Issn 2312–1165 Державний вищий навчальний заклад



Сторінка5/61
Дата конвертації08.05.2017
Розмір9.63 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   61

Витоки української повстанської армії…
ули ще й інші фактори, які змушували лідерів ОУН(Б) у РКУ схилятися до ідеї пар­ти­занської боротьби. Так, після провалу радянських наступальних операцій у травні 1942 р. і швидкого контрнаступу вермахту в напрямку Волги й Кавказу багато хто в керівництві ОУН(Б) на Волині почав сумніватися в тому, чи після розгрому СРСР Німеччина не зможе досягти сепа­ратного миру із Заходом, залишившись, таким чином, володарем сходу Європи на довгі десятиліття. За цих умов поставало питання, чи здатна ОУН провести якесь значне повстання проти сильної, переможної Німеччини, яка припинить війну? Питання було риторичним. Відтак один із лідерів ОУН(Б) на Волині С.Качинський у розмовах зі своїм оточенням відверто заяв­ляв про необхідність починати збройну боротьбу з Німеччиною ще до її перемоги на сході, щоб тим самим продовжити здатність Червоної армії оборонятися проти вермахту, яка, урешті-решт, вичерпає ресурси обох воюючих сторін10.

Важливим фактором, який штовхав підпілля в РКУ до думки про потребу партизанської війни, були масові арешти підпільників. Мережа підпілля на сході була слабшою, ніж у Га­ли­чині, постійні арешти керівників різного рівня або зв’язкових у Райхскомісаріаті відчувалися набагато болючіше, ніж у Галичині. Відтак партизанська війна розглядалася як можливість збе­регти кадри, які можна було забрати із населених пунктів у лісові масиви.

Тому другому періодові протистояння визвольного руху з німецьким окупаційним режи­мом притаманна певна дуалістичність методів боротьби – з одного боку, це спроби нако­пичення сил, а з іншого, – намагання розгорнути партизанський рух під прапорами револю­ційної ОУН. Що такі факти мали місце, найкраще свідчать документи німецького гестапо й СД, які вже в травні-червні 1942 р. указували на те, що в генеральній окрузі Волинь – Поділля “рух Бандери” робить напади на поїзди з остарбайтерами з метою звільнити забраних до праці, знищує німецькі сільськогосподарські підприємства, пошкоджує комунікації11, здійснює війсь­кову підготовку молоді в таборах і на підпільних курсах12 тощо. Нарешті, наприкінці другого етапу – у жовтні 1942 р. – німецькі документи фіксують створення бандерівцями в околицях Сарн “національних банд”, які стаціонарно перебувають у лісах й отримують поповнення13.

Третій етап протистояння між українським визвольним рухом і німецькою окупаційною машиною слід, на наше переконання, датувати листопадом 1942 р. – травнем 1943 р. У цьому часовому проміжку Провід ОУН(Б) погодився з аргументами крайових керівників підпілля в РКУ з думкою про те, що партизанську боротьбу треба розглядати як початковий етап загаль­но­національного повстання14. Робота організації почала розгортатися у двох напрямках – на території РКУ мали прискорено формуватися партизанські відділи, які вступали б в активну боротьбу з німцями, а на території Галичини мусило тривати планомірне накопичення сил і підготовка до створення регулярної армії після початку масштабного збройного виступу. Ста­новище на фронтах на зламі 1942–1943 рр. бачилося лідерам ОУН(Б) таким: радянський контр­наступ під Сталінградом послабить, але не зламає вермахт. Протягом року позиційні бої зі змін­ним успіхом будуть точитися на території Західної Росії та Східної України й Східної Біло­русії. Загальне виснаження, революції та розвал у воюючих країнах почнуться, коли фронт орієнтовно перебуватиме на лінії Мозир – Харків – Ростов-на-Дону15. Після внутрішніх потря­сінь у воюючих наддержавах, розвалу фронту й загальної дезорганізації оунівці планували, за­вдяки проведеній підготовчій роботі, здійснити швидку мобілізацію призовників до своїх війсь­кових відділів, сконцентрувати їх у визначених місцях і відправити на кордони України з метою зайняти оборону по периметру від усіх імовірних противників16. У цій схемі створеним раніше партизанським відділам, які б уже отримали бойовий досвід, відводилася роль ядра майбутньої армії. Саме навколо них повинні б концентруватися новомобілізовані, а колишні партизани мали б ставати командирами створюваних регулярних частин. Подібна тактика дещо нагадувала дії ірландців у роки Першої світової війни, а також пізніший спосіб дій партизанів Й.Тіто в Югославії та в’єтнамських повстанців у боротьбі з французами й американцями.

Протягом третього етапу документи фіксують розбудову структур військових відділів ОУН(б) й отримання ними у квітні 1943 р. (унаслідок домовленостей із Т.Боровцем) назви УПА. Також якраз на цей період ми можемо віднести перші документальні згадки про більші су­тички й бої німецькими силами безпеки. Так, у звітах німецької поліції за грудень 1942 р. указувалося, що протягом того місяця націоналістичні боївки лише в околицях Рівного здій­снили близько ста “бандитських нападів” на німецькі підприємства й склади для “забезпечення банд продовольством і обмундируванням”16. Німецькі військові аналітики згодом констату­ва­ли, що перші українські національні “банди” з’явилися в районі Сарн у вересні 1942 р. Згодом їхня діяльність поширилася на район Костопіль – Людвипіль – Березне. Від першої половини березня 1943 р. українські “банди” розповсюдили свою діяльність на південь Рівного – Дубна – Звягеля, а в другій половині березня й у квітні – на всі західні та південні райони Волинської, Рівненської й північні райони Тернопільської та Кам’янець-Подільської областей18.

Перший більший бій з німцями легендарного відділу Г.Перегіняка (“Коробки”) фік­су­ється 20 січня 1943 р., а не 8 лютого, як вважають більшість учених. Саме наприкінці січня повстанці зробили першу велику засідку на німецьку поліційну колону (четверо німецьких по­лі­цейських, взвод власівців й український шуцман-перекладач), яка рухалася дорогою поблизу с. Городець Володимирецького району Рівненщини, супроводжуючи в поїздці сарненського гебітскомісара. Під час нападу загинув гебітскомісар, четверо німецьких й один український поліцейський, решта колони відступила на Володимирець19. Уже після цієї акції повстанці на­ва­жилися атакувати містечко Володимирець і напасти на тюрми в Дубно, Кременці, Пінську20 та ін. Протягом січня-лютого 1943 р., за німецькими даними, українські села в долині р. Случ перетворилися на повстанську республіку (“партизанські бази”), у якій уже тоді повстанці запровадили, за повідомленнями поліції, власні гроші – “карбованці” зі своїми штемпелями. На грошах виявлено два різновиди штемпелів. Один штемпель відображає гасло “Слава Україні! Слава Героям!”, а інший – “Слава Бандері!”21.

У березні 1943 р. німецькі донесення повідомляли, що діяльність “українських банд” охопила Полісся, розповсюдилася на південну Рівненщину, Кременеччину та південь Волинсь­кої області: “Станом на 20 березня 1943 р., згідно з повідомленнями, у Волинсько-Поділь­ському генеральному окрузі бандами було розкрадено та знищено: 42 067 ц пшениці, дрібного зерна, олійних культур тощо; 21 454 ц соломи; 35 820 ц сіна; 989 коней і лошат, серед них цінні породи жеребців з кінських заводів; 3 336 голів великої рогатої худоби; 447 свиней; 1 896 овець. […] напади було вчинено на 405 державних господарств, 94 молокозаводи, сепараторні пункти […], 12 винокурень і спиртзаводів, 4 ставкові або рибні господарства, 21 канцелярію заготівельно-збуткової контори […] Зрозуміло, що найбільше страждають польові роботи, а відповідно і постачання товарами в небезпечних районах. Треба сказати, що на Волині є лише два райони, вільні від банд. Особливо небезпечними є виступи національно-українських банд у районах Кременець – Дубно – Костопіль – Рівне. Українські національні банди одночасно ата­ку­вали в ніч з 20 на 21 березня всі окружні економічні об’єкти округи Кременець. При цьому один з них був повністю знищений. При цьому загинуло 12 німців – господарників, лісників, солдатів і поліцейських. Хоча сили поліції і вермахту були негайно надані в розпорядження, дотепер відвойовано лише 2 райони. Однак свобода керівників сільського господарства в цих ра­йонах ще не відновлена […] Роботи з обробляння поля більш ніж у 500 державних госпо­дарствах на Волині знаходяться в небезпеці, тому їхні показники будуть різко падати”22 .

Протягом березня й квітня 1943 р. повстанці вже цілковито контролювали цілі райони (наприклад, у Костопільському районі під їхнім контролем перебувало 95% сіл), де зафіксовано перші спроби створення власної адміністрації23. На Кременеччині 6 квітня 1943 р. німці запро­вадили надзвичайний стан і застосували великі поліційні сили, щоб бодай відновити контроль над дорогами й залізницями24. Від 15 березня до 17 квітня 1943 р. відділи повстанців зуміли успішно атакувати міста й містечка Дубно, Кременець, Горохів, Ковель, Луцьк, Ківерці25, Сте­пань26, Цумань, Ярмолинці, Мізоч, Локачі27, де були розбиті тюрми, табори для війсь­ково­по­лонених, збірні пункти для остарбайтерів, знищувалася окупаційна адміністрація.

З
Витоки української повстанської армії…
початку квітня 1943 р., користуючись тим, що того року до середини квітня була доволі прохолодна погода й довго лежав сніг28, що змушувало повстанців квартирувати на ху­торах і прилісових селах, нацисти почали застосовувати в боротьбі з УПА цілі військові з’єднан­ня й оточувати населені пункти та прилеглі до них лісові масиви29. Так, у райони Березне, Людвипіль, Мізоч, Острог, Шумськ і Кременець було перекинуто одну дивізію в складі двох угорських полків, полку німецьких есесівців і полку, складеного з військовополо­не­них казахів та узбеків30. У розвідувальному донесенні радянських партизанів за 21 квітня пові­домлялося: “Організація українських націоналістів посилюється, бульбівці дислокуються між річками Случ і Горинь. В селах створюються загони націоналістів, які озброюються, купуючи зброю за хліб. […] Німці зараз з усією силою обрушилися на націоналістів, палять українські села, убивають населення, в листівках заявляють, що бульбівці і бандерівці помагають біль­шовикам”31.

У розпорядженні істориків є німецька статистика втрат у боротьбі проти УПА у квітні 1943 р. Так, гітлерівці повідомляли, що протягом місяця їм вдалося знищити 1 673 “бандитів” убитими, а 283 – захопити в полон32. Очевидно, що до числа вбитих і полонених нерідко зара­ховували не одного мирного мешканця, які масово гинули й арештовувалися під час паци­фі­каційних операцій. Свої втрати за квітень німецька поліція подавала доволі скромно – 252 убиті й 140 поранені33.

Загалом здобутки німців у ході боротьби з УПА за період від 21 лютого до 21 квітня 1943 р. були, відверто кажучи, мізерними. Єдине, що справді виглядало масштабно, – це зни­щен­ня мирних поселень і вбивство невинних людей. Так, поліції та жандармерії за три місяці вдалося полонити 152 повстанці (ця цифра відверто контрастує зі звітами за квітень, які подані вище), з яких 128 страчено через повішання або через розстріл, решту відправлено до тюрем чи таборів праці; заарештувати 850 осіб, запідозрених у сприянні повстанцям, із них страчено 482 особи; провести операції й облави в 401 населеному пункті, з яких спалено 88; здійснити 90 облав на лісові масиви, під час яких знищено 100 повстанських баз і таборів34. Але при цьому по­ліцейські захопили лише 3 кулемети, 4 автомати, 26 гвинтівок, 9 пістолетів, 37 ручних гра­нат, 160 мінометних мін, 3 180 артилерійських снарядів різних калібрів, 7 мотоциклів, 1 мопед, 121 корову, 32 коней, 10 возів, 11 центнерів збіжжя, 54,5 центнера картоплі тощо35. Урешті, німецькі урядовці змушені були констатувати провал антиповстанських акцій навесні 1943 р. і документально засвідчили, що у квітні 1943 р. УПА контролювала всю сільську місцевість на південь від траси Новоград-Волинський – Рівне – Ковель – Брест-Литовськ. На північ від неї упівці вели жорстоку боротьбу за контроль над територією із червоними партизанами36.

У травні 1943 р. повідомлення рясніють інформацією про більші й менші сутички між відділами УПА й німецькими підрозділами, у яких сторони втрачають десятки вояків убитими та пораненими. Повстанці починають практикувати масштабні рейди територією Правобе­реж­жя, виходячи в Житомирську, Київську, Вінницьку та сучасну Хмельницьку області37. Німецька поліція змушена була визнати, що активність “націоналістичних банд” зростає. Якщо у квітні 1943 р. німцями було зареєстровано 57 масштабних нападів на німецькі об’єкти, то в травні – уже 7038.

Четвертий етап протистояння між українським визвольним рухом і німецькими окупан­тами охоплює період від червня до грудня 1943 р. Це час найзапекліших боїв між УПА та нім­цями на Волині, Поліссі, Правобережжі, коли німецькі сили безпеки здійснювали масштабні операції зі знищення повстанців, вдавалися до терору проти мирного населення, коли німецькі чиновники констатували, що в регіоні палає повстання й вони нічого не контролюють за винят­ком більших міст і залізничних станцій, на які постійно здійснюються напади. Лише в червні 1943 р. Тучин, Шепетівка, Березне, Томашпіль були атаковані повстанськими відділами, Горо­хів та Острог, за німецькими свідченнями, були оточені “великими групами банд”, які підконт­рольні “бандерівському рухові”39.

Напружена ситуація змушувала гітлерівців до рішучих дій. 7 червня 1943 р. німецьке командування розпочало масштабну антиповстанську операцію. Керування німецькими війсь­ками взяв на себе командувач СС і поліції при Генеральному комісаріаті Волині й Поділля бри­гаденфюрер СС Гінцлер40. У наказі № 41, підписаному Гінцлером, зазначалося: “Національні заво­ру­шення у східних частинах Волині (Любомль, Горохів, Кременець, Володимир, Дубно) три­вають далі. Повстання мусить бути знищене, а цілий простір опанований пропагандистськи і господарче. Ціль цю можна осягнути шляхом покликання спеціально вишколеної команди СД, підтримуваної відділами поліції”41. У Любомлі, Дубні, Горохові та Володимирі було ство­рено спеціальні групи СД, які з допомогою поліційних частин і жандармерії, що були розта­шовані в усіх містечках та більших селах регіону, мали знищити в лісах “банди” і відновити “німецький порядок” на окупованих територіях42. Німецькі каральні команди мали діяти “рухомим способом”, а “опорні та штурмові пункти” повинні були утруднити “пересування банд” лісовими теренами43. Кожен німецький гарнізон, опорний пункт чи каральна група мали щодня звітувати до штабу про становище “банд”, їхню силу й озброєння, власне становище, передислокацію ворога, власні та ворожі втрати тощо. Перші удари повинні були наноситися по штабу й командному складу УПА, задля чого передбачалося посилити розвідку44.

Двадцять першого червня територія РКУ була оголошена “зоною антипартизанських опе­ра­цій”45. Від липня 1943 р. до операцій проти УПА було залучено відомого борця з парти­занами – командувача всіма протипартизанськими формуваннями на Східному фронті Еріха фон дем Баха-Зелевського. У розпорядженні німецьких генералів було 10 тис. солдатів (німець­ких та польських поліцаїв і жандармів), 10 батальйонів мотопіхоти (до 7 тис. осіб) з артилерією, 50 танків і бронемашин, 27 літаків, угорські частини та 5 бронепоїздів (базування: Ковель – 2, Ківерці – 1, Здолбунів – 2)46. Головний удар, за наказом Е. фон дем Бах-Зелевського, було зав­дано по півдню Волині (район Володимира-Волинського, Луцька, Рівного, Дубна, Кременця), що дало змогу основним силам УПА, які тоді дислокувалися на північ від залізничної лінії Ко­вель – Здолбунів – Шепетівка, фактично уникнути великих зіткнень47.

Зазнаючи невдач в операціях проти УПА, німецькі каральні сили, до яких масово залучають поляків, у червні-липні 1943 р. здійснюють дикунські пацифікаційні акції проти українських сіл, жертвами яких стають тисячі цивільних мешканців48. У відповідь повстанці активізували антинімецькі операції.

За німецькими даними, активність повстанців після каральних акцій проти них не лише не знизилася, а навіть зросла. Загалом протягом липня 1943 р. УПА здійснила 295 атак на ні­мецькі опорні пункти, 682 саботажні акції на залізниці, 119 нападів на господарські об’єкти. Наступного місяця активність націоналістів ще більш посилилася: 391 напад на німецькі гар­нізони, 1 034 диверсії на залізниці, 151 атака на підприємства49.

Реагуючи на гітлерівський терор проти мирного населення, повстанці відповіли теро­ром і жорстокістю щодо окупантів. Надзвичайно показовою в цьому плані була доля 202-го ба­тальйону допоміжної поліції, складеного з поляків. У червні 1943 р. його перевели на ди­сло­кацію в Іванову Долину. Протягом кожного місяця підрозділ втрачав у боях з УПА 12–13 осіб убитими. Як згадував службовець батальйону, “українці паралізували наш рух. Рота стала надто малим військовим підрозділом для оперування. Щоночі на нас нападають українці, які обстрілюють наші бараки щільним вогнем. Переживаємо справжнє пекло. Можемо спромог­тися лише на поодинокі випади з лісу на навколишні села. Увійшовши до села, здіймаємо хао­тичну стрілянину, під її прикриттям завантажуємо пару корів або свиней на воза й відсту­паємо”50. Інший польський поліцейський згадував, як разом із німецькими карателями потрапив у засідку українських повстанців коло с. Яполоті. Під однією з вантажівок вибухнула міна, піс­ля чого поляки були атаковані з трьох боків. Із 30 поліцейських (20 німців і 10 поляків) цілими із засідки вийшло 6, з яких 3 поранених. “Допомога, яка до нас надійшла, була вже цілком запізнілою. Вона тільки позабирала трупи, які були обдерті з мундирів і понівечені. Кожен був поранений і замордований пізніше – вони мали відрізані носи та пальці, які позапихали до вуст убитих”51.

Протягом липня 1943 р. УПА здійснила 295 атак на німецькі опорні пункти, 682 сабо­таж­ні акції на залізниці, 119 нападів на господарські об’єкти. Наступного місяця активність націоналістів ще більш посилилася – 391 напад на німецькі гарнізони, 1 034 диверсії на заліз­ниці, 151 атака на підприємства52.

В
Витоки української повстанської армії…


осени 1943 р. відбуваються легендарні бої повстанців з німцями в Загорові, Радовичах, під Ковелем, Колками, Кременцем53. Загалом у червні – вересні 1943 р. у боях з УПА загинуло понад 3 тис. німців та їхніх союзників, повстанські втрати оцінюються в 1 237 осіб убитими (не враховуючи цивільного населення й відділів самооборони)54. Фактично у вересні – жовтні 1943 р. УПА контролювала більше двох третин сільських районів Волині та Полісся. Німці навіть не намагалися поширити свою владу поза міста й містечка. Така ситуація тривала до приходу фронтових військ вермахту на Правобережжя. Тобто фактично четвертий етап протистояння завершився оголошенням нейтральності до вермахту на Волині й Поліссі, хоча це й не звело до нуля антинімецькі акції УПА в регіоні. Просто вони стали рідшими й мали частіше захисний, ніж наступальний характер.

П’ятий етап протистояння, на наш погляд, охоплює час від січня до жовтня 1944 р. й обіймає територіально Галичину. Його типовими рисами є невизначеність ситуації між ОУН та УПА й німцями – стан “між війною і миром”. З одного боку, німці відступали з України, тобто пере­ставали бути противником для українського визвольного руху, більше того, керівництво визвольного руху бажало б, щоб в Європі вермахт якнайдовше чинив опір Червоній армії, ви­сна­жуючи СРСР і підштовхуючи його до революції та розпаду. З іншого боку, командири УПА бачили у відступаючих і часто деморалізованих солдатах вермахту прекрасний об’єкт для на­падів задля здобуття зброї, одягу, амуніції тощо. Тому в цей період ми можемо знайти безліч прикладів як переговорів між повстанцями та німцями, актів взаємної допомоги, так, навпаки, можна виділити масу фактів боротьби з німецькими військами. Бої біля Турки, Сокаля, Стрия, Жаб’єго, Жидачева, Підгаєць і Бережан нерідко перетворювалися на завзяті баталії із засто­су­ванням артилерії, бронетехніки й авіації. Аби не бути голослівним і водночас не деталізувати події, наведемо цитату з повідомлення про одне з найбільших протистоянь між німецько-угорсь­кими військами й повстанцями в околицях гори Лопати на стику районів Сколе й Долина 6–16 липня 1944 р., яке зробили польські підпільники. Неприхильне до українців польське під­пілля у своїх звітах відзначало, що для боїв із повстанцями зі Стрия й Жидачева виїхало “…70 вантажних автомобілів. Поля і ліси оточені, триває справжня битва. Якими є втрати українсь­ких банд – невідомо, німці втратили багато вбитих і поранених. Зі слів певного німецького капі­тана німецьке військо захопило в українців 2 гармати і 2 танки. З Бориничів повідомляють, що у Бориничах, Борисові і Чижикові підрозділи німецького війська за участю угорського бро­не­поїзда провели операцію проти українських банд. Операція із застосуванням 5 танків і 50 бронеавтомобілів охопила всі навколишні ліси. Є багато вбитих. До українських будівель, де вбито членів банд, військо не допускає нікого, навіть найближчу родину. Під час проведення опе­рації навіть було затримано рух потягів”55.

Лише з відходом німецьких та угорських військ за Карпати протистояння українських повстанців з німецькими силами остаточно згасає.

Підсумовуючи викладену вище інформацію, зауважимо, що боротьба українського виз­вольного руху з окупаційними німецькими силами мала специфічний характер, який визначав­ся стратегічним завданням руху – здобуттям незалежності. Однак, попри це, слід констатувати, що підпілля ОУН і повстанська армія завдали суттєвої шкоди економічним, політичним і війсь­ковим планам гітлерівців в окупованій Україні. Опираючись на німецьку, радянську, польську та повстанську інформацію, ми можемо встановити, що втрати німців та їхніх союзників у протистоянні сягнули близько 17 800 осіб убитими, пораненими й полоненими, втрати повстан­ців – близько 7 300 осіб, підпільники й симпатики втратили до 10 тисяч осіб страченими й ареш­то­ваними, найбільшими були жертви серед цивільного населення, які можна визначити в проміжку між 25–30 тисячами вбитих.





  1. Донецький історик – чому Схід не визнає УПА. – Режим доступу : // http://www.istpravda.com. ua/short/2011/01/14/14897/.

  2. ОУН в 1941 році. Документи. Ч. 1. / [упоряд.: О. Веселова, О. Лисенко та ін. ; відп. ред.
    С. Кульчицький]. – К. : Ін-т історії України НАН України, 2006. – С. 40; ОУН у світлі постанов Великих Зборів, Конференцій та інших документів з боротьби 1929–1955 рр. – [Б. м.], 1955. – С. 62–63.

  3. Див.: Українське державотворення. Акт 30 червня 1941 р. – Львів : Піраміда, 2001. – С. 53–222.

  4. Український здвиг: Наддніпрянщина. 1941–1955 / зібрав і впоряд. В. І. Сергійчук. – К., 2005. – С. 26.

  5. ОУН в 1941 році. Документи. Ч. 2. / [упоряд.: О. Веселова, О. Лисенко та ін. ; відп. ред.
    С. Кульчицький]. – К. : Ін-т історії України НАН України, 2006. – С. 351–352.

  6. Детальніше див.: Патриляк І. К. “Встань і борись! Слухай і вір…”: українське націоналістичне підпілля та повстанський рух 1939–1960 рр. / І. К. Патриляк. – Львів : Часопис, 2012. – С. 131–147; 157–159.

  7. Україна в Другій світовій війні у документах : збірник німецьких архівних матеріалів / зібрав і впоряд. В. Косик. – Львів, 1996. – Т. 2. – С. 119–120.

  8. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України),
    ф. КМФ-8, оп. 2, спр. 494, арк. 29.

  9. Державний архів Служби безпеки України (ДА СБ України), ф. 13, спр. 372, т. 38, арк. 35.

  10. Киричук Ю. Український національний рух 40–50-х рр. ХХ ст.: ідеологія та практика. – Львів, 2003. – С. 90.

  11. ЦДАВО України, ф. 3676, оп. 4, спр. 317, арк. 37–38.

  12. Центральний державний архів громадських об’єднань України (ЦДАГО України), ф. 1, оп. 22, спр. 76, арк. 35.

  13. Україна в Другій світовій війні у документах : збірник німецьких архівних матеріалів / зібрав і впоряд. В. Косик. – Львів, 1997. – Т. 3. – С. 27; ЦДАВО України, ф. 3676, оп. 4, спр. 308, арк. 239.

  14. Детальніше див.: Патриляк І. К. “Встань і борись! Слухай і вір…”: українське націоналістичне підпілля та повстанський рух 1939–1960 рр. – С. 197–198.

  15. ДА СБ України, ф. 13, спр. 372, т. 5, арк. 21–22.

  16. Там само, арк. 22–23.

  17. ЦДАВО України, ф. 4328, оп. 1, спр. 4, арк. 4.

  18. Там само, ф. КМФ-8, оп. 2, спр. 494, арк. 27.

  19. Патриляк І. К. “Встань і борись! Слухай і вір…”: українське націоналістичне підпілля та повстанський рух 1939 – 1960 рр. – С. 286.

  20. ЦДАВО України, ф. 4328, оп. 1, спр. 6, арк. 6, спр. 5, арк. 51.

  21. Там само, ф. КМФ-8, оп. 2, спр. 494, арк. 28.

  22. Україна в Другій світовій війні у документах… – Т. 3. – С. 154–155.

  23. ЦДАВО України, ф. КМФ-8, оп. 1, спр. 294, арк. 5–6.

  24. Русначенко А. Народ збурений: національно-визвольний рух в Україні й національні рухи опору в Білорусії, Литві, Латвії, Естонії у 1940–1950-их рр. / Анатолій Русначенко. – К. : Унів. вид-во “Пульсари”, 2002. – С. 78.

  25. Літопис УПА. – Т. 5 : Волинь і Полісся. – Кн. 3 : Спомини учасників. – Торонто, 1984. – С. 20.

  26. Motyka G. Ukraińska partyzantka 1942–1960. Działalność Organizacij Ukraińskich Nacionalistów i Ukrańskiej Powstańczej Armii. – Warszawa : Rytm, 2006. – S. 199–200.

  27. Детальніше див.: Патриляк І. К. “Встань і борись! Слухай і вір…”: українське націоналістичне підпілля та повстанський рух 1939–1960 рр. – С. 294–295.

  28. У березні 1943 р. була холодна погода. Наприкінці березня температура падала до – 7°С ночами. Прохолодна погода стояла до середини квітня, після чого відбулося різке потепління і встановилася майже літня температура (ЦДАВО України, ф. КМФ 8, оп. 1, спр. 294, арк. 14).

  29. Літопис УПА. Нова серія. – Т. 14 : УПА і Запілля на ПЗУЗ. 1943–1945. Нові документи. – К. ; Торонто, 2010. – С. 48–50.

  30. Косик В. Українська Повстанська Армія. Короткий історичний огляд / В. Косик // Визвольний шлях. – 2002. – № 10. – С. 57.

  31. Літопис УПА. Нова серія. – Т. 4 : Боротьба проти УПА і націоналістичного підпілля: інформаційні документи ЦК КП(б)У, обкомів партії, НКВС-МВС, МДБ-КДБ 1943–1959. Кн. 1 : 1943–1945. – К. ; Торонто, 2002. – С. 69.

  32. ЦДАВО України, ф. КМФ-8, оп. 2, спр. 494, арк. 35.

  33. Там само, арк. 32.

  34. Там само.

  35. Там само, ф. КМФ-8, оп. 1, спр. 294, арк. 6–7.

  36. Там само, арк. 44.

  37. Детальніше див.: Патриляк І. К. “Встань і борись! Слухай і вір…”: українське націоналістичне підпілля та повстанський рух 1939–1960 рр. – С. 298–301.

  38. ЦДАВО України, ф. КМФ-8, оп. 2, спр. 494, арк. 36.

  39. Там само.

  40. С

    Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   61

Схожі:

Issn 2312–1165 Державний вищий навчальний заклад iconIssn 2312-1165 Державний вищий навчальний заклад
Редакційна рада: Микола Кугутяк, Олег жерноклеєв, Леонід Зашкільняк (м. Львів), Петро Круль, Василь Марчук, Борис Савчук, Михайло...
Issn 2312–1165 Державний вищий навчальний заклад iconIssn 2312–1165 Державний вищий навчальний заклад
Редакційна рада: Микола Кугутяк, Олег жерноклеєв, Леонід Зашкільняк (м. Львів), Петро Круль, Василь Марчук, Борис Савчук, Михайло...
Issn 2312–1165 Державний вищий навчальний заклад iconДержавний вищий навчальний заклад

Issn 2312–1165 Державний вищий навчальний заклад iconДержавний вищий навчальний заклад

Issn 2312–1165 Державний вищий навчальний заклад iconДержавний вищий навчальний заклад

Issn 2312–1165 Державний вищий навчальний заклад iconДержавний вищий навчальний заклад
Упровадження І використання результатів наукових досліджень у практиці
Issn 2312–1165 Державний вищий навчальний заклад icon Комунальний вищий навчальний заклад
Засновник: Комунальний вищий навчальний заклад «Херсонська академія неперервної освіти» Херсонської обласної ради
Issn 2312–1165 Державний вищий навчальний заклад icon Комунальний вищий навчальний заклад
Засновник: Комунальний вищий навчальний заклад «Херсонська академія неперервної освіти» Херсонської обласної ради
Issn 2312–1165 Державний вищий навчальний заклад icon Комунальний вищий навчальний заклад
Засновник: Комунальний вищий навчальний заклад «Херсонська академія неперервної освіти» Херсонської обласної ради
Issn 2312–1165 Державний вищий навчальний заклад icon Комунальний вищий навчальний заклад
Засновник: Комунальний вищий навчальний заклад «Херсонська академія неперервної освіти» Херсонської обласної ради


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка