Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка)



Сторінка1/24
Дата конвертації04.02.2018
Розмір5.79 Mb.
ТипВитяг
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24


Міністерство освіти і науки України

Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського

Навчально-науковий інститут історії, політології та права

Кафедра політології


Навчально-методичний комплекс

навчальної дисципліни


історія політичних вчень (зарубіжна політична думка)

галузі знань 05 Соціальні та поведінкові науки

спеціальності 052 Політологія

Автор:


Василевич Юлія Валеріївна,

кандидат історичних наук,

доцент кафедри політології

Затверджено на засідання кафедри від «28» серпня 2017 р.


Затверджено на засіданні навчально-методичної комісії Інституту

«28» серпня 2017 р.


Затверджено на засіданні Вченої ради Інституту

«28» серпня 2017 р.

Миколаїв, 2017

зміст
1.  Витяг з ОКХ, ОПП спеціальності 3

2.  Навчальна програма додається

3.  Робоча навчальна програма додається

4.   Засоби діагностики навчальних досягнень студентів 8

5.  Конспекти лекцій 9

6.  Комплекс контрольних робіт (ККР) для визначення залишкових знань із дисципліни 195

7.  Комплекс завдань для контрольних робіт 224

8.  Інструктивно-методичні матеріали до семінарських занять. Завдання для самостійної роботи студентів 226

9.  Контрольні завдання до семінарських занять 345

10.  Теми курсових робіт 252

11.  Питання до іспиту 254

12.  Тести підсумкового контролю (завантажені на освітній портал) 255



13.  Інформаційне забезпечення дисципліни 266

Витяг з ОПП (варіативна частина)

Цикл професійної та практичної підготовки

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ
«Історія політичних вчень» – на конкретному історичному матеріалі показати закономірності боротьби у сфері політичної ідеології, розкрити складність і суперечності історичного процесу розвитку знань про суспільство, державу і право, а також поступового пізнання людською думкою сутності суспільно-політичних інститутів, дати критичний аналіз реакційних доктрин і теорій, показати їх якісну відмінність від прогресивних надбань людства.

Студенти повинні знати:

  • політичні вчення Стародавнього Сходу;

  • політичні вчення Античності і Середньовіччя;

  • західноєвропейські політичні вчення Нового часу (Англія, Голландія, Франція);

  • політичні вчення в Росії періоду абсолютизму;

  • політичні вчення в Німеччині наприкінці XVIII-XIX ст.;

  • політичні теорії «третього світу» XX ст.;

  • політичні теорії в Європі та Америці XX – початку XXI ст.

Студенти повинні вміти:

  • розрізняти ліберальну, консервативну, неоконсервативну, соціалістичну і комуністичну традиції в політичній думці;

  • брати участь в якості експертів в політичних дискусіях, передвиборчих кампаніях, науково-практичних конференціях;

  • орієнтуватися в тенденціях розвитку сучасної політичної думки.

Змістові модулі

Предмет історії зарубіжних політичних вчень. Місце даного курсу в системі суспільно-політичних наук. Взаємозв'язок історії зарубіжних політичних вчень з іншими галузями гуманітарних дисциплін і сучасними теоріями політики. Соціально-економічна обумовленість виникнення, зміни, розвитку зарубіжних політичних вчень. Поняття політики. Співвідношення загальнолюдського і класового в історії політичної думки. Причини і наслідки плюралізму вчень, напрямків, шкіл у політичній ідеології. Визначення предмета. Методи історії зарубіжних політичних вчень. Співвідношення об'єктивного і суб' єктивного в історії зарубіжних політичних вчень. Періодизація і структура курсу. Наука історії політичних вчень у сучасних ідеологічних дискусіях та її значення. Література з курсу. Поява перших східних держав як підґрунтя появи перших політичних теорій, вчень. Загальні особливості політичного устрою східних деспотій. Політична думка Стародавнього Єгипту та Вавілону. «Повчання Птахотепа». Теоретична спроба обґрунтування й апологетики єдиної влади фараона. Насильство і страх як основні принципи реалізації влади. Засади керівництва в «Повчанні Геракліопольського царя своєму синові». Знання, доброта, мудрість і справедливість як необхідні умови для реалізації влади правителя. «Реформи Урукагіні», записи царя м. Лагаш. Ідеологічне обґрунтування зміцнення влади рабовласників. Закони Хаммурапі. Співвідношення між світською владою і владою богів. Неприпустимість опору владі. Політична думка у Стародавній Індії. Джерела політичної думки Стародавньої Індії – Веди, Брахмани, Упанішади, Книга Ману, Махабхарата, Рамаяна. Зміст політичного ідеалу брахманізму. Трактат Каутільї «Артхашастра» («Настанова про користь») як енциклопедія політичного мистецтва. Політичні ідеї буддизму. «Типитака» – кодекс буддійського канону. Поєднання в історії індійського суспільно-політичного мислення брахманізму, буддизму та ряду інших вірувань в індуїзм. Політична думка у Стародавньому Китаї. Етико-політичні ідеї Конфуція. Принципи гуманності та ритуалу. Соціально-політичні ідеї Мо-Цзи. Політичний зміст даосизму (вчення Лао-цзи). Вчення легістів про техніку відправлення влади (школа Шан Ян). Загальна характеристика суспільно-політичної ідеології у Стародавній Греції. Політичні вчення раннього періоду (ІХ-VІ ст. до н. е.). Творчість Гомера, Гесіода, Солона, Піфагора та Геракліта. Період розквіту давньогрецької політичної думки (V-ІV ст. до н. е.). Демокрит про державу і право. Політичні ідеї софістів (старших – Протагор, Горгій, Гіппій, Антіфон; молодших –Тразімах, Каллікл, Лікофрон, Алкідам). Політичні ідеї Сократа. Сократ про право і законність. Вчення Платона про суспільство, державу і право. Його філософська основа. Проекти ідеальної держави у діалогах «Держава» і «Закони». Класифікація форм державного правління і причини їх замін. Вчення Аристотеля про суспільство, політику, державу і право. Філософська основа його вчення. Критерії та класифікація за Аристотелем форм держави. Вплив Аристотеля на подальший розвиток політичної ідеології. Вчення Епікура про свободу, державу і право. Політична ідеологія стоїцизму (Зенон, Хризіпп). Вчення Полібія про класифікацію форм держави та їх кругообіг. Загальна характеристика основних напрямків політичної думки у Стародавньому Римі. Марк Цицерон про державу і владу. Суть та особливості політичних поглядів Луція Сенеки та Марка Аврелія Антонія. Початки та розвиток політичних засад християнської доктрини. Аврелій Августин про владу і державу. Праця «Про град Божий». Головні напрямки розвитку політичної думки в Середньовіччі. Політичні погляди Аніція Манлія Северина Боеція. Характерні риси розвитку західноєвропейських держав. Взаємовідносини влади церковної та світської. Головні джерела політичної думки – Саксонська правда, Салічна правда, Капітулярії Карла Великого. Політичний розвиток середньовічної Англії. «Велика Хартія Вольностей». Основні теократичні політичні теорії – папоцезаристична, дуалістична, цезаристична. Занепад теократичного світогляду і зародження раціоналістичного. Тома Аквінський: погляди на державу. Загальна характеристика праць «Сума теології» та «Панування владик». Теорія універсальної монархії Данте («Божественна комедія»). Марсилій Падуанський про державу і закон. Робота «Захисник миру». Влада духовна і світська, законодавча і виконавча. Народ як джерело державної влади. Загальна характеристика політичних вчень у країнах Арабського Сходу, Середньої Азії та Закавказзя. Релігійно-політична доктрина ісламу. Ідеї основних напрямків і сект ісламу. Суніти, шиїти, хариджити та ісмаїліти. Теоретична спадщина Ібн-Рушда. Ідеологія селянства – маздакізм. Політико-правові погляди Аль-Фарабі. Політико-правові погляди Нізамі. Утопічний проект ідеальної держави. Ідеї єдності східнослов’янських народів у літописах і пам’ятках часів феодальної роздробленості Київської Русі. Політична концепція Філофея «Москва–третій Рим». Політичні ідеї «нестяжателів» (Ніл Сорський, Максим Грек) і «іосифлян» (Йосиф Волоцький). Обґрунтування необмеженого самодержавства І.С. Пересвєтовим. Основний зміст політичної полеміки Андрія Курбського та Івана Грозного. Концепція «освіченої монархії» (А.Л. Ордін-Нащокін, Симеон Полоцький). Обґрунтування «освіченого абсолютизму» у працях Ю. Крижанича, Ф. Прокоповича, В. М. Татищева і І. Т. Посошкова. Загальна характеристика політичної ідеології доби Відродження та Реформації. Християнські гуманістичні концепції політики, права та соціального управління. Л. Альберті, М. Фійно, Е. Ротердамський. Вчення Нікколо Макіавеллі про політику як науку. Н. Макіавеллі про походження, сутність і форми держави, про завдання і засоби політики. Політичний ідеал Н. Макіавеллі. Поняття макіавеллізму. Критика макіавеллівської доктрини в політичному трактаті Інокентія Жантіє «Анти-Макіавеллі». Політичні ідеї Реформації: основні напрямки. Політичні ідеї Мартіна Лютера, Томаса Мюнцера, Жана Кальвіна. Жан Боден про суверенітет державної влади і форми держави. Політична ідеологія утопічного соціалізму. Ідеальний суспільний і державний лад в «Утопії» Томаса Мора і «Місті Сонця» Томазо Кампанелли. Політичні вчення в Голландії в ХVІІ ст. Політичне вчення Гуго де Гроота Гроція. Г. Гроцій про походження держави, суверенітет державної влади та її носіїв. Принципи міжнародних відносин. Особливості вчення Баруха (Бенедикта) Спінози про невідчуджувані права громадян у межах дії державної влади. Ставлення до форм держави. Основні напрямки політичної думки за часів англійської революції ХVІІ ст. Політичне вчення Томаса Гоббса. Праця «Левіафан». Погляди на сутність, завдання і форми держави, на державний суверенітет. Т. Гоббс про співвідношення особи і держави. Політичний ідеал Т. Гоббса. Критика вчення Томаса Гоббса англійським богословом Річардом Кумберландом. Обґрунтування класового компромісу в Англії в політичному вченні Джона Локка. Дж. Локк про невіддільні права людини і межі дії державної влади. Ідея розподілу влад. Загальна характеристика політичної ідеології епохи Просвітництва, її еволюція. Політичні ідеї німецьких, італійських та англійських мислителів (Самуїл Пуфендорф, Христіан Томазій, Христіан Вольф, Джамбаттіста Віко, Девід Юм). Основні напрямки політичної ідеології у Франції. Політичні погляди Франсуа-Мари Вольтера. Вчення про державу Шарля Луї Монтеск'є. Політичні ідеї французьких матеріалістів (Дені Дідро, Поль-Анрі Гольбах, Клод-Адріан Гельвецій). Політичне вчення Жана-Жака Руссо. Теорія договірного походження держави. Обґрунтування ідеї народного суверенітету. Політичні вчення утопічного соціалізму (Жан Мельє, Мореллі, Габріель Боно де Маблі). Радикалізація політичних ідей доби Великої французької революції. Політична ідеологія якобінців. Максиміліан Робесп'єр про революційний і конституційний уряд. Обґрунтування революційної диктатури і революційної законності. Жан Поль Марат. Уявлення про політичну справедливість і шляхи її досягнення. Терор і революційні перетворення. Політичні ідеї в Деклараціях прав людини і громадянина 1789 і 1793 рр. Гракх Бабеф. Еволюція суспільно-політичних поглядів. Програма «змови в ім’я рівності». Завдання і методи революційної диктатури. Свобода громадянина і революційна влада. Розуміння демократії. Принципи організації виробництва і розподілу. «Істинна» рівність. Місце бабувізму в історії політичних рухів. Ліберально-демократичні ідеї. Жан-Антуан Кондорсе. Концепція природи людини і природних прав. Справедливість. Закони суспільства. Характеристика форм правління. Ідея представницької демократії. Уільям Годвін. Концепція природи людини. Індивідуальна свобода і суспільний порядок. Моральні установлення і принципи організації та розподілу праці. Іоганн Георг Форстер. Вплив Великої французької революції на розвиток поглядів Форстера. Поняття «свобода», «справедливість». Релігія і права індивіда. Власність і демократія. Політичні ідеї консервативної спрямованості. Едмунд Берк. Походження і основи громадянського суспільства. Права і свободи індивіда. Держава як продукт історичного партнерства. Народ і політична влада, мета і принципи правління. Природний прогрес і революція. Жозеф-Марі де Местр. Критика Великої французької революції. Держава та конституції, походження, сутність та визначення. Абсолютна монархія як найбільш вдала з форм правління. Політичні погляди Карла Людвіга Геллера. Загальна характеристика основних напрямків північно-американської політичної думки. Політичні погляди «федералістів». Александер Гамільтон, Джон Адамс, Джеймс Медісон. Політична характеристика Конституції США. Особливості американського консерватизму (збірник «Федераліст»). Політичні ідеї радикальних демократів. Бенджамін Франклін. Право народу на самовизначення та переукладення суспільного договору. План конфедерації штатів. Томас Пейн. Особливості теорії природного права. Ставлення до рабства, революції. Томас Джефферсон. Ставлення до рабства. Обґрунтування правомірності народної революції. Декларація незалежності. Загальна характеристика основних напрямків політичної ідеології цього періоду. Політико-правові погляди Вільгельма фон Гумбольдта. Індивід і держава. Праця «Спроба встановлення меж діяльності держави». Етико-правова концепція політики Іммануїла Канта. Зв'язок політичного і правового вчення з етикою. Право і держава. Мораль суспільства і моральність політики. Причини походження та основні функції держави. Розподіл влади і класифікація форм держави. Суспільно-політичний ідеал і проект вічного миру. Теоретична концепція «замкненої торгової держави» Йогана-Готліба Фіхте. Ідея відсутності уряду в майбутньому удосконаленому суспільстві. Право, держава і громадянське суспільство у вченні Георга-Вільгельма-Фрідріха Гегеля. Розумні основи держави і права, їх дійсність. Поняття права і держави. Співвідношення громадянського суспільства і держави. Концепція розподілу і органічної єдності властей. Конституційна монархія. Міжнародне право, війна і мир, природний стан у сфері міжнародних відносин. Трактування сутності політики, держави та влади Фрідріхом-Вільгельмом-Йозефом Шеллінгом. Загальна характеристика основних напрямків політичної ідеології. Основні риси політичної ідеології лібералізму першої половини ХІХ ст. Політична концепція Бенжамена Костана (Франція). Держава і свобода особи. Незалежність приватного життя від політичної влади. Розподіл рівновага в системі влад. Особливе місце королівської влади. Політичні аксіоми Алексіса де Токвіля (Франція). Політичне вчення Ієремії Бентама (Англія). Утилітаризм І. Бентама. Критика теорії природного права і договірного походження держави. І. Бентам про форми держави і представницьку демократію. Державно-правова теорія утилітаризму Джона-Стюарта Мілля. Політико-правова теорія Огюста Конта (Франція). Методологічні основи позитивізму. Три історичних типи світогляду і еволюція держави і права. Ідея суспільної солідарності як засобу запобігання революціям. Юридичний позитивізм. Джон Остін (Англія), Карл Бергбом і Пауль Лабанд (Німеччина), Адемар Есмен (Франція). Заперечення пізнання сутності держави і права. Співвідношення держави і права. Ідея правової держави. «Лівий консерватизм» Лоренца фон Штейна (Німеччина). Співвідношення держави і суспільства. Цілеспрямована еволюція держави як запобіжний засіб революційного розкладу суспільства. «Надкласова» конституційна монархія в системі розподілу властей. Політичні погляди представників утопічного соціалізму. Політико-правове вчення Клода-Анрі де Рувруа Сен-Сімона (Франція). Концепція стадій розвитку суспільства та еволюції держави. Проект і принципи промислової системи суспільства. Політичні погляди Шарля Фур’є (Франція). Критика капіталістичного ладу, буржуазної держави і права. Соціально-політичний розвиток суспільства. Фаланга як форма організації нового суспільства. Політичні погляди Роберта Оуена (Англія). Утопічний план політико-правової перебудови планети. «Робітничий комунізм» Вільгельма Вейтлінга (Німеччина). Загальна характеристика політичної ідеології другої половини ХІХ– початку ХХ ст. Соціологічний позитивізм. Рудольф фон Ієрінг (Німеччина), Герберт Спенсер (Англія), Людвіг Гумплович (Австрія). Вчення Рудольфа Ієрінга про державу і право. Право як юридично захищений інтерес. Ідея Р. Ієрінга про боротьбу за право соціальних сил і про право як нестійкий компроміс у боротьбі інтересів. Взаємозумовленість держави і права. Політико-правове вчення Герберта Спенсера. Органічна теорія держави. Диференціація і спеціалізація функцій і органів держави в процесі її еволюції. Типи держави: примітивний (військовий) і вищий (індустріальний). Теорія насильства Людвіга Гумпловича. Походження держави і права. Еволюція форм державної влади і особливості «сучасної культурної держави». Дуалістична теорія держави Георга Еллінека. Соціологічний і юридичний методи пізнання держави. Концепція самообмеження, зв'язку держави із законодавством і міжнародним правом. Націоналізм, расизм і геополітика в політико-правових вченнях Жозефа-Артюра де Гобіно, Хьюстона (Хаустона) Стюарта Чемберлена, Людвіга Вольтмана, Фрідріха Ратцеля. Вчення Фрідріха Ніцше про державу і право. Концепція волі до влади. Держава як засіб культурної та соціальної еволюції. Держава і особа. Держава та історична перспектива. Погляди Ф. Ніцше на війну і мир, на революцію як загрозу культурі. Марксизм як політичне вчення. Історичні особливості формування теорії марксизму. К. Маркс і Ф. Енгельс про історичний розвиток класового суспільства і держави. Питання держави у працях «Німецька ідеологія» і «Маніфест Комуністичної партії». Марксизм про історичну роль соціалістичної держави та про умови її відмирання. Ф. Енгельс про форми походження держави та її основні ознаки. Питання про вплив державної надбудови на економічний базис. Соціал-демократична спрямованість політичної думки. Соціально-політичне вчення Фердинанда Лассаля. Специфіка трактування соціальної структури суспільства та панівного принципу суспільства. Ідеї про приватну власність і політичну владу. Шляхи переходу до нового суспільного ладу та його характерні риси. Соціально-політична теорія Едуарда Бернштейна. Соціальний прогрес. Соціалістичний світогляд, ідеали кооперативного соціалізму та шляхи його досягнення. Політична доктрина Карла Каутського. Ідеї «органічної» солідарності класів і соціальних груп у працях Еміля Дюркгейма і Леона Буржуа. Основні напрямки політичної думки та їх розвиток. Політична програма дворянства. Особливості ідеологічного обґрунтування самодержавства і кріпосного ладу в «Наказі» Катерини ІІ. Модель обмеженої монархії М.М. Щербатова. Вчення С.Ю. Десницького про державу і право. С. Десницький про природне право, походження, розвиток держави і права, організацію державної влади. Дворянський лібералізм першої половини ХІХ ст. Проекти державних перебудов М.М. Сперанського. Формування і розвиток революційної політичної ідеології в Росії. Політичні та правові ідеї О.М. Радищева. Політичні ідеї декабристів. Проект перебудови державного і суспільного ладу в Росії в «Руській Правді» П.І. Пестеля. П. Пестель про унітарний устрій держави і республіканську форму правління. Конституційний проект М.М.Муравйова. Ідея федеративної конституційної монархії. Ідеї загальнослов’янської федерації членів спілки «Об’єднані слов’яни». Політичні ідеї слов'янофілів (О.С. Хом'яков, І.В. Кіреєвський та ін.) і західників (К. Д. Кавелін та ін.). Загальна характеристика політичної ідеології в Росії другої половини ХІХ– початку ХХ ст. Російське народництво як різновид утопічного соціалізму. О.І. Герцен про особливості шляхів розвитку соціалізму в Росії. Революційне народництво. Політичні ідеї В.Г. Бєлінського. Проблеми походження та сутності держави у вченні М.Г. Чернишевського. П.М. Ткачов про роль революційної організації. Політична концепція П.Л. Лаврова. Політичні ідеї анархізму в Росії. М.О. Бакунін про походження, сутність і форми держави. Критика феодальних і капіталістичних держав і заперечення держави. Ідея Сполучених Штатів Європи і всесвітньої федерації. Анархо-комунізм П.О. Кропоткіна. Цикли розвитку цивілізацій і держави. Біосоціологічна концепція суспільства і держави. Поширення ідей марксизму в Росії в останній чверті ХІХ – на початку ХХ ст. Г.В. Плеханов про політику, державу, революцію. Ленінізм – російський варіант марксизму. Вчення В.І. Леніна про історичний розвиток держави. Ідея революційно-демократичної диктатури пролетаріату і селянства. Питання про співвідношення понять диктатури і демократії. Погляди на федерацію і майбутню долю держави. Політичні ідеї російських мислителів кінця ХІХ– початку ХХ ст. Ліберально-консервативні ідеї Б.М. Чичеріна. Концепція держави. Ідеї правової держави та громадянського суспільства. Консервативний політичний романтизм М.Я. Данилевського. Радикальний консерватизм К.М. Леонтьєва. М.Я. Данилевський та К.М. Леонтьєв про месіанське призначення російської нації. Концепція вселенської теократії В.С. Соловйова. Російська ідея в творчості М.О. Бердяєва. М. Бердяєв про витоки і смисл російського комунізму. Політико-правові погляди П.І. Новгородцева. Національно-політичні ідеї І.О. Ільїна. Загальна характеристика основних напрямків політичної думки ХХ ст. Політичні теорії держави. Теорія конвергенції (Збігнев Бжезинський, Раймон Арон, Джон Гелбрейт, Питирим Сорокін та ін.). Теорія «плюралістичної демократії» (Ральф Дарендорф, Моріс Дюверже, Гарольд Ласкі та ін.). Теорія еліт італійських політологів Вільфредо Парето і Гаетано Моски. Технократичні концепції. «Революція менеджерів» Дж. Бернхема. Концепція влади і бюрократії (Макс Вебер, Мойсей Острогорський, Роберт Міхельс, Артур Бентлі та ін.). Політико-правова ідеологія фашизму та неофашизму. Теорія історичного процесу як боротьби націй і рас за існування і самозбереження. «Національний соціалізм» і державний контроль за працею і капіталом. Ідея «правової держави» націонал-соціалістів. Тоталітарна модель політичної системи. Політичні ідеї лівого революціонаризму. Франкфуртська школа. Політичні ідеї «нових лівих» 1960-1970 рр. (Герберт Маркузе, Жан-Поль Сартр, Чарльз Райт Міллс та ін.). Політичні ідеї соціал-демократичного руху. Соціалістичний інтернаціонал (1951 р.). Ідея «демократичного», «гуманного» соціалізму, «народного капіталізму» (Гарольд Ласкі, Джон Стречі, Карл Реннер, Бруно Піттерман та ін.). Загальна характеристика політичної ідеології національно-визвольного руху. Політичні ідеї національно-визвольного руху в Китаї. Три великих принципи Сунь Ятсена. Принципи нації, народовладдя і народного благоденства. Політичні ідеї національно-визвольного руху в Індії. Політичне вчення Махатми Ганді. Вимоги національної незалежності. Методи політичної боротьби у вигляді ідеологічного протесту «не співробітництва» і «громадянської непокори». Політичні ідеї національно-визвольного руху в Азії, Африці та Латинській Америці. Ідеї панарабізму і «арабського соціалізму» в теорії Муаммара Каддафі. Ідеї панісламізму. Ідеї «африканського соціалізму» Леопольда Седара Сенгора (Сенегал). Роль держави в розвитку і гармонізації суспільства. Гамаль Абдель Насер про «демократичне, соціалістичне, кооперативне суспільство». Ідеї антиколоніалізму і «африканського соціалізму» Кваме Нкруме (Республіка Гана). Політичні ідеї національно-визвольного руху в Латинській Америці.
Засоби діагностики навчальних досягнень студентів: усне та письмове опитування, виконання контрольних модульних робіт, тестування, співбесіда, виконання самостійної роботи, курсового проекту.

Кредитно-трансферна система дає можливість враховувати ефективність роботи кожного студента під час аудиторних занять і в процесі передбаченого програмами самостійного вивчення окремих тем курсу, участь у науково-дослідній роботі. Модульний контроль проводиться за наслідками вивчення певного блоку навчального матеріалу у визначених викладачем формах виконання контрольних завдань для перевірки знань студентів з передбаченої модульним контролем частини програмного матеріалу.

Самостійна робота студентів передбачає самостійне опрацювання тих тем навчального курсу, які згідно із робочими програмами за конкретним фахом виносяться на самостійне вивчення.
5. Конспекти лекцій
ТЕМА 1

ІСТОРІЯ ЗАРУБІЖНИХ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

ЯК СКЛАДОВА НАУКИ ПРО ПОЛІТИКУ

(для самостійного опрацювання)


План.

  1. Історія політико-правових вчень у системі політологічних дисциплін.

  2. Поняття і структура політико-правових доктрин.

  3. Періодизація історії політико-правових вчень.

  4. Зміст і критерії оцінки політико-правових доктрин.


1. Історія політико-правових вчень у системі політологічних дисциплін.

Історія політичних і правових вчень відноситься до числа історико-теоретичних дисциплін. Завдання цієї дисципліни – познайомитись із змістом і історією найбільш значних і впливових теоретичних концепцій держави і права минулих епох.

В даний час в нашій країні різко зростає значення історії політичних вчень:


  • як школи альтернативного мислення, що дає можливість зіставляти різні теорії, напрямки політичної і правової думки з урахуванням довговікової дискусії про ці проблеми.

  • особливість нашого часу – становлення ідеологічного плюралізму. Змагання ідейних течій, обмін аргументами, проблемами дають можливість зжити вузькість і одномірність ідеологічно деформованої свідомості, багато років орієнтованої на пануючий офіційний світогляд.


2. Поняття і структура політико-правових доктрин.

Предметом історії політико-правових вчень є теоретично оформлені в доктрину (вчення) погляди на державу, право, політику.
Політико-правова доктрина включає три компоненти:

  • логіко-теоретичну, філософську чи іншу (релігійну і т.д.) основу (методологічний стрижень вчення);

  • виражені у вигляді понятійно-категоріального апарату змістовні вирішення питань про сутність держави і права, закономірності їх розвитку, про соціальне призначення і принципи устрою держави, про основні принципи права, його співвідношення з державою, особистістю, суспільством і ін ;

  • програмні положення – оцінки існуючої держави і права, політичні цілі і завдання.

1). Логіко-теоретична основа політико-правової доктрини пов'язана з іншими формами суспільної свідомості, із світоглядом епохи.

Політичні вчення Стародавнього світу спиралися переважно на релігійні (в державах Стародавнього Сходу) та на філософські (Стародавня Греція та Стародавній Рим) обгрунтування.

Світогляд Середніх віків був релігійним, теологічним. Методом мислення Нового часу став раціоналізм. Нездатність чистого раціоналізму пізнати і пояснити ряд явищ суспільно-політичного розвитку підготувала грунт для виникнення і розвитку соціології, політології та інших суспільних наук.

2). Змістом політико-правової доктрини є її понятійно-категоріальний апарат, теоретичне вирішення загальних проблем держави і права, завершена система поглядів, заснована на категоріях, що мають опорний, ключовий характер саме в даній доктрині.

До традиційного кола питань, вирішення яких утворює зміст політико-правового вчення, належать питання: про походження держави і права, про іх зв'язок із суспільством, з особистістю, про устрій держави, її завдання, методи політичної діяльності, зв'язок держави і права тощо. У предмет історії політичних вчень включаються тільки вчення, що містять вирішення загальних проблем теорії держави і права.



3). Програмні положення (оцінки держави і права, цілі і завдання політичної діяльності та боротьби), притаманні кожній політико-правовій доктрині, надають їй соціально значимий характер.

У програмних положеннях виражений ідеологічний характер доктрини; через них політико-правове вчення пов'язане з політичною практикою. Програмна частина вчення безпосередньо виражає інтереси і ідеали певних класів, станів, інших соціальних груп, їх ставлення до держави і права.

З трьох компонентів політико-правової доктрини саме програма є цементуючим началом, що зв'язує воєдино її елементи. Чому? Оформлення політичних і правових поглядів, суджень, оцінок в цілісну систему відбувається на основі ідеалів, об'єднуючих членів суспільства в групи, які прагнуть зробити вплив на державу, політику.
3. Періодизація історії політико-правових вчень.

У навчальній і науковій літературі існує кілька періодизацій історії політичних вчень. Пануючий тривалий час «формаційний підхід» до періодизації не дав цілосної картини історії політичних вчень, штучно роз'єднаних за загально-економічними формаціями (рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична).



Цивілізаційний підхід по суті визначає лише послідовність виникнення та існування різних доктрин (Стародавній світ, Середні віки, Новий і Новітній час). Відсутність змістовного критерію в обох підходах.

Найбільш переспектівною основою періодизації історії політичниих вчень є соціокультурний підхід, тобто системний розгляд та дослідження соціуму (суспільних відносин, установ, організацій, діяльності, рухів) та культури (соціальне мислення, духовний світ, ціннісно-смислова сфера суспільного життя).

В укрупненому вигляді типологія історії політичних вчень включає три великих епохи, відповідних головним періодам державно–організованого суспільства:

1) політична ідеологія станово-кастового суспільства;

2) політичні і правові доктрини періоду переходу до громадянського суспільства;

3) політико-правова ідеологія громадянського суспільства.



Перший періодвід виникнення права і держави приблизно до XV–XVI ст. Політико-правова ідеологія цього періоду суворо розрізняла "своїх" (громадян даної держави, членів касти чи стану, осіб того ж племені або раси, прихильників визначеної релігії і церкви, співтоваришів по цеху і т. п.) і "чужих". Під народом розумілася лише мала частина суспільства (вільні, що мають громадянство).

Другий період охоплює XVI–XVIII ст. (пізнє Середньовіччя і початок Нового часу). Для історії політичних вчень цей період має винятково важливе значення як епоха грандіозних зрушень (Відродження, Реформація, Просвітництво). Загальна ідея і історичний сенс другого періоду полягали у визнанні та затвердженні загальної рівності людей перед законом.

Третій період розвитку політико-правової ідеології становлення і розвиток громадянського (безстанового, промислового, капіталістичного) суспільства (XIX–XX ст.). Проблематика поповнюється рядом нових тем, породжених складнощами розвитку держави і права громадянського суспільства.
4. Зміст і критерії оцінки політико-правових доктрин.

Реальна історія політичних вчень – це відображення в термінах і поняттях теорії права та держави мінливих історичних умов, інтересів і ідеалів різних класів і соціальних груп.



Політико-правові ідеали виражають інтереси соціальних груп, їх цілі, прагнення і надії, пов'язані з державою, правом, політикою. На основі ідеалів оцінюється існуюча державно-правова реальність і складається уявлення про шляхи та способи її збереження або перетворення.

За співвідношенням ідеалів та історичної дійсності політико-правові вчення діляться на:



- реакційні (що закликають до відновлення колишніх порядків), консервативні (спрямовані на збереження і зміцнення існуючої держави і права);

- прогресивні (що кличуть до змін, позитивна оцінка яких відповідає світогляду дослідника).

Складовою частиною ідеалу є припущення про терміни та способи його досягнення. За цією підставою розрізняються політико-правові вчення:

радикальні (кличуть до швидкої і всесторонньої перебудови держави і права),

помірні (ставлять завдання перебудовувати не все і не відразу),

революційні (насильницьке перетворення існуючого ладу),

реформістські (обгрунтовують необхідність реформ, що проводяться державною владою).

Політико-правова ідеологія (як будь-яка ідеологія) визначається в поняттях соціології (самосвідомість соціальних груп і класів). До політико-правових доктрин застосовується критерій не істинності, а здатності виражати інтереси тієї чи іншої соціальної групи або класу. В даний час найбільш загальним критерієм оцінки програмних частин правових вчень можуть служити принципи і норми міжнародних пактів про права людини. Зростає значення в політико-правових доктринах гуманістичних начал.

В усі історичні епохи існували і існують два протилежних напрямки: увічнити або подолати політичне відчуження людини від держави. Політико-правовій ідеології переважно прогресивних класів і соціальних груп притаманні ідеї підпорядкування держави народу, вимоги забезпечення прав людини, підпорядкування державної влади закону, захисту особи і суспільства від свавілля і беззаконня.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24

Схожі:

Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconН. І. Василькова «31» серпня 2016 р
...
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconН. І. Василькова «28» серпня 2017 р
...
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconН. І. Василькова «31» серпня 2016 р
...
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconІндивідуальні завдання з дисципліни «історія політичних І правових вчень» для заочної форми навчання (1 курс заочного відділення, курс на базі окр «Молодший спеціаліст», курс на базі вищої освіти) спеціальності «Правознавство»
Відповідно до навчального плану підготовки бакалаврів спеціальності «Правознавство» студенти заочної форми навчання виконують індивідуальну...
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconШульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних І правових вчень
Розділ І. Виникнення та розвиток поглядів на державу І право у країнах стародавнього світу
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconІсторія економічних вчень як навчальна дисципліна. Навчально-методичний комплекс з елективного курсу «Історія економічних вчень»

Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconМетодичні рекомендації для самостійної підготовки до занять студентів спеціальності
Модуль історія правових І політичних вчень, як наука І навчальна дисципліна. Політико-правові вчення сходу, античності, середньовіччя...
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconПолітична реклама як невід’ємна складова виборчого процесу
Рівень та характер політичних знань, оцінок та дій громадян, на яких здійснює вплив політична реклама, визначає стан політичної культури...
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconПрограма навчальної дисципліни воєнно-політична історія україни
Метою викладання навчальної дисципліни “Військово-політична історія України” є засвоєння студентами знань з основних питань військово-політичної...
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconЗарубіжна історіографія
Зарубіжна історіографія” для студентів ІV року навчання напряму «Історія», освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр» 020302


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка