Інституційні трансформації сучасної економіки: виклики



Сторінка7/11
Дата конвертації09.03.2018
Розмір2.63 Mb.
ТипПротокол
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Проблеми тенденцій розвитку підприємств ВПГ

Компо-ненти

Змістовність

компоненту



Проблеми

1

2

3

Економічні

Виробнича

- низький рівень механізації та автоматизації праці;

- зношеність та застарілість обладнання поліграфічних підприємств;

- неповне використання виробничих потужностей підприємств;

- низька якість матеріально-технічного постачання;

- дефіцит кадрів для контролю якості продукції.


Фінансова

- нестійкий рівень платоспроможності, ліквідності балансу;

- нераціональне використання фінансових ресурсів;

- брак коштів на придбання нового поліграфічного устаткування;

- високий ступінь залежності від позикових коштів.



Інвестиційно-інноваційна

- низька інвестиційна активність;

- відсутність нових технологій;

- недостатня поінформованість фахівців щодо можливостей наявних інноваційних систем;

- повільне впровадження у виробництво новітніх технологій;

- дефіцит грошових засобів і дорогий кредит.


Маркетингова

- недостатність уваги організації маркетингової діяльності;

- дефіцит фахівців у сфері маркетингу;

- неналежне фінансування відділу маркетингу;

- недостатня співпраця редакторів і фахівців відділу маркетингу;

- недостатність практики використання емпіричного і фахового досвіду при прийнятті рішень щодо стратегії.


Продовження таблиці 1



1

2

3




Соціально-економічні умови

- плинність кадрів;

- недостатній рівень професіоналізму кадрового складу;

- невідповідність винагороди праці потребам фахівців;

- низький рівень заробітної плати на підприємстві.



Мотивація праці

- низька мотивація праці;

- протиріччя між матеріальними і моральними формами мотивації.



Екологічні

Охорона

праці


- оновлення застарілих інструкцій, нормативів на підприємстві;

- відсутність коштів щодо належних умов охорони праці;

- недостатня увага зі сторони відповідальних сторін до охорони праці на підприємстві (до забезпечення належних умов праці).


Охорона навколишнього середовища

- відсутність системного підходу до дослідження постачальників щодо нешкідливих матеріальних ресурсів;

- наявність застарілого обладнання, що передбачає значні шкідливі викиди в атмосферу;

- існуючий режим економії, використання шкідливих матеріалів;

- застаріла технологія виробництва друкованої продукції.


До економічних проблем розвитку ВПД належать: незбалансованість структури виробництв; високий рівень зношеності основних фондів; недостатня адаптація організації підприємств до сучасних ринкових умов; незадоволення потреб міжгалузевої кооперації; низькі темпи технологічного оновлення виробництв; руйнування системи відтворення виробничого потенціалу, зростання залежності діяльності підприємств від зовнішнього ринку тощо.

Соціальна складова сталого розвитку діяльності спрямована на поліпшення умов життя населення, збереження стабільності соціальних і культурних систем, у межах яких функціонує ВПД. На основі результатів досліджень виділено такі соціальні проблеми сталого розвитку підприємств ВПД:


  • втрата кваліфікованого персоналу;

  • проблеми створення робочих місць;

  • низька вартість робочої сили;

  • низький рівень соціальних витрат;

  • зменшення стимулюючої ролі заробітної плати;

  • недієвість системи профорієнтації молоді на потреби ринку праці.

Результати економічного і соціального розвитку діяльності мають бути оцінені з урахуванням екологічних наслідків. Зазначимо, що екологічна безпека ВПД значною мірою визначається їх технічним і технологічним переоснащенням, що сприяє зменшенню забрудненості навколишнього середовища. Екологічна складова розвитку ВПД передбачає охорону праці та охорону навколишнього середовища, що характерно для поліграфічних підприємств, які, виготовляючи друковану продукцію чи надаючи поліграфічні послуги, іноді нераціонально використовують природні ресурси, тим самим завдаючи шкоду навколишньому середовищу.

Значна частина друкарень — діючих суб’єктів ринку поліграфічних робіт вже адаптувалася до вимог сьогодення. В умовах кризи у сфері виробництва друкованої продукції встановився необхідний баланс «попит – пропозиція», за рахунок часткової консервації виробничих потужностей надалі конкуренція тільки зростатиме.


Ісаєв Д.М., к.е.н.,

заступник голови правління – головний бухгалтер

Акціонерна компанія «Харківобленерго»
ОЦІНКА ПРАВА КОРИСУВАННЯ ДОЗВОЛЕНОЮ ПОТУЖНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА ЕНЕРГЕТИКИ
На сучасному етапі, коли інформація та знання вважаються одним з факторів виробництва, ідентифікація нематеріальних активів для фінансової звітності набуває пріоритетне значення, але більшість цих активів залишається неоціненою. Незважаючи на високу диференційованість ознак, оцінка узгодженої договірної вартості електричної енергії на організованій біржі забезпечить бажану надійність вимірювання. При відсутності біржі підприємство має враховувати такий ресурс у фінансовій звітності способом, який надасть найдостовірнішу оцінку.

Якщо стосовно облікових оцінок, використовуваних для вимірювання справедливої вартості нематеріального активу, існує кілька можливих варіантів оцінки з різним ступенем відповідності очікуваному фактичному значенню, то цю невизначеність слід врахувати в оцінці справедливої вартості активу, а не вказувати на неможливість точної оцінки справедливої вартості. Для формування достовірних результатів менеджмент компанії повинен проводити аналіз облікових оцінок, отриманих з альтернативних припущень різними способами в залежності від оптимістичного до песимістичного результату допустимих значень.

Котирування цін на активному ринку дають найбільш надійну оцінку справедливої вартості прав користування дозволеною потужністю. Для більшості нематеріальних активів існування активного ринку є нетиповим через їх індивідуальну унікальність. Передача власності на права користування дозволеної електричної потужністі існує в межах електричних мереж, які знаходяться у власності юридичної особи. Схематично варіанти формування вартості права користування дозволеною електричною потужністю споживачами електричної енергії наведено на рис. 1.

Рис.1. Варіанти меж балансової належності, в яких створюється вартість права користування дозволеною потужністю на прикладі договорів АК «Харківобленерго»
Можливість надання комерційної пропозиції підприємством, яке володіє правом узгодженої електричної потужності, можна реалізувати від його мереж, тоді новий користувач стає субспоживачем для енергопередавальної організації, що узгоджується основним споживачем з останнім (варіант А на рис.1). Укладанню договору про постачання електричної енергії передує виконання замовником (майбутнім споживачем) зазначених у технічних умовах на приєднання вимог з будівельно-монтажних та налагоджувальних робіт на енергетичних об’єктах. Виконуючи роботи з приєднання, у споживача виникає попит на право максимально можливого користування електроенергією, виходячи з певних технічних умов на приєднання.

Наявність обмеженого ресурсу формує попит та пропозицію у зацікавлених сторін, які збігаються у точці рівноважної ціни. Обставини, які впливають на рішення основних споживачів щодо уступки права користування дозволеної їм потужності, мають комерційний характер. Навіть, якщо уявити безоплатний варіант передачі субспоживачу дозволеної потужності від основного споживача, то виникає заниження податку на прибуток, що впливає на достовірність фінансового результату підприємства.

Зацікавленість споживачів в узгодженій договірній величині обумовлена економічними вигодами, які можуть бути отримані від узгоджених показників з обленерго. Основні споживачі в результаті виконаних технічних умов мають право на отримання заявленої потужності на відповідному класі напруги. Основний споживач, використовуючи для власних потреб дозволену потужність, значно меншу заявленої при отриманні технічних умов, має надлишкову договірну величину, яка частково (TOB «ФКМ-1» в повному обсязі) надана субспоживачам. Варіант підключення субспоживача в рахунок потужності основного споживача має приховані економічні наслідки, оскільки на законодавчому рівні передбачено укладання між споживачем і субспоживачем лише договору на технічне забезпечення (при певних умовах середньомісячного споживання).

Іншим варіантом відчуження права користування електричною енергію є його реалізація в точці балансового розмежування основного споживача на користь нового абонента АК «Харківобленерго» (варіант Б на рис.1). У цьому випадку колишня межа балансової належності умовно розділяється для нового споживача із зменшенням договірної величини для первісного споживача. Таким чином, в договірних відносинах енергопостачальної організації з’являється два основних споживача. Укладення договорів на реалізацію права користування дозволеною потужністю аналогічно торгівлі квотами на викиди парникових газів. Разом з тим, реалізація узгодженої потужності обмежена умовною точкою передачі електроенергії на відповідній території.

Більш складний варіант, який вимагає законодавчого врегулювання, це передача права користування (продаж, оренда) в різних географічних точках балансової належності. Оскільки для надання запитуваної споживачем потужності енергопостачальник зобов’язаний сформувати мінімальні технічні умови для підключення до своїх мереж.

При відсутності даних про ринкові ціни для відповідного активу справедлива вартість нематеріального активу визначається шляхом аналізу аналогічних нематеріальних активів, які нещодавно були продані або здані в оренду, після чого дані угоди зіставляються з нематеріальним активом, який необхідно оцінити. Здійснення біржових операцій можливо або в межах балансової належності обленерго, яке здійснює ліцензійну діяльність на даній території з основним споживачем, або при встановленні меж балансової належності з субспоживачем в електричних мережах власника, який володіє правом на користування електричної енергії більшим ніж його фактичне споживання. Можливості щодо застосування даного підходу до прав на використання дозволеної потужності на практиці обмежені за територіальною ознакою. Рівноважна ціна між сторонами, які формують попит та пропозицію вартості права користування потужності, можлива в умовній точці продажу електричної енергії, яка прив’язана до географічної місцевості. Відповідно, якщо активного ринку не існує, права користування слід оцінювати, виходячи із суми, яку сплатило би підприємство за передані активи в рамках комерційної угоди між незалежними, обізнаними та зацікавленими сторонами, на основі наявної інформації, яка заслуговує найбільшої довіри.

Для кожного активу існує кілька методів для визначення позабіржової розрахункової вартості. Вибір методу залежить, зокрема, від вартості, доданої активом до вартості підприємства, (тобто, додаткова виручка, економія витрат, економія на термінах заміщення і т.п.). У деяких випадках для одного і того ж активу можна використовувати два методи - один у якості первинного підходу для оцінки активу, а інший для перевірки обґрунтованості. Для формування позабіржової розрахункової вартості найчастіше використовуються методи, засновані на доходах або витратах.

Методи оцінки вартості, які засновані на прогнозованих доходах, очікуваних від використання об’єкта, припускають виявлення економічних вигод, які можуть отримуватись через володіння певним нематеріальним активом, і розрахунок справедливої вартості нематеріального активу за наведеною вартістю таких вигод.

Зазвичай вважається, що витратний підхід має обмежене застосування і в багатьох випадках його використовувати складно. Витратний підхід виходить з передумови, що інвестор може заплатити за нематеріальний актив не більше вартості його створення.

Витрати на отримання права користування електричною енергією від енергопостачальника залежать від вартості робіт за проектом, який виконаний у відповідності з технічними умовами. Ця величина буде розглядатися в якості альтернативної вартості експлуатації активів юридичними особами, які повністю використовують своє право на дозволену потужність, тобто ситуація виражена рівнянням УС=ФС (1), або як позабіржова розрахункова справедлива вартість визначена, наприклад, витратним методом для підприємств, які володіють надлишковою потужністю, тобто ситуація виражена нерівністю УС>ФС (3).

Незважаючи на те, що для більшості нематеріальних активів витратний підхід рідко відповідає визначенню «справедливої вартості», оцінка прав користування дозволеною потужністю безпосередньо залежить від вартості основних засобів, які створюються для передачі електричної енергії до споживача. В результаті виконання технічних умов створені основні засоби повинні бути прийняті енергопостачальною організацією з метою недопущення експлуатації транзитних ліній. При цьому, право використання величини електричної енергії та потужності переходить до споживача.

В сучасних умовах незавантаження виробничих потужностей споживачів електроенергії, відсутність інвестицій у розвиток електричних мереж енергопостачальних організацій призвело до формування «вільної» потужності, яка є неоціненим активом при приватизації, з одного боку, а з іншого, джерелом неврахованих легальних доходів діючих підприємств.

Кваліфікація узгоджених величин споживання електричної енергії – нематеріальним активом дозволяє вивести прихований капітал з тіньової економіки і збільшити чисті активи підприємств.

Для обліку нематеріальних активів підприємство оцінює, «чи є строк корисного використання нематеріального активу обмеженим або невизначеним» [164]. Оскільки факти і обставини підтверджують необхідність підприємством здійснювати операції, коли узгоджена потужність відповідає фактичному споживанню протягом невизначеного терміну, нематеріальний актив, що відноситься до права використання потужності, вважається з невизначеним строком корисного використання. Таким чином, право дозволеної потужності не буде амортизуватися до тих пір, поки його термін корисного використання не буде визначено як обмежений. Перевірка цього права на предмет зменшення корисності відповідно до П(с)БО 8 буде проводитися щорічно і при кожній появі ознак його можливого знецінення.

Термін «невизначений» не означає «безконечний». Нематеріальний актив повинен розглядатися підприємством з невизначеним строком корисного використання, коли неможливо спрогнозувати закінчення терміну, протягом якого підприємство розраховує на чистий приплив грошових коштів від активу. Якщо підприємство робить висновок про те, що термін корисного використання нематеріального активу є обмеженим, то воно оцінює або тривалість терміну корисного використання, або кількість продукції (аналогічних одиниць), що становить такий строк корисного використання.

Здатність підприємств здійснювати угоди, коли підприємство володіє надлишковою дозволеною потужністю, вимагає професійного судження щодо терміну корисного використання на дозволену потужність, методу амортизації або кваліфікації цих прав як необоротних активів, призначених для продажу.

Якщо очікується, що грошові потоки будуть надходити протягом певного періоду часу, то строк корисного використання активу буде обмежений цим періодом. Термін перенесення економічних вигод від використання дозволеної потужності і метод, який для цього застосовується, буде обмежений періодом до «пільгового» підключення енергопостачальною організацією. Тобто, до моменту, поки витрати на підключення будуть суттєвими, оскільки законодавством закріплено обов’язок енергопостачальних організацій видавати мінімальні умови підключення до своїх мереж.

Для визначення терміну корисного використання дозволеної потужності підприємство повинно враховувати як економічні, так і юридичні чинники. Правові аспекти періоду права користування дозволеною потужністю визначені договором на постачання електричної енергії і, як правило, знаходяться в постійному користуванні. На практиці новим підходом використання права дозволеною потужністю є ситуація, коли вони передаються в оренду особою, яка отримала право постійного користування цим нематеріальним активом. У цих випадках строк корисного використання залежатиме від договору оренди.

Економічні чинники залежать від терміну, протягом якого підприємство очікує одержувати економічні вигоди від потужності, яка не використовується. Можливість отримання вигод від використання цих активів буде залежати від вимог, які енергопостачальна організація закладає в технічні умови.

Виходячи з принципу консерватизму, строк корисного використання необхідно встановлювати мінімальним в залежності від факторів, які на нього впливають.

Перехід від невизначеного до обмеженого терміну в бухгалтерському обліку слід відображувати як зміну в обліковій оцінці на перспективній основі. Перекласифікація строку корисного використання з невизначеного в обмежений є ознакою того, що актив міг знецінитися і потрібна процедура зменшення корисності, для розрахунку якого будуть застосовуватися позабіржові розрахункові облікові оцінки.

Оцінка права користування електричною енергією як ідентифікованого ресурсу, який генерує майбутні економічні вигоди,сприятиме достовірному відображенню інформації про активи підприємства у фінансовій звітності підприємств енергетики.



Нужна О.А., к.е.н., доцент

Луцький національний технічний університет
ЗАСТОСУВАННЯ ЕКОНОМЕТРИЧНОГО АНАЛІЗУ ДЛЯ ПРОГНОЗУВАННЯ ПОКАЗНИКІВ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ
Моделювання – один з прийомів вивчення економічних явищ і процесів, за допомогою якого можна вивчити досліджуваний об’єкт, описати його внутрішню структуру та охарактеризувати зовнішні зв’язки, дослідити і визначити вплив факторів на результативний показник.

Питання застосування методів математичного моделювання для дослідження економічних залежностей вивчали вітчизняні та зарубіжні вчені, серед яких Г. Вагнер, В.В. Вітлінський, П.М. Григорук, О.О. Замков, А.М. Ільченко, О.Л. Лещинський, В.Р. Кігель, Н.А. Малиш, Н.І. Машина, С.І. Наконечний, Т.П. Романюк, В.В. Рязанцева, Т.О. Терещенко, Ю.А. Толбатов, В.В. Турко, І.Б. Хома, О.О. Юнькова та ін.

Показники ефективності використання основних засобів пов’язують два параметри: одержані фінансові результати діяльності підприємства і вартість основних засобів, використання яких дозволило отримати ці результати.

Узагальнюючим показником ефективності використання основних засобів є фондовіддача – відношення вартості валової сільськогосподарської продукції до середньорічної вартості основних засобів.

Проведений нами на основі статистичних даних аналіз показав, що фондовіддача основних засобів у сільському господарстві України у 2010-2015 роках, незважаючи на незначні коливання в сторону збільшення у 2011 і 2013 роках, поступово зменшується і у 2015 році набуває найменшого за досліджуваний період значення 1,897. Тобто, на 1 грн. вартості основних засобів у сільському господарстві України у 2015 році припадає 1,897 грн. вартості валової продукції сільського господарства.

Така динаміка фондовіддачі пояснюється випереджанням темпів зростання залишкової вартості основних засобів над темпами зростання обсягу виробництва валової продукції: залишкова вартість основних засобів у сільському господарстві України зросла у 1,9 рази, а обсяг виробництва валової продукції сільського господарства збільшився в 1,3 рази.

Найбільш активною частиною матеріально-технічної бази аграрних підприємств є енергетичні ресурси, які включають потужність механічних двигунів (тракторів, комбайнів, автомобілів та ін.), електромоторів, електроустановок і робочої худоби. Підвищення рівня забезпеченості підприємств енергетичними ресурсами характеризує зміцнення і розвиток їхньої матеріально-технічної бази.

Рівень забезпеченості аграрних підприємств енергетичними ресурсами визначається такими показниками:

– енергозабезпеченість підприємства – кількість енергетичних потужностей в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь;

– енергоозброєність праці – кількість енергетичних потужностей з розрахунку на одного середньорічного працівника, зайнятого в сільськогосподарському виробництві.

Одним із вагомих показників, які характеризують рівень технічного забезпечення сільського господарства, є його енергозабезпеченість, зокрема забезпеченість потужностями тракторних двигунів.

Аналіз показав, що у сільськогосподарських підприємствах в Україні на 100 га сільськогосподарських угідь припадає у 2015 році 149,516 кВт енергетичних потужностей.

Нами була побудована модель залежності фондовіддачі основних засобів від енергозабезпеченості сільськогосподарських підприємств України на основі статистичних даних за 2010-2015 роки (таблиця 1).
Таблиця 1

Вихідні дані для побудови економетричної моделі залежності фондовіддачі основних засобів у сільському господарстві України від енергозабезпеченості сільськогосподарських підприємств України за 2010-2015 роки


Рік

Енергозабезпеченість в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь, кВт

Фондовіддача основних засобів

2010

178,435

2,838

2011

177,372

2,891

2012

200,518

2,451

2013

211,492

2,508

2014

190,312

2,440

2015

149,516

1,897

* розрахунки автора
Спочатку було побудоване кореляційне поле шляхом відкладання по горизонтальній осі значень фактора (енергозабезпеченість в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь, х), а по вертикальній осі – значень показника (фондовіддача основних засобів, У.

Далі були побудовані різні лінії тренду: лінійна, логарифмічна, поліноміальна 2-го степеня, степенева, експоненціальна.

На основі значення коефіцієнта детермінації нами було визначено вид лінії, яка найбільш точно описує статистичні дані. Оскільки коефіцієнт детермінації набирає найбільшого значення у випадку лінії тренду поліноміальної 2-го степеня, то аналітична форма досліджуваної залежності має вигляд полінома 2-го порядку:
, (1)
де х – енергозабезпеченість сільськогосподарських підприємств України в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь, кВт;

У – фондовіддача основних засобів у сільськогосподарських підприємствах України.

Для перевірки адекватності побудованої моделі статистичним даним використовується критерій Фішера. Оскільки розрахункове значення критерію Фішера перевищує його табличне значення Fроз>Fтаб, робимо висновок, що побудована економетрична модель з ймовірністю 0,95 адекватна статистичним даним і придана для подальшого аналізу та прогнозування.

Аналіз одержаного рівняння регресії дає можливість зробити такі практичні висновки:


  • за коефіцієнтом детермінації визначається відсоток закономірності, що описує одержаним рівнянням досліджуваний взаємозв’язок (відсоток закономірності);

  • за індексом кореляції подається характеристика якості зв’язку між показником і фактором;

  • за коефіцієнтом еластичності визначається, на скільки відсотків змінюється середнє значення результативної ознаки у разі зміни на 1% середнього значення фактора, що на нього впливає.

Узагальнені результати аналітичного дослідження побудованої економетричної моделі, яка описує залежність між енергозабезпеченістю сільськогосподарських підприємств України в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь і фондовіддачею основних засобів у сільськогосподарських підприємствах України:

  • на основі значення коефіцієнта детермінації 0,699 робимо висновок, що варіація показника (У) на 69,9 % спричинена варіацією фактора (х). Вплив інших факторів на варіацію показника становить 30,17 %;

  • на основі значення індексу кореляції робимо висновок, що спостережувані точки поля кореляції лежать достатньо близько до лінії регресії;

  • на основі значення коефіцієнта еластичності робимо висновок, що при збільшені фактора х (енергозабезпеченість сільськогосподарських підприємств України в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь) на 1 % показник У (фондовіддача основних засобів у сільськогосподарських підприємствах України) збільшиться на 1,747 % ознаки у разі зміни на 1 % середнього значення фактора, що на нього впливає.

На основі побудованої економетричної моделі нами проведено прогнозування показника фондовіддачі основних засобів у сільськогосподарських підприємствах України на наступний період за умови незмінного значення фактора – енергозабезпеченості сільськогосподарських підприємств України в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь.

Підставивши згідно з нашим припущенням прогнозне значення фактора – енергозабезпеченості сільськогосподарських підприємств України в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь – у рівняння (1), отримаємо прогнозне значення показника (фондовіддачу основних засобів у сільськогосподарських підприємствах України) на 2016 рік:



Однак ці розрахунки носять не достовірний, а ймовірнісний характер. Тому нами було розраховано відхилення прогнозного значення показника (0,616) і відповідно нижню (1,953-0,616=1,338) і верхню (1,953+0,616=2,569) межу прогнозного значення показника.

Отже, згідно побудованої економетричної моделі залежності між енергозабезпеченістю сільськогосподарських підприємств України в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь і фондовіддачею основних засобів у сільськогосподарських підприємствах України, прогнозне значення фондовіддачі основних засобів у сільськогосподарських підприємствах України у 2016 році з ймовірністю 0,95 буде належати проміжку [1,338; 2,569] за умови, що значення енергозабезпеченості сільськогосподарських підприємств України в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь буде на рівні 2015 року (149,52).

Таким чином, відповідно до вказаних припущень у 2016 році на 1 грн. вартості основних засобів у сільському господарстві України припадатиме від 1,338 до 2,569 грн. вартості валової продукції сільського господарства.

Зауважимо, що у провідних країнах світу цей показник майже у 2 рази вищий, ніж в Україні. Тому державна політика у сфері матеріально-технічного забезпечення сільського господарства має бути спрямована на забезпечення належного рівня показників ефективності використання основних засобів у сільськогосподарській галузі.

Отже, проведене дослідження показало достатньо тісний прямий зв’язок між енергозабезпеченістю сільськогосподарських підприємств України в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь і фондовіддачею основних засобів у сільськогосподарських підприємствах України.

Таким чином, економетричний аналіз робить можливим застосування методів економетричного моделювання на рівні галузі у підприємствах різних форм власності, використання в аналітичній роботі досягнень економічної науки на базі основних форм бухгалтерської, статистичної та оперативної звітності.

Ситник Н.І, к.б.н., доцент

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут ім.І. Сікорського»
ЕКОСИСТЕМА СТАРТАПІВ УКРАЇНИ: СУЧАСНИЙ СТАН РОЗВИТКУ
Одним із проявів трансформації індустріальної економіки в економіку знань є бурхливе зростання глобальної світової екосистеми стартапів. Стартапи – це нова форма ведення інноваційної діяльності, що відрізняється, насамперед, низьким порогом виходу на ринок завдяки високій інтелектуальній складовій у створюваному інноваційному продукті, здатністю до створення масштабованої бізнес-моделі та швидкими темпами зростання. Розвиток екосистеми стартапів в Україні, як і у всьому світі, характеризується позитивною динамікою. За оцінками експертів, зараз в Україні нараховується більш ніж три тисячі стартапів і 25 інвестиційних фондів [2], при цьому протягом останніх щонайменше п’яти років темпи зростання ринку стартапів становили 20-30% на рік.

Для проведення бенчмаркингу світових екосистем стартапів, компанія Compassу 2012 р. започаткувала Глобальний рейтинг екосистем стартапів (The Global Startup Ecosystem Ranking). Рейтинги екосистем стартапів визначаються за п’ятьма оціночними критеріями: 1) ефективність використання інвестицій (діяльність), 2) доступність і обсяг венчурного фінансування, 3) можливості виходу на національні і міжнародні ринки, 4) кваліфікація і рівень зарплат учасників стартапу, 5) попередній досвід учасників у розробленні стартапів. У 2015 р. була визначена двадцятка найкращих екосистем стартапів світу, в якій перші п’ять місць зайняли Силіконова долина, Нью-Йорк, Лос-Анджелес, Бостон і Тель-Авів [5].

Лідеру рейтингу, Силіконовій долині, належить 50% найцінніших стартапів усієї світової екосистеми; 45% всього венчурного інвестування і успішних виходів на ринок. Силіконова долина має найвищу щільність стартапів і найвищий рівень досвіду участі у стартапах – 48% учасників вже працювали у стартапах раніше. У звіті Compass за 2015 р. також відзначається, що протягом 2013-2014 рр. глобальна екосистема стартапів зросла в цілому на 95%. Найбільше зростання (на 314%) демонструють європейські екосистеми – Лондон, Москва, Париж, Амстердам, Берлін, Тель-Авів, тоді як латиноамериканська екосистема зросла на 209%, азіатська – на 99% , США - на 46 %. Всі 20 екосистем, що увійшли до рейтингу, виросли порівняно з 2012 р. за загальною кількістю стартапів і за кількістю стартапів, які отримали посівні інвестиції (в останньому випадку – на 9%) [5].

На жаль, жодне українське місто до глобального рейтингу екосистем стартапів не потрапило. В порівнянні зі світовими лідерами, українські екосистеми стартапів знаходяться на початкових етапах розвитку за обсягами інвестицій, можливостями виходу на світовий ринок та досвідом реалізації стартапів.

Обнадійливим є той факт, що левова частка стартапів у всьому світі припадає на ІТ сектор, який в Україні розвивається досить успішно і, попри складну економічну ситуацію в країні, демонструє стійкі темпи зростання. Це створює сприятливе середовище для зростання вітчизняної екосистеми стартапів.

За даними дослідження PriceWaterhouseCoopers, проведеного на замовлення IT-комітету Європейської бізнес асоціації, за останні чотири роки внесок IT у ВВП України зріс з 0,6 до 3,3 % (з 1,1 млрд дол. до 2,7 млрд дол.). Це збільшення експерти пов’язують, головним чином, із зростанням загальної кількості розробників програмного забезпечення – з 42 400 до 91 700. При оптимістичному сценарії експортноорієнтована IT-галузь до 2020 р. може вирости в два рази за всіма показниками [4].

Кваліфікаційно-освітній рівень українських ІТ спеціалістів високий, чому сприяють досить високі стандарти підготовки спеціалістів цього профілю у вищих навчальних закладах і можливість отримання досвіду роботи у провідних ІТ компаніях світу, зокрема, завдяки розвиненій структурі аутсорсингу. Україна займає четверте місце у світі за кількістю сертифікованих ІТ спеціалістів після США, Росії та Індії. Якщо у 2015 р. до 100 кращих постачальників послуг ІТ аутсорсингу увійшли лише 4 компанії з офісами в Україні, то у 2016 р. таких компаній було вже 10 [1].

Особливість національної ІТ галузі полягає в тому, що вона з самого початку повністю знаходиться у приватному секторі і розвивається без підтримки держави. Завдяки цьому створюються можливості для відкриття міжнародними компаніями своїх центрів з розробок технологічних продуктів[3]. Наразі в Україні вже діє більш ніж 100 науково-дослідних центрів міжнародних компаній. Серед них такі відомі аутсорсингові компанії як Luxoft, EPAM, Ciklum, SystemsSoftServe, GlobalLogic.

Збільшенню інвестицій в екосистему стартапів сприяло створення наприкінці 2014 р. Української асоціації венчурного капіталу та приватних інвестицій (UVCA), до складу якої увійшли майже всі інституціональні інвестори, що працюють на вітчизняному ринку. За даними Асоціації, інвестиції в український сектор ІТ стартапів постійно зростали протягом 2010-2013 рр. і склали у 2013 р. 89 млн дол. Після падіння у 2014 р до 39 млн дол. вони вже у 2015 р. зросли на рекордні 237 %,сягнувши 132 млн дол. Ця сума в десятки разів менша порівняно із США, деінвестиції у 2015 р. становили 48 млрд дол., однак вона є найбільшою серед країн Східної Європи. При цьому майже половина інвестиційних угод (48 %) була укладена за участю міжнародних фондів. Із загальної суми інвестицій 31 млн дол. були спрямовані у стартапи на пошуковій стадії, а 101 млн дол. склали інвестиції у стартапи на стадії росту [6]. При цьому, мова йде лише про приватні інвестиції. Українська держава поки що до інвестування стартапів не долучається.

Вплив загального стану вітчизняного ІТ сектору на розвиток екосистеми стартапів не є однозначним. Специфіка цього сектору полягає у тому, що він націлений, в основному, на експорт програмного забезпечення, а не на розроблення власного ІТ продукту. Можливість через аутсорсинг мати гарантовані замовлення від міжнародних компаній на розроблення програмного забезпечення є для багатьох ІТ спеціалістів більш привабливою альтернативою, ніж створення власного стартап проекту. Не всі готові приймати додаткові ризики, невизначеність і відповідальність, пов’язані із заснуванням власного бізнесу. Втім, приклад успішних українських стартапів, таких як Petcube, Looksery, Ecois.me, AugmentedPixels, Preply, Сlickky та багато інших, надихає найбільш підприємницько-орієнтовану частину ІТ спеціалістів зробити кар’єрний вибір саме на користь стартап проектів.

Іншою проблемою є те, що заснування стартапів вимагає не тільки інженерно-технічних знань, а й знань з організації й управління бізнесом, маркетингових технологій, підприємництва та економіки, яких ІТ спеціалістам зазвичай бракує. Для подолання дефіциту знань необхідно впровадження таких заходів.


  • Корекція навчальних програм вищих навчальних закладів, що готують спеціалістів інженерно-технічних спеціальностей для посилення економічної складової. Цей процес уже розпочався і набирає обертів.

  • Формування інфраструктури підтримки стартапів. Наразі в Україні діє ціла низка бізнес-інкубаторів і бізнес-акселераторів, серед яких найбільш відомі GrowthUP, Polyteco, iHub, VoomyIT-парк, EuroUp.Ua,StartupDepot, IoTHub та інші. Окрім робочого простору для стартапу, вони надають консультативну підтримку, менторство, допомагають налагодити комунікації з потенційним інвесторами, що є вкрай важливим для початківців.

  • Практичний досвід роботи у стартап проектах. Швидке зростання загальної кількості українських стартапів створює платформу для набуття необхідного досвіду і водночас збільшує «критичну масу» спеціалістів, які працювали у більш ніж одному стартапі.

Отже, наразі для успішного формування екосистеми стартапів в Україні складаються певні передумови. Підґрунтям для формування такої екосистеми виступає розвиток вітчизняного ІТ сектору. Цей сектор впевнено зміцнює свої позиції в економіці країни і є джерелом цінного людського ресурсу, який може долучитися до розроблення стартапів. У фінансуванні стартапів все активнішу участь беруть приватні міжнародні та вітчизняні інституції. Зростає як загальна кількість стартапів, так і кількість успішних стартапів, що отримали світове визнання. Формується інфраструктура підтримки стартапів, збільшується загальний рівень досвіду і знаннєвої обізнаності ІТ спеціалістів щодо створення стартапів. На жаль, держава поки що залишається осторонь цих процесів.

Суб’єктам української екосистеми стартапів ще багато потрібно зробити, щоб Україна зайняла гідне місце в Глобальному рейтингу екосистем стартапів, однак високий людський потенціал ІТ сектора нашої країни, зростаючий інтерес приватних інвесторів та перші успіхи українських стартапів дають підстави сподіватися, що ця надихаюча мета буде досягнута.


Література

  1. 10 украинских IT-компаний вошли в топ-100 поставщиков аутсорсинговых услуг в мире – Режим доступа: http://zn.ua/TECHNOLOGIES/10-ukrainskih-it-kompaniy-voshli-v-top- 100-lushih-postavschikov-autsorsingovyh-uslug-v-mire-205197_.html

  2. Колодюк А. Як стати IT-нацією / А. Колодюк – Режим доступу: http://biz.nv.ua/ukr/experts/kolodiuk/jak-stati-it-natsijeju-409469.html

  3. Колодюк А. Успеет ли Украина в последний вагон Четвертой технологической революции? / А. Колодюк – Режим доступу: http://www.epravda.com.ua/rus/columns/2017/01/18/618013/

  4. Українська IT-галузь може вирости до 27 мільярдів гривень до 2020 року. – Режим доступу: http://www.epravda.com.ua/news/2016/10/2/607295/ 5

  5. The 2015 Global Startup Ecosystem Ranking. Сompass Report. Режим доступу:http://blog.compass.co/the-2015-global-startup-ecosystem-ranking-is-live/

  6. Ukrainian Venture Capital and Private Equity Overview 2015. Режим доступу: https://docsend.com/view/fzv7iwd

Sobolieva-Tereshchenko Olena



Ph.D. degree in Economics

Borys Grinchenko Kyiv University
LOYALTY SYSTEMS. CURRENT CONTENTS AND CLASSIFICATION
Loyalty systems become as important part of sales activity, which provides additional opportunities for company in comparison with competitors, attracts new or retains existing buyers and customers. The main part of loyalty system is loyalty programs, which represents the package of incentives and privileges, discounts, offers, charges and bonuses. Effective management of loyalty in a modern environment requires comprehensive classification scheme of different types of loyalty systems for customers and buyers. In prospect classification of loyalty systems will deeper and supplemented due to the rapid development sales activity.

Keywords: loyalty system; classification of loyalty system; buyers; customers; sales activity; loyalty program.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Інституційні трансформації сучасної економіки: виклики iconУкраїни в умовах сучасної системної реформи ХVIII всеукраїнська студентська науково-практична конференція 03 квітня 2015 року м. Дніпропетровськ Україна
Пріоритетні напрями розвитку економіки та фінансів України в умовах сучасної системної реформи
Інституційні трансформації сучасної економіки: виклики iconCуспільні трансформації І безпека: глобальний, національний та особистісний виміри

Інституційні трансформації сучасної економіки: виклики iconМетодичні вказівки до семінарських занять з дисципліни «Історія економіки та економічної думки»
Методичні вказівки до семінарських занять з дисципліни «Історія економіки та економічної думки» (для студентів галузі знань 0305...
Інституційні трансформації сучасної економіки: виклики iconРозвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації том 1 5-7 квітня 2016 року м. Дніпропетровськ
Розвиток форм та методів сучасного менеджменту, економіки І права в умовах глобалізації (Т1)
Інституційні трансформації сучасної економіки: виклики iconРоманний дискурс української літератури другої половини XIX століття як метатекст: модель світу, жанрові трансформації

Інституційні трансформації сучасної економіки: виклики iconДжмент за умов трансформаційних інновацій: виклики, реформи, досягнення матеріали міжнародної наукової конференції 10-12 травня 2007 року Частина ІІ суми 2007

Інституційні трансформації сучасної економіки: виклики iconЕджмент за умов трансформаційних інновацій: виклики, реформи, досягнення матеріали міжнародної наукової конференції 10-12 травня 2007 року Частина І суми 2007

Інституційні трансформації сучасної економіки: виклики iconСоколовська Ю. С
Я. Поліщук [6], М. Черняк [16], Д. Кавелті [17], К. Гелдер [18] та інші. Масова література – абсолютно новий тип дискурсу, що у ХХ...
Інституційні трансформації сучасної економіки: виклики iconВидатні постаті рідного міста у процесі дослідження сучасної української історії
В кожному регіоні є такі люди, про яких на варто знати, але на жаль, радянська політика була спрямована на приховування фактів їх...
Інституційні трансформації сучасної економіки: виклики iconОфіційні опоненти: доктор економічних наук, професор
Організаційно-економічний механізм формування компенсаційної політики в умовах трансформації соціально-трудових відносин


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка