Іван Лучук позичена дримба



Сторінка7/8
Дата конвертації14.04.2017
Розмір2.31 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

Каранович, Воїслав (1961).

Сербський поет, автор семи поетичних збірок, зокрема «Записник із пробудження» (1989), «Син землі» (2000), «Подих речей» (2005). Працює драматургом на Радіо Новий Сад. Від 1992 до 2005 року був редактором відділу поезії часопису «Літопис Матиці сербської». Його поетична збірка «Наліт у світлість» (2003) визнана найкращою книжкою 2003 року в Сербії.


Келлер, Ґотфрід (1819–1890).

Швейцарський письменник, класик німецькомовної швейцарської літератури.


Кнежевич, Марія (1963).

Сербська поетеса, закінчила магістерку з порівняльного літературознавства в Michigan State University (США). Авторка дев'яти поетичних збірок, зокрема «Елегійні поради Юлії» (1994), «Речі для особистого користування» (1994), «Моє друге ти» (2001), «Двадцять віршів про любов і один любовний» (2003), книжки есеїстики «Книга про недостатність» (2003). Перекладає з англійської. Веде есеїстичну колонку в газеті «Політика».


Комадіна, Мілош (1955–2004).

Сербський поет, автор поетичних збірок «Звичайний ранок» (1978), «Словник меланхолії» (1980), «Фігури й ігри» (1983), «Етика трави» (1984), «Південний хрест» (1987), «Дещо з ангелами» (1991), «День» (1994), «Чудо» (1998), «Воно» (2003). Працював редактором відділів поезії в часописах «Студент» і «Горизонти», «Літературній газеті». Лауреат численних літературних премій.


Копіцл, Владімір (1949).

Сербський поет, автор багатьох поетичних збірок, зокрема «Парафрази шляху» (1980), «Голодні леви» (1985), «Питання прози» (1992), «Привиди» (1995), «Ущелини» (2002). Упорядник і співупорядник низки антологій.


Костянтин Солунський (св. Кирило) (827–869).

Костянтин Солунський, творець або співтворець (спільно зі своїм братом Методієм) слов’янської азбуки кирилиці (або ж попередньо лише глаголиці), був основоположником слов’янської писемності. Ймовірно, саме йому належать і перші писемні слов’янські вірші.


Кюренберґ (ХІІ ст.).

Дехто з Кюренберґу (або просто: Кюренберґ) є одним із перших представників міннезанґу, він творив у 60-тих рр. ХІІ ст., є автором окремих строф із монологами мужчини чи жінки, деколи близькими до діалогів закоханих.


Лазич, Радміла (1949).

Сербська поетеса, авторка кільканадцяти поетичних збірок, добре поцінованих критиками й преміями і перекладених на низку мов. Засновник і редактор часопису «ProFemina». Упорядник бібліотеки «Femina» у видавництві «Просвета». Упорядник антології сучасної жіночої поезії «Кішки не йдуть у рай».


Лао Цзи (VІ–V ст. до н. е.).

Поняття Дао існує вже понад два з половиною тисячоліття, відколи Лао Цзи створив свій трактат «Дао Де цзін» (VІ–V ст. до н. е.), який складається із двох частин – першої «Шлях досконалості» (І, 1–37) і другої «Канон досконалості» (ІІ, 38–81). Дао є одним із головних понять давньокитайської філософії, яке означає шлях природи, універсальний принцип; в етиці воно проектується на сенс життєвого шляху людини, є мірилом і нормою її поведінки; а в логіці являє основу, передумову, аргумент. Де – це благо, добро, досконалість. Цзін – трактат, настанова. «Дао Де цзін» містить п’ять тисяч слів (ієрогліфів), хоча в деяких його списках присутня й більша кількість слів. Наша віршована версія має також понад п’ять тисяч слів.


Ленголд, Єлена (1959).

Сербська поетеса, авторка низки поетичних збірок, зокрема «Розпад ботаніки» (1982), «Піднебесся маку» (1986), «Прохід ангелів» (1989), «Картинки з життя капельмейстера» (1991). Видала кілька збірок оповідань і роман «Балтимор» (2003). Перекладає з данської. Працювала журналістом і редактором редакції культури на Радіо Белград. Тепер працює координатором Нансенівської Гуманістичної Академії в Ліллехаммері (Норвегія).


Лівада, Раша (1948–2007).

Сербський поет, автор поетичних збірок «Оббризканий потом стрілок» (1969), «Атлантида» (1972), «Карантин» (1977). Упорядник двотомної антології «аполітичної поезії» «Модерна світова поезія» (1983). Засновник журналу світової літератури «Писмо». У 80-ті роки був заступником президента Сербського ПЕН-центру, президентом Белградської секції Спілки письменників Сербії. Вірші його перекладені на понад два десятки мов.


Ліндон, Джей. Ей. (ХХ ст.).

Англійський поет-паліндроміст.


Максимович, Мирослав (1946).

Сербський поет, автор багатьох поетичних збірок, зокрема «Сплячий під бібулою» (1971), «Міняйли» (1972), «Сонети про життєві радощі та труднощі» (1991), «Небо» (1996), «Белградські вірші» (2002). Лауреат премії ім. Десанки Максимович за свій поетичний доробок.


Мандельштам, Осип (1891–1938).

Російський поет єврейського походження. Представник акмеїзму.


Мандич, Зоран М. (1950).

Сербський поет, автор багатьох поетичних збірок, зокрема «Кроки сумніву» (1971), «Інструкція для існування» (1982), «Читальня» (1989), «Приціл» (1990), «Кінець сезону» (1991), «Читати» (1992), «Я ніколи не написав вірша, якого міг написати» (1997). Член Асоціації літературних критиків Європи, Спілки письменників Сербії, Спілки журналістів Сербії, Міжнародної федерації журналістів, Товариства письменників Воєводини.


Марчетич, Мілован (1953).

Сербський поет, автор поетичних збірок «День двадцяти тисяч псів» (1982), «Способи зникнення» (1986), «Без імені, без обличчя» (199), «Військовий острів» (2000), «Ташкент» (2006). Працював редактором у виданнях «Літературне слово» і «Слово», тепер є головним редактором «Белградського літературного часопису».


Мійович, Томислав (1932).

Сербський поет, автор понад десятка поетичних збірок. Редактор журналу «Развитак». Живе в Заєчарі (Сербія).


Міланкова, Івана (1952).

Сербська поетеса, авторка п'яти поетичних збірок: «Міжпростори» (1982), «Шлях до голови» (1985), «Вавилонські свята» (1987), «Опускання скла» (1991), «Око за повітрям» (1994). Перекладає поезію з англійської мови (В. Блейк, Е. Дікінсон, В. Б. Єйтс, С. Плат).


Міланович, Братіслав (1950).

Сербський поет, автор багатьох поетичних збірок, зокрема «Олень у вікні» (1975), «Маятник» (1980), «Чудовисько» (1987), «Балканський співак» (1995), «Двері в полі» (1999). Лауреат багатьох літературних премій.


Мінскевич, Серж (1969).

Білоруський поет і перекладач. Один з організаторів і учасників літературної групи «Бум-Бам-Літ». Працює в Інституті літератури Білорусі. Автор поетичних збірок «Через галерею» (1995), «Мінські сонети» (2002).


Мітрович, Неманя (1960).

Сербський прозаїк і поет, роджений в Парижі. Автор тринадцяти прозових книжок і п'яти поетичних збірок «Страх від усього» (1996), «Рисками по темряві» (2004), «Гроші або життя» (2006), «Край голубих річок» (2007), «Вода в поросі» (2008). Живе в Амстердамі й Белграді.


Младенович Лужицький, Мілан (1949).

Сербський поет і філософ. Засновник, директор і головний редактор видавництва «Sfairos». Живе в Белграді, мандрує по світу.


Навка, Томаш (1949).

Серболужицький поет. Перекладач, автор пісенних текстів. Видається верхньолужицькою та німецькою мовами.


Ніколич, Йован (1955).

Сербський поет, автор декількох поетичних збірок. Представлений у багатьох антологіях сербської і ромської (циганської) поезії. Написав текст пісні «Бубамара» з фільму Еміра Кустуріци «Чорна кішка, білий коцур». Живе в Кельні (Німеччина).


Новакович, Душко (1948).

Сербський поет, автор багатьох поетичних збірок, зокрема «Знавець дзеркала» (1976), «Години та тварини» (1979), «Діалог про необережність» (1986), «Коридором» (1991), «Стаціонарії» (1998), «Я вибрав Місяць» (2003), «Доставлено музами» (2005), «Кінотеатр Люм'єр» (2007), «Телепень і його педагог» (2007). Перекладає з македонської, упорядкував антологію сучасної македонської поезії. Один з ініціаторів і співзасновників Сербського літературного товариства, член Сербського ПЕН-центру.


Павич, Мілорад (1928–2009).

Сербський поет, прозаїк, літературознавець, перекладач, фахівець з історії сербської літератури XVІІ–ХІХ ст., сербського бароко та поезії символізму. Викладав у багатьох європейських університетах. Автор архіроману «Хозарський словник» (1984). Був номінований на Нобелівську премію в галузі літератури 2004 року.


Павлович, Міодраг (1928).

Сербський поет, автор декількох десятків поетичних збірок, упорядник «Антології сербської поезії від ХІ століття до сьогодні». Дійсний член Сербської академії наук і мистецтв і Європейської академії поезії. Живе в Белграді та Туттлінґені (Німеччина).


Петров, Александар (1938).

Сербський поет і літературознавець. Працював в Інституті літератури та мистецтва в Белграді, був головою Спілки письменників Сербії. Живе у Белграді та Пітсбургу (США).


Петрович, Мілутин (1941).

Сербський поет, автор багатьох поетичних збірок, зокрема «Як вона хоче» (1968), «Дерзновенне різдво» (1969), «Голова на пні» (1971), «Зміна» (1974), «Свербіння» (1977), «Навпаки» (1991). Був редактором видань «Літературне слово» і «Relations», «Літературної газети». Тепер є редактором одного з найкращих сербських часописів сучасності – «Поезія».


Полоцький, Симеон (1629–1680).

Поет і богослов, ієромонах-василіянин. Причетний до української, білоруської, польської та російської літератур. Писав латинською, польською, книжною українською, старослов’янською мовами. Належить до барокових поетів.


Попа, Васко (1922–1991).

Сербський поет румунського походження, упорядник антологій, академік. Автор збірок «Кора» (1953), «Лихо-поле» (1956), «Довколишнє небо» (1968), «Вертикальна земля» (1972), «Вовча сіль», «Плоть», «Дім на дорозі» (всі три – у 1975), «Розріз» (1981). Васко Попа належить до найвидатніших поетів, які будь-коли писали сербською мовою, і є одним із найвидатніших представників сучасної світової поезії.


Превер, Жак (1900–1977).

Французький поет і кінодраматург. Богеміст, нонконформіст, був схильний до візуального мистецтва в поезії.


Прелевич, Браніслав (1941).

Сербський поет родом з Чорногорії, автор багатьох поетичних збірок, зокрема «Нізвідки сну» (1971), «Танцюрист у повітрі» (1973), «Анти-Атлантида» (1985), «Шосте чуття» (1986), «Аріаднині ниті» (1987). Перекладає з іспанської та португальської. У Мексиці вивчав латиноамериканську, а в Мадриді іспанську літературу.


Прерадович, Паула фон (1887–1951).

Австрійська поетеса хорватського походження, авторка тексту австрійського національного гімну.


Пфайффер, Герберт (1902–1996).

Німецький поет-паліндроміст.


Радівоєвич, Душан (1954).

Сербський поет, автор низки поетичних збірок. Живе в Апатіні.


Рільке, Райнер Марія (1875–1926).

Австрійський поет, один із найвизначніших представників європейської та загалом світової поезії зламу ХІХ–ХХ ст. Дебютувавши дев’ятнадцятилітнім юнаком збіркою «Життя і пісні» (1894), він видає збірки «Дарунок ларам» (1896), «Вінчаний снами» (1897), «Свят-вечір» (1898), «Мені на свято» (1900), які підсумовують ранній період його творчості. До зрілого періоду творчості Рільке належать збірки «Книга картин» (1902), «Книга годин» (повне видання 1905), «Нові поезії» (два томи, 1907-1908). Після бурхливого розквіту поетичної творчості Рільке настає період кризи, проблисками в якому є початок спорадичного написання «Дуїнянських елегій», завершених щойно 1922 р. (робота над ними тривала ціле десятиліття), а опублікованих 1923 р. Довго й важко тривала праця Рільке над тими десятьма «Дуїнянськими елегіями», зате свої «Сонети до Орфея» поет створив на одному подиху, протягом якихось трьох тижнів у лютому 1922 р.


Роман Сладкопівець (V–VІ ст.).

Візантійський автор Роман Сладкопівець обновив грецькомовну гімнографію; довів до досконалості жанр, який тепер прийнято доволі умовно називати кондаком. Кондак має обсяг від вісімнадцяти до двадцяти чотирьох великих строф зі складною метричною структурою, строго дотримуваною в рамках кожного окремого гімну.


Симонович, Симон (1946).

Сербський поет, автор поетичних збірок «Міське життя», «Інструкція для перевороту», «Материне молоко», «Безсоння». Автор романів, які «небезпечно загрожують» існуванню Симоновича-поета.


Сібінович, Міодраг (1937).

Сербський поет, професор славістики в Белградському університеті. Перекладач української поезії, співупорядник (разом із Людмилою Попович) антології української поезії в сербських перекладах.


Соломон (приблизно 967–928 до н. е.).

Цар Ізраїлю. Традиція приписує йому авторство «Пісні пісень».


Станівук, Радівой (1960).

Сербський поет, закінчив магістерку з порівняльного літературознавства в Новій Сорбонні (Париж). Автор поетичних збірок «Слід» (1983), «Темна будівельниця» (1988), «Страждання та гнів» (1991), «Безіменна неділя» (1994), «Ритми мегалополісу» (1997). Перекладає з французької та словацької мов. Живе в Парижі та Флоренції.


Стефан Лазаревич, деспот (1377–1427).

Сербський князь з 1389 року, деспот Сербії з 1402-го, із династії Неманичів. Сприяв розвиткові мистецтва та культури в Сербії. Був поетом, художником і мислителем.


Стоїчич, Джьоко (1936).

Сербський поет і дипломат, колишній посол Сербії в Чеській республіці. Його вірш «Ластовине гніздо на фресці Хіландару» перекладений на декілька десятків мов.


Тадич, Новіца (1949–2011).

Сербський поет родом з Чорногорії, автор багатьох поетичних збірок, зокрема «Присутності» (1974), «Смерть на стільці» (1975), «Паща» (1981), «Погана мова» (1984), «Посміховисько» (1987), «Вірші» (1988), «Про брата, сестру і хмарину» (1989), «Вулиця» (1990), «Кінець року» (1993), «Напасть» (1994), «Вулиця й волоцюга» (1999), «Непотрібні супутники» (1999), «Незнаний» (2006), «Літаючий вогонь» (2007). Лауреат численних літературних премій. Був редактором видань «Літературне слово» і «Горизонти», головним редактором у Видавничому домі «Праця», головним редактором «Літературної критики».


Теодор Студит (759–826).

Візантійський діяч Теодор Студит, настоятель константинопольського монастиря Студіос, писав вірші (дидактичні ямби), звернені до конкретних монахів, а не до абстрактної авдиторії.


Тіманн, Петр (1959).

Серболужицький поет середнього покоління.


Тодорович, Мирослав (1946).

Сербський поет, автор півтора десятка поетичних збірок. Живе в Ніші та Тершнєвиці (Сербія).


Тонтич, Стеван (1946).

Сербський поет із Боснії. Його поетичні збірки виходили в перекладах на різні мови. Живе в Сараєво.


Тордарсон, Сіґват (995–1045).

Один із найвидатніших і найплідніших скальдів.


Турчинович, Тихомир Матко (1978).

Хорватський поет. Автор поетичної збірки «Тілесне чорне» (2009).


Феліпе, Леон (1884–1968).

Іспанський поет. Значну частину життя прожив у Мексиці.


Хаданович, Андрей (1973).

Білоруський поет. Перша його поетична збірка вийшла в перекладі українською мовою («Листи з-під ковдри», 2002).


Хлєбніков, Велимир (1885–1922).

Російський поет українського походження. «Будетлянин», експериментатор, мовотворець.


Цанджан-джамцо (1683–1706).

Шостий тибетський далай-лама, найвидатніший тибетський поет. Лірична поезія Цанджан-джамцо (а це переважно чотирирядкові вірші, по шість складів у кожному рядку), створена під значним впливом усної народної творчості пісенна книжна поезія, стала наче перехідним етапом між народними піснями та літературними віршотворами.


Целан, Пауль (1920–1970).

Єврейський німецькомовний поет. Народився у Чернівцях, помер у Парижі. Один із найбільших європейських ліриків другої половини XX ст., автор десяти поетичних книжок.


Чирянич, Гордана (1957).

Сербська поетеса, прозаїк, есеїст, перекладач з англійської та іспанської мов. Авторка поетичних збірок «Місячна трава» (1980), «Володарка семи гріхів» (1983), «Гірка вода» (1994). Від 1985 по 1996 рік жила в Іспанії.


Чупич, Татяна (1960).

Сербська поетеса, авторка декількох поетичних збірок.


Шайтінац, Радівой (1949).

Сербський поет, автор багатьох поетичних збірок, зокрема «Зброя по-людськи ранена» (1970), «До лісу повертаються пороги» (1974), «Сльози в луна-парку» (1987), «Отченаш на Таймс-сквер» (1991), «Лід і молоко» (2003). Видав чималу кількість книжок прози й есеїстики.


Шамія, Іван (1976).

Хорватський поет. Автор публікацій у часописах, інтернет-виданнях, а теж поетичної збірки «Куполинебо» (2003).


Шашкевич, Михайло (1929).

Сербський поет і дисидент проти режиму Тіто в колишній Югославії. Ще в кінці 50-их років емігрував до США, живе в Чикаго. Далекий нащадок українського будителя Маркіяна Шашкевича.


Шиллер, Фрідріх (1759–1805).

Німецький поет і драматург. Автор «Оди радості», неофіційного загальноєвропейського гімну.


Шен, Франц (1958).

Серболужицький поет середнього покоління.


Штеґер, Алеш (1973).

Словенський поет, прозаїк і есеїст. Перекладає з німецької та іспанської. Автор поетичних збірок «Шахівниця годин» (1995), «Кашмір» (1997), «Протуберанці» (2003), «Книга слів» (2005).


Ягич, Дорота (1974).

Хорватська поетеса. Авторка поетичних збірок «Накидкою покрита голова» (1999), «Тамагочі помер у мене на руках» (2002), «Диявол і стара діва» (203).


Яндль, Ернст (1925–2000).

Австрійський поет, один із найяскравіших представників конкретної поезії, особливістю якої є організація мовних елементів поетичного тексту за просторовим принципом, коли вирішальним є графічне вирішення, або коли сенсовність переноситься зі смислу на фонетичну форму. Яндлева поетична доктрина полягає в тому, що звукове й графічне оформлення слів може включати в себе серйозний смисловий і символічний підтекст, який не мусить співпадати з лексичним значенням окремих слів і словосполучень, ба навіть може вступати з ними у виразну конфронтацію.


«Carmina Burana».

Поезія ваґантів творить окремий феномен європейської середньовічної літератури, культури загалом. Вибухи вітальної енергії, непритлумлювані вияви почуттів, вогнемети цинічного гумору, водограї кумедних пригод, спраглі блукання – цінні й цікаві не самі собою, а тим, що переплавилися в поезію відповідного штибу з відповідною наснагою. «Carmina Burana» («Буранські пісні») – найобширніший збірник поезії ваґантів, складений у ХІІІ ст., знайдений 1803 р. та вперше опублікований у 1847 р.




Зміст
А я собі дримбаю поміж дощ. Переднє слово
Авестійська
[Зороастр]

Географічна поема з Авести (перша частина книги Вендідад)


Англійська
[Анонім]

Беовульф (фрагмент)



[Анонім]

Вульф і Еадвакер



Вільям Блейк

Пісня


[Оскар Вайлд]

Аукціон (Оскар Вайлд про Джона Кітса)



Джей. Ей. Ліндон

Пікнік


Для скандинавського алкоголіка
Біблійна
[Давид]

Псалом перший



[Соломон]

Пісень пісня

1. Мій виноградник

2. Босий олень

3. Запахи пустелі

4. Очікування насолоди

5. Кров із молоком

6. Царська колісниця

7. Балакуча пальма

8. Солодке сусло


Білоруська
Андрей Хаданович

Пошуки абсолюту



Серж Мінскевич

Мінськ уночі. Кроки


Ваґантівська
[Анонім]

Дівочий аркан (Carmina Burana, фрагмент)


Візантійська
Григорій Богослов

Сходи цноти



Роман Сладкопівець

Гімн


Йоан Дамаскин

Ямбічний канон на Різдво Христове. Пісня 9



Теодор Студит

До монастирського кухаря


Ірландська
[Анонім]

Писець у лісі



[Анонім]

Плавання Брана, сина Фебала (фрагмент)


Іспанська
Леон Феліпе

Поезія
Китайська


Лао Цзи

Дао Де дзін


Кримськотатарська
Абдулмеджид Ефенді

Душа (газель)



Мамбет Аблялімов

Чи ти для того створена?..


Лужицька
Томаш Навка

Заклик


Пориватися

Білий сон

Пісня восени

Бенедикт Дирліх

Поети


Про дерева

Зранку


По-різному

Франц Шен

Траур


Ружа Домашцина

Мислю


Петр Тіманн

Мій синтетичний


Македонська
Іван Дзепаровскі

Пристрасний мандрівний суб’єкт


Німецька
Жіночі танці (сім середньовічних віршів)

Дітмар фон Айсте. «Неначе зимівлю, довгу ніч…»

Анонім. «Як двоє любасків в один ідуть танок…»

Анонім. «Якби холодним джерелом…»

Дехто з Кюренберґу. «Ця зоря вечірня…»

Герцоґ Йоганн фон Брабант. «В травні це колись було: я раненько встав…»

Анонім. «Хочу смутки зупинить…»

Анонім. «Іду й не йду, і сплю й не сплю…»

Фрідріх Шиллер

Ода радості (фрагмент)



Ґотфрід Келлер

Конфедерація



Паула фон Прерадович

Австрійський гімн



Райнер Марія Рільке

Стиглі ябка, груші і банани (із «Сонетів до Орфея», І: ХІІІ)



Бертольт Брехт

Берлінський реквієм

І. Великий подячний хорал

ІІ. Балада про втоплену дівчину

ІІІ. Мучениця

IV. Перше повідомлення про невідомого солдата під Тріумфальною аркою

V. Друге повідомлення про невідомого солдата під Тріумфальною аркою

VI. Великий подячний хорал



Пауль Целан

Псалом


Ернст Яндль

Ряд


Поки

Подих


Фанатичний оркестр

Епоха численних змін

Над чим тепер працюю

Подорож


Семеро дітей

Літо


Літня пісенька

Я – мене


Ренате Вельш

Вірші з повісті «Вампірятко»

«У пущі темній біля давніх мурів…»

«Так, оцей вампір…»

«Бі-ба-бий…»

«Рано-вранці на світанку…»



[Герберт Пфайффер]

Окрім тебе – щебет, Мірко!


Польська
Симеон Полоцький

Рак (Cancer)



Лев Василович-Сапогівський

У полоні ревнощів



[Г. Варс – Е. Шлєхтер]

Тільки ві Львові



Кароль Войтила

Євангелія

Розвиток мови
Російська
Велимир Хлєбніков

Воші тупо молились мені



Осип Мандельштам

Ми на кухні і легенький дим

Запаморочлива печаль

Йосиф Бродський

Різдвяна зоря

Нівідкіль з любов’ю (із циклу «Частина мови»)
Сербська
Деспот Стефан Лазаревич

Слово любви



Воїслав Ілич

Ангел тиші



Васко Попа

Ігри


Перед грою

У цвяха


У хованки

У звабника

У весілля

У крадіїв руж

Між іграми

У навздогони

У насіння

У здохлу кобилу

У ловця

У попіл


Після гри

Орлець


Орлець

Серце орлеця

Сон орлеця

Любов орлеця

Вибрик орлеця

Таємниця орлеця

Два орлеці

Кість кості

І. На початку

ІІ. Після початку

ІІІ. На сонці

IV. Під землею

V. Під місячним сяйвом

VI. Перед кінцем

VII. Вкінці

Верни мені мої шматочки

«Лише прийдеш мені до голови...»

1 «Верни мені мої шматочки...»

2 «Слухай ти чудо...»

3 «Не візьму тебе на плечі...»

4 «Геть із мого замурованого безмежжя...»

5 «До тебе прийдуть ляльки...»

6 «Корінь тобі і кров і крону...»

7 «Що з моїми шматочками...»

8 «І ти хочеш щоб ми любилися...»

9 «Тікай чудо...»

10 «Чорний твій язик чорний полудень чорна надія...»

11 «Стер твоє обличчя зі свого обличчя...»

12 «Досить красномовного сухоцвіту досить солодких нісенітниць...»

13 «Не жартуй чудо...»




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

Іван Лучук позичена дримба iconОлена Апанович гетьмани україни
Михайло Ханенко, правобережний гетьман (1669-1674); Іван Самойлович (1672-1687); Іван Мазепа (1687-1709); Іван Скоропадський (1708-1722);...
Іван Лучук позичена дримба iconПереднє слово українець з доби відродження
Михайло Ханенко, правобережний гетьман (1669-1674); Іван Самойлович (1672-1687); Іван Мазепа (1687-1709); Іван Скоропадський (1708-1722);...
Іван Лучук позичена дримба iconІван Рябенко Біобібліографічний покажчик Суми – 2012 Передмова Біобібліографічний покажчик «Іван Рябенко»
Біобібліографічний покажчик «Іван Рябенко» має на меті вперше зібрати інформацію про публікації відомого краєзнавця Сумщини, голови...
Іван Лучук позичена дримба iconІван Багряний ( Іван Лозов’ягін) ( 1906 – 1963)
Павлович Багряний був членом Мистецького Українського Руху
Іван Лучук позичена дримба iconІван Максимович Піддубний (1871-1949)
Видатний український спортсмен, борець. Іван Піддубний 25 років поспіль залишався непереможним борцем у світі. Його називали «чемпіон...
Іван Лучук позичена дримба iconІван Якович Франко
Вихований у твердій школі, я відмалку засвоїв собі дві заповіді. Перша, то було власне почуття того обов’язку, а друга, то потреба...
Іван Лучук позичена дримба iconТема. Іван Багряний ( Іван Лозов’ягін). Життєвий І творчий шлях. Пригодницький роман «Тигролови». Тл : пригодницький роман

Іван Лучук позичена дримба iconІван Багмут До 100-річчя від дня народження
В 30-ті роки животворні традиції досвідчених митців слова підхоплюють І примножують молоді письменники. Серед них відомий український...
Іван Лучук позичена дримба iconЛинниченко іван Андрійович
Линниченко іван Андрійович (12. 10. 1857, Київ – 06. 1926, Сімферополь) – доктор російської історії (1894 р.), член-кореспондент...
Іван Лучук позичена дримба iconІван Багряний (Іван Павлович Лозов’ягін)
Мета: розкрити трагічну долю письменника-емігранта, дати учням уявлення про велику популярність творів І. Багряного за кордоном;...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка