Іван Лучук позичена дримба



Сторінка3/8
Дата конвертації14.04.2017
Розмір2.31 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

І. ВЕЛИКИЙ ПОДЯЧНИЙ ХОРАЛ

Ночі хвала!

Ночі хвала,

ночі й сутінкам, що вас ковтнули!

Разом прийдіть!

Разом на небо зирніть:

ваші вже дні проминули.
Вдяка сердечна!

Вдяка сердечна

ненависній пам’яті неба!

Воно не зна,

які в вас лиць імена.

Ви ще тут – для всіх таїна.


Травам хвала!

Травам хвала і тваринам,

яким при вас жити і вмерти!

Гляньте, як ви

живитесь плоттю трави.

Звірям і травам, й вам вмерти.


Холоду слава!

Холоду слава,

занепаду й смеркові смерти!

Гляньте сюди:

всі марні людські труди.

Безтурботно вам час вмерти.

ІІ. БАЛАДА ПРО ВТОПЛЕНУ ДІВЧИНУ
Коли вона втопилась і вниз плила

потічками у все більші рік русла,

неба опал світивсь, зникла імла,

виднілось: вона ще в зарінках не грузла.


Сотий вже вона перйшла поріг,

важчав, одутловів труп її,

риби мерзло билися їй до ніг,

водорость плуталась в плинові тіла й течії.


Вечір вкутаний в небо темне, як дим,

сяйливість зір вночі покриває серпанок.

Небо сяє і меркне теж затим,

щоб їй являвся і вечір, й ранок.


Як бліде тільце її зогнило в воді,

то сталося так: поступово забув її Бог,

личко, волосся і рученьки колись молоді.

І стала намульним трупом, одним з багатьох.

ІІІ. МУЧЕНИЦЯ
Спочила панна Йоганна Бек,

перед смертю втративши цноти вінок.

Її мужчинам вдалось доконати,

що аж із життя їй мус втікати.

Мирно спи.

IV. ПЕРШЕ ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО НЕВІДОМОГО СОЛДАТА ПІД ТРІУМФАЛЬНОЮ АРКОЮ


Ми поприходили з гір і від моря світового,

щоб убити його. Ми ловили його

мотузками, завдовжки від Москви до

міста Марселя, поставили його під приціли

гармат, щоб досягнути до нього в кожному

пункті, куди б він не втікав, бачивши нас.

Ми збирались упродовж чотирьох років,

кидали свою роботу і стояли у

зруйнованих містах, перегукуючись багатьма

мовами від гір до моря світового,

про те, де він є. Так ми вбили його

на четвертий рік.

При цьому були присутніми народжені

для того, щоб він їх бачив коло себе

своєї судної години: ми всі. І при цьому

була одна жінка, яка його народила, а тепер

мовчала, коли його забирали.

Та коли вони його вбили, ми так його

підрихтували, що він втратив своє обличчя

під слідами наших кулаків. Так ми зробили

його невпізнаваним, що він аж став нічиїм

сином людським.

Ми відкопали його зі смоли, віднесли

його домів у наше місто і поховали його

попід каменем, властиво під аркою,

що йменують її Тріумфальною, що

важить тисячу центнерів, так що невідомий

солдат у жодному разі не зміг би встати

судного дня і незнаним піти до Бога,

однак він і далі є світлом для світу

і символом справедливості.

V. ДРУГЕ ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО НЕВІДОМОГО СОЛДАТА ПІД ТРІУМФАЛЬНОЮ АРКОЮ


Все, що я вам повідав про вбивство

і смерть невідомого солдата і про

плюндрування його обличчя, а також все,

що я вам повідав про намагання його

вбивць перешкодити його поверненню,

є правдивим. Та він не повернеться. Його

обличчя було живим, як і ваші, допоки його

не розтрощили і воно не зникло.

І його не бачили більше на цьому світі,

ні цілого, ні розбитого, ні нині,

ні останнього дня, і його уста не

промовлятимуть на Страшному суді. Це буде

не суд, а брат ваш є мертвим

і мертвим є камінь над ним, і я

жалкую за всі глумління і відкликаю

назад скаргу свою.

Але я вас благаю, позаяк це ви колись його

вбили, тихо будьте, не розпочинайте знову

сперечатися, він-бо мертвий. Однак

я все ж таки благаю, позаяк це таки ви його

вбили: принаймні камінь з нього заберіть, бо

він мені, який вже встиг убитого забути,

нагадує щодня про вас, які

все ще чомусь живі, які чомусь

все ще не вбиті. Чому ж то ні.

VI. ВЕЛИКИЙ ПОДЯЧНИЙ ХОРАЛ [див.: І.]


24.01.2002

Пауль Целан


ПСАЛОМ
Ніхто не зліпить знову нас із глини та землі,

нікому наш прах не обмовити.

Ніхто, нікому.
Слава во вишніх тобі, Ніхто.

Для тебе любо хочемо

цвісти.

Тобі


навстріч.
Ми є Ніщо,

були Нічим і будемо

надалі, квітоцвітні:

Ніхтотроянда,

Ружоніц.
Із маточки

дешею світлою,

з тичинки пустонебом

пелюстя червоніє

багрянословом, коли співаємо ми

про, про, таки про

колючки.
13.07.1996

Ернст Яндль


РЯД
оди

ква


при

чорти


п’ядь

вість


міс

вісті


де в’яз?

де зять?



ПОКИ
на початку

світ


бів порожнім

і пустинним


але квітучим

і повним


він буде
поки ти

його не покинеш




ПОДИХ
мені до вподоби

ви теж мені до вподоби

зірки зірки

живіт


горбочок волосся шкіра

пахощі подуву

із твого у мій

апетит



ФАНАТИЧНИЙ ОРКЕСТР
диригент піднімає паличку

оркестр розмахує інструментами


відкриває рота

здіймає шалений крик


стукає паличкою

молотить інструментами


розкриває обійми

розвівається у просторі


похнюплює голову

копає підлогу


пріє

воює з бурхливими потоками


дивиться вгору

відпочиває проти неба


палахкотить

розпечений розпадається




ЕПОХА ЧИСЛЕННИХ ЗМІН
якась зміна

і знову


якась зміна…

і знову ще

якась зміна…

і знову ще

і ще якась…

і ще багато

і ще багато багато багато

днів народження в колі сім’ї




НАД ЧИМ ТЕПЕР ПРАЦЮЮ
над чим тепер працюю

над тим працюю тепер

відповідаю безперервно

на кожне запитання


безперервно відповідаю

на кожне запитання

над чим тепер працюю

над тим працюю тепер




ПОДОРОЖ
до

до

до



до

до бабабабабаварії

до

до

до



до


СЕМЕРО ДІТЕЙ
І.

скільки у вас властиво дітей? – сім

двоє від першої жінки

двоє від другої жінки

двоє від третьої жінки

і ще одне

зовсім мале

від мене самого

ІІ.

скількох ви маєте дітей? – сімох



двох від першої жінки

двох від другої жінки

двох від третьої жінки

і ще одного

зовсім малого

від себе самого




ЛІТО
цвіркун

коса


трава

коса


цвіркун
коса

трава


коса

цвіркун


коса
трава

коса


цвіркун

коса


трава


ЛІТНЯ ПІСЕНЬКА
хіба ми не люди-луговики

хіба ми на них не подібні

в нас будуть луги і в нас буде ліс

селянська ідилія з біса




Я – МЕНЕ
я – мене

може бути дещо кращим

я – мене

може бути дещо гіршим


ти – мене

теж може бути дещо кращим

ти – мене

теж може бути дещо гіршим


ти – мене

може обійтися й без мене

натомість я – мене

може мене нагло напасти


1990

Ренате Вельш


ВІРШІ З ПОВІСТІ «ВАМПІРЯТКО»
***

У пущі темній біля давніх мурів,

Де лис крадеться під сичання сов,

Жахіття огортають нас похмурі,

Бо там вампір чига на людську кров.
Гарненька дівчина, рочків сімнадцять,

Сама крізь пущу раз держала путь,

Бо з милим випадало розпрощаться,

Якщо слізьми не вдасться повернуть.


Раптово голос звідкілясь почула:

«Чому, о дівчино, сама ти йдеш?

Я хочу, щоб ти все старе забула, –

Моїх обіймів вже не оминеш.


Я зодягну тебе у шовк й корону,

Вином і медом серце звеселю.

Нікому не віддам свою матрону,

Яку вже відтепер навік люблю!»


Гарненька дівчина, уста багряні,

Послухалась отих зманливих слів!

Лиш сонця зникнуть промені останні,

Ти зблідло ляжеш мертва між мохів.

***

Так, оцей вампір –



то не лютий звір!

Він не робить злого,

бо вже від малого

прагне до любові.

***

Бі-ба-бий,



а Дітер є дурний.

Шум шуміший,

а Дітер ще дурніший.

Дурило-Дітер тішить люд,

дурніший він, аніж верблюд.
Бі-ба-бий,

а Дітер є кривий.

Шум шуміший,

а Дітер ще кривіший.

Кривило-Дітер тішить люд,

кривіший він, аніж верблюд.

***

Рано-вранці на світанку



мій Вампірко будиться,

довго він не нудиться,

а летить стрілою вниз, де бурхлива вулиця.

Де людиська лаються,

страшно матюкаються

через фіґу, через мак,

навіть часто – просто так.

Коли таке трапляється –

вампіря втручається.

А Вампірко мій такий –

до роботи беручкий,

кров не смокче ані-ані,

знається він на сметані,

знається на молоці,

а коли лихі людці

йому на зуб трапляються –

в добрих обертаються.

У дурній водійській моді –

десь на зебрі-переході

перехожих розганяти,

мов зайчаток полювати.

Отоді вже крик і гам,

пам-парам і тара-рам,

ледве всі не чубляться –

так навзаєм любляться.

І гудки гудуть гуденно,

і страшки кричать страшенно,

сміливіші лупляться –

язики аж тупляться, –

лупляться словами, а не кулаками.

А Вампірко мій тоді нишком прилітає,

як нежданий гість,

що не дав про себе вість,

злих усіх кусає,

всеньку їхню злобу й злість

смокче й випиває, –

порядок відновляє!

І тоді – всі щасливі-молоді:

вже не кукурічаться,

а лише всміхаються,

мирно роз'їжджаються,

ручками махають,

голівками кивають,

всі усіх вітають.

Всі приємні та притульні,

цьом дарують замість дулі,

вітаються-прощаються,

навзаєм посміхаються.

А Вампірко мій такий

до роботи беручкий,

кров не смокче ані-ані,

знається він на сметані,

знається на молоці,

а коли лихі людці

йому на зуб трапляються –

в добрих обертаються.

***

Рано-вранці на світанку



мій Вампірко будиться,

довго він не нудиться,

а летить стрілою вниз, де бурхлива вулиця,

бо багато ще людей різної подоби,

повних злоби.

І швиденько він літає,

і старанно він кусає,

та проте бідненький

цей Вампірко мій маленький, –

хоч це й прикро визнавати, –

ради сам не може дати.

Він саменький, замаленький

охопити всі подоби

тої злої злоби.

До компанії йому треба, певно, з вісім

або навіть з десять вампопіренят,

щоб навести лад.

Не байдикувати!

Нумо їх шукати!

Десять їх знайдемо,

до себе приведемо

і любо заживемо.


17.01.2006

[Герберт Пфайффер]


ОКРІМ ТЕБЕ – ЩЕБЕТ, МІРКО!
Інна,

Фана, Дара, Ляна, Аніта, Зоряна,

Сяня, Анеля, Тетяна, Мара, Таня,

Аріадна, Віра, Маруся, Леда,

Ніна, Жанна, Аліна, Ніля, Сара,

Мотя, Ліляна, Гата, Надія,

Лора, Ката, Гаяне, Рада,

Ясюня, Еля, Леся, Селя, Лея, Нюся,

Ада, Реня, Агата, Кароля,

Іда, Ната, Ганя, Ліля,

Томар, Ася, Ліна, Ніла, Анна,

Жанін, Аделя, Сура, Марі, Ванда,

Іра, Яна, Тара, Маня, Тетя,

Лена, Яня, Саня, Роза, Тіна,

Аня, Лара, Дана, Фанні!
14.03–03.04.1994

Польська

Симеон Полоцький
РАК (CANCER)
І.

Мане то не Марія і рамено те – нам;

Марсе, моли Марію – і рами ломе срам.
15.12.1993

ІІ.


Мав віру я, Марія – і рам’я, у рів – вам;

Марсе, молитва – Діві, відав ти – ломе срам.


15.12.1993

ІІІ.


Чемно молися Діві, від яси – лом, он – меч;

Череп масу береже, жеребу сам переч.


20.02.1994

Лев Василович-Сапогівський


У ПОЛОНІ РЕВНОЩІВ
Ніч опускає чорні покривала,

Золоторіг небесний не блискоче,

Давно людей знемога сну здолала,

Вітрище свище, вихор дме й гуркоче.


Та звірину стихія заганяє

У глибину печер, в таємні нори,

Гроза шумить, громами вибухає,

Шле блискавки Юпітер в доли й гори –


Подібне щось і серце відчуває –

То ніби образ лютого страждання,

Його безвихідна розпука крає,

Не залишає навіть сподівання.

Мій Ангеле, мені життя немає –

Для іншого пала Твоє кохання.


1994

[Г. Варс – Е. Шлєхтер]


ТІЛЬКИ ВІ ЛЬВОВІ
Най інші си їдуть де тільки захочуть –

До Відня, Парижу, Лондону,

А я свого Львова не кину повік!

Йой мамцю, най милує Біг!


Бо де ж то ще людям так добре, як тут?

Тільки ві Львові!

Без пісні не збудяться і не заснуть –

Тільки ві Львові!

Жебрак і багатий тут за панібрата,

І в кожного усміх цвіте!..

А панни які тут – усе в них як слід:

Нектар, чоколяда і мід!


Якщо й народитись я мав би ще раз –

Тільки ві Львові!

Бо пощо балачки, що хоч баляндрась –

Львів – то є Львів!


Можливо, багато гарніших є міст,

Та Львів наш єдиний на світі!

І з нього податись, та де б я то міг!

Йой мамцю, най милує Біг!


Бо де ж то ще людям і т. д.
1987

Кароль Войтила


ЄВАНГЕЛІЯ
Правда не сочить оливи до ран, щоб не надто пекли,

не всідається на осла, котрого потім вулицями водять –

правда мусить боліти і критись.

Спинаються в мозку конструкції, коли щось хилиться, наче дім,

збудований в людях – усі гадають, як випрямити

не фронтон, а глибокий фундамент, бо власне він опирається,

наче хвиля човнові.
Правда возносить людину. Коли людина себе не воздвигне,

збудований дім тисне подвійним таки тягарем,

якого знаходимо всі у собі, наче таємний екстракт –

кружляючи зачудованими вулицями, якими обводять осла

(щораз менше в тих вулицях правди? чи щораз більше?),

спокійно дивимось поперед себе, недосяжні для остраху.


06.06.2001


РОЗВИТОК МОВИ
Не знаю тих слів найдавніших. Коли повертаюсь до заповітів,

я ще далеко від слів живих,

наповнених подихом і голосом історичної людини.

(Смерть відіпхала той голос за стільки століть. Залишився заповіт,

єдиний слід для завзятого потомка – на ньому вривається стежка –

а відомо, прецінь, що далі веде…)

…а відомо, прецінь, що мусить довести до перших натхнень мови,

до тих людських одкровень, гідних суті речей.


Єдність натхнень і значень.

Коли ж то вони зазвучали тим нуртом голосів, котрим плинуть

донині в нас?

Як вирізали для себе русло тих способів найпростіших, якими

вселяється дух?

вирізняються роди, племена, народ?

Довго тривала хвиля народжень,

зібраних у лонах матерів, зібраних у тотожності слів,

передаваних разом із життям –
Як почало в тій хвилі звучати слово “Бог” і як почало щось значити,

заки дійшло до значення, яке має в одвічному Слові?

Людина дійшла –

може, не відаючи, що доходить –

чи значення надається смислом, чи також серцем?

(Коли повертаюсь до того моменту, я вже єсмь “я”, не “він”

– значення слів дозріло, як ословлюється серце?)
Ти, лише ти, що ходиш за серцем, що прикриваєш коріння

нашого зросту –

безміру слів приніс єси єдність.
07.06.2001

Російська


Велимир Хлєбніков


ВОШІ ТУПО МОЛИЛИСЬ МЕНІ
Воші тупо молились мені,

Кожен ранок повзли по одежі,

Кожен ранок я страчував їх –

Слухавий тріскіт, –

Та з’являлися знову вони спокійним прибоєм.
Мій білий божистий мозок

Я віддав, Росіє, тобі:

Будь мною, будь Хлєбніковим.

Палі в розум народу вганяв і осі,

На палях поставив хату

“Ми – будетляни”.

Все це робив, як жебрак,

Як злодій, проклятий скрізь людьми.


27.06.1996

Осип Мандельштам


МИ НА КУХНІ І ЛЕГЕНЬКИЙ ДИМ
Ми на кухні і легенький дим,

Нудко пахне білий керосин;


Ти ножа і хліба приготуй…

Чи тугіше примус напомпуй,


Або десь шнурочків пошукай,

Вдосвіта корзину замотай;


Подамося на вокзал чи де,

Нас ніхто там більше не знайде.


25.06.1996


ЗАПАМОРОЧЛИВА ПЕЧАЛЬ
Запаморочлива печаль

Розмружила свої очища,

Спросоння з вазиного днища

Скипів і швидко збіг кришталь.


Знемогу сонну осяйну –

В кімнату – солодощі місто.

Найменше в світі королівство

Поглинуло найбільше сну.


Червоне, пригуби вина –

У травня-червня перевальці,

Бісквіт торка тоненьких пальців

Щоякнайтонша білизна.


11-15.12.1996

Йосиф Бродський


РІЗДВЯНА ЗОРЯ
В пору зимну, в місцевості, звиклій радше до спеки, ніж

до холоду, до площини більше, ніж до гірських підніж,

немовля народилось в печері, щоб світ спасти;

мело, як тільки може в пустелі взимку мести.


Йому видавалось таким невимовно великим все:

груди матері, в парі жовтій віл та осел;

Бальтасар, Гаспар, Мельхіор – волхви, і їхні дари.

Він був лише цяткою. Цяткою теж – зоря згори.


Уважно, без мерехтіння, не блимнувши, віддаля,

крізь хмари рідкі, на спеленане в яслах маля

з вселенської глибини, з тамтого її кінця

зоря дивилась в печеру. І то був погляд Отця.


31.01.1996


НІВІДКІЛЬ З ЛЮБОВ’Ю

(із циклу “Частина мови”)
Нівідкіль з любов’ю, надцятого квітнепада,

вельмиповажаний люба, це не так вже важливо

навіть хто, не зарадить жодна порада

згадати обличчя, вже, не ваш і можливо

нічий вірний друг вас вітає з одного

із п’яти континентів, що пливе на трьох ковбоях;

я любив тебе більше, ніж ангелів і самого,

і тому тепер я далі від тебе, ніж від мене оті обоє;

глибокої ночі в заснулій долині, на дні,

в містечку, по клямку засніженім щільно,

на ліжку звиваюсь в несонному сні –

так не скажеться нижче або довільно –

ревне “ти” поглинають подушки мої

за морями, яким кінця і краю,

в темноті всім тілом риси твої,

як причинне дзеркало відбиваю.


31.01.1996

Сербська

Деспот Стефан Лазаревич
СЛОВО ЛЮБВИ
Стефан деспот,

найсолодшому й наймилішому,

і від серця мого невіддільному,

многократно, двократно бажаному,

багатющому на премудрість,

щирому в царстві моєму,

(ім'ярек),

у Господі люб'язний цілунок,

заодно і милості нашої,

невичерпний дарунок.


Літо й весну Господь сотворив,

про що псалмопівець казав,

красоти многії в них,

птицям швидкий

веселощів повен політ,

горам верхи і вершини,

лугам простори гінкі,

полям широчінь;

повітря прозоре

чудовними й дивними

хвилями оглашене;

земля дароносами

пахучого цвіту і різнотрав'я;

а природи людського буття

обнову і розкоші втіху

достойно засвідчить хто?


Оце все, так чи інак,

та інші творива Божі,

які ні гостровидий розум

осягнути не може,

любов переважує.

І не дивно,

адже Бог є любов,

як каже Іван, грому син.


В любові не місце брехні.

Бо чуждий любові, Каїн Авелю мовить:

«Вийдімо в поле».
Он яка швидкоплинна

і тонковита любов,

а благочестя всі переважує.
Любов Давид прикрашає гарно,

мовивши: «Як миро на голову,

що спливає на бороду Аронову,

мов роса хермонська,

що спадає на сіонські гори».
Юнаки й дівчата,

возлюбіть любов,

у любові доладні;

але вірно й не безчесно,

щоб юнацтво і дівоцтво не увередити,

яким природа наша

з Божистою єднається,

щоб Божистого не похитнути.

Бо апостол мовить:

«Духа Святого Божого не печальте,

Яким ви запечатані

при явнім хрещенні».


Були ми разом близь одне до одного,

тілом або духом,

чи гори, чи ріки

роз'єднали нас,

щоб Давид мовив: «Гори ґілбоавські,

ані роса, ані дощ нехай на вас не спадає,

бо не вберегли Саула,

ні Йонатана!»

О беззлоб'я Давидове,

чуйте, царі, чуйте!

Чи Саула оплакуєш, знайдений?

Бо знайшов, каже Бог,

чоловіка по серцю моєму.
Вітри з ріками хай зіткнуться,

хай ті висхнуть,

як за Мойсея море,

як за Ісуса судді,

як заради кивоту Йордан.
Ет, знову б злучитися,

бачитися знову,

любов'ю знову з'єднатися,

у самому Христі Бозі нашому,

Якому слава з Отцем

і Святим Духом

на віки вічні,

АМІНЬ.
(2002)–05.09.2010


Воїслав Ілич


АНГЕЛ ТИШІ
Спить усе тихенько, ніч кругом панує;

На старій дзвіниці бамкання ночує.


В опівнічну пору, з квіткою лілеї,

Ангел прилітає до країни сеї.


З райських високостей ангел прилітає;

Сон людей і звірів мирно колихає.


Ті його не бачать, сплять собі тихенько;

Лиш в гілляччі вітрик – відчува легенько.


Крізь пітьму до храму Ангел Тиші лине –

Стане перед вівтар, спокій з нього плине.


Перехрестить руки, піднесе очиці

Вгору, в наднебесся, і чека зірниці…


01.02.1996

Васко Попа



ІГРИ






Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

Іван Лучук позичена дримба iconОлена Апанович гетьмани україни
Михайло Ханенко, правобережний гетьман (1669-1674); Іван Самойлович (1672-1687); Іван Мазепа (1687-1709); Іван Скоропадський (1708-1722);...
Іван Лучук позичена дримба iconПереднє слово українець з доби відродження
Михайло Ханенко, правобережний гетьман (1669-1674); Іван Самойлович (1672-1687); Іван Мазепа (1687-1709); Іван Скоропадський (1708-1722);...
Іван Лучук позичена дримба iconІван Рябенко Біобібліографічний покажчик Суми – 2012 Передмова Біобібліографічний покажчик «Іван Рябенко»
Біобібліографічний покажчик «Іван Рябенко» має на меті вперше зібрати інформацію про публікації відомого краєзнавця Сумщини, голови...
Іван Лучук позичена дримба iconІван Багряний ( Іван Лозов’ягін) ( 1906 – 1963)
Павлович Багряний був членом Мистецького Українського Руху
Іван Лучук позичена дримба iconІван Максимович Піддубний (1871-1949)
Видатний український спортсмен, борець. Іван Піддубний 25 років поспіль залишався непереможним борцем у світі. Його називали «чемпіон...
Іван Лучук позичена дримба iconІван Якович Франко
Вихований у твердій школі, я відмалку засвоїв собі дві заповіді. Перша, то було власне почуття того обов’язку, а друга, то потреба...
Іван Лучук позичена дримба iconТема. Іван Багряний ( Іван Лозов’ягін). Життєвий І творчий шлях. Пригодницький роман «Тигролови». Тл : пригодницький роман

Іван Лучук позичена дримба iconІван Багмут До 100-річчя від дня народження
В 30-ті роки животворні традиції досвідчених митців слова підхоплюють І примножують молоді письменники. Серед них відомий український...
Іван Лучук позичена дримба iconЛинниченко іван Андрійович
Линниченко іван Андрійович (12. 10. 1857, Київ – 06. 1926, Сімферополь) – доктор російської історії (1894 р.), член-кореспондент...
Іван Лучук позичена дримба iconІван Багряний (Іван Павлович Лозов’ягін)
Мета: розкрити трагічну долю письменника-емігранта, дати учням уявлення про велику популярність творів І. Багряного за кордоном;...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка