Життєвий І творчиий шлях Тараса Шевченка. Рання творчість. Балади



Скачати 246.76 Kb.
Дата конвертації23.02.2018
Розмір246.76 Kb.
ТипУрок

Урок з української літератури в 9-А класі

Тема: Життєвий і творчиий шлях Тараса Шевченка. Рання творчість . Балади.

Мета: Поглибити знання учнів про життя і творчість Т.Г.Шевченка, акцентуючи на маловідомих фактах із біографії поета, розкрити красу й неперевершеність балад поета; розвивати допитливість учнів, уміння самостійно добирати потрібні матеріали, зіставляти факти й робити висновки, сприймати розвиток літератури в історичному контексті; виховувати почуття співпереживання , шанобливого ставлення до надбань національної культури, інтерес до вивчення творчості Т.Г.Шевченка.

Тип уроку: засвоєння нового матеріалу.

Обладнання: портрети поета, фотоматеріали до вивчення його біографії, репродукції картин Шевченка, «Кобзар», підручники, фонограми українських народних пісень.

ХІД УРОКУ

І. Організація класу.

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів.

  1. Вступне слово учителя.

- Сьогодні ми починаємо нову тему: «Творчість Т.Г.Шевченка». У попередніх класах ми вже вивчали окремі твори поета, але тепер ознайомимося з життєвим і творчим шляхом Великого Кобзаря докладніше. Багато його творів вивчите напам’ять, напишете контрольні твори, а закінчимо тему контрольною роботою у вигляді різнорівневих тестів.

- Пригадайте твори Шевченка, які вивчали в попередніх класах.( «На Великдень на соломі..», «Мені тринадцятий минало…», « На панщині пшеницю жала…»).

Якою темою об’єднані ці вірші й чому?(твори про злиденне дитинство дітей-кріпаків, бо й сам поет у дитинстві та юності був кріпаком).

- Яку баладу Шевченка ми вивчили? ( «Тополя»). Пригадайте визначення балади та її особливості.( Це ліро-епічний твір середнього розміру, для якого характерні драматичне напруження сюжету, емоційність, фольклорна основа матеріалу, фантастичні перетворення).

- У 8 класі які вірші Шевченка ви вивчили? ( «Мені однаково», « Думи мої…», « Минають дні, минають ночі»). До якого періоду творчості поета належать ці ліричні твори? ( поезія «У казематі», ранні твори).

- Отже, підсумовуючи все сказане, зробіть висновок : на які теми можна умовно поділити вивчену раніше творчість Шевченка?

Учні:


  1. Тяжке кріпацьке дитинство.

  2. Краса і багатство рідної природи.

  3. Ліричні балади на фольклорній основі.

  4. Оспівування героїчного козацького минулого.

  5. Патріотичні почуття поета.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.

-Ви зробили правильний висновок. Але нас чекає ще цікавіша інформація. До сьогоднішнього уроку наші дослідницькі групи підготували маловідомі або й зовсім невідомі факти з біографії поета. Книга, відомості з якої брали наші дослідники, називається «Українські ночі або родовід генія». Написав її польський дослідник творчості Т.Г.Шевченка Єжи Єнджевич, а видана вона в Торонто (Канада) в 1980 році.

Слухайте доповіді уважно, матеріали, що вас зацікавлять, конспектуйте, та будьте готові потім відповісти на питання: на які етапи можна поділити життя і творчість Т.Г.Шевченка?

ІV. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу.


  1. Доповіді творчих груп. Клас заздалегідь об’єднався в тематичні групи:

1) Родина Шевченків;

2)Дитинство Тараса, його навчання;

3)У пана на службі;

4)Визволення з кріпацтва;

5) «Кобзар». Перша подорож в Україну;

6)Повернення до Петербурга;

7)Друга подорож в Україну. «Три літа»;

8)Кирило- Мефодіївське братство.

9) Арешт. У казематі. Суд. Вирок.

10) Страшні роки солдатчини.

11)Звільнення. Третій приїзд в Україну.

12)Останні роки життя.

( Дослідницькі роботи коментуються й оцінюються)


  1. Незважаючи на жорстокість панщини, сільське дитинство мало більше ясних проблисків, ніж темних тіней. Принаймні, поки жила Тарасова мати, яка осиротила його на 10-му році. Перші дитячі роки пройшли щасливо саме завдяки матері. Батько Тараса був людиною тихою, працьовитою й недурною, побачив немало світу, умів читати й писати, що в тодішньому селянському середовищі було надзвичайною рідкістю. Він любив своїх дітей та в міру своїх можливостей піклувався про них. А про Тараса піклувався хіба чи не найбільше, стараючись прищепити хлопчині науку й розвинути його кмітливість. Безсумнівно, він перший побачив у синові прикмети небувалих здібностей.

Мати Тарасова була з тих жінок, що присвячують дітям усе життя. Одна з тих, що, крім тяжкої праці, не знали більш нічого. Горювала з ранку до вечора – то на господарстві,то на панщині, то при дітях( а їх було шестеро), за всією тією роботою згоряла, мов свічка на вітрі. І згасла передчасно. У день смерті 1824 року їй виповнилося тільки 39 років. Тарас надзвичайно любив матір і тому її смерть пережив дуже тяжко.

Багато також хлопець завдячував своїй сестрі Катерині. За відсутності матері Катерина заступала її в господарстві, готувала їжу, доглядала менших дітей. Тарасові була ніжною нянькою, мудрою подругою. Ставлення до інших братів було менш прихильним. Старший, Микита, відзначався грубістю, часто навіть бив Тараса. Можливо, саме тому хлопчик з дитинства зненавидів насилля.

А вдача у нього була надзвичайно чутлива: почуття власної гідності й любові до свободи плекав у нього дідусь. Був дідусь людиною гідною, пам’ятав часи, коли на Дикому Полі гарцювали козацькі коні, а українці зі зброєю в руках домагалися своїх прав. Був він свідком і учасником гайдамацьких повстань ХVІІІ ст., брав участь у здобутті Умані, бачив на власні очі Гонту й Залізняка.

Дідусь від природи був добрим і лагідним. Не бракувало йому ні кмітливості, збагаченої глибоким досвідом, ні надзвичайної, як для селянина, тонкості. Умів читати й писати й онука навчив. Ні про кого так не дбав, як про Тараса.

Тарас помалу пізнавав світ. Він , як і більшість селянських дітей, більшу частину днів проводив самопас. Восьмилітній хлопчик був русявим, дещо присадкуватим, але рухливим і спритним. Розумний , настирливий, бистрий, любив балачки з дорослими. Але поступово набирався скритності, обережності з людьми.

2.Безжурні дитячі роки закінчились, коли пішов він до школи, у науку до кирилівського дяка Павла Рубана, прозваного «сліпим Совгирем». Стояла школа на майдані коло церкви, розділена на дві половини: в одній мешкали дяки, а в другій відбувалося навчання. Дяк для навчання різок не жалів. Тарас, уже знаючи букви, вибився на перше місце. Але часто тікав зі школи й десь на пустирі або в бур’янах часто малював. Не знати звідки й коли зародився в ньому цей нахил. Напевно, змалку вже спостерігав, як по селі сусіди обмальовували стіни хат, печі, бо звичай цей був поширений по всій Україні.

Найщасливіші хвилини проводив Тарас у товаристві дідуся й батька за розмовою та читанням. Дідусь розповідав про свою козацьку молодість, батько витягав зі скрині книжку, й хлопчик переносився думками в інший, чудовий світ , у якому діялися незвичайні пригоди й жили незвичайні люди.

У школі зненацька відбулася зміна: назначено нового учителя – дяка Петра Богородського. Учні від нього, крім лайки та побоїв, нічого не бачили, тому швидко розлетілися зі школи.

За цей час мати померла, батько взяв удову з трьома дітьми, щоб прогодувати велику родину, чумакував. Одного разу, подався пізно восени до Києва, потрапив від дощ і повернувся з мандрівки зовсім хворим. Помер у березні 1825 року.

Важке життя Тараса стало ще важчим. Мачуха виганяла з рідної хати. Ніде було прихилитися, то й подався у найми до лисянського дяка, який славився за кращого в окрузі «богомаза». Та дяк Єфрем нічим не відрізнявся від дяка Богородського. Тому через три дні Тарас покинув його .

Повертаючись до Кирилівки, де очікували його сварки та побої мачухи, роздумував над своєю долею, тому й вирішив стати громадським пастухом. Літо провів підпасичем. Якось селяни відлупцювали Тараса за те, що днями малював, а ягнята заходили в шкоду.

Навесні кирилівський дяк запропонував узяти Тараса до послуг. У винагороду обіцяв харчі та три рублі на рік. У попівському домі познайомився хлопець із віршами Сковороди, переписав їх, вивчив. І прийшло йому на думку, що й сам би міг написати вірша. Врешті з хаосу думок і слів став виринати та зародився вірш. А потім, лежачи в закутку, насолоджувався своїми першими римами.

3.Хотів Тарас найнятися до хлипнівського дяка вчитися малювати, та без дозволу пана того робити не можна. Пішли до управителя, а той взяв хлопця у двірську службу.

Тарас упав у розпач. Думав, що оце й кінець його мріям про малярство. Доля , однак, судила інакше. Щоб як слід виконувати обов’язки придворного прислужника, потрібно було багато знати. Тому управитель Димовський навчав Тараса початків історії, географії, біології. Хлопець опанував польську мову, малював.

Незабаром приїхав пан Павло Енгельгардт і забрав Тараса на свій двір за козачка. Але й тут хлопець не пропускав нагоди , щоб не взятися за папір та олівець.

Згодом Енгельгардт мусив повертатися у Вільно до своєї ад’ютантської праці, забрав із собою челядь, серед інших – і Тараса.

Заледве челядь розташувалася у своєму крилі, як Тарас знову взявся до малювання, бо тепер мав багато вільного часу. Одного вечора щось при свічці малював. За цим застав його пан і звелів відшмагати, бо хлопець міг спричинити пожежу. Та ця прикрість призвела до несподіваного результату: на Тараса звернула увагу пані Енгельгардт і стала брати хлопця з собою в місто. Пані Софія передала його художнику Лямпі, що якраз малював її портрет. Хлопець став ходити до Лямпі на лекції.

Перед від’їздом із Вільно Лямпі показав малюнки Тараса колезі й поетові Рустемові. Хлопець став ходити на лекції до Рустема. Від цього знайомства почалася нова епоха в житті Тараса.

В атмосфері добродушності й справжнього мистецтва хлопець не тільки навчився живопису, а звик до товариства людей широкого інтелекту.

Одного разу на міському карнавалі зустрів молоденьку швачку з Варшави – Ядвігу Гусаковську. Була вона струнка, чорноброва, мала поважний вигляд. Тарас показав їй свої малюнки. Ядвізі вони сподобались. Молоді стали зустрічатися в місті. Ядвіга на Великдень подарувала Тарасові гаптовану сорочку. Дівчина любила його щиро, і ця любов будила в Тарасовому серці гордість. Та розлука була невідворотна.

Енгельгардт перебрався до Петербурга і невдовзі подав у відставку. У вирі балів та насолод забув про обіцянку зробити Тараса художником. Тому став той лакейчуком. Тарасові вже минуло 18 років. Атмосфера у Вільно прискорила його розумовий розвиток. Дуже бажав він стати поетом, подібним до Рустема, та на перешкоді стояло кріпацтво. Обставини змусили знехтувати малярством. Та ось Енгельгардт вирішив відновити й розмалювати свій палац, для чого запросив художника Ширяєва. До нього в науку й віддано Тараса. Ширяєв походив із кріпацької родини, але домігся волі, знався з людьми освіченими, любив читати, гарно декламував.

У роботі Ширяєва не було різьблення, тому Тарас часто вибирався в Літній Сад, щоб малювати фігури. У домі Ширяєва хлопець навчився російської мови, багато читав, захопився античною культурою. Жертвуючи відпочинком і сном, літніми білими ночами малював у Літньому Саду. Одного разу до нього підійшов якийсь молодий чоловік і завів розмову. То був Іван Сошенко, земляк Тарасів із Богуслава. Саме він і познайомив Тараса із Карлом Брюлловим і Олексієм Васнєцовим . Хлопець почав відвідувати їхні лекції.

Сошенко познайомив Тараса із Василем Жуковським. Цей вірний слуга царя, поет-романтик, був чоловіком добрим і благодійним, впливовим при дворі й користувався цим, щоб допомогти ближнім. Щоб оцінити здібності Тараса, звелів йому написати оповідання про життя артистів. Тарас написав, Жуковському сподобалось. І вирішили викупити талановитого хлопця з кріпацтва.

До Енгельгардта приїхав Вєнеціанов, щоб розвідати, чи не звільнить той Тараса з кріпацтва. Пан і чути не хотів про якусь там філантропію. Лише погодився на викуп – 2500 рублів сріблом – значні на той час гроші. Довідавшись про це, Жуковський запропонував проект лотереї. Брюллов намалював портрет Жуковського, цю картину й розіграли, але не вистачало 500 рублів. Довідавшись про цю історію, цар особисто добавив ці кошти. Необхідну суму зібрали.

4.У квітні 1838 Тарас захворів на гарячку й два тижні в лікарні боровся зі смертю.16 квітня 1838 відбулася лотерею, а через 6 днів було підписано акт про звільнення Тараса з кріпацтва. Коли хворому принесли цей документ у лікарню, це відновило його сили до життя. Відразу після звільнення Шевченко став учнем Академії мистецтв. Отримуючи численні замовлення на портрети, уже мав гроші, одягався елегантно. Зростало коло знайомих. Усіх полонила його відвертість, кмітливість, тактовність, до того ж він постійно працював і вчився.1839 року рада академії нагородила його срібною медаллю. Однак усе більше усвідомлював, що справжнім його покликанням є поезія.

Познайомився Шевченко з українцем Яковом Кухаренком, автором твору про життя чорноморського козацтва, приятелював із Гребінкою, і той, прочитавши першим Тарасові вірші, вирішив опублікувати їх. Заохочений похвалою Гребінки, Тарас узявся працювати над поемою «Катерина». Прочитав книгу «Історія русів», котра дала Тарасові вітчизну, виповнила болючу прогалину в його свідомості. Тепер жив історією, писав про козацьких героїв, вірив у світле майбутнє України.

5. У 1840 році в друкарні Рішара в Петербурзі вийшла збірка поезій Т.Шевченка «Кобзар». Це була заслуга гребінки та деяких його знайомих. Було в ній вісім творів, у тому числі й поема «Катерина», присвячена Жуковському. Усі рецензії, навіть негативні, одностайно відзначили поетичний талант автора. Звістка про вихід «Кобзаря» незабаром облетіла всю Україну. Хто не міг придбати собі книжечку, позичав її у сусідів і переписував. Популярність Шевченка зросла протягом двох місяців.

А він тим часом писав «Гайдамаків». І мріяв поїхати до Італії продовжити освіту, але йому важко було конкурувати в цьому із заможними синами шляхтичів. Врешті видав «Гайдамаків», хоч добре довелося походити , поки отримав дозвіл цензури та переконав урядників, що він не революціонер.

Преса майже зовсім промовчала на появу поеми. Лише Бєлінський накинувся на автора та радив Шевченкові «відмовитися від претензій на поета та писати по-хохляцькому популярні брошурки для простолюдинів». У Шевченковій творчості це був перший голос протесту не тільки національного, а й соціального. Зайнятий виданням «Гайдамаків», деякий час не ходив до Академії, за це з нього знято стипендію. Відносини з Гребінкою теж погіршилися: той став вірним слугою царя, навіть одну зі своїх поем присвятив цареві. Це відштовхнуло Шевченка від нього.

Далі написав драми на історичній основі: «Микита Гайдай» та «Назар Стодоля», а також поему російською мовою «Слепая», почав працювати над поемою «Тризна».

Якось під кінець 1842 року довелося йому здійснити подорож морем, враження від якого використав , пишучи поему «Гамалія».

Не маючи можливості поїхати за кордон, почав думати про повернення в Україну.

Був 1843 рік. На початку квітня Шевченко поїхав у Москву, де познайомився з Михайлом Щепкіним, захопився ідеями слов’янофільства, а далі вирушив в Україну. На початку травня вже був у Києві, ходив вулицями, розмовляв з людьми, довідувався про цікаві речі. Українофільство дедалі поширювалося, а царський уряд немовбито й підтримував його. Причина на це була проста: патріотичні прагнення православних українців, яких царат вважав за росіян, що говорять діалектом, протиставлялися патріотичним прагненням поляків-католиків, таким чином надаючи українофільству антипольського характеру, що було вигідним для влади.

Шевченко познайомився із Пантелеймоном Кулішем, котрий вважав себе покликаним відіграти найважливішу роль історичного масштабу в українському житті. Хотів стати не тільки письменником та істориком, мріяв стати новим Хмельницьким чи Мазепою, але спритнішим у політиці. Будучи сином убогого шляхтича, Куліш вбачав ідеал українського суспільства у хуторянстві, був ентузіастом освіти і противником революції. У поглядах був стриманим, але часто змінював їх. Перебільшені амбіції спричинили самолюбство, нещирість, мстивість.

Знання Куліша імпонували шевченкові, але помітив деяку зверхність до себе, хоч і захоплювався Шевченковими віршами. Куліш вважав Шевченка за простачка, а коли прочитав «Гайдамаків», відчув у серці заздрість.

Ще одна незвичайна зустріч трапилася тоді Шевченкові: влітку поїхав він на Полтавщину погостювати до Гребінки. Там познайомився з князем Рєпніним та його дочкою Варварою, з князем Долгоруким, Петром Селецьким, Платоном Лукашевичем, Олександром Капністом, Яковом де Бальменом, з яким особливо заприятелював, бо той пообіцяв виготовити латинську транскрипцію «Кобзаря». Потім Шевченко вирушив у Ковалівку до Капніста, а потім – у Яготин до Рєпніних, бо отримав замовлення на портрети.

Княжна Варвара мала бліде аскетичне лице, дещо меланхолійне.

й сповнилося вже35 років, але була ще незаміжня. Надмір енергії спробувала використати для писання, ночами складала довгі сентиментальні романи.

В Яготині всі полюбили Тараса з першого дня. Коли він декламував вірші, на очах Варвари виступали сльози. Забажала стати музою молодого поета. Домовилися, що після відвідин рідних він повернеться в Яготин, щоб написати портрет князя.

Приїхав у Кирилівку, зустрівся з братом Микитою, слухав сумні розповіді про кріпацьке життя. Тарас мовчав. Нічого не змінилося за 14 років в Україні.

Тарас часто їздив бричкою оглядати околиці. Вид розкопаної археологами козацької могили навіяв на думку написати твір «Розрита могила», в якому розмовляв з Вітчизною:

Світе тихий, краю милий,

Моя Україно!

За що тебе сплюндровано,

За що , мамо, гинеш?

Зрадниками України, перевертнями стала багата шляхта, яка часто не мала національних почуттів, незважаючи на своє давнє походження з козацької старшини, було це вже насправді російське дворянство. Тож нічого дивного, що вони вже були російськими, а не українськими патріотами. Перше гарантувало заможне життя , а друге – Сибір.

Прямолінійний і відважний у своїх висловлюваннях, Шевченко зненавидів царат за уярмлення й нищення українського народу, зненавидів і тих українців, що скорилися чужій владі й стали знаряддям її політики.

Та треба було повертатися в Яготин. Три місяці провів там, малюючи портрет князя. Варвара все більше закохувалася в Тараса і не вважала за потрібне таїти свої почуття, прагнула підпорядкувати поета в усіх відношеннях, запанувати й над його творчістю. Шевченко не міг відповісти їй взаємністю, подарував княжні свій портрет, поему «Тризна» тай вирушив у дорогу. Прощалися по-братньому. Цілу дорогу думав про княжну, розумів, що жодна жінка не обдарувала його таким щирим почуттям, але не ніг змиритися з її занадто екзальтованою натурою. Тож дороги їх мусять розійтися. Але щире почуття дружби зберегли на все життя.



  1. Повернувся до Петербурга, але вже мріяв про Київ, бо кращого місця для життя не бажав. У Петербурзі видав перший зошит картин «Мальовнича Україна» , у якому відчутні найістотніші риси української народної мудрості: філософський гумор українця, гуманність звичаїв, оригінальність суспільних відносин, багатство національних традицій.

Але не забував і про літературну діяльність. Джерелом її була Україна, яку недавно бачив. Селянство потерпало від кріпацтва, бунтувало. Цикл творів про українську дійсність започаткував Шевченко «Розритою могилою» і «Чигирином». У квітні 1844 написав сатиричну поему «Сон», котру назвав комедією. Це був оригінальний твір, своєрідна розправа з царатом, з монархічним урядом і його слугами.

Наприкінці січня 1885 отримав листа від Варвари Рєпніної зі звісткою про смерть її батька. Вирішив знову поїхати в Україну, ще більше заглибитися в історію свого краю, збагнути життя свої братів-кріпаків.



  1. 22 березня 1885 Шевченко подав до Ради Академії Мистецтв прохання про диплом. Того ж дня йому надано ступінь вільного митця й дано дозвіл на виїзд.

Під час мандрівки по землях колишньої Запорізької Січі розмовляв з людьми, занотовував прослухані оповідання.

У 30- рр. ХІХ ст. у Празі й Відні виникають товариства, які досліджують слов’янські мови та літератури. Незабаром вони зацікавилися й політикою, почали проголошувати ідею об’єднання всіх слов’ян у федеративну республіку, в які усі народи мали б рівні права. Це вже пахло ідеєю слов’янської солідарності, ворожої царатові. Організовувалися такі братства й в Україні.

Кінець зими 1845 відзначилися великими сніговіями. А Шевченко побував у Полтаві, Лубнах, Чигирині, Пирятині, Кременчуці, Миргороді, Сорочинцях, Переяславі. Чубинський приніс звістку про смерть Якова де Бальмена. Шевченко застудився й тяжко захворів. Незважаючи на хворобу, написав поеми «Єретик», «Сліпець», «Наймит», «Кавказ», «Великий льох».

Коли в листопаді повернувся до Києва, від імені археографічної комісії запропоновано йому було новий маршрут. У розвитку історичних поглядів поета велику роль відіграли три останні роки. Подорожі, розмови з істориками та археологами поглибили історичні знання Шевченка та уможливили більш критичну оцінку деяких питань та осіб.

У Запорізькій Січі Шевченко вбачав заснований на демократичних основах державний ідеал, твердиню свободи. Заглиблення в історичні події дозволило тверезо й критично оцінити діяльність декого з козацької старшини та гетьманів. Хмельницького вважав за талановитого воїна й державника, але не міг пробачити йому угоді з Росією.

Не ідеалізував поет також і Коліївщини, не схвалював кривавих розправ з поляками, але в очах Шевченка гайдамаки були месниками за національну кривду.

Одним із перших Шевченко зрозумів, що царат – це не особа, а система, заснована на довгих віках неволі, система, започаткована силою. Зрозумів, що дорога угодництва з царатом має два виходи – невольницький послух або розбурхану анархію. Обидва вони були згубними для українського народу.

Грудень 1845 відзначився великою продуктивністю віршів. У маєтку старого декабриста Самолова , у тихій, спокійній атмосфері він написав твір , завзято патріотичний і разом із тим оскаржуючий, благальний, що став вибухом творчого горіння, обвинувачення, клятьбою й пророцтвом: «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні й не в Україні сущим моє дружнє посланіє…». Звертався до українського дворянства, переконував їх, поки не пізно, добровільно виправити кривди, завдані простим людям, щоб урятувати від занепаду свій народ.

На Різдво застудився і тяжко захворів на запалення легенів. 25 грудня, ніби передчуваючи наближення смерті, написав короткий вірш «Заповіт», у якому передав усе, що вважав за потрібне, своєму народові, вказав конкретну мету: визволити Україну з кріпацького ярма. Коли видужав, упорядкував написані вірші у цикл, який назвав «Три літа». Починався цикл заголовковим віршем, а закінчувався «Заповітом». Сюди ввійшли також «Сон», «Єретик», «Великий льох», «Кавказ, «Холодний Яр», «Давидові псалми» -- усього 24 вірші та поеми.

15 листопада 1854 року Шевченко отримав урядову посаду працівника Археографічної комісії із платнею 150 карбованців на рік. Це не було занадто багато, але забезпечувало життя.

8. Навесні 1846 Шевченко ближче знайомиться із Костомаровим і потрапляє в Братство Кирила та Мефодія. Це був гурток ентузіастів з питань України й слов’янофільства. Одним з головних завдань організації була ліквідація всяких форм невільництва й рівність усіх верств суспільства в Україні. Україна має бути незалежною державою, мати свою мову й літературу. Вирішили пропагувати революційні ідеї, взялися організовувати підпільну друкарню, задумуючи розгорнути агітацію.

На Різдво братчики зібралися в домі Гулака. Останнім прибув Куліш. Двері йому відкрив студент Петров. Настрій був святковий. Шевченко продекламував декілька віршів, серед них – поему «Кавказ».

Кінець січня і лютий Шевченко провів у знайомого історика Миколи Бєлозерського в Миколаївці. Написав «Лілею», «Русалку», «Відьму». Одночасно готував до друку нове видання поезій, котре хотів назвати «Другий Кобзар».

Настала весна. Природа забуяла. Та тільки студент Петров не відчував її краси, а думав лише про власну кар’єру. Прийшов до Юзефовича та й видав усіх братчиків. Юзефович уважно вислухав Петрова й наказав скласти йому рапорт.

Наступного дня до помешкання Гулака ввірвався відділ жандармів. Арешт був настільки несподіваний, що Гулак не встиг знищити жодних листів та кореспонденції.

Тулуба й Посяду заарештовано в Києві, Маркевича – в Переяславі, Костомарова заарештовував сам Юзефович.

9. Шевченко повертався з Чернігова до Києва. На поромі через Дніпро кільканадцять жандармів арештували його. Через півгодини поета ввели до канцелярії Юзефовича. У валізі були вірші, зокрема «Три літа», «Сон», «Другий Кобзар». У київській тюрмі Шевченко провів лише одну ніч. 6 квітня під ескортом офіцера поліції та жандарма його відправлено до Петербурга, 17 квітня вже був у Петербурзі, в казематах ІІІ відділу таємної поліції.

Чим далі просувалося слідство, тим яскравіше виявлявся вплив Шевченка на українське суспільство, на молодь. Слідчий Дубельт, проаналізувавши вірші Шевченка, писав: «У віршах тих іде мова про знущання, пролиту кров, поневолення і Сибір, вони переповнені ненавистю до влади й уряду».

Шевченка допитували негайно, як тільки доставили. Дубельт сам склав квестіонар з 22 питань. Шевченко відповідав на них так, як вимагала особиста гідність і глузд. Думав над кожним словом, щоб мимохіть не обмовити когось, не скомпрометувати.

Гулак теж вів себе по-геройськи, відмовлявся від будь-яких питань. Костомаров теж відмовлявся від своєї співпраці з братчиками. І тільки Куліш повів себе по-боягузьки, послужливо. Не тільки складав зізнання, у яких заперечував свою участь у гуртку, а й безпосередньо запевняв про свою лояльність до Росії. Врешті написав листа до царя, у якому висловив свої вірнопідданські почуття, бив себе в груди й обіцяв свої послуги.

Остаточною підставою осудження братчиків були донос Петрова й зізнання Андруського.

Впродовж трьох тижнів після перших свідчень Шевченка на допит не викликали. Звернувся із проханням про книжку. Принесли Біблію, дали папір та олівець. Чекаючи на суд, написав 12 ліричних віршів, назвав цикл «У казематі». Це було одночасно прощання зі світом і заповіт, бо розумів, що, найскоріше, вироком буде смертна кара. У циклі згадував про Україну в минулому, в сучасному, в майбутньому. Братчикам нагадував про мужність і пам’ять великої спільної справи.

Граф Орлов закінчив слідство й доповів цареві: «Цей митець, замість розвивати почуття вдячності до родини найяснішого царя, яка зволила викупити його з кріпацтва, складав вірші малоросійською мовою надзвичайно бунтівного змісту. У тих віршах він плакав над поневоленням України і її нещастями, розголошував славу гетьманських урядів і давніх козацьких вольностей, виливав зневагу і злість на осіб з дому імператора…Шевченко здобув поміж приятелями славу знаменитого малоросійського письменника, тому вірші його шкідливі й небезпечні. На Україні ті вірші могли посіяти думки про нібито щасливі гетьманські часи, про те, що, мовляв, буде краще, коли вони повернуться, а також про можливість існування України як окремої держави… Шевченко почав писати свої вірші вже в 1838 році, коли ідеї слов’янства не вабили київських учених. Так само висновок слідства вказує на те, що Шевченко не належав до українсько-слов’янського товариства, а діяв окремо. Однак з уваги на бунтівні тенденції та зухвальство, що перейшло всяку міру, його треба вважати за одного з головних злочинців.

Цар, прочитавши це, власноруч написав: «Включити Шевченка в ряди Спеціального Оренбурзького корпусу під найсуворіший нагляд із забороною писати й рисувати». Це був найсуворіший вирок. Шевченко вислухав його з кам1яним лицем. Лише поцікавився, чи можна буде йому листуватися зі знайомими, на що отримав позитивну відповідь.

Того самого дня Шевченка переведено до військової в’язниці.

10. Наступного дня, 31 травня 1847 року під охороною покинув Петербург. Прибули на місце. Зі штабу вислали Шевченка до етапних казарм. Лист міністра, що привіз із собою конвоїр, приголомшив навіть старих вояків. Шеф штабу, полковник Прібутков, розповідав: «Уявіть собі, якого сьогодні прислано пана, заборонено йому говорити й співати та ще щось там такого. Як же він має жити?»

Та доля не відвернулась від Тараса. Тут же до нього прийшли два українці – Лазаревський і Левицький – і запропонували дружбу й допомогу, пізніше поет подружився з польськими офіцерами Карлом Герном та Аркадієм Вецжиновським. Шевченка призначено в Орську фортецю, в 5 батальйон, яким командував генерал Федяєв. Тут зустрів Шевченко також свого колегу по Академії Чернишова, який мав тут численну рідню.

12 червня Шевченко вперше одягнув форму. Стало йому так сумно, немов перед великим нещастям. Жахлива пустеля, що розкинулася навколо фортеці, здалася йому домовиною, в якій його поховано живцем. Та його підбадьорювали товариші. Особливо цінним для поета виявилося знайомство з Отто Фішером, який учив дітей коменданта гарнізону генерала Ісаєва. Саме Фішер постарався, щоб Шевченкові було дозволено мешкати в місті. Та Шевченко мусив щодня п’ять годин виносити солдатської муштри. Після неї нелегко було братися за розумову працю, та поет щовечора писав вірші на тоненькому клаптикові паперу маленькими літерами, ховав їх за халявою чобота. Пізніше уклав їх у маленьку книжечку, яку називав «захалявною».

Був свідомий кари, але робив своє та стверджував:

О думи мої! Ославо злая!

За тебе марно в чужому краю

Караюсь, мучусь, але не каюсь!

Почав також писати щоденник. Листувався з княжною Варварою Рєпніною, з Андрієм Лизогубом.

Та, на жаль, раптово помер генерал Ісаєв. Поета наказано повернути в казарми, де вечорами п’яні солдати кричали, грали в карти, билися, пили самогон. У такій атмосфері поет, людина ніжна й чутлива, мусив проводити вечори

Незабаром, на щастя Шевченка, в Оренбурзі з’явився морський офіцер Олексій Бутаков, який мав адміральське доручення організувати експедицію на Аральське море та описати його включно з побережжям. Шевченка включено до експедиції як художника. Тут не було ні муштри, ні казарми. Закінчивши малярну працю, сідав писати вірші. Написав їх приблизно з сотню. Знаменитими є вірші цього періоду на селянську тематику. А ще два вірші присвятив жінці, про яку ні з ким не говорив. Замість заголовків над цими віршами ставив ініціали «Г.З.».

Надійшла весна. 8 травня вирушили до західного побережжя. Шевченко вже виконав понад 150 малярських праць. На початку жовтня повернулись до Кос - Аралу. Мав уже до своїх потреб невелику бібліотеку, товариство культурних людей. Та лихо завжди застає зненацька. Шевченко любив і поважав капітана Герма, тому не міг знести, коли якийсь прапорщик заскакував до його дружини, що була жінкою легковажною й нерозважною. Обурений Шевченко про все розповів капітанові. У відповідь прапорщик оскаржив у рапорті Шевченка. Поета заарештовано й посаджено до в’язниці.

Цар наказав вислати його до «ще більш віддаленої місцевості» та пильнувати, щоб той не писав листи. Варвара Рєпніна перестала листуватися з Шевченком.

8 листопада поета заслано до Новопетрівська, місцевості дикої та пустинної. Тут провів Шевченко 7 страшних років.

Нарешті у березні 1850 цар помер. Його наслідник , Олександр ІІ, обіцяв пільги, реформи, ласки. На початку 1851 року на Оренбурзький корпус посипалася лавина помилувань та полегшень. Шевченко з нетерпінням чекав. Нарешті на початку липня прийшли листи від Сєраковського та від Залєського. Обидва сподівалися на помилування поету. Очікуючи кращої долі, Шевченко з пристрастю віддався малюванню.

11. Нарешті 1 травня 1857 року міністр військових справ дав наказ звільнити Шевченка. 22 серпня виїхав пароплавом до Нижнього Новгорода, куди прибув 22 вересня, та щоб потрапити в Петербург, треба було мати спеціальний дозвіл. Справа тривала півроку. Шевченко писав, малював, ходив до театру. Сюди ж прибув і Щепкін, з яким разом задумали поставити п’єсу «Москаль-чарівник». Хотів одружитися з молодою актрисою Катрусею Піуновою, та батьки не дали згоди. Від цього впав у відчай, певний час вів розгульне життя. Та все ж написав поему «Неофіти».

Нарешті 8 березня 1858 виїхав до Москви. Там прагнув зустрітися з Варварою Рєпніною, до якої відчував приязнь і вдячність. Скільки ж літ вони не бачились? Княжна чекала його в салоні. Коли привіталися та подивилися один на одного, відчули якесь розчарування. Чоловік, який стояв перед княжною, мало нагадував того поета, якого колись так пристрасно покохала. Княжна відверто роздратувалася. Вона забула, з якої довгої, жахливої неволі він повернувся. Почала моралізувати, давати релігійні поради та повчання. Шевченко подивися на неї з жалем та розчаруванням і вийшов геть. Більше вони не бачились.

Слава про Шевченка зростала. 26 березня залізницею прибув у Петербург. На всіх зустрічах і бенкетах завжди декламував свої вірші та зривав оплески. Постійно писав. Немов відчував, що часу лишилося мало. Дістав дозвіл жити в столиці, але під наглядом поліції. Незабаром одержав власну квартиру в будинку Академії Мистецтв завдяки графу Федору Толстому. У ній жив до весни 1859, написав 10 чудових гравюр. Якось відвідав його Костомаров, але приятельські стосунки між ними не відновилися , бо Костомаров робив наукову кар’єру, котра вимагала лояльності до царя. У такій же ролі виступив і Куліш, який знову спробував повернутися до давніх намагань керувати Тарасом, але такі спроби Шевченко швидко вкоротив. Відтепер Куліша до кінця днів супроводжували два протилежні почуття: глибока любов до Тарасових поезій і ображена амбіція нездійсненого володаря Духа української культури.

Шевченко поступово виліковувався, навіть абу симпатичного вигляду. Та що міг зробити доктор Барі з виснаженим десятилітньою каторгою поетовим організмом? У Шевченка ставали дедалі помітнішими ознаки тяжкої хвороби серця. Порятунку від неї не було.

Задумав одружитися, поселитися над Дніпром, сподівався, що українське повітря поверне йому здоров’я, тому вирішив повернутися в Україну.

5 червня вже був у Сумах, далі в Лебедин до Залеських, потім у Пирятин до Мокрицького., потім у Переяслав до Козачковського, під кінець червня потрапив у рідне село, побачився з Микитою та сестрами, далі поїхав до Варфоломія в Корсунь. Хотів купити шматок землі й оселитися там. На одному з бенкетів трохи покепкував з якогось панка Козловського. Той написав на Шевченка донос. 15 липня поета знову заарештовано й відправлено до Києва. Генерал Васільчіков зрозумів, що донос на Шевченка явно перебільшений і злостивий, тому швидко закінчив слідство. Він дозволив Шевченкові ще трохи побути в Києві й «порекомендував» тому виїхати до Петербурга. Тож незабаром Шевченко знову опинився у своїй квартирці в академії.

Господарство вів сам. Дедалі гостріше відчував біль у серці. Та ще частіше думав про одруження і родину. Вподобав кріпачку, прислугу Ликерію Полусмакову, почав її вчити, хотів одружитися. Та Ликерія проміняла поета на якогось голяра. Шевченко почував себе змученим і виснаженим.

12. Восени відбулася урочиста посвята Шевченка на члена академії в класі поезії. Під звуки сурм і литавр прочитано його прізвище. Незабаром стан здоров’я його погіршився настільки, що лікар заборонив йому виходити з дому. У Шевченка була водна пухлина. Хворий міг ще деякий час жити, строго дотримуючись рекомендацій лікаря, відповідної гігієни й дієти. Однак друзі витягнули його колядувати. Після цього почував себе дуже погано. Знав, що скоро помре. Але працював далі. Вже надруковано було його «Буквар», запланував ще видати арифметику.

9 березня був день його народження. Вже за день перед тим почали надходити поздоровлення. А Шевченко корчився на ліжку від болю. Лікарі зробили полегшення ліками. О 5-й годині ранку 10 березня прокинувся, попросив чашку чаю, спустився в майстерню й побачив біля вікна Косаря ( смерть). Шевченко відчув у грудях гострий біль і впав.

Труну з тілом Шевченка поставили в Академії Мистецтв. Безліч людей складали йому честь. На третій день був похорон. Посипало снігом. Хтось сказав : «Україна плаче за своїм поетом сніжними сльозами».

Згідно з Тарасовим заповітом , вирішено перевезти тлінні останки поета в Україну й поховати там, де мріяв прожити все життя.

У травні труну залізницею перевезено до Москви, а потім кіньми до Києва. Біля Ланцюгового моста студенти взяли труну на плечі й пронесли до церкви на Подолі. Під час відправи якась дама поклала на домовину терновий вінець, та поліція відразу прибрала його. Увесь шлях аж до вічного спочинку на березі Дніпра дівчата встелили квітами, перед труною несли портрет Шевченка, а за портретом ішли лірники, які пригріваючи, співали старих козацьких пісень. За труною йшли тисячі людей, студентів, селян, міщан.

Потім , упродовж кількох днів, студенти й селяни руками насипали під керівництвом Честаховського на могилу землю. А коли виросла величезна могила, вони обклали її дерном і поставили дубовий хрест.

Від того часу , коли люди роздумують над життям і справами Шевченка, їх думки линуть у бік могили над Дніпром, у напрямку України.


  1. Підсумкова бесіда за доповідями.

  • Дякую всім дослідникам за плідну роботу. На які етапи можемо поділити життя і творчість Шевченка?

  • Пригадаймо уроки історії. Чому після об’єднання України з Росією цариця Катерина ІІ в першу чергу знищила Запорізьку Січ?

  • Чому Шевченко у своїх творах завжди прагнув нагадати українцям, чийого роду вони нащадки?

  • У яких творах це прагнення найяскравіше виділено?



  1. Виразне читання вірша «До Основ’яненка» під фонограму української народної пісні.

  • Як ви вважаєте, з яким почуттям писав поет цей твір?

  • Доберіть рядки з вірша , що доводять непохитну віру поета у відродження України.

  • Доведіть, що твір має оптимістичний характер.

V. Підведення підсумків уроку.

- Визначте теми твору «ДО Основ’яненка».

- Яка головна думка цього твору?

- Доведіть, що ця поезія за жанром – послання.



VІ. Домашнє завдання.

Прочитати підручник , стор 145-149, скласти хронологічну таблицю життя і творчості Т.Шевченка, прочитати твір «Катерина», скласти тези до статті підручника «Рання творчість Т.Шевченка».

Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Життєвий І творчиий шлях Тараса Шевченка. Рання творчість. Балади iconЖиттєвий І творчий шлях Володимира Кириловича Винниченка, його багатогранна діяльність. Рання творчість. Висока оцінка збірки “Краса І сила” І. Франком та М. Коцюбинським
Життєвий І творчий шлях Володимира Кириловича Винниченка, його багатогранна діяльність. Рання творчість. Висока оцінка збірки "Краса...
Життєвий І творчиий шлях Тараса Шевченка. Рання творчість. Балади iconПлан-конспект уроку з української літератури у 5 класі Тема уроку: Тарас Шевченко. Життєвий шлях. Мета уроку
Тараса Шевченка, особливу увагу звернути на дитячі роки, дослідити риси характеру малого Тараса за допомогою твору Степана Васильченка...
Життєвий І творчиий шлях Тараса Шевченка. Рання творчість. Балади icon«Творчий і життєвий шлях Т. Г. Шевченка»
Т. Г шевченка, викликати бажання глибше пізнати його життєвий шлях. Вчити виразно декламувати вірші, осмислювати І співпереживати...
Життєвий І творчиий шлях Тараса Шевченка. Рання творчість. Балади iconЛітературний ерудит Шоу знавців життя І творчості Тараса Шевченка
Гора біля Канева, на якій похований Т. Шевченко, називалася … Тема Творчість Тараса Шевченка
Життєвий І творчиий шлях Тараса Шевченка. Рання творчість. Балади iconУчениця 9 класу Неплях Анна Учитель: Бортник К.І. “ Рання творчість ” Перший період творчості: Рання Творчість (1837-1843)
Предметом творчості поета є Україна, де «родилась, гарцювала козацькая воля», до якої поет спрямовує всі свої помисли, бо впевнений,...
Життєвий І творчиий шлях Тараса Шевченка. Рання творчість. Балади iconКалендар словесника: 2014 – рік Тараса Шевченка 14 – 15 березня 2013 року проведена міжрегіональна науково-практична конференція «Творчість Тараса Шевченка у світовому контексті»
Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К. Д. Ушинського, Всеукраїнської громадської організації...
Життєвий І творчиий шлях Тараса Шевченка. Рання творчість. Балади iconПрезентація книги платона білецького «апостол україни»
П. О. Білецького про Тараса Шевченка «Апостол України. Життя І творчість Тараса Шевченка». Ініціювали захід кафедра української мови...
Життєвий І творчиий шлях Тараса Шевченка. Рання творчість. Балади iconТема. Життєвий І творчий шлях французького письменника Альбера Камю; його філософські та естетичні погляди. А. Камю й екзистенціалізм
Ета: простежити життєвий І творчий шлях письменника, дослідити вплив ідей філософії екзистенціалізму на творчість А. Камю; розвивати...
Життєвий І творчиий шлях Тараса Шевченка. Рання творчість. Балади iconКонкурсу дослідницьких робіт «Шевченко явище незбагненне» Напрямок: «Стежками долі Кобзаря»
Тараса Шевченка, осмислення та усвідомлення його ролі І місця у процесі самовизначення українців; дослідження фактів, що пов’язують...
Життєвий І творчиий шлях Тараса Шевченка. Рання творчість. Балади iconЗагальноклубний творчий проект
Тараса Григоровича Шевченка. Указом Президента України „Про додаткові заходи з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка