Іван Лучук позичена дримба



Сторінка6/8
Дата конвертації14.04.2017
Розмір2.31 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

МОЛИТВИ СВЯТОГО КИРИЛА



І. ДО ГРИГОРІЯ БОГОСЛОВА

Григорію, блаженний Богослове,

Душею ангеле, а тілом муже,

Моя мисливість за небесним туже,

Моя тебе молитва словом лове.
Що діяли колись апостолове,

Те й ти чинив смиренно й небайдуже,

За віру праведну молився дуже,

Вселенну просвіщав, навчав людове.


До нас з’являйся й далі серафимом

І тлумачем святих божистих істин.

Ми слухаєм, ти зможеш розповісти

Про все, про як, про що, яким же чином...


Здіймаю очі, простягаю руки

До тебе – відця Божої науки.


25.03.1996


II. ПЕРЕД МАНДРІВКОЮ ДО ЦАРГОРОДА

Наш Господи, Ти всемогутню Божу

Свою являєш милість знову й знову,

Ти нашого життя створив основу,

Вселив у наші душі віру гожу.
Тобі молитви я свої підношу,

Корюся творчому Твоєму Слову,

До Тебе шлю свою смиренну мову,

Твою премудрість повсякчас голошу.


Ти наказав людині володіти

Усіми сотворіннями земними.

Ми маємо поводитися з ними.

Як з нами Ти. Спасатись і радіти!


Я є Твій раб, Твоєї син рабині –

Віддавна й повсякчасно. Як і нині.


25.03.1996


ІІІ. ПЕРЕДСМЕРТНА МОЛИТВА

Мій Господи, із небуття в буття

Ти все перетворив. І небо, й землю

Поставив на свої місця. Приємлю

Смиренну службу – смисл мого життя.

Безбожного поганського виття


Не хочу чути. Мучусь, перетерплю.

Слов’янському даруй блаженство плем’ю,

Тримовну єресь клич до каяття.
Твій дар для нас, малих і недостойних,

Що євангелію Христа вістять,

Що збуджені і будять тих, що сплять, –

У вірі нашій, в ранах незагойних.


Твої – мої душа і тіло й тінь,

Я був і є рабом Твоїм. Амінь.


28.03.1996

Тибетська


Цанджан-джамцо


***

Як лошиця втече –

наздожене аркан.

Кохана розлюбить –

всі чари даремні.
18.10.2006

Угаритська




[Угаритський епос]
[Фрагмент оповіді про Силача Балу]
***

Він вогонь поставив у домі,

полум’я в палаці.

День і другий вже горить

вогнище в будинку,

полум’я в палаці;

третій і четвертий день горить

вогнище в будинку,

полум’я в палаці;

п’ятий день горить і шостий

вогнище в будинку,

полум’я в палаці.

А на сьомий день забрали

вогнище з будинку,

полум’я з палацу.

Він зі срібла листи катав,

а зі злота виковував цеглу.


[Фрагмент оповіді про священний шлюб]
***

О муже! Чоловіче!

Опустився твій жезл,

випав кий із руки твоєї!

Ти смажиш птаху на вогні –

на жару згорають обидві жінки,

жони Ілу,

дружини Ілу та його служниці!

І вони, обидві дружини, волають:

О батьку! Отче!

Опустився твій жезл,

випав кий із руки твоєї!

Ти смажиш птаху на вогні –

на жару згорають дві донечки,

доньки Ілу та його служниці!

І вони, обидві дружини, волають:

О муже! Чоловіче!

Опустився твій жезл,

випав кий із руки твоєї!

Ти смажиш птаху на вогні –

на жару згорають обидві жінки,

жони Ілу,

дружини Ілу та його служниці.


[Фрагменти оповіді про Карату]
***

Військо його могутнє дуже,

триста міріад;

тисячами йдуть, поспішаючи,

міріадами, як осіння злива.

За двома двоє ідуть,

потрійно долучаючись.

Жевжик-парубок дім замикає,

вдова-удовиця найманцю платить,

з постелі хворий піднімається,

одноокий долю заклинає,

молодий дружину іншому віддає,

чужому – кохану свою.

Як саранча покриває поле,

як цвіркуни – краї пустелі,

так ідуть вони день за днем.


***

Джерело ріки, земля і небо!

Земле, неси дерева!

Джерело, для злаків води подай!

На землю дощу пролий, Балу,

на поле дощу пролий, Вишній!

Приємний землі дощ Балу

і полю – дощ Вишнього,

приємний пшениці – на проріст,

приємний пагонам ячменю,

борознам твоїм, огородженим плотом!

Підносять голови орачі,

коли, нарешті, Дагану засипле

визрілий хліб у засіки їхні,

готове вино у їхні міхи,

готову олію у глечики їхні.




[Фрагменти оповіді про Акхіта]
***

Як змія шипить, зашипіла Анату,

келиха свого на землю пожбурила,

кубок пролила в пилюку,

гучно вона закричала:

Послухай, Акхіте-звитяжцю!

Забажай лише срібла, дам тобі,

золота забажай, будеш мати,

тільки лука свого мені віддай,

щоб невістка народу його дуговидного мала.


***

Я посвячу могутні ливанські дерева,

я посвячу жили онагрів,

я посвячу роги цапів гірських,

тятиву із сухожиль бичачих,

я посвячу галилейську тростину, –

віддай Пригожому-й-Мудрому,

він зробить лук для Анату,

дуговидний лук для невістки народу.
***

Забажай життя, Акхіте-звитяжцю,

забажай життя, і я дам тобі,

безсмертя, я зішлю на тебе!

Я сотворю, що роки із Балу рахуватимеш,

із сином Ілу місяці рахуватимеш.

Як Балу, коли він дарує життя,

він годує живого,

годує та поїть його,

співає і грає для втіхи його,

і всі вторують йому, –

так і я подарую життя Акхіту-звитяжцю!


***

Не обдурюй мене, цнотливице,

для звитяжця обман твій – тенета.

Що людина придбає вкінці?

Що людина придбає в майбутньому?

Білу глазур виллють на голову,

золото – на тім’я моє,

як кожен вмирає, і я умру,

і я умерти умру!

Ще інше слово скажу тобі:

Лук – це зброя сміливих.

Чи з ним полюватиме жінка?!


12.05.2007

Французька


Франсуа Війон


[КАТРЕН]
Моє ім’я аж вивертає чесні душі;

Мене, злодюгу Франсуа, вже знає весь Париж.

Мотузко, від ваги моєї туші

Ти незабаром затремтиш.


16.02.1990

[Жак Превер]


МАТРІАРХАТА ТА (І) ІВАЯНА

(за Жаком проти Превера)
Вона у чашку наливає каву,

Біліє дужно цівка молока,

Трясеться знехотя її рука –

Виказує бентегу нелукаву.


Із чорно-білої рідку потраву

У колір кави з молоком така

Вже ніби незворушна, та тремка

Міняє, зрадивши свою поставу.


Поглинувши поволі, не хильцем

Напій смачний, напевно, і пахучий,

Вдягає довгий плащ і йде під злючий

Дощисько. Все це дуже сумно. Це


Так б’є на вдачу на мою ледачу,

Що я зі злості мало не заплачу.


15.11.1993

Робер Деснос


ФЕЄРИЧНА ФОРМУЛА
Безмежну кількість разів

Жінку любив мужчина.

Безмежну кількість разів

Жінка любила мужчину.

Безмежну кількість разів

Жінка й мужчина не хтіли

Любити тих,

Хто був закоханий в них.

І лиш один-єдиний раз

Мужчина й жінка

Любилися навзаєм.
15.11.1993

Хорватська


Дорота Ягич


ХВИЛИНИ МОВЧАННЯ В ПЕРЕДАВАЧІ
зі всіх організмів із нервовою системою

найнервознішими на планеті є домогосподарки.

і навіть коли вони найврівноваженіші

то нігтями кришать у кишенях халата

шахових королев із тіста.

свої відомі видимі галюцинації

набувають від хронічного освітлення кухонними

жарівками на шістдесят шість ват.

під фартухами носять тіла повні пуп’янків

а в очах тіні недоносків у зеленому обгортковому папері.

їхній святий охоронець дещо недоумкуватий

і має тіло телевізора sony.

у передобідні години

якщо здорова

щитовидка домогосподарки випромінює

останні бажання героя латиноської мильної опери.

коли вкінці вмирають від зневоднення

їхня смерть викликає звукові перешкоди в передавачі.




ТАМАГОЧІ ВМЕР У МЕНЕ НА РУКАХ
у тій дитячій кімнаті, в обрамленому на червоно

портреті посміхаюся.

припускаю що мене такою знаєш.

з ніздрів стирчать небесні полуниці, з очей влада.

на колінах мирно спить мій сторож пес...

але якщо відсунеш портрет, у стінному сейфі

маю щось для тебе:

диви, обезнервлений сумний тамагочі

нещодавно задушений моїми руками
12.01.2008

Іван Шамія


ÉTÉ
сонце скорочує вулиці

влітку легше тебе захопити

і тих декілька тисяч кілометрів до Китаю

то наче до кнайпи на каву

наші літні хореографії

чому ж ніколи просто

не закінчуються сексом

я нас уявляю порухом

що залишається по відльоті метелика

попри самісіньку крайку хмари

брехали що кораблі є очима моря,

а вони лише аномалія,

наче сліпа кишка назовні

і пристрасть має якусь зимову

зайвину в собі,

а ти сподіваєшся що я їй піддамся

відповідь може бути так

лише коли о другій пополудні

переконаєш що більше ніхто на Карибах

не вимовить літо по-французьки




БРУНОВІ ШУЛЬЦУ
Найдокладніша біографія зраненої душі не мусить містити справжнього імені вістря ножа та детальних відомостей про лінію, по якій воно різало шкіру. Так я якось-то від ціп’яків, що майже спустошили мої нутрощі, вилікувався солодкими пахощами цинамонового дитинства. Уявляю тебе, як винаходиш алхімічну формулу, за якою кожнісінькій речі даєш нове ім’я. Лишень так починають писатися книжки, в яких живуть привиди, що пахнуть дитинством.
12.01.2008

Тихомир Матко Турчинович


ТІЛЕСНЕ ЧОРНЕ
вправно вправляю шаль на рамена вставлена ставна шия

навзаєм гладить мене. головно по голові.


затерплими пучками залишиш відбитки на коліні вже ношу інспекторів.
губу на губу нагну і засну.

білі наші шати.
шати жовті. шалі крові.

жарти жертву пожирають.


тілесне чорне.


ПІДСУМОК ТВАРИН У МЕНІ
Загинулих голубів 3 порухів риб’ячих

плавників 5 клацань щелеп 5

псів кожен пес 1

шматочок
дзвіночок

механічного серця миші – кішок

годую перепілками а переді мною

спереду приборкувачу левів бракує голови.

Без голів теж ведмедиків 100. Що

кажете із тріснутого шва?
Благаємо! Плюшево-здушено.
10.01.2008

Ана Брнардич


ДЕСЬ Є КОРОНОВАНИЙ КОРОЛЬ
Десь є коронований король.

Народ йому співає народну пісню: біло пахне спина риби.

Служниці, дозвільні коханки.

У горіховій шкаралупці присипляю п’ятьох його синів.

Я мати. Сини посипані рудими жмутиками.

Живіт мій знову росте наповнений дощами та гнилими яблуками.

Король облітає покої.

Чекаю на птаху яка опівночі прилітає на дах.

На сушу твого ока сідає перша людина у всесвіті. Приносить тобі дар. Горня молока.

Час заснути, мамо.




БРИДКА
Нині зранку я бридка.

Кості сховалися під жіночою опуклістю. Я наче корова. Але я не безневинна – посіріла від тихенького глузування. Слова, що відламуються від дрібниць (приділяю їм забагато уваги), знову громадяться в купу органічних ворогів. По радіо чую своє ім’я у списку на розстріл, й одразу полегшено зітхаю – не муситиму тягнутися до ножа, бачити свою розхлюпану кров. Дуже приємно, корово. Твоє тужливе ревіння на місяць продам місцевим газетам, якщо вдасться. Спадок підлягає спаленню, самі лишень дурниці, нешкідливі для повітря. Товариш полетів своїм космічним кораблем, провела його колючим поцілунком. Батькам виростає сива борода та трояндове варення на язиках. Сестра в суботу перевдягається змією і спить під ліжком. Цього вистачить? Вже можу йти? Бувайте, до побачення.


12.01.2008

Чеська

Богдан Єлінек
МІСЯЦЬ БРОДИТЬ СТИХА
Місяць бродить стиха

по вершечках гір,

спокій свято диха

в просторі між зір.


У юрбі примарній

тінь мою, як дим,

по голівці марній

гладить херувим.


05.02.1996

Шведська

Карл Мікаель Бельман
ПІСНІ ФРЕДМАНА
Пісня № 35
Ной, наш предок,

Ной, наш предок,

Батяр хоч куди,

Паростки зелені

Приніс він у кишені,

Виноградник, виноградник

Предок насадив.
Предок виліз,

Предок виліз

Із ковчега пріч.

Почесавши спину,

Пішов до магазину,

Щоб хильнути, щоб хильнути

І повести річ.
Знав наш предок,

Знав наш предок:

Спрага мучить всіх.

Люди, звірі та птахи –

Випити не промахи.

Значить, лози, значить, лози

Посадить не гріх.
І бабеха,

І бабеха


Теж була нічо’.

Не була скупою,

Наливала Ною.

Я б з такою, я б з такою

Бід не помічав.
Ной не чує,

Ной не чує

Жінчин голосок:

Досить пиятики,

Осоружні пики.

Йде забава, йде забава

Не один часок.
Ной, наш предок,

Ной, наш предок,

Бороду носив.

Так вже повелося –

Скрізь вино лилося.

Міг він пити, міг він пити,

Наче дев’ятьсил.
Веселися,

Веселися,

Весь квітучий діл.

Хто тамує спрагу –

Має тут повагу.

Всі навзаєм, всі навзаєм

Накривали стіл.
Не кривлявся,

Не кривлявся

Жоден винопас.

Предки жили просто,

Лупали без тосту

Все по чарці, все по чарці,

Все за разом раз.
22.06.2007


Довідки про персоналії та пам’ятки

Аблялімов, Мамбет (1935–1990).

Кримськотатарський поет. Підлітком був депортований в Узбекистан, де й прожив решту життя. Автор поетичних збірок «Джерело» (1975), «Твоя любов» (1981), «Радість життя» (1985).


«Авеста».

«Авеста» є священною книгою релігії давніх іранців – зороастризму, назва якої походить від імені її засновника Заратуштри (по-грецьки: Зороастр). «Авеста» склалася навколо проповідей Заратуштри, дати життя якого хитаються від ІХ до VІ ст. до н. е. Перша частина другої редакції «Авести» називається «Вендідад» («Відевдад» – «Кодекс проти девів») і включає переважно діалоги Заратуштри й Ахура Мазди, зокрема переспівану тут «Географічну поему» з характеристикою «добрих» і «злих» земель.


Айсте, Дітмар фон (ХІІ ст.).

Дітмар фон Айст(е) творив приблизно в 70-тих рр. ХІІ ст., був автором першої зі збережених «вранішніх пісень» (на зразок трубадурської альби).


Андрич, Радомир (1944).

Сербський поет, автор понад тридцяти поетичних збірок. Редактор «Літературної газети» («Књижевне новине»).


Бельман, Карл Мікаель (1740–1795).

Найвідоміший шведський поет. Найбільшою популярністю користуються дві його поетичні збірки: «Послання Фредмана» (1790) та «Пісні Фредмана» (1791). Ці дві збірки (з нотними додатками) складають перші два томи дванадцятитомного академічного зібрання творів Бельмана, а до решти десяти томів входять вже добре забуті моралізаторські вірші, віршовані п’єси на замовлення королівського двору, вірші на різні випадки, сатири невинного змісту, тексти хорів і кантат. Вакхічні ж і навіть подекуди цинічні пісні та послання не забуті й досьогочас. Увесь двоїстий фредманівський цикл поезій Бельмана нараховує вісім тисяч віршових рядків у ста сорока семи творах (82 послання плюс 65 пісень).


«Беовульф».

Найдавніша (створена не пізніше ІХ ст.) германська епічна поема, яка у поетично-міфологічній формі передає політичні і воєнні події Північної Європи першої половини VI ст. Складена англосаксонською мовою.


Блейк, Вільям (1757–1827).

Англійський поет, був попередником й одним із найяскравіших представників романтизму в поезії. Найвідомішим твором Блейка є збірка поетичної афористики «Пророкування невинності» (1803), а найамбітніший його твір «Вічносуще Євангеліє» так і залишився незавершеним. Вільям Блейк був теж талановитим художником і гравером, проілюстрував не тільки свої твори, але й «Книгу Йова», «Божественну комедію» Данте та ще чимало видань.


Богнар, Зоран (1965).

Сербський поет, автор тринадцяти поетичних збірок, зокрема «Психо-стриптиз» (1988), «Коли мертві одного дня повернуться» (1993), «Анонімне безсмертя» (1994), «Єлисейська трилогія» (2000). Автор двох романів і двох книжок есеїстики. Лауреат трьох міжнародних премій («Vannelli», Італія, 1997, «Mediterranean lion», Чорногорія, 1998, «Hubert Burda», Німеччина, 1999). Упорядник видання «Нове розп’яття. Антології сучасної сербської поезії: шляхом естетичного екзорцизму 1967–2000».


Боддасон, Браґі Старий (1 пол. ІХ ст.).

Скальд. Найдавніші збережені скальдичні вірші належать Браґі Бодассону на прізвисько Старий, який жив у першій половині ІХ ст. в Норвегії (бо ж Ісландія ще не була заселена в той час), але його вірші збереглися лише в ісландській традиції.


Брабант, Герцоґ Йоганн фон (ХІІІ ст.).

Німецький міннезінґер, герцоґ Брабанту та Лотарінґії.


Брехт, Бертольт (1898 – 1956).

Німецький поет і драматург. Вважається засновником Епічного театру («діалектичного театру»).


Брнардич, Ана (1980).

Хорватська поетеса. Авторка поетичних збірок «Олівець якогось мудреця» (1998) і «Вальс змій» (2005).


Бродський, Йосиф (1940–1996).

Російський поет єврейського походження. Лауреат Нобелівської премії (1987).


Вайлд, Оскар (1854–1900).

Англо-ірландський поет, прозаїк, драматург, есеїст. Найвідомішим твором Вайлда вважається єдиний його роман «Портрет Доріана Ґрея».


Василович-Сапогівський, Лев (1858–1883).

Український письменник, автор оповідань, гуморесок, критичних статей; в юності писав вірші польською мовою.


Васович, Небойша (1953).

Сербський поет, автор багатьох поетичних збірок, зокрема «Сіль особиста» (1986), «Бразилія» (1986), «Вірші для дітей і ченців» (1989), «Музика раба» (1992), «Талмуд і я» (1992), «Ні кохання, ні хліба» (2006). Видав есеїстично-полемічні книжки «Поезія як зовнішність» (1983), «Проти Кундери» (2003), «Фальшивий цар Шчєпан Кіш» (2004). Від 1998 року живе в Канаді.


Вельш, Ренате (1937).

Австрійська письменниця, авторка, зокрема, восьми повістей для дітей про Вампірятка.


Війон, Франсуа (1431 або 1432 – бл. 1463).

Французький поет, є першим визначним поетом французького Відродження. Життєвий шлях Війона схожий на сюжет авантюрного роману. Талант поета найпотужніше розвинувся в баладному жанрі. Найбільшими за обсягом Війоновими творами є «Малий заповіт» і «Великий заповіт». Франсуа Війон був провісником багатьох тенденцій у подальшому розвитку світової поезії.


Войтила, Кароль (1920–2004).

Польський поет Кароль Войтила став видатним Папою Римським Іваном Павлом ІІ. Поезією він цікавився і займався чи не упродовж усього свого свідомого життя.


«Вульф і Еадвакер».

Дев’ятнадцятирядкова поема, найзагадковіший твір англосаксонської лірики.


Григорій Богослов (329–389).

Візантійський мислитель Григорій Богослов, званий ще Назіанзін (за назвою каппадокійського міста Назіанз, де він народився й деякий час був єпископом), був зокрема й автором цілком самостійних ліричних поезій, формально близьких до пізньоантичних зразків.


Давид (1085–965 до н. е.).

Цар Ізраїлю. Більшість псалмів із «Псалтиря» традиція приписує Давидові (73 із 150).


Деснос, Робер (1900–1945).

Французький поет, певний час був близьким до сюрреалістів. Відзначався здатністю до трансу й «автоматичного письма».


Дирліх, Бенедикт (1950).

Серболужицький поет, голова Серболужицької спілки діячів мистецтв. Автор поетичних збірок «Зелені губки» (1975), «Третє очко» (1978), «Нічне чекання» (1980).


Джьорджевич, Мілан (1954).

Сербський поет, автор поетичних збірок «Мумія» (1990), «Бурштин і сад» (1990), «Пустеля» (1995), «Чисті кольори» (2002), «Чорна помаранча» (2004), «Багаття в саду» (2007), «Радість» (2008). Перекладає зі словацької та англійської мов. Видав декілька збірок оповідань і роман «Руїна» (2009). Лауреат багатьох поетичних премій.


Дзепаровскі, Іван (1958).

Македонський поет, філософ, критик і перекладач.


Домашцина, Ружа (1951).

Серболужицька поетеса та перекладачка. Авторка восьми поетичних збірок верхньолужицькою та німецькою мовами.


Драгойлович, Драган (1941).

Сербський поет, автор майже двох десятків поетичних збірок, заступник голови Спілки письменників Сербії.


Ефенді, Абдулмеджид (XIV ст.).

Кримськотатарський поет. Автор кількох уцілілих до наших днів газелей. Коли кримець Бейбарс, посівши султанський престіл у Єгипті, залучав до свого двору вчених і поетів з Криму, виїхав до країни над Нілом. Писав кримсько-кипчакською мовою.


Єленкович, Саша (1964).

Сербський поет, автор поетичних збірок «Неприємна геометрія» (1992), «Те, що залишається» (1993), «Херувимські таємниці» (1994), «Королівські пояснення» (1998), «Книга про серце» (2002). Був редактором відділу поезії у виданнях «Літературне слово» і «Слово», секретарем редакції часописів «Джерело» і «Поезія» від 1992 до 1999 року. Лауреат премії Бібліотеки міста Белграда «Золотий бібліотекар». Член Сербського ПЕН-центру та Сербського літературного товариства.


Єлінек, Богдан (1851–1874).

Чеський поет. За своє коротке життя не видав жодної книжки, а друкувався лише по різних часописах, працюючи поштовим службовцем.


Зівлак, Йован (1947).

Сербський поет, есеїст і критик, представлений у багатьох антологіях сербської поезії. Керує видавничим домом «Адреса». Від 2005 року – засновник і директор Міжнародного літературного фестивалю в Новому Саді. Був заступником голови Товариства письменників Воєводини від 2002 до 2010 року.


Зубанович, Слободан (1947).

Сербський поет, автор багатьох поетичних збірок, зокрема «Ванна» (1973), «Зі спадщини» (1982), «Домашній дух» (1983), «Репортер» (1986), «Стратегія лірики» (1995), «Саркофаг» (1998), «Коли мені буде 64 роки» (2008), «Сонети зі села» (2009). Пише есеї, путтєписи, сценарії. Від 2001 року – головний редактор «Літературного магазину», місячника Сербського літературного товариства. Член Сербського ПЕН-центру, Сербського літературного товариства.


Ігнятович, Срба (1946).

Сербський поет, автор десяти поетичних збірок. Головний редактор видавництва «Апостоф», голова Спілки письменників Сербії.


Ілич, Воїслав (1860–1894).

Сербський поет, найвидатніший представник письменницької родини Іличів, син Йована, брат Драгутина, Мілутина й Жарка. Найповніше доробок Воїслава Ілича представлений у чотиритомнику, впорядкованому Мілорадом Павичем.


Йоан Дамаскин (VІІ–VІІІ ст.).

Візантійський діяч Йоан Дамаскин був богословом і вченим, автором енциклопедичного «Джерела знання». В поезії він реставрував давно відкинуту античну просодію, надзвичайно ускладнив архітектоніку канону – нового жанру літургійної лірики, що витісняв жанрову форму кондака.


Йованович Данілов, Драган (1960).

Сербський поет, есеїст, прозаїк, мистецький критик. Автор багатьох поетичних збірок, зокрема «Євхаристія» (1990), «Пентаграма серця» (1992), «Живий пергамент» (1994), «Європа під снігом» (1995), «Глибока тиша» (1996), «Алкоголі з півдня» (1999), «Концерт для нікого» (2001), «Гомер передмістя» (2003). Автор двох романів і двох книжок есеїстики. Директор Міської бібліотеки й Міської галереї міста Пожега.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

Іван Лучук позичена дримба iconОлена Апанович гетьмани україни
Михайло Ханенко, правобережний гетьман (1669-1674); Іван Самойлович (1672-1687); Іван Мазепа (1687-1709); Іван Скоропадський (1708-1722);...
Іван Лучук позичена дримба iconПереднє слово українець з доби відродження
Михайло Ханенко, правобережний гетьман (1669-1674); Іван Самойлович (1672-1687); Іван Мазепа (1687-1709); Іван Скоропадський (1708-1722);...
Іван Лучук позичена дримба iconІван Рябенко Біобібліографічний покажчик Суми – 2012 Передмова Біобібліографічний покажчик «Іван Рябенко»
Біобібліографічний покажчик «Іван Рябенко» має на меті вперше зібрати інформацію про публікації відомого краєзнавця Сумщини, голови...
Іван Лучук позичена дримба iconІван Багряний ( Іван Лозов’ягін) ( 1906 – 1963)
Павлович Багряний був членом Мистецького Українського Руху
Іван Лучук позичена дримба iconІван Максимович Піддубний (1871-1949)
Видатний український спортсмен, борець. Іван Піддубний 25 років поспіль залишався непереможним борцем у світі. Його називали «чемпіон...
Іван Лучук позичена дримба iconІван Якович Франко
Вихований у твердій школі, я відмалку засвоїв собі дві заповіді. Перша, то було власне почуття того обов’язку, а друга, то потреба...
Іван Лучук позичена дримба iconТема. Іван Багряний ( Іван Лозов’ягін). Життєвий І творчий шлях. Пригодницький роман «Тигролови». Тл : пригодницький роман

Іван Лучук позичена дримба iconІван Багмут До 100-річчя від дня народження
В 30-ті роки животворні традиції досвідчених митців слова підхоплюють І примножують молоді письменники. Серед них відомий український...
Іван Лучук позичена дримба iconЛинниченко іван Андрійович
Линниченко іван Андрійович (12. 10. 1857, Київ – 06. 1926, Сімферополь) – доктор російської історії (1894 р.), член-кореспондент...
Іван Лучук позичена дримба iconІван Багряний (Іван Павлович Лозов’ягін)
Мета: розкрити трагічну долю письменника-емігранта, дати учням уявлення про велику популярність творів І. Багряного за кордоном;...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка