Історія розвитку культури маньківщини



Скачати 101.67 Kb.
Дата конвертації17.04.2017
Розмір101.67 Kb.

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ МАНЬКІВЩИНИ
Перші теперішні населені пункти на території району виникли на рубежі ХVІ – ХVІІ століть. У зв’язку із освоєнням нових земель в Маньківці зосередився центр фільварочної промисловості виробництва поташі. Через що, уже досить швидко, вона перетворилася в одне із провідних міст України. На її культурне і духовне життя звертали увагу іноземні мандрівники. Зокрема сірійський чернець Павло Алеппський дивувався красою та величчю палацу маньківського володаря, гетьмана Речі Посполитої Марціна Калиновського. Він назвав маньківську Свято-Микільську церкву: «за своєю архітектурою, розмірами, надто ж височінню, величністю – вона з числа найдовершеніших храмів». Цього іноземця вразило, що в наших краях вміють читати не тільки чоловіки та хлопчики, а й жінки. Однак піднесення Маньківки було короткочасним. Під час військових дій третьої четверті сімнадцятого століття регіон на довгі десятиліття перетворився в руїни.

У архівних документах із історією Маньківщини фігурують такі імена, як Богдан Хмельницький, Іван Богун, Іван Сірко, Іван Гонта та цілий ряд інших відомих козацьких полководців та гайдамацьких ватажків. Це поклало відбиток на волелюбність наших людей, на їх бунтарський дух. І досі у мешканців краю є популярними легенди та перекази про героїчне козацьке і гайдамацьке минуле краю.

Із землями сіл Маньківського району знаходиться по-сусідству мала батьківщина найбільшого українського генія Великого кобзаря – Звенигородський район. Тарас Шевченко побував у багатьох поселеннях, що межують, як тепер називають із «Шевченківським краєм». Про населені пункти нинішнього Маньківського району у щоденнику він тільки згадав, що був у Русалівці «… і всюди». І все. Про це узагальнення ми можемо тільки догадуватися і фантазувати. Але нас має цікавити: кудою Великий Кобзар міг добиратися із рідної Звенигородщини до Умані, де трохи попрацював у археографічній комісії, яка записувала всілякі народознавчі матеріали? Тим більше, що у той час Маньківка значилася адміністративним центром округу, в котрий входили нині такі віддалені села, як Бабанка теперішнього Уманського району.

У середині дев’ятнадцятого століття опубліковано перший фундаментальний збірник українських прислів’їв та приказок видання Номиса, в який увійшло цілий ряд народних висловлювань записаних в Уманському повіті, куди входили і землі Маньківщини. Тут збирав фольклор автор слів теперішнього державного гімну України Павло Чубинський.

В 1870 році у Маньківці народився відомий композитор Олександр Тихонович Дзбанівський. Він зібрав найбільший у світі музичний фонд – близько 125 тисяч нотних та інших творів пов’язаних із музичною творчістю та організував музичне відділення Центральної Наукової Бібліотеки УРСР.

Уродженцем нашого краю є один із фундаторів кооперативного і фінансового руху на селі Олександр Давидович Черненко. У с. Дзенгелівці (нині Дзензелівка), звідки родом його дружина, він організував кооперативне товариство, яке стало провідним не тільки в Україні, а й по всій Російській імперії. Завдяки діяльності цієї організації в Дзенгелівці працювала одна із найкращих в регіоні сільських шкіл. У 1914 році вона отримала статус вищого початкового училища. Серед його викладачів був знаменитий фольклорист, композитор і музикант Порфирій Демуцький. В пресі початку двадцятого століття відзначали, що драматичний гурток села Дзенгелівка був навіть найкращим у всій Україні.

В училищі цього села навчався Олександр Корнійчук. Пізніше він став найбільш титулованим і нагородженим радянським письменником. В роки незалежності його нерідко критикують з ідеологічних питань, але вклад О.Д.Корнійчука у художню літературу не можна заперечувати. Він народився у Христинівці. Його батько родом із села Добра нинішнього Маньківського району. У Дзензелівці і досі живуть їхні родичі. І, якщо у цьому селі діяв такий талановитий колектив драмгуртківців, то зрозуміло, де майбутній майстер пера і класик драматургії отримав свій потяг до сцени і перші навики в жанрі п’єси.

Успіхи дзензелівських аматорів ставали прикладом для наслідування у навколишніх селах. Вперше клуб без сцени почав діяти у Маньківці в 1919 році. А наступного року мешканці селища перетворили колишню військову казарму на клуб-театр, в якій вперше обладнали сцену. При клубах, або поруч з ними у хатах-читальнях, стали діяти бібліотеки. У них проводилися читання, бесіди, лекції, політичні інформації.

1913 року в день св’яткуваня 300-річчя дому Романових в Маньківці встановили пам’ятник царю Олександру ІІ «Освободителю». Це був перший пам’ятник в краї. Скульптура в повен ріст. Під час революційних подій її зруйнували. В 1929 році у день відкриття першої в Україні сільської гідроелектростанції, яка стала діяти у наших Буках, там встановили перший в краї бюст Леніна. Незабаром пам’ятники радянським вождям з’явилися в інших населених пунктах.

1935 року, коли було відновлено Маньківський район, тут стало працювати цілий ряд нових установ та організацій. Тоді ж у Маньківці створено сільську бібліотеку, яка поступово виросла у районну. Її організувала Фаїна Олександрівна Дишлюк. До початку Великої Вітчизняної війни фонд бібліотеки становив понад 30 тисяч томів книг. Під час фашистської окупації цей осередок культури, як і цілий ряд інших приміщень району було знищено, книги спалено. В 1945 році роботу бібліотеки відновлено. 1962 року збудовано її нове приміщення. В рік 50-річного ювілею Жовтневої революції, тобто 1967 року, книжковий фонд зафіксовано в 42 580 томів.

Після війни з гітлерівською Німеччиною, в районі, як і скрізь у Радянському Союзі тривала компанія перепоховання воїнів-визволителів. У кожному селі на братських могилах встановлено типові залізобетонні скульптури воїнів. А у 1960-70-х роках по всіх селах відкрито обеліски пам’яті воїнів односельчан. В липні 1989 р. в с. Молодецьке відкрито перший в районі, і один з перших в Україні, пам’ятний знак жертвам голодомору 1932-1933 років. Після чого в пам'ять про замучених людей у цей жахливий період нашої історії відповідні пам’ятні знаки встановлено у всіх поселеннях району, де сталося це лихо.

Напередодні відзначення 100-річного ювілею Великого кобзаря – 28 жовтня 1960 року в Маньківці встановили пам’ятник Тарасу Шевченку. Його автори Н.П.Ковтун та А.П.Воропай. Цей пам’ятник обійшовся для бюджету району значно більше, ніж усі пам’ятники в краї разом взяті. Однак, він є справжнім мистецьким шедевром. Маньківський пам’ятник можна поставити в один ряд із такими знаменитими творами скульптурної Шевченкіани, як у Києві, Каневі, Москві, Вашингтоні. 1989 року наш пам’ятник Шевченку реконструйовано. Його окуто кольоровим металом, встановлено на монолітному гранітному постаменті. Місцевий архітектор О.М.Ковтун, доклав свій талант, щоб наш пам’ятник став ще кращим.

Серед пам’ятників Маньківського району відзначаються скульптура Віктора Близнюка у селі, яке назване його ім’ям, у Вікторівці; бронзовий бюст в моноліті із постаментом авіатору, Герою Соціалістичної Праці, нагородженого двома золотими медалями «Серп і Молот» Борису Бугайову в Маньківці; монумент Слави – гранітна арка, також в районному центрі; пам’ятний знак Жертвам голодомору оригінальної форми, зокрема з кованого металу, у селі Тимошівці.

В 1962 році у Маньківці споруджено приміщення районного будинку культури. Він став центром культурного життя району. Тут відбуваються всілякі заходи і урочистості. В 1987 році при ньому створено духовий оркестр, а уже через рік цьому колективу присвоєно звання «народний». За роки існування оркестр неодноразово ставав переможцем та лауреатом різноманітних конкурсів. У 2005 році при районному будинку культури створено хор ветеранів війни та праці «Джерело». Його керівником є завідуюча відділу культури і туризму райдержадміністрації Людмила Василівна Фітенко. У 2007 році районний будинок культури реорганізовано у Центр культури та дозвілля.

Жодне сільське чи районне свято не обходиться без участі народного аматорського фольклорно-етнографічного колективу Іваньківського сільського будинку культури. Його очолює ветеран культосвітньої роботи Андрій Трифонович Гоменюк. У 1991 році цьому ансамблю присвоєно звання «народний». «Золотим голосом» нашого краю люди називають дует у складі мешканців села Дзензелівка Сергія Кожухаря та Алли Левченко. Вони почали співати на сцені разом з 1995 року. Через десять років їхньому вокальному гурту «Пізня зустріч» присвоєно звання «народного». Алла Левченко також має звання «Заслужена вчителька України».

1969 року відкрито Маньківську дитячу музичну школу-семирічку. В 1983 році її реорганізовано в школу мистецтв. Нині тут діє три відділення – музичного мистецтва, образотворчого мистецтва та хореографії. Учні школи постійно репрезентують своє вміння, беруть участь у різних заходах району та обласних та всеукраїнських форумах. Серед них дипломанти та лауреати конкурсу пам’яті П.Чайковського Павло Лисий та Вікторія Миколенко, лауреат міжнародних конкурсів за рубежем Оксана Ганджа. При школі діють жіноче вокальне тріо, гурт «Кум-баян, вокальний ансамбль викладачів.

У 1977 році створена Маньківська бібліотечна система. Вона об’єднує 28 державних публічних бібліотек. У 1985 році збудовано спеціальне двохповерхове приміщення центральної районної бібліотеки для дорослих та районної бібліотеки для дітей. Книжковий фонд бібліотек системи налічує понад 470 тисяч екземплярів книг. Бібліотеки надають послуги більше 25 тисячам користувачів. На базі районної бібліотеки працює Публічний центр регіональної інформації, діють любительські об’єднання, мета яких популяризація літератури патріотичного, історичного, краєзнавчого, духовного спрямування, матеріалів про духовний спосіб життя, популяризація художніх творів.

У 2011 році Маньківська центральна районна бібліотека разом із трьома філіями: Маньківською районною бібліотекою для дітей, Подібнянською та Поташською сільськими бібліотеками стали переможцями етапу конкурсу програми «Бібліоміст». Завдяки цьому вони отримали можливість безкоштовного забезпечення комп’ютерною технікою. Так, бібліотеки району отримали 15 комп’ютерів з програмним забезпеченням та доступ до мережі Інтернету.

Серед книг, котрі найбільше користуються попитом мешканців краю, твори наших земляків. В районі майже піввіку діє літературне об’єднання «Первоцвіт». Біля його створення стояла місцева журналістка, драматург, автор кількох художніх книг Раїса Володимирівна Ломачинська. Вона була наставником цілого ряду молодих літераторів. На слова поетів краю Надії Діденко, Юрія Макаренка, Надії Ганджі та музику композитора Анатолія Ковбаси виконувалися пісні, котрі стали улюбленими серед населення краю. А найпопулярнішим поетом регіону вважається Анатолій Слободяник. Він автор слів гімну Маньківського району. Автор музики гімну – Людмила Фітенко.

Серед прозаїків відомими далеко за межами краю є Віра Оберемок з села Русалівки та уродженець Буків Феофан Білецький. Кілька десятків книг опублікував уродженець с. Іваньки лауреат цілого ряду премій Віктор Жадько. Твори наших земляків, недавнього голови Верховного суду України Василя Маляренка та політолога Андрія Колпакова є настільними книгами провідних юристів і політиків нашої держави. Справу Р. Ломачинської продовжила її учениця в журналістиці та літературі Лілія Анатоліївна Пшенаєва, яка нині гуртує навколо себе літераторів «Первоцвіту».

Автором герба і прапора району є маньківчанин Петро Качалаба. Він опублікував книги з міфології, фольклору та історії. Йому присвоєно звання «Почесний член Всеукраїнської Спілки краєзнавців». П. Качалаба основоположник оригінального стилю в образотворчому мистецтві. В республіканській пресі відзначено, що його графічна серія є найбільшою в світі, щодо кількості портретів полководців, виконаною одним автором. Образотворчі роботи П. Качалаби експонувалися на персональних виставках у Києві, Одесі, Черкасах, зберігаються в приватних колекціях Німеччини, США, Таджикистану та в інших країнах. Він ініціатор створення районного товариства краєзнавців та новатор музейної справи. За його безпосередньою участю видається проект «Маньківський літопис», зокрема опубліковані збірки прислів’їв і приказок та легенд Маньківщини, з 2010 року випускаються щорічні календарі пам’ятних дат Маньківського району.

В історію образотворчого мистецтва району ввійшли художники Ганна Солоха із с. Дзензелівки, Василь Євич з с. Багви, Ганна та Наталія Роєнки з с. Кищенець, скульптори Микола та Олександр Бартосіки із с. Іваньки. Нині регулярно беруть участь у районних та обласних виставках живописці Олексій Заїка та Валентина Франсіс, живописець та писанкар Світлана Бас, різьбяр по дереву Петро Осьмак, вишивальниця Станіслава Мельничук.

Мешканці району пам’ятають аматорів Миколу та Галину Корнієнків, котрі на деякий час створили музей народного мистецтва у селі Тимошівка. Тут проводилися культурні свята національного масштабу. Основна експозиція музею перенесена в Черкаський обласний краєзнавчий музей. Хоча створений Корнієнками в районі музей уже давно перестав діяти, але їхню ініціативу підтримали ряд ентузіастів. Створено музейні зали в селах Русалівці, Рогах, Паланочці. В останні роки почали діяти Буцький та Кищенецький сільські музеї. Майже у всіх населених пунктах оформлено музейні куточки.

Високу оцінку спеціалістів заслужив краєзнавчий музей у селі Дзензелівці, який може скласти конкуренцію деяким обласним музеям. Він знаходиться в приміщенні згаданого вищого початкового училища, котрому в 2012 році виповнилося 100 років. Музей відкрито у 1989 році. Його фундатором був Григорій Васильович Дудник. Нині цю справу продовжує його однофамілець Юрій Петрович Дудник. У його творчому доробку фундаментальне дослідження про своє рідне село Дзензелівку. Зібрана ним колекція давніх світлин про рідне поселення може претендувати на найкращу в Україні. Він автор багатьох фото проекту «Маньківський літопис». В 2004 році сільський осередок реорганізовано в районний краєзнавчий музей. В його експозиції налічується понад 6 тисяч експонатів.

Сільські клубні заклади є базовими установами культури, що діють з метою створення умов для самодіяльної творчості, духовного розвитку, задоволення культурних потреб і організації відпочинку сільського населення.

Клубні заклади в багатьох сільських населених пунктах залишаються єдиними осередками, що задовольняють культурні потреби сільських жителів і є традиційними центрами з розвитку народної творчості.

Завдяки взаємодії органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, в районі вдалося зберегти мережу сільських клубних закладів. Станом на 01.01.2014 зазначена мережа становить: 21 сільський будинок культури, 2 міських клубних заклади, 6 клубів, 1 районний центр культури і дозвілля, 28 бібліотек та районний краєзнавчий музей, які знаходяться у спеціально збудованих приміщеннях.

У Маньківському районі функціонує 228 клубних формувань, у складі яких 2490 учасників, з них : 22 інструментальних, 155 учасників; 59 вокально-хорових, 548 учасників; 19 хореографічних, 239 учасників; 34 театральних, малих форм, художнього читання, 302 учасника; 15 фольклорних, 141 учасник, 42 фізкультурно-оздоровчих, 576 учасників; 36 любительських об’єднань, 521 учасник; 1 любительське об’єднання крою та шиття.

149 колективів аматорського мистецтва, у складі яких 1385 учасників, 6 колективів мають почесні звання «народний» та «зразковий» аматорський: народний аматорський хор ветеранів війни і праці «Джерело» районного центру культури та дозвілля, духовий оркестр районного центру культури та дозвілля, гурт «Пізня зустріч» районного центру культури та дозвілля, фольклорно-етнографічний ансамбль Іваньківського сільського будинку культури, чоловічий вокальний ансамбль Дзензелівського сільського будинку культури, гурт «Мелодії Тікича» Буцького міського будинку культури.

Розвитку аматорського мистецтва, підвищенню його рівня, створенню нових і зміцненню існуючих колективів сприяють культурно-мистецькі заходи, що проводяться у сільській місцевості. Всього в районі працівників галузі – 170 осіб.



В періодичному виданні «Ритм України. Культура, мистецтво, туризм Черкащини» кілька років тому занотовані слова завідуючої відділу культури Маньківської райдержадміністрації Людмили Василівни Фітенко: «Ми співаємо, танцюємо, ставимо вистави, створюємо музеї, мріємо про натовпи туристів на каньйонах! Ми – цим живемо, а інакше не можна».
Відділ культури Маньківської районної державної адміністрації

Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Історія розвитку культури маньківщини iconІнформація про хід виконання «Міської комплексної програми розвитку культури та туризму за 2017-2019 роки»
Забезпечувати виконання Конституції України щодо розвитку культури, законів України, що діють у сфері культури І мистецтва
Історія розвитку культури маньківщини iconІсторія української культури
Грушева Т. В. Історія української культури. Навчально-методичний посібник для студентів неісторичних напрямів підготовки. – Запоріжжя...
Історія розвитку культури маньківщини iconІсторія України Всесвітня історія
На основі Державного стандарту базової освіти (освітня галузь «Суспільствознавство») І переосмислені з позиції врахування особливостей...
Історія розвитку культури маньківщини iconМетодичні вказівки до виконання самостійних завдань з курсу "Історія української культури"
Програма курсу "Історія української культури" для студентів технічних напрямів підготовки
Історія розвитку культури маньківщини iconУроку для 6-го класу з інтегрованого курсу «Всесвітньої історія. Історія України»
Мета: ознайомити учнів зі змістом поняття «культура», дати уявлення про основні галузі культури; розглянути їх розвиток у Давньому...
Історія розвитку культури маньківщини iconЗапитання до іспиту з навчальної дисципліни «історія фізичної культури І спорту»
Особливості фізичної культури у первісному суспільстві. Роль праці у виникненні фізичної культури
Історія розвитку культури маньківщини iconРобоча програма навчальної дисципліни «Історія української культури»
Мета: формування у студентів цілісної системи знань про українську культуру як специфічний І унікальний феномен, її роль у духовному...
Історія розвитку культури маньківщини iconРобоча програма навчальної дисципліни «Історія української культури»
Мета: формування у студентів цілісної системи знань про українську культуру як специфічний І унікальний феномен, її роль у духовному...
Історія розвитку культури маньківщини iconРобоча програма навчальної дисципліни «Історія української культури»
Мета: формування у студентів цілісної системи знань про українську культуру як специфічний І унікальний феномен, її роль у духовному...
Історія розвитку культури маньківщини iconРобоча програма навчальної дисципліни «Історія української культури»
Мета: формування у студентів цілісної системи знань про українську культуру як специфічний І унікальний феномен, її роль у духовному...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка