо в періоди, що передують черговим виборам, виступають з ініціативами щодо відновлення інвестиційної підтримки інноваційної та інвестиційної діяльності підприємств промисловості та наукового сектору, в тому числі і тих, що розташовані на території Харківського регіону. Проте, необхідність співпрацювати з міжнародними організаціями МВФ, ВТО робить практично неможливою таку підтримку з боку Верховної ради України. Однак зазначені закони України все ще є чинними, оскільки місцева влада Харківська обласна державна адміністрація та Харківська міська рада мають право звільніти суб’єктів господарської діяльності від місцевих податків і зборів.

Розвиток інфраструктурних елементів національної інноваційної системи на регіональному рівні на прикладі Харківського регіону підтвердили дієвість інноваційно-промислового розвитку у разі, коли проблеми регіонального розвитку спільно і ефективно вирішуються місцевою бізнес-спільнотою, органами місцевого самоврядування та центральної виконавчої влади на місцевому рівні. Процес кластероутворення в Харківській області, який, на жаль, не отримав кінцевого законодавчо-нормативного оформлення, між тим продемонстрував на етапах свого існування достатню ефективність та забезпечив синергетичний ефект.

Першим прикладом успішного кластеру була діяльність технопарку «Інститут монокристалів» згідно Закону України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків». Штаб-квартира технопарку знаходилася в Харкові, а до його складу входили підприємства і науково-промислові установи з інших міст України. Завдяки цьому кластеру була розроблена нова технологія модернізації літаків (яка і досі застосовується для деяких моделей літаків-АНів, створених на базі Харківського державного авіаційного виробничого підприємства і багато інших.

Другим прикладом була успішна діяльність спеціального режиму інвестиційної діяльності на території міста Харкова відповідно до Закону України «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території міста Харкова».

Згадані два кластери були законодавчо оформлені і фактично діяли біля п’яти років, доки з політичної волі в Україні не було змінено податковий режим інвестиційно-інноваційної діяльності.

Третім прикладом успішного кластеру, який не набув офіційного статусу, є енергомашинобудівний кластер. В 2003-2004 рр. був змодельований потужний потенціал для створення національного енергомашинобудівного кластеру, який об’єднував ВАТ «Турбоатом», ДП «Електроважмаш» та ДП «Харківський електромеханічний завод», а також відповідні науково-дослідні та проектні інститути. Цей потужний кластер дозволив би утримувати вагому частку закордонних ринків і суттєво посилити експортний потенціал національного машинобудівного комплексу.

Таким чином, уже зараз в Харківському регіоні є всі складові для появи нового науково-промислового кластеру, якій має потенціал для розвитку в національному масштабі.
Література

1. Структурні трансформації в економіці України: динаміка, суперечності та вплив на економічний розвиток: Наукова доповідь. ДУ "Інститут економіки та прогнозування НАН України" (Київ), 20.11.15 г. 304 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://books.google.com.ua/books?id=F-8ADgAAQBAJ&printsec =frontcover&hl=ru#v=onepage&q&f=false

2. Національний інституту стратегічних досліджень. Аналітична доповідь до щорічного послання президента України до Верховної ради України (2016). [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:// www.niss.gov.ua

3. Харківська обласна державна адміністрація. Офіційний сайт. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://kharkivoda.gov.ua/

4. Новицька О.В. Інтелектуалізація економіки як чинник інноваційного розвитку // "Ефективна економіка", 2016. №10. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=5201 

5. Голиченко О. Национальная инновационная система: от концепции к методологии исследования // Вопросы экономики, 2014, №07. М.: Издательство НП «Редакция журнала «Вопросы экономики»», 2014. – 160 с. С.35-50.

6. Закон України «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території міста Харкова». [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1714-14

7. Закон України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків». [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/991-14


Бестужева С.В., к.е.н., доцент кафедри міжнародної економіки



та менеджменту зовнішньоекономічної діяльності

Харківський національний економічний університет ім. С. Кузнеця
СУЧАСНИЙ СТАН НЕТАРИФНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЯК СКЛАДОВОЇ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
Зовнішня торгівля є однією з пріоритетних сфер міжнародної економічної діяльності України, подальший розвиток якої залежить від ефективності державної політики регулювання.

Основним завданням державного регулювання зовнішньої торгівлі є стимулювання експорту національних виробників, підвищення конкурентоспроможності їх продукції на світових ринках та обмеження імпорту для розширення можливостей національних виробників задовольняти внутрішній попит та конкурувати з іноземними компаніями [1, с. 198].

Нетарифне регулювання в багатьох країнах світу є домінуючою складовою зовнішньоторговельної політики, так як включає сукупність методів і інструментів як стимулювання, так і обмеження експортних та імпортних операцій.

Необхідність запровадження режиму квотування і ліцензування до окремих груп товарів пов’язана з порушенням рівноваги між обсягами імпорту і власним виробництвом аналогічної продукції, а також значною часткою бартерних операцій, ефективність яких в основному низька. При бартерній формі взаєморозрахунків створюються сприятливі умови для всіляких зловживань. У міру зростання власного виробництва імпортозамінюючих видів продукції імпортні квоти повинні звужуватись, а при досягненні збалансованості між власним виробництвом продукції і внутрішніми потребами в ній – скасовуватись.

Вирішення питань щодо встановлення режиму ліцензування та квотування експорту та імпорту і визначення списку товарів, які підлягають ліцензуванню або квотуванню, та термінів дії кожного режиму за кожним товаром є компетенцією Верховної Ради України з подання Кабінету Міністрів.

Кожного року в Україні встановлюється перелік товарів, імпорт та експорт яких підлягає ліцензуванню та квотуванню.

28 червня 2015 року набув чинності Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності» 222-VIII від 2 березня 2015 року [4]. Таким чином, відповідно до ч. 3 ст. 21 цього Закону втратив чинність Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» № 1775-III від 1 червня 2000 року. Новим Законом скасовується ліцензування 26-ти видів господарської діяльності, зокрема ліцензування операцій з металобрухтом, ліцензування діяльності митних брокерів, будівництва об’єктів 1-3 категорій складності, ліцензування торгівлі агрохімією, ветеринарними препаратами, рідким паливом та біогазом, тощо.

Потрібно констатувати, що в Україні не набуло поширення експортне субсидування. Згідно з діючим законодавством, воно надається у вигляді прямих державних субсидій підприємству або галузі промисловості при ефективній результативності експортної діяльності чи реалізації експортних програм. Але незначні, при напруженому фінансовому становищі, експортні субсидії, обґрунтованість яких потребує критичного аналізу в кожному конкретному випадку, здебільшого не дають підстав для віднесення їх до проявів осуджуваної нормами ГАТТ/СОТ недобросовісної конкуренції. І такі положення та заходи слід, безперечно, знати і активніше використовувати у вітчизняній практиці зовнішньоторговельного регулювання.

Не знайшли належного застосування у вітчизняній практиці й технічні норми, стандарти та правила безпеки для захисту внутрішнього ринку від імпорту низькоякісної несертифікованої продукції, що негативно позначається на становищі внутрішніх виробників і споживачів. 15 січня 2015 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про технічні регламенти та оцінку відповідності» [6] № 1065 від 27 листопада 2014 року), яким встановлено загальні правові й організаційні засади розроблення, прийняття та застосування технічних регламентів і процедур оцінки відповідності, а також здійснення оцінки відповідності. Спрощення експорту товарів з України до ЄС вимагає від України адаптації національного законодавства до ряду європейських нормативних актів. Прийнятий Закон відкриває перед українським виробником можливість проходження в Україні випробувань та отримання сертифікатів, які будуть визнаватися ЄС. Це дозволить зменшити витрати бізнесу, на отримання відповідної документації, проходження процедур сертифікації та оцінки відповідності.

Одним з заходів фінансово-нетарифної політики, який передбачає просування товару на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цін нижче нормального рівня цін в інших країнах, є демпінг [1, с. 202].

В рамках діяльності Світової організації торгівлі чітко встановлені правила заборони демпінгу у наступних випадках:

1) при заподії шкоди національному виробництву або створенні загрози її заподіяння;

2) при суттєвому гальмуванні створенню та/або розвитку відповідного національного виробництва.

З 1995 року діють три угоди, що разом часто називають «Антидемпінговим кодексом СОТ»: Угода про застосування Статті VI ГАТТ  (про антидемпінг); Угода про субсидії і компенсаційні заходи; Угода про спеціальні заходи.

Участь у цих угодах є обов’язковою умовою членства у СОТ.

Угода про застосування Статті VI ГАТТ (про антидемпінг) і Угода про субсидії і компенсаційні заходи дозволяють застосування антидемпінгових і компенсаційних мит для захисту вітчизняних виробників. Проте при цьому повинні бути і дотримані дві умови:

1) повинна мати місце несправедлива торгова практика, тобто продаж товарів нижче справедливої ціни, або продаж товарів, відносно яких у країні експорту діють субсидії, заборонені за правилами СОТ, або субсидії, що не заборонені СОТ але до яких країни імпорту можуть застосовувати компенсаційні заходи;

2) в результаті такої «несправедливої практики», повинні мати місце: збитки вітчизняних виробників, негативні торгові ефекти для вітчизняних виробників [2].

Членство України у СОТ сприяло зменшенню кількості обмежувальних заходів (антидемпінгових, компенсаційних, спеціальних), що застосовувались до української продукції іноземними країнами, з 40 у 2008 році до 26 станом на 01.05.2015. При цьому значне зменшення застосованих заходів відбулось протягом перших років членства України в СОТ 2008-2010 рр. (з 40 до 30). На теперішній час Україна є учасником антидемпінгових розслідувань з як експорту, так і з імпорту товарів(табл. 1)

Таблиця 1




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Інституційні трансформації сучасної економіки: виклики iconУкраїни в умовах сучасної системної реформи ХVIII всеукраїнська студентська науково-практична конференція 03 квітня 2015 року м. Дніпропетровськ Україна
Пріоритетні напрями розвитку економіки та фінансів України в умовах сучасної системної реформи
Інституційні трансформації сучасної економіки: виклики iconCуспільні трансформації І безпека: глобальний, національний та особистісний виміри

Інституційні трансформації сучасної економіки: виклики iconМетодичні вказівки до семінарських занять з дисципліни «Історія економіки та економічної думки»
Методичні вказівки до семінарських занять з дисципліни «Історія економіки та економічної думки» (для студентів галузі знань 0305...
Інституційні трансформації сучасної економіки: виклики iconРозвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації (Т1)
Інституційні трансформації сучасної економіки: виклики iconРоманний дискурс української літератури другої половини XIX століття як метатекст: модель світу, жанрові трансформації

Інституційні трансформації сучасної економіки: виклики iconДжмент за умов трансформаційних інновацій: виклики, реформи, досягнення матеріали міжнародної наукової конференції 10-12 травня 2007 року Частина ІІ суми 2007

Інституційні трансформації сучасної економіки: виклики iconЕджмент за умов трансформаційних інновацій: виклики, реформи, досягнення матеріали міжнародної наукової конференції 10-12 травня 2007 року Частина І суми 2007

Інституційні трансформації сучасної економіки: виклики iconСоколовська Ю. С
Я. Поліщук [6], М. Черняк [16], Д. Кавелті [17], К. Гелдер [18] та інші. Масова література – абсолютно новий тип дискурсу, що у ХХ...
Інституційні трансформації сучасної економіки: виклики iconВидатні постаті рідного міста у процесі дослідження сучасної української історії
В кожному регіоні є такі люди, про яких на варто знати, але на жаль, радянська політика була спрямована на приховування фактів їх...
Інституційні трансформації сучасної економіки: виклики iconОфіційні опоненти: доктор економічних наук, професор
Організаційно-економічний механізм формування компенсаційної політики в умовах трансформації соціально-трудових відносин


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка