Іванківська централізована бібліотечна система методично – бібліографічний відділ



Скачати 115.79 Kb.
Дата конвертації16.03.2018
Розмір115.79 Kb.

ІВАНКІВСЬКА ЦЕНТРАЛІЗОВАНА БІБЛІОТЕЧНА СИСТЕМА

МЕТОДИЧНО – БІБЛІОГРАФІЧНИЙ ВІДДІЛ

Михайло Вербицький – творець державного гімну


Мистецько-патріотична година до 200-річчя від дня народження композитора

та 150-ї річниці першого публічного виконання національного гімну

смт. Іванків, 2015р.



Національний Гімн України (повна версія):
Ще не вмерла Україна, і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:

Душу, тіло ми положим за нашу свободу.

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Станем, браття, в бій кровавий від Сяну до Дону

В ріднім краю панувати не дамо нікому;

Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,

Ще у нашій Україні доленька наспіє.
Приспів:

А завзяття, праця щира свого ще докаже,

Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,

За Карпати відоб’ється, згомонить степами,

України слава стане поміж народами.
Приспів.

-----

* Державний Гімн України (офіційна версія):
«Ще не вмерла України** і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду».

В 2015 році у світі відзначають 200-річчя від дня народження композитора Михайла Вербицького, автора мелодії гімну України.

…Ця мелодія й слова «душу й тіло ми положим за нашу свободу» вже нікого не залишають байдужим. З нею щодня вмирають українці, й це вже не просто мелодія, слова, це – наша гордість, біль і багато – багато сліз.

Михайло Вербицький — видатний прогресивний діяч української культури першої половини XIX ст. Це був період, коли викристалізовувалися засади української національної музичної школи, основоположником якої став великий класик вітчизняного мистецтва Микола Лисенко.

М. Вербицький плодотворно працював у різних галузях музичного мистецтва і створив низку талановитих хорових, оркестрових і музично-драматичних композицій. Його творчість мала особливо велике значення для демократичної культури західноукраїнських земель, що розвивалася в особливих і складних умовах.

Високий художній рівень творів Вербицького, майстерність композиторського письма дають право називати його першим західноукраїнським композитором-професіоналом, незважаючи на те, що він не закінчував спеціальних музичних шкіл і сучасники вважали його митцем-аматором.

Творчість М. Вербицького — важлива сторінка в історії розвитку вітчизняного музичного мистецтва.

Михайло Вербицький народився 4 березня в 1815 р. у мальовничому селі Улючі, біля Перемишля. Його батько був священиком. Він помер, коли хлопчикові минуло десять років. Мати вийшла заміж вдруге і перестала цікавитися дітьми. Михайло та його молодший брат Володислав залишилися по суті круглими сиротами. Опікунство над хлопцями взяв їхній далекий родич — перемишльський єпископ Іван Снігурський. Він забрав дітей до себе. Цей факт відіграв виняткову роль в їхньому музичному розвитку.

Далеко пізніше, згадуючи діяльність перемишльської школи, М.Вербицький дуже вірно оцінив її значення: «...школа стала консерваторією в мініатюрі, а хор дорівнював добрій опері, і здавалося, що в Європі, крім трьох відомих категорій музики: німецької, італійської та французької, існує ще четверта категорія — українська».

Єпископ Іван Снігурський був меценатом школи. Сам він так захопився музикою, що наказав учити співу всіх своїх слуг. Не дивно, що й обидва його вихованці — Михайло і Володислав Вербицькі — одразу ж стали учасниками хору, до того ж хлопці були напрочуд музикальні та мали гарні, дзвінкі голоси — Михайло співав альтом, а його брат — дискантом.

У Перемишлі від Алоїза Нанке М. Вербицький дістав перші відомості з теорії музики та композиції. Він засвоював їх настільки успішно, що, як відзначає його біограф — відомий український композитор Ісидор Воробкевич, ще гімназистом вдало гармонізував окремі мелодії.

Так у сприятливій музичній атмосфері, в оточенні людей, відданих рідній культурі, минула рання молодість Михайла Вербицького, окриливши його мріями про служіння мистецтву. Але в ті часи для юнака його середовища, що прагнув здобути освіту, була відкрита лише одна дорога — до богослов'я. Цей шлях довелось обрати і Михайлові. У 1833 р. він переїхав до Львова і вступив у духовну семінарію.

Вступивши у семінарію, Михайло Вербицький, темпераментний і життєрадісний юнак, одразу приєднався до тих, хто боровся з її жорстокою дисципліною і бездушними правилами. Уже в перший рік свого перебування у Львові він був покараний строгим карцером за участь у бунті, влаштованому семінаристами на знак протесту проти поганого харчування.

Далеко більше уваги, ніж богословським наукам, приділяв Михайло музиці. Як згадують сучасники, він за допомогою свого товариша Івана Хризостома Сінкевича із запалом почав навчатися грі на гітарі. Гітара була в той час надзвичайно поширена, бо заміняла фортепіано і відігравала першорядну роль у домашньому музикуванні. Для М. Вербицького вона стала улюбленим інструментом ще й тому, що в нього не було майже ніяких можливостей досконаліше вивчати який-небудь інший. Гітарі композитор приділяв багато уваги все своє життя. У важкі роки він, навчаючи грі на гітарі, рятував себе від злиднів.

Навчання Михайла Вербицького в семінарії проходило мляво. У 1837 р. він кинув богослов'я. Можливо, однією з причин цього був гострий конфлікт, що виник тоді між начальством семінарії і молодими пропагандистами хорового співу на чолі з І. Сінкевичем, і репресії проти Маркіяна Шашкевича та його однодумців.

Михайло Вербицький одружився, але сімейне щастя митця було недовгим. Через рік жінка померла, залишивши його із сином-немовлям.

Через деякий час композитор знову повернувся до семінарії, де став керувати хором. Проте і на цей раз він не закінчив навчання. Вже надто часто траплялися зіткнення між його темпераментним, живим характером і суворими правилами семінарського життя. До того ж його думки, зайняті музикою, були дуже далекі від схоластичних "премудростей" богословських наук.

Обтяженому сім'єю М. Вербицькому жилося нелегко. У період, коли він розставався із семінарією, доводилося заробляти на хліб уроками музики у приватних домах. Деякий час він викладав спів у вірменському монастирі бенедиктином, у 1842—1843 pp. працював диригентом хору Ставропігійського інституту. Але все це не давало твердої матеріальної бази для існування. Незабаром композитор знову повертається до Перемишля, де завдяки протекції Івана Снігурського одержує посаду нижчого урядовця при консисторії. Тут відбулося ще одне важливе для музичного розвитку М. Вербицького знайомство. При перемишльському латинському кафедральному соборі вже кілька років працював чеський музикант і композитор Францішек Лоренц, який, потоваришувавши з Михайлом Вербицьким, значно допоміг йому своїм досвідом, знаннями і порадами.

У Перемишлі Михайло Вербицький прожив бурхливий 1848 рік. Революція в Угорщині, яка порушила підвалини всієї Австрійської імперії, нова конституція і скасування панщини — всі ці події значно вплинули на пробудження національної свідомості й пожвавлення культурного руху в Західній Україні.

М. Вербицький із запалом віддався мистецькій діяльності, він усією душею поринув у театральні справи, одночасно виступаючи і як актор-співак, і як композитор. Він написав музику до кількох п'єс, що входили в репертуар перемишльського театру. Серед них такі, як «Верховинці», «Козак і охотник», «Проциха», «Жовнір-чарівник» («Москаль-чарівник» І. Котляревського), «Гриць Мазниця», «Школяр на мандрівці», «Запропащений котик» та ін. Приступаючи до роботи на новій для нього ниві, М. Вербицький не був уже новаком у композиторській справі. Писати музику (церковні пісні й невеликі світські хори) він почав набагато раніше, ще перебуваючи в семінарії.

Більшість музичних оригіналів Михайла Вербицького до театральних п'єс не збереглося і часто лише із заміток тогочасної преси можна довідатися про той чи інший його твір. І все ж навіть ці скупі відомості дають можливість зробити певні висновки про характер і спрямування творчості композитора цього періоду.

Активна участь М. Вербицького в організації перших театральних видовищ свідчить не лише про його громадську і творчу активність, а й про чітко помітні демократичні симпатії. Народний театр, народжений хвилею революційного піднесення 1848 року, був яскравим виявом національного відродження на Західній Україні.

Можливо, нестійкість театральних справ, матеріальні труднощі примусили його втретє вступити до семінарії та у 1850 р. прийняти сан священика. Після того він дістав посаду в с. Завадові, далі — в с. Залужа-Стрілки, а в 1852 р. став священиком невеликого села Млини, Яворівського району, біля Перемишля, де жив до самої смерті.

Ще перед закінченням семінарії Михайло Вербицький вдруге оженився, але нова дружина теж невдовзі померла. Композитор жив самотньо, позбавлений сімейного тепла і затишку. Життєрадісний, напрочуд веселої вдачі, він був змушений перебувати в далекому сільському закутку, майже зовсім ізольованому від культурного життя. До того ж він жив у далеко більш ніж скромних матеріальних умовах. Його друг І. Сінкевич писав у своїх спогадах, що на обідньому столі композитора дуже часто не було нічого, крім яблук.

В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, створював музику. Серед його учнів були Віктор Матюк і Порфирій Бажанський. Помер Михайло Вербицький 7 грудня 1870 в Млинах, де прослужив, проживши лише 55 років. Похований біля церкви.

Твори Вербицького тривалий час — приблизно до Другої світової війни — становили основу репертуару західноукраїнських виконавських колективів. Важко назвати будь-який концерт чи святковий вечір того періоду, на якому б не звучала його музика. Композиції Вербицького міцно увійшли у практику домашнього музикування, витіснивши звідтіль низькопробні зразки зарубіжного бюргерського мистецтва. На його творчих традиціях виховувалося ціле покоління західноукраїнських музикантів, які з великою пошаною і любов'ю ставились до корифея рідного музичного мистецтва.

За тривалий час деякі композиції Вербицького втратили свій первісний блиск і свіжість. Вони мають тепер лише історичне значення. Проте більшість його творів — передусім «симфонії» і хори — це справжні перлини української музики, які заслуговують на те, щоб посісти належне місце у програмах сучасних концертів.

Ім'я Михайла Вербицького, видатного композитора і відданого борця за народність музичного мистецтва, дороге українським людям, які високо цінують кращі культурні здобутки минулого.

У двадцятих роках М.Вербицькому на його могилі поставлено пам’ятник, який у своїй верхній частині по боках нагадував два нерозквітлі бутони, які символізували, видно, що не до кінця розквітнув талант композитора. На цементній оправі пам’ятника вибито прізвище і роки життя Михайла Вербицького. Згодом дописали: «Автору гімну України».

Усілякі лихоліття, що знищили стільки пам’яток нашої культури, не торкнулися автографа автора музики. Рукописний текст цього твору (слова і музика) зберігається у рукописному відділі Наукової бібліотеки імені В.Стефаника АН України. Рукою композитора В.Матюка на першій сторінці написано: «Манускрипт Михайла Вербицького. На пам’ятку і до переховання в бібліотеці передаю хвальному товариству «Станіславівський Боян». Зіставлення тексту, опублікованого в «Меті», з рукописом М.Вербицького, засвідчує, що вони тотожні.

Цікаво зазначити: первісну музику М.Вербицький написав для солоспіву в супроводі гітари, а вже згодом розробив її для хору. Мелодія пісні, зафіксована в рукопису, загалом збігається з пізнішим хоровим аранжуванням.

Як бачимо, спочатку «Ще не вмерла Україна» існувала як вірш, що виник на Наддніпрянській Україні, а піснею-гімном став у Галичині, де вже були певні традиції створення й побутування патріотичних пісень. На тлі галицьких пісень-гімнів «Ще не вмерла Україна» вирізняється широтою осмислення історичної долі народу, проникливістю погляду на перспективи його духовного відродження. Утверджувана піснею віра у національне визволення й культурне піднесення народу обабіч кордонів, заклик стати в бій кривавий від «Сяну до Дону», висловлене в гімні сподівання, що пісня волі «За Карпати відіб’ється, загомонить степами, України слава стане поміж народами» передвіщали прийдешні світлі часи воскресіння народу.

Саме як національний гімн «Ще не вмерла Україна» визнавався І.Франком, Лесею Українкою, трудовими українськими громадами в різних куточках світу. Особливо широко вживали цей гімн через те, що його авторами були наддніпрянець і галичанин – це підкреслювало соборність українських земель. Як державний, його законодавчо закріплено ухвалою сейму Карпатської України (1939).

Спрямована в майбутнє, головна пісня українського народу утверджує його волю віддати все за «нашу свободу». Саме цією спрямованістю в майбутнє, саме завдяки своєму визвольному пафосові пісня пустила, глибоке коріння у національну свідомість українців обох частин України, особливо в період створення Української Народної Республіки, коли вона виконувала функції загальнонаціонального гімну.

Пісня-гімн вийшла за рамки української поезії. На початку ХХ століття її переклали на кілька іноземних мов, зокрема на німецьку. Відомі два видання, де «Ще не вмерла Україна» подано в перекладах двох поетів – українця Остапа Грицая («Пісні України», Київ, 1918) та німкені Анни Шарлотти Вуцької (Лейпціг, 1919). Перше видання містить тексти і ноти пісень, друге – лише переклади. Першому судилося разом з Державною хоровою капелою О.Кошиця об’їхати багато країн…

Всі найбільші свята українського народу, як День Соборності України чи день народження Тараса Шевченка, закінчуються урочистим виконанням цього Гімну.

3 17 вересня 1991 року Українське радіо розпочинає свої передачі виконанням пісні-гімну «Ще не вмерла Україна», а 5 грудня того ж року вона вперше офіційно зазвучала урочисто на засіданні Верховної Ради України, присвяченому підсумкам Всеукраїнського референдуму та виборам Президента нашої держави у виконанні уславленого хору ім. Г.Верьовки під керівництвом А.Авдієвського. Так Гімн, створений двома синами розділеної Імперіями України, повернувся до пісенної скарбниці народу…

З нагоди 200-річчя від дня народження Михайла Вербицького та 150-ї річниці першого публічного виконання Державного Гімну України Президент Петро Порошенко підписав Указ № 6/2015 «Про відзначення 200-річчя від дня народження Михайла Вербицького та 150-ї річниці першого публічного виконання національного гімну», яким постановив і затвердити план заходів, передбачивши проведення акцій, наукових конференцій і культурно-мистецьких виступів.

Відтак Президент України доручив проведення за участі представників органів державної влади і місцевого самоврядування та громадськості урочистостей з нагоди 200-річчя від дня народження М. Вербицького, організацію в обласних центрах та інших населених пунктах, пов’язаних із життям та діяльністю М. Вербицького, тематичних культурно-мистецьких акцій із залученням широкої аудиторії, насамперед учнівської та студентської молоді та проведення науково-практичних конференцій, круглих столів, семінарів і заходів із вивчення і популяризації творчої спадщини М. Вербицького, історії створення національного гімну.

Крім цього, з ініціативи Петра Порошенка, відповідні структури готують випуск ювілейного друкованого видання про історію створення Державного Гімну України, життєвого шляху авторів національного гімну, випуск нотних видань М. Вербицького та музичної спадщини на компакт-дисках.

З нагоди відзначення 200-річчя від дня народження Михайла Вербицького буде надано підтримку громадським, зокрема, молодіжним ініціативам, спрямованим на популяризацію державних символів України. Також Президент України наказав карбувати і ввести в обіг ювілейну монету, випустити поштову марку і конверт.



Використані джерела:

1. Электронная библиотека Князева // http://www.ebk.net.ua/Book/synopsis/ukrainska_elita/part1/037.htm

2. http://uk.wikipedia.org/wiki/

3. Митці України. Енциклопедичний довідник. — К. : Українська енциклопедія, 1992.



Підготувала: А. В. Гончаренко,

провідний методист ЦРБ



Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Іванківська централізована бібліотечна система методично – бібліографічний відділ iconГалицька централізована бібліотечна система
Лицарі української незалежності : [Методично-бібліографічні поради бібліотекам до 75-річниці створення упа] – Галич, методично-бібліографічний...
Іванківська централізована бібліотечна система методично – бібліографічний відділ iconЗбаразька централізована бібліотечна система Методично-бібліографічний відділ Серія: «Бібліотекарю на замітку»
Методичні поради адресовані бібліотекарям публічних та шкільних бібліотек, клубним працівникам, вчителям
Іванківська централізована бібліотечна система методично – бібліографічний відділ iconПолонська централізована бібліотечна система Методично-бібліографічний відділ Бюлетень за ІІІ квартал 2012 року
Пропонуємо Вам ознайомитись з новими виданнями, які надійшли у бібліотеки Полонського району
Іванківська централізована бібліотечна система методично – бібліографічний відділ iconТеребовлянська централізована бібліотечна система Методично бібліографічний відділ кроки до успіху
Ким стати? Це питання задавало, задає І буде задавати буквально кожен учень школи без винятку
Іванківська централізована бібліотечна система методично – бібліографічний відділ iconЗбаразька централізована бібліотечна система Методично-бібліографічний відділ
«Календар знаменних і пам’ятних дат Збаражчини на 2011 рік» подає інформацію про пам’ятні події краю, уроджен
Іванківська централізована бібліотечна система методично – бібліографічний відділ iconКомунальна бюджетна установа „централізована бібліотечна система м. Чернівців” методико – бібліографічний відділ письменник,публіцист, перекладач”
П35 Письменник, публіцист, перекладач: методично – бібліографічні матеріали до 145-річчя від дня народження Осипа Маковея. – Чернівці:...
Іванківська централізована бібліотечна система методично – бібліографічний відділ iconІ вулиці твої поезіями сповнюють поети
Централізована бібліотечна система Шевченківського району м. Києва Центральна районна бібліотека ім. Є. Плужника інформаційно—бібліографічний...
Іванківська централізована бібліотечна система методично – бібліографічний відділ iconЦентралізована бібліотечна система Шевченківського району м. Києва Центральна районна бібліотека ім. Є. Плужника Інформаційно-бібліографічний відділ
Києві на Сирці вулиця, яка носить ім’я відомого «києвознавця» Максима Берлинського. Пролягає вона від вулиці Ризької до вулиці О....
Іванківська централізована бібліотечна система методично – бібліографічний відділ iconДепартамент освіти та гуманітарної політики управління культури черкаська міська централізована бібліотечна система черкаси 2017 «а було мені тоді…»
Гуманітарної політики управління культури черкаська міська централізована бібліотечна система
Іванківська централізована бібліотечна система методично – бібліографічний відділ iconЧернігівська міська централізована бібліотечна система



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка