Історико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича



Скачати 116,8 Kb.
Дата конвертації04.07.2017
Розмір116,8 Kb.





Нінель Павлівна Клименко,

методист кафедри

методики суспільно-гуманітарної

світи та виховання

ІППО КУ ім. Бориса Грінченка
Історико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича

(з досвіду організації гурткової роботи)
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються форми і методи гурткової роботи як з учням, так із дорослими..

The regional activity of the known historian Ivan Kryp’yakevych is examined in the article in East Galychina on the first half of ХХ century. Forms and methods of group work as with students so with a grown man population are also examined in the article .
Могутнім і невичерпним джерелом духовності, моральності і культури суспільства є любов до рідного краю, його безцінних багатств, глибока пошана до віковічних традицій свого народу. Високе поняття Вітчизни починається від рідного міста, села, вулиці, рідного порогу. Воно передається з покоління в покоління з молоком матері, чарівною мелодією народної пісні, поетикою рідної мови. Любов до малої Вітчизни — це те, без чого неможливі ні справжній всеукраїнський патріотизм, ні пов’язана з ним повага до інших народів, до загальнолюдських цінностей та ідеалів.

Але мало любити свій край — його треба знати. Знання рідного краю не просто збагачує і звеличує людину, воно служить своєрідним містком, що єднає покоління минулі з поколіннями прийдешніми. Пошана до традицій давньої культури та славного минулого творить тривкі основи теперішності й є запорукою майбутнього.

Важливого значення вивченню минулого рідного краю надавав видатний український історик М. С. Грушевський. У статті «Історія й її соціально-виховуюче значіннє» він писав: «...того, що може дати рідна історія в сфері морального, соціально виховуючого впливу, його безпосередности і власти над почутєм, не може дати ніяка иньша. Тому було б невдячним ділом усувати її чи штучно зменшувати її місце і ролі в історичнім научуванню, тим менше — в історичнім вихованню, в широкім значінню слова. Навпаки се джерело мусить бути використане в повній мірі. З нього повинні бути зачерпнені можливо повно всі вартости, цінні з становища тих виховуючих ідей, які має висунути історичне научаннє. Рідна історія повинна бути розвиненою найбільш повно й деталічно, й на її матеріалі, найбільш близько і повно звіснім, повинна бути переведена та методична, формальна сторона вироблення історичного мишлення — методольогії історії»[2, 45].

Учень М.С. Грушевського І. П. Крип’якевич, визначний теоретик і організатор краєзнавства, виховання в учнів високих почуттів любові до рідного краю, його безцінних багатств, глибокої пошани до віковічних традицій свого народу вважав необхідним. На його думку, мало любити свій край — його ще треба знати. Знання рідного краю не просто збагачує і звеличує людину, воно служить своєрідним містком, що єднає покоління. Пошана до традицій давньої культури та славного минулого стає основою сучасності, і є запорукою майбутнього. У статті „Про вагу місцевої історії” І П. Крип’якевич зазначав: „Коли ... розсипані останки минулого зберемо, пояснимо їх і навчимо шанувати — історія України не буде чимсь далеким і тільки святочним, а стане живою частиною світогляду й основою національних почувань” [5, 17].

У зв’язку з цим, він наголошував на необхідності використання краєзнавчого матеріалу в навчально-виховному процесі і практично поклав початок практиці шкільного краєзнавства в Галичині.

Блискучі педагогічні здібності І. П. Крип’якевича, любов до свого предмета, толерантність, і в той же час палкий патріотизм спонукали учнів шостого класу філії Академічної гімназії до глибшого вивчення історії України та Львова. У березні 1917 р. було організовано історичний гурток під керівництвом Івана Крип’якевича. Програма гуртка на 1917 рік включала різноманітні форми позашкільними роботи: лекції, дискусії, підготовку учнями рефератів, збирання стародруків та монет для українських збірок, екскурсії. Для поглиблення знань з рідної історії, програмою було передбачено ознайомлення з такими темами : «Княжі часи; «Історія Львова»; «Пам’ятки штуки і старини»[3, 35-36].

Бажанню навчати дітей історії Львова не могли перешкодити навіть воєнні лихоліття. До гуртка належало 14 учнів, які, немов у мирний, спокійний час, оглядали пограбовані під час російської окупації пам’ятки львівської архітектури, дискутували з питань історії заснування Львова. Всього за півроку, протягом якого діяв гурток (він припинив свою діяльність через мобілізацію учнів-старшокласників, у тому числі і голови гуртка Іллі Барана), відбулося п’ятнадцять його зібрань.

На першому засіданні історичного гуртка І. Крип’якевич познайомив учнів з основною метою, завданням та програмою його роботи. Як свідчать записи одного з членів гуртка, що збереглись, пріоритетне значення І. Крип’якевич надавав вивченню рідної історії [1]. На засіданнях він розповідав гімназистам про княжу добу історії України (закордонну політику та торгівлю Київської держави), пам’ятки старовини (рукописи, стародруки, гравюри, медалі, монети, печатки тощо), а найбільше про історію Львова, його культуру, стилі в архітектурі. Серед тем засідань гуртка були такі: «Про початки Львова», «Львів у середніх віках», «Українське міщанство у Львові XVI ст.», «Татарський набіг на Львів 1695 р.,», «Львів 1809 р.» тощо [3, 35].

Учні знайомилися і з Всесвітньою історією. Були розглянуті такі теми, як «Французька революція», «Наполеон» та ін. І. Крип’якевич, проводячи заняття, наголошував на те, що особливе значення при вивчені історії мають інші дисципліни, такі, як малювання, іноземні мови, археологія. У той час Іван Крип’якевич писав: «Щоби пізнати історію іншого народу, мусимо вчити ряд чужих мов, бо на нашій мові нема відповідних підручників. Для того повинні ми класти велику вагу на науку чужих мов, а се німецької, французької, англійської, італійської та інших. До історії також потрібна наука рисунків. При помочі рисунку можна представити розвиток культури і штуки якогось народу. Рисоване може заступити також фотографія» [1]. Однак найважливіше значенням - наголошував І. Крип’якевич має вивчення місцевої історії, оскільки вона підготовлює учнів до загальної історії. «Коли чоловік добре пізнав давній вигляд і устрій свого міста, легше буде йому зрозуміти оповідання про Київ; коли бачив який-небудь замок, легше уявить собі, як виглядала давніше війна, татарські напади, козацькі форти і ин.» - писав він [5].

Велику увагу надавав він екскурсіям, які були ретельно продумані та введені в річний план. Пізнання місцевого матеріалу в поєднанні з історією українського народу, на його думку, повинно довести молоді її тісний зв’язок, а знання минулого допоможе розвивати почуття любові до рідного краю і народу, гордість за приналежність до нього, пошану до його традицій та дати елементарну підготовку до виконання в майбутньому громадянських обов’язків.

Одного разу гімназисти на чолі з І. Крип’якевичем спільно оглянули центр міста – здійснили екскурсію через площу Ринок, Руську, Вірменську, Краківську і Жовківську вулиці. Науковець наголошував, що про історію міста можна дізнатися, навіть не маючи ніякої писаної історії, - матеріал для оповідання дає саме місто, - його вулиці, площі, укріплення, будови та інші історичні пам’ятки. «Вже сама назва вулиці часто містить у собі історичну пам’ятку. Такі імена, як «Замкова вулиця», «Валова», «Вали», «Підвалє», «Підзамче» вказують на давніші фортифікаційні міста; «Старий Ринок» означає, де був найдавніший центр міста; улиці «Кравецька», «Шевська», «Гончарська» се ремінісценції давнього цехового устрою; «Вірменська», «Руська», «Сербська» свідчать про поділ давнього міста на національні дільниці» - наголошував І. Крип’якевич [5]. Він також звертав увагу учнів на те, що для пізнання історії велике значення має збирання монет, ілюстрацій, старих книжок, портретів, документів. Цій формі роботи І. Крип’якевич надавав важливого значення, оскільки «коли взяти ті історичні пам’ятки разом, обговорити їх систематично, віднайти в тих дрібницях їх загальне значення, - перед слухачем отвориться новий широкий світ, якого він дотепер не знав» [5].

Підготовка рефератів, опрацювання історичної літератури, виступи з ними учнів - ще один із напрямків роботи гуртка. Це стало предметом другого засідання, де Іван Петрович давав поради учням щодо форми та змісту реферату, його мети, завдань, етапів його написання, давав рекомендації щодо опрацювання літератури. Він наголошував, що «відчит повинен зачинатися описом границь сеї країни про котру реферуется. Дальше треба звернути увагу на положення власти і заграничну політику того народу. Треба зважати на культуру, яку описуваний нарід витворив. До культури зачисляемо релігійне життя, шкільництво і штуку». Перший реферат був підготовлений і прочитаний учнем Трильовським про Ярослава Мудрого.1 Учасники історичного гуртка готували реферати на історичні теми, список яких був складений та запропонований І. Крип’якевичем. Історичну літературу для опрацювання її учнями вдома він щедро роздавав зі своєї бібліотеки. Так були підготовлені і виголошені реферати: М. Грушевський «Про Богдана Хмельницького» (читав Турвив,); С. Томашівський «Похід Хмельницького до Галичини» (читав Гупало); М.Костомаров «Українська історія в життєписах» (читав Григорів); В. Антонович –«Виклади про козацькі часи» (читав Григорів) тощо [5].

Іван Крип’якевич був не просто громадянином Львова - він з юнацьких років став його літописцем й істориком, дослідником як архівних документів про місто, так і реальних залишків минулого: будинків, церков, «реліктових» вуличок у центрі і передмістях. Зусиллями І. П. Крип’якевича восени 1921 р. при Товаристві «Просвіта» виник «Кружок любителів Львова» (голова І. Крип’якевич), члени якого ставили за мету плекати любов до міста Львова через поширювання знання його історії, старовини й культури живим словом, письмом, у пресі й окремими виданнями. До роботи в гуртку були залучені відомі українські діячі того часу: Й. Застирець, Б. Барвінський, Й. Сліпий, В. Децикевич, Я.Колтуняк, Д. Коренець, І. Свєнціцький, І. Труш, С. Федак, О. Степанів, М. Голубець, І. Копач, В. Левицький, С. Шах та ін. Гурток працював упродовж двох років і розпався у зв’язку з переслідуванням поліції, яка заарештувала члена гуртка Ольгу Басараб, звинувативши її в шпигунстві.

Стараннями Івана Крип’якевича, багатьох із названих краєзнавців, а також С. Старосольського, та К. Паньківського у жовтні 1924 р. у Львові було засновано українське крайове краєзнавчо-туристичне товариство «Плай», яке працювало до 1939 р. і мало філії в Перемишлі, Самборі, Стрию і Тернополі. Товариство розгорнуло широку екскурсійну, видавничу і пропагандистську діяльність. Систематично проводились екскурсії спочатку по Львову, пізніше по ближчих і дальших околицях міста. Був організований спеціальний курс львовознавства, який включав цикл лекцій з археології, геології, історії та мистецтва Львова.



У приватному архіві Івана Крип’якевича збереглися записи історика щодо екскурсійної роботи. В них говорилося: «Новозасноване українське-краєзнавче товариство «Плай» розпочало свої прогулянки невеликим проходом по старім княжім Львові, обійшли місця, оглянули їх докладно, вирішили обновити давню минувшину й утвердити її в пам’яті гуртка, що рішився піти на недалеку прогульку. Прогульки почалися з осені 1924, більше розв. весняні місяці. Відбулися такі прогульки:


№з/п









26 жовтня 1924

Гора Льва, Личаків



2 листопада 1924

Княжа гора, Замкова вулиця, гора Льва



1 лютого 1925

Губернаторські вали



22 лютого 1925

Княжа гора, Замкова вулиця



26 марта 1925

Медова Печера



29 марта 1925

Медова Печера



3 квітня 1925

Замарстинів, Голосько, Клепарів, гора Льва, Кайзервальц, Кривчицький ліс



5 квітня 1925

Гора Льва, Кайзервальц, Кривчицький ліс



7 квітня 1925

Глинські, Н Скварява, Камяна гора, Мокротин, Магішин



10 квітня 1925

Бруховичі, Брикавиця, Зашків



12 квітня 1925

Чортівська скала



13 квітня 1925

Бруховичі, Гамулець, Чорна гора



14 квітня 1925

Н. Грибовичі, Замарстинів



15 квітня 1925

Кривчиці, табори Хмельницького

З 14 екскурсій – 6 для широкого загалу, решта мали більш детальний характер. Повідомлення про екскурсії були вміщені в газеті «Діло» з п’ятниці на суботу. Для членів гуртка екскурсії були безплатними»[1].

Тривалий час товариство намагалося заснувати власний друкований орган. Уже на початку 1925 р. під редакцією І.Крип'якевича вийшло три числа під назвою «Туристика і краєзнавство» як додаток до «Нового часу». Але через брак коштів випуск додатка було припинено. Лише у 1937 р. товариство спромоглося на видання окремого часопису «Наша Батьківщина». Журнал виходив протягом трьох неповних років за редакцією відомого українського літературознавця Степана Щурата.

Редакція часопису так визначила в першому номері свою мету: «Відкрити громадянству красу й живописність рідних земель, показати йому їх багатства й можливості господарського й культурного розвитку, зв’язати сьогочасність із минулим — на те, щоб воно навчилося подивляти й цінити Батьківщину, любити її й жити для неї, поширити туристичний рух й вложити його в рями доцільности, спрямовуючи заінтересування громадянства в першу чергу на рідну країну, а потім на чужину, звернути увагу чужинців на велич своєї власної Батьківщини, що має надзвичайно велике пропагандивне й господарське значення» [6, 3].

Не маючи жодного платного працівника і платних дописувачів, редакція, усвідомлюючи роль краєзнавства й туризму у вихованні національно свідомих громадян, наполегливо й цілеспрямовано йшла до визначеної мети.

Можливо, саме під час організації гурткової роботи у великого історика з’явилася ідея написати та видати історико-краєзнавчу розвідку про Львів, придатну і для фахівців, і для туриста-аматора

Сьогодні неабияку цінність має для нас науково-по­пулярний нарис І. Крип’якевича «Історичні проходи по Львові» (Львів, 1932) - краєзнавчо-народознавча-праця, що знайомить читача з найважливішими подіями, що від­бувалися там протягом XIII - першої третини XX ст.

Звернімо увагу, що про старовинне місто є немало літе­ратури. Однак Іван Крип’якевич запропонував неповторну й оригінальну книжку не лише за наявністю в ній фактич­ного матеріалу, а й за формою викладу. Написана як пу­тівник, книга-нарис розкриває маловідомі факти з історич­ного минулого, характеризує найпомітніші та найцінніші з естетичного боку пам’ятки, пов’язує воєдино дві культу­ри: матеріальну й духовну - через оцінки діяльності ба­гатьох забутих, але талановитих постатей.

Авторові пощастило використати численні рукописні джерела й на їх основі подати характеристику демографічної ситуації українського селянства, його участі в економічному й полі­тичному житті, довести український характер міста, його нерозривний зв’язок із Україною.

Сьогодні, у Добу нелегкого становлення державності України, коли одним з найважливіших обов'язків освітян є плекання національного патріотизму, значення історичного краєзнавства важко переоцінити. По-перше, завдяки йому ми зможемо подолати почуття меншовартості, відродити ідею самоцінності отчого краю, виховати синівські почуття до батьківської домівки, пісні і мови, до традицій і обрядів. По-друге, виховний потенціал краєзнавчого матеріалу полягає в його конкретності, наочності і переконливості, стимулює самостійну пошукову роботу, формує вміння робити висновки і здійснювати практичні дії, допомагає визначити місце свого краю в історії України, світовій історії, відчути себе, як писав І. Франко, «живим і свідомим членом свого народу» [7]. По-третє, всебічне дослідження історії краю, особливо його замовчуваних і сфальшованих сторінок, суттєво збагатить арсенал історичної науки, стане основою написання новітньої правдивої історії села, міста, району, області, України.



Розвиток краєзнавства немислимий без глибокого вивчення і осмислення досвіду його організації нашими попередниками, відродження кращих його традицій.


1Література

  1. Архів Івана Крип’якевича, папка № 148. «Історичні гуртки».

  2. Великий українець: Матеріали з життя та діяльності М. С. Грушевського / Упоряд., підг. Текстів та фотоматеріалів, комент., прим. А. П. Демиденка; [Вступ. Слово Л.М. Кравчука; Післямова Ф.П. Шевченка]. – К.: Веселка, 1992. -552 с.

  3. Звіти дирекції ц.к. академічної гімназії у Львові, за шкільний рік 1916-1917, Львів 1917. –С.35-36

  4. Крип’якевич І. П„Про вагу місцевої історії” // Український голос. – 1927, №5, 30 січня.

  5. Крип’якевич Ів. Про виклади з історії України // Письмо з Просвіти. Орган товариства «Просвіта» у Львові. - Львів, 1912, ч.10. -С.301.

  6. Наша Батьківщина. Львів, 1937.- Ч.1. – С.3

  7. Франко І. Галицьке краєзнавство. Збір. Творів у 50 тт. – Т.46. – Ч.11. – С.116



Каталог: files -> новини -> ОСТАННІ НОВИНИ -> 2009
ОСТАННІ НОВИНИ -> Міська науково-практична конференція іппо ку імені Бориса Грінченка для вчителів української мови та літератури
ОСТАННІ НОВИНИ -> Урок позакласного читання для учнів 6-8 класів на тему: «Магічний двобій Санька-характерника І Гаррі Поттера»
ОСТАННІ НОВИНИ -> Як навчати мови в інформаційному суспільстві українська мова та глобалізація інформаційного середовища
ОСТАННІ НОВИНИ -> До найвищих вершин
ОСТАННІ НОВИНИ -> Грінченківські читання іппо ку імені Бориса Грінченка 7 грудня 2010 року Оксана Євгеніївна Матвійчук
ОСТАННІ НОВИНИ -> Урок-екскурсія Т. Г. Шевченко-художник І Києво-Печерська лавра
ОСТАННІ НОВИНИ -> Пантелеймон Куліш
ОСТАННІ НОВИНИ -> Народився лютого 1897 року в Архангороді. Народився лютого 1897 року в Архангороді
2009 -> Методичні рекомендації вчителям історії
2009 -> Європейське мовне портфоліо школа майбутнього


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Історико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича iconПринципи формування бібліотеки вченого-гуманітарія у середині XX століття (на прикладі Івана Крип’якевича) Литвин Тамара Олександрівна
Головний бібліотекар відділу рідкісної книги лннбу ім. В. Стефаника, кандидат історичних наук
Історико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Історико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Історико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича iconУправління культури, національностей
Топоніми та гідроніми Києва: історико-краєзнавча довідка / [уклад. Н. О. Кліменко]; Київська обласна бібліотека для юнацтва. – К.,...
Історико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича iconХі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Історико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича iconІм. М. Грушевського нан україни м
А. Ф. адепти нашої історичної науки”, яких залучив до праці в рамках нтш голова його Історико-філософічної секції Іван Крип’якеви...
Історико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Історико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича iconВидання, що надійшли до Наукової бібліотеки
Криві Коліна крізь терни І роки. В історії села історія України : історико-краєзнавча, художньо-публіцистична оповідь / В. П. Мовчан,...
Історико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича iconУправління культури, національностей та релігій київської обласної держадміністрації київська обласна бібліотека для юнацтва
Лаврентія Похилевича : історико-краєзнавча довідка / [уклад. Л. О. Соколовська]; Київська обласна бібліотека для юнацтва. – К., 2016....
Історико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича iconlypynsky_2.docx [біографія бачинського юліана]
Матеріали міжнародної наукової конференції “В’ячеслав Липинський: історико-політологічна спадщина І сучасна Україна”, яка відбулася...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка