Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка)



Сторінка12/24
Дата конвертації04.02.2018
Розмір5.79 Mb.
ТипВитяг
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   24
ТЕМА 13.

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ В ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ

У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.

План.



  1. Загальна характеристика лібералізму.

  2. Політичні погляди Бенжамена Констана.

  3. Політичні погляди Ієремії Бентама.

  4. Лібералізм і демократія. Алексіс де Токвіль.

  5. Політичні погляди Джона-Стюарта Мілля.

  6. Позитивізм. Огюст Конт.

  7. Соціалістичні і комуністичні вчення.


1. Загальна характеристика лібералізму.

Французька революція відкрила дорогу розвитку капіталізму у Франції та ряді інших країн континентальної Європи. Відчутно виявляються результати промислового перевороту в Англії. Початковий період становлення громадянського суспільства прийняв форму первісного капіталізму і супроводжувався бурхливими соціально-економічними процесами:



  • масовое розорення дрібних власників і розвиток пролетаріату

  • стрімке збагачення промислової, торгової та фінансової буржуазії

  • відсутність систем соціальної допомоги

  • відсутність масових і впливових організацій робітничого класу (профспілок, партій)

  • економічні кризи і безробіття

  • розрізнені виступи пр-ту придушувалися збройною силою

  • у всіх країнах Західної Європи зберігалися монархії з сильними феодальними пережитками;

  • після створення контррево Священного союзу (1815 р.) вирішального впливу в політиці більшості країн Європи набуває реакційне дворянство.

У цих своєрідних умовах першої половини XIX ст. основним напрямком буржуазної політичної думки стає лібералізм. Лібералізм робив основний упор на захист і обгрунтування "громадянської свободи", що розуміється як свобода приватної ініціатитиви, підприємництва, договорів, свобода слова, совісті, думки і друку.

Держава, відповідно до цієї концепції, повинна лише забезпечувати безпеку особи, приватної власності, охороняти суспільство, не обмежуючи, "громадянської свободи" (оскільки суспільство основане на «громадянській свободі»).

Особливо наполегливо лібералізм відстоював невтручання держави в економічне життя. У буржуазній політекономії того часу це виражалося відомими формулами: "free trade" (вільна торгівля) в Англії; "laissez faire, laissez passer" (надайте свободу дій, не заважайте) у Франції.


2. Політичні погляди Бенжамена Констана.

Франція. Ексцеси за часів Великої французької революції (1789-1799 рр.) (якобінський і термідоріанський терор, корупція Директорії, військовий деспотизм Наполеона I) підвели мислячих людей до усвідомлення значущості гарантій індивідуальної свободи від свавілля держави з будь-якою формою правління.

Саме в цей час формується вчення політичного лібералізму Б.Констана, в рамках якого він прагне обгрунтувати принципи конституційної держави, де свобода індивідів надійно огороджена від свавілля держави.
КОНСТАН ДЕ РЕБЕК, БЕНЖАМЕН (Constant de Rebecque, Benjamin) (1767–1830), франко-швейцарский писатель, философ и политический деятель. Родился в Лозанне (Швейцария) 25 октября 1767. Учился в Германии, Англии и Шотландии, затем в Париже, где благодаря мадам де Сталь началась в 1795 его политическая деятельность.

Поддержал Директорию и Наполеона, после переворота восемнадцатого брюмера стал членом Трибуната (1799–1802), но затем покинул Францию, последовав в ссылку за мадам де Сталь (1803–1814). За границей встречался с Гете и Шиллером, был связан с Шлегелями.

В 1814, после возвращения к власти Бурбонов, вернулся во Францию и написал свой первый памфлет «О духе завоевания и узурпации», а в 1816 – роман «Адольф» сыгравший известную роль в развитии романтизма и современной психологической прозы (в 1951 были изданы также ранее не известные роман Сесиль, а в 1952 – «Интимные тетради»). В 1819 стал членом палаты депутатов и одним из ведущих публицистов. После переворота 1830, в котором сыграл значительную роль, стал председателем Государственного совета.
Бенжамен Анрі Констан де Ребек (1767-1830) народився в Лозанні, куди родини його майбутніх батьків емігрували з Франції з релігійних причин (гугеноти). Отримав домашню освіту. Закінчив Единбурзький університет (Шотландія), в якому сформувалися основи його уявлень про свободу. З 1803 – емігрант.

(Твори – "Про дії терору", "Про політичні реакції", "Про узурпацію", "Принципи політики, придатні для всякого правління", "Про свободу древніх порівняно зі свободою нових народів"," Курс конституційної політики" (1816-1820).

(антинаполеоновский памфлет «О духе завоеваний и об узурпации в их соотношении с европейской цивилизацией» (1814). В 1819 избран в палату депутатов, в 1830 – председатель Государственного совета. «Принципы политики, применимые ко всякому правлению» (1815), «Курс конституционной политики» (1818–19).

У постреволюційну епоху у Франції Констан запропонував інакше, ніж Монтеск'є і Руссо, осмислити феномен индивидуальної свободи і вирішити проблему гарантій цієї свободи.

У своїх роботах "Про узурпацію" і "Про свободу древніх порівняно зі свободою нових народів" Констан виробляє нове поняття свободи, яке вже відповідає запитам сучасного йому індустріального суспільства в XIX ст.

До Констана багато публіцістів орієнтувалися на досвід античності.

Констан не ідеалізує античну політичну свободу:


  • фундаментом античної свободи було рабство;

  • політична свобода жителів античних республік була обумовлена

невеликими розмірами їх територій (здійснення громадянами своїх прав було загальним заняттям, своєрідною розвагою. Люди змагалися один з одним у створенні законів, виступали в ролі суддів, вирішували питання війни і миру);

  • жорстка регламентація державою-полісом (за винятком Афін)

сімейного та релігійного життя греків. (можливість обирати свою віру здалася б в давнину злочином і святотатством).

Констан стверджував, що сучасні народи втратили інтерес до політичної свободи. "Справжня сучасна свобода" повязана відтепер не з політичною свободою, а з особистою свободою – незалежністю від свавілля держави. Політична ж свобода розглядається Констаном лише як гарантія особистої свободи.



Бути вільним – означаючає володіти такими правами:

Це право кожного:

  • підпорядковуватися одним тільки законам;

  • бути захищеним від поганого поводження, арешту, ув’язнення, страти внаслідок сваволі одного або декількох індивідів;

  • висловлювати свою думку, вибирати собі справу і займатися нею; розпоряджатися своєю власністю, навіть зловживаючи нею;

  • не просити дозволу для своїх переміщень і не звітувати ні перед ким в мотивах своїх поступків;

  • об'єднуватися з іншими індивідами або для обговорення своїх інтересів, або для відправлення культу, обраного ним і його однодумцями, або просто для того, щоб заповнити свій час відповідно своїм нахилам і фантазіям;

  • впливати на здійснення правління або шляхом призначення всіх або деяких чиновників, або за допомогою представництва, петицій, запитів, які влада в тій чи іншій мірі примушена враховувати.

(Констан не погоджується із визначенням свободи Монтеск'є: "Свобода – право робити все, що дозволено законом".

На думку Констана, закони можуть містити в собі стільки заборон, що зовсім не буде свободи (приклад – деспотизм Конвенту, котрий був встановлений за допомогою законів).

Констан вважав, що Монтеск'є змішав два поняття: свободу і гарантію цієї свободи. Для Констана, так само як і для Монтеск'є, закон – це гарантія особистої свободи, але, на відміну від Монтеск'є, закон не є абсолютною цінністю.



Закон повинен виходити з легітимного джерела і мати справедливі межі. Тільки таким законом слід підкорятися. Отже, обов'язок індивіда підпорядковуватися закону – це обов'язок відносний.

До числа законів, зміст яких виходить за справедливі межі, Констан відносить закони, які встановлюють зворотну силу, і закони, які суперечать моралі (спонукають громадян доносити один на одного; забороняють "ховати вигнанніків"; роблять громадян відповідальними не за власні дії, залучаючи до відповідальності батьків дітей-дезертирів або батьків дітей-емігрантів). Приклади? («Ні кроку назад!»).



Констан не згоден з Руссо, який ставив турботу про свободу індивіда в обов'язок колективній волі, яка не може помилятися.

Для Констана існує частина людського життя поза повноважень будь-якої державної влади.

"Є те, що не може бути санкціоновано нічим. І якщо будь-яка влада все ж санкціонує це ..., то будь вона хоч усією нацією за вирахуванням одного пригнічуваного нею, влада ця не стане від того менш беззаконною».

Констан вважав, що народ, який може все, небезпечний для індивідуальної свободи так само, як і тиран.

Констан дає своє визначення загального поняття свободи: "Свобода є тільки те, що індивіди мають право робити, і те, чому суспільство не має права завадити".



Гарантіями індивідуальної свободи для Констана виступають обмеження державної влади через її поділ, а також сила громадської думки.

У своєму "Курсі конституційної політики" Констан обгрунтував необхідність створення шести конституціонних влад: королівської, виконавчої, постійної представницької (палата перів), виборної представницької влади (нижня палата), судової, муніципальної.


1. Королівська влада – влада нейтральна та зрівнювальна, здатна вирішувати конфлікти між законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади.

(Відсутність королівської влади для Констана – порок майже всіх існуючих конституцій. "Королівська влада є, в деякому роді, судова влада над іншими владами", - писав Констан.

Королівська влада повинна мати ряд виняткових повноважень: зміщення і призначення міністрів; право абсолютного вето (для забезпечення гідності монарха); розпуск нижньої палати і призначення нових виборів; призначення членів спадкової палати, призначення суддів, право помилування).

2. Виконавча влада здійснюється міністрами, відповідальними перед парламентом. Міністри від свого імені пропонують проекти законів. Судом для міністрів служить палата перів.

3. Постійна представницька влада (палата перів) розглядається Констаном за зразком англійської палати лордів (в цьому схожість Констана з Монтеск'є, ще раніше виступав прихильником створення спадкової палати у Франції).

4. Виборна представницька влада (нижня палата). Формується на основі високого майнового цензу. Діяльність депутатів не оплачується.

"Одна лише власність забезпечує дозвілля; тільки власність робить людину здатною до користування політичними правами", - вважає Констан. (3 і 4 влади – репрезентативна (представницька) влада, по суті, законодавча).

5. Судова влада - це влада, незалежна від інших влад. Цього можна домогтися, по Констану, якщо судді будуть призначатися королем довічно і будуть незмінюваними. Він - прихильник суду присяжних і супротивник створення будь-яких надзвичайних судів.

6. Муніципальна влада. Покликана вирішувати питання місцевого управління (оскільки індивід має свободу сам піклуватися про свої економічні і соціальні інтереси, остільки і громаді, і місту, і департаменту також необхідна повна самостійність у питаннях місцевого бюджету, торгівлі, забезпечення безпеки громадян.)

Концепція поділу влади, запропонована Костаном, знайшла своє відображення в конституціях деяких західних держав (у ст. 71 Конституції Португалії 1826 р. щодо королівської влади).

Констан виробив концепцію анахронізмів у політиці, яка і в даний час не втратила своєї актуальності (деспотизм, завоювання і узурпація державної влади). Він розмежував поняття "деспотизм" і "узурпація".

"Коли узурпатор засуджує на смерть невинного, він наказує його обмовити, щоб наклеп походив на вирок народу. Деспот забороняє дискусії і вимагає лише підпорядкування. Узурпатор наказує блазнівське розслідування в якості передумови до загального схвалення".



Висновки. Тож, Б.Констан осмислив проблему свободи в пореволюційну епоху у Франції, запропонувавши визначення свободи нового типу. Розрізнення особистої свободи і свободи політичної, запропоноване Констаном, лежить в основі сучасних класифікацій прав і свобод людини.
3. Політичні погляди Ієремії Бентама.

В обґрунтуванні положень ліберальної демократії значну роль зіграв англійскій філософ, правознавець і мораліст Ієремія (Джеремі) Бентам (1748-1832), один із основоположників філософії утилітаризму. Наприкінці 18 ст. у звязку із критикою гасел Просвітництва знову розпочався пошук системного пояснення оточуючої реальності, створення цілісної світоглядної системи.


І.Бентам походив з родини заможного юриста. Надзвичайно обдарований (у 4-річному віці знав латинську і грецьку мови). Після навчання в Оксфордському університеті він здобув професію адвоката, але незабаром відмовився від юридичної практики і звернувся до досліджень в області моральної філософії й теоретичної юриспруденції.

Його правові і політичні погляди найбільш повно відображені в таких творах, як "Фрагмент про державне правління" (1776 р.) і "Вступ до принципів моральності та законодавства" (1789 р.).

Світогляд Бентама склався під впливом філософії Д. Юма, К.А. Гельвеція, Дж. Прістлі і інших послідовників теорії користі.

На загальну думку прихильників цього вчення, моральний зміст будь-яких вчинків, і в першу чергу дій уряду, визначається тим, наскільки вони узгоджуються з інтересами інших членів суспільства, тобто здатні приносити людям користь.

Чим ширше коло осіб, інтересам яких відповідає розглянутий вчинок, тим вище його моральна цінність.

Бентам сприйняв від Юма і Гельвеція розуміння моралі як дослідної науки, покликаної вказати людству шлях до досягнення суспільного блага.

Центральний постулат концепції Бентама – принцип корисності (інші моральні принципи – аскетизму і симпатії (або довільності) – протистоять один одному; принцип користі – між ними).

Як у політиці, так і в моралі користь служить єдиним критерієм добра і зла (за Гельвецієм). З попередніх вчень Бентам запозичив і коротку формулу ідеалу суспільного життя – найбільшим добром є «найбільша кількість задоволення», або щастя «найбільшої кількості людей».

В основі поглядів Бентама на право і мораль лежали уявлення про людські вчинки і природу людини.

Аргументація:


  • кожен індивід переслідує у своїй діяльності передусім власні інтереси, прагне збільшити суму задоволень і зменшити страждання (такі незмінні якості природи людини). Епікур. Бентам поширив цей принцип на всі галузі законодавства.

  • надавав пріоритет приватним інтересам, вважаючи, що громадський інтерес являє собою лише сукупність останніх;

  • між приватними і суспільними інтересами можуть виникати колізії, оскільки індивіди не завжди здатні передбачити і точно розрахувати наслідки своїх вчинків, співвіднести особисту вигоду з можливим збитком для інших;

  • доброчинні вчинки людей збільшують суму громадського щастя, а неправильні – зменшують ("моральна арифметика").

Внесок Бентама в розробку теоретичних основ моралі і права:

    • сформулював назву теорії користі – "утилітаризм" (замість традиції).

Своєрідність бентамовскої концепції виявилася головним чином в практико-ідеологічних висновках.

Бентам використовував положення про максимізацію суспільного щастя для обгрунтування ідеалів лібералізма (раніше до подібного роду положенням зверталися головним чином представники демократичного табору в просвітництві та ліворадикальних рухів).



Теорія загальної користі (утилітаризму) в працях Бентама служила фундаментом, на якому вибудовувалася аргументація на захист програмних гасел лібералізму:

  • свобода приватнопідприємницької діяльності;

  • невтручання держави в економічне життя.

Оскільки соціальне благо складається з благополуччя окремих осіб, остільки задоволення інтересів як можна більшого числа індивідів само по собі призведе до загального щастя.

"Чим вільніше розвиваються приватні інтереси, тим в більшій мірі рішення [індивіда] буде відповідати загальному інтересу" (в першу чергу в сфері економіки). Вільна конкуренція.

У відповідності з цим Бентам вирішував питання, що стосуються визначення цілей, завдань і меж діяльності державної влади. Тези:


  • вища мета держави – «досягнення найбільшого щастя для найбільшої кількості людей»;

  • однак уряду не слід намагатися втілювати які-небудь конкретні уявлення про щастя в громадське життя.

  • кожен індивід знає краще, що йому вигідно і корисно;

  • завдання державної влади – гарантувати правопорядок і безпеку громадян;

  • звідси випливає загальне правило управління державою: "Надайте індивідам найбільшу свободу дій в тих випадках, коли вони можуть шкодити лише самим собі ... Використовуйте силу закону для того тільки, щоб перешкодити їм шкодити один одному". Гармонізація індивідуальних інтересів. Рівновага інтересів індивіда і суспільства.

Щастя людини становить досягнення 4 цілей:

  • мати засоби для існування;

  • бути задоволеною;

  • мати рівність (рівенство) з іншими людьми;

  • знаходитися і почувати себе у безпеці.

Б. відстоював демократичні цінності, засуджував монархію та спадкову аристократію. Найбільш корисною вважав республіканську форму правління (при взаємодії, взаємозалежності трьох гілок влади).

На тих же принципах була побудована правова концепція Бентама. Першорядне значення в ній надавалося заходам охоронного та превентивного характеру, невідворотності кримінальних покарань, питанням удосконалення судочинства та пенітенціарних установ.

Під правом Бентам розумів сукупність законів, встановлених суверенною державною владою. З цих позицій він піддав грунтовній критиці вчення про природне право і суспільний договір від консервативних до революційних варіантів цієї доктрини; зокрема критика Декларації незалежності США 1776 р. і французької Декларації прав людини і громадянина 1789 р.). Аргументи:

– тлумачення теоретиками поняття «невідчуждувані права особистості» є абсолютно довільним;

– допускаючи можливість непокори державній владі, вчення про природне право фактично закликає до анархії, служить дестабілізації правопорядку.

Критика Бентамом природно-правових поглядів, а також трактування права як сукупності приписів суверенної влади підготували грунт для виникнення в Англії концепцій юридичного позитивізму.

Доктринам природного права Бентам протиставив ідею проведення законодавчих реформ на основі принципу максимізації суспільної користі. Здійснити подібні реформи Бентам передбачав шляхом повного оновлення та кодифікації (термін, введений Бентамом) законодавства і закликав цілком відмовитися від прецедентного права.

Розглядаючи структуру законодавства, Бентам виходив з того, що у складі права, чинного всередині держави, слід виділити три галузі: кримінальне, цивільне та конституційне право.

Для кожної з цих галузей, на його думку, необхідно скласти окремий кодекс, причому головна роль серед них належить кримінальному кодексу. В останні роки життя він звернувся також до складання кодексу міжнародного права (це ще один термін, вперше спожитий Бентамом).

Філософія утилітарізму вплинула на концепцію Дж. Остіна, основоположників аналітичної юриспруденції, позитивізм Дж. С. Мілля й інші напрямки соціально-політичної думки.
4. Лібералізм і демократія. Алексіс де Токвіль.

Історична обстановка. Класичний лібералізм, який знайшов своє найбільш повне концептуальне закріплення у творчості Бенжамена Констана, категорично дистанціювався від класичного демократизму. Продовження такої ситуації у середині XIX ст. стало практично неможливим у зв’язку з демократизацією США, Англії та інших держав у цей період (залученням до політичного життя широких мас населення). 
(Ендрю Джексон (1767-1845), президент США в 1829-1837 рр. (президент «демократичного перелому»). В політичній свідомості американців символізує першого президента, який не був вихідцем із еліти східного узбережжя (що задавала тон у суспільно-політичному житті), а уособлював собою – особливо в очах його політичних супротивників – неосвічених, неотесаних і нерозважливо сміливих людей із заходу.

Був представником нової щодо тогочасних еліт політичної сили, головно дрібних фермерів Заходу, представників малого та середнього бізнесу, жителів міст. Повністю змінив апарат та структуру федеральної влади, залучивши до політичного життя широкі маси населення). 

В Англії демократизації виборчого права домагалися чартисти, які в 1839, 1842 і 1848 рр. подали до парламенту петицію про видання "Карти Народу" ("Тhe People's Charter"), тобто, по суті, надання виборчого права всім громадянам країни чоловічої статі без будь-яких обмежень. І хоча ця пропозиція була відкинута парламентом, все ж таки вона мала вплив на поступову демократизацію виборчого права, яка, проте, завершилася тільки після І світової війни.

Загальне виборче право (знову ж йдеться про чоловіків, оскільки виборчі права жінкам були надані не раніше, ніж після І світової війни) безперервно існувало у Франції, починаючи з 1848 р., а в Німеччині – від початку створення єдиної держави, тобто з 1867-1871 рр.).
Першим представником лібералізму, який осягнув значення і важливість демократії, був Алексіс де Токвіль (Tocqueville), 1805-1859. Юрист за освітою, з 1827 р. він займав посаду судді. У 1831-1832 рр. перебував у США з метою вивчення американського досвіду організації системи виконання покарань.

Праця "Демократія в Америці", написана після цієї поїздки у 1835-1840 рр., набула широкої популярності і до 1850 р. витримала 13 видань (це водночас емпіричний опис функціонування американської демократії, збірка загальних думок про функціонування держави та осмислення державно-правового минулого європейських країн).

Він брав активну участь у державному та політичному житті, був депутатом парламенту, міністром закордонних справ. У період правління Наполеона ІІІ змушений був емігрувати. У 1856 р. вийшла його книга "Давній устрій (старий порядок) та революція". 

У праці «Демократія в Америці» Токвіль сформулював теорію демократії, виклав погляди на співвідношення рівності і свободи, існування суперечності між ними.



Головна ідея праці – визнання історичної неминучості занепаду аристократії та постійного і неухильного руху у напрямі свободи і демократії.

Він стверджує, що поступовий розвиток рівності є факт провіденційний (наявні всі його головні ознаки: він існує у всьому світі, поступово і з кожним днем дедалі більше виходить з-під влади людини, і всі події, як і всі люди, служать цій рівності).



Розуміючи рівність як демократію, він зазначає: "Незважаючи на всі недоліки, правління демократії все-таки більш, ніж будь-яке інше здатне сприяти процвітанню... суспільства".

Разом з тим Токвіль велику увагу приділяв організації державної влади, що за демократії має особливо велике значення:

– підкреслював важливе значення "системи стримувань та противаг" і теорії розподілу влад, які знайшли закріплення в американській конституції. (на думку А.Т. автори Конституції США чітко розуміли потребу в тому, щоб крім народу існувала певна кількість властей, які, не будучи абсолютно від народу незалежними, користувалися б, однак, у своїй сфері досить значним ступенем свободи – так, щоб, підпорядковуючись напряму, який вказує більшість, вони могли боротися з випадковими бажаннями народу і не погоджуватися на його небезпечні вимоги.

– особливо відзначає незалежність судової влади, яка, спираючись на принцип верховенства конституції перед звичайними законами, захищає основи громадянської та політичної свободи від посягань з боку законодавців.

– устрій держави залежить і від інших факторів.

Демократизм американського суспільного життя і стабільність політичного устрою пояснюються, згідно з Токвілем, демократизмом американських звичаїв (моралі).



Коріння демократизму американських звичаїв – у системі громадського самоврядування, що склалася історично в Новій Англії. І саме у традиції громадського самоврядування містяться корені народного суверенітету й утвердження на практиці принципів свободи. 

– звертає увагу на "тиранію більшості", що існує в США.

Існує вищий закон - "справедливість", яким встановлено "межі права кожного народу" і водночас право кожного індивіда апелювати "від верховної влади народу до верховної влади всього людства".

Токвіль вбачав "тиранічний" прояв американської демократії найперше у пануванні громадської думки (на відміну від своїх попередників, які користувалися поняттям "тиранія більшості" для критики демократичних законів).



Ця думка у зв’язку з прагненням кожного здобути підтримку інших громадян в умовах демократії неминуче стає думкою мас і тому володіє колосальною примусовою силою, яку неможливо порівняти ні з якими законами.

"Масі нема потреби вдаватися до законів, щоб покарати тих, хто думає інакше; їй достатньо висловити своє несхвалення, і почуття гнітючої самотності і безсилля доведе їх до відчаю".

І далі: "Коли люди рівні за своїм становищем, то завжди громадська думка величезною силою тисне на розум кожного індивіда; вона керує ним, охоплює і пригнічує його; це залежить не стільки від політичних законів, скільки від складу самого суспільства".

Тому як би не були врівноважені та розподілені влади в демократичному суспільстві та як би юридично не гарантувалися основні громадянські права і свободи, висловлювати думки, які суперечать думці маси, стає надзвичайно важко.

Отже, звільнившись від тиранії держави, американці створили у суспільстві свою власну тиранію – тиранію одноманітного мислення і поведінки людей, що не терпить інакодумства.

Разом з тим Токвіль відзначив фактори, які пом’якшують "тиранію більшості" в Сполучених Штатах Америки.

Головний фактор – авторитетність юристів (привілейована каста за способом мислення, манерами та смаками; відчувають інстинктивну любов до порядку; неприязнь до дій мас; водночас за інтересами і походженням юристи належать до народу і тому користуються його довірою і обираються на всі, більш або менш значні державні посади).

В результаті, вплив юридичної професії виходить далеко за межі суддівської або адвокатської діяльності. Яке-небудь питання, що виникло, рано чи пізно як правило стає юридичним, внаслідок чого всі сторони змушені вдаватися до ідей та мови, характерних для юридичних процедур, а державні діячі, які також, в основному, є юристами, вносять звичаї та технічні прийоми своєї професії в здійснення суспільних та державних функцій.



Мова права, таким чином, певною мірою стає повсякденною мовою, а юридичне мислення все більше проникає у свідомість мас. У цьому аспекті важлива роль належить суду присяжних, коли народ або певна його частина піднімається до рівня суддів. 

Токвілю характерне протиставлення рівності і свободи. Він вважав, що в демократичних республіках рівність є більшою соціальною цінністю, ніж свобода.



Чому? Потреба у свободі є життєво важлива для небагатьох, а рівність робить щасливим кожного.

Тому, прагнення демократичних суспільств до свободи підпорядковане більш стійкому і масовому прагненню до рівності, задля якої вони, у кінцевому підсумку, ладні відмовитися від свободи.

"Вони хочуть рівності зі свободою, але, якщо це їм недоступне, то хочуть її навіть у рабстві. Вони перенесуть злидні, гноблення, варварство, але не перенесуть аристократії".

Проте водночас рівність породжує індивідуалізм, а це є негативне явище, оскільки він веде до поступової відмови громадян від участі у суспільному житті.

Він підкреслював, що люди в демократичних суспільствах "завжди з великими труднощами відриваються від приватних справ, щоб зайнятися спільними".

Це приводить до появи прагнення передати турботу про загальний інтерес єдиному видимому та постійному його виразнику – державі, яка, в міру послаблення понять про проміжні влади, незмінно асоціюється у свідомості народу з сильною одноособовою центральною владою.

Така одноособова влада, яка стоїть над усіма громадянами, не викликає ні в кого заздрості, оскільки всі стосовно неї перебувають у рівному становищі.

Більше того, на думку вченого, у процесі зростання прагнення до рівності народ все з більшою симпатією ставиться до встановлення одноособової диктатури, до концентрації всіх політичних прав у руках будь-якої сильної особистості.



Деспотизм, який почуває себе впевнено тільки тоді, коли люди роз'єднані, коли соціальні зв'язки між ними послаблені, виявляється, принаймні на словах, прихильником рівності і, використовуючи егалітаристські прагнення мас, утверджується у суспільстві як єдина політична сила.

При цьому тиран, який захопить владу, на думку Токвіля, на певний час забезпечить порядок і навіть зможе задовольнити матеріальні інтереси мас, але, врешті, обов'язково забере у людей головне – свободу.

І важливим здобутком Америки є те, що американці зуміли боротися з індивідуалізмом за допомогою вчення правильно зрозумілого інтересу, а такий інтерес привчив їх до кооперації, спільної діяльності в різних асоціаціях, основою яких завжди була необмежена свобода створення асоціацій, у тому числі і з політичними цілями. 

Небезпека деспотичного переродження демократії особливо велика у тих країнах, де відсутні традиції політичної свободи.

"Коли рівність запроваджується серед народу, який ніколи не знав або вже давно не знає свободи, як це спостерігається на європейському континенті, - писав Токвіль, - то старі національні звички одразу ж і немов би шляхом природного тяжіння поєднуються зі звичками і поглядами, які породжує новий суспільний устрій, при цьому всі влади немов би самі собою прагнуть до центру, зосереджуючись в ньому з дивною швидкістю, і держава одразу ж досягає крайніх меж своєї сили, тоді як приватні особи так само швидко доходять до останньої межі безсилля". 

Важливим у поглядах Токвіля є його ставлення до до проблеми централізації та децентралізації державного устрою.

У праці "Давній устрій та революція" він підкреслював, що централізація є фактор, що паралізує все громадське життя. І тому як у період абсолютизму, так і після революції головною перешкодою для утвердження свободи і демократії була саме централізація, зосередження всіх питань суспільного життя у компетенції центральної влади. 

Висновки. Як прихильник демократії та свободи, мислитель був переконаний, що вони є цінністю самі по собі. Люди, які бачать у свободі виключно засіб досягнення матеріальних благ, ніколи не можуть утримати її надовго.

Згідно з Токвілем, прагнення свободи – це властивість далеко не всіх народів, а тільки тих, які створені для неї, ненавидять, як зло, саму залежність, люблять у свободі не тільки матеріальні блага, які вона їм дає, але бачать в ній самій таке дорогоцінне і необхідне благо, втрачаючи яке нічим не можна втішитись, і володіння яким є найвищою нагородою.

Справжня любов до свободи притаманна небагатьом – це властивість людей особливої, великої душі, які знаходять вищу насолоду, за словами Токвіля, у праві говорити, діяти, дихати без утисків, підпорядковуючись тільки Богові та закону.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   24

Схожі:

Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconН. І. Василькова «31» серпня 2016 р
...
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconН. І. Василькова «28» серпня 2017 р
...
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconН. І. Василькова «31» серпня 2016 р
...
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconІндивідуальні завдання з дисципліни «історія політичних І правових вчень» для заочної форми навчання (1 курс заочного відділення, курс на базі окр «Молодший спеціаліст», курс на базі вищої освіти) спеціальності «Правознавство»
Відповідно до навчального плану підготовки бакалаврів спеціальності «Правознавство» студенти заочної форми навчання виконують індивідуальну...
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconШульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних І правових вчень
Розділ І. Виникнення та розвиток поглядів на державу І право у країнах стародавнього світу
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconІсторія економічних вчень як навчальна дисципліна. Навчально-методичний комплекс з елективного курсу «Історія економічних вчень»

Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconМетодичні рекомендації для самостійної підготовки до занять студентів спеціальності
Модуль історія правових І політичних вчень, як наука І навчальна дисципліна. Політико-правові вчення сходу, античності, середньовіччя...
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconПолітична реклама як невід’ємна складова виборчого процесу
Рівень та характер політичних знань, оцінок та дій громадян, на яких здійснює вплив політична реклама, визначає стан політичної культури...
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconПрограма навчальної дисципліни воєнно-політична історія україни
Метою викладання навчальної дисципліни “Військово-політична історія України” є засвоєння студентами знань з основних питань військово-політичної...
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconЗарубіжна історіографія
Зарубіжна історіографія” для студентів ІV року навчання напряму «Історія», освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр» 020302


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка