Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка)



Сторінка10/24
Дата конвертації04.02.2018
Розмір5.79 Mb.
ТипВитяг
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   24
ТЕМА 11.
ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ В США ДОБИ ПРОСВІТНИЦТВА

ТА БОРОТЬБИ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

План.


  1. Становлення американської політичної думки.

  2. Політичні погляди Б.Франкліна.

  3. Політичні ідеї Т.Пейна.

  4. Політичні погляди Т.Джефферсона.

  5. Державно-правові погляди федералістів (А.Гамільтон, Дж.Медісон, Дж.Джей, Дж.Адамс).


Два періоди становлення американської суспільно-політичної і правової думки:

    • початок XVII – середина XVIII ст. (охоплює й епоху Просвітництва);

    • друга половина XVIII ст. (війна за незалежність, вироблення Конституції та початок її реалізації.

Процес колонізації Північної Америки англійцями. Переселенці (еляни, ремісники, підприємці). Мрія жити на новій землі в узгодженні із заповідями перших християн (чиста совість, власна праця).

Релігійний політико-організаційний конфликт, завезений із метрополії – між англіканською церквою і пуританами – одне з джерел соціального напруження. Протестанти-пуритани (лат., англ. – чистий, істинний) вважали себе істинними реформаторами церкви і вимагали очищення офіційної англіканської церкви від пороків римсько-католицької церкви.

Течії серед пуритан:

помірковані пуритани відстоювали більш широке соціально-політичне призначення церкви, претензії на керівництво общиною і посади (2 розряди віруючих – вибраних для спасіння та інші) – конформісти (англ., погоджуватися, підпорядковуватися). радикали (належність до церкви є визначенням до спасіння, «ступенем очищення»): сепаратисти (лат., відокремлений);

індепенденти; (лат., незалежний; не визнавали єпископів, святість всіх віруючих; уявлення про республіку як загальну турботу про благо всіх і кожного, але без надання особливих прав і привілеїв будь-кому; уявлення про державу як про корпорацію, що обслуговує інтереси суспільства і відповідальна перед волею більшості);

«дисиденти» (виступає проти догматів пануючої церкви, відступник);

конгрегаціоналісти (автономія місцевого церковного приходу, право кожного члена общини на участь в управлінні, незалежність общини від вищого церковного авторитету).

Найбільші гоніння з боку королівської влади і англійської церкви. Еміграція до Америки (з Голандії, Англії) – батьки-пілігрими (22 грудня 1620 р. Плімут, штат Массачусетс, колонія «Нова Англія»). Заключення договорів, мета – об’єднатися у громадянський і політичний організм для досягнення порядку і своїх цілей, створення законів. Мета – заснування колонії в північній частині Віргінії во славу Божу – для поширення християнської віри, слави короля і вітчизни. Текст Згоди – важливе першоджерело американського конституціоналізму.

XVII ст. Догмати пуританської теократії. Здійснення адміністративних функцій чиновниками і священниками. Контроль всіх сфер життя колоністів – виродження в авторитаризм губернатора і олігархію магістратів і священників.

Конфлікт із вільними колоністами-орендарями. Конфлікт принципів пресвітеріанської організації общини і конгрегаціоністської (вільне обрання священників), а також вчення індепендентів про республіку. Політичні ідеї Томаса Хукера (1586-1647) «Огляд церковного статуту» і Роджера Вільямса (1603-1684?). Ідеї релігійної свободи та відділення держави від церкви, народний суверенітет і демократичний республіканізм. Створення влади на підставі згоди підданих і рівності перед законом; державний чиновник є водночас службовець Божий і службовець народний.

США як незалежна держава виникли в результаті визвольної воїни 1775-1783 рр. англійських колоністів проти метрополії. Початок активної боротьби проти колоніального панування Англії відноситься до 60-х рр. XVIII ст. В цей час:


  • питання про відділення від метрополії ще не ставилося;

  • колоністи обмежувалися вимогами представництва колоністів в англійському парламенті і скасування несправедливого оподаткування.

З 70-х рр. вимоги колоністів радикалізуються. і в обгрунтування їх береться природно-правова доктрина. За допомогою апеляції до «природних і невідчужуваних прав і свобод людини» обгрунтовувалася справедливість відділення північноамериканських колоній від британської метрополії.

У цьому дусі витримана Декларація незалежності США, проголошена 4 липня 1776, а також написана за кілька тижнів до цього Декларація прав Вірджинії. Текст Декларації незалежності був створений Томасом Джефферсоном за участю Бенджаміна Франкліна і Джона Адамса.

Найбільш видатними представниками політико-правової ідеології США цього часу були Томас Пейн, Томас Джефферсон і Александер Гамільтон. За спрямованістю своїх політичних поглядів вони належали до різних течій.

Т.Пейн і Т.Джефферсон – найбільш видатні представники демократичних сил, які зробили вирішальний внесок у переможний результат Війни за незалежність. Їх ідеї були особливо близькі широким народним масам і лягли в основу Декларації незалежності 1776 р.

А.Гамільтон висловлював інтереси політично поміркованих кіл – фінансової та торгово-промислової буржуазії, плантаторів. Погляди А.Гамільтона і зробили вирішальний вплив на Конституцію США 1787 р., в якій з ідейного багажу Декларації незалежності залишилися практично тільки ідеї народного суверенітету і свободи.
2. Політичні погляди Бенджаміна Франкліна.

Бенджамін Франклін (1706–1790) – один з видатних діячів Війни за незалежність, найвідоміший серед американських «батьків-засновників». Саме він ще в 1769 р. вперше назвав північноамериканські британські колонії штатами, тобто незалежними державами.

Він взяв активну участь в складанні Декларації незалежності США 1776 р., Статей конфедерації 1781 р., Конституції США 1787 р. Б. Франклін не був прихильником радикальних політичних перетворень, вірив у швидкий прогрес північноамериканського континенту за рахунок зростання населення, території і соціальних досягнень.

Його зусиллями до захисту американського республіканізму було залучено ідейну спадщину античної політико-правової думки (що знайшло своє відображення, зокрема, в греко-римських найменуваннях органів державної влади США).

До Війни за незалежність політичні позиції Франкліна були досить помірними (вплив Локка).

Під час англо-французької війни (1759 р.) він виступав за:



  • представництво колоністів в англійському парламенті;

  • скасування законів, які перешкоджали економічному розвитку колоній;

  • створення федерації колоній з виборними загальними зборами і президентом, який призначається англійським урядом.

Перед Війною за незалежність погляди Франкліна радиклізуються:

  • висуває ідею гомруля – самоврядних колоній, які він в 1769 р. запропонував назвати штатами;

  • закликає до збройної боротьби проти Англії.

Франклін брав участь у складанні проекту «Статі Конфедерації (і Вічного союзу)» (1776 р.), як послідовний прихильник федералізму з широким самоврядуванням членів союзу. Ніяких змістовних характеристик в термін «конфедерація» тоді не вкладалося.

У відношенні сенсу запропонованого союзу і відповідно змісту конституційного акту єдності думок між представниками штатів і між лідерами Конгресу не було. Б.ФранклінД.Адамс) виступав за тісну єдність з сильною єдиною урядовою владою.

Представники південних штатів – за конфедерацію, яка передбачала б скоріше координацію дій між штатами, а не створення єдиної держави. До вересня 1777 р. був вироблений узгоджений проект (не без тиску унітариста Джорджа Вашингтона) і спрямований на схвалення штатів.

Цей договір був ратифікований Конгресом штатів у 1777 р. До листопада 1779 р. його ратифікували законодавчі асамблеї 12 штатів.

Статті набули сили закону після ратифікації їх тринадцятим штатом – штатом Меріленд. 1 березня 1781 р. Другий Континентальний конгрес оголосив про набуття чинності «Статей Конфедерації і Вічного союзу» (11 статей), що стали першою конституцією північноамериканської держави.

Статті Конфедерації передбачали вільний союз штатів і федеральний уряд з вельми обмеженою владою. Федеральний уряд цілком залежав від законодавчих зборів штатів у таких важливих питаннях, як оборона, державні фінанси та торгівля. Такий державний устрій не забезпечував стабільності і сили.

Франклін був переконаним противником рабовласництва, брав активну участь в аболіционістському русі.
3. Політичні ідеї Т.Пейна.

Томас Пейн (1737-1809) належить до числа найбільш радикальних представників демократичної ідеології періоду Війни за незалежність. Пейн у 1774 р. переселився з Англії до Північної Америки, і тому включився у визвольний рух колоній пізніше інших його представників.


  • У 1775 р. у статті «Серйозна думка» він першим поставив питання про відділення колоній від Англії і створення незалежної держави.

  • У памфлеті «Здоровий глузд» (1776 р.)запропонував назву держави, яку повинні утворити колоністи, – «Сполучені Штати Америки».

  • Перебуваючи у Франції під час початку Французької революції, Пейн у 1791 р. публікує роботу «Права людини», в якій захищає демократичні права і свободи, проголошені у Декларації прав людини і громадянина 1789 р.

У 1792 р. Пейн був обраний членом Конвенту, став на сторону жирондистів і з приходом до влади якобінців був засуджений до смертної кари, але зумів врятуватися. Перебуваючи в ув'язненні, Пейн написав памфлет «Вік розуму», що містить раціоналістичну критику Біблії.

  • Як і багато інших представників природно-правової теорії того часу, Пейн розрізняв природні та громадянські права людини.

Перші притаманні людині за природою, «по праву її існування» (право на щастя, свободу совісті, свободу думки).

З утворенням суспільства і держави, які Пейн розрізняв («суспільство створюється нашими потребами, а уряд – нашими пороками ... Перше – це захисник, другий – каратель»), люди передали частину своїх природних прав в «загальний фонд».

Так виникають цивільні права, що належать людині як члену суспільства. Це ті права, які людина не здатна захистити своєю владою. (у т.ч. право власності).

За природою всі люди рівні у своїх правах, а поділ на багатих і бідних є наслідком появи приватної власності.

Одним з перших в Північній Америці Пейн ще в 1775 р. виступив проти рабовласництва і зажадав звільнення рабів.


  • Держава виникає слідом за об'єднанням людей в суспільство, бо об'єднавшись, люди не здатні самі зберігати справедливість у відносинах між собою.

Метою держави є забезпечення природжених прав людини. Поступаючись частиною своїх прав суспільству, людина залишає собі свободу думки, совісті і право робити для свого щастя все, що не шкодить іншому.

Держава створюється людьми за суспільним договором – єдино можливим способом утворення держави. Тому верховна влада в державі повинна належати самому народу. З ідеї народного суверенітету Пейн робить висновок про право народу засновувати або знищувати будь-яку форму правління – про право народу на повстання і революцію.

Ідеями народного суверенітету і права на революцію Пейн обгрунтував допустимість і необхідність відділення колоній від Англії і утворення власної незалежної держави.

Аналізуючи форми держави, Пейн розрізняв "старі" (монархічні) і "нові" (республіканські) форми. В основу цієї класифікації було покладено принципи утворення правління – успадкування влади або виборність влади.

Спадкове правління він називав "несправедливим і недосконалим з усіх систем правління". Не маючи під собою жодної правової основи така влада неминуче стає тиранічною. Абсолютні монархії "є ганьбою для людської природи".

Республіканське правління має грунтуватися на принципі народного представництва і здійснюватися в інтересах суспільства як індивідуальних, так і колективних.

Верховною владою повинен володіти законодавчий орган, що обирається на основі загального виборчого права як реалізації природної рівності людей.

З цих позицій Пейн критикував Конституцію США 1787 р., в період прийняття якої він перебував у Європі:


  • у закріпленні в Конституції системи «стримувань і противаг» він справедливо вбачав вплив теорії поділу влади Монтеск'є, з якою був не згоден;

  • недолік Конституції Пейн бачив і в створенні двопалатного законодавчого органу, який формується на основі цензового виборчого права. Занадто великим (шість років) був, на його думку, термін повноважень сенаторів. Він вважав за краще колегіальне керівництво виконавчою владою, ніж одноосібне (президентське), передбачене Конституцією;

  • заперечував проти наділення президента правом вето, проти незмінюваності суддів, які, як він вважав, повинні переобиратися і бути відповідальними перед народом;

  • стверджував, що кожне покоління повинно саме визначати, що відповідає його інтересам, і тому мати право змінювати Конституцію.

Тож, політичні ідеї Томаса Пейна відзеркалювали революційно-демократичні тенденції у визвольному русі колоністів, інтереси найбільш широких верств населення.

Вони здійснили величезний вплив на хід і результат Війни за незалежність, вплинули на визвольний рух в Латинській Америці проти іспанського колоніального панування. Крім того, пізніше сприяли формуванню політичної ідеології чартистського руху в Англії з його вимогами загального виборчого права та щорічних виборів до парламенту.


4. Політичні погляди Т.Джефферсона.

Томас Джефферсон (1743-1826) згодом державний секретар США (в адміністрації Дж.Вашингтона), віце-президент США, третій Президент США, основний автор Декларації незалежності США, праці «Нотатки про штат Вірджинія» (з історії та державного устрою штату Вірджинія) один з головних ідеологів демократичної форми політико-правового режиму в США.

Політичні погляди Томаса Джефферсона були близькі до політичних поглядів Пейна. Він також сприйняв природно-правову доктрину в її найбільш радикально-демократичному трактуванні.

Звідси близькість його політичних і правових поглядів до ідей Руссо (до початку Війни за незалежність Джефферсон сподівався на мирне вирішення конфлікту з Англією і відчував вплив теорії поділу влади Монтеск'є).

У чому проявилося радикальне і демократичне трактування Джефферсоном природно-правової концепції?



  • уявлення про суспільний договір як основу устрою суспільства, що дає всім його учасникам право конституювати державну владу;

  • звідси логічно випливала ідея народного суверенітету і рівності громадян в політичних, в тому числі виборчих, правах.

  • критикував капіталізм, що вів до розорення і зубожіння широких верств населення. Проте головною причиною цих лих він вважав розвиток великого капіталістичного виробництва і ідеалізував дрібне фермерське господарство;

  • ідеалдемократична республіка вільних і рівноправних фермерів. Утопія.

Джефферсон був основним автором проекту Декларації незалежності – конституційного документа, який обгрунтовував правомірність відділення колоній від Англії і утворення ними самостійної, незалежної держави.

До комітету з підготовки проекту Декларації крім Джефферсона входили Адамс, Франклін, Шерман і Левінгтон, але вони доручили підготувати проект йому.



Декларація незалежності – видатний теоретичний і політичний документ свого часу.:

  • розрив з релігійними уявленнями про державну владу, ще характерними для тієї епохи (згадка про бога-творця зроблено в Декларації мимохідь і нічого не змінює в її змісті);

  • природно-правова аргументація;

  • народний суверенітет;

  • право на революцію;

  • захист свободи особистості і прав громадян.

Для Джефферсона «очевидні такі істини, що всі люди створені рівними, що вони наділені своїм Творцем деякими невід'ємними правами, серед яких життя, свобода і прагнення до щастя». Проголошена в преамбулі Декларації природна рівність людей прямо протиставлялася успадкованим від феодалізму становим привілеям, невід'ємні права – феодальному безправ'ю.

У переліку названих в Декларації незалежності невід'ємних прав немає права власності, що пояснюється впливом Пейна.

Складаючи проект Декларації, Джефферсон враховував, що в міру загострення конфлікту колоністів з Англією їх уявлення про свободу і власність все більше зливалися.

Адже джерелом конфлікту насамперед були посягання Англії на матеріальні інтереси колоністів. Саме ці посягання допомогли колоністам зрозуміти, що вони не вільні.

Колоністи бачили свою свободу в безперешкодному розвитку власності; головним для них була не стільки абстрактно-теоретична свобода від іноземної влади, скільки практична свобода, що забезпечує їх матеріальні інтереси.

Тому свобода як природне і невід'ємне право бачилася колоністам як гарантія свободи власності. Практично свобода в Декларації незалежності включала в себе право вільно користуватися і розпоряджатися своїми матеріальними благами, тобто право на власність (!).



Уряд, писав Джефферсон в Декларації незалежності, створюється людьми для охорони природних прав людини, і влада уряду виникає із згоди народу коритися йому.

Переконливе обгрунтування права на революцію. Послідовно розвиваючи ідею народного суверенітету, Джефферсон робить висновок, що в силу такого походження влади уряду (створюється народом) і такої умови її існування (згода народу) народ має право змінити або знищити існуючу форму правління (існуюче уряд); «обов'язком і правом» людей є повалення уряду, який прагне до деспотизму.

Далі в Декларації незалежності містяться 27 пунктів звинувачення англійського короля в прагненні до деспотизму, що дають підставу проголосити «ім'ям і владою доброго народу колоній наших" відокремлення їх від Англії (повалення уряду, який прагне до деспотизму, – право на революцію) і утворення незалежних Сполучених Штатів.

В складеному Джефферсоном проекті Декларації незалежності було не 27, а 28 пунктів звинувачення англійського короля. Пункт, що не потрапив в остаточний текст Декларації в результаті рішучих заперечень плантаторів південних колоній, засуджував рабство негрів. Джефферсон був переконаний, що рабство суперечить людській природі і природним правам людей.

Джефферсон увійшов в історію політичної думки і в історію Нового часу в цілому як автор Декларації незалежності Сполучених Штатів, що проголосила найбільш передові політико-правові погляди і уявлення.

Критикував Конституцію США 1787 р., що передбачала поділ влади як систему «стримувань і противаг». Аргументи:


  • давала президенту можливість переобиратися необмежену кількість разів і тим самим перетворитися на довічного монарха;

  • великим недоліком Конституції вважав відсутність у ній Білля про права, особливо свобод слова, друку, релігії.

Головним чином, Т.Джефферсон увійшов в історію політичної думки і в історію Нового часу в цілому як автор Декларації незалежності Сполучених Штатів, що проголосила найбільш передові політико-правові погляди і уявлення.
5. Державно-правові погляди федералістів (А.Гамільтон, Дж.Медісон, Дж.Джей, Дж.Адамс).

Федералісти. Лідером федералістів (з 1789 р.), які виступали за сильну централізовану владу федерального уряду США, був обдарований публіцист, оригінальний політичний мислитель, юрист Александер Гамільтон (1757-1804).

До групи федералістів примикає також Джон Адамс (1735-1826), другий Президент США. У памфлеті «Думки про урядову владу» (1776 р., тобто до прийняття Конституції) захищав ідею «стримувань і противаг».

В подальшому він обгрунтував необхідність поділу влади і оформлення системи взаємних стримувань і противаг на конституційному рівні (монографія «На захист конституцій урядової влади в Сполучених Штатах Америки»).

Один з авторів Конституції США Джеймс Медісон (1751-1836), четвертий Президент США переніс на американський грунт філософські ідеї природного права і суспільного договору. Один з авторів «Білля про права» і Конституції 1787 р. (у 90-х рр. перейшов від федералістів до антифедералістів),



Джон Джей (1745-1829) – перший голова Верховного Суду США.

Джон Маршалл (1755-1835), будучи на поч. XIX в. головою Верховного суду США, в ході розгляду у справі «Марбері проти Медісона» обгрунтував концепцію судового конституційного контролю, ввівши суд в конституційну систему поділу влади і стримувань і противаг в США.

Федералісти фактично представляли інтереси великої торгової та промислової буржуазії і плантаторів.



Александер Гамільтон був одним з тих найбільш видних політичних діячів періоду утворення США, чиї теоретичні погляди і практична діяльність зробили вирішальний вплив на зміст Конституції США 1787 р., в розробці якої він брав діяльну участь, будучи членом Конституційного конвенту.

У період безпосередньої підготовки Конституції і після її прийняття в країні розгорілася гостра політична боротьба між федералістами і антифедералістами (республіканцями). Зовні основою розколу на ці політичні угруповання було ставлення до наміченої Конституцією федеральної форми державного устрою США.

Гамільтон належав до числа найбільш впливових лідерів федералістів, які вважали, що федеративний устрій дозволить подолати слабкість конфедеративної організації США, закріпленої «Статтями конфедерації» 1781 р.

Тільки сильна центральна влада, на думку федералістів, здатна:



  • створити міцну авторитетну державу;

  • не допустити розвитку демократичного руху знедолених мас, що набув сили після перемоги у Війні за незалежність.

Федерація, стверджував Гамільтон, буде бар'єром, що перешкоджає внутрішнім розбратам і народним повстанням.

Антифедералісти, які виступали за збереження конфедеративного устрою Сполучених Штатів, висловлювали устремління малозабезпечених і незаможних верств населення – фермерів, дрібних підприємців і торговців, задоволених отриманою свободою у фактично незалежних штатах і побоювалися диктату сильної центральної влади, що нагадував про англійське колоніальне панування.

Політичні позиції Гамільтона визначилися ще в період, що передував Війні за незалежність, коли він виступав за мирне врегулювання конфлікту, компроміс з Англією. Його теоретичні погляди цілком збігалися з цією позицією. Вони склалися під вирішальним впливом теорії поділу влади Монтеск'є, на якого, як відомо, велике враження справив конституційний устрій англійської монархії.

Цей устрій Гамільтон і вважав за необхідне покласти в основу Конституції США. Однак логіка визвольної боротьби колоній змусила Гамільтона визнати можливість республіканського ладу. Утім, обов'язковою умовою цього він вважав створення сильної президентської влади, що мало чим відрізняється від влади конституційного монарха.

Президент, на його думку, повинен:


  • обиратися довічно;

  • володіти широкими повноваженнями, в тому числі можливістю контролювати представницький орган законодавчої влади, який під тиском виборців може прийняти «довільні рішення».

Ця ж ідея містилася в пропозиції Гамільтона зробити членів Верховного суду незалежними і довічними, а міністрів, що призначаються президентом, практично не відповідальними перед парламентом.

Сам парламент мислився їм як двопалатний, створюваний на основі виборчого права з високим майновим цензом. Розподіл людей на багатих і бідних, а відповідно на освічених і неосвічених, здатних і нездатних керувати справами суспільства має, за твердженням Гамільтона, природне походження і є непереборним.



Багатим і, отже, освіченим по самій природі належить право бути представленим у вищих державних органах. Тільки багаті здатні забезпечити стабільність політичного ладу, бо будь-які зміни його не дадуть їм нічого доброго.

Надання ж простому народу можливості брати активну участь у державних справах неминуче призведе до помилок через нерозумність і непостійність мас і тим самим сприятиме слабкості держави.

Не всі ідеї Гамільтона були сприйняті Конституцією США (довічний президент, цензове виборче право, віднесене до компетенції штатів). Але як загальна спрямованість, так і велика частина конкретних пропозицій Гамільтона були прийняті Конституційним конвентом.

У зв'язку з цим слід звернути увагу, що з 55 членів Конституційного конвенту тільки 8 брали участь у прийнятті Декларації незалежності. Тому зрозуміло, що Конвент підтримав Гамільтона, який заперечував навіть проти включення в текст Конституції Білля про права, хоча такі біллі вже містилися в конституціях штатів-засновників США.

(Безпосередньо текст Конституції США, ухваленої в 1787 році (набула чинності 4 березня 1789 року), не містить статей, присвячених правам людини, однак в ній досить вдало прописана конструкція поділу влади, яка необхідна для існування будь-якої демократичної держави.

Батьки-засновники США не забули і про права людини: їм присвячені перші 10 поправок, які були внесені в Конгрес у вересні 1789 році і які після ратифікації необхідним числом штатів (11) вступили в силу 15 грудня 1791 року. Таким чином, перші 10 поправок, що отримали найменування «Білль про права», були прийняті одночасно. Білль про права був значним кроком уперед у забезпеченні прав і свобод людини).

17 вересня 1787 р. текст Конституції було опубліковано. Різка критика з боку противників сильної федеративної влади.

Для роз’яснення Конституції А.Гамільтон, Дж.Медісон, Дж.Джей викладали свої погляди у 4 газетах штату Нью-Йорк (під спільним псевдонімом Публій. За півроку (1877-1878 рр.) вони написали 85 статей (з інтервалом в 1-3 дні). Ці статті увійшли до знаменитого збірника, відомого під назвою «Федераліст». Класика американської політології.

Автори відстоювали ідею сильної центральної федеральної влади і систему її організації в дусі Конституції 1787 р.

Принципи державного управління:

Хоча з моменту прийняття Конституції вона перетерпіла багато змін, основні її принципи зараз ті ж, що і в 1789 р.:

• Три основні гілки влади – виконавча, законодавча і судова – відокремлені одна від одної. Повноваження кожної з них врівноважуються повноваженнями двох інших. Кожна гілка служить в якості стримування щодо потенційних зловживань з боку інших гілок.

• Конституція разом із законами, прийнятими відповідно до її положень та договорами, укладеними президентом і затвердженими Сенатом, стоїть вище всіх інших законів, постанов або юридичних норм.

• Всі люди рівні перед законом і в рівній мірі мають право на захист за законом. Усі штати рівні, і жоден з них не має права на особливе ставлення до себе з боку федерального уряду. У рамках Конституції кожен штат зобов'язаний визнавати і поважати закони інших. Уряди штатів, як і федеральний уряд, повинні бути демократичними за формою, при цьому найвища влада належить народу.

• Народ має право змінити форму державного правління законними способами, які визначаються в самій Конституції.



Висновки.

Американські мислителі не внесли істотно нових положень у західноєвропейську природно-правову доктрину. Але безперечна їхня заслуга в її пропаганді та оригінальному трактуванні деяких положень пристосованих до обстановки Війни за незалежність і наступного конституційного оформлення США (наприклад, виведення з права на революцію права на утворення незалежної держави, республіканське тлумачення теорії поділу влади).

Характер цього трактування визначався тими соціальними, класовими інтересами, які вона відображала. У політичних і правових поглядах Пейна і Джефферсона виявилися демократичні і революційні тенденції у визвольному русі колоністів, які виражали настрої і сподівання простих людей.

У Гамільтона природно-правова доктрина отримала інше тлумачення, як прояв компромісних тенденцій у середовищі вищих верств колоністів у боротьбі з Англією, і найбільш відповідне в питаннях державознавства умовам того (як показала історія, і наступного) часу. Саме тому загальні в принципі теоретичні посилки привели до різних практично-політичних і конкретно-правових висновків.



В області політичній це проявилося в різному ставленні до державного ладу Англії і до теорій Локка і Монтеск'є, що ідеалізували цей лад. Якщо Пейн і Джефферсон не вважали його досконалим, а названі теорії переконливими, то Гамільтон стояв на протилежних позиціях.

У галузі правовій – така ж різниця у ставленні до ідеї природної рівності людей і рівноправності громадян, противником якої був Гамільтон і гарячими прихильниками – Пейн і Джефферсон, що поширювали принцип рівності людей і на негрів-рабів.

Оцінюючи політичні і правові погляди Пейна, Джефферсона та Гамільтона, необхідно мати на увазі і ще одну суттєву обставину: вперше в історії ідеї природно-правової доктрини були конкретизовані в конституційних установленнях, закріплені в конституційних документах.

Так, Декларація незалежності 1776 р., проголошуючи створення США як незалежної держави, закріпила розвинені Пейном і Джефферсоном ідеї народного суверенітету і право народу на революцію. Якщо теорія Локка лише описала державний лад, що утвердився в Англії в результаті буржуазної революції, то сформовані під її впливом (як і під впливом теорії Монтеск'є) погляди Гамільтона послужили теоретичною базою для розробки Конституції США 1787 р., що переконливо довела свою життєздатність.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   24

Схожі:

Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconН. І. Василькова «31» серпня 2016 р
...
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconН. І. Василькова «28» серпня 2017 р
...
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconН. І. Василькова «31» серпня 2016 р
...
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconІндивідуальні завдання з дисципліни «історія політичних І правових вчень» для заочної форми навчання (1 курс заочного відділення, курс на базі окр «Молодший спеціаліст», курс на базі вищої освіти) спеціальності «Правознавство»
Відповідно до навчального плану підготовки бакалаврів спеціальності «Правознавство» студенти заочної форми навчання виконують індивідуальну...
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconШульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних І правових вчень
Розділ І. Виникнення та розвиток поглядів на державу І право у країнах стародавнього світу
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconІсторія економічних вчень як навчальна дисципліна. Навчально-методичний комплекс з елективного курсу «Історія економічних вчень»

Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconМетодичні рекомендації для самостійної підготовки до занять студентів спеціальності
Модуль історія правових І політичних вчень, як наука І навчальна дисципліна. Політико-правові вчення сходу, античності, середньовіччя...
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconПолітична реклама як невід’ємна складова виборчого процесу
Рівень та характер політичних знань, оцінок та дій громадян, на яких здійснює вплив політична реклама, визначає стан політичної культури...
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconПрограма навчальної дисципліни воєнно-політична історія україни
Метою викладання навчальної дисципліни “Військово-політична історія України” є засвоєння студентами знань з основних питань військово-політичної...
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconЗарубіжна історіографія
Зарубіжна історіографія” для студентів ІV року навчання напряму «Історія», освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр» 020302


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка