Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка)



Сторінка8/24
Дата конвертації04.02.2018
Розмір5.79 Mb.
ТипВитяг
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   24
ТЕМА 10

ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРОСВІТНИЦТВА ТА ДОБИ ВЕЛИКОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (кінець XVII–XVIII ст.)

План.


  1. Політико-правова програма Вольтера.

  2. Вчення Ш.-Л. Монтеск 'є про державу і право.

  3. Політичний радикалізм Ж.-Ж. Руссо.

  4. Політико-правові вчення соціалізму і комунізму.

  5. Основні напрямки політичної думки в період Великої французької революції.

  6. Проблеми держави і права в документах «Змови в ім'я рівності».

  7. Політичні ідеї консервативної спрямованості.

Ідейна боротьба у Франції XVIII ст. – класичний приклад формування політичної свідомості буржуазії в епоху антифеодальних революцій. Просвітництво як ідейний рух являє собою закономірний прогресивний крок у розвитку політичної ідеології. Засоби досягнення метипоширення знань і поступові реформи.



Різні політичні напрями політичної думки за доби Французької революції:

  • революційно-демократичний, радикальний;

  • ідеологія соціалізму (колективізму) (соціальні низи);

  • вчення консервативної спрямованості.

1. Політико-правова програма Вольтера.

Загальновизнаний лідер французького Просвітництва – видатний письменник і філософ Вольтер (псевдонім, справжнє ім'я – Франсуа-Марі Аруе, 1694-1778 рр.). Пристрасний викривач католицької церкви.

Світогляд Вольтера остаточно склалося в Англії, де він кілька років провів у вигнанні. Після повернення на батьківщину він написав "Філософські листи" (1733) (початкова назва – "Листи про англійців"). Інші твори – «Філософський словник» (1764-69), «Досвід загальної історії та про звичаї й дух народів» («Опыт о всеобщей истории и о нравах и духе народов», (1755–69).



"Філософські листи" – у певній мірі перший нарис програми французького Просвітництва. Вміщені в них положення згодом були розвинені і конкретизовані мислителем в історико-філософських працях, творах художньої літератури і в численних памфлетах.

Філософська основа. Вольтер – прихильник філософії деїзму. "Християнство і розум не можуть існувати одночасно". Допускав існування Бога як першопричини світу, але заперечував його втручання в життя природи і суспільства.

Віру в караючого бога необхідно зберегти, щоб вселяти неосвіченим людям ("черні", нерозумним правителям) моральний образ поведінки. "Якби бога не було, то його треба було б вигадати".

Вольтер перетворив вчення деїзму в знаряддя непримиренної боротьби з католицизмом. Проти католицької церкви Вольтер висунув гасло: "роздушіть гадину!".

Раціоналістичний світогляд (філософія раціоналізму протиставляла об'єктивну необхідність і вільний розум). На думку Вольтера, на зміну деспотичному правлінню прийде царство розуму і свободи, в якому кожній людині будуть надані природні права – право на особисту недоторканність, право приватної власності, свобода друку, свобода совісті та ін. Він зводив свободу до незалежності громадян від свавілля: "Свобода полягає в тому, щоб залежати тільки від законів". Усунення феодальних пережитків, що сковували творчу ініціативу людини, її приватнопідприємницьку діяльність.

Політичну організацію майбутнього "царства розуму" Вольтер не прагнув визначити у всіх подробицях. Він зосередив свою увагу на пропаганді ідей законності і ліберальних методів здійснення влади.


  • керувати державою повинні лише власники.

  • визнаючи природну рівність ("ми всі однаково люди"), рішуче відкидав як соціальну, так і політичну рівність.

  • теоретично він віддавав перевагу республіці, але вважав, що вона мало застосовна на практиці. Зразком державної організації свого часу вважав парламентські установи в Англії (конституційну монархію).

  • політичний ідеал Вольтера наближався до ідеї поділу влади. Перетворення в суспільстві пов'язував з розвитком знань і підйомом культури, які призведуть до того, що правителями буде усвідомлена необхідність реформ. Був прихильником «освіченої монархії» або монархії, обмеженої законом.

  • мрії про повалення тиранів поєднувалися з міркуваннями про небажаність кровопролиття, про згубні наслідки громадянської війни і т.п. Страх перед виступами трудящих мас. "Коли чернь візьметься філософствувати, - стверджував Вольтер, - все загинуло". Надії на поступові реформи зверху.

Історичне місце Вольтера – намітив програму французького Просвітництва, поставив ряд фундаментальних методологічних проблем і заклав основи просвітницької критики релігії.

Соціальні ідеї Вольтера відповідали інтересам торгово-промислової верхівки французької буржуазії. Об'єктивно його ідеї мали революційний характер, оскільки націлювали прогресивні сили суспільства на скасування феодальних порядків і повалення абсолютизму.

Як ідеолог, Вольтер не створив власної політичної теорії, однак його ідеї підготували грунт для подальшого розвитку політичних вчень.


2. Вчення Ш.-Л. Монтеск 'є про державу і право.

Найбільшим теоретиком держави у французькому Просвітництві був Шарль-Луї де Монтеск’є (1689-1755 рр.). Свої суспільно-політичні погляди він виклав спочатку в романі "Перські листи", а також в історичному нарисі "Роздуми про причини величі і падіння римлян". Головна праця – книга "Про дух законів" (1748 р.).

Монтеск'є створив першу розгорнуту політичну доктрину в ідеології Просвітництва. Монтеск'є був одним із зачинателів історико-порівняльного вивчення суспільства і держави. Закономірності суспільного життя розкриває через поняття загального духу нації (звідси назва його головної праці). Згідно з його вченням, на загальний дух, звичаї і закони нації впливає безліч причин.

Ці причини діляться на дві групи: фізичні і моральні.



Фізичні причини визначають громадське життя в той час, коли народи тільки виходять зі стану дикості (клімат, стан грунту, розміри і положення країни, чисельність населення та ін.). Провідну роль серед фізичних причин відводив географічним факторам.

Сама постановка питання орієнтувала політичну думку на виявлення об'єктивних причин виникнення держави і права. У цьому Монтеск'є наближався до розуміння матеріальної обумовленості політики. Разом з тим абсолютизація географічних факторів приводила його до зовсім довільних висновків.



Моральні причини впливу на загальний дух нації вступають в дію пізніше, зазначав Монтеск'є, з розвитком цивілізації (принципи політичного ладу, релігійні вірування, моральні переконання, звичаї та ін.) і поступово витісняють фізичні причини.

Тож, М. піднімається до усвідомлення того, що історичний розвиток суспільства являє собою результат складної взаємодії об'єктивних і суб'єктивних причин. Він вірно помітив і тенденцію до зростання суб'єктивного фактора в історії.



  • Серед моральних причин найважливішими є принципи державного ладу. Для Монтеск'є проблема раціональної організації суспільства – це проблема головним чином політико-правова, а не соціальна.

Розуміння свободи – розумна організація держави й забезпечення режиму законності. Свобода "є право робити все, що дозволено законами".

Обгрунтування ідеалу свободи мислитель пов'язував з розглядом існуючих форм держави. Він розрізняє три види правління: республіку (демократію і аристократію), монархію і деспотію. Кожна з них має свій власний принцип, що характеризує державну владу з точки зору її взаємин із громадянами. Своєрідність цієї класифікації – наповнив поняття форми держави такими визначеннями, які в наступних доктринах будуть позначені як політичний режим.



Республіка є державою, де влада належить або всьому народу (демократія), або його частині (аристократія). Рушійний принцип (страсть, що рухає вперед форму правління) – політична доброчинність, тобто любов до батьківщини. Монархія - це одноосібне правління, що спирається на закон; її принцип – честь (носій –дворянство). Деспотія – одноосібне правління, засноване на беззаконні і свавіллі. Вона тримається на страху і є неправильною формою держави.

Монтеск'є вважав, що республіка характерна для невеликих держав (типу поліса), монархія - для держав середньої величини, деспотія - для великих імперій (антична традиція). З цього загального правила він зробив одне істотне виключення: показав, що республіканське правління може бути встановлено і на великій території, якщо його з'єднати з федеративним устроєм держави.



  • Встановлення республіканського ладу ще не означає досягнення свободи членами суспільства. Для забезпечення законності і свободи необхідно як у республіці, так і в монархії провести поділ влади.

Розвиваючи вчення Локка (ліберально-демократична традиція), Монтеск'є детально визначає види влади (законодавчу, виконавчу і судову), їхню організацію, співвідношення і т.п. Принцип поділу влади:

  • вона має належати різним державним органам.

  • надання різним гілкам влади спеціальних повноважень із тим, щоб вони обмежували і стримували одна одну.

Самим послідовним втіленням цих принципів мислитель називав державний лад Англії (де законодавча влада належить парламенту, виконавча - королю, а судова – присяжним).

У чому полягає новизна вчення Монтеск'є про поділ влади?



По-перше, з'єднав ліберальне розуміння свободи з ідеєю конституційного закріплення механізму поділу влади.

По-друге, включив до складу властей, що підлягають розмежуванню, судові органи (по суті принцип незалежності суддів). Розглянута їм тріада (законодавча, виконавча та судова влади) згодом стала класичною формулою теорії конституціоналізму.

Висновки. У своєму вченні Монтеск'є об'єднав найбільш популярні ідеї ліберальної буржуазії того часу й вибудував їх у досить послідовну і цілісну доктрину.

Ідеологічно теорія поділу влади:



  • була спрямована проти королівського абсолютизму (в умовах передреволюційної Франції це вчення закликало до створення представницьких органів влади і надання їм законодавчих повноважень).

  • служила обгрунтуванню компромісу буржуазії і дворянства (він допускав збереження привілеїв дворянства і передбачав утворення в Законодавчих зборах верхньої палати, що складається із спадкової аристократії. Майбутнє Франції представлялося йому у вигляді конституційної монархії). Класик конституціоналізму.

Вчення Монтеск'є зіграло величезну роль у розвитку політичної думки. Обгрунтовані мислителем ідеї свободи, громадянських прав і поділу влади одержали закріплення в конституційних актах Франції, а також були покладені в основу Конституції США і ряду інших держав.
3. Політичний радикалізм Ж.-Ж. Руссо.

Соціально-політичні погляди видатного філософа і письменника Жан-Жака Руссо (1712-1778 рр.) поклали початок новому напрямку суспільної думки – політичного радикалізму. Висунута ним програма корінних перетворень суспільного ладу відповідала в першу чергу інтересам селянства, а також радикально налаштованих представників третього стану.

Літературну популярність Руссо принесла робота "Міркування про науки і мистецтва …" (1750), в якій він вперше сформулював головну тему своєї соціальної філософії - конфлікт між сучасним суспільством і людською природою. Жан-Жак Руссо поставив питання про тяжку ціну прогресу – веде до дегуманізації людських відносин.

У наступних працях Руссо приступає до створення цілісної соціально-політичної доктрини. Найбільш повне обгрунтування вона одержала в трактаті "Про суспільний договір, або Принципи політичного права" (1762 р., це - головний твір мислителя) і в історичному нарисі "Міркування про походження і основи (рос. основаниях) нерівності між людьми"(1755).

Руссо виходив з уявлень про природний (додержавний) стан, однак його трактування природного стану істотно відрізнялося від попередніх. Помилка філософів, писав Руссо, (маючи на увазі Гоббса і Локка), полягала в тому, що "вони говорили про дику людину, а зображували людину в цивільному стані". Природний стан – лише гіпотеза.

За описом Руссо, спочатку люди жили, як звірі. У них не було нічого суспільного – мови, власності, моралі. Вони були рівні між собою і вільні. Із вдосконаленням навичок і знань людини, знарядь праці складалися суспільні зв'язки, поступово зароджувалися соціальні формування – сім'я, народність. Період виходу зі стану дикості, коли людина стає суспільною, продовжуючи залишатися вільною, уявлявся Руссо "найщасливішою добою".



Подальший розвиток цивілізації, за поглядами Руссо, був пов'язаний із появою і зростанням суспільної нерівності, регресом свободи. Першою за часом виникає майнова нерівність, як неминучий наслідок встановлення приватної власності на землю. На зміну природному стану приходить громадянське суспільство.

На наступному щаблі в суспільному житті з'являється нерівність політична, поділ суспільства на правлячих і підвладних. Пропозиція багатих прийняти судові статути і створити мирові суди, тобто заснувати публічну владу. Всі погодилися, думаючи знайти свободу, і "кинулися прямо в окови". Так було утворено державу.

Прийняті закони, за словами Руссо, безповоротно знищили природну свободу, остаточно закріпили приватну власність, і заради вигоди небагатьох "прирекли відтоді весь людський рід на працю, рабство і злидні".



Остання межа нерівності настає з переродженням держави в деспотію. Окремі особи знову стають рівними між собою, бо перед деспотом вони - ніщо. У природному стані все тримається на силі, на законі найсильнішого. Тому повстання проти деспота є правомірним актом.

"Насильство його підтримувало, насильство і скидає: все йде своїм природним шляхом". Наведені висловлювання містили виправдання революційного (насильницького) повалення абсолютизму.

Вчення Руссо про походження нерівності не мало аналогів у попередній літературі. Використовуючи термінологію і загальну схему теорії природного права, Руссо розробляє зовсім іншу доктрину. Абстрактні побудови філософії раціоналізму він наповнює історичним змістом.

Право. Стосовно до початкового стану Р. була відкинута ідея природних прав людини, оскільки у природному стані (1 і 2) права не існує. Підставою права можуть служити тільки договори і угоди. На противагу природному праву їм була висунута ідея права політичного, тобто заснованого на договорах.

Аналогічним чином Руссо підходив до визначення поняття суспільного договору – у суспільстві є уряд і закони, але відсутні право, юридичні відносини між людьми. Уявлення про договірне походження влади в теорії Руссо співвіднесені не з минулим, а з майбутнім – з політичним ідеалом.

Перехід у стан свободи припускає, по Руссо, укладення справжнього суспільного договору. Для цього необхідно, щоб кожен з індивідів відмовився від прав на захист свого майна і своєї особистості. Замість цих уявних прав, заснованих на силі, він набуває цивільних прав і свобод, у тому числі право власності. Його майно і особа надходять тепер під захист співтовариства.

Індивідуальні права тим самим набувають юридичного характеру, бо вони забезпечені взаємною згодою і сукупною силою всіх громадян. В результаті суспільного договору утворюється асоціація рівних і вільних індивідів, або республіка.

Руссо відкидає вчення, що визначали договір як угоду між підданими і правителями. З його точки зору, договір є угодою рівних між собою суб'єктів. Свобода і рівність учасників договору забезпечують об'єднання народу в нерозривне ціле (колективну особистість), інтереси якої не можуть суперечити інтересам приватних осіб.

За умовами суспільного договору суверенітет належить народу. Зміст всіх попередніх міркувань Руссо про договір полягав саме в тому, щоб обгрунтувати народний суверенітет як основоположний принцип республіканського ладу. Ця ідея разом з принципами рівності і свободи становить ядро ​​його політичної програми.



Суверенітет народу проявляється у здійсненні ним законодавчої влади. Руссо доводив, що політична свобода можлива лише в тій державі, де законодавствує народ. Свобода, за визначенням Руссо, полягає в тому, щоб громадяни знаходилися під захистом законів і самі їх приймали. Виходячи з цього, він формулює і визначення закону. "Кожен закон, якщо народ не затвердив його безпосередньо сам, недійсний; це взагалі не закон".

Механізм виявлення інтересів суверенного народу Руссо розкриває за допомогою поняття «загальної волі». У зв'язку з цим він проводить відмінність між загальною волею (volontй gйnйrale) і волею всіх (volontй de tous).

Воля всіх – лише проста сума приватних інтересів, тоді як загальна воля утворюється шляхом вирахування з цієї суми тих інтересів, які знищують один одного. Іншими словами, загальна воля – це своєрідна точка перетину волевиявлень громадян.

Яким чином досягти узгодження суперечливих інтересів (індивідів, станів і суспільства в цілому)? Народ не помиляється щодо своїх інтересів, він просто не вміє їх правильно висловити, зіставити різні думки і т.п. Тому завдання політики полягає не в тому, щоб просвіщати народ, а в тому, щоб навчити громадян ясно і точно викладати свою думку (!).

У зв'язку з цим на перших порах, при переході до нового ладу, потрібен мудрий законодавець, який має розкрити народу його ж власні інтереси і підготувати громадян до здійснення суверенної влади (!?).



Народний суверенітет має дві ознаки – він невідчужуваний і неподільний.

  • невідчужуваність суверенітету. Р. заперечує представницьку форму правління і висловлюється за здійснення законодавчих повноважень самим народом, усім дорослим чоловічим населенням держави. Верховенство народу проявляється також у тому, що він не пов'язаний попередніми законами і в будь-який момент має право змінити навіть умови первинного договору.

  • неподільність суверенітету. Руссо виступив проти доктрини поділу влади. Народоправство виключає необхідність у поділі державної влади як гарантії політичної свободи.

Для того щоб уникнути сваволі і беззаконня, достатньо:

    • по-перше, розмежувати компетенцію законодавчих та виконавчих органів;

    • По-друге, достатньо підпорядкувати виконавчу владу суверену, тобто народу.

Системі розподілу влади Руссо протиставив ідею розмежування функцій органів держави.

При народовладді можлива тільки одна форма правлінняреспубліка. Форма організації уряду може бути різною - монархією, аристократією або демократією, в залежності, від числа осіб, що беруть участь в управлінні. Як зазначав Руссо, в умовах народовладдя "навіть монархія стає республікою" (прерогативи монарха зведені до обов'язків глави кабінету.

Руссо вважав, що республіканський лад можливий лише в державах з невеликою територією. Прообразом народовладдя для нього служили плебісцити в Римській республіці, а також комунальне самоврядування в кантонах Швейцарії.

Центр тяжіння в політичній доктрині Руссо перенесений на проблеми соціальної природи влади та її приналежності народу. З цим пов'язана ще одна особливість його теорії: в ній немає детального проекту організації ідеального ладу. Руссо прагнув обгрунтувати лише загальні начала "вільної республіки". Конкретні форми і методи здійснення влади слід визначати стосовно кожної окремої країни, з урахуванням її розмірів, минулого і т.п.

Егалітаристський характер поглядів Руссо найбільш яскраво проявився у вимозі майнової рівності. Руссо усвідомлював, що політичну рівність громадян не можна забезпечити, поки зберігається суспільна нерівність. Проте як ідеолог селянства він був противником усуспільнення приватної власності.

Рішення проблемизрівняти майнове становище громадян. Останні, як йому здавалося, повинні мати більш-менш рівний достаток. Руссо вважав, що такий порядок цілком здійснимий при збереженні приватної власності дрібних розмірів, заснованої на індивідуальній праці.

Політична концепція Руссо мала величезний вплив як на громадську свідомість, так і на розвиток подій в період Великої французької революції. До його ідей зверталися представники самих різних течій, починаючи від помірних конституціоналістів аж до прихильників комунізму. Його соціальна доктрина послужила одним з головних теоретичних джерел німецької філософії кінця XVIII - початку XIX ст. Розроблена ним теоретична концепція переходу до справедливого суспільства шляхом корінної перебудови державної влади лягла в основу ідеології політичного радикалізму.
4. Політико-правові вчення соціалізму і комунізму в передреволюційній Франції.

До числа теоретиків державного соціалізму (комунізму) відноситься Мореллі (близько 1715 –бл. 1778). Основний твір Мореллі "Кодекс природи або Істинний дух її законів" (1755 р.) містить теоретичне обгрунтування ладу, заснованого на суспільній власності, і щось на зразок проекту конституції майбутнього суспільства: "Зразок законодавства, яке погоджується з намірами природи".

Доктрина Мореллі заснована на деяких положеннях теорії природного права. У концепції Мореллі немає місця суспільного договору, оскільки кінець природному стану (відмова від законів природи) поклала не угода народу, а процес нагромадження помилок, головна з яких – поділ майна.

Мореллі наполегливо підкреслював зв'язок держави, політики, моралі з відносинами власності. Він заперечував Монтеск'є, який розрізняв принципи демократії, аристократії, монархії і деспотизму. на його думку, Усі вони спираються, на думку Мореллі, на власність і інтерес.

При збереженні приватної власності, міркував Мореллі, концентрація багатств неминуче веде до того, що демократія перетворюється в аристократію, аристократія - в монархію, а та - в тиранію; тому абсолютно безглуздо шукати найкращу форму правління.

Мореллі викладає розуміння свободи, відмінне від того, яке обгрунтовували буржуазні просвітителі: "Справжня політична свобода людини полягає в безперешкодному і безбоязному користуванні всім, що може задовольнити її природні і, отже, законні бажання". Така свобода забезпечується тільки відновленням суспільної власності, що відповідає природі людини.

К "основним і священним" належать також закони, що визначають право і обов'язок кожного громадянина працювати "згідно своїм силам, даруванням і віку", право отримувати прожиток і утримання за громадський рахунок.

Крім "основних і священних" в "Кодексі природи" містяться інші закони – розподільні, або господарські, земельні, про загальні порядки, про розкіш, про форму правління, про виховання, про наукові заняття, про покарання та ін (всього 118 законів) (помітно вплив ідей Платона). Всі сторони життя громадян повинні детально регламентуватися правом.

Мореллі - прихильник централізованого в масштабах країни виробництва і розподілу, суворо регламентованого законом і керованого державною владою.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   24

Схожі:

Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconН. І. Василькова «31» серпня 2016 р
...
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconН. І. Василькова «28» серпня 2017 р
...
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconН. І. Василькова «31» серпня 2016 р
...
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconІндивідуальні завдання з дисципліни «історія політичних І правових вчень» для заочної форми навчання (1 курс заочного відділення, курс на базі окр «Молодший спеціаліст», курс на базі вищої освіти) спеціальності «Правознавство»
Відповідно до навчального плану підготовки бакалаврів спеціальності «Правознавство» студенти заочної форми навчання виконують індивідуальну...
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconШульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних І правових вчень
Розділ І. Виникнення та розвиток поглядів на державу І право у країнах стародавнього світу
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconІсторія економічних вчень як навчальна дисципліна. Навчально-методичний комплекс з елективного курсу «Історія економічних вчень»

Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconМетодичні рекомендації для самостійної підготовки до занять студентів спеціальності
Модуль історія правових І політичних вчень, як наука І навчальна дисципліна. Політико-правові вчення сходу, античності, середньовіччя...
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconПолітична реклама як невід’ємна складова виборчого процесу
Рівень та характер політичних знань, оцінок та дій громадян, на яких здійснює вплив політична реклама, визначає стан політичної культури...
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconПрограма навчальної дисципліни воєнно-політична історія україни
Метою викладання навчальної дисципліни “Військово-політична історія України” є засвоєння студентами знань з основних питань військово-політичної...
Історія політичних вчень (зарубіжна політична думка) iconЗарубіжна історіографія
Зарубіжна історіографія” для студентів ІV року навчання напряму «Історія», освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр» 020302


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка