Історія хімія (курс лекцій)



Сторінка1/4
Дата конвертації17.04.2017
Розмір0.67 Mb.
  1   2   3   4




Історія хімія

(курс лекцій)


Лекції з історії хімії провідного університету


(СумДПУ ім. А. С. Макаренка)

Історія хімії та сучасні уявлення про основні хімічні поняття

План.

Вступ

Історія хімії як наука і навчальний предмет. Роль історичного матеріалу в методиці викладання хімії. Періодизація історії хімії. Походження терміна „хімія”.


Доалхімічний період

Розвиток хімії на початку цивілізації і до ІV ст. Емпірико-хімічні відомості у народів стародавнього світу. Атомістичне вченні Арістотеля. Праці Епікура. Натурфілософські теорії Китаю, Індії, Греції.


Алхімічний період

Розвиток хімії з ІV ст. до ХVІ ст. Основні алхімічні уявлення. Єгипетська, грецька, арабська алхімія, європейська алхімія. Алхіміки Середньовіччя (А. Больштедський, Р. Бекон, Р. Луллій). Алхімія Київської Русі.


Період об’єднання хімії

Розвиток хімії з ХVІІ до ХVІІІ ст. Умовний поділ на 4 підперіоди. Підперіод ятрохімії, праці Парацельса, прикладна хімія. Розвиток металургії, виробництва скла, порцеляни. Підперіод пневмохімії, дослідження газів (Р. Бойль). Підперіод флогістону, праці Г. Шталя. Дослідження процесів випалювання металів, роботи Дж. Блека та Дж. Прістлі. Підперіод анти флогістонної теорії А. Лавуаз’є, киснева теорія горіння, утвердження хімії як науки. Ідеї М.В. Ломоносова. Закон збереження маси речовин. Атомно-молекулярна теорія.


Період кількісних законів

Розвиток хімії в ХІХ ст. Розвиток атомно-молекулярної теорії. Роботи Дж. Дальтона і А. Авогадро. Формування мови хімічної науки, поняття про валентність (Я. Берцеліус, Ж.Б. Дюма, Е. Франк ленд, А. Кекуле). Теорія хімічної будови органічних сполук О.М.Бутлерова. реформація хімії, хімічний конгрес у Карлеруе (1860 р.).


Періодичний закон Д.І. Менделєєва

Спроби класифікації елементів. Періодичний закон Д.І. Менделєєва і вчення про періодичність. Поняття про індивідуальність, специфічні та загальні властивості елементів та їх сполук. Діалектика періодичної системи. Діяльність Д.І. Менделєєва в інших галузях хімії.


Розвиток хімії в Україні (ХІХ – ХХ ст.)

Розвиток хімії в Києві (П.П. Алексєєв, М.А. Бунге, С.М. Реформатський та ін.). Розвиток хімії в Одесі (М.М. Соколов, С.М.Танатар та ін.). розвиток хімії в Харкові (О.Л. Ходнєв, М.М. Бекетов, О.М. Ельтеков, О.А. Альбіцький та ін.).


Лекція 1

Тема: Вступ

План

1. Історія хімії як наука і навчальний предмет. Роль історичного матеріалу в методиці навчання хімії.



2. Походження терміну „хімія”.

3. Періодизація історії хімії.

. Сьогоднішній (сучасний) рівень хімії – це результат складного, багатовікового шляху її розвитку.

Розвиток і інших наук мав певні особливості.

а) Він відбувався в певних соціально-економічних умовах і на прогрес хімії суттєвим і різнобічним був вплив соціальних революцій, війн, наукових і промислових революцій тощо.

б) Історичний процес розвитку хімії протікав нерівномірно: були періоди майже повного застою і, навпаки, бурхливого розвитку хімічних знань. Так, в кінці 18 століття в наслідок буржуазної революції спостерігалась хімічна революція – прийшов крах теорії флогістону і виникла киснева теорія горіння (Лавуазьє). На початку 19 століття, внаслідок промислової революції в Англії, де виникла хімічна атомістика, були зроблені великі відкриття і центр розвитку хімії переходить до Англії. Отже, істинні причини та передумови розвитку хімічних знань необхідно розглядати і розуміти у зв'язку з соціально-економічними обставинами.

в) Оцінюючи історичний розвиток хімії (або інших наук) необхідно враховувати внутрішні потреби самої науки – необхідність теоретичного обґрунтування добутого експериментального матеріалу, або експериментальної перевірки висунутих гіпотез і теорій.

Важливим фактором є і самі творці науки – вчені, від здібностей яких залежить успіх досліджень, їх інтенсивність. І хоч вони є „продуктами” своєї епохи і за світоглядом і за характером завдань, які вони вирішують, їх індивідуальні якості і інтелект заперечувати неможливо. Звідси, науково-біографічний матеріал є важливою складовою історії хімії як науки.

Далі, історія свідчить, що соціальні революції завжди викликали підйом наукової активності вчених, тобто ведуть до науково-технічних революцій. І тут потрібні ще й матеріальні умови та технічні можливості для реалізації практичних завдань – тобто потрібен певний розвиток виробничих сил суспільства.

Зараз хімія як історична наука пройшла період збирання знань, на черзі – діалектична обробка фактичного матеріалу, виявлення причинних зв’язків і взаємо обумовленості історичних явищ. Кінцевою метою на цьому шляху в історії хімії є відкриття загальних законів наукового прогресу, у створенні наукових основ передбачення шляхів розвитку хімічних наук.

Надзвичайно важливим завданням історії хімії є історичний аналіз хімічних знань в різні епохи, виявлення причин і передумов великих відкриттів і напрямів досліджень. Особливе значення при цьому має об’єктивна оцінка і критика теорій і досліджень вчених минулого.

Цим самим історія хімії виховує критичний підхід до ідей, теорій і методів досліджень сучасних вчених, допомагаючи правильно оцінювати досягнення науки в наші дні.

Безумовно, історія хімії вивчає процес розвитку хімічних знань, враховуючи національні та державні особливості, умови в окремих країнах. Так, в Росії велика позитивна роль наукових традицій, заснованих Ломоносовим, Менделєєвим, іншими вченими-патріотами.

Історичний метод викладання і вивчення хімії має серйозні переваги. Адже викладач неначе вводить слухачів в саму лабораторію наукової творчості вчених, показує виникнення і розвиток нових ідей, наукових відкриттів (наприклад, ПЗ і ПС).

Особливо підкреслимо ідейно-виховне значення історії хімії. Розглядаючи явища і події минулого науки в їх послідовності і взаємозв’язку, історія хімії ще більш наглядно демонструє, що наука в своєму розвитку залежить від все охватних законів історичного матеріалізму.

Для розуміння процесі розвитку хімії в нашу епоху найбільш важливим є вивчення історії новітніх відкриттів і досліджень, а це особливо важливо для майбутніх спеціалістів – хіміків.

. Згідно з найбільш глибокими дослідженнями з історії хімії „хімією” в давнину називали мистецтво перетворювати звичайні метали в золото або срібло чи їх сплави. Певно, ця назва, бере початок від єгипетського слова хам або хемі, що означає Єгипет, а також „чорний” . Отже, походження слова „хімія” остаточно не вияснено, крім розуміння як „штучне виготовлення золота і срібла”. Є ще одна точка зору, що слово „хімія” зв’язане з дуже давніми поняттями, що означали наливання, застоювання. Слово „хімейя” греки виводили з терміну „хюмос” – сік, „хюма” – литво, потік, а „хімевсіс” – змішування. Ось такі і єдині історичні факти.

. Перш ніж розпочати огляд історії розвитку хімії з самих віддалених часів, звернемо увагу на періодизацію історії хімії, якою користується більшість вчених-істориків. Цей поділ не слід переоцінювати, бо науку не можна розчленити в її історичному розвитку, і ще тому, що окремі періоди зливаються з попередніми, наступними, з першими і другими одночасно.

1. Передалхімічний період – від початку цивілізації до ІV ст. нашої ери. При цьому відсутні поняття, які узагальнюють набуті практичні знання, які передаються з покоління в покоління кастами жреців.

2. Алхімічний період – з VІ ст. нашої ери до ХVІ ст. Крім віри в магічну силу філософського каменю, він характеризується пошуками еліксиру довголіття, алкагеста (універсального розчинника), створенням міфів.

Цей період можна розділити на під періоди, які означались іменами народів, що практикували „перетворення” неблагородних металів в золото або срібло. Звідси є алхімія єгипетська, грецька, арабська, раннього і пізнього середньовіччя, натуральної магії і т.д.

3. Період об’єднання хімії, що охвачує ХVІ, ХVІІ і ХVІІІ століття і складається з чотирьох півперіодів і важливий тому, що з ним зв’язане зародження і зміцнення хімії як науки, незалежної від інших природних наук: отже, це підперіод – ятрохімії, пневматичної хімії (хімії газів), теорії флогістону і антифлогістичної системи Лавуаз’є.



  • підперіод ятрохімії закінчився в другій половині ХVІІІ ст., характеризується працями Парацельса (1493 – 1541, швейцар. лікар), і ідеєю приєднання хімії до „великої матерії” – медицини, на яку дивились як на універсальну науку. При цьому народжувалась справжня прикладна хімія, яку можна розглядати як початок сучасної промислової хімії, бо розвивається металургія, виробництво скла, порцеляни, мистецтво перегонки і т.п.

  • підперіод пневматичної хімії – характеризується дослідженням газів і відкриттям газоподібних простих тіл і сполук. Крім англійця Р. Бойля – автора закону залежності об’єму газу від тиску, з зим підперіодом зв’язані прізвища Блека, Кавендиша, Прістлі (англ.). Всі ці вчені були прибічниками теорії флогістона, крім Бойля, якого можна вважати передвісником наступного періоду.

  • підперіод теорії флогістону – в часі майже співпадає з періодом пневматичної хімії. Він характеризується широким поширенням теорії флогістону, створеній на межі ХVІІ – ХVІІІ ст. для пояснення горіння і обпалювання металів. Уявлення про флогістон панувало майже століття. Навіть такі видатні вчені як Прістлі і Блек були так проникнуті цією ідеєю, що не усвідомили ролі одержаного і дослідженого ними кисню в явищах горіння і обпалювання.

  • підперіод антифлогістичної системи – характеризується новаторськими працями Лавуаз’є, який вивчав горіння і обпалювання і вияснив роль кисню в цих процесах, зруйнувавши основу теорії флогістону, а також вніс чіткість в поняття хімічного елемента і довів експериментально закон збереження речовини. Ці чотири підперіоди дуже важливі тому, що символізують період об’єднання хімії, зародження і зміцнення її як науки.

4. Період кількісних законів – це перші 60 років ХІХ століття, які характеризуються виникненням і розвитком атомної теорії Дальтона, теорії Авогадро, експериментами по визначенню атомних мас, розробками італійського вченого Каніцарро з його точними визначеннями понять – атом, молекула, еквівалент.

5. Сучасний період – почався з 60-х років ХІХ ст. і триває до наших днів. Це золотий період хімії, тому що менше ніж за століття були розроблені періодична система елементів, поняття про валентність, теорія ароматичних сполук, стереохімія; поглибились методи дослідження будови речовин, були досягнуті величезні успіхи в синтетичній хімії. Крім цього згадаємо дослідження хімічної спорідненості, теорії електролітичної дисоціації, термодинамічне тлумачення хімічних процесів, відкриття радіоактивності і створення електронної теорії матерії, ізотопії, виникнення атомної фізики, відкриття ядерних реакцій.

Окремі гілки хімії набули рис незалежних наук (неорганічна, органічна, фізична, фармацевтична хімії і т.д.).

Лекція 2


Тема: Доалхімічний період

План


1. Емпірико-хімічні відомості у народів стародавнього світу.

2. Натурфілософські теорії Китаю, Індії, Греції. Атомістичне вчення Арістотеля. Праці Епікура.

3. Александрійська епоха.

. За даними деяких історичних матеріалів відомо, що практична хімія, як різні види ремесел і „виробництв” тісно пов’язана з хімічними перетвореннями (добування і використання металів, їх сплавів, фарб та ін.) виникла в глибокій давнині ще за довго до появи слова „хімія”.

Вважають, що елементи практичної хімії вперше з’явились в Китаї за кілька тисячоліть до н.е. Китайські філософи висловили тоді два головних положення: про п’ять елементів – воду, вогонь, дерево, золото, землю (приблизно в ХІХ ст. до н.е.) і про дві протилежності. Вони припускали, що неблагородні метали можна перетворити в штучне золото, яке подовжує життя, вірили у можливість виготовлення пілюль безсмертя, які виліковують від усіх хвороб.

Знайдені докази численних хімічних робіт принца Ліу Ан (ІІІ ст. до н.е.). Другим видатним китайським хіміком був Ко Хунг (281 – 361 р.р.). Його найважливіший твір має 70 розділів з відомостями про золоті ліки, виготовлення різних ліків і пілюль безсмертя, є рецепти добування справжнього золота.

Другим центром культури, де з’явилась практична хімія, вважають Індію. Тут характерний більший розвиток філософських систем, ніж у Китаї, виникають уявлення про начала, або елементи тіл. За 5-6 століть до н.е. виникло кілька вчень про елементи. Початком всього вважають дух („атман”), який шляхом особливої творчої „концентрації” створив чотири матеріальні елементи – вогонь, землю, воду і повітря. До них додавався п’ятий нематеріальний елемент – ефір. Ці елементи в певних комбінаціях утворили всі тіла природи.

Єгиптяни були найбільш вмілими хіміками, які бальзамували трупи, секрет цього повністю не розкрито й досі. Друга галузь єгиптян – виготовлення деяких фарб, які і через чотири тисячі років потому зберегли яскравість і міцність. Вони виготовляли як мінеральні, так і органічні фарби (індиго, пурпур, алізарин). В розкопках знаходять різнобарвні скляні вази, пам’ятники з зображенням гончарів та склодувів.

В Єгипті виробляли, використовували папіруси для письма, косметичні засоби – чорну фарбу для брів, запашні води, благовонні масла (олії), мазі тощо.

Металургія у них не була розвинутої, бо було мало металевих руд, але вони використовували багато металів Au, Ag, Cu, Pb, Sb, Fe, добували різні сплави. Єгиптяни вміли виготовляти дубильні речовини, виробляти шкіру, з ячменю і винограду робили вино, оцет, напій подібний до пива. Вони знали і використовували соду, сірку, поташ, вапно, наждак, алебастр, природне і штучне дорогоцінне каміння, мило, нафту, асфальт, кіновар. При розкопках знайдено кілька хімічних лабораторій, що з’єднувалися підземними ходами з храмами.

Вся єгипетська наука, в тому числі і хімія, вважалась священною і була привілеєм небагатьох – жреців та синів фараонів. Наукові знання як таємницю берегли від народу.

У другого культурного народу стародавнього Сходу – вавілонян, добували метали, обробляли їх, використовували будівельні матеріали, особливо цеглу, скло, виготовляли спиртні напої, стерилізували воду.

Фінікійці використовували знання інших народів, з якими торгували, вони передавали ці знання іншим народам стародавнього Сходу, і тим, що жили по берегах Середземного моря.

Перси вміли добувати золото, срібло, залізо і виробляти шкіри звірів, фарбувати тканини.

Високої оцінки заслуговують хімічні знання крім китайців, ще й японців. За довго до н. е. вони висаджували в повітря скелі порохом, а паливом було кам’яне вугілля. Дуже давно винайшли спосіб виготовлення фарфору (в Європі в XVII ст.).

Характеризуючи стан практичних відомостей з хімії у стародавніх народів відмітимо, що у них були уривчасті, випадково добуті відомості про будову металів і сплавів, фарб, керамічних виробів, тканин, будівельних матеріалів. Ці відомості використовували виключно для практичних потреб.

Практичні відомості з хімії, зібрані вказаними стародавніми народами, прагнення їх з’ясувати походження навколишнього світу з допомогою вчення про 5 елементів були запозичені греками, які розвинули ці дані у своїх натурфілософських теоріях.

У свою чергу, ці теорії греків мали дуже великий вплив на весь наступний розвиток природничих наук, в тому числі, і на розвиток хімічних знань.

. Натурфілософські теорії дійшли до нас з творами грецьких і римських письменників Діоскаріда, Плінія Старшого, Арістотеля, Теофраста та ін. Ці філософи прагнули збагнути та пояснити світ у цілому. Вони брали з навколишньої природи якийсь момент як вихідний і вважали його як вирішальний для пояснення світу. Так, родоначальник грецької матеріалістичної філософії Фалес (624 – 527 р.р.) взяв за первинну матерію воду і рухом пояснив всю різноманітність світу. Історичне значення Фалеса полягає в тому, що він зробив крок від релігійної традиції до розсудливого уявлення про світ, до ствердження права розуму на розв’язання всіх проблем. Світ у нього не є хаотичною різноманітністю, а як цілісна єдність. У нього були учні Анаксімандр і Анаксімен.

Анаксімандр – стихійний матеріаліст і наївний діалектик. Він бачив труднощі, якщо брати один стан матерії (воду), тому спробував взяти першооснову не конкретну матерію, що сприймається чуттями, а якісно невизначену – назвав її „апейрон” (невизначене, нескінченне, безмежне): „у нього не має начала, але воно здається началом інших речей. Воно обіймає все і всім керує”. Отже, це одна з перших спроб науково, без допомоги релігії пояснити світ.

Анаксімен (585 – 524 р.р.) першоосновою вважав повітря, яке вважав нескінченним, присутнім скрізь і вічно рухомим.

У V ст. до н.е. в Греції розцвітає античне рабовласництво. Видатними філософами того часу є Емпедокл і Анаксагор.

Емпедокл – лікар, учитель риторики, поет вважає всю природу вічною і зводить її прояви і якості до чотирьох елементів – землі, води, повітря і вогню, які кількісно різними сполученнями обумовлюють різноманітність тіл, які – вічні. Пізніше чотири елемента Емпедокла ввів у свою систему Арістотель. Вчення про 4 елемента пізніше відтворювалось у середньовічній філософії Бекона, Гольбаха, Гассенді.

Близькою до Емпедокла була філософія Анаксагора (500 – 428 р.р.). Всі предмети складаються з незмінних якісних частинок, матерій – гомеомерії, їх різне співвідношення обумовлює якісну виразність предметів. Ці „зерна речей” мають якісну визначеність і нескінченну подільність.

Видатним філософом матеріалістом V ст. до н.е. є Левкіпп. За Аристотелем – це основоположник атомістики. Він визнавав у природі зміни і рух, різноманітність речей і необхідність існування пустоти. Повне і порожнє складають єдині елементи буття. Матерія склад. З нескінченної кількості невидимих частинок – першотіл, які неподільні, звідси їх назва – атоми. Лише атоми і пустота – реальність і причина виникнення речей.

Демокріт (480-370) – найвидатніший філософ, основоположник атомістичної філософії, створив чітке матеріалістичне вчення про природу, яку вважав об’єктивно існуючою. Світ – це матерія, що складається з величезної кількості частинок, що перебувають у вічному русі і розділені пустотою. Оскільки вони дуже дрібні – то невидимі і матеріально неподільні. У кожній частинці речовини існують атоми і пустота – матерія. Пустоші він надавав великого значення, це головна умова руху атомів. Атоми відрізняються один від одного формою, величиною, порядком і розміщенням. Природа складається з вічних атомів, які не зникають, не знижуються і не з’являються знову. Атоми не змінюють своєї природи, непроникні, вічно рухаються. Поява нових предметів – це зміна сполучень атомів внаслідок їх пересувань.

Атомів безліч, а пустота нескінченна за величиною вони (атоми і пустота) позбавлені якостей, тотожні, незмінні. Сполучення і роз’єднання атомів лежать в основі видимих нами процесів зміни, виникнення, руйнування, загибелі, розвитку.

Поряд з матеріалістичними філософськими теоріями народжуються і протистояли ідеалістичні теорії, найбільш яскравою ідеалістичною теорією була філософія Платона. По ньому є два світи – світ ідей дійсний, справжній і світ речей – вторинний, похідний, тобто ідеї є прообразами речей, які є відблисками ідей, які незалежні у своєму бутті.

Вчення Платона стало джерелом реакційних вчень і теорій, опорою церкви.

Арістотель (384-322) був учнем Платона, але відкинув ідеалістичну теорію ідей, в нього є матеріал. моменти. Але він коливався між ідеал. і матеріал. і скотився до ідеалізму. Є первинна матерія, яка стає реальною при втіленні в певну форму, отже, матеріальною. Незмінна, змінюється лише форма. Він приймає 4 елементи Емпедокла (вода, повітря, вогонь, земля) і приєднує п’ятий елемент – нематеріальний або ефір (quinta essentia). В основі всього першоматерія з 4 основними її якостями – тепло, холод, сухість і вологість. Різноманітність речовини обумовлюється поєднанням цих якостей в різних пропорціях. Ці якості можна або віднімати від неї, або додавати до неї, бо вони нероздільно не пов’язані з першоматерією. Цю ідею алхіміки далі запозичили для можливого перетворення неблагородних металів у благородні. Важливо те, що 4 елементи є матеріальними, що є протилежним ідеалізму.

Протягом віків ідеї Арістотеля були енциклопедією античної мудрості, ними користувалися і матеріалісти і ідеалісти. Великий недолік натурфілософії греків – відсутність критерію практики. Достойною вважалася лише чиста думка, звідси і грубі їх помилки.

. У ІІІ ст. до н.е. Греція втратила політичну незалежність, керівну роль в розумовому житті і ця функція переходить до Олександрії (Єгипет) Македонського (331р. заснув.) тут була найкраща бібліотека, створена хімічна лабораторія. При храмі сераніса, обсерваторія, музей, бот сад, анатом. театр, звіринець. Все це входило до Александрійської академії де стикались наукові течії Греції та Сходу.

Александрійська епоха тривала 9 століть і можна виділити 2 періоди: перший (306 – 30 р. до н.е.) від заснування династії Птоломеїв до завоювання Єгипту римлянами; другий – від 30 р. до н.е. до 642 р. н.е., коли Єгипет підкорили араби.

Перший період характерний розвитком літератури, мистецтва точних знань, вчені прагнуть продовжити грецьку культуру. Було написано чимало важливих праць, зроблені відкриття в математиці, природознавстві, медицині, технології. Тут приблизно в І – ІІ ст. до н.е. на думку ряду вчених внаслідок злиття практичних відомостей єгиптян з хімії та філософських систем греків і виникла хімія, ідеї якої як ми вже бачили зародилися значно раніше в Китаї та Індії.

Для другого періоду александрійської епохи характерний слабкий розвиток науки, мистецтва і літератури. З’являється своєрідне релігійно-філософське вчення як синтез стародавньої філософської думки і догматів іудейсько-християнського вчення. Це період занепаду еллінської культури в Єгипті. З V ст. прикладні хімічні знання знайшли своє місце в різних країнах і набули помітного розвитку у Візантії, а потім в Європі. Грецька хімія зазнала переслідувань: храм Серапіса зруйнований в 385 р., у 390 р. загинула знаменита бібліотека, а Александрійська академія зруйнована за намови патріарха Кирила в 415 р.

Невелика кількість хіміків переселилась у Візантію у Константинополь, де хімія знайшла притулок на тисячу років та й то в підпіллі, основна мета – добування золота, а репресії обмежували діяльність хіміків. Прикладна хімія при цьому процвітала, було написано багато книг прикладного характеру.

Деякі вчені з Візантії пересилитись в Італію, де в ІІ і І ст. до н.е. дуже поширилась грецька культура. В основному розвивалась хімічна промисловість, а вчені-хіміки, що шукали філософський камінь працювали не легально. З занепадам у 476 р. Західної Римської імперії їх діяльність надовго припинилась і лише в Східній Римській імперії ще займалися наукоми.

Літературні джерела І століття містять вказівки про запаси практичних відомостей з хімії у стародавніх народів Європи і Ближньої Азії, насамперед в галузі металургії.

Була розвинута гончарна справа і керамічне виробництво, виробництво гіпсу, скла, цементу, фарб (сурик, охра, кіновар). Широкого розвитку досягло виноробство, добування коштовного каміння, його імітація та фальсифікація. Крім цього виробництво тростинового цукру, меду, сиру, воску, скипидару, паперу з папірусу, тканин з льону і шовку, виготовлення мінеральних і рослинних отрут.

Висновок. Народи стародавнього світу – єгиптяни, вавілоняни, фінікіяни, євреї, перси та ін. – мали окремі випадково добуті відомості близькі до хімії. Вони добували і користувалися металами, фарбами, керамікою, тканинами, будматеріалами. Все це застосовувалось для задоволення практичних потреб. Ніхто не замислювався над тим як і чому утворюються речовини, не пояснювали явища, що супроводжували одержання речовин. Немає і прагнення для постановки систематичних дослідів. Те саме спостерігається і в перших культурних народів Європи – греків і римлян, які запозичили у стародавніх народів більшість хімічних фактів.

Цікаво, що в біблейських сказанням ІХ – V ст. до н.е. згадуються 6 металів – Au, Pb, Ag, Fe, Sn, Cu; є вказівки на те, що вже тоді благородні метали вміли відрізняти від неблагородних, очищувати від домішок благородні метали. Найбільшого розвитку досягли технічні знання: замість мила використовували соду і поташ, скляні вироби цінувались як золото, були відомі барвники рослинного походження, застосовувалися косметичні вироби, готували виноградне вино бродінням.
Лекції 3 і 4

Тема:



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4

Схожі:

Історія хімія (курс лекцій) iconКурс лекцій / Навч посібник. К
Бичко А. К., Бичко Б.І. Бондар Н. О. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій / Навч посібник. К
Історія хімія (курс лекцій) iconКурс лекцій з навчальної дисципліни «історія зарубіжної літератури» для студентів І курсу денної та заочної форм навчання
Курс лекцій з навчальної дисципліни «Історія зарубіжної літератури» для студентів І курсу денної та заочної форм навчання за напрямом...
Історія хімія (курс лекцій) iconПедагогічна система К. Д. Ушинського
Кравець В. П. Історія української школи І педагогіки: Курс лекцій. Тернопіль, 1994
Історія хімія (курс лекцій) iconКурс лекцій з історії соціології київ 2005
Курс лекцій з історії соціології, К.: Нпу імені М. П. Драгоманова, 2005. – 195 с
Історія хімія (курс лекцій) iconВступ до курсу «Культурологія»
Бичко А. К., Бичко Б.І. Бондар Н. О. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій / Навч посібник. К
Історія хімія (курс лекцій) icon1. З’ясувати, що означає слово “хімія”; З’ясувати, що означає слово “хімія”
З’ясувати, що означає слово "хімія"; Слово «хімія» має кілька значень. Так називають науку І навчальний предмет. Іноді слово «хімія»...
Історія хімія (курс лекцій) iconІндивідуальні завдання з дисципліни «історія політичних І правових вчень» для заочної форми навчання (1 курс заочного відділення, курс на базі окр «Молодший спеціаліст», курс на базі вищої освіти) спеціальності «Правознавство»
Відповідно до навчального плану підготовки бакалаврів спеціальності «Правознавство» студенти заочної форми навчання виконують індивідуальну...
Історія хімія (курс лекцій) iconКурс лекцій миколаїв 2007 ббк 45. 33

Історія хімія (курс лекцій) iconУрок : Хімія природнича наука. Хімія в навколишньому світі.
Рекомендації до проведення домашніх практичних робіт з хімії для учнів 7-х класів
Історія хімія (курс лекцій) iconКурс лекцій Київ 2002 ббк 67. 6я73 А46 Рецензенти: І. К. Туркевич, д-р юрид наук, проф



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка