Іван Лучук позичена дримба



Сторінка1/8
Дата конвертації14.04.2017
Розмір2.31 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8


Іван Лучук
ПОЗИЧЕНА ДРИМБА
переклади

версії


переспіви

варіації
Тернопіль

Богдан

2012


Сектор поезієзнавства

Інституту Івана Франка

Національної академії наук України
Серія «ЛУГОСАД»

Лучук, Іван. Позичена дримба: переклади, версії, переспіви, варіації. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2012. – хх с. – Серія «ЛУГОСАД».

Авестійська


[Зороастр]


ГЕОГРАФІЧНА ПОЕМА З АВЕСТИ

(перша частина книги Вендідад)
Мовив так Ахура Мазда Спітаміду Заратуштрі:

– Я, і я, і ще раз я, Спітаміде Заратуштро,

цілу цю безплідну землю

пере-пере-пере-пере-

пере-пере-пере-пере-

пере-пере-пере-пере-

пере-пере-пере-пере

на квітучий мирний край.

1. Щонайпершу і найкращу

я, всевідо і всемого,

себто – я, Ахура Мазда,

сотворив країну дивну

Ар’ян Веджа –

поруч від ріки Даітьї.

Але злий і премерзенний

Ангра Манью проклятущий

бич наслав на цю країну –

рудуватеньких зміючок,

деви ж зиму там наслали;

місяці зо два там тепло,

десять місяців – зима,

повінь – під кінець зими.

2. Гава – друга за рахунком,

согди Гаву заселяють.

Бич: кусючі прикрі мухи,

пострах людям і маржині.

3. Моуру – праведна, могутня,

вірна Арті сторона.

Бич: гріховна хіть повальна.

4. Бахді – край увесь в знаменах.

Бич: мурахи хлібожерні.

5. Поміж Моуру і Бахді –

розляглась собі Нісайя,

бич у ній – страшне безвір’я.

6. А Харойва у розточчі

розділила власні води.

Бич: тьми-тьмущі комарів,

плач і стогін.

7. А Векерта стала домом

преблагого Їжака.

Бич: недобра, зла Хнантайті,

спокусителька Керсаспи.

8. Урва, на луги багата.

Бич: господарі лихі.

9. Хнента, де живуть веркани.

Бич: суцільне гидомирство.

10. Харахвайті – пречудова,

мальовнича сторона.

Бич: осквернення землі,

заривання праху в прах.

11. І величний, і розкішний

розпростерся край Хетумант.

Бич: підступні ворожбити,

що чаклують в ім’я Зла.

12. Рага – область триєдина.

Бич: зухвала і безмежна

нехіть вірити в будь-що.

13. Чахра – Арті дуже вірна

і могутня сторона.

За бича в ній – людожерство.

14. Варна – край чотирикутний,

народився в нім Третона,

побиван Ажі Дахаки,

злого підлого дракона.

Бич: хвороби і чужинці,

несвої владики-зайди.

15. Хапта Хіндав – семикрай.

Бич: хвороби і посуха.

16. З краю Упа Аодешу

річка Рангха витікає,

тут ніхто не владарює.

Деви студінь тут наслали,

це і є бичем тутешнім.


25.07.1997

Англійська


[Анонім]
БЕОВУЛЬФ



(фрагмент)
[Епізод бенкету]
Жона благородна чашу подала

спершу стражу Данів Східних,

привітала його на пивному святі,

улюбленця люду; він радо прийняв

бенкетну чашу, відважний князь.

Обійшла відтак Гельмінґів усіх,

старих і молодих дружинників усіх,

дивочашу подавала, до урочого часу,

коли Беовульфу перстенна жона,

духом висока, медову чашу подала;

привітала вождя Ґеатів, дяку Господу вознесла,

премудрослівна, що щастя їй випало

на будь-кого з вождів покладатися,

не сподіватися злодіянь. Він ту чашу прийняв...


22.06.2007

[Анонім]
ВУЛЬФ І ЕАДВАКЕР


Людям моїм – жертвопринесення.

Приймуть його, коли прийде в потребі.

Між нами не так.

Вульф – на острові, я – на іншому.

Острів надійний, довкола – болота.

Люди, ласі на тлін, живуть на острові.

Приймуть його, коли прийде в потребі.

Між нами не так.

Із мандрів далеких мого Вульфа чекала з надією,

коли дощило, я плакала,

коли гілками рук обіймав мене чоловік мій хоробрий,

було мені радісно, було мені теж і сумно.

Вульфе, мій Вульфе, жага до тебе –

хвороба моя, ти рідко приходиш,

дух тужливий, а не голод.

Чи чуєш ти, Еадвакере, наше бідне цуценя

вовк до лісу поволочить.

Легко роз’єднати непов’язане разом,

нашу спільну пісню.
22.06.2007

Вільям Блейк


ПІСНЯ
я брів і брів полями і полями

впивався літом літом упивався

та раптом впав до принцової ями

і закохався в нього справді закохався


в моє волосся він уплів лілею

в моє волосся над чолом журливим

і скористався безпорадністю моєю

зманив у сад утіх кивком манливим


намокли наші ноги в теплих росах

і щоб жагу невпинну вгамувати

ми мусили і раз й не раз у теплих косах

закінчувати й знову починати


сидіти й чухати мою він спину любить

і знову бавиться десь там десь там і тута

то біля пупа біля вуха він голубить

то всуне по зав’язку от залупа


26.12.1994

[Оскар Вайлд]


АУКЦІОН

(Оскар Вайлд про Джона Кітса)
Чого лишень нема на аукціонах:

Відбитки серць, депресій вдатні зліпки,

Томи думок, позбавлених позлітки;

І гріш ціна, і вартість в міліонах.


Листи, потоплені в коханках, жонах,

Таємних незнайомках невідь-звідки,

Записки, начерки, шматки, замітки, –

Знайдуть купців у метрах і матронах.


Кому і що: грошей і смаку жереб

Вирішує приватність посідання,

За радістю чига розчарування –

Чуже з’їдає душу ненажерне.


Вселяю в себе щось частіш задарма, –

Тоді не так болить розтрата марна.


11.05.1996

Джей. Ей. Ліндон


ПІКНІК
І.

Буди валізу, Лу –

Гул вам і вологу у зуб –

Бузу у голові мав луг!

У лузі – лави, дуб.
20.02.1994
ІІ.

Лу, горям – огул.

Тута є і дрібен прут,

Тур пне бір, діє; а тут –

Лугом – яро гул.
21.02.1994
ІІІ.

А зубаті раки!

Камінь лису хапа за

Запаху сильні маки.

Карі – та буза.
21.02.1994
ІV.

Живо лети зара, пливи!

Воля свар: комарі, к-ш, киш!

Шик; шкіра мокра вся; лови!

Вил паразите, лови ж!
22.02.1994


ДЛЯ СКАНДИНАВСЬКОГО АЛКОГОЛІКА
І.

Ура! Бив, омив німо гурт.

Друг і свиня – по водяру.

Урядово п’янив Сігурд.

Тру гомін – вимови бару.
20-21.02.1994
ІІ.

Оковита – глибоко!

Я рому друг і сват, свиня.

Я нив, став. Сігурду – моря.

О, кобил гати в око!
21.02.1994
ІІІ.

Оковита – високо!

Я мо’ друг і сват, свиня?

Я нив, став Сігурдом я.

Окосив, а ти – в око!
21.02.1994
ІV.

Виживи! Пожив.

Випивку б випив,

Випив букви пив.

Ви – жопи! Вижив!
22.02.1994
V.

Ха! Жарти свідок жав:

Вад жар в ярах – мах!

Хам, харя, – враждав.

Важко дів ситра жах.
22.02.1994

Біблійна


[Давид]
ПСАЛОМ ПЕРШИЙ


Щасливий чоловік свою дорогу

Шукає без підступної намови,

Емблемою знайденної підкови

Рябить в очу одвірку і порогу.


Полишено лихе і лиховісне

На пожертя жертовне і захланне;

Гріховне всюдисущя самозванне

З переситу колись либонь що трісне.


Прийдуть дерева з буйними плодами –

І степ, і луг замріє вічним садом.

Бо так усе щоякнайкращим ладом

Пребуде із чеснотами й трудами.


Не так, не так зі злом, з його поріддям:

На нього жде провалля незглибиме;

Для праведних чуже і нелюбиме,

Спливе лихе з погибельним повіддям.


14.02.1998

[Соломон]


ПІСЕНЬ ПІСНЯ

1. МІЙ ВИНОГРАДНИК


Та я не стерегла виноградника мого власного. 1, 6.
Блукаю виноградника довкіл

Твого принадного, де грає сік.

Не взяти приступом його повік,

Віки віків – на варті частокіл


Усіх чеснот. А я, немов дебіл,

Матолок, вар’ят, просто чоловік,

Блуджу навколо, хтось неначе врік,

Немовби не для мене – тіло тіл.


Нема для мене жодних огорож,

Яких би не здолав мій вірний друг;

Переступив я виноградний пруг –

Аж лози всі пройняла млосна дрож.


Отож, моя любасочко, радій,

Твій виноградник вже віднині – мій.

2. БОСИЙ ОЛЕНЬ
Мій любий – немов олениця або оленятко.

Он він стоїть за нашою стіною,

Крізь вікна заглядає, крізь ґрати зазирає. 2, 9.
Віддавна так у світі повелось –

Кохання з чоловіка робить щось,

Коли блистить вже шкура, а не шкіра,

І з тебе робиться баран чи лось,


Чи олень, чи козел, чи цап. Якось

Вже стати оленятком довелось,

Та я не хочу грати ролю звіра,

Кажу до неба: не метаморфозь.


У мірку добру вмотуюсь сукна,

Іду крізь морок, сповнений морок,

Заходжу в сад босоніж, як пророк,

Скрадаюсь тихо до її вікна.


Стою собі й регочу біля ґрат –

Кохатись людяно миліш стократ.

3. ЗАПАХИ ПУСТЕЛІ
Хто то здіймається в пустині, неначе стовпи диму,

В кіптяві мирри й кадила, всіх пахощів купецьких? 3, 6.
Здійнялась курява стовпами диму,

В пустелі я розгледіти не ладен,

Чи принесе у цю спекотну зиму

Мені вітрець мою кохану зриму.


Покіль не бачу, тільки чую запах –

На крилах вітрових і мирру, й ладан,

І пахощі купців – країн на мапах

Немає їхніх, – все в астральних лапах.


Нарешті виринає мила постать,

Сліди змітає помахом накидки.

Хоча й вгрузає у пісок по литки,

Та їй палкі бажання стежку мостять...


Несе в наплічнику свої пожитки,

Мене ж тим часом хтиві мрії млостять.

4. ОЧІКУВАННЯ НАСОЛОДИ
Твої оченятка, немов ті голубки,

Глядять з-за серпанку твого!

Твої коси – немов стадо кіз,

Що хвилями сходять з гори Гілеадської! 4, 1
Споглянеш з вершини Амани, з вершини Сеніру й Гермону,

З леговища левів, з леопардових гір. 4, 8
Очиці – дві голубки з-за серпанку,

Волосся – стадо гілеадських кіз,

Канарком примостивсь на личку ніс,

Цокочуть зуби – ціп’ята на ґанку.


А перса – то близнята у газелі,

І рученьки – то солов’їні трелі.

Все видно так, немовби на тарелі:

Я бачу вже тебе в своїй постелі.


Минувши не одну важливу ланку:

Внизу шумить тінистий гай чи ліс, –

Чекаю вже з самісінького ранку –

Пошвидше б я уже туди заліз,


Піднявши міць із лев’ячих леговищ,

Із леопардових таємних сховищ.

5. КРОВ ІЗ МОЛОКОМ
Збираю я мирру свою із бальзамом своїм,

п’ю вино я своє зо своїм молоком! 5, 1
Бальзам чудовний, стільниковий мед,

Вино над винами із молоком

Гуляють в головах лунким танком –

Ми прагнемо до спільних світлих мет.


Тупцюємо попід своїм садком

І тулимось задком і передком,

Байдужі до знамень дурних комет,

А теж до інших всіх знаків й прикмет.


Із молоком у тілі грає кров,

Для тебе завжди я всього настарчу,

Нам не забракне ні питва, ні харчу –

Пересит щоб лишень нас не зборов.


Та ми йому ніскільки не підвладні,

Ми ще стокротно забавлятись ладні.

6. ЦАРСЬКА КОЛІСНИЦЯ
І сам не знаю, [як то сталось]: моя любов

Посадила мене на колісницю князя мого народу. 6, 12
Ніколи мною ти не погорди,

Бо я на все для тебе, любко, здатен,

Подарувавши – буду марнотратен –

Тобі мої міста і городи.


У володіннях у моїх великих

Всіляких повно цінностей коштовних

І виробів, і витворів кунштовних –

Буяє розкіш у чертогах тихих.


Не завше тихих – звуком многоликих

Під час гулянь і зібрань велемовних,

Звучить псалтир на хвилях пречудовних

Етеру, між тимпана гупань диких.


І лиш твої просвітлені зіниці

Несуть мене на царській колісниці.

7. БАЛАКУЧА ПАЛЬМА
Станом твоїм нагадуєш ти пальму... 7, 8

Я мовив: Я вилізу на пальму, вхоплю з плодами її гілку! 7, 9

Твоя розмова, мов вино добірне,

що по устах моїх і по зубах стікає. 7, 10
Ти наче пальма на краю оази,

Там примістились два пругкі кокоси,

Над ними листям шелепочуть коси,

Навколишні відгонячи міазми.


Не допускаючи сюди зарази,

Яка літа, немов кусючі оси.

Коли ж над ранок сходять гойні роси,

то пророкують нам гінкі оргазми.


Для мене люба є твоя розмова,

Хоч язиком безперестанку плещеш.

Не в кожнім реченні бува полова –

Як соловейко завше ти щебечеш.


Та я терплячий, бо тебе кохаю,

В розмові повсякчасно втіху маю.

8. СОЛОДКЕ СУСЛО
Я б тебе напоїла вином пахучим,

солодким суслом моїх ґранатових яблук. 8, 2.
Солодке з винограду й яблук сусло

Виброджує в тобі лишень для мене,

Ґранатове і пристрасно зелене

Вирівнює бажань примхливе русло.


У нього жаготіння липко вгрузло

І бовталось у нім, немов шалене,

Ухмелівало п’янко, навіжене.

Пребудь вовік, моя одвічна Музо!


Моя – для тебе пісня над піснями:

Тому для мене, князя над князями,

Царям царя, поета Соломона

Немає кращого за тебе лона.


Нема для тебе над панами пана

Крім мене – тугоперого Івана.


25-27.06.2004

Білоруська


Андрей Хаданович


ПОШУКИ АБСОЛЮТУ
І.
Безсонням свій загартувавши розум,

Щоночі вперто не скорятись сну;

Постійно бути спраглим і тверезим,

Сказати “ні” горілці та вину;


Наперекір завіям і морозам

Чекати на просвітлену весну;

Старечим не хворіючи склерозом,

Не переплутать правду і ману;


Життя прожить усе в боргах і кпинах,

І стати лікарем, який на спинах

Усього людства залиша свій знак;
Потрапити навік-віків до списку

Письменників бальзаківського зиску

З невипадковим прізвиськом “Бальзак”.

ІІ.
Де віддзеркалює краса на прузі

І вирва зяє в дзеркалі краси,

Пасеш отари втрачених ілюзій,

Що потребують квасу й ковбаси.
Всі розкоші та злидні в ницім блюзі

Ти виразом очей передаси.

– Хіба то блюз? – Авжеж, і ти в напрузі

Журбою блюз той сумно ороси.


Не скурвися в шагреневую шкуру,

Лиш пташкою лети собі у вирій,

Бо не в Бальзаку для душі бальзам.
Під пречудову підійди сакуру

(чи сакуру?) і фудзіяму вирий,

Куди урешті-решт потрапиш сам.
29.08.2001

Серж Мінскевич


МІНСЬК УНОЧІ. КРОКИ
Проспект – немов хребет. Ступаю по хребцях,

Яких не провалить моїм тяжким обцасам,

Бруківка шклом вищить під їхнім викрутасом,

Луна, немов стилет, проб’є далекий дах.


Від світла тінь – омлет, що смажиться в кружках

Калюж… Люд мирно спить. І вікна сплять. Тим часом

Мінськ площі чепурить і гладить сірим прасом,

Розпочина балет – танок міських невдах.


Мінськ полюбляє ніч, вона в його фаворі, –

Увесь блищить, як кіч, збирає краплі й зорі, –

Вона ж бо килимок йому з імли пряде.
Кохає ніч мене – жагуче, до судоми,

Утоми теремок, палац дрімот зведе,

Коли ж мій сон мине, – доводить знов до втоми.
13.06.2001

Ваґантівська


[Анонім]
ДІВОЧИЙ АРКАН



(Carmina Burana, фрагмент)
***

Діви йдуть охоче

в танок – аркан дівочий,

кожна хоче дуже

влітку мати мужа.
***

Ходи, ходи, мій леґіню,

тебе чекаю з похіттю,

тебе чекаю з похіттю,

ходи, ходи, мій леґіню.

Уста смачнотрояндні,

скріпіть мене в коханні,

скріпіть мене в коханні,

уста смачнотрояндні.
***

Діви йдуть охоче

в танок – аркан дівочий,

кожна хоче дуже

влітку мати мужа.
***

Якщо б був мій увесь цей край

від Райну аж по моря край –

віддав його як стій би,

якби англійська королева

лягла в мої обійми.



22.06.2007

Візантійська


Григорій Богослов


СХОДИ ЦНОТИ
Чистотою на сходинку

Ставимо себе ми вищу:

Хто залишився цнотливим,

Має ангельську природу;

Хто утриматись бажає,

До цнотливців прирівнявся;

Хто у шлюбі завше вірний,

Це утриманню співмірне.

Кожен на своїй сходинці

Матиме і дещо більше.


12.05.2007

Роман Сладкопівець


ГІМН
Ви прийдіте, поклонимось, вірнії,

Всього людства Спасителю кроткому,

Сину Божому благоутробному,

Владодержцеві всетерпеливому, –


Кого сили возносять небеснії

І оспівують хори безплотнії

Язиками своїми вогнистими,

Голосами своїми невмовкними

Трисвяте піснослів’я голосячи,

Переможне хваління говорячи:


Прославляють Отця безначального,

Сина, купно із Духом предвічного,

Нероздільних суцільно у сутності,

В іпостасях троїстих затаєно,

Міць божественної всемогутності

Ми сукупною живністю славимо.


Богородице, Діво Пречистая,

Не відкинь, Преблагая, рабів Твоїх,

Що хлюпочуть у вирі житейському

І валами прибиті бурхливими!


Вищих сил незрівнянно славнішая,

Голубице, від Духа позолочена,

Ти апостолів честь і всехвалення,

Ти страждальців за Господа прихисток,

Ти землі уповання вселенської;

О, чудовая вежо Давидова.

Град, дванадцять воріт відкриваючий,

Ароматів духовних вмістилище,

Людям Божим стіна і прибіжище,

І підмога ти всім їм неложная,

І для праведних душ охорона Ти,

І безгрішним тілам Ти посвячення!


Почитаєм Тебе, Благодатная,

Славословим Тобою Рожденного,

Слізно молимо й просимо милості

В час відплати і суду грядущого.


Боже, Боже, в той день не відкинь мене,

Не залиш у вогні незгасимому,

Сатані не віддай Ти на поглумку,

Для бісів не зроби посміховиськом!

Серед інших я є наймерзенніший,

Бо життя волочив я неправедне.

Я і духом, і тілом осквернений,

І що діяти нині, не відаю.

Через це я взиваю до милості,

Як блудниця, до стіп припадаю я,

Виливаю плачі свої теплії:
Витягай мене, Господи, Господи,

Із глибин беззаконного урвища,

Яко Пастир Благий, не залиш мене

Спотикатись об камінь погибелі,

Від шаленої пристрасті визволи,

Отверзи мені очі духовнії,

Щоб побачив я Лик Твій божественний

І в сердечнім веселії вимовив:


Вічно треба Тобі поклонятися

Із Отцем і Святим Утішителем,

Повсякчасно до Тебе молитися

Милосердного цілою живністю.


12.05.2007

Йоан Дамаскин


ЯМБІЧНИЙ КАНОН НА РІЗДВО ХРИСТОВЕ
Пісня 9
Кохатися безпечно у безмовності;

Коли ж любов’ю ми піднесені,

О Діво, тчемо хитродумні наспіви,

Хоч це і не під силу! Дай же сили нам,

О Мати, славослів’ям вдовольнятися.

Колишні тіні, темні віддзеркалення

Дитини-Слова, Пресвятая, бачивши,

Крізь двері увійшло як запечатані,

Його шануємо, як світло істини,

І лоно благодатне славословимо.

Це, христолюбці, із бажанням здійсненим

І сподобившися пришестя Божого,

Животворящим і новим утішені

Об’явленням, і моляться: Пречистая,

Дай благодаті славі поклонитися.
12.05.2007

Теодор Студит


ДО МОНАСТИРСЬКОГО КУХАРЯ
О, чадо, як не вшанувати кухаря

Вінцем після чування цілоденного?

Смиренний труд – а слава в нім небесная,

Брудна рука у тебе –серце чистеє,

Вогонь пече – геєнський не пектиме вже.

Лети на кухню жвавий, підбадьорений,

Вогонь роздуй, все перемий удосвіта;

Братів годуючи, ти служиш Господу.

А працю приправляючи молитвою,

Колись ти славою засяєш Якова,

Шанований у братстві монастирському.

12.05.2007

Ірландська


[Анонім]
ПИСЕЦЬ У ЛІСІ


Прихисток для мене – ліс;

за кущем сховався дрізд;

втіха – з зошитом моїм

поєднався гомін гнізд.


Ще й зозуля за кущем

є не зайвим явищем;

Божа ласка – тут писати,

благодатний серця щем.


22.06.2007

[Анонім]
ПЛАВАННЯ БРАНА, СИНА ФЕБАЛА



(фрагмент)
На човні чудному Бран

виплив прямо в океан.

Як погляну віддаля:

море – вквітчані поля.


Що для Брана на кормі –

світлі далі водяні,

те для мене – рясен цвіт,

що квітує на весь світ.


Бран долає серед хвиль

на човні багато миль,

я ж між радісних рівнин

бачу квітів сто родин.


Випустив конячок Лер,

де Бран погляд розпростер.

Де річок медвяних плин,

Паном Мананнáн там, Лера син.


22.06.2007

Іспанська


Леон Феліпе


ПОЕЗІЯ
Розкладіть вірші на слова.

Відкиньте цяцькованість рим,

ритм і розмір…

Навіть думку відкиньте.

Провійте на вітрі слова.

Якщо все ж залишиться щось –

це

і буде поезія.


16.01.1980

Китайська


Дао Цзи
ДАО ДЕ ЦЗІН



(Шлях досконалості)
Віршовану версію виконано на замовлення

Видавничого дому «Наутілус» в особі Олександра Завадки,

з люб’язної згоди якого друкуємо її тут

Частина І (Шлях)
Розділ 1
Дао ословлене – несправжнє Дао.

Ім’я промовлене – несправжнє ім’я.

Без імені – Неба й Землі початок,

А з іменем – Матір всесущого.

Неявне бажання – то Дао таїна,

А явне – лиш сяйво його.

Обидва бажання – з одного кореня,

Та різні в них імена.

Природа сокровенного така об’ємна,

Що нас веде до безлічі таїн.

Розділ 2
Коли відкривається сутність краси,

То потворне з’являється.

Коли відкривається сутність добра,

То з’являється зло.

Є та нема – навзаєм породжені.

Важке та легке навзаєм сотворені.

Довге й коротке навзаєм порівняні.

Високе й низьке навзаєм усталені.

Музика й голос навзаєм звучать гармонійно.

Минуле й майбутнє навзаєм присутні.

Знаючи це, мудра людина

Вчинки вершить недіянням,

Волю сповняє без слів,

Створює безліч речей,

А рухомої влади над ними не хоче.

Досягаючи успіху, скромно мовчить,

Нічим не керує і ніщо не втрачає.

Розділ 3
Чиновників не шануймо, бунту не буде.

Коштовностей не цінуймо, крадійства не буде.

Для заздрощів приводу не даваймо,

Бентеги в серця до людей не впускаймо.

Мудрий, правлячи людьми,

Серця їхні спорожняє,

Шлунки їхні наповняє,

Хтивість проганяє, кості укріпляє.

Так правитель волю вгонобляє, думку притупляє.

А хто розум має, тому духу не вистачає.

Володар чинно на троні возсідає, а діяти й не гадає.

Розділ 4
Дао – порожнеча бездонна.

Глибочінь! Основа всього.

Притупи, упрости,

Пригаси, спороши –

Все одно неосяжне

Воно існуватиме.

І чиє б не було це породження –

Існувало воно ще до з’яви

Творця небесного.

Розділ 5
Для Неба та Землі байдуже все людське,

Вони істотам жити дозволяють, як заманеться їм.

Для велемудрого чуже усе людське,

Він людям жити дозволяє, як заманеться їм.

Між Небом і Землею простір – немов ковальський міх?

Що більша порожнеча, то довша дія.

Що рух активніший, то видих енергійніший.

Обізнаність велика – то джерело нестатків,

Тому триматись варто середини в усьому.

Розділ 6
Безмежна сила життєдайності струмка гірського,

Немов жіночості найсокровенніша природа.

Найсокровенніша народжень брама –

То корінь Неба та Землі,

Який звивається у далечінь

І має дію невичерпну.

Розділ 7
Довіку вічні Небо та Земля,

Вони існують не для себе –

У цьому полягає їхня вічність.

А велемудрий, ставлячи себе позаду,

Попереду займає місце.

Він нехтує своїм життям,

Тому воно триває довго.

Він відає про смерть, та він живе.

Розділ 8
Найвище Благо – неначе вода,

Що користь сущому приносить

І з ним не наміряється боротись.

Вода тримається безлюддя,

Тому вона – неначе Дао.

Для життя благотворна земля,

Глибина благотворна для серця,

Доброта благотворна для зносин,

Для розмов благотворна відвертість,

Для правлінь благотворна стабільність,

Для діянь благотворний сам час.

У цьому полягає рівновага,

Яка турботи не приносить.

Розділ 9
Негоже наповнений посуд тримати наповненим довго.

Гостроту неможливо тривало утримати в стані належному.

Захистити незмога палац із яшмою та золотом.

Чванькувата захланність багатої знаті – шкідлива.

Як ім’я шанобливе здобуте ділами – пора на спочинок.

Це вважається чинним законом Небесного Дао.

Розділ 10


Чи можлива єдність

Тіла та душі?

Чи зм’яклий дух зостанеться таким,

Немов у немовлятка?

Чи втратить вади сприйняття,

Коли очиститься?

Чи, правлячи в недіянні людьми,

Можливо їх любити?

Чи зміниш ти природу,

Якщо ти м’якосердий?

Чи пізнання вселенське

Можливим є без знань?

Породжуй і виховуй,

Твори й не володій,

І знехотя працюй,

Будь пильним – не пануй, –

Це є глибинне Благо.

Розділ 11


У маточині колеса з’єднались тридцять спиць,

Та колесо – не колесо, без порожнин між спицями.

Щоб мати більше посуду, із глини ліплять глечика,

Та він не буде глечиком, без порожнини в ньому.

Коли будинок зводять, то роблять вікна й двері,

Але живуть не в прорізах, а в порожнині дому.

Тож корисністю будь-чого

Є порожнина будь-чого.

Розділ 12
П’ять кольорів послаблюють зір.

П’ять нотних гам послаблюють слух.

П’ять приправ послаблюють смак при їді.

Коштовності на злочини людей штовхають.

А велемудрий прагне ситості в житті

І не воліє споглядати витвори коштовні,

Бо ситість є первинна, коштовності – вторинні.

Розділ 13


У милості – безчестя, її остерігайся.

Нещастя велике цінуй як самого себе.

Що означає “у милості – безчестя, її остерігайся”?

Милість для нас – це приниження!

Бійся, отримуючи її, бійся, втрачаючи.

Ось що означає “у милості – безчестя”.

Що означає “нещастя велике цінуй як самого себе”?

Оскільки я є власником себе,

У мене є своє нещастя.

Коли ж не буду власником себе,

Чи зможу бути я нещасним?

Хто цінує себе понад світ,

Тому ввірити можна цілу Піднебесну.

І хто любить себе понад світ,

Тому ця Піднебесна належить.

Розділ 14


Вдивляюся в нього й не бачу його,

Тому називаю невидимим.

Вслухаюся в нього й не чую його,

Тому називаю нечутним.

Хапаю його і не можу зловити,

Тому називаю невловним.

До суті цього не докопуюсь,

Бо все одно все єдине.

Вершечок його неосвітлений,

Воно – безіменне.

Оселя його – небуття,

Саме воно – форма без форми

Із обрисом мутно-туманним.

Увічі не бачиш його голови,

Ззаду не бачиш спини його.

Дотримуймось шляху прадавніх,

Первинний початок керує всім сущим.

Це Дао основа.

Розділ 15
Хто в давнину був тямущим у справах службових,

Той знав наймізерніше та найскладніше.

Оскільки усім, окрім них, глибочінь їхніх знань незбагненна,

То мушу хоч дещо про них пояснити.

Отож, ті мужі обережні були, наче чемні сусіди.

Були зосереджені, наче вночі на льоду.

Вели себе стримано, наче у гостях.

Були теж податливі, наче бурульки, що тануть на сонці.

Були теж могутні, неначе не вражений шашелем стовбур.

Були недосяжні, неначе широка долина в міжгір’ї.

Були непроникливі, мов каламуть навесні.

Уміли вони повсякчасно спокійними бути.

Уміли забруднене чистим робити.

Умінням вони володіли – усю круговерть віковічну

Сповільнювать так, щоб життя видавалося кращим.

Керуючись Дао, вони не бажали достатку.

У самообмеженнях жити воліли і зла уникали.

Розділ 16


Неупередженим потрібно бути,

У спокої перебувати,

Тоді все суще зміниться само собою,

А нам зостанеться лиш споглядати

За перетворенням усього сущого.

Все повертається до витоків своїх.

Повернення до витоків – це спокій,

А спокій – це повернення до сутності своєї.

Повернення до сутності – усталеність.

Осягнена усталеність – просвітленість,

А неосягнена усталеність – мана та зло.

Усталеність осягнеш – ти стійкий.

Коли стійкий – то справедливий.

І бути справедливому – правителем.

Правитель наслідує Небо.

Небо наслідує Дао.

Наслідуючи Дао віковічне,

Під покровом його довіку пребудеш.

Розділ 17
Добрі володарі – ті, про яких і не чутно.

Гірші володарі – ті, що бажають любові й пошани.

Ще гірші володарі – ті, що народ їх боїться.

А найгірші володарі – ті, що їх щиро народ зневажає.

Хто довіри до себе не має, той не вартий її.

Хто тямущий і в слові розважний,

Той успішно вивершує справи,

І про нього йде слава в народі,

Що природу наслідує він.

Розділ 18


Коли Велике Дао зникло, виникли добро та право.

Коли з’явилося лукавство, за ним прийшла тяжка облуда.

Коли шість родичів у чварах,

То люблячих батьків сини шанують.

Коли в державі безлад, лакизам – благодать.

Розділ 19


Коли лукавство зникне,

Народ стократно ощасливиться.

Коли усунуть право та добро,

В родини злагода повернеться.

Коли захланна хитрість щезне,

Злодійству надійде кінець.

Брак знань – усьому перешкода.

А люди мусять знати,

Що скромна простота їх красить,

Коли вони звільняються від хіті.

Розділ 20
Ученості уникнеш, не матимеш турбот.

Різниця невелика між брехнями й оманою,

Різниця величезна поміж добром і злом.

Остерігайтесь, люди, чигаючого страху.

О, світе недоладний, недосконалий світе!

А люди, знай, радіють, немовби на бенкеті,

Немовби їх запрошено на свято Дня Весни.

Лиш я собі спокійний, до люду не виходжу,

Я схожий на дитину, яка дріма в утробі.

Проте я вилітаю. Лечу! І де те місце,

Куди я міг би потім вернутися назад?

Всі люди переповнені бажаннями своїми,

А в мене їх нема, нема своїх бажань.

Я наче серце телепня,

Зате ж бо чисте серце!

Всі світлом переповнені,

Лиш я один у мороці,

У мороці себе.

Усі кругом допитливі,

А я собі байдужий.

Блукаю у безмовності,

Не знаю, де приткнутися.

Всі прагнуть хоч чогось,

Я ж прагну самоти.

Я тим од всіх відмінний,

Що бачу смисл у їжі.

Розділ 21
Сутність Великого Де

Підпорядкована Дао.

Дао – безплотне, туманне й мутне.

У мутному тумані його – містяться образи,

Там приховано дещо.

У темних глибинах його –

Найдрібніші частинки, що істину містять.

Споконвіку й донині ім’я його – незникоме.

Хто наслідує Дао, пізнає прапочаток речей.

Як можливо пізнати речей прапочаток?

Лише через Дао.

Розділ 22


“Те, що має вади, стає досконалим;

Криве стає прямим, порожнє – повним;

На зміну старому приходить нове;

Хочеш мало – маєш багато, хочеш багато – ти не правий”,–

Так говорили в давнину.

Велемудрий довіряє лиш тим повчанням,

Які наслідують у Піднебесній.

Він не зважає на правила старі,

На давню велич, на минулу славу.

Не бореться ні проти кого,

Ні проти чого він не виступає,

Непереможний він у Піднебесній.

Слова стародавніх: “Те, що має вади, стає досконалим”,–

Хіба це порожні слова?

Указують вони правдивий шлях до досконалості.

Розділ 23


Поговорімо про погоду.

Коли вітерець не стихне до ранку,

То злива шмагатиме цілий день.

Хто це вчиняє?

Небо та Земля.

Та навіть вони не роблять щось довговічним,

Не те що людина.

Людина служить Дао, вона тотожна Дао.

Хто служить Де, тотожний Де.

А хто втрачає, тотожний втраті.

Хто тотожний Дао,

Отримує Дао.

Хто тотожний Де,

Отримує Де.

Тотожний втраті, отримує втрачене.

Лиш сумніви породжують безвір’я.

Розділ 24
Хто став навшпиньки, довго так не встоїть.

Хто широко крокує, довго так не йтиме.

Хто самолюб, того не розуміють.

Хто самохвал, той не здобуде слави.

Хто нападає першим, той успіху не має.

Хто величчю пишається, того не поважають.

А Дао учить так:

“Надмірна їжа шкодить всім”.

Хто шляхом Дао йде, всього того не робить.

Розділ 25


Щось виникло із хаосу раніше,

Ніж Небо та Земля.

О безгомінне! О безформне!

Самотньо причаїлось десь незмінне.

Скрізь діє і ніде не має перепон.

Це – Матір Піднебесної.

Воно не має ймення,

Лиш – ієрогліф Дао.

Воно – Велике Дао.

Велике, бо безмежне.

Його постійний рух у безміри сягає,

У безмірах кругом – його першооснова.

Дао – велике.

Небо – велике.

Земля – велика.

Володар – великий.

У всесвіті чотири величини,

Між чотирьох великих – і Володар.

Людина підпорядкована Землі,

Земля підпорядкована Небу,

Небо підпорядковане Дао,

Дао підпорядковане своїй природі.

Розділ 26
Легкого основа – важке,

Спокій – руху основа.

Велемудрий, крокуючи цілий день,

Не відходить від воза з важким вантажем.

У славі й пошані, з повагою здатен

Ластовині польоти проводити зором.

А чом же то власник тьми колісниць

На світ позирає зневажливо?

Зневага руйнує основу,

Поспішність і влади позбавить.

Розділ 27
Хто вміє ходити, слідів не залишає.

Хто вміє говорити, словом не ранить.

Хто вміє рахувати, не носить рахівниці.

Хто вміє двері замикати, ключів не має,

Бо засуває двері так, що їх незмога відчинити.

Хто вміє добре зав’язати, мотузкою не користується,

Закрутить так, що годі розмотати.

А велемудрий завжди вміло людей рятує,

Ніколи їм не відмовляє.

Живих істот рятує також завжди,

Не знехтує ніколи ними.

Тож добродійність вчить недобродійність,

А добродійники піклуються заблудлими.

Якщо заблудлі не шанують вчителів,

А вчителі заблудлих зневажають,

Тоді вони заведені в оману.

Ось що важливо та істотно.

Розділ 28


Хто твердість знає власну, а м’якість зберігає,

Той стрімко може стати найпершим у країні

І нерозлучно з Де, мов немовля, радіти.

Хто, знаючи святкове, буденне зберігає,

Стає взірцем для всіх

І нерозлучно з Де йде до першооснови.

Хто славу власну знає, а скромність зберігає,

Стає найголовнішим

І з віковічним Де йде шляхом досконалості,

Вертає до природності.

Природність розпадається – тоді вона знаряддя

В руках проводиря.

Порядок віковічний ніскільки не міняється.

Розділ 29


Якщо хтось силою країну схоче взяти,

Не досягне своєї підлої мети.

Країна схожа на недоторканну чашу,

Яку чіпати зась, вона ж бо зачарована:

Хто б не вхопив її, одразу ж втратить.

Хто по житті іде, а хто ступає слідом;

Хтось квітне, хтось і в’яне;

Хтось силою буяє, а хтось лишень хиріє;

Народжується хтось, а хтось і гине.

Людина велемудра у житті

Утримання плекає від надмірностей,

Розкошів зайвих уникає

І марнотратство геть жене.

Розділ 30


Хто служить правителю згідно із Дао,

Збройно не йде на сусідні країни,

Бо це проти нього повернеться завжди.

Де військо пройшло, там пустир заростає,

А після війни голоди наступають.

Умілий стратег перемоги бажає,

А після боїв він насилля не хоче.

Коли переможе, то далі не рушить.

Коли переможе, то цим не хизується.

Його перемога – то тільки обов’язок.

Він перемагає радше із примусу.

Хто сил накопичив роками багато,

Розтратить їх вмить, як спротивиться Дао.

А хто проти Дао повстане зухвало, то згине конечно.

Розділ 31
Добра зброя – знаряддя нещастя,

Нещастя ж ненависне всім.

Той, хто наслідує Дао, до неї не вдасться.

Шляхетний правитель за миру поступливий

І лиш за війни до насилля вдається.

Зброя – знаряддя нещастя,

Воїн шляхетний за неї береться,

Тоді лиш, як змусять його.

Як сили доволі, то стримуй її,

А як переможеш, то цим не пишайся.

Бо хто запишається по перемозі,

То він запишається вбивством людей.

А хто запишається вбивством людей,

Того не сприймуть і у власній країні.

Добро – від поваги, нещастя – з насилля.

Молодші ліворуч, а старші праворуч

Стоять полководці в жалобнім строю.

Коли убивають, слід плакати гірко,

Бо всі перемоги – суцільна жалоба.

Розділ 32


Дао вічне та безіменне.

Хоч стовбур у нього маленький,

Та нікому воно не підвладне.

Якщо правителям при ньому втриматися вдасться,

То все буде їхнім само собою.

Зіллються Небо та Земля в гармонії щасливій,

Народ без примусу спокійним буде.

Де є порядок, виникають імена.

Коли вони з’являються,

Їм визначається межа вживання.

Хто знає, де спинитися в знаннях,

Уникне той великої біди.

Коли спокійне Дао,

То суще все,

Немов гірський потік,

Тече в річки й моря.

Розділ 33
Знавець людей – розсудливий.

Знавець себе – просвітлений.

Переможець інших – сильний.

Переможець себе – могутній.

Господар маючий – багатий.

Діяч настирний – вольовий.

Хто власної природи не втрачає – довговічний.

А той, хто вмер, та не забутий – вічний.

Розділ 34
Велике Дао розтікається наліво і направо,

У ньому суще все народжується і триває.

У всьому Дао успіх має,

Та слави не бажає.

З любов’ю живить сутності буття,

Але його володарем себе не називає.

Бажань своїх не має,

Бо невибагливе воно.

Все суще ввірене йому,

Воно ж собі байдуже.

Великим Дао є лиш через те,

Що і не думає себе таким вважати.

Розділ 35
До цього відображення приходить весь народ.

Люди прямують до нього,

Дао не чинить їм шкоди,

Воно дарує їм мир,

Спокій, музику та їжу.

І спраглий мандрівець у нього зупиняється.

У Дао слово невиразне. Чи зрозумієш?

Воно невидиме та невідчутне,

Та дія його – невичерпна.

Розділ 36


Щоб щось зібгати,

Треба спершу його розширити.

Щоб щось послабити,

Треба спершу його зміцнити.

Щоб щось сплюндрувати,

Треба спершу його посадити та виплекати.

Щоб щось у когось відібрати,

Треба спершу подарувати.

Це і є просвітлене мислення.

М’яке та слабке –

Переможець твердого та сильного.

Рибі краще триматися глибини,

А благо держави краще тримати в секреті.

Розділ 37


Дао – постійно в недіянні,

Та на світі для нього нічого нема нездійсненного.

Якщо знать і правителі ним керуватися будуть,

То все суще мінятиметься само собою.

Якщо згодом вони забажають діяти,

Я їх стримаю тим, хто не має імені.

Той, хто не має імені,

Нічого для себе не прагне.

Стриманість у бажаннях приносить спокій,

А Піднебесний світ

Самодостатньо усталюється.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

Іван Лучук позичена дримба iconОлена Апанович гетьмани україни
Михайло Ханенко, правобережний гетьман (1669-1674); Іван Самойлович (1672-1687); Іван Мазепа (1687-1709); Іван Скоропадський (1708-1722);...
Іван Лучук позичена дримба iconПереднє слово українець з доби відродження
Михайло Ханенко, правобережний гетьман (1669-1674); Іван Самойлович (1672-1687); Іван Мазепа (1687-1709); Іван Скоропадський (1708-1722);...
Іван Лучук позичена дримба iconІван Рябенко Біобібліографічний покажчик Суми – 2012 Передмова Біобібліографічний покажчик «Іван Рябенко»
Біобібліографічний покажчик «Іван Рябенко» має на меті вперше зібрати інформацію про публікації відомого краєзнавця Сумщини, голови...
Іван Лучук позичена дримба iconІван Багряний ( Іван Лозов’ягін) ( 1906 – 1963)
Павлович Багряний був членом Мистецького Українського Руху
Іван Лучук позичена дримба iconІван Максимович Піддубний (1871-1949)
Видатний український спортсмен, борець. Іван Піддубний 25 років поспіль залишався непереможним борцем у світі. Його називали «чемпіон...
Іван Лучук позичена дримба iconІван Якович Франко
Вихований у твердій школі, я відмалку засвоїв собі дві заповіді. Перша, то було власне почуття того обов’язку, а друга, то потреба...
Іван Лучук позичена дримба iconТема. Іван Багряний ( Іван Лозов’ягін). Життєвий І творчий шлях. Пригодницький роман «Тигролови». Тл : пригодницький роман

Іван Лучук позичена дримба iconІван Багмут До 100-річчя від дня народження
В 30-ті роки животворні традиції досвідчених митців слова підхоплюють І примножують молоді письменники. Серед них відомий український...
Іван Лучук позичена дримба iconЛинниченко іван Андрійович
Линниченко іван Андрійович (12. 10. 1857, Київ – 06. 1926, Сімферополь) – доктор російської історії (1894 р.), член-кореспондент...
Іван Лучук позичена дримба iconІван Багряний (Іван Павлович Лозов’ягін)
Мета: розкрити трагічну долю письменника-емігранта, дати учням уявлення про велику популярність творів І. Багряного за кордоном;...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка