Інституційні трансформації сучасної економіки: виклики



Сторінка2/11
Дата конвертації09.03.2018
Розмір2.63 Mb.
ТипПротокол
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Участь України у антидемпінгових розслідуваннях (розроблено автором на основі даних [2])

Назва товару

Діючі заходи

Дата застосування заходів

Дата продовження заходів

Дата скасування заходів

1

2

3

4

5

З ініціативи країн імпортерів української продукції

США

Карбамід сухий

68,26%

07/1987

12/2011

12/2016

Феросилікомарганець

163%

07/1994

11/2012

11/2017

Нітрат амонію

156%

09/2001

05/2013

05/2018

Арматура

41,69%

09/2001

07/2013

07/2018

Прокат гарячекатаний плоский в рулонах

90,33%

11/2001

02/2012

02/2019

Продовження таблиці 1

1

2

3

4

5

Прокат вуглецевий гарячекатаний плоский не в рулонах

Маржа:МК «Азовсталь» – 81,43%;МК ім. Ілліча – 155%; інші – 237,91%

10/1997

10/2009

11/2014

Сталеві труби

Остаточна маржа – 7,47%

10.07.2014

-

10.07.2017

Мексика

Гарячекатаний прокат у рулонах

25%

03/2000

03/2006

03/2011


01/2016

Канада

Гарячекатаний прокат плоский з вуглецю в рулонах

77%

07/2015

10/2015

-

З ініціативи України

Китай

Труби безшовні нержавіючі

41,07%

11/2014

-

11/2019

Російська федерація

Стрілочні переводи

59,4%

07/2002

11/2014

11/2019

Киргизька республіка

Електричні лампи розжарювання загального призначення

25,73%

06/2015

-

06/2020

Отже, проведений аналіз діючої системи нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі України дозволяє зробити висновки щодо відсутності інструментів стимулювання експорту національних суб’єктів господарювання та недостатність використання інструментів прихованого протекціонізму для оптимізації структури імпорту та ефективної реалізації стратегії імпортозаміщення.


Список використаної літератури

  1. Бестужева С. В. Міжнародна економічна діяльність України : навчальний посіб. / С. В. Бестужева. – Х.: Вид. ХНЕУ ім. С. Кузнеця, 2016. – 272 с.

  2. Офіційний сайт Світової організації торгівлі [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://wto.org/

  3. Офіційний сайт Державної фіскальної служби України / Новини:[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sfs.gov.ua/media-tsentr/novini/185795.html

  4. Про заходи щодо стабілізації платіжного балансу України відповідно до статті ХІІ Генеральної угоди з тарифів та торгівлі 1994 року : Закон України від 28.12.2014 р. № 73-VIII[Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=991-14.

  5. Про ліцензування видів господарської діяльності : Закон України № 222-VIII від 2 березня 2015 року [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=991-14.

  6. Про технічні регламенти та оцінку відповідності : Закон України № 1065 від 27 листопада 2014 року [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=991-14.

Бігдан І.А., к.е.н., доцент

Лачкова Л.І., к.е.н., доцент

Харківський державний університет харчування та торгівлі
ПИТАННЯ АНТИКРИЗОВОГО ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ ТОРГІВЛІ
Глибока затяжна фінансова криза в країні є суттєвим дестабілізуючим чинником сучасного економічного розвитку українських підприємств. За даними Державної служби статистики України [1], у 2015 році із загальної кількості великих та середніх підприємств України 26,3% підприємств були збитковими. У січні-вересні 2016 року показник становив 32,8%. Протягом останніх років основними сферами збиткової виробничої діяльності залишаються промисловість (34,3%), будівництво (33,6%), транспорт, складське господарство (40,4%). Підприємства торгівлі, попри зростання ділової активності на ринку на 4,3%, збереженні достатньо високої частки в обсязі реалізації продукції, товарів, послуг (у 2015 році -37,9%), також відчувають на собі вплив нестабільного зовнішнього середовища. Так, у 2015 році кількість збиткових підприємств торгівлі складала 23,9% від їх загальної кількості, а за 9 місяців 2016 року їх частка досягла 26,9%.

Збитковість торговельних підприємств призводить до подальшої втрати власних фінансових джерел, залучення додаткових зовнішніх ресурсів, посилення фінансових ризиків втрати фінансової рівноваги і, в кінцевому підсумку, до критичного рівня фінансової небезпеки підприємств. Дисбаланс між фінансовими потребами підприємств та наявними фінансовими ресурсами є свідченням наявної фінансової кризи. Подолання фінансової кризи, попередження загроз фінансовому розвитку підприємств, мінімізація негативних наслідків фінансової кризи потребують створення ефективної системи антикризового управління.

Антикризове управління є складовою управління фінансами торговельних підприємств і розглядається в рамках функцій фінансового менеджменту як спеціальної сфери управління. Вивчення економічної літератури показало неоднозначність підходів науковців до змісту поняття «антикризове фінансове управління». Під антикризовим управлінням розуміють: 1) управління підприємством в умовах загальної кризи економіки; 2) управління підприємством, що потрапило в кризову ситуацію, 3) управління підприємством на порозі банкрутства; 4) управління підприємством в період банкрутства [2,с. 5]; 5) постійно діючий процес виявлення кризових явищ, розробки програми виходу із кризи, яка реалізується протягом усього періоду функціонування господарюючого суб’єкта [3, с. 282]; 6) систему принципів та методів розробки й реалізації комплексу спеціальних управлінських рішень, спрямованих на попередження та подолання фінансових криз підприємства, а також мінімізацію їх негативних фінансових наслідків [4, с. 652]; 7) цілеспрямовану систему управління, що передбачає постійну реалізацію превентивних заходів, механізму аналізу, оцінки та подолання негативних явищ, що впливають на підприємство та несуть загрозу для його подальшого безперебійного функціонування з метою покращення конкурентних переваг [2, с. 8]; постійно організоване спеціальне управління, в основу якого покладена система методів і принципів розробки та реалізації специфічних управлінських рішень, що приймаються відокремленим суб’єктом в умовах суттєвих ресурсних й часових обмежень, підвищеного ризику, фінансових та інтелектуальних витрат для відновлення стійкого економічного розвитку підприємства і недопущення його ліквідації як суб’єкта господарювання[2, с.10]; систему принципів та методів управління фінансами підприємства, спрямовану на проведення діагностики загрози банкрутства в разі настання виведення підприємства з кризи та її подолання з метою забезпечення безперервної діяльності підприємства на всіх стадіях його розвитку [5, с. 91].

На наш погляд, перші чотири підходи визначають антикризове фінансове управління як складову управління підприємством на різних етапах розвитку фінансової кризи – настання, поглиблення, подолання /неспроможності подолання. Підхід львівських вчених до антикризового управління як постійно діючого процесу виявлення кризових явищ логічний з точки зору практичної діяльності фінансових менеджерів щодо запобігання та подолання криз. Цілком виправданою є позиція авторів щодо розуміння антикризового фінансового управління як системи, цілісність якої забезпечується єдністю сукупності елементів – механізму системи (цілі, завдання, функції, принципи, методи, важелі, інструменти антикризового управління, його забезпечення).

Неоднозначність підходів до трактування поняття «антикризове фінансове управління» визначає і багатоваріантність змісту мети та завдань управління фінансовою кризою. Головною метою антикризового фінансового управління, на думку окремих вчених, є забезпечення міцного положення на ринку і стабільно стійких фінансів підприємства при будь-яких економічних, політичних, соціальних катаклізмах [3, с.282]. Відновлення фінансової рівноваги підприємства та мінімізація втрат його ринкової вартості внаслідок фінансових криз визначена в якості головної мети провідним вченим в галузі фінансового менеджменту І.А. Бланком [4, с. 653]. Деякі науковці стверджують, що головна мета антикризового фінансового управління полягає у встановленні управління, яке здатне передбачати, попередити, подолати та знизити ймовірність виникнення фінансової кризи і одночасно утримувати фінансову стійкість та стабільний розвиток підприємства [6].

Для досягнення мети в рамках антикризового фінансового управління керівництво торговельних підприємств повинно чітко означити комплекс завдань, зокрема, своєчасне діагностування передкризового фінансового стану підприємства, усунення неплатоспроможності, відновлення фінансової стабільності, запобігання банкрутству й ліквідації підприємства, мінімізації негативних наслідків фінансової кризи. Перелік завдань антикризового фінансового управління формулюється в залежності від стадії фінансової кризи, її масштабів, ступеню впливу на фінансову діяльність. Так, постановка завдання своєчасної нейтралізації загроз шляхом діагностування здійснюється з метою запобігання будь-якій фінансовій кризі. На початковій стадії розгортання легкої структурної та системної глибокої кризи окрім завдань усунення неплатоспроможності, відновлення фінансової стабільності важливим є розробка заходів щодо мінімізації фінансових ризиків. В процесі розгортання системної глибокої або катастрофічної кризи важливим управлінським завданням є запобігання банкрутству й ліквідації підприємства.

Особливостями сучасного антикризового фінансового управління підприємств торгівлі є мінімізація державного впливу, оперативність, жорстке ресурсне обмеження, м’яке часове обмеження, висока потенційна результативність, широта антикризового інструментарію (від внутрішніх заходів до реорганізаційних процедур та продажу підприємства). Ці особливості обумовлені функціями та спеціалізацією торговельної галузі, тривалістю виробничого та фінансового циклу, високою залежністю фінансів від стану фінансів постачальників товарів, купівельної спроможності населення тощо.

Важливим чинником, що зумовлює фінансову кризу на підприємстві, є низька якість фінансового менеджменту, або його відсутність. На багатьох підприємствах торгівлі відсутня або недосконала система раннього запобігання фінансовій кризі. В більшості випадків це стосується малих підприємств торгівлі, частка яких у загальній кількості торговельних підприємств у 2015 році складала 97,0 %, з них мікропідприємств – 88,8 %. Відсутність окремих фінансових підрозділів або посади фінансового менеджера, неможливість бухгалтерської служби чи бухгалтера реалізовувати завдання фінансового менеджменту через великий обсяг виконуваних професійних робіт є об’єктивною причиною слабкої системи управління підприємствами, і, зокрема, антикризового. Разом з тим, керівництво підприємств повинно усвідомлювати наслідки кризових ситуацій і докорінно зміни стиль управління, розробити механізм фінансового управління, функціонування якого дозволить своєчасно попереджати фінансову кризу та долати її наслідки.

В умовах високого рівня невизначеності зовнішнього середовища доцільно запровадження превентивного антикризового фінансового управління торговельними підприємствами, яке дозволяє здійснювати процедури, пов’язані з ідентифікацією причино-наслідкового ланцюга виникнення фінансової кризи, створенням сигнальної системи, що дозволяє стежити за фінансовим станом підприємств в режимі реального часу, реагувати на виникнення загроз, розробити комплекс заходів, спрямованих на нейтралізацію загрози фінансової кризи та здійснювати контроль за їх реалізацією.
Список використаних джерел

1. Державна служба статистики України. Статистична інформація. Діяльність підприємств – Електронний ресурс. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua/.

2. Ткаченко А.М., Мельничук А.К. Антикризове управління підприємством, 2013, с. 1-11. – Електронний ресурс. – Режим доступу : http://www.zgia.zp.ua/gazeta/evzdia_5_005.pdf

3. Фінансовий менеджмент : підручник / В.П. Мартиненко, Н.І. Климаш, К.В. Багацька, І.В. Дем’яненко [та ін.]за заг. ред. Т.А. Говорушко. – Львів «Магнолія 2006», 2014. – 344 с.

4. Бланк І.О. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник. – К.: Ельга, 2008. – 724с.

5. Біломістна І.І., Біломістний О.М., Крамська М.С. Антикризове фінансове управління підприємством в сучасних умовах господарювання, 2013. – С. 90-96. – Електронний ресурс. – Режим доступу :

http://dspace.khibs.edu.ua/jspui/bitstream/123456789 /145/1/antikriz.pdf

6. Шевцова О.Й. Основи антикризового фінансового управління : Електронне фахове видання «Ефективна економіка», 2013. – № 4. – Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=1773


Бондаренко І.М., к.ю.н., доцент кафедри фінансового права

Національний університет «Юридична академія України

імені Ярослава Мудрого»


АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФІНАНСУВАННЯ БЮДЖЕТУ
Бюджетний Кодекс України дає перелік джерел фінансування бюджету, серед яких законодавець виділяє наступні:

– кошти від державних (місцевих) внутрішніх та зовнішніх запозичань;

– кошти від приватизації державного майна (включаючи інші надходження, безпосередньо пов’язані з процесом приватизації);

– повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу або пред’явлення цінних паперів;

– вільний залишок бюджетних коштів з дотриманням умов Кодексу.

Проблемам фінансування бюджету, його теоретико-методологічним засадам приділяється велика увага вітчизняних та зарубіжних вчених як економістів, так і правників, бо ці проблеми є міжгалузевими. Традиційно, кожна розвинута демократія, передусім із фінансової точки зору, ставить на меті повільне та поступове: рік за роком, збільшення розміру валового внутрішнього продукту (ВВП), що є запорукою розвитку самої країни та підвищення добробуту населення. У той самий час, через складні механізми фінансів цей масив валового внутрішнього продукту у грошовому еквіваленті нібито повертається населенню у вигляді благ та підвищення рівня життя. Саме цей прогнозований ріст ВВП і закладений у бюджеті через інститут дефіциту бюджету. При цьому в умовах економічної кризи розширення фінансових можливостей ринку за рахунок використання спеціального кредитного інструментарію є альтернативним методом фінансування потреб бюджету. Потреба в державному кредиті зумовлена тим, що держава у своїй діяльності здебільшого виходить із меж фіскальних можливостей, забезпечуваних податками.

Значення державного кредитного господарства та подальшого його розвитку, як стверджують ряд вітчизняних вчених, може бути як позитивне, так і негативне. Загалом вчені підтримують тезу про ефективність запозичень, але із інвестиційною метою. При цьому важливо відмітити, що державний кредит є головним джерелом економічного прогресу за умови мудрої передбачуваності країни-позичальника. В умовах українського сьогодення такий підхід є вкрай доцільним для уряду. Бо наданню зовнішніх запозичень від фінансових організацій передують експертні аналітичні дії спеціальних органів останніх, які виробляють чіткі рекомендації уряду України, що повинні бути імплементовані у законодавство України ще до надання кредитів, це є вкрай позитивним.

Варто зазначити, що перелік джерел формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині фінансування не є вичерпаним та поряд із кредитами (позиками), що залучаються державою від іноземних держав, міжнародних фінансових організацій і банків для реалізації інвестиційних проектів, законодавець дозволяє використовувати інші надходження. При цьому законодавець встановлює жорстку заборону, що джерелом фінансування бюджету не можуть бути емісійні кошти Національного банку України.

Проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що кредитна політика потребує істотного реформування. Насамперед, потрібне чітке встановлення алгоритмів залучення коштів, що має на меті запобігання корупції у цій сфері, особливо у питанні надання державних (місцевих) гарантій, бо кінцевим боржником є кожний громадянин України. Потрібно розробити довгострокову кредитну та боргову політику країни, залучивши до цих процесів світову наукову еліту.

Измайлович С.В., к. э. н, доцент



Полоцкий государственный университет
ИННОВАЦИОННЫЕ ПОДХОДЫ К УПРАВЛЕНИЮ РЕСУРСАМИ И РИСКАМИ БАНКА
Управление ресурсной базой банковских учреждений является необходимым условием удовлетворения спроса экономики на банковские кредиты, развития финансового рынка и успешного социально-экономического развития национальной экономики. В современных условиях актуальное значение для решения вопросов по управлению ресурсами банка приобретают инструменты финансового инжиниринга, посредством которых формируются инновационные инструменты управления в виде новых финансовых технологий, инструментов и процессов.

Существует необходимость поиска методов и технологий управления ресурсной базой коммерческих банков Республики Беларусь на основе адаптации зарубежного опыта использования прогрессивных финансовых инструментов к национальным условиям банковской деятельности. Выбранная тематика является высоко актуальной, поскольку в конечном итоге способствует социальному и финансово-экономическому развитию страны, повышению финансовой грамотности банковских специалистов и населения, содействует формированию инновационных подходов в финансовой сфере.

Банковские ресурсы – это совокупность денежных средств и имущества банка, используемых им для осуществления своей деятельности и образуемых за счет собственных, привлеченных и заемных источников. Источники формирования ресурсов банка делят на: собственные (фонды банка, нераспределенная прибыль); привлеченные (депозитного и недепозитного характера); заемные (межбанковские кредиты и депозиты). Состав и структура банковских пассивов оказывают непосредственное влияние на масштабы кредитных и других активных операций банков, а также на объемы доходов, полученных за счет их проведения. Состав и структура банковских ресурсов влияют на ликвидность кредитной организации.

В наиболее обобщенном виде финансовый инжиниринг представляет собой многогранный процесс с набором различных инструментов для решения множества задач, так или иначе связанных с целями привлечения и вложения денежного капитала [1, с.23]. При рассмотрении дефиниций ведущих специалистов финансового инжиниринга нами выделено определение, которое многими исследователями считается классическим. Это определение финансового инжиниринга, предложенное Дж. Финнерти, который определил финансовый инжиниринг как «проектирование, разработку и реализацию инновационных финансовых инструментов и процессов, а также творческий поиск новых подходов к решению проблем в области финансов» [2]. Фундаментальность данного определения заключается в том, что оно емко и в то же время достаточно полно описывает сущность финансового инжиниринга как экономической категории.

Однако, финансовый инжиниринг в банковской сфере, по нашему мнению, следует рассматривать как создание инновационных банковских продуктов и услуг для перераспределения финансовых ресурсов, рисков, ликвидности, доходности и информации в соответствии с собственными интересами и специфическими потребностями контрагентов в условиях динамичных изменений в макро- и микроэкономической среде.

Практическое применение финансового инжиниринга оказывает существенное влияние на качество и уровень финансово-экономического развития страны, в том числе банковского сектора.

Несмотря на положительную динамику изменения ресурсной базы многих банков в республике следует отметить, что на протяжении нескольких лет, существует множество общих и типичных для банковской сферы проблем формирования ресурсов: неизменная динамика величины уставного фонда; сравнительно невысокие достижения в области привлечения ресурсов на международных рынках капитала; неустойчивое финансовое состояние отдельных организаций, пользующихся кредитной поддержкой банка в рамках принимаемых органами государственного управления решений; рост объемов инвестиционного кредитования; низкий уровень экономической эффективности значительной части обслуживаемых юридических лиц.

Кратко охарактеризуем структурированные продукты, используемые для повышения ресурсной базы банковских учреждений. Структурированные продукты явились результатом финансовой инженерии, инструменты которой активно используются на мировых рынках. Они разработаны в целях получения новых способов управления рисками и доходностью на фондовом рынке. По существу это продукты, которые комбинируют в себе депозит и инвестицию, где доходность зависит от рыночной оценки базовых активов. Типичный финансовый инструмент, который может быть связан с депозитами, включает в себя рыночные индексы, акции, ставки процента, финансовые инструменты, приносящие фиксированный доход, валюту или их комбинацию.

Структурированные депозиты имеют некоторые важные характеристики, которые отличают их от традиционных депозитов. В случае обычных срочных депозитов, доходность и срочность – фиксированы. С другой стороны, структурированные депозиты могут иметь различные доходности, и в некоторых случаях, различную срочность. Для удовлетворения этих двух фундаментальных условий производится разделение первоначально размещенных средств на две части, которые и будут генерировать постоянный (стабильный) и переменный денежный поток.

Применение инструментов финансового инжиниринга как нового направления в управлении ресурсами и рисками банка достаточно значима в банковской деятельности, поскольку это источник финансовых нововведений, которые дают возможность участникам финансового рынка эффективнее реагировать на перемены, приспосабливая для этих целей уже существующие или разрабатываемые новые финансовые инструменты и операционные схемы.

Кроме этого, применение инструментов финансового инжиниринга повышает финансовую грамотность как банковских работников, так и населения, поскольку позволяет использовать новые прогрессивные финансовые продукты и эффективные инструменты управления ими. Расширение ресурсной базы коммерческих банков позволит поддерживать финансовую стабильность в Республике Беларусь и интеграцию национального банковского сектора в мировую финансовую систему.
Список использованных источников


  1. Галиц Лоуренс Финансовая инженерия: инструменты и способы управления финансовым риском. - М.: ТВП, 1998. – 600 с.

  2. Robert W. Kolb, James A. Overdahl. Financial derivatives. - Wiley, New York, 2003. - p.2.

Слатвінський М.А., к е.н., доцент



Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
ПРОБЛЕМИ ФІНАНСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ В ЦІЛЯХ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЇХ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ
Інноваційна діяльність промислових підприємств в Україні характеризується низькими показниками, всупереч закономірностям розвитку світової економіки, які зумовлюють зростання інноваційної активності.

Останні роки, що супроводжуються суспільно-політичною кризою, відзначаються як незначними коливаннями обсягів промислового виробництва, так і часткою інноваційно активних підприємств. Так, частка підприємств, що займались інноваційною діяльністю, у 2011 р. становила 16,2 %, 2012 р. – 17,4 %, 2013 р. – 16,8 %, 2014 р. –16,1 %, 2015 р. – 17,3 % [1]. Проте, головне – рівень інноваційної активності залишається низьким (в економічно розвинених країнах частка інноваційно активних підприємств знаходиться на рівні 60-70 %).

Масштаби і темпи технічного переозброєння виробництва в цілому визначаються інвестиційними можливостями економіки, тоді як її стан в Україні не дозволяє активізувати інноваційну діяльність через недостачу власних коштів у підприємств – основного джерела інвестицій в технологічне переозброєння (частка власних коштів інноваційно активних підприємств в загальних витратах на інновації складає 85 % у 2015 р.), незначного рівня фінансової підтримки держави (0,7 % витрат на інновації припадає на кошти державного бюджету у 2015 р.) [1], високу вартість самих інновацій. Низький рівень залучення кредитних коштів (0,8 % в 2015 р., тоді як в 2014 р. було 7,3 %) [1] пояснюється, перш за все, високими процентними ставками і небажанням кредитних організацій здійснювати довгострокове кредитування підприємств. Іноземні інвестиції для фінансування інноваційної діяльності також широко не застосовуються (1,8 % в 2015 р., тоді як в 2010 р. – 30 %) [1].

Негативно впливають також на розвиток інноваційної діяльності ризиковий характер і тривалість термінів окупності нововведень, недостатньо розвинена інноваційна інфраструктура і низький рівень маркетингу.

Збільшення інвестицій в інноваційну діяльність на промислових підприємствах буде реальним тільки в результаті вдосконалення інформаційної системи в Україні та ефективного використання наявної науково-технічної інформації. Для вирішення цих питань доцільно створити на підприємствах інноваційні служби, які будуть працювати в галузі інформатики та патентно-ліцензійної діяльності. Це дозволить підприємствам здійснювати комплексний моніторинг існуючих технологічних проблем, отримувати інформацію про наявні науково-технічні розробки, кон’юнктуру і тенденції ринку інновацій. Для їх методичного та інформаційного забезпечення на державному рівні має бути постійно діюча і чітко регламентована система моніторингу і прогнозування інноваційного потенціалу, а також потреб і можливостей економіки в його освоєнні.

Створення системи моніторингу інновацій дозволить підприємствам, галузям, регіонам і державі в цілому аналізувати і оновлювати науково-технічну інформацію, формувати вибірки за різними показниками, пов’язаними з нововведеннями, проводити порівняльну оцінку якісних і кількісних характеристик інноваційних проектів, відбирати найбільш ефективні та перспективні технології. Банк даних цієї системи повинен також містити інформацію про обсяги прогнозованих інвестицій на виконання інноваційних проектів в цілому і на поточний рік, очікуваний приріст обсягів промислового виробництва від реалізації нововведень. Аналіз розподілу інвестицій за інноваційними проектами повинен містити: оцінку рівня інвестиційних витрат на одиницю технологічної потужності і питомих інвестицій в основні виробничі фонди; ранжування проектів за величиною питомих інвестицій; оцінку ступеня готовності науково-технічної бази для організації виробництва і випуску продукції; обсяги фінансування підприємств, що реалізують інновації. Система моніторингу інновацій дозволить отримати оцінку інвестиційної привабливості інноваційних проектів, ефект економії ресурсів від впровадження нових розробок і видати пропозиції про джерела фінансування.

В рамках загальної державної стратегії економічної безпеки моніторинг і прогнозування інновацій та можливостей їх інвестиційного забезпечення дозволять виявити першочергові та перспективні завдання використання інноваційного потенціалу підприємств, галузей, регіонів і держави в цілому.

Таким чином, з метою вирішення проблем фінансування інноваційної діяльності, інноваційна політика держави повинна здійснюватися відповідно до цілей державної стратегії економічної безпеки, для чого необхідне:



  • коригування державних пріоритетів щодо фундаментальних та прикладних досліджень;

  • формування переліку критичних технологій загальнодержавного рівня, що складають основу технологічного переозброєння промислового виробництва;

  • реструктуризація інноваційної інфраструктури, включаючи систему інформаційного забезпечення, фінансово-економічну систему, механізми виробничо-технологічної підтримки просування перспективних розробок у виробництво, систему підготовки та перепідготовки кадрів;

  • вдосконалення системи оцінки та конкурсного відбору науково-технічних та інноваційних програм і проектів, спрямованих на підвищення ефективності виробництва і випуск конкурентоспроможної наукомісткої продукції.

Відповідно до вище наведених вимог мають бути визначені першочергові заходи державної підтримки технологічного переозброєння галузей промисловості на основі розвитку високотехнологічних виробництв, які забезпечують випуск конкурентоспроможної наукомісткої продукції.

Основними напрямами забезпечення інноваційного розвитку економіки, які дозволять привабити інвестиції не тільки від власників підприємств, але й від сторонніх інвесторів, можна визначити наступні:

1. Забезпечення необхідної динаміки оновлення технологій. Недостатнє фінансування на етапі дослідно-конструкторських робіт і проектування, відсутність у підприємств коштів на освоєння нового виробництва, а також нерозвиненість інноваційної інфраструктури обумовлюють низькі темпи оновлення технологій.


  1. Забезпечення гнучкості виробництва. Завоювання та утримання конкурентних позицій на ринку підприємствами залежить на даний час від їх здатності до швидкого оновлення номенклатури продукції, що можливо вирішити декількома шляхами: розробкою і освоєнням багатофункціонального легко адаптовуваного обладнання, розробкою і широким використанням багатоцільових обробних центрів, впровадженням модульних технологій.

  2. Збільшення у промисловому виробництві частки продукції високого ступеня переробки. Одним з основних завдань економічної політики є структурна перебудова економіки та подолання її сировинної орієнтації, через що особливого значення набуває освоєння новітніх технологій глибокої переробки сировини та її готовності для подальшої переробки.

  3. Ресурсозбереження. Оскільки цілий ряд традиційний джерел сировини, особливо у важкій промисловості, стає мало- або недоступними, а постачання енергоресурсів носить політично забарвлений характер, актуальності набуває переорієнтація виробництв на нові види або джерела сировини, а також використання та розвиток технологій ресурсо- та енергозбереження. Ресурсозберігаюча ефективність стає головним критерієм вибору пріоритетів технологічного переозброєння на основі високих технологій.

Перераховані пріоритети реалізації інноваційної політики забезпечать поточні та перспективні потреби галузей промисловості і дозволять реалізувати державну стратегію економічної безпеки.

Відповідно до наданих пропозицій та сформульованих висновків державна стратегія економічної безпеки повинна містити конкретні пріоритети інвестиційної та інноваційної політики і відповідні заходи державної економічної політики. Останні повинні передбачати подолання ресурсних обмежень і посилення конкурентних позицій вітчизняних підприємств на внутрішньому та зовнішньому ринках за рахунок інвестування в ефективне наукомістке виробництво.

Для цього, поруч із інструментами фінансово-бюджетної політики необхідне використання ринкових механізмів залучення приватних інвестицій. Зокрема, існує потреба в переосмисленні концептуальних засад правової охорони інвестицій та об’єктів інтелектуальної власності, залучення їх в господарський оборот та використання фінансових ресурсів з дотриманням балансу інтересів всіх учасників цих правовідносин. Це дозволить сконцентрувати науково-технічні, фінансові та матеріальні ресурси на пріоритетних з точки зору отримання максимального економічного ефекту напрямках інноваційного розвитку та створить сприятливі умови для технологічного переозброєння виробництва.
Список використаних джерел

1. Наукова та інноваційна діяльність в Україні [Текст]: [стат. збірник/ відп. за випуск О. О. Кармазіна]. – К. : Держстат України, 2016. – 257 с.



Фадєєва Г.М., к.е.н, доцент кафедри менеджменту та оподаткування

Національний технічний університет «ХПІ»
ЗАСТОСУВАННЯ ПОДАТКОВОЇ ЗНИЖКИ З ПОДАТКУ НА ДОХОДИ ФІЗИЧНИХ ОСІБ: НОВАЦІЇ ЗАКОНОДАВСТВА
Дослідження правових засад застосування податкової знижки з податку на доходи фізичних осіб є важливим, оскільки в період реформування податкової системи основними завданнями є реалізація принципу соціальної справедливості, зниження податкового навантаження на фізичних осіб, декларування доходів фізичними особами. Актуальним і цікавим для дослідження є те, що податкова знижка в механізмі податку на доходи фізичних осіб відіграє особливу роль, вона виконує низку завдань. Вона зменшує податковий тягар на фізичних осіб; є механізмом, завдяки якому кошти фізичних осіб вкладаються в освіту, медицину, благодійність, страхування тощо. Тобто, фізичні особи, вкладаючи кошти, допомагають державі у реалізації її завдань.

Питання підстав і порядку отримання податкової знижки з податку на доходи фізичних осіб досліджували такі науковці як О. М. Десятнюк, М. П. Кучерявенко, М. С. Онуфрик, О. В. Покотаєва, А. М. Соколовська та інші.

Мета дослідження полягає у визначенні підстав надання та порядку отримання податкової знижки з податку на доходи фізичних осіб на основі аналізу змін нормативно-правових актів.

Конституційний обов’язок кожного громадянина України – сплачувати податки. Втім, Податковим кодексом України (далі – ПКУ) передбачена і податкова знижка для фізичних осіб. Так, фізичні особи можуть повернути частину податків, що були сплачені із заробітної плати завдяки реалізації права на отримання податкової знижки, яке визначено у статті 166 ПКУ. Згідно із цією статтею, платники податку на доходи фізичних осіб мають право на податкову знижку за наслідками звітного року.

Проте, не кожна фізична особа має право на відповідну пільгу, оскільки таким правом може скористатися лише платник податку, який є резидентом України і має реєстраційний номер облікової картки платника податку, а також такою особою може бути резидент – фізична особа, яка через свої релігійні переконання відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомила про це відповідний орган державної фіскальної служби і має про це відмітку в паспорті.

Певним обмеженням для фізичних осіб і одночасно підставою для нарахування податкової знижки є те, що вона може застосовуватися виключно до доходу одержаного протягом року у вигляді заробітної плати. При цьому загальна сума нарахованої податкової знижки не може перевищувати суми загального оподаткованого доходу платника податку, одержаного протягом звітного року як заробітна плата.

Наступною підставою для отримання податкової знижки є зазначення конкретних сум витрат у річній податковій декларації (п. 46.1 статті 46 ПКУ) [1].

До податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, копіями договорів, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і їх покупця (отримувача). У зазначених документах обов’язково повинно бути відображено вартість таких товарів (робіт, послуг) і строк їх продажу (виконання, надання) відповідно до підпункту 166.2.1 пункту 166.2 статті 166 ПКУ [1].

Наступною умовою та підставою отримання податкової знижки є те, що витрати повинні бути здійсненними у звітному податковому році. Проте не є зрозумілим поняття фактично здійсненні витрати протягом звітного податкового року. Оскільки платник податку може здійснити витрати у звітному році, проте ці витрати будуть покривати, наприклад, декілька років. Як виходить у випадку із навчанням, коли оплачують навчання на декілька років вперед.

Проаналізуємо зміни, які відбулися у податковому законодавстві [2] стосовно податкової знижки за навчання (табл.1).


Таблиця 1


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Інституційні трансформації сучасної економіки: виклики iconУкраїни в умовах сучасної системної реформи ХVIII всеукраїнська студентська науково-практична конференція 03 квітня 2015 року м. Дніпропетровськ Україна
Пріоритетні напрями розвитку економіки та фінансів України в умовах сучасної системної реформи
Інституційні трансформації сучасної економіки: виклики iconCуспільні трансформації І безпека: глобальний, національний та особистісний виміри

Інституційні трансформації сучасної економіки: виклики iconМетодичні вказівки до семінарських занять з дисципліни «Історія економіки та економічної думки»
Методичні вказівки до семінарських занять з дисципліни «Історія економіки та економічної думки» (для студентів галузі знань 0305...
Інституційні трансформації сучасної економіки: виклики iconРозвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації (Т1)
Інституційні трансформації сучасної економіки: виклики iconРоманний дискурс української літератури другої половини XIX століття як метатекст: модель світу, жанрові трансформації

Інституційні трансформації сучасної економіки: виклики iconДжмент за умов трансформаційних інновацій: виклики, реформи, досягнення матеріали міжнародної наукової конференції 10-12 травня 2007 року Частина ІІ суми 2007

Інституційні трансформації сучасної економіки: виклики iconЕджмент за умов трансформаційних інновацій: виклики, реформи, досягнення матеріали міжнародної наукової конференції 10-12 травня 2007 року Частина І суми 2007

Інституційні трансформації сучасної економіки: виклики iconСоколовська Ю. С
Я. Поліщук [6], М. Черняк [16], Д. Кавелті [17], К. Гелдер [18] та інші. Масова література – абсолютно новий тип дискурсу, що у ХХ...
Інституційні трансформації сучасної економіки: виклики iconВидатні постаті рідного міста у процесі дослідження сучасної української історії
В кожному регіоні є такі люди, про яких на варто знати, але на жаль, радянська політика була спрямована на приховування фактів їх...
Інституційні трансформації сучасної економіки: виклики iconОфіційні опоненти: доктор економічних наук, професор
Організаційно-економічний механізм формування компенсаційної політики в умовах трансформації соціально-трудових відносин


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка