Живописець, дійсний член Петербурзької Академії мистецтв



Скачати 124,9 Kb.
Дата конвертації05.06.2017
Розмір124,9 Kb.

Ілля Юхимович Рєпін

(1844-1930)

живописець, дійсний член Петербурзької Академії мистецтв

Рєпін — не тільки людина-епоха, але і художник-епоха. Він був наділений дивовижною здатністю "реагувати" буквально на все, що відбувалося навколо. Народництво, тероризм, толстовство, російсько-турецька війна, Перша світова війна, три революції — Рєпін на все "відгукнувся". Причому відгуки ці з'являлися не просто як "обов'язок" або "відписка", а цілком щиро і захоплено, хоча картини могли бути різного рівня, від шедевра до "провалу".

Історію, як відомо, творять реальні люди. І Рєпін пише їхні портрети — і "володарів дум", і "сильних світу цього", аж до царської сім'ї. Молодим він написав портрет І.Тургенєва, у старості — портрет В.Маяков- ського. При цьому міг довго "переслідувати" намічену модель, успішно (М.Ге) або безуспішно (МЛєсков). І навпаки — так само довго сумніватися, як сумнівався щодо А.Фета ("кажуть, він ретроград великий"). Міг і відмовитися, як відмовився писати І.Буніна (втім, сам Бунін з цього приводубув іншої думки).

Його біографія часом нагадує хитання маятника: передвижники (В.Стасов) і символісти, а потім і футуристи; слава, яка рано прийшла до нього і вже до кінця не зраджувала; авторські висловлювання на зразок "Боже мій, яка гидота!" про власні, всіма визнані картини; величезна працездатність, збережена до глибокої старості, хоча себе художник називав"працелюбною посередністю"; примхи, або скоріше навіть ексцентричні витівки, подібно до горезвісного вегетаріанства у "Пенатах". І як логічний висновок: "найвидатніший художник-реаліст" (І.Грабар) і "бездарний Рєпін" (В.Набоков) — особистість майже одіозна. Істина, мабуть, знаходиться десь посередині.

Ілля Юхимович Рєпін народився 24 липня (5 серпня) 1844 р. у слободі Осинівка міста Чугуєва на Харківщині. Його батько — Юхим Васильович Рєпін (1804—1894) служив рядовим солдатом Чугуївського уланського полку. Він мав бойові нагороди за участь у кількох військових кампаніях, бував у Персії, Туреччині, на Кавказі, в Криму, Молдавії. Проте, відслуживши 27 років, не став навіть унтер-офіцером, бо ще у перші дні солдатчини нагрубіянив начальству і був занесений у "штрафні" списки. Вже немолодою людиною він вийшов у відставку і одружився з Тетяною Степанівною Бочаровою (померла у 1880 р.), також із родини військових поселенців. Вона була жінкою грамотною і начитаною, знала напам'ять балади і поеми Жуковського, якого дуже любила. Симпатизувала старовірам і шанувала деякі їхні звичаї зокрема заборону на куріння. Юхим Васильович був непитущим, і сім'я була дружною.

Ілля у сім'ї — друга дитина, старшою була сестра Устя, а пізніше народилися Іван (рано помер) і Василь.

Рєпіни були досить заможні. Бабуся художника тримала постоялий двір. Юхим Васильович вів вигідну торгівлю кіньми. За рисаками їздили на Дон, на Кавказ, у Воронезьку губернію і через Молдавію переправляли їх у Туреччину.

Дитинство Іллі було цілком щасливим. Його першими "художніми творами" були зображення улюблених коней — виліплені або вирізані з паперу. У цьому творчому занятті йому не поступалася і сестра Устя. Вирізані зображення вони наклеювали на шибки, чим викликали захоплення усіх чугуївців. Двоюрідний брат Трохим Чапигін (Тронька) навчив Іллю малювати аквареллю, розфарбувавши для прикладу чорно-білу картинку в букварі. Батьки, помітивши пристрасть хлопчика до малювання, віддали його в корпус топографів, "у найбажаніше місце навчання, де малюють аквареллю і креслять тушшю", як напише художник через багато років у своїх спогадах "Далеке близьке". Проте невдовзі корпус був розформований, і топографи виїхали. Ілля Рєпін пішов учитися іконопису в майстерню Бунакових.

Крім І.Бунакова, потомственого іконописця і першого справжнього вчителя Іллі Рєпіна, тут працювало чимало талановитих художників — Є.Крайненко, І.Шаманов, Л.Персанов. Останній дав юному учневі пораду, за яку той був вдячний йому все життя: "Ось бачиш: вода і ліс над водою, отак і треба малювати — прямо з натури".

Чугуївські іконописці користувалися заслуженою популярністю. Крім ікон і розписів церков, вони виконували і світські замовлення, насамперед портрети. Всього цього навчався і Рєпін.

На початку 1860-х рр. у Юхима Васильовича сталося нещастя — через якусь епідемію загинули всі дорогі коні. Рєпіни опинилися на межі банкрутства. Тетяна Василівна почала шити на замовлення шуби, а 17-літній Ілля мав дбати просебе сам. На той час він вважався уже досвідченим іконописцем і користувався популярністю, працюючи разом з іншими майстрами в сільських церквах.

Проте Ілля Рєпін не збирається зупинятися на досягнутому і мріє про петербурзьку Академію мистецтв. Йому вдалося роздобути новий статут академії, орієнтуючись на який, юнак готується до вступу. У 1863 р., одержавши сто рублів — свою долю за розпис церкви в селі Сиротіно Воронезької губернії, 19-річний Ілля Рєпін вирушає в Петербург.

"Я думав, що зі своїм капіталом завоюю всю столицю". Але сто рублів станули дуже швидко. Юнак шукає роботу в майстернях іконописців і фотографів, але марно. По суті, він бідує, а допомоги нема ні від кого. "Матеріальне питання" вирішиться лише через кілька років, коли Ілля Рєпін почне створювати портрети на замовлення. А поки що він фарбує дахи, екіпажі, навіть відра, й водночас вчиться у малювальній школі Товариства заохочування художників. Він відчуває, що чугуївських навичок явно недостатньо для вступу в Академію мистецтв. У січні 1864 р. Ілля Рєпін вступає в академію і стає одним із кращих її студентів. Його твори помітили і навіть відзначили. За ескіз на тему "Ангел смерті винищує первістків єгипетських" Рєпін одержує Малу срібну медаль Академії мистецтв.

Але власне Рєпін-художник починається з двох ескізів 1869 р. — "Голгофа" та "Іов і його друзі". "Іов" удостоєний Малої золотої медалі. Можна братися за виконання програми на Велику золоту медаль. Тема — євангельська, "Воскресіння дочки Іаїра" (1871). Вважають, що "відчути" її Іллі Рєпіну допомогли спогади про померлу сестру Устю. "Адже це — дійсно картина!" — тільки і міг вимовити в захопленні перед "Воскресінням дочки Іаїра" Зеленський, товариш Рєпіна по академії. Викладачі, очевидно, поділяли його думку. Рєпін одержав Велику золоту медаль і право на поїздку за кордон.

В академії в Іллі Рєпіна з'являється чимало друзів, серед них — М.Антокольський і М.Мурашко. Він знайомиться також з А.Праховим, І.Крамським, пізніше з В.Стасовим і М.Мусоргським. У 1869—1870 рр. він бере участь в організації Товариства пересувних художніх виставок, статут якого був затверджений 2 листопада 1870 р. Відбуваються зміни і в особистому житті — у лютому 1872 р. він одружився з 17-річною Вірою Олексіївною Шевцовою, дочкою своєї квартирної хазяйки. У цьому шлюбі народилося четверо дітей — дочки Віра, Надія, Тетяна і син Юрій.

У 1873 р. на академічній виставці Рєпін експонує один із найвідоміших своїх творів — "Бурлаки на Волзі". Згодом ця картина демонструвалася на Міжнародній виставці у Відні.

Безпосереднім поштовхом до створення "Бурлаків" була подорож по Волзі, яку Рєпін здійснив у 1870 р. разом із художником Ф.Васильєвим (рано померлим талановитим пейзажистом). На Волзі Рєпін і "знайшов" персонажів своєї майбутньої картини — "філософа" Каніна, похмурого Ільку-моряка, молодого бурлака Ларька та ін.

"Бурлаки на Волзі" викликали загальний інтерес, але реагували на них по-різному. В результаті картину придбав великий князь Володимир Олексійович, "Бурлаків" повісили в його більярдній.

У травні 1873 р. Рєпін їде за кордон. Спочатку він вирушає в Італію, але вона його розчаровує, подобається тільки Венеція, із художників — лише Веронезе та Мікеланджело (його "Мойсей"). Рафаель не подобається настільки, що Рєпін пише про це Стасову, не підозрюючи, утім, що Стасов процитує цю його думку у своїй статті, що жахнула "академістів". А от Париж Рєпіну дуже сподобався, і він залишається в цьому місті на три зими і два літа (1873—1876 рр.). Тут він зближується з В.Полєновим, відвідує салон Поліни Віардо та І.Тургенєва, якого тоді ж і портретує.

У Парижі 1870-х рр. було на що подивитися. Імпресіоністи були в розквіті. Рєпін задумує і пише велику картину "на місцевий смак" — "Паризьке кафе", спокій відвідувачів якого порушено присутністю кокотки. У Парижі створено і картину "Садко в підводному царстві" (1876), котра викликала глузування і яку назвали "акваріумом". Паризькі спогади, зокрема враження від мистецтва імпресіоністів, по-різному відіб'ються і в інших картинах Рєпіна, створених вже в Росії ("На дерновій лавці", 1876).

У 1876 р. Рєпін приїжджає до Чугуєва, в якому не був 8 років. Тут він пише портрети селян — "Мужик з лихим оком" (моделлю для якого був золотар І.Радов, хрещений батько художника), "Мужичок з полохливих", а також чудового "Протодиякона" (портрет чугуївського протодиякона І.Уланова). У Чугуєві Рєпіна відвідує М.Мурашко, який заснував у 1876 р. в Києві рисувальну школу. Рєпін дарує давньому другові кілька своїх творів, а в 1878 р. бере участь у виставці, влаштованій на користь його художньої школи. Проте залишатися в рідному місті назавжди Рєпін не збирався. Він вирішує оселитися в Москві.

У 1878 р. Рєпін був обраний у дійсні члени Товариства пересувних художніх виставок. Його стосунки з передвижниками будуть бурхливими і нерівними. У 1883—1887 рр. Рєпін — член правління. У 1887 р. він покинув товариство, через рік повернувся. У 1890—1896 рр. виставляється тільки як експонент, а в 1897 р. знову приєднується до передвижників. Він знайомиться з В.Суриковим і Л.Толстим, зближується з гуртком С.Мамонтова.

У 1879 р. Рєпін закінчує велику історичну картину "Царівна Софія Олексіївна в Новодівичому монастирі, під час страти стрільців і катування всієї її обслуги в 1698 році". Художник був задоволений результатом: "Я зробив все, що хотів, майже так, як уявляв". У цей же період Рєпін пише славнозвісні портрети композитора М.Мусоргського (1881), актриси П.Стрепетової ,(1882), військового інженера, відомого мемуариста А.Дельвіга (1882), а також своїх дружини ("Відпочинок", 1882) і дочки ("Надя Рєпіна", 1881).

У 1882 р. Рєпін переселився у Петербург. Тут він закінчує одну з найвідоміших своїх картин — "Хресний хід у Курській губернії" (1880—1883), яка була показана на черговій виставці Товариства передвижників. А на пересувній виставці 1884 р. Рєпін демонструє картину "Не чекали" — можливо, один з найвідоміших своїх творів, який найбільше розійшовся в репродукціях. Знаменита картина й тим, що після експонування на виставці, навіть після її придбання П.Третьяковим (спочатку він не хотів купувати твір і змінив своє рішення тільки після жагучого листа В.Стасова), художник продовжував працювати над нею. Особливе занепокоєння викликало обличчя головного героя, яке він переписував кілька разів. Моделлю для одного з варіантів став письменник В.Гаршин, з яким Рєпін у цей час познайомився. Гаршин позував художнику і для іншої його відомої картини — "Іван Грозний і син його Іван 16 листопада 1581 року" (1885).

"Вперше прийшла мені в голову думка писати картину — трагічний епізод із життя Іоанна IV — вже в 1882 р., у Москві. Я повертався з Московської виставки, де був на концерті Римського-Корсакова. Його музична трилогія — любов, влада і помста — так захопила мене, що мені нестримно захотілося в живописі зобразити що-небудь подібне по силі його музики. Почалася картина натхненно, йшла залпами. У розпал ударів вдалих місць проймала дрож, а потім природно притуплялося почуття страхіття, брала втома і розчарування. Я ховав картину із хворобливим розчаруванням у своїх силах — слабко, слабко здавалося все це... Хіба можливо...

Але на ранок відчуваю знову трепет — щось схоже на те, що могло бути... І немає змоги утриматися — знову в атаку. Нікому не хотілося показувати цього жаху... І от, нарешті, на одному зі своїх вечорів, по четвергах, я вирішив показати картину своїм гостям, друзям-художникам. Були: Крамськой, Шишкін, Ярошенко, Брюллов та інші. Лампами картина була освітлена добре і вплив її на мою публіку перевершив усі мої сподівання... Гості, приголомшені, довго мовчали ... А потім лише шепотіли, як перед небіжчиком...".

Проте, складна проблематика нової картини Рєпіна для більшості глядачів майже потонула в її "кривавості". Ця "кривавість" мала своєрідний, дещо скандальний успіх у широкої публіки. "Кров, кров! Кричали навкруги. Дами непритомніли, нервові люди втрачали апетит" (Михеєв). Всерйоз сперечалися, чи могло бути стільки крові при такому ударі. Пристрасті навколо "Івана Грозного" не вщухли і через ЗО років. У 1913 р. якийсь Балашов накинувся на картину з ножем. Терміново влаштували диспут, на якому був присутній і старий Рєпін. М.Волошин у своєму виступі заступився за маніяка — художник, мовляв, сам винен, великою кількістю крові на своєму творінні він і спровокував напад у нещасного Балашова.

У 1886 р. Рєпін розлучився зі своєю дружиною Вірою Олексіївною. Старші дочки залишилися з батьком. Художник бадьорився, проте, очевидно, відчував свою самотність гостріше, ніж хотів показати. У травні 1887 р. він іде в Італію, пише своїм друзям демонстративно захоплені листи.

Повернувшись у Росію, Рєпін відразу ж вирушає в Ясну Поляну, пише портрет Льва Толстого. Кінець 1880-х—початок 1890-х років для Рєпіна — період найбільшого захоплення і Толстим, і толстовством. Проте аскетична мораль, яку проповідував Толстой, художника більше дратувала. Він волів називати себе "язичником, якому явно не чуже прагнення до чеснот". Утім, бесідами і суперечками з Л.Толстим Рєпін у цей період не обмежується. Він зближується з молодими літераторами — Леманом, К.Фофановим (Рєпін написав його портрет), Бібіковим, підтримує вже сформовані стосунки з Гаршиним, спілкується з відомими меценатками — баронесою В. Ікскуль фон Гільєнбандт і княгинею М.Тенишевою (обох художник портретує). Крім того, він повертається до одного зі своїх колишніх задумів — "Запорожців", початих ще у 1878 р. Рєпін — Стасову: "Дотепер не міг відповісти Вам, Володимире Васильовичу, а усьому винуваті "Запорожці". Ну і народець же! Де тут писати, голова йде обертом від їхнього гаму і шуму... Ви мене ще підбадьорювати здумали; ще задовго до Вашого листа я зовсім випадково відгорнув полотно і не стерпів, узявся за палітру, і от тижнів зо два з половиною без відпочинку живу з ними, не можу розстатися, веселий народ... Недарма про них Гоголь писав, все це правда! Чортячий народ!.. Ніхто в усім світі не відчував так глибоко свободи, рівності і братерства! В усе життя Запорожжя залишилося вільним, нічому не підкорилося...". У 1880 р. Рєпін вирушив у подорож півднем країни в пошуках потрібних йому для картини "типів". Він консультується з істориком М.Костомаровим, який, можливо, допомагав йому в розробці маршруту мандрівки по Україні, а також із Д.Яворницьким. Півтора місяця художник провів у Качанівці, вивчаючи колекцію козацьких старожитностей, що належала Тарновському.

У 1891 р. відбулася персональна виставка Рєпіна. Він показує, зокрема, "Арешт пропагандиста" (1880—92 рр.), але центром експозиції були "Запорожці". Картину купив імператор за 35 тисяч — ціна, величезна навіть з погляду Третьякова.

На гроші, одержані за "Запорожців", Рєпін купив у Вітебській губернії маєток Здравнево, куди і переїхав. З художником живуть батько Юхим Васильович і дочки — Віра і Надія. У Здравнево створено "Осінній букет" (1892) — портрет Віри Рєпіної. Проте Рєпін працює мало. Потроху вчиться писати лівою рукою — права постійно болить і поступово відмовляє. Художник нудьгує за Чугуєвом, що здається йому тепер якимось казково прекрасним: "Як мені тут захотілося в Малоросію, у Чугуїв, та як захотілося, до сліз... Адже і тут добре, дуже добре!.. Але ні, хочеться бачити білі хатки, залиті сонцем вишневі садочки, ставні, рожі усіх кольорів і чути дзвінкі голоси засмаглих дівчат і грубі голоси гарних парубків; волів у ярмі, ярмарки...".

У жовтні 1893 р. Рєпін іде, утім, не в Чугуїв, а за кордон, звідки надсилає в "Театральну газету" регулярні "Листи про мистецтво", що викликали надзвичайне невдоволення Стасова. Погляди Рєпіна помітно змінюються: "Наш порятунок у формі, у живій красі природи, а ми ліземо у філософію, у мораль, як це набридло. Я впевнений, що таке покоління російських художників буде відпльовуватися від тенденцій, від шукань ідей, від мудрування; воно зітхне вільно; гляне на світ Божий із любов'ю і радістю і буде відпочивати в невичерпному багатстві форм і гармонії тонів і своїх фантазій". Ця позиція Рєпіна реалізується не тільки в його творчості, але й у викладацькій діяльності. У 1894 р. він стає професором, керівником майстерні у реформованій Академії мистецтв, одночасно викладає у підготовчій школі на Галерній вулиці, субсидованій меценаткою княгинею Тенишевою, і консультує художню школу в Смоленську (з 1895 р.). Утім, чіткої педагогічної системи в Рєпіна ніколи не було. Йому завжди було простіше не пояснити, а показати.

У 1898 р., укотре посварившись із передвижниками, художник зближується з діячами "Мира искусств". Один із номерів журналу, що видавався цим молодим об'єднанням, був цілком присвячений творчості Рєпіна. Дружба, проте, виявилася взаємно нетривалою і закінчилася вже через рік. Здається, основна причина цього полягала в тому, що Рєпіну не подобався особисто С.Дягілев — лідер "мирискуссников".

У 1899 р., у салоні княгині Тенишевої, Рєпін познайомився з її родичкою Наталею Борисівною Нордман, письменницею, яка виступала в пресі під псевдонімом "Сєверова". Ця жінка стала другою дружиною художника і господинею знаменитих "Пенатів" — садиби в Куоккала, у Фінляндії, де Рєпін провів ЗО років життя. Зрозуміло, художник не живе у "Пенатах" відлюдником. Він регулярно буває в Петербурзі, їздить за кордон. У 1915 р. Рєпін відвідує Чугуїв, захоплений грандіозним проектом — створити в рідному місті "Діловий двір" — вільні художні майстерні.

Господарі "Пенат" були дуже гостинні. Приймальним днем вважалася середа. Гостей зустрічала табличка, яка сповіщала про прийняте у домі "самообслуговування": "Самодопомога. Знімайте пальта, калоші самі. Відчиняйте двері в їдальню самі. Бийте весело й дужче в ТАМ-ТАМ!!!". Під "там-тамом" розумівся гонг, у котрий гості повинні були бити, сповіщаючи про свій прихід. "Самодопомога" царювала і в їдальні. Стіл, середня частина котрого крутилася і на якій ставили страви, мав висувні ящики для використаного посуду, був зроблений за спеціальним кресленням Рєпіна. Господарі "Пенат" були суворими вегетаріанцями — "навертання" "язичника, якому не чужі чесноти", що не вдалося колись Льву Толстому, у пані Нордман-Сєверової вийшло. У "Пенатах" бували Ста- сов, Шаляпін, Горький, Маяковський, Чуковський і багато інших.

Рєпін продовжує працювати. Він створює дивовижні ескізи — портрети сановників для замовленої йому величезної картини "Урочисте засідання Державної Ради 7 травня 1901 року" (1901—1903), написаної у співавторстві з Б.Кустодієвим та І.Куликовим. Він захоплюється технікою "Ьlапc еt поіг" ("біле і чорне"), яку обирає, зокрема, для портрета актриси Елеонори Дузе (1891). На Першу світову війну художник "відгукується" картинами "Бельгійський король Альберт у бою" (1914—1915) і "В атаку із сестрою" (1915—1917). Проте в цілому над пізньою творчістю Рєпіна ніби тяжіє прокляття. Художник розуміє, що працювати, "як раніше", він уже не може — не тому, що "не має сили", а тому, що змінилися часи і, разом із ними, змінилося мистецтво. І старий майстер теж прагне "змінитися". Свої останні картини він переробляє багато разів, працює над ними загалом по 20-30 років. Так створювалися, руйнувалися, знову створювалися і знову руйнувалися "Хресний хід у дубовому лісі", "Пушкін на акті в Ліцеї 8 січня 1815 року", "Чорноморська вольниця", "Пушкін на набережній Неви"...

У 1914 р. вмирає Нордман-Сєверова. Художник живе у порожніх "Пенатах" із дочкою Надією, котра збожеволіла. У травні 1918 р. Куоккала виявляється відрізаною від радянської Росії. Художнику 74 роки. Іще 12 років він проживе у Фінляндії емігрантом.

У 1926 р. Рєпін задумує нову картину — "Гопак". Художник присвячує її пам'яті М.Мусоргського. "Тижнів зо три я дуже погано себе почував, але все ж таки, спираючись то на шафи, то на стіни, все ж таки не кидав Січі — підповзав і відповзав... Картина виходить красива, весела" (із листа Д.Яворницькому).



Умираючий Рєпін у забутті не перестаючи водив рукою (лівою — права давно відмовила), вважаючи, що працює над своєї останньою, "красивою, веселою" картиною: "Навіть столітній дід навприсядки пішов. Під- випили, скачуть... Довкола веселий пейзаж: який і був...".

Рєпін помер 29 вересня 1930 р. у "Пенатах", де, відповідно до свого розпорядження, і був похований.
Каталог: Files -> downloads
downloads -> «Це склад книжок» так скептик говорив, «Це храм душі» естет йому відмовив, Тут джерело всіх радощів земних, І їх дарують нам без цінним словом…»
downloads -> Для вчителів зарубіжної літератури
downloads -> Методичні рекомендації щодо викладання світової літератури в загальноосвітніх навчальних закладах у 2013-2014 навчальному році // Зарубіжна літератури в школах України. 2013. №7-8
downloads -> Талант людини це божий дар
downloads -> Василь Стус постать,що єднає
downloads -> Антон павлович чехов
downloads -> Остап Вишня. Трагічна доля українського гумориста. Моя автобіографія
downloads -> Урок 1 т ема. Вступ. Роль художньої літератури у формуванні життєвих цінностей людини


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Живописець, дійсний член Петербурзької Академії мистецтв iconПоезія “срібного століття” Поети
Батько Пастернака художник, академік Петербурзької Академії мистецтв Леонід Осипович (Ісаак Йосипович) Пастернак. Мати піаністка...
Живописець, дійсний член Петербурзької Академії мистецтв iconПастернак Борис Леонідович
Народився 10 лютого 1890 року в Москві. Батьки Бориса Пастернака — одеські євреї[1]. Батько — відомий художник, академік Петербурзької...
Живописець, дійсний член Петербурзької Академії мистецтв iconСторінка перша Початок
Золота медаль Луцької гімназії, диплом 1-го ступеню Київського університету у 25 років М. Кравчук приват-доцент кафедри математики,...
Живописець, дійсний член Петербурзької Академії мистецтв iconЛев Давидович Ландау
Радянський фізик, академік ан СРСР (обраний у 1946). Член академій наук Данії, Нідерландів, Американської академії наук І мистецтв...
Живописець, дійсний член Петербурзької Академії мистецтв iconВіктор Михайлович Глушков
Наукової школи кібернетики. Лауреат численних премій І нагород. Дійсний член ан срср, ан урср. Почесний член багатьох іноземних академій....
Живописець, дійсний член Петербурзької Академії мистецтв iconНаціональної академії мистецтв
Загальним зборам Академії 24 березня 2016 року
Живописець, дійсний член Петербурзької Академії мистецтв iconДовідка уповноваженого представника Яготинської районної громадської організації
Працює: практичний психолог в Українській Академії Цілительства, член ради Української Академії Цілительства
Живописець, дійсний член Петербурзької Академії мистецтв iconШептицький Андрей граф, митрополит Галицький, архиєпископ Львівський, єпископ Кам’янець-Подільський, громадський І церковний діяч, меценат, дійсний член нтш
Шептицький Андрей – граф, митрополит Галицький, архиєпископ Львівський, єпископ Кам’янець-Подільський, громадський І церковний діяч,...
Живописець, дійсний член Петербурзької Академії мистецтв iconНаталія звольська
Бори́с Іллі́ч Олі́йник (22 жовтня 1935, Зачепилівка Новосанжарського району на Полтавщині) — український поет, перекладач, дійсний...
Живописець, дійсний член Петербурзької Академії мистецтв iconБогомолець Ольга Вадимівна План
Головний лікар Інституту дерматології та косметології, координатор Європейської асоціації лазерної дерматології у Східній Європі,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка