Issn 1814-1617 донецьке відділення



Сторінка7/10
Дата конвертації08.04.2017
Розмір2.17 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

З біографії: народився 22 листопада 1944, с. Засупоївка Яготинського району Київської обл. Закінчив філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Шевченка. Працював у Товаристві «Знання» України. Був першим заступником голови Товариства української мови ім. Т. Шевченка (1990–1992), членом ради Товариства української мови Київського національного університету ім. Т. Шевченка (2001–2011). Кандидат психологічних наук (з 1999). Очолював лабораторію історії психології ім. В. А. Роменця Інституту психології ім. Г. Костюка АПН України (з 2004).

У 1999 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Традиційність як фактор психічної детермінації поведінки людини» під керівництвом д. ф. н., дійсного члена АПН України проф. В. А. Роменця. У дисертації стверджувалася думка про традиційність як психологічний чинник, що обумовлює як психічний розвиток окремої людини, так і стереотипи поведінки, етносоціальні настанови та ментальні вияви цілого етносу. По-новому осмислювався психолого-соціальний механізм успадкування етнокультурного досвіду, роль родинно-побутової обрядовості в цьому процесі.

Помер 26 січня 2011 р. після тяжкої хвороби, м.Київ. Похований у с. Мархалівка Васильківського району Київської обл.

Творчий доробок: Автор численних праць, присвячених проблемам формування світоглядно-ціннісних орієнтацій, історичної пам’яті та етнонаціональної свідомості. Науковим підсумком його життя стала монографія «Міфологічні джерела української етнокультурної моделі: психологічний аспект». Аналізував феномен історичної пам’яті як теоретичної проблеми, її роль у формуванні світоглядних орієнтацій та національної свідомості. Розглядав історичну пам’ять як об’єкт ідеологічних маніпуляцій, проекції міфологічних джерел на етносвідомість українців, мотиваційно-вольові характеристики Українських визвольних змагань. Сміливо аналізував психологію героїки й відступництва в українській історії. Окрема тема – дослідження формування національної свідомості особового складу Українського війська.

Основні праці: 1. Свято в нашому домі / Упор. В. Ю. Келембетова. – К.: Реклама, 1981. – 120 с.: іл. (співавтор) 2. Краса нових обрядів: Фотоальбом. – К.: Політвидав України, 1983. – 178 с.: іл. (у співавторстві з В. Ю. Келембетовою). 3. Міфологічні джерела української етнокультурної моделі: Психологічний аспект. – Донецьк: Укр. культуролог. центр, Донецьке відділ. НТШ, 2007. – 264 с. 4. Джерела формування та історія утвердження предметної галузі української психології. – К.: Педагогічна думка, 2008. – 224 с. (співавтор).



Максимович Володимир Олександрович – доктор медичних наук, професор, головний науковий співробітник відділу фізіологічних досліджень Державного підприємства НДІ медико-екологічних проблем Донбасу та вугільної промисловості, професор кафедри біофізики ДонНУ. Член Донецького відділення НТШ з 2001 р.

З біографії: Народився 6 березня 1936 р. у м. Маріуполь, де отримав середню освіту в СШ № 37. У 1953-1959 рр. навчався у Донецькому (Сталінському) медичному інституті. Після його закінчення працював у НДІ фізіології праці. У 1964 р. в Донецькому медичному інституті захистив кандидатську дисертацію на тему «Изменение реакции организма на высокую температуру и физическую работу под влиянием дибазола и аскорбиновой кислоты». Після захисту дисертації працював в Інституті гірничо-рятувальної справи (1964-1970 рр.), пізніше (з 1970 р.) – завідувачем лабораторії протитеплового захисту Донецького НДІ гігієни праці та професійних захворювань.

У 1986 р. у Київському НДІ гігієни праці і професійних захворювань захистив докторську дисертацію «Эрготермическая устойчивость рабочих угольных шахт»

Член редакційних колегій журналу "Вісник гігієни та епідеміології"; Зб.: "Проблеми екології та охорони природи техногенного регіону"; "Донецький вісник наукового товариства ім. Шевченка".

Член наукового товариства фізіологів України, наукового товариства гігієністів України, Асоціації медфізиків України.



Науковий доробок: загальна кількість публікацій понад 100. Кількість винаходів і державних стандартів загалом – 34.

Нагороди та відзнаки: Орден "Знак почета": знак "Отличнику здравоохранения" тричі нагороджений Почесними грамотами Мінздрава України, Обкому Профспілки медичних працівників, міськради ВТВР.
Малишко Іван Олександрович – інженер-механік, доктор технічних наук, професор кафедри "Металорізальні верстати й інструменти" ДонНТУ. Член Донецького відділення НТШ з 2002 р.

Коло наукових інтересів: процеси механічної обробки, металорізальні верстати й інструменти, теорія проектування осьових комбінованих інструментів.

З біографії: народився 11 серпня 1936 року в селі Солдатському Широковського району Дніпропетровської області. Після закінчення школи навчався в професійно-технічному училищі за спеціальністю слюсар-електромеханік. Потім вступив до Криворізького гірничорудного інституту на спеціальність "Гірська електромеханіка". Провчившись три роки, перевівся в Запорізький машинобудівний інститут на спеціальність "Технологія машинобудування, металоріжучі верстати й інструменти". Після закінчення інституту в 1963 році працював майстром механічного цеху машинобудівного заводу "Гігант" у місті Цілинограді Казахської РСР.

У 1964 році прийшов працювати асистентом на кафедру "Технологія машинобудування, металорізальні верстати й інструменти" Донецького політехнічного інституту. Після утворення кафедри "Металоріжучі верстати й інструменти" з 1966 року переходить на посаду старшого викладача цієї кафедри. У цей період активно займається науковою роботою, зокрема вдосконаленням конструкцій осьових інструментів і розробкою методик їхнього проектування. Усі ці роки був виконавцем і відповідальним виконавцем госпдоговірних і спільних науково-дослідних робіт з Ясинуватським машинобудівним заводом, Вінницьким інструментальним заводом та ін. Роботи, проведені на Ясинуватському машинобудівному заводі, присвячені розробці й впровадженню системи інструментального забезпечення верстатів з ЧПУ типу "обробний центр".

У 1980 році І. О. Малишко захистив у Київському політехнічному інституті кандидатську дисертацію зі спе­ціальності 05.03.01 "Процеси механічної обробки, метало­різальні верстати й інструменти" на тему "Вплив конструктивних елементів розгорнення на точність обробки отворів". Після захисту дисертації працює доцентом на тій же кафедрі.

У 1990 році захистив докторську дисертацію в Київському політехнічному інституті на тему "Основи теорії проектування осьових комбінованих інструментів".

З 1997 року І. О. Малишко працює професором на кафедрі "Металорізальні верстати й інструменти" Донецького національного технічного університету, активно займаючись науковою, навчальною, виховною й методичною роботами. Є науковим керівником одного з наукових напрямків кафедри, присвяченого підвищенню ефективності автоматизованих технологічних систем машинобудівного виробництва за рахунок удосконалення їхнього інструментального забезпечення й впровадження нових способів механічної обробки деталей. Ним розроблені теоретичні основи проектування осьових комбінованих інструментів з оптимальними конструктивними й геометричними параметрами. Ці розробки захищені 21 авторським посвідченням і впроваджені на машинобудівних підприємствах України й СНД. Є керівником ряду держбюджетних фінансованих тем.

Під його керівництвом захищено три кандидатські та дві докторські дисертації. І. О. Малишком уперше в Україні підготовлено курс лекцій для фахівців і магістрів "Інструментальне забезпечення автоматизованих виробництв", для викладання якого надруковано навчальний посібник з грифом Міністерства освіти й науки України (Малишко І. О., Кисельова І. В. Системи інструментального забезпечення автоматизованих виробництв. – Донецьк: ДонНТУ, 2007).

Брав участь у створенні Міжнародної Інструментальної Асоціації (МІА) і є її членом. З 1996 р. до 2006 р. був членом Експертної Ради ВАК при Раді Міністрів України, є членом спеціалізованої вченої ради Д 11.052.04 ДонНТУ, членом редакційних колегій наукових журналів "Прогресивні технології й системи машинобудування" і "Наукові праці Донецького національного технічного університету (Серія: "Машинобудування й машинознавство").

Творчий доробок: І. О. Малишко є автором понад 160 наукових праць, у тому числі двох монографій: "Осьові комбіновані інструменти" (1996) і "Проектування високопродуктивних осьових комбінованих інструментів" (2009).

Брав участь у створенні Міжнародної Інструментальної Асоціації (МІА) і є її членом.

З 1996 р. до 2006 р. був членом Експертної Ради ВАК при Раді Міністрів України, є членом спеціалізованої вченої ради Д 11.052.04 ДонНТУ, членом редакційних колегій наукових журналів "Прогресивні технології й системи машинобудування" і "Наукові праці Донецького національного технічного університету (Серія: "Машинобудування й машинознавство").

Нагороди, відзнаки: Нагороджений знаком "Відмінник освіти України" (2001).
Мирний В’ячеслав Васильович – кандидат технічних наук, доцент Донецького національного технічного універ­ситету. Член Донецького відділення НТШ з 1997 р.

Коло наукових інтересів: наукові дослідження, пов’язані з вдосконаленням методики маркшейдерських робіт.

З біографії: народився 28 березня 1938 р. у селищі Ольгінка Донецької області. Після середньої школи (1955 р.) закінчив з відзнакою Донецький політехнічний інститут (1960 р.) за спеціальністю «Маркшейдерська справа».

Вся трудова діяльність пов’язана з ДонНТУ. Ст. інж., керівник маркшейдерської експедиції НДЧ (1960 – 1963), аспірант (1963 – 1969), канд. техн. наук (1968), доцент (1969 – 1979), завідувач (1979 – 2001), професор цієї кафедри з 2001 р., чл.-кор. Академії гірничих наук України (1997).

В 1995 р. його, як представника від України, було обрано членом президії Міжнародного товариства з маркшейдерської справи (ІSM – International Society for Mine Surveying).



Науковий доробок: Створив єдиний в Україні полігон з точністю лінійних елементів 1:1000000 для еталонування електрооптичних і радіовіддалемірів, які вперше в країні застосував для створення планових обґрунтувань кар’єрів.

Значний внесок зробив у викладення дисципліни «Гірнича геометрія». Співавтор навчальних видань з грифом Мінвузу України, зокрема підручника для вузів «Маркшейдерское дело» (1981) і навчальних посібників «Проекції, які застосовуються в геометрії надр і маркшейдерській справі» (1993) та «Проекції в маркшейдерії» (1994). За підручник «Маркшейдерское дело» йому у складі колективу авторів(8 співробітників кафедри) у 1985р. була присвоєна Державна премія України в галузі науки і техніки. Співавтор і співрозробник першого українського маркшейдерського нормативного видання «Маркшейдерські роботи на вугільних шахтах та розрізах. Інструкція» (2001). Співавтор (автор маркшейдерської тематики) видань «Гірничий енциклопедичний словник» т.1 (2001), т.2 (2002), т.3 (2004) і «Мала гірнича енциклопедія» т.1 (2004), т.2 (2007).



Нагороди і відзнаки: Лауреат Державної премії України (1985). Нагороджений знаками «Шахтарська слава» І, ІІ і ІІІ ступенів та відомчими нагородами.

Міхеєва Оксана Костянтинівна – доктор історичних наук, професор кафедри соціології управління Донецького державного університету управління. З 2004 р. – член Донецького відділення НТШ та член Соціологічної асоціації України .

Коло наукових інтересів: соціальна історія, специфіка соціальної комунікації та культурної мотивації в транзитивних суспільствах, девіантна поведінка за умов транзитивних історичних періодів, кримінальна злочинність та діяльність правоохоронних органів в Україні 1920-ті роки.

З біографії: народилася 11 вересня 1971 р. у м. Кіровоград. У 1993 р. закінчила Донецький державний університет, історичний факультет. Дипломна робота «Боротьба з бандитизмом на Донеччині (1919-1923 рр.)». У 1997-1998 рр. працювала старшим викладачем кафедри історії України Донецького державного університету. У 1995-1999 рр. – аспірант кафедри історії України Донецького державного університету. Кандидатську дисертацію «Кримінальна злочинність і боротьба з нею в Донбасі (1921-1928)» захистила у 1999 р. У 1999-2000 рр. – старший викладач кафедри філософії та релігієзнавства Донецького державного інституту штучного інтелекту. З 2000 р. – доцент цієї кафедри. З 2003 р. – доцент. У 2005-2009 рр. – завідувачка соціологічної лабораторії при кафедрі соціології управління Донецького державного університету управління та заступник завідувача кафедри з організації наукової роботи.

У 2009 – 2011 рр. – докторант кафедри історії України Донецького національного університету. Захистила докторську дисертацію з історії за темою «Правоохоронні органи УСРР у роки непу: історичні аспекти формування та діяльності» у 2012 р. З 2011 р. – професор кафедри соціології управління Донецького державного університету управління.

Стажувалася в ряді літніх/зимових наукових шкіл: Нові підходи і вирішення в сучасних історичних дослідженнях: методологія, історіографія, культура наукового дослідження” (Літня школа при Товаристві дослідників Центрально-Східної Європи, 26 червня-6 липня 2000 р.). CEP Winter School "Teaching Sociology Unconventionally" Sociological Faculty, V.N.Karazin Kharkiv National University (January 29 – February 1, 2003). CEP Winter School "Teaching Sociology Unconventionally: Communication in classroom" Sociological Faculty, V.N.Karazin Kharkiv National University (January 29 – February 1, 2004). Tempus Project № 23250-2002. Host institution: Politecnic University of Catalonia (Barcelona, Spain) – October, 2004. Enhancement of Teacher’s skills, IREX (April,2, 2005, Kiev, Ukraine). HESP Regional Seminar for Excellence in Teaching (ReSET) «Rethinking Social Time and Space: National, Regional and (G)local Paradigms in Teaching Eastern and Central Europe» (2007-2009 рр.), HESP ReSET project “Towards a New Cultural History of Eastern and Central Europe” (2011-2013) та ін.

У 2000-2012 рр. – організатор, співорганізатор та активний учасник семінарів, тренінгів, шкіл, конференцій, зокрема: ІІ Міжнародної зимової школи “Нетрадиційні методи викладання соціології”, серії «Молодіжних шкіл лідерства» для студентської молоді, наукових конференцій «Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління», семінару «Разом на одній землі. Історія України багатокультурна», круглого столу «Європейська соціальна політика і моделі соціального партнерства» (за підтримки фундації ім. Жана Моне), а також ряду фахових загальноукраїнських та регіональних соціологічних опитувань.



Творчий доробок: має більше 100 наукових публікацій. Зокрема: Становлення та функціонування правоохоронних органів УСРР (1921-1928 рр.) : історичні аспекти : [монографія]. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2011. – 456 с. Кримінальна злочинність і боротьба з нею в Донбасі (1919-1929). – Донецьк: Східний видавничий дім, 2004. – 248 с.
Младецький Ігор Костянтинович – доктор технічних наук, професор Національного гірничого університету (м. Дніпропетровськ). Член Донецького відділення НТШ з 2006 р.

Коло наукових інтересів: технологія збагачення корисних копалин.

З біографії: народився 14 квітня 1944 р., Караганда, Казахська РСР. У 1950 р. переїхав до Донбасу, де здобув середню освіту (1961). У 1961 році вступив у Донецький політехнічний інститут, на вечірній факультет на спеціальність автоматика і телемеханіка. Після закінчення першого курсу, в 1962 р. перевівся на денне відділення Харківського інституту гірського машинобудування, автоматики та обчислювальної техніки (ХІГМАОТ). Закінчив курс в цьому інституті в 1967 р. За розподілом працював у Донецькому налагоджувальному управлінні, майстром дільниці підйомних машин на шахті.

У 1969 р. призваний у армію, у зв'язку з Даманськими подіями. Служив у Князе-Волконці в 40 км від Хабаровська. З 1970 р. працював на кафедрі автоматизації виробничих процесів Дніпропетровського гірничого інституту. Займався питаннями автоматизації процесів збагачення руд чорних металів під керівництвом О.М.Марюти. Працював на Північному ГЗК, Ново-Криворізькому ГЗК, Інгулецькому ГЗК.

У 1973 р. захистив кандидатську дисертацію «Дослідження магнітних сепараторів як об'єктів автоматичного управління і розробка пристрою автоматичного контролю вмісту магнетиту у твердій фазі пульпи». Працював асистентом кафедри математичних методів дослідження операцій. У 1976 році отримав вчене звання доцента. Викладав математичні дисципліни: теорію ймовірностей і математичну статистику, чисельні методи рішення, основи наукових досліджень, теорію великих систем, теорію застосування статистичних автоматів, теорію експерименту, методи оптимізації. У 1977 році проходив наукове стажування у Фрайберзькій гірничій академії, що в Німеччині, Саксонія. Вів наукові роботи з дослідження збагачувальних процесів у Нижньому Тагілі біля гори Високої, Кіровську, що на Кольському півострові.

У 1992 р. захистив докторську дисертацію «Основи прогнозування вихідних показників поділу флокуюючих матеріалів при мокрій магнітній сепарації». Перейшов працювати на кафедру збагачення корисних копалин ДГІ (1996), де й став професором у 2001 р. Експерт ВАК зі збагачення корисних копалин.



Науковий доробок: Загальна кількість друкованих наукових праць – 170. Основні наукові роботи: «Контроль якості залізорудної сировини» (1976), «Автоматична оптимізація процесу збагачення руд на магнітозбагачувальних фабриках» (1975), «Моделювання процесу магнітної сепарації руд» (1986), «Аналітичне визначення показників розкриття руд, (1999), Технологічні розрахунки показників збагачення корисних копалин» (2005), «Синтез технологій збагачення корисних копалин» (2006), «Розрахунки технологічних показників збагачення корисних копалин» (2006).
Оліфіренко Вадим Володимирович – кандидат педагогічних наук, літературний критик, член Національної спілки письменників України. Член Донецького відділення НТШ з 1997 р.

Коло наукових інтересів: розробка та впровадження науково обґрунтованих методик вивчення в загальноосвітній та у вищій школах української літератури, народознавства, дослідження історії та теорії підручників з літератури для школи та ВНЗ.

З біографії: народився 8 жовтня 1948 року в Краматорську Донецької області. Вчився на філологічному факультеті Донецького державного університету (19701975). Працював вчителем української мови і літератури у Мічурінській середній школі і директором Греково-Олександрівської школи Тель­манівського району Донецької області (19751979); З 1979 р. завідувач кабінету української мови і літератури Донецького обласного інституту удосконалення вчителів (19791990). З 1990 р. працював старшим викладачем, доцентом кафедри української літератури Донецького національного університету.

Закінчив аспірантуру при Інституті педагогіки АПН України (1988).

Кандидат педагогічних наук (1990), лауреат обласної літературної премії ім. Володимира Сосюри (1994), член Спілки письменників України (1997).

Заснував і веде літературний сайт про творчість письменників Донбасу www.donbaslit.skif.net

Разом з Олександром Лозіковим у 2005 році заснував щомісячний художньо-публіцистичний журнал «Далекосхідна хвиля», який виходить у Хабаровську.

Творчий доробок: Значне місце у творчому доробку Оліфіренка посідає робота над створенням посібників з української літератури для українських дітей у східній діаспорі. Як літературний критик досліджує творчість письменників-вихідців з Донеччини, зокрема М.Чернявського, Володимира Сосюри, П.Байдебури, В.Бендера, Е.Андієвської, В.Біляїва, С. Жуковського, Василя Голобородька та ін. Основні опубліковані праці: Дума і пісня. Посібник-хрестоматія з літератури рідного краю.–Донецьк:Донбас, 1993 (спецвипуск журналу «Донбас»). – 195 с. Козак Мамай. Посібник-хрестоматія з української літератури Кубані(у співавторстві).–Донецьк:Український культурологічний центр, 1998.–224 с. Підручник з української літератури: історія і теорія. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. – 324 с. Слобожанська хвиля. Навчальний посібник-хрестоматія з української літератури" (у співавторстві). – Донецьк: Східний видавничий дім. 2005. – 280 с. Енциклопедія українознавства для школярів і студентів/ Авт.-уклад. В. В. Оліфіренко, С. М. Оліфіренко, Т. В. Оліфіренко, Л. В. Оліфіренко.-Донецьк: Сталкер, 1999. – 496 с.

Нагороди і відзнаки: нагороджений почесним знаком товариства «Україна-Світ» за вагомий внесок у розвиток співпраці з закордонним українством (за створення навчального посібника з української літератури для школярів Кубані «Козак Мамай»).
Опейда Йосип Олексійович доктор хімічних наук, професор. Заступник директора Інституту фізико-органічної хімії та вуглехімії НАН України. Член Донецького відділення НТШ з 1997 р. Дійсний член НТШ.

Коло наукових інтересів: вивчення механізму та кінетики радикальних гомолітичних реакцій, математичне моделю­вання кінетики складних хімічних процесів, дослідження зв’язку між струк­турою та реактивністю О-центрованих радикалів в реакціях відриву атома водню та приєднання по подвійному зв’язку, дослід­женнях в галузі сучасної хімічної термінології.

З біографії: народився 21.04.42. В 1958 р. закінчив Млинівську середню школу (Рівненська обл.) і поступив на хімічний факультет Львівського університету, котрий закінчив в 1963 р. У 1965-66 працював завідувачем лабораторії кафедри фізичної хімії Львівського університету. З 1966 по 1969 навчався в аспірантурі при кафедрі фізичної хімії Донецького університету. В 1969 р. захистив кандидатську дисертацію. З 1969 по 1973 працював старшим викладачем, потім доцентом кафедри фізичної хімії Донецького університету. В 1972 отримав наукове звання доцента.

З 1973 року працює в Інституті фізико-органічної хімії та вуглехімії НАН України спочатку старшим науковим співробітником, заступником керівника відділу, з 1981 року завідувачем відділу, з 1989 року – заступником директора інституту з наукової роботи. В 1982 році захистив докторську дисертацію, в 1985 році отримав наукове звання професора. У 1993 році став лауреатом Державної премії України в галузі науки за результати, одержані при дослідженні високореактивних інтермедіатів в органічних реакціях.



Науковий доробок: найважливіші наукові досягнення:

- отримання узагальнених закономірностей при описі кінетики ланцюгових реакцій в сумішах;

- отримання нових закономірностей, що пов’язують струк­туру пер­окси­радикалів та молекул алкіларенів з їх реактив­ністю в гомо­лі­тич­них реакціях обміну атомом водню;

- підготування двох тримовних тлумачних терміно­логічних словників та Глосарія, що охоплюють сучасну термінологію з хімічної кінетики та фізико-органічної хімії;

- розробка та впровадження (ВО “Азот” Навої, Узбекистан) висо­ко­ефективної технології отримання епоксидних смол особливої чистоти.

Опубліковано близько 200 статей, 4 книги 6 винаходів. Й.О.Опейда – член редколегій двох міжнародних журналів, та член-кореспондент Екологічної Академії наук України. Підготував 14 кандидатів та 1 доктора наук. Читає провідні курси на хімічному факультеті Донецького національного університету – фізичну хімію, квантову хімію, хімічну кінетику, будову речовини, спецкурси з кінетики хімічних реакцій та використання комп’ютерів в хімічних дослідженнях.



Нагороди, відзнаки: лауреат Державної премії України в галузі науки (1993).
Пасько Ігор Трохимович – кандидат філософських наук, професор, завідувач Донецького відділення Центру гуманітарної освіти НАН України. Член Донецького відділення НТШ з 1997 р. Дійсний член НТШ.

Коло наукових інтересів: філософія історії, соціальна філософія, філософія культури, філософія політики.

З біографії: народився 24 лютого 1940 р. у м. Санкт-Петербург. Закінчив середню школу у місті Дубна (Росія) у 1957 р. По закінченні середньої школи два роки працював помічником машиніста паровоза. Далі – три роки служби у Радянській армії. По закінченню служби – студент факультету філософії Санкт-Петербурзького університету, який закінчив у 1967 р.

Кандидатська дисертація: «Природа і специфіка матеріальних суспільних відносин» захищена у 1978 р. у Московському державному університеті.

З 1967 р. по 1999 р. працював у Донецькому державному (нині національному) університеті – асистентом, старшим викладачем, доцентом. У 1986-1989 р. – доцент Ченстоховської політехніки та Ягеллонського університету. З 1999 р. – завідувач кафедри філософії, професор Центру гуманітарної освіти НАН України.

Наукова робота Паська І.Т. тісно пов′язана з аналізом історичного процесу та закономірностей розбудови української держави. Він є автором понад 100 статей у наукових журналах України, Росії, Польщі. Співавтор монографії «Громадянське суспільство і національна ідея» (Україна на тлі європейських процесів), 1999 р., яка була номінантом конкурсу «Книга року» журналу «Книжник-Ревью».

Активний громадський діяч. Перший голова Донецької Крайової організації Народного Руху України (1989-1991). Надрукував понад 50 публіцистичних матеріалів у пресі Донеччини з популяризації Української ідеї, програми Руху та розбудови української держави. Активний учасник усіх громадських та політичних акцій Руху, скерованих на здобуття та розвою незалежності України.

Науковий секретар Донецького відділення НТШ1997 р.). Дійсний член НТШ (з 2007 р.). Редактор відділу філософії аналітично-інформаційного фахового журналу «Схід» (з 1995 р.).



Нагороди та відзнаки: Нагороджений відзнакою «Відмінник освіти України». У 2010 р. нагороджений орденом України "За мужність".
Пасько Ярослав Ігорович – доктор філософських наук, професор, професор кафедри соціології управління Донецького державного університету управління.

Коло наукових інтересів: соціальна теорія, історія філософії, філософія історії, проблематика, що пов’язана з вимірами ідентичності та громадянського суспільства, критичною соціальною теорією та соціологією релігії.

З біографії: народився 18 червня 1968 року в місті Донецьк, де навчався в школі № 2 з 1975 до 1985 року. З 1986 до 1988 року служив у лавах радянської армії. У 1992 році закінчив Донецький державний університет за спеціальністю «Історик. Викладач історії». З 1993 до 1997 року був денним аспірантом в Інституті філософії ім. Г.Сковороди, працював у відділі «Соціальної філософії». У 1997 році протягом двох місяців стажувався в Інституті філософії та соціології м.Варшава.

У 1998 році в Інституті філософії м. Київ захистив кандидатську дисертацію «Громадянське суспільство: світоглядні версії та історичне втілення» за спеціальністю 09.00.03 «Соціальна філософія та філософія історії». З 1998 до 2005 року працював старшим викладачем та доцентом кафедри гуманітарних дисциплін Донецького державного університету управління.

У 2005-2006 роках протягом декількох місяців стажувався в Католицькому університеті м. Вашингтон у центрі «Цінностей та філософії».

З 2006 до 2009 року був денним докторантом кафедри філософії Київського університету ім. Т.Г.Шевченка, захистив докторську дисертацію у цьому університеті за темою «Соціальна держава: теоретична концептуалізація та історична практика».



Творчий доробок: має близько 80 друкованих праць, у т.ч. 2 монографії. Учасник багатьох міжнародних конференцій у м. Познані у 2003, 2005, 2007, 2010, 2012 роках. У м. Варшаві – у 2006, 2007, 2010 роках. У м. Краків – у 2005, 2006 та 2007 роках. У м. Люблін – у 2011 році. У м. Вільнюс – у 2005, 2007 роках. У мм. Вашингтон та Кентакі – у 2005 та 2006 роках. У м. Орадя (Румунія) – у 2008 та 2011 роках. У м. Талін (Естонія) – у 2011 році. У місті Львів – у 2001, 2002, 2005 та 2011 роках. У м. Київ – у 2008, 2009 та 2012 роках. У м. Острог – у 2009 та 2011 роках. У м. Прага – у 2007 році.
Пірко Василь Олексійович (1935-2012) – доктор історичних наук, професор Донецького національного університету. Член Донецького відділення НТШ з 1997 р. Дійсний член НТШ.

Коло наукових інтересів: історія України, історія Степової України, історія Перемишльського краю, історія міст Донеччини.

З біографії: народився 24 лютого 1935, Волошиново Старосамбірського повіту на Дрогобиччині. 1950 року закінчив сільську семирічку, вступив до Самбірського педагогічного училища. 1954 року продовжив навчання на відділенні історії історико-філологічного факультету Дрогобицького педагогічного інституту. 1956 року у зв'язку з ліквідацією історичного відділення в Дрогобицькому педінституті був переведений до Львівського університету. На третьому курсі під впливом лекцій професора Д. Л. Похилевича захопився проблемами аграрної історії країн Центральної та Східної Європи. Дипломна робота «Становище селян Самбірської економії у другій половині 17 століття» заклала підвалини майбутньої кандидатської дисертації. 1959 року з відзнакою закінчив університет і до 1963 року працював учителем історії та вихователем у школі-інтернаті у місті Хирів на Львівщині.

1963 року вступив до аспірантури при кафедрі історії південних і західних слов'ян Львівського університету. Після закінчення аспірантури Міністерством освіти УРСР був направлений на роботу до Донецького університету, де працює з 1 вересня 1966 року, пройшовши шлях від асистента до професора (з 1997 р.).

У 1970–1974 роках виконував обов'язки заступника декана історичного факультету. У 1980–1985 роках і 1992-2010 роках завідував кафедрою історіографії, джерелознавства, археології і методики викладання історії. З його ініціативи з 1997 року при кафедрі відкрито аспірантуру за спеціальністю «Історіографія, джерелознавство і спеціальні історичні дисципліни», а з 2000 року – спеціалізацію «Архівознавство».

Кандидатську дисертацію захистив 1970 року на тему «Помісне господарство Перемишльської землі в першій половині XVIII ст.», докторську – 1996 року на тему «Освоєння Степової України в XVI – XVIII ст.» Вона стала підсумком майже 30-річної його роботи в архівах Києва, Москви, Ленінграда, Харкова, Одеси, Ростова, Дніпропетровська, Воронежа у пошуку джерел до історії регіону.

1968 року був включений до авторського колективу з написання історії міст і сіл Донецької області. З 1998 року він очолював на громадських засадах Донецьке відділення Науково-дослідного інституту історії козацтва при Інституті Історії України НАН України. Понад 10 років очолював краєзнавчу секцію Донецького відділення Малої Академії Наук і передає свої знання і досвід дослідницької роботи школярам. В.О. Пірко – член Наукового Товариства ім. Шевченка (Донецьке відділення) з 1997 р., Дійсний член НТШ з 2005 р. Редактор розділів і спеціальних випусків «Донецького вісника НТШ» з історії, редактор історичної редакції фахового журналу «Схід». Під його керівництвом підготовлено 10 кандидатських дисертацій, 1 докторська дисертація, які в основному присвячені історії регіону.

В.О.Пірко входив до складу редакцій таких наукових та науково-громадських видань: «Історичні та політологічні дослідження» (Донецький національний університет), «Південна Україна у XVIII – ХХ ст.» (Запорізький національний університет), «Схід» (Український культурологічний центр). Член авторських колективів фундаментальних історичних видань: «Історія міст і сіл УРСР» (Донецька область) (1969, 1974), «Історія робітників Донбасу» (1981), «Мала енциклопедія українського козацтва» (2000, 2002), «Український енциклопедичний словник» (1999, 2002). В.О.Пірко – член двох спеціалізованих рад із захисту кандидатських і докторських дисертацій з історії, історіографії та джерелознавства.



Творчий доробок: опублікував 2 збірника документів «Описи Харківського намісництва кінця 18 ст.» (Київ, 1991), «Джерела до історії населених пунктів Донеччини» (Донецьк, 2001), а також ряд монографій: «Заселення Степової України у 16-18 ст.» (Донецьк, 1998), "Заселення Донеччини у 16-18 ст. " (Донецьк, 2003), "Заселення і господарське освоєння Степової України у 16-18 ст. " (Донецьк, 2004), «Соляні промисли Донеччини у 17-18 ст.» (Донецьк, 2005 р.) та ін. Крім того, В.О.Пірко співатор близько 20 колективних монографій з питань історії Донецького регіону. Визначною є його робота «Галицьке село наприкінці 17 – першій половині 18 ст.» (Донецьк, 2006).

Нагороди, відзнаки: за багаторічну педагогічну та громадську роботу нагороджений нагрудними знаками: «Отличник высшей школы СССР»(1985), «Відмінник освіти України» (2000), Грамотою Міністра освіти та науки України (2000), Грамотою Президента України (2003) за краєзнавчу роботу, двічі (в 2003 і 2005 рр.) нагороджувався грамотами Всеукраїнської спілки краєзнавців, двічі (2003, 2004) – грамотами голови м. Донецьк за роботу зі школярами по лінії МАН, тричі (1998, 2003, 2004) удостоєний звання лауреата конкурсу «Ділова книга Донбасу», знаком Міністра освіти та науки України за наукові успіхи (2007). Удостоєний звання "Почесний краєзнавець Донеччини" (2008), Почесний професор Донецького національного університету.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

Issn 1814-1617 донецьке відділення iconДонецьке відділення наукового товариства ім. Шевченка donetsk compartment of shevchenko scientific society донецький
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. Т. 18 – Донецьк: Східний видавничий дім, Донецьке відділення нтш – 2007....
Issn 1814-1617 донецьке відділення iconДонецька обласна державна адміністрація Відділ у справах національностей управління культури та туризму Український культурологічний центр Донецьке обласне відділення Товариства зв'язків з українцями за межами України
Закордонне українство І донеччина: вчора, сьогодні, завтра: матеріали науково-практичної конференції. – Донецьк: Донецьке обласне...
Issn 1814-1617 донецьке відділення iconДонецька Шевченкіана у датах І подіях: 1851-2014
Т. Г. Пішванова. – Донецьк: Український культурологічний центр, Донецьке відділення нтш, тов «Східний видавничий дім», 2014. – 176...
Issn 1814-1617 донецьке відділення iconДонецьке відділення наукового товариства ім. Шевченка donetsk compartment of shevchenko scientific society донецький вісник наукового товариства ім. Шевченка історія
Харцизького металургійного технікуму Донецького національного технічного університету, м. Харцизьк
Issn 1814-1617 донецьке відділення iconДонецьке відділення наукового товариства ім. Шевченка donetsk compartment of shevchenko scientific society донецький
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. Т. 17 – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2007. – 280 с
Issn 1814-1617 донецьке відділення iconДонецьке відділення наукового товариства ім. Шевченка donetsk compartment of shevchenko scientific society донецький вісник наукового товариства ім. Шевченка
На Кубань, історичну територію колишнього Тмутараканського князівства, розселився цвіт українського народу – запорозьке козацтво....
Issn 1814-1617 донецьке відділення iconДонецьке відділення наукового товариства ім. Шевченка donetsk compartment of shevchenko scientific society донецький вісник наукового товариства ім. Шевченка
Завершеність творчого процесу, тобто створення конкретного продукту, залежить від багатьох причин, у тому числі й від психічного...
Issn 1814-1617 донецьке відділення iconМіжнародний стандартний серійний номер issn; міжнародний стандартний серійний номер issn

Issn 1814-1617 донецьке відділення iconТараса Григоровича Шевченка (1814-1861) Северодонецк, 2014 Хто полюбить книгу, той далеко піде у своєму розвитку книга
«Послання у вічність…»: Інформаційний список до 200-річчя з дня народження видатного українського поета Тараса Григоровича Шевченка...
Issn 1814-1617 донецьке відділення iconУчнів-членів ман україни контрольні роботи з історії, географії, правознавства, філософії та соціології харків – 2007 р
Збірник контрольних завдань з базових дисциплін історико-географічного відділення, права, філософії, та соціології Харківського територіального...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка