Issn 1814-1617 донецьке відділення



Сторінка8/10
Дата конвертації08.04.2017
Розмір2.17 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Просалова Віра Андріївна – доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри історії української літератури і фольклористики Донецького національного університету. Член Донецького відділення НТШ з 1999 р.

Коло наукових інтересів: вивчення теоретичних аспектів літературного процесу, проблем історії української літератури, художніх здобутків письменників діаспори, творів новітньої української літератури, проблем викладання української літератури зарубіжжя в середній і вищій школі.

З творчої біографії: Закінчила у 1980 році Донецький державний університет, працювала вчителем, потім викладачем кафедри української літератури Донецького університету.

У 1991 році захистила кандидатську дисертацію з проблем розвитку української поезії 60-80-х років ХХ століття. Здобула вчене звання доцента (1992). У 2006 році захистила докторську дисертацію на тему "Празька літературна школа: текст, контекст, інтертекст" зі спеціальності 10.01.06 – теорія літератури.

Творчий доробок: Має близько 170 наукових праць із теорії літератури, історії української літератури та методики її викладання. Вибрані праці: Монографія «Текст у світі текстів Празької літературної школи» (Донецьк, 2005); Навчальний посібник Поезія «Празької школи» (Донецьк, 2000), рекомендовано Міністерством освіти і науки України для студентів вищих навчальних закладів; Хрестоматія «Празька школа» (Донецьк, 2004); Празька літературна школа: Ліричні та епічні твори /Упорядування і передмова В.А.Просалової. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2008. – 280 с.; Письменники української діаспори: Донбаський вимір / [упоряд. В. А. Просалова]. – Донецьк : Східний видавничий дім, 2010. – 336 с.; Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. – 516 с.

Радчук Віталій Дмитрович – український мовознавець, перекладач, публіцист. Кандидат філологічних наук. Доцент Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (кафедра теорії і практики перекладу з англійської мови). Член Донецького відділення НТШ з 2009 р.

Коло наукових інтересів: теорія і практика перекладу, мови й мовної політики.

З біографії: У 1980 р. захистив кандидатську дисертацію «Проблема вірності художнього перекладу». У 1993-1996 рр. – докторант (дисертація «Переклад як інтерпретація»). У 1994 р. – двічі дослідник-стипендіат в університетах Лондона та Валії. Перше стажування – в Ілінгському технічному коледжі (1975, тепер Університет Долини Темзи), друге – в Університеті Страсбурга (1997).

Доцент Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Викладає теорію і практику перекладу та інші перекладознавчі курси (також у НаУКМА та інших вищих навчальних закладах – за сумісництвом). Науковий співробітник відділу соціолінгвістики Інституту української мови НАН України. Відповідальний секретар редколегії наукового журналу «Теорія і практика перекладу» (1982-1990, упорядкував і видав 10 томів).

У 2001-2003 рр. – член Фахової ради з філології у справі ліцензування закладів вищої освіти. Член науково-технічної комісії з питань термінології при Держстандарті України. Член Експертної ради при Держкомінформі з формування національної програми випуску суспільно-необхідних видань.

У 2001-2002 – старший науковий співробітник Лінгвістичного музею університету ім. Т. Шевченка (за сумісництвом).

Громадська робота: Від 1989 голова Товариства української мови Київського університету. У 1990-1992 рр. – член Центрального правління Товариства української мови «Просвіта». Видавець газети «Слово» (1989-1990). У 1990-1994 рр. – депутат Київської міської ради (працював у комісії з національних і мовних питань). Член редколегій газет «Київський університет» і «Студентський вісник». Працював для Комісії художнього перекладу Національної спілки письменників України й у складі Наглядової ради Міжнародного дитячого конкурсу з української мови імені Петра Яцика. Голова Громадського благодійного фонду імені Ігоря Білозора. 2004 р. В.Радчука прийнято до Товариства білоруської мови імені Франциска Скорини.


Робочі мови: українська, англійська, російська, французька, італійська. Читає іспанською, португальською, польською, білоруською, болгарською.

Творчий доробок: автор понад 100 статей зі студій перекладу, мови й мовної політики. Перекладач-синхроніст, має опубліковані переклади, зокрема художні.
Саранчук Віктор Іванович (1932-2009) – вуглехімік, доктор технічних наук, професор. Член Донецького відділення НТШ з 2001 р.

Коло наукових інтересів: хімія і фізика горючих копалин, окиснення і самозаймання вугілля.

З біографії: Саранчук В.І. народився 13 червня 1932 року в селі Піски Ясинуватського району Донецької області в селянській родині. Все життя, крім 2 років евакуації в Казахстані в 1941-1943 рр., він прожив у Донбасі, звідки родом і всі його предки. У 1950 році закінчив середню школу в м. Красноармійськ Донецької області та вступив на гірничий факультет Донецького індустріального інституту. У 1955 році В.І. Саранчук закінчив ДІІ за фахом "підземна газифікація вугілля" і йому було присвоєно кваліфікацію гірничого інженера. Спершу працював на шахті № 1-1 біс тресту "Красногвардійсьвугілля" на посаді помічника начальника дільниці № 2. Але у жовтні 1955 р. розпорядженням Міністерства вугільної промисловості України був направлений для роботи за фахом у Донецьке відділення інституту ВНДІПідземгаз, яке незабаром було перетворено в самостійний інститут ДІПРОПідземгаз. Працював з 1955 до кінця 1960 року спочатку інженером, а потім старшим інженером гірничо-бурового відділу. У січні 1961 року В. І. Саранчук перейшов у відтворений в Донецьку Інститут гірничої справи АН України, де працював старшим інженером спочатку у відділі підземних пожеж, а потім у відділі технології відкритих робіт. На початку 1963 року ІГС АН України був перетворений в Інститут гірничої механіки і переданий у підпорядкування Мінвуглепрому СРСР. В. І. Саранчук був запрошений у відділ по боротьбі з підземними пожежами Макіївського науково-дослідного інституту з безпеки робіт у гірничій промисловості (МакНДІ), де почав працювати в лютому 1963 року спочатку керівником групи, а потім (з червня 1964 року) начальником лабораторії дослідження хімічної активності вугілля. У 1968 році за результатами цих досліджень В. І. Саранчук захистив у Новочеркаському політехнічному інституті кандидатську дисертацію на тему "Дослідження природи та інтенсивності утворення оксиду вуглецю в гірських виробках шахт комбінату" Олександріявугілля". У 1969 році В. І. Саранчук рішенням ВАК був затверджений у вченому званні старшого наукового співробітника. У 1969 році В. І. Саранчук протягом двох місяців перебував в Ірані як спеціаліст з визначенням самозаймання вугілля. Вивчав цю проблему також для умов вугілля Грузії, Підмосковного, Львівсько-Волинського, Донецького та ін. вугільних басейнів.

У 1974 р. В. І. Саранчук переходить на роботу в Донецьке відділення фізико-органічної хімії Інституту фізичної хімії ім. Л. В. Пиcаржевського на посаду керівника відділу фізико-хімічних основ пилоподавлення. У червні 1975 року Донецьке відділення перейменовано в Інститут фізико-органічної хімії і вуглехімії АН УРСР.

Після переходу до системи Академії наук України В. І. Саранчук спільно з Л. Я. Галушком, Л. В. Пащенко, А. Г. Галушко та іншими співробітниками відділу, який надалі був перейменований спочатку у відділ енергохімічної переробки вугілля (1977 рік), а потім у відділ хімії вугілля (1998 рік), продовжив дослідження окиснення, самонагрівання та самозаймання вугілля на більш високому науковому рівні, використовуючи сучасні фізичні і фізико-хімічні методи структурних досліджень. За матеріалами цих досліджень в 1980 році в Інституті горючих копалин (Москва) В. І. Саранчук захистив докторську дисертацію на тему "Дослідження окиснення та самозаймання вугілля і відвальної маси вугільних підприємств" за спеціальністю "хімічна технологія палива і газу". Рішенням ВАК в 1987 році В. І. Саранчуку присвоєно вчене звання професора за спеціальністю "хімічна технологія палива і газу". У 1978-2009 рр. В. І. Саранчук був членом спеціалізованої вченої ради Інституту фізико-органічної хімії і вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України. З 1984 по 1997 рік працював заступником директора Інституту фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України. У 1985 році В. І. Саранчук був затверджений головою Української секції Наукової ради АН СРСР з хімії викопного твердого палива, яка активно працювала аж до розпаду СРСР. З 1993 по 1999 рік був членом експертної ради ВАК України, членом редколегії журналу Академії наук РФ "Хімія твердого палива". У період з 1984 по 1991 р. професор В. І. Саранчук був ініціатором та організатором Всесоюзних конференцій та семінарів з міжнародною участю з проблем дослідження та утилізації мінеральної частини твердих горючих копалин (1984 р.), одержання синтетичних палив з ТГІ (1985 р.), виділення і дослідження властивостей гумінових препаратів з горючих копалин (1987 р.), з новітніх досягнень в області структури ТГК (1989 р.), з проблем каталізу у вуглехімії (1990 р.) та ін., проведених у Донецькому регіоні. У 1993-1996 рр. В. І. Саранчук був головою експертної ради при ДКНТ України з проблеми "Технологія використання енергетичної сировини. Комплексна переробка вугілля".

Творчий доробок: В. І. Саранчук – автор понад 500 наукових робіт. Його учні, серед яких 2 доктори та 16 кандидатів наук, працюють у багатьох наукових, навчальних та науково-дослідних центрах України і Росії.
Світлий Юрій Герасимович – кандидат технічних наук, доцент, директор з наукової роботи АТЗТ «Науково-виробниче об’єднання «Хаймек». Член Донецького відділення НТШ з 2002 р. Член редакційної колегії проекту “Гірнича енциклопедія”.

Коло наукових інтересів: гірдавлічний транспорт матеріалів, водовугільного палива і гідромеханізація.

З біографії: народився 1 березня 1930 р. в м. Верхньо­дніпровське Дніпропетровської області.

Після закінчення в 1954 р. Одеського вищого мореплавного училища працював механіком на суднах Камчатського державного морського пароплавства. Залишивши за станом здоров’я морську службу, у вересні 1959 р. починає працювати у Донецькому науково-дослідницькому вугільному інституті. Дослідження закономірностей подрібнення вугілля при гідротранспорті було основним напрямком роботи молодшого наукового співробітника лабораторії гідротранспорту Ю.Г.Світлого. У подальші роки Ю.Г.Світлим і його колегами виконано великий обсяг експериментальних досліджень з реальними гідросумішами на трубопроводах промислових діаметрів, а також в умовах діючої системи безнапірного гідротранспорту гідрошахти Д-2 гідрорудника «Піонер», вінцем якої став захист кандидатської дисертації в 1968 р. на вченій Раді Магнітогорського гірничо-металургійного інституту.

У 1967 р. експериментальна станція гідротранспорту наказом Міністра вугільної промисловості України передається до складу інституту УкрНДІГідровугілля, розташованого в м. Луганськ, і перетворюється у відділ далекого гідротранспорту. Старшому науковому співробітнику і потім керівнику сектора і лабораторії Ю.Г.Світлому доручають керівництво роботою по вдосконаленню систем гідрозоловилучення теплових електростанцій, що виконується на замовлення Міненерго СРСР.

У період 1976-1980 рр. відділ далекого гідротранспорту виконує головну тему в рамках координаційного плану ДКНТ СРСР по створенню магістральних гідротранспортних систем для доставки вугілля великим тепловим електростанціям, науковим керівником якої був д.т.н., професор Н.Є.Офенгенден. У рамках цієї теми Ю.Г.Світлий бере участь в розробці технічних пропозицій по створенню системи гідравлічного трубопровідного і морського транспорту бурого вугілля Кансько-Ачинського басейну і продуктів його термічної переробки в Європу і розробляє технічні пропозиції, а надалі – ТЕО по створенню магістральної гідротранспортної системи «Західний Донбас – Чигиринська ГРЕС».

У 1979 р. Ю.Г.Світлий стає завідуючим відділом далекого гідротранспорту і керівником головної теми. Під його керівництвом виконується робота з розробки технології гідротранспорту «солоного» вугілля Новомосковського родовища (Західний Донбас) з попутним знесолюванням. У цей час разом з Ясногорським машинобудівним заводом створена серія вуглесосів У360-120, У900-90 і У900-180, що удостоєні державного Знаку якості. Виконавці роботи, в тому числі Ю.Г.Світлий, були нагороджені медалями Виставки досягнень народного господарства СРСР.

Враховуючи відсутність діючих потужностей по видобутку вугілля в Західному Донбасі, що виключало можливість реалізації проекту магістрального гідротранспорту палива на Чигиринську ГРЕС, Радою Міністрів СРСР було прийняте рішення про створення дослідно-промислового трубопроводу Бєлово-Новосибірськ у Кузбасі. Ю.Г.Світлий призначається керівником цієї проблеми. З липня 1983 р. очолює Донецький комплексний науково-дослідний і проектно-конструкторський відділ інституту ВНИИПИГидротрубопровод (м. Москва). Бере участь у виконанні ряду міжнародних науково-дослідних проектів, зокрема, з Китаєм, Болгарією, Югославією.

У галузі приготування і спалення водобуровугільного палива на базі підприємств ВО «Олександріявугілля» разом з фірмою “Williams Technologies, Inc.” і “Coal-Water Fuel Services» (США) були проведені дослідження бурого вугілля розрізу «Констянтинівський», які показали можливість приготування на його основі водовугільного палива з теплотворною здатністю 3440 ккал/кг. За результатами досліджень розроблений проект пілотної установки у складі розрізу «Костянтинівський» і АТЕЦ ВО «Олександріявугілля» продуктивністю по ВУТ 7 т/ч.

Ю.Г.Світлий нагороджений рядом громадських та державних відзнак.


Смирнов Валерій Олександрович – кандидат технічних наук, доцент.

Коло наукових інтересів: технологія збагачення корисних копалин.

З біографії: Народився 16 лютого 1939 року у м. Харків. У 1955 р. закінчив середню школу № 5, м. Севастополь. У 1961 р. закінчив Донецький політехнічний інститут і одержав кваліфікацію гірничий інженер-технолог зі збагачення корисних копалин.

Праця:

  • 1961 – 1965 р.р. змінний майстер, нач. зміни мідної збагачувальної фабрики Балхашського гірничо-металургійного комбінату,

  • 1965 – 1978 р.р. ст. наук. співробітник, зав. групи у Донецькому НДІ чорної металургії та у Донецькому НДІ кольорових металів,

  • 1978 – тепер. час доцент кафедри збагачення корисних копалин Донецького національного технічного університету.

У 1973 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Разработка и исследование МГД-сепарации для доизвлечения полезных компонентов из отходов металлургической промышленности».

У 1988-1991 рр. працював доцентом у Анабінському університеті (Алжир). Викладав дисципліни з циклу „Збагачення корисних копалин”.



Науковий доробок: Загалом має понад 100 наукових публікацій, з них 15 книг (монографії та навчальні посібники).
Соболь Валентина Олександрівна – доктор філо­логічних наук, професор. Член Національної спілки пись­менників України. Член Донецького відділення НТШ з 1998 р.

Коло наукових інтересів: історія українського письменства від давнини до сучасності, порівняльні аспекти вивчення слов'янських літератур, проблеми дослідження й викладання українського письменства в Україні і в Польщі, українська література в її контактах з європейськими літературами, насамперед, література барокової доби.

З біографії: народилася 1 травня 1955 року на Дніпропетровщині в сім'ї вчителя. 1977 року з відзнакою закінчила філологічний факультет Дніпропетровського національного університету. У 1977-1978 роках – викладач української мови і літератури СШ № 128 Дніпропетровська. У 1978–1981 роках – після виїзду сім'ї за місцем військової служби чоловіка-офіцера до Литви – завідувач бібліотеки при військовій частині 75417. У 1981–1984 роках – аспірантка кафедри української літератури Дніпропетровського університету. 1984 року в Інституті літератури АН УРСР захистила кандидатську дисертацію з проблем сучасної історичної романістики – «Естетичне вираження пафосу народності в історичному українському романі». У 1984–2001 роках – викладач, доцент, в.о. професора кафедри української літератури та фольклористики Донецького державного університету. 1996 року в Інституті літератури НАН України захистила докторську дисертацію з проблем давньої літератури – «Літопис Самійла Величка як явище українського літературного бароко».

Від 2001 року професор кафедри української та зарубіжної літератури Бердянського університету та професор кафедри україністики Варшавського університету. Керує аматорським «Театром живого слова» факультету прикладної лінгвістики та східнослов'янських філологій Варшавського університету: поставлені уривки із драм Лесі Українки «Лісова пісня», «Одержима» та «Бояриня» (2001), драму Марка Кропивницького «Дай серцю волю, заведе в неволю»(2002), конкурс модерної поезії (2003), кабарет-виставу «Синій корабель» (2004), театралізоване Шевченківське свято «І генії кохають» (2005). Фрагменти із вистав «Театру живого слова» були показані по українському каналу Варшавського телебачення.



Творчий доробок: автор понад 200 праць з історії української літератури. Основні наукові роботи: “З глибини віків” (Київ 1995, доповнене перевидання: Кам’янець-Подільський 2002), “Літопис Самійла Величка як явище українського літературного бароко”(1996), “12 подорожей в країну давнього письменства”(2003), “Пам’ятна книга Дмитра Туптала”(2004), “Не будьмо тінями зникомими” (2006), а також циклу підручників “До джерел” для українських ліцеїв у Польщі: “Історія давньої української літератури ІХ-ХVІІІ ст.”(2005), “Історія української літератури ХІХ-початку ХХ ст.”(2006), “Історія української літератури ХХ-початку ХХІ ст.”(2007), “Історія давньої української літератури ІХ-ХVІІІ ст.”(доповнене перевидання -2008). Працює над перекладом щоденника П.Орлика та книжкою про нього, а також над темою “Перекладна література ХVІ-ХVІІІ століть”.

Відзнаки: Відзначена подякою Амбасадора України О.Ф.Моцика “За вагомий особистий вклад у пропагування української культури у Республіці Польща”(2008), а також – як керівник театру живого слова у Варшавському університеті „Синій корабель” – подякою Амбасадора України „За поширення українського поетичного слова „ (2009)

Наукові пошуки відзначені також грамотою Товариства «Україна-Світ», «Золотою грамотою» Донецького Товариства української мови (1998), дипломом Донецького регіонального фестивалю книги і преси за книжку «12 подорожей в країну давнього письменства» (2003).


Солдак Ігор Іванович (1943-2007) – санітарний лікар, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри гігієни Донецького національного медичного університету ім. М. Горького. Член Донецького відділення НТШ з 2004 р.

Коло наукових інтересів: гігієна та фізіологія праці.

З біографії: Народився 23 липня 1943 року в м. Донецьк. Після закінчення середньої школи у 1960 році працював препаратором у Донецькому НДІ фізіології праці, потім вступив до Донецького медичного інституту ім. М. Горького на сані­тарно-гігієнічний факультет. По закінченню інституту до 1971 р. працював лікарем з гігієни праці, завідувачем санітарно-гігієнічним відділом Жовтневої районної санітарно-епідеміологічної станції Миколаївської області. З 1971 р. – молодший, старший науковий співробітник, завідувач лабораторії фізіологічної раціоналізації праці Донецького НДІ гігієни праці та професійних захворювань.

У 1978 р. захистив кандидатську дисертацію, а у 1988 р. – докторську дисертацію. З 1989 р. працював у Донецькому національному медичному університеті ім. М. Горького на посаді доцента, професора кафедри гігієни праці, а з 1998 року до 2007 р. – завідувач кафедри гігієни. Вчене звання професора присвоєно у 1993 р. У 1991 р. при активній участі проф. Солдака І.І. відкрита спеціалізована вчена рада з захисту докторських дисертацій за спеціальністю «гігієна».

Ним розроблена концепція темпо-оптимізації трудової діяльності, яка заснована на принципах фізіологічної переваги індивідуального темпу роботи та фізіологічної еквівалентності факторів праці, котра суттєво доповнила теорії активності та адаптації; розроблені показники інтегральної оцінки теплових станів людини та виробничого мікроклімату, комплексної гігієнічної оцінки умов праці, диференційовані норми мікроклімату, класифікація праці за ступенем важкості, фізіологічні режими адаптації та трудової реабілітації, фізіологічні індивідуалізовані норми праці для гірників глибоких вугільних шахт та ін.

Творчий доробок: Солдак І.І. – автор понад 200 наукових публікацій: З монографій, 7 наукових брошур, 7 навчальних посібників для вузів, 4 винаходів, 16 методичних вказівок і рекомендацій, 7 державних стандартів, в т.ч. 6 галузевих стандартів Вищої освіти та ін., підготував 6 кандидатів наук.

Він розробив концепцію темпо-оптимізації трудової діяльності, розробив показники інтегральної оцінки теплових станів людини, класифікацію фізичної діяльності, диферен­ційовані норми виробничого мікроклімату.


Суярко Василь Григорович – доктор геолого-мінералогічних наук, професор, академік Української нафтогазової академії. Член Донецького відділення НТШ з 2000 р.

Коло наукових інтересів: гідрогеологія, геохімія підземних вод.

З біографії: народився 29 травня 1949 року у м. Костянтинівка на Донеччині. У 1973 р. закінчив геолого-географічний факультет Ростовського державного університету. 1981 р. захистив кандидатську, а 1996 р. – докторську дисертацію зі спеціальностей 04.00.02 – геохімія та 04.00.06 – гідрогеологія. Професор кафедри «Видобування нафти і газу та геотехніка» Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка. Член редколегій двох наукових збірників та двох вчених рад з присудження наукових ступенів. Входить до основного авторського колективу «Гірничого енциклопедичного словника» (тт. 1-3) та «Малої гірничої енциклопедії» (тт. 1-3). Автор більше 80 наукових праць включно з 5 монографіями та 3-х навчальних посібників. Працював геологом у ВГО «Донбасгеологія» (м.Артемівськ), старшим науковим співробітником Інституту мінеральних ресурсів (м. Сімферополь), провідним науковим співробітником НДС Донецького національного технічного університету (м. Донецьк), провідним науковим співробітником Інституту геохімії, мінералогії та рудоутворення НАН України (м. Київ), провідним науковим співробітником Українського НДІ природних газів (м. Харків), професором Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна, професором Черкаського державного технологічного університету, зав. кафедрою екології Інституту землевпорядкування та інформаційних технологій (Київ).

Творчий доробок: автор більше 80 наукових праць включно з 5 монографіями та 3 навчальних посібників.
Темірова Надія Романівна – доктор історичних наук, професор. Член Донецького відділення НТШ з 1997 р.

Коло наукових інтересів: соціально-економічна історія пореформеної України, історія Донецького регіону, історія історичної науки.

З біографії: З 1992 року працює на кафедрі історіографії, джерелознавства, археології та методики викладання історії Донецького національного університету, спочатку на посаді старшого викладача, згодом – доцента і професора. З 1993 року у спецраді Запорізького держуніверситету захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук на тему: «Поміщицьке господарство Півдня України на початку ХХ ст.». Через 10 років відбувся захист дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук на тему: «Соціально-економічна еволюція поміщицтва України в 1861-1917 рр.».

Н.Р.Темірова здійснює керівництво дослідницькою діяльністю аспірантів і здобувачів. Семеро з них захистили дисертації. Член Спеціалізованої ради з історичних наук при Донецькому національному університеті.

Бере участь у підготовці навчальних посібників, якими широко користуються і в школі, і в вузі. Підручник “Історія України. З найдавніших часів до середини ХІУ ст. Підручник для 7 класу” (співавтор – Лях Р.Д.) перевидавався чотири рази. Він же на Всеукраїнському форумі видавців 1999 року був визнаний кращою дитячою книгою. У 2007 році він переміг у всеукраїнському конкурсі підручників.

Творчий доробок: має понад 80 наукових та 20 навчально-методичних праць. Основні праці: 1. Поміщики України в 1861-1917 рр.: соціально-економічна еволюція. Донецьк: ДонНУ, 2003. 2. Історія України: з найдавніших часів до ХУ століття. Підручник для 7 класу. – К.: Генеза, 2002 (співавтор – Лях Р.Д.) 3. Історія України. Навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей. – Донецьк: ЦПА, 1998. (Лях С.Р., Лях Р.Д., Красноносов Ю.М., Ізюмов В.І.) 4. История Украины: ХУІ- сер.ХУІІІ вв. Учебное пособие для 8 класса. – Донецк: ЦПА, 2002.

Нагороди, відзнаки: нагороджена почесним знаком «Відмінник освіти України», нагрудним знаком Петра Могили, грамотами Міністерства освіти і науки України.
Терещенко Василь Тимофійович (нар. 20 лютого 1943 р.) – заслужений вчитель України, член Донецького відділення НТШ з 2005 р., організатор освіти, публіцист.

Сфера наукових інстересів: історія Бахмутського краю, Донеччини, краєзнавство.

Кар'єра: вчитель, заступник директора i директор середньої школи, завідувач Артемівського районного відділу освіти Донеччини (з 1980), вчений секретар Донецького інституту соціальної освіти (з 2004 р.)

З біографії: Народився в селі Оленівка Волноваського району на Донеччині. Закінчив у 1965 році Донецький педагогічний інститут, за фахом математик. Строкову службу у війську відбував у місті Севастополі. Працював вчителем математики, заступником директора i директором шкіл Новоазовського й Артемівського районів Донеччини. У 1973 році призначений першим директором Мар'їнської школи-інтернату для дітей сиріт. У 1980 році обійняв посаду завідувача Артемівським районним відділом освіти.

Ініціював створення меморіального музею російського письменника Всеволода Гаршина (відкритий у 1985 році) на його батьківщині в с. Переїзне Артемівського району. Організував реекспозицію музею Володимира Сосюри в м. Сіверську Артемівського району (1986 р.). Під керівництвом Терещенка Василь Тимофійовича створено меморіальний музей (відкритий 2001 р.) видатного політичного й державного діяча, вченого соціолога, публіциста і письменника М. Ю. Шаповала на його батьківщині в с. Сріблянка Артемівського району. Організатор ювілейної конференції у Донецьку, присвяченій М. Ю. Шаповалу (на 125-річчя з дня народження).

Організував і щорічно проводив Гаршинські літературно-педагогічні читання (з 1985 р.), Шаповалівські літературно-історичні читання (з 2000 р.), Сосюринський дні поезії (з 1986 р.), свята патріотичної поезії на честь поета-фронтовика Миколи Рибалка (з 1992 р.). У заходах брали участь вчителі Артемівського району і вчені ВНЗ м. Києва, Донецька, Луганська, Слов'янська.

Сприяв встановленню пам'ятників: бронзового бюста В.Гаршину в с. Переїзна Артемівського району, бюста М. Шаповала в с. Сріблянка(1993 р.), бюста М.Рибалці в с. Миньківка Артемівського району (2003 р.). З ініціативи В. Т. Терещенка встановлено ряд пам'ятних знаків видатним людям краю.



Творчий доробок: близько 50 друкованих праць. Основні: 1. Микита Шаповал-велетень із Донбасу, Артемівськ, 2000. 2. Ямські зорі Володимира Сосюри. – Артемівськ, перше видання −1998 р., друге видання – 2002.(у співавторстві), 3. Події і люди Бахмутчини. – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2006. 4. Золото у кожного в душі. – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2010. 296 с. 5. Всеволод Гаршин і Україна. Ольга Терещенко, Василь Терещенко. Всеволод Гаршин і Україна (видання 2-е). Донецьк: Східний видавничий дім, Донецьке відділення НТШ. 2012. – 205 с.
Тимофєєва Галина Вікторівна – філолог, магістр державного управління. Член Донецького відділення НТШ з 2005 р. Секретар Донецького відділення НТШ.

З біографії: Народилася 31 липня 1972 року у смт. Старомихайлівка Мар’їнського району Донецької області. У 1989 р. закінчила середню школу. У 1994 р. – Донецький державний університет за спеціальністю «Філолог. Викладач російської мови та літератури». У 1999 р. – магістратуру Донецької державної академії управління та отримала кваліфікацію магістр ділового адміністрування.

Праця:

  • 1994 – 1996 рр. старший лаборант кафедри української та російської мов Донецького державного медичного інституту ім. М. Горького;

  • 1996 – 2002 рр. завідувач лабораторії факультету довузівської підготовки, провідний спеціаліст Центру «Абітурієнт» Донецької державної академії управління;

  • 2003 р. аспірант денної форми навчання спеціальності «Соціальна філософія» Донецької державної академії управління;

  • 2004 р. – до сьогодні – редактор журналу «Схід» ;

  • 2006 р. – до сьогодні – директор видавництва «Східний видавничий дім».

Науковий доробок: Загалом має понад 20 наукових публікацій.
Тодоров Ігор Ярославович – доктор історичних наук, професор, профессор кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики, заступник директора науково-інформаційного центру міжнародної безпеки та євроатлантичної співпраці Донецького національного університету. Член Донецького відділення НТШ з 2002 р.

Коло наукових інтересів: європейська та євроатлантична інтеграція України, міжнародна безпека, зовнішня політика України.

З біографії: народився 3 липня 1959 р. у м.Дмітрієв-Льговський Курської області Російська федерація.

Закінчив історичний факультет Донецького державного університету в 1981 р. Працював асистентом, старшим викладачем кафедри суспільних (соціально-економічних) дисциплін підготовчого факультету для іноземних громадян ДонДУ(1981-1989), асистентом, доцентом кафедри нової та новітньої історії ДонДУ (1992-1999), доцентом, професором кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики ДонНУ (з 1999).

Аспірантура кафедри політичної історії ДонДУ (1989-1992). Спеціальность – “Історія політичних партій та суспільних рухів” 07.00.01, захист 25 червня 1992 в Московському державному університеті ім. М.В.Ломоносова. Тема кандидатської дисертаціїї «Ефективність праці робочої молоді на підприємствах важкої індустрії Української РСР в 1976-1985 рр. : історико-політичний аспект».

Докторантура кафедри новітньої історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2002-2005). Спеціальність – «Історія України», 07.00.01, захист 7 грудня 2007 в ДонНУ. Тема докторської дисертації «Європейська і євроатлантична інтеграція України: загальнонаціональний та регіональний виміри (1991-2004 роки)».



Творчий доробок: Загальна кількість друкованих праць – 305, книг – 53 (6 – монографій, 47 – підручників, 10 з них – з грифом МОН).
Федь Анатолій Михайлович – доктор філософських наук, професор Слов'янського державного педагогічного університету. Член Донецького відділення НТШ з 2003 р. Очолює Слов’янський осередок НТШ.

З біографії: народився 15 лютого 1935 року в с. Миколаївка Костянтинівського району Донецької області в сім’ї колгоспників. Закінчив Миколаївську семирічку. В 1953 році закінчив Старченківську державну однорічну сільськогосподарську школу (Володарський район Донецької області). Працював ветеринарним фельдшером у колгоспі “Червоний партизан” Костянтинівського району Донецької області.

У 1954 – 1958 р.р. – навчання в Макіївському педагогічному училищі фізичного виховання. Працював після закінчення училища в Івано-Франківській області, входив до збірної області з класичної (французької) боротьби. В 1961 році переїхав на Донеччину. Продовжував заочне навчання в Донецькому університеті за спеціальністю “російська мова та історія”, працював тренером, вчителем фізкультури, вчителем історії, директором Клинівської восьмирічної школи, інструктором Артемівського райкому партії, директором школи № 9 м. Артемівська. Закінчив Донецький державний університет, співпрацював з часописами «Донбас», «Прапор», «Радянська школа», «Радянське літературознавство», друкуючи статті з актуальних питань теорії та історії української літератури.

З теорії літератури в 1973 році захистив кандидатську дисертацію. Історія цієї дисертації цікава. Підготував кандидатську дисертацію “Революційно-гуманістичний пафос сучасної української радянської прози (60-ті р.р.)”; науковий керівник – д.ф.н., професор Стебун І.І. тоді почав друкуватись в міськрайонній газеті “Вперед”, (Артемівськ), перша публікація 1963 року – новела “Троянда”. Актуальна й на сьогодні тема любові й багатства. В 60-х почалася плідна робота з журналом “Донбас”. Був виключений з рядів КПРС (“За зберігання і розповсюдження антирадянської літератури”), тому захист кандидатської не відбувся, аж поки до справи не долучився головний редактор газ. “Известия” Толкунов (саме в його редакції Федь А.М. взяв книгу “Що варто б знати” Юліана Мовчана, видану в Торонто (США), та книгу першого секретаря ЦК КП України П.Ю. Шелеста).

Глибоко зацікавлюється сучасними проблемами філософії, чому сприяла і робота у Слов'янському педагогічному інституті.

Анатолій Михайлович Федь приходить в естетичну науку саме тоді, коли закладалися основи некласичної естетики. Як наслідок глибокого дослідження проблем естетики, згодом виходять у світ його статті і книги, які демонструють нове спрямування науки – естетика на відстані простягнутої руки («Эстетика поведения и быта школьников», Київ, 1981, «Воспитание прекрасным», Москва, 1984). Особливої уваги заслуговує підготовлена московським видавництвом «Мысль» праця, яка згодом побачила світ у Донецьку, про естетику спілкування («И душа с душою говорит»). З проблем некласичної естетики захищена докторська дисертація у Московському державному університеті (1987), видано дві книги в Китаї та прочитано курс лекцій у Магдебурзькій вищій педагогічній школі.

Федь надрукував також художні книги: «Кентавр» (п'єса), «Тіні з минулого» (кіноповість) та два есеї – «Сто одна хвилина з Олесем Гончаром», «Нотатки на полях ненаписаного етюду».

Наукову діяльність вчений поєднує з лекційною роботою, керівництвом аспірантами і кафедрою естетики, історії та культури, членством у спеціалізованій раді з захисту кандидатських і докторських дисертацій (Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля).
Футулуйчук Василь Миколайович – кандидат істо­ричних наук, доцент. Член Донецького відділення НТШ з 2000 р.

Коло наукових інтересів: історія України, історія визвольних змагань, УПА.

З біографії: 1952 року народження. Освіта вища – педагогічна, юридична. В 1978 році закінчив Івано-Франківський педінститут їм. В.Стефаника, історичний факультет, за спеціальністю – викладач історії та суспільствознавства (диплом Г-ІІ №148185).

У 1997 році закінчив Національну академію внутрішніх справ МВС України за спеціальністю юрист – правознавство (диплом ЛБ №001379)

Кандидатську дисертацію захистив 10 грудня 1999 року на засіданні Спеціалізованої вченої ради (К- 35.052.15) у Державному університеті ”Львівполітехніка”. Рішенням ВАК України від 15.03.2000 року присуджено науковий ступінь кандидата історичних наук, за спеціальністю 20.02.22., військова історія, (диплом ДК №006159).

Стаж педагогічної та викладацької роботи у навчальних закладах III рівня акредитації, Івано-Франківському училищі міліції 8 років, у тому числі викладацької 2; ІІІ рівня акредитації, ДІВС МВС України 7 років, в т.ч. викладацької 3 роки і 9 місяців.

Основні етапи науково-педагогічної діяльності: з червня 1996 року по березень 2001 року – заступник начальника, начальник слідчо-криміналістичного факультету №3 Донецького інституту внутрішніх справ. Викладає на кафедрі предметні дисципліни: Державне будівництво та самоврядування в Україні; Теорія держави та права: Актуальні проблеми теорії держави та права;

Творчий доробок: має понад 25 друкованих наукових та навчально-методичних праць, 2 монографії. Основна робота: «Українська Галицька армія: військово-патріотичне виховання та вишкіл (1918-1920 pp.)». Львів – Донецьк – 2002 р. Видавництво "Східний видавничий дім". – 152 с.
Шпильовий Леонід Вікторович – кандидат технічних наук, винахідник. Начальник науково-технічного відділу ТОВ "ПСП «Азовінтекс» (2008–2012). Член Донецького відділення НТШ з 2005 р.

Коло наукових інтересів: автоматичне керування виробничими процесами, збагачення корисних копалин, автоматизація процесів збагачення корисних копалин, історія гірництва і металургії.

З біографії: народився 23.06.1952, с. Велика Яблунівка, Смілянський район, Черкаська область. З 1981 р. мешкає у смт Донське, Волноваський район, Донецька область.

Член-засновник та активний функціонер ряду донецьких регіональних громадських організацій: Донецького обласного товариства української мови імені Т. Г. Шевченка, Донецького відділення Наукового Товариства імені Шевченка (НТШ), Народного Руху України (голова Волноваської районної організації, 1990–1998 роки).

Активно друкувався у місцевій, регіональній та центральній пресі – близько 50 статей на громадсько-політичну тематику.

Заснував і випустив 4 номера волноваської районної громадсько-політичної газети (як додаток до «Східного часопису») – «Громадська думка» (1995 р.).



У 2007 р. захистив кандидатську дисертацію «Авто­матичне управління процесом згущення суспензій рідкіснометалічних руд для підвищення якості вихідних продуктів радіального згущувача». Спеціальність: 05.13.07.

Науковий доробок: Шпильовий Л. В. – автор понад 70 наукових публікацій та 25 авторських свідоцтв та патентів України. Зробив суттєвий внесок у розробку проблеми автоматизації процесу згущення рудних суспензій і пульп на збагачувальних фабриках. Крім того, вивчає Мазурівське рідкіснометалічне родовище – характеристику руд, способи їх переробки, історію дослідження і освоєння. Автор монографії: Шпильовий Л. В. Технологічні основи автоматизації процесу згущення на збагачувальних фабриках (монографія). Донецьк: Східний видавничий дім. Донецьке відділення НТШ. 2011. – 184 с.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

Issn 1814-1617 донецьке відділення iconДонецьке відділення наукового товариства ім. Шевченка donetsk compartment of shevchenko scientific society донецький
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. Т. 18 – Донецьк: Східний видавничий дім, Донецьке відділення нтш – 2007....
Issn 1814-1617 донецьке відділення iconДонецька обласна державна адміністрація Відділ у справах національностей управління культури та туризму Український культурологічний центр Донецьке обласне відділення Товариства зв'язків з українцями за межами України
Закордонне українство І донеччина: вчора, сьогодні, завтра: матеріали науково-практичної конференції. – Донецьк: Донецьке обласне...
Issn 1814-1617 донецьке відділення iconДонецька Шевченкіана у датах І подіях: 1851-2014
Т. Г. Пішванова. – Донецьк: Український культурологічний центр, Донецьке відділення нтш, тов «Східний видавничий дім», 2014. – 176...
Issn 1814-1617 донецьке відділення iconДонецьке відділення наукового товариства ім. Шевченка donetsk compartment of shevchenko scientific society донецький вісник наукового товариства ім. Шевченка історія
Харцизького металургійного технікуму Донецького національного технічного університету, м. Харцизьк
Issn 1814-1617 донецьке відділення iconДонецьке відділення наукового товариства ім. Шевченка donetsk compartment of shevchenko scientific society донецький
Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. Т. 17 – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2007. – 280 с
Issn 1814-1617 донецьке відділення iconДонецьке відділення наукового товариства ім. Шевченка donetsk compartment of shevchenko scientific society донецький вісник наукового товариства ім. Шевченка
На Кубань, історичну територію колишнього Тмутараканського князівства, розселився цвіт українського народу – запорозьке козацтво....
Issn 1814-1617 донецьке відділення iconДонецьке відділення наукового товариства ім. Шевченка donetsk compartment of shevchenko scientific society донецький вісник наукового товариства ім. Шевченка
Завершеність творчого процесу, тобто створення конкретного продукту, залежить від багатьох причин, у тому числі й від психічного...
Issn 1814-1617 донецьке відділення iconМіжнародний стандартний серійний номер issn; міжнародний стандартний серійний номер issn

Issn 1814-1617 донецьке відділення iconТараса Григоровича Шевченка (1814-1861) Северодонецк, 2014 Хто полюбить книгу, той далеко піде у своєму розвитку книга
«Послання у вічність…»: Інформаційний список до 200-річчя з дня народження видатного українського поета Тараса Григоровича Шевченка...
Issn 1814-1617 донецьке відділення iconУчнів-членів ман україни контрольні роботи з історії, географії, правознавства, філософії та соціології харків – 2007 р
Збірник контрольних завдань з базових дисциплін історико-географічного відділення, права, філософії, та соціології Харківського територіального...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка