Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка)



Сторінка6/24
Дата конвертації04.02.2018
Розмір5.79 Mb.
ТипВитяг
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24

ТЕМА 8

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ В ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ

ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ ТА РЕФОРМАЦІЇ


План.

  1. Загальна характеристика політичної ідеології доби Відродження та Реформації.

  2. Політичне вчення Нікколо Макіавеллі.

  3. Політичні ідеї Реформації: основні напрямки (Мартін Лютер, Томас Мюнцер, Жан Кальвін).

  4. Жан Боден про суверенітет державної влади і форми держави.

  5. Політична ідеологія утопічного соціалізму (Томас Мор, Томазо Кампанелла).


1. Загальна характеристика політичної ідеології доби Відродження та Реформації.

Культура Відродження (Ренесансу), (що зародилася в італійських містах-державах ще в XIV в.), у XVI в. стає загальною для всіх західноєвропейських країн. Це епоха великих духовних, культурних, політичних, релігійних змін у житті Європи. Передумовою і основою Відродження був гуманізм – прагнення ряду вчених, філософів, політиків, діячів мистецтва замінити традиційне для середньовічної схоластики дослідження текстів Біблії, постановлень Соборів і творів отців церкви вивченням людини, її психології та моралі. Антропоцентризм; індивідуалізм.



Гуманізм – різке підвищення інтересу до античної спадщини. Чому? (філософія і наука не були служницями богослов'я, а людська природа не тлумачилася як осереддя зла і гріховності). Реформація – апелювала до первісного християнства. Чому? (не знало ієрархії і складних обрядів католицької церкви).

Культура Відродження – надбання нечисленного шару освічених людей різних країн Європи, пов'язаних спільними науковими, філософськими, естетичними інтересами, які спілкувалися за допомогою латинської мови. Більшість гуманістів негативно ставилася до реформаційних релігійних рухів. Чому? (їх учасники визнавали тільки релігійну форму ідеології і були ворожі деїзму й атеїзму).

Християнські гуманістичні концепції політики, права та соціального управління (Леон Баттіста Альберті (1404-1472). Еразм Ротердамський (бл. 1469-1536). Самостійне вивчення.
2. Політичне вчення Нікколо Макіавеллі.

Одним з перших великих теоретиків і вчених нової епохи став італієць Нікколо ді Бернардо Макіавеллі (1469-1527). Макіавеллі довгий час був посадовою особою Флорентійської республіки (секретар «Ради десяти», відповідав за іноземні й військові справи). Ідеолог буржуазії, середніх і вищих верств торговельно-ремісничих кіл.

Один з видатних основоположників політології як науки:


  • розглядав виникнення держави як вільне людське утворення з метою захисту спільними силами; тобто виводив її природні закони з розуму і досвіду, а не з теології.

  • розбудова і діяльність держави розглядалися як особлива сфера людської діяльності, що має свої закономірності, які повинні бути вивчені і осмислені, а не виведені з Священного писання або сконструйовані умоглядно.

Блискучий письменник доби Відродження. Політичні твори ("Міркування на першу декаду Тіта Лівія", "Государ", "Про військове мистецтво" та ін) та історичні ("Історія Флоренції"). Творами Макіавеллі покладено початок політико-правової ідеології Нового часу. Джерела політичного вчення М.: вивчення діяльності сучасних йому урядів, державного досвіду Античного світу.

Макіавеллі стверджував, що вивчення минулого дає можливість передбачати майбутнє або за прикладом стародавніх визначити засоби і способи дій, що корисні в сьогоденні. Для того, щоб управляти людьми, треба знати причини їх вчинків, їх прагнення та інтереси. Устрій держави та її діяльність повинні грунтуватися на вивченні природи людини, її психології і потягів.



Державу (незалежно від його форми) Макіавеллі розглядав як відношення між урядом і підданими, що спирається на страх чи любов останніх. Держава стабільна, якщо уряд не дає приводу до змов і збурень, якщо страх підданих не переростає в ненависть, а любов – в презирство (мотиви соціальної психології вперше осмислені як важливий факт політики).

Мета держави і основа її міцності – безпека особистості і непорушність прав власності (блага свободи).

  • зазіхати на майно підданих – породжувати ненависть. "Люди швидше забудуть смерть батька, ніж втрату спадщини".

Поділяв держави на 2 види:

    1. старі феодальні спадкоємні князівства, які відживають, але їх досвід є корисним;

    2. «нові князівства» як національні централізовані держави. В них має місце одноосібна диктаторська влада як перехідна форма до республіки, щоб:

      • зміцнити владу буржуазії;

      • завершити обєднання держави;

      • захистити кордони від зовнішньої загрози.

Макіавеллі відтворює ідеї Полібія про виникнення держави і колообіг форм правління і також віддає перевагу змішаній формі. Краща форма – республіка (влада в руках виборного князя, аристократії і представників народу). Розподіл між ними окремих функцій державної влади, взаємодоповнення і взаємоконтроль (розрізняв три функції державної влади: виконавчу, узгоджувальну і контрольну). Компроміс.

Тож особливість вчення Макіавеллі в тому, що змішану республіку він вважав результатом і засобом узгодження прагнень і інтересів соціальних груп, що борються між собою. Не люди для держави, а держава для людей; мета держави – спільна справа. Держава сама по собі мети не має, вона – знаряддя для задоволення природних потреб людей.

Вільна держава має бути засноване на компромісах народу і знаті; суть "змішаної республіки" в тому й полягає, що система державних органів включає аристократичні і демократичні установи, кожна з яких, виражаючи і захищаючи інтереси відповідної частини населення, стримує посягання на ці інтереси іншої його частини.

Водночас на шляху до створення вільної італіійської республіки багато перешкод, що вимагають крайніх заходів з боку абсолютної і надзвичайної влади одноосібного правителя. Прийняття мудрих законів для встановлення справедливих порядків (твір «Князь» («Государ», дослівно «Про принцепса»).

У всіх державах основою влади "служать хороші закони і хороше військо. Хороших законів не буває там, де немає хорошого війська, і навпаки, де є гарне військо, там гарні і закони" (створення армії, що складається тільки з італійців ­– найперша умова створення загальнонаціональної держави.

Важливим засобом політики Макіавеллі вважав релігію – могутній засіб впливу на уми і звичаї людей. Держава повинна використовувати релігію для керівництва підданими. Макіавеллі засуджував католицьку церкву і духовенство, прозорливо передбачав, що католицька релігія "близька до своєї загибелі або до болісних випробувань".

Прогресивне по методологічній основі політичне вчення Макіавеллі. Інша справа – погляди на методи здійснення державної влади, способи і прийоми політичної діяльності.

Мета виправдовує засоби правління князів для захоплення влади буржуазією і зміцнення держави (насилля, підступність, вбивство, обман, зрада). Багато рекомендацій Макіавеллі послужили практичним керівництвом для безпринципних політиків; тому "макіавелілізм" став символом політичної підступності. Маккіавелізм – політика, що нехтує законом і мораллю.

Діяльність держави М. досліджував як таку сферу вияву інтересів, почуттів, настроїв людей, соціальних спільнот і урядів, в якій діють особливі правила, не тотожні нормам моралі, що регулює стосунки між приватними особами.

Вчинки засновників держав, завойовників, узурпаторів престолу, творців законів, політичних діячів взагалі повинні оцінюватися не з точки зору моралі, а за їх результатами, по їхньому відношенню до блага держави. "Розумний правитель не може і не повинен залишатися вірним своїй обіцянці, якщо це шкодить його інтересам і якщо відпали причини, що спонукали його дати обіцянку". (Ідеалом державного діяча для Макіавеллі був герцог Романьї Чезаре Борджіа).

У політиці єдиним критерієм оцінки дій правителя держави є зміцнення влади, розширення меж держави. Для досягнення цієї мети правитель повинен використовувати всі засоби, в тому числі аморальні.

Висновок. Твори Макіавеллі справили величезний вплив на наступний розвиток політико-правової ідеології (висока оцінка Спинозою, Руссо методології Макіавеллі, в особливості раціоналістичне пояснення держави і права, прагнення визначити їх зв'язок з інтересами людей).

"Макіавеллізм" і його оцінка.

Макіавеллізм невіддільний від творів Макіавеллі. Аморальність в політиці – звичайна справа, нормальна і заслуговує пошани і захоплення. Доводи М. про необов'язковість правил моралі для правителів цілком застосовні до відносин між приватними особами, для яких, стверджував Макіавеллі, мораль обов'язкова.

Республіканець Макіавеллі, з щирою повагою писав про народ, але практично нічим не допоміг народним рухам за республіку і демократію; проте його твори виявилися цінним практичним посібником для диктаторів і тиранів (у т.ч. Беніто Муссоліні Ленін, Сталін).
3. Політичні ідеї Реформації: основні напрямки (Мартін Лютер, Томас Мюнцер, Жан Кальвін).

У XVI в. ряд країн Західної та Центральної Європи охопила Реформація (лат. reformatio - перетворення, перебудова) - масовий рух проти католицької церкви. Початок Реформації в Німеччині поклав професор Віттенбергского університету доктор богослов'я Мартін Лютер (1483-1546). Твори: «Про свободу християнина», «До християнського дворянства німецької нації» 1520 р. "Про світську владу" (1523 р.) У процесі дискусії з католицьким духовенством Лютер і його однодумці від первинних надій на поліпшення церкви перейшли до її заперечення в тому вигляді, як вона склалася до XVI в.:



  • заважає спілкуванню з Богом, приписуючи собі роль обов'язкового посередника,

  • підміняє богослужіння ідолопоклонством, засудженим і в Старому, і в Новому завітах.

  • шанування Бога підмінене шануванням церкви, обрядів і поклонінням рукотворним предметам культу.

  • порятунок християнина – в глибокій вірі в Бога. "…людина виправдовується однією вірою". джерело віри - Святе Письмо, "чисте слово Боже" (Лютер переклав Біблію на німецьку мову).

  • якщо б весь світ складався із справжніх християн (тобто з істинно віруючих), то не було б необхідності ні в князях, ні в королях, ні в мечі, ні в законі. Однак злих завжди більше, ніж благочестивих. Тому Бог заснував два правління:

духовне (для істинно віруючих)

світське (що стримує злих, змушує їх зберігати зовнішній мир і спокій). Мета держави – стримування зла, притаманного природі людини; суть влади – насильство; символ – меч. Реалістичне розуміння природи влади. Перевага – монархічній формі правління.

Бог велів підкорятися будь-якій владі, без якої неможливо існування людства. Верховенство держави. Але закони світської влади простираються не далі тіла і майна, того, що є зовнішнім на землі. Світська влада не має ні права, ні сили диктувати закони душам.



"Все, пов'язане з вірою, - вільна справа, і до цього ніхто не може примушуватися ... Справою совісті кожного є те, як він вірить або не вірить".

Реформація в Німеччині, (як до того в Англії і в Чехії), стала сигналом до загального руху селянства і міських низів. У 1524 р. одним з вождів селянської війни проти церковних і світських феодалів був Томас Мюнцер (бл. 1490-1525).

Він закликав до повного соціального перевороту і встановлення народної влади. Політична програма Мюнцера була близька до утопічного комунізму. Невдача з здійсненням цієї програми в одному з міст Німеччини – трагічна спроба здійснити ідеї, для реалізації яких не було суспільно-історичних умов.

Війна католиків і лютеран на території Німеччини завершилась Аугсбурзьким релігійним миром (1555 р.), згідно з яким лютеранство ставало рівноправною католицтву релігією за принципом: "Чия країна, того і віра" (cujus regio, ejus religio). Протестантизм прийняли ряд німецьких князівств і міст, а також скандінавські держави. Реформаціяь охопила ряд країн Західної та Центральної Європи. Поширення лютеранства – ідейна передумова виникнення інших радикальних релігійно-політичних течій Реформації.



Кальвінізм. Жан Кальвін (1509-1564) заснував у Женеві нову церкву. Твори: «Настанова християнській вірі». Жорстка релігійна нетерпимість. Переваги аристократичній формі правління (доведено досвідом історії і волею Бога).

Громада віруючих управлялася виборною консісторією, що складається з пресвітерів (старійшин), проповідників і дияконів. Спочатку в кальвінізмі були сильні теократичні тенденції (спроби поставити консисторії вище державних органів); кінець кінцем утвердилася ідея незалежності кальвіністскої церкви від держави, право церкви судити про ряд дій державної влади. Принцип взаємодопомоги церкви і держави.

У кальвінізмі послідовно і чітко виражені основні положення протестантської етики, що склала, за визначенням відомого соціолога Макса Вебера, "дух капіталізму". До них відносяться культ підприємливості та працьовитості, безумовна ділова чесність, вірність даному слову і укладеній угоді, особистий аскетизм, відділення домашнього господарства від промислу і вкладення всього прибутку в справу.

У XVI-XVII ст. кальвінізм широко поширився у Швейцаріі, Нідерландах, Франції, Шотландії, Польщі, Англії, в північно-амеріканскіх колоніях.

У результаті Реформації від католицької церкви відпало кілька мільйонів людей.

Позитивне начення Реформації:


  • формування державного суверенітету;

  • обмеження значення католицької церкви; конфіскація церковного майна;

  • скасування канонічного права, церковної юрисдикції;

  • принцип віротерпимості.

Негативне значення Реформації:

  • розпалювання релігійної ворожнечі;

  • вплинула на процес територіальної роздробленості держав (за релігійним принципом).

У боротьбі проти протестантства розгорнулася Контрреформація.

Головним знаряддям католицької реакції стало "Товариство Іїсуса", засноване іспанським дворянином Ігнатієм Лойолою, яке незабаром перетворилося на чернечий орден єзуїтів (1540 р. ). Інтриги єзуїтів, їх участь у вбивствах монархів викликали таке обурення, що вони виганялися з ряду країн, а їх орден часом заборонявся Ватиканом.
4. Жан Боден про суверенітет державної влади і форми держави.

З другої половини XVI в. у Франції розгорілися релігійні війни між католиками і гугенотами. Зупинити релігіозно-політичний хаос могла лише "сильна" держава. Саме такої точки зору дотримувався правознавець Жан Боден (1530-1596), розробляючи теорію державного суверенітету.

Поєднуючи наукові заняття з практичною діяльністю, Боден створив ряд творів, які принесли йому європейську популярність: "Метод легкого пізнання історії" (1566 р., публікація в Парижі на латині) і "Шість книг про республіку" (1576 р., протягом трьох років робота витримала 7 видань). Світогляд Бодена складалося під сильним впливом античної спадщини. У дусі Нового часу Боден будував своє вчення на основі історизму та раціоналізму.

Боден приділяє пильну увагу інституту держави (для позначення поняття "держава" він використовує латинський термін «res publica» і його французький аналог "une Republique"). Після Бога, на думку Бодена, саме держава являє для людей величезну цінність. Тому він у своїх роботах відплачує "подяку державі, якій, після безсмертного Бога, ми зобов'язані всім".



  • Боден осмислює державу інакше, ніж античні автори (Арістотель, Полібій, Цицерон та ін) і сучасники (Н.Маккіавелі, Т. Мор та ін.).

Аристотель і Цицерон нічого не говорять про верховну владу, без якої, на думку Бодена, неможливо уявити собі державу.

  • Боден заперечує виняткове значення такої ознаки держави, як «згода в питаннях права», на якому наполягав Цицерон (замість цього сила і влада).

  • Боден сприймає державу як «правове управління сім'ями і тим, що у них спільне – суверенною владою». (Держава розуміється як правове управління). Це дозволяє Бодену відрізняти державу від зграї розбійників (що відзначали ще Ціцерон і Аврелій Августин).

Основним елементом держави для Бодена є сім'я: «Держава не може існувати без сім'ї як місто без будинків або як будинок без фундаменту». Усередині сім'ї Боден слідом за Аристотелем розрізняє три види соціальної влади: батьківську, подружню, панську. Ослаблення влади глави сім'ї призводить до деградації держави.

Але найважливішим елементом держави виступає суверенна влада, під якою Боден розуміє постійну, абсолютну і неподільну владу держави: «Суверенітет – є абсолютна і постійна влада держави ...».

Саме Бодену належить наукова першість у створенні теорії державного суверенітету. Суверенна влада держави, з точки зору Бодена, – це:


  • завжди постійна влада, яка відрізняється від тимчасової влади (диктатори).

  • завжди абсолютна влада, – влада, не обмежена жодними умовами, носій ж цієї влади може її передати іншій особі як власник. Боден допускає лише три обмеження абсолютної влади:

    • законами Бога;

    • законами природними;

    • законами людськими, спільними для всіх народів.

Законами Бога і природними законами людям наказана приватна власність, (суверен не може довільно обкладати податками громадян без згоди Генеральних Штатів). Ніхто не має права без згоди власника брати чужу власність. (Критично оцінив державу Т. Мора, засновану на запереченні приватної власності; це "було б прямо протилежно законам Бога і природи".

  • це влада єдина, тобто неподільна.

Вона не може належати одночасно монарху, аристократіі і народу, її не можна розділити на третини Противник теорії змішаної форми держави (Полібій, Цицерон, Мор, Макіавеллі). Боден визначив компетенцію суверенної влади держави через комплекс виняткових, тільки їй властивих прерогатив:

  • право видавати, скасовувати і оприлюднювати закони

громадянам без їхньої згоди (основна прерогатива);

  • право війни і миру;

  • право призначати посадових осіб і визначати для них службові

обов'язки;

  • правосуддя в останній інстанції для всіх посадових осіб і

громадян;

  • право помилування в тих випадках, «коли сам закон не надає

можливості для помилування і пом'якшення покарання»;

  • карбування монет;

  • визначення мір і ваг;

  • стягування податків і податей.

Боден докладно досліджує проблему форм держави.

– Слідом за Аристотелем осмислює проблему обумовленості форм

правління держави різними факторами (кліматом, грунтом і ін).

– Скептично ставиться до розрізнення Аристотелем форм держави

на правильні і неправильні.

Боден виділяє три форми держави: демократію, аристократію і монархію, (критерій – від приналежності влади тому чи іншому суверену).

Демократіявсі або більша частина громадян володіють суверенною владою над усіма.

Аристократія – менша частина громадян володіє суверенною владою над усіма. (Аристократія для Бодена не є правління «кращих» у розумінні Аристотеля; корупція «може з'явитися в будь-якій державі, де нобілі або багаті люди зосередили в своїх руках політичну владу, не маючи ні поваги оточуючих, ні особистою чеснотою, ні відповідною освітою».



Монархія – суверенна влада завжди належить одній особі, будь це король чи тиран. (Критикує Арістотеля, який вважав, що тиран – це правитель, діючий всупереч бажанням народа. Але тоді, заперечує Боден, «сам Мойсей, найбільш мудрий і справедливий правитель, може бути затаврований як найбільший тиран, тому що він наказував і забороняв своєму народу майже все, діючи проти його волі»).

Боден не тільки розрізняє форми правління держави, але й оцінює ефективність кожної з них для забезпечення загального порядку.



Демократію він оцінює негативно, бо «народ – це звір багатоголовий і позбавлений розуму, він насилу робить що-небудь хороше. Довіряти йому рішення політичних справ – це все одно, що питати поради у божевільного».

Недолік аристократії – нестійкість, яка зумовлена ​​колегіальним способом прийняття рішень. Загальним недоліком демократії та аристократії є те, що «в демократичній або аристократичній державі голоси підраховуються, але не зважуваються на вагах чесноти».



Кращою формою держави є монархія, оскільки вона прямо відповідає природі суверенної влади, її єдності і неподільності. Він наводить багато доказів на користь монархії (міркування за аналогією: всюди единовладне начало – Бог, Сонце, батько та ін.).

Прихильник спадкової, а не виборної монархії (виборна монархія припускає міжцарів'я, а держава в цей час може загинути). Боден вважає, що ідеальною формою держави для Франції XVI в. є королівська монархія – (піддані, користуючись особистою свободою і власністю, підкоряються законам монарха, а монарх – законам божимі природним).

Монархія може перетворитися в тиранію (якщо монарх починає порушувати природні закони, розглядаючи власність своїх громадян як свою власність і ставлячись до громадян, як до рабів).

Боден визнає право народу на вбивство тирана, (якщо той захопив владу насильством). Але він не визнає таке право, якщо монарх, займаючи свою посаду на основі чинного закону про престолонаслідування, веде себе як тиран. Боден сподівається тільки на Божественний суд.

Боден займався пошуком факторів, що визначають стабільність форми держави.

Стабільність форми держави підривають:


  • вкрай нерівномірний розподіл багатства (тому необхідні закони проти лихварства і закони про спадкування майна);

  • відсутність свободи веросповідання (тому необхідні закони, що допускають віротерпимість).

Критично оцінював інститут рабства, виступаючи за його поступову відміну (на противагу Арістотелеві).

Боден дотримувався концепції універсального права. Пропонував провести порівняльний аналіз законодавств давніх народів і доповнити його знанням сучасних правових систем.



Висновок. Основна наукова заслуга Бодена – це теорія державного суверенітету. Ця теорія сформувалась в епоху становлення європейських абсолютних монархій і виявилася дуже продуктивною (деякі відомі мислителі стали її прихильниками, інші – противниками).

Створена Боденом теорія державного суверенітету досі залишається важливим компонентом сучасної науки про державу і керівництвом для прийняття політичних рішень.


5. Політична ідеологія утопічного соціалізму (Томас Мор, Томазо Кампанелла).

Розвиток ідей Платона про спільність майна призвів до появи творів, що заклали основи комунізму Нового часу. Істотним нововведенням теорій раннього комунізму було умоглядне поширення спільності майна на всіх громадян (а не тільки на філософів і воїнів, як у Платона), а також обгрунтування демократичних установ у державах, що базуються на суспільній власності.

У 1516 р. була опублікована "Дуже корисна, а також і зайнятна, воістину золота книжечка про найкращий устрій держави і про новий острів Утопія чоловіка найвідомішого і найкрасномовного Томаса Мора, громадянина і шерифа славного міста Лондона". Англієць Томас Мор (1478-1535), правознавець за освітою прославився як блискучий адвокат, був обраний до парламенту, потім обіймав посаду судді, помічника шерифа та інші посади.

"Утопія" створена під час поїздки до Фландрії у складі посольства.


Твір написано у формі діалогу: мореплавець розповідає автору та іншим особам про різні народи і країни, у тому числі про острів Утопія.

У першій частині твору Мор дав різку критику обгороджень і кривавого законодавства сучасної йому Англії. Мор гостро ставить питання про причини злочинності в сучасному йому суспільстві. Основна причина всіх взагалі пороків і лих, вважав Мор, – приватна власність і зумовлені нею протиріччя інтересів особистості і суспільства, багатих і бідних, ледарства і виснажливої ​​праці, розкоші й убогості. Приватна власність і гроші породжують злочини. Погляд на власність як основу суспільства дозволив Мору зробити ряд нових висновків про сутність держави та права.

У другій частині книги описуються установи та звичаї жителів острова Утопія. В Утопії існують спільність майна і загальна обов’язковість праці; це докорінно відрізняє громадський і політичний лад утопійців від порядків всіх інших держав.

Утопія - своєрідна федерація 54 міст. Утопійский сенат (по три представники від кожного міста) обговорює загальні справи острова - перерозподіл продуктів, робочої сили, прийом іноземних посольств та ін. Устрій і управління кожного з міст однакові. У місті 6000 сімей; в родині - від 10 до 16 дорослих. Кожна сім'я займається певним ремеслом (дозволено перехід з однієї сім'ї в іншу). Для роботи в прилеглій до міста сільській місцевості утворюються "сільські сім'ї" (від 40 дорослих), в яких житель міста зобов'язаний пропрацювати не менше двох років (заохочуються городяни, що залишаються в сільській родині понад цей термін).

Посадові особи в Утопії виборні. Кожні 30 сімей обирають на рік філарха (сифогранта); на чолі 10 філархов – протофіларх (транібор). Протофілархі обираються з числа вчених. Вони утворюють міський сенат, очолюваний князем. Князь (принцепс) обирається філархами міста з кандидатів, запропонованих народом. Посада князя незмінювана, якщо він не запідозрений у прагнення до тиранії.

Найбільш важливі справи міста вирішують народні збори, вони ж обирають більшу частину посадових осіб та заслуховують їх звіти.

При описі державних установ Утопії Мор багато в чому слідував античним зразкам (держава-місто, змішана республіка та ін.) Органи влади Утопії здійснюють загальне керівництво народним господарством і освітою.

Нові та оригінальні міркування Мора про право в Утопії. Оскільки в Утопії немає приватної власності, суперечки між утопійцями рідкісні і злочини нечисленні; тому утопійці не потребують великого і складного законодавства.

Дуже своєрідно для свого часу Мор вирішує проблему покарання. Протестуючи проти застосування смертної кари за крадіжку, Мор протиставляв жорстокому законодавству сучасної йому Англії закони, за якими злочинців не страчують, а присуджують до громадських робіт. Основна думка Мора зводиться до того, що примусові роботи - більш гуманна міра покарання, ніж широко розповсюджена в його час смертна кара. До війн Мор ставився негативно.

Основною перешкодою на шляху установи нового ладу Т. Мор вважав жадібність і гордість багатіїв. Він розраховував на розум (раціоналістичне обгрунтування переваг суспільної власності, загальної рівності і загальної праці) та випадок (у творі Мора - філософ Утоп, що заснував нову державу та її закони).

Наступні теоретики раннього комунізму відчували на собі сильний вплив "Утопії", у тому числі і нових ідей про державу і право. Ці ідеї отримали розвиток у творах Томмазо (Джіана Доменіко) Кампанелли (1568-1639). Домініканський чернець Кампанелла був поміщений у в'язницю за участь у підготовці повстання проти іспанського ярма в Калабрії (південна Італія). У в'язницях, де він провів близько 27 років, Кампанелла написав, в числі інших творів "Місто Сонця" (видано в 1623 р.). При описі суспільного ладу Міста Сонця Кампанелла багато в чому слідує "Утопії" Томаса Мора.

Думки Кампанелли про найкращому громадському ладі відрізняються від поглядів Мора тим, що Кампанелла, подібно Платону, намагався поширити принцип спільності на шлюбно-сімейні відносини; відповідно до цього виробничим осередком у місті Сонця є не сім'я, а майстерня або бригада. Підкреслюючи слідом за Мором почесність праці, Кампанелла засуджує рабство; тому злочинців в Місті Сонця не присуджують до громадських робіт. Разом з тим в описі порядків Міста Сонця значно різкіше, ніж в "Утопії", позначилися казарменность і аскетизм, навіяні ідеями Платона. Все життя соляріїв (жителів Міста Сонця) ретельно регламентована. Вони носять однаковий одяг, отримують однакову їжу (тільки в громадських їдальнях), військовим строєм відправляються працювати, харчуватися, відпочивати, розважатися. Кампанелла вважав, що в суспільстві, заснованому на загальній власності, збережеться держава. Однак держава, ним описана, відрізнялася від усього, що було відомо історії політичної думки та державних установ.

Вчені та особи, обізнані в якій-небудь галузі знання чи мистецтва, утворюють централізовану ієрархію посадових осіб. На чолі Міста стоїть верховний правитель – Сонце (Метафізик) – всебічно освічена людина. Відповідно трьом головним атрібутам буття (міць, мудрість, любов) йому допомагають три співправителя: Пон (Сила - відає військовою справою), Син (Мудрість - керує розвитком наук), Мор (Любов - управляє вихованням, дітонародженням, сільським господарством, виробництвом продуктів харчування, одягу та ін.)

Колегії вищих посадових осіб підпорядковані особи, що відають вузькими спеціальностями (такі, зокрема, Агроном, Скотар, Вихователь, Економіст, Перспективіст, Геометр, Поет, Астроном). Є начальники загонів, головні майстри; існують і такі посади, як Правосуддя (кримінальна та цивільне), Мужність, Великодушність, Старанність, Бадьорість і т. ін.

В Місті Сонця двічі в місячний місяць скликаються загальні збори всіх соляріїв, досягли 20-річного віку. На Великій Раді, як називається це зібрання, кожному пропонується висловитися про те, які є в державі недоліки. На Великій Раді обговорюються всі важливі питання життя держави.

Вельми оригінальні думки Кампанелли про способи поєднання демократії та правління учених-фахівців. Кандидатури на той чи інший пост пропонуються вихователями, старшими майстрами, начальниками загонів та іншими посадовими особами, що знають, хто з соляріїв до якої посади більш придатний; в Великій Раді кожен може висловитися за обрання або проти нього; рішення про призначення на посаду виноситься колегією посадових осіб (чотири головних правителя, керівники відповідних наук або ремесел, начальники загонів). Великій Раді належить право підтримати або, навпаки, запобігти призначенню будь-якої особи; ще ширші права Ради в контролі, критиці і зміні посадових осіб – тут їй належить вирішальне слово.


Посадовим особам допомагають радою так звані жерці, які визначають дні посіву та жнив, ведуть літопис, займаються науковими дослідженнями.

У Місті Сонця існують право, правосуддя, покарання. Закони нечисленні, короткі і зрозумілі. Текст законів вирізаний на колонах біля дверей храму, де здійснюється правосуддя. Солярії сперечаються один з одним майже виключно з питань честі. Процес голосний, усний, швидкий. Для викриття необхідно п'ять свідків (це визначається тим, що солярії завжди ходять і працюють загонами).

Кампанелла ганьбив аморалізм політиків і тиранів, які вигадали поняття "державна необхідність", яка зводиться, як він писав, до вигідного тільки їм правила - "для збереження і набуття влади можна переступити будь-який закон". Кампанелла з гіркотою писав: "Добродії шанують Макіавеллі за Євангеліє. Адже ніхто не вірить ні в Біблію, ні в Коран, ні в Євангеліє, а всі вчені і правителі суть політики - макіавеллісти".

Висновки. У XVI столітті позначилися правові та політичні основи громадянськиого суспільства. По-перше, затверджувалася ідея природньої, моральної, правової, релігійної рівності людей, ідея, що лежить в основі нових політико-правових концепцій, і масових релігійно-політичних рухів.

По-друге, після майже півтора-тисячолітньої перерви держава розглядалася як суспільне явище, не тільки самостійне по відношенню до релігіі і церкви, але й навіть таке, що має перевагу над ними. Нова політико-правова ідеологія грунтувалася на раціоналістичній методології та вивченні державно-правової практики. За головну передумову необхідності держави, бралася "природа людини", її схильності та інтереси. Держава і право логічно виводилися з цієї посилки, розглядалися у зв'язку з інтересами людей, їх відносинами, історією і природним середовищем.

Ці методологічні положення були підпорядковані завданню обгрунтування антифеодальної програми, низки загальнолюдських цінностей. Такою є ідея особистості, звільненої від феодальних пут і наділеної рядом прав і свобод. Концепція природного права і прав людини склалася на наступних етапах розвитку політико-правової ідеології, але її теоретичні основи закладені в працях мислителів XVI ст.

Багато програмниих ідей XVI в. отримали розвиток у буржуазній політико-правовій ідеології наступних століть. Такими є ідеї непорушності приватної власності і договірних відносин, свободи промислів і торгівлі. Але в тому ж столітті стали склалися теорії, що заперечували не тільки феодально-станове суспільство, але і будь-який лад, заснований на приватній власності і майновіій нерівності. Погляд на платонівську спільність майна як на основу раціонально організованого суспільства з самого початку був корективом до буржуазному образу громадянського суспільства, містив ідею його соціалізації.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24

Схожі:

Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconН. І. Василькова «31» серпня 2016 р
...
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconН. І. Василькова «28» серпня 2017 р
...
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconН. І. Василькова «31» серпня 2016 р
...
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconІндивідуальні завдання з дисципліни «історія політичних І правових вчень» для заочної форми навчання (1 курс заочного відділення, курс на базі окр «Молодший спеціаліст», курс на базі вищої освіти) спеціальності «Правознавство»
Відповідно до навчального плану підготовки бакалаврів спеціальності «Правознавство» студенти заочної форми навчання виконують індивідуальну...
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconШульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних І правових вчень
Розділ І. Виникнення та розвиток поглядів на державу І право у країнах стародавнього світу
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconІсторія економічних вчень як навчальна дисципліна. Навчально-методичний комплекс з елективного курсу «Історія економічних вчень»

Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconМетодичні рекомендації для самостійної підготовки до занять студентів спеціальності
Модуль історія правових І політичних вчень, як наука І навчальна дисципліна. Політико-правові вчення сходу, античності, середньовіччя...
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconПолітична реклама як невід’ємна складова виборчого процесу
Рівень та характер політичних знань, оцінок та дій громадян, на яких здійснює вплив політична реклама, визначає стан політичної культури...
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconПрограма навчальної дисципліни воєнно-політична історія україни
Метою викладання навчальної дисципліни “Військово-політична історія України” є засвоєння студентами знань з основних питань військово-політичної...
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconЗарубіжна історіографія
Зарубіжна історіографія” для студентів ІV року навчання напряму «Історія», освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр» 020302


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка