Кафедра мистецьких дисциплін початкової освіти Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки. За загальною редакцією професора М. В. Вовка Випуск IV івано-Франківськ 2010



Сторінка1/6
Дата конвертації09.02.2018
Розмір1.1 Mb.
ТипПротокол
  1   2   3   4   5   6


Міністерство освіти і науки України

Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника

Педагогічний інститут

Кафедра мистецьких дисциплін початкової освіти
Мистецтво в сучасній школі:

проблеми, пошуки.

За загальною редакцією професора М.В.Вовка




Випуск IV

Івано-Франківськ

2010

УДК 7807-057.874

ББК 74.200.551.3


Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки: Матеріали науково-методичної конференції «Інноваційні форми і методи вдосконалення навчання і виховання учнів на уроках мистецтва в загальноосвітніх школах» (м. Івано-Франківськ, березень 2010 р.) / за заг. ред. професора М.В.Вовка. – Івано-Франківськ: Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, 2010. – Вип.ІV. – 98 с.

Науково-методичний збірник вміщує матеріали конференції, актуальні проблеми мистецької освіти: історія і сучасність.

До нього ввійшли дослідження присвячені актуальним питанням навчання і виховання засобами музики, хореографії та образотворчого мистецтва. Наукові ідеї об’єднані спільним задумом розкриття функціонального впливу мистецтва на естетичне виховання школярів. Актуалізуються психолого-педагогічні та вікові особливості розвитку творчих здібностей учнів.

Матеріали збірника розраховані на студентів педагогічних вузів та вчителів мистецьких дисциплін загальноосвітніх шкіл.


Друкується за ухвалою Вченої ради Педагогічного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Протокол № 4 від «3» грудня 2010 р.


Рецензенти:

Заслужений діяч мистецтв України, доцент Савчук В.Я.

Кандидат мистецтвознавства, доцент Дудик Р.В.

ISBN 978-966-640-210-7
© Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника, 2010


УДК 37.036

ББК 74.200.55 Роман Андрусишин

Удосконалення форм і методів естетичного виховання

дошкільнят засобами хореографічного мистецтва

У статті піднімаються проблеми естетичного виховання дітей дошкільного віку засобами хореографії. Аналізуються основні завдання щодо удосконалення змісту, форм та методів естетичного виховання. Означено проблеми, розв’язання яких значно покращить стан естетичного виховання підростаючого покоління в дошкільних навчальних закладах.

Стаття розрахована на студентів, викладачів мистецьких дисциплін, керівників дитячих хореографічних колективів.

Ключові слова: народна хореографія, естетичне виховання, дошкільна освіта, танцювальне мистецтво, народний танець.
Одним з найважливіших видів мистецтва є хореографія, яка супроводжує людину протягом усього життя, сприяє всебічному розвиткові і вихованню її емоційної сфери. Саме заняття хореографією прикрашають життя, роблять його цікавим, змістовним, багатогранним. Особливий вплив танець має на дітей дошкільного віку, і саме тому необхідна посилена увага до естетичного виховання засобами народної хореографії.

У коментарі до „Базового компонента дошкільної освіти в Україні” зазначається, що система дошкільної освіти має забезпечувати „прилучення дітей до системи цінностей, культури і традицій українського народу, виховання шанобливого ставлення до його надбань; ознайомлення з культурою народів світу” [5, с.14]. При цьому завдання “створювати культурне середовище, сприяти становленню в дитини базису особистої культури, залучати до світу національної та світової культури” [5, с.16] розглядається як одне з основних завдань національної системи дошкільної освіти.

Провідну роль у залученні дитини до світу культури відіграє мистецтво, що розглядається вченими як засіб спілкування людей, фактор національної та інтернаціональної єдності. Мистецтво відрізняється від інших численних видів практичної діяльності людей тим, що пов’язане з відчуттями та емоціями. Так, Л.С.Виготський визначав мистецтво як „суспільну техніку відчуття”, „сукупність естетичних знаків, спрямованих на те, щоб викликати у людей емоції” [3], а також підкреслював соціальну цінність художніх емоцій, викликаних мистецтвом. Спираючись на це положення, танцювальне мистецтво можна, безумовно, розглядати як один з найбільш дійових факторів формування гармонійно розвинутої, духовно збагаченої особистості.

Відомо, що ще здавна танець був засобом вираження почуттів та емоцій людей. Відокремившись від прямого зв’язку з обрядами, де він мав насамперед релігійно-магічний зміст, танець набув значення мистецтва, що втілює красу людського тіла, різноманітний душевний стан. Природа танцю образна і має за основу узагальнення багатоманітних „пластичних мотивів”, відібраних із реального життя рухів, які організовуються за законами ритму, симетрії, орнаментального узору. Танець органічно пов’язаний з музикою, яка посилює виразність танцювальної пластики, дає йому емоційну ритмічну основу [1, с.503].

Багато дослідників розглядають виховний вплив танцю у зв’язку з його значним фізично-культурним та духовно-культурним потенціалом, що сприяє всебічному розвитку дитини. Естетичне виховання засобами ритміки та хореографії висвітлено у працях Є.Б.Абдуліної, Б.В.Асаф’єва, А.Р.Верещагіної, Д.Б.Кабалевського, К.В.Тарасової, В.І.Шпак та інших. Проблемам музично-рухового розвитку дошкільників, формуванню в них навичок виконання танців, розвитку творчості під час означеної діяльності присвячено дослідження Р.Т.Акбарової, С.В.Акішева, Н.О.Ветлугіної, О.В.Горшкової, А.М.Зіміної, М.Л.Палавандішвілі, О.П.Радинової та ін. Ученими підкреслюється, що за допомогою рухів дитина пізнає світ: рухаючись під музику, вона вчиться повнішому її сприйняттю, завдяки чому отримує певні враження від музичних творів. При цьому у дітей розвивається загальна музикальність, творча уява, поступово формується художній смак, розвиваються спеціальні здібності музично-рухового виконавства.

Треба зазначити, що танцювальне мистецтво, як ніщо інше, передбачає культуро­доцільність, тобто „відкритість” різних культур. З огляду на це особливого значення набуває знайомство дітей з народним танцем, що, як і кожний витвір народного мистецтва, є „плодом народної творчості, уособленням його смаків і вподобань, дзеркалом національних особливостей художнього мислення народу” [6, с.10]. Виходячи з цього, використання танців різних народів у процесі організації танцювальної діяльності дітей старшого дошкільного віку, на наш погляд, сприяє створенню умов для найбільш повного (з урахуванням віку) ознайомлення дошкільників з розвитком культури сучасного суспільства. Цей аспект естетичного виховання в процесі танцювальної діяльності потребує насамперед знань у галузі національної культури. Такий підхід, на наш погляд, дає змогу дошкільнику побачити та зрозуміти єдність національної танцювальної культури із світовою, сприяє формуванню різних пізнавальних інтересів, пробуджує чуттєвість, а також створює умови для розвитку танцювальної творчості.

На сучасному етапі психолого-педагогічні дослідження та передова педагогічна практика все більше звертають увагу на необхідність формування естетичного досвіду дітей. Прогресивні вітчизняні науковці та діячі мистецтва відстоюють необхідність знайомства з народними традиціями. Але, на жаль, серед засобів, що сприяють цьому, танцювальна діяльність посідає незначне місце. Недостатня увага приділяється і національним хореографічним традиціям, які є важливим засобом формування у старших дошкільників національної свідомості розвитку їхньої художньо-естетичної культури.

Мета нашого дослідження полягає в тому, щоб з’ясувати готовність дітей старшого дошкільного віку до танцювальної діяльності. Початковим етапом у визначенні стану цього питання у практиці дошкільних закладів освіти було проведення з дітьми бесід, аналіз яких дозволив визначити ставлення дошкільників до танцювальної діяльності взагалі та особистого ставлення до народного танцю. Також було звернено увагу на їх знання в галузі національних хореографічних традицій, що входило в завдання нашого дослідження. Спостереження за самим процесом танцювальної діяльності дошкільників, виконання ними експериментальних завдань було спрямовано на визначення рівня музично-рухового розвитку дітей. При цьому особлива увага приділялась виконанню дошкільниками різних народних танців, а також танців, що є втіленням національних хореографічних традицій.

У результаті аналізу отриманих даних з’ясовано, що діти, безперечно, люблять танцювати. Відповідаючи на питання „Чи любиш ти танцювати і чому?”, вони орієнтувалися на емоційні враження, спогади, пов’язані із власним досвідом („Мені стає дуже весело”, „Полюбляю танцювати для батьків, коли всі радіють та плескають”). І лише окремі діти виявляли розуміння значення танців („ Я хочу бути стрункою”, „Я буду як балерина”, „Хочу красиво ходити та гарно рухатися”). Одержані дані свідчать про те, що дошкільники лише частково сприймають хореографічне мистецтво. Більшість дітей говорить про танці, які вони виконували, пов’язуючи це лише з яскравими костюмами, що їм купували або шили батьки („Була Сніжинкою; платтячко сяяло, немов дорогоцінне каміння”, „Був Петрушкою у яскравому ковпаку”, „Була у чудовому костюмі Квітки”). Не змогли розповісти про те, що саме їм подобається у танцях, 10,6 % дітей („Не пам’ятаю”, „Забув”, „Сподобалось, але не пригадую”). Під час розмов було з'ясовано, що більшості дітей подобаються рухливі танці, що виконуються під веселу, жваву сучасну музику. Музика спокійна, лірична за характером, викликає в окремих дошкільників бажання слухати її, мріяти.

З’ясовуючи ставлення старших дошкільників до народних танців, ми дійшли висновку, що в цілому діти мають про них надто скромні знання. Вони говорили про народні танці як про гарні, майже завжди веселі, але при цьому більша частина малюків затруднялась із наведенням прикладів назв хореографічних композицій, а тим більше визначенням національної приналежності того чи іншого танцю. Це свідчить про те, що при організації процесу танцювальної діяльності дошкільників педагоги приділяють увагу лише музиці та рухам того чи іншого танцю і зовсім не звертаються до змісту танцю та його сюжету. Недостатня увага приділяється назвам композицій, а тим більше історії виникнення того чи іншого танцю. Ця ситуація і призводить до відсутності в малюків яскравих вражень від виконання танців, емоційного ставлення до них. Дані опитування свідчать про те, що запас уявлень дітей про народний танок обмежений і визначається передовсім переглядом концертів, телепрограм, аніж власним досвідом, набутим на музичних заняттях.

Дітям пропонувалося також назвати й показати рухи відомих їм народних танців. При цьому дошкільники виконували рухи, що не мають яскравого національного забарвлення та можуть використовуватися у різних танцях (плескання, оберти, виведення ноги на каблук тощо). Більше того, при показі вони не використовували положень рук, характерних для тієї чи іншої національності. Танцюючи, діти основну увагу приділяли рухам ніг, повністю була відсутня робота тулубу, голови. На наш погляд, це пов’язано з тим, що на музичних заняттях дітей не знайомлять з особливостями виконання танців різних народів, а також не приділяють достатньої уваги розвитку в малюків координації музичного руху, узгодженості роботи всіх ланок тулуба відповідно до музики.

Зацікавлено діти описували предмети, з якими виконуються народні танці. Дошкільники називали віночки, ложки, хусточки, квіти та інше. Це, на наш погляд, підкреслює доцільність використання атрибутики при організації танцювальної діяльності дітей старшого дошкільного віку. Танцювальні композиції, в яких присутні ті чи інші предмети, викликають у дошкільників зацікавленість. Діти з більшим бажанням розучують їх та виконують з великим ентузіазмом і захопленням. Слід зазначити, що від художнього, образного оформлення також залежить виховне значення танцю. Гарно дібраний костюм та атрибутика привчають дитину входити у світ образів танцю, що має значний вплив на свідомість дитини, її виховання.

Під час розмови про українські танці більшість дітей відповіли, що „вміють їх танцювати”, але характеризували їх як „не дуже цікаві”. Багато опитаних (74,2%) не могли пригадати назви українських народних танців, які вони виконували на святах; дитячі враження нечіткі, уривчасті. Дошкільнята відновлюють у пам’яті окремі танці і лише ті, які виконувалися не дуже давно („Гопачок”, „Козачок”). Багато опитаних не могли розкрити зміст, дати характеристику назвам танців. Спосте­рігається відсутність у малечі яскравих вражень, лише дехто пригадував, що „виступав як парубок”, „танцювала, а на голові був віночок з квітів” тощо. Такі пояснення є типовими. Мабуть, це об’єктивне явище, оскільки малятам пропонують традиційні, не дуже цікаві програмові танки. Більше того, ознайомлення з українським танком на музичних заняттях проходить епізодично. Це також є причиною того, що дошкільники не знають багатьох українських танців, дають їм характеристику, спираючись на ознаки, притаманні танцям і інших народів світу. Треба відзначити, що відсутність інтересу до українських танців спостерігалася особливо у хлопчиків. Хоча при правильному підході до ознайомлення дітей з національними хореографічними традиціями український народний танок має зацікавити саме хлопчиків: історично склалося, що головна роль у ньому в більшості випадків належить чоловікові.

Дошкільники мають уявлення про деякі українські танки, але рухи цих танців, як правило, пригадати не можуть. Так, їм пропонувалося показати рухи українських танців, які вони колись виконували або бачили у виконанні інших. Треба зазначити, що основна частина дітей при цьому знову використовувала плескання, кружляння, пружні присідання. Лише деякі дошкільники виконали „колупалочку” з характерно складеними на рівні грудей руками, притупи, присядку. Один із хлопчиків навіть намагався виконати складні технічні рухи, характерні для українського чоловічого танцю, пояснюючи, що „бачив їх на концерті”. Отже, простежується недостатня обізнаність дітей з культурою свого народу, зокрема з хореографічними традиціями, що, звичайно, не може сприяти їх національно-культурному вихованню.

Одним з методів отримання даних, що характеризують участь дитини у танцювальній діяльності, були систематичні спостереження. Вони тривали під час проведення музичних занять (ідеться про сприйняття старшими дошкільниками нового танцювального матеріалу, його засвоєння), свят, вечорів розваг (виступи дітей з підготовленими танцями), самостійної музичної діяльності (йдеться про виконання знайомих танців у вільний час, а також творчі прояви в самостійній танцювальній діяльності).

Аналіз спостережень свідчить, що на музичних заняттях в основному всі дівчатка та хлопчики з радістю сприймають новий танець, причому інтерес малюків зростає в міру ознайомлення з ним. Під час розучування та виконання рухів більшість дітей відчувала себе на піднесенні, намагалася старанно виконувати рухи; вони навіть звертали увагу на якість виконання („Я гарно танцюю?”). Але звістку про те, що буде розучуватися український танець, з цікавістю сприйняла незначна кількість дітей. Треба зазначити, що тут інтерес дітей у процесі роботи спадав („Просто не хочу танцювати”, „Я хочу бути Мушкетером, а не Козаком”). 2,4% дітей сприйняли звістку байдуже, пояснюючи це фізичним станом („Я погано почуваюсь”, „Болить голова”). Відмовилися без мотивування 1,2% дітей.

При виконанні танців на ранках, вечорах розваг дошкільники не завжди почувалися вільно, іноді розгублювалися, забували послідовність рухів. Дуже часто була відсутня ритмічність та виразність виконання рухів. Треба зазначити, що з більшим задоволенням діти виконували композиції під сучасну музику. Виконання народних танців здійснювалось без особливого ентузіазму. Частіше дошкільнята вико­нували рухи механічно, за підказкою музичного керівника. Українських танців загалом виконувалося небагато. Отже, говорити про повну реалізацію виховного потенціалу національних хореографічних традицій, на жаль, не можна.

Спостереження за процесом самостійної музичної діяльності показали, що дошкільники інколи танцюють, але переважно сучасні танці. Вони ритмічно рухаються, коли чують улюблену музику. Однак, не маючи відповідних умінь, роблять це примітивно, що не може ефективно впливати на гармонійний розвиток творчої особистості. В імпровізаційних танцях вони виконують однотипні, невиразні рухи, спостерігається відсутність координації музичного руху. Діти не танцюють самостійно. Більшість дошкільників потребує чітких вказівок дорослого.

Отже, систематичні спостереження та спілкування з дітьми підтвердили вже зроблений нами висновок про те, що в дошкільних закладах танцювальна діяльність, пов’язана з музичними заняттями, входить до програм святкових заходів, тобто програмується, а вільній самостійній дитячій творчості приділяється недостатня увага. Незважаючи на це, аналіз отриманих результатів свідчить про те, що в дітей старшого дошкільного віку спостерігається справжній інтерес до танцювальної діяльності, але при цьому сучасні танці їх цікавлять більше, ніж народні. На наш погляд, повна не інформованість дошкільників у галузі народного танцювального мистецтва пов’язана з неправильним підходом педагогів до організації процесу танцювальної діяльності дітей старшого дошкільного віку. Цей факт є і причиною невизначеності інтересу дітей до національних хореографічних традицій. Не маючи достатніх знань про народні танці, а також відповідних танцювальних навичок, малята виконують їх без задоволення. Відсутність позитивного емоційного ставлення до танцювальної діяльності призводить до того, що не реалізується виховний потенціал танцювального мистецтва.

На наш погляд, процес танцювальної діяльності може значною мірою вплинути на естетичне виховання дитини, якщо будувати його на основі культурологічного принципу, який включає культуродоцільність, чуттєвість як сукупність емоційних відчуттів, готовність дитини до виконавчої творчості. При цьому можливе активне залучення дошкільників до культурних цінностей, а також підведення дітей до визначення місця національної культури у світовій. З огляду на це особливого значення набуває інтеграція інтелектуального, особистого та діяльного компонентів у процесі естетичного виховання при пріоритеті формування чуттєвого, емоційного ставлення дитини до мистецтва, а також підготовка педагога до забезпечення такої спрямованості педагогічного процесу.



  1. Балет / Под ред. Ю.Н.Григоровича. – М.: Советская энциклопедия, 1981. – С.503.

  2. Верховинець В.М. Теорія українського народного танцю. – К.: Музична Україна, 1990. – 150 с.

  3. Выготский Л.С. Психология искусства. – М., 1968. – С.17.

  4. Зимина А.Н. Основы музыкального воспитания и развития детей младшего возраста. – М.: Владос, 2000. – С.124-156.

  5. Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні / Наук. ред. О.Л.Кононенко. – К.: Дошкільне виховання, 2003. – 243 с.

  6. Тараканова А.П. Костюми до шкільного свята. – К.: Радянська школа, 1985. – 48 с.

  7. Шаломович С.М., Рудченко І.М., Зініч Р.Т. Методика музичного виховання в дитячому садку. – К.: Музична Україна, 1979. – 163 с.



УДК 371.037

ББК 85.10 Ігор Бай

Образотворче мистецтво як чинник формування гармонійної особистості молодшого школяра

У статті окреслені питання щодо покращення рівня викладання образотворчого мистецтва в початкових класах, оптимізації художньо-творчої діяльності учнів на уроці, впровадження в практику нових видів творчих завдань та нових нетрадиційних художніх технік.

Ключові слова: художня техніка, творчість, мистецтво, художні матеріали, образотворчі здібності.

Не секрет, що образотворче мистецтво сприяє формуванню особистості дитини, дозволяє більш глибоко пізнавати довколишній світ у всьому його багатоманітті. Не викликає сумнівів і потреба в навчанні дітей уміння бачити красу в буденному, звичному; формування у школярів здатності відчувати, сприймати, розуміти, усвідомлювати і творити прекрасне.

Образотворча діяльність дітей, образотворче мистецтво в цілому є важливою ланкою навчально-виховного процесу в початковій школі. Основою викладання образотворчого мистецтва є прищеплення дітям молодшого шкільного віку елементарних графічних і живописних здібностей, формування відповідних, доволі специфічних образотворчих умінь та навичок, надання теоретичних відомостей з історії образотворчого мистецтва. Неабиякого значення у зв’язку із цим набуває приведення обсягу і складності змісту занять з образотворчого мистецтва у відповідність до вікових можливостей дітей, врахування та відображення у змісті освіти природних, соціокультурних особливостей конкретного регіону нашої країни.

Метою цієї статті є окреслення проблематики духовного здоров’я дитини, гуманізації викладання мистецьких дисциплін та шляхів покращення художньо-творчої діяльності учнів початкових класів.

Духовне здоров`я дитини залежить від її духовного оточення, зокрема складових духовної культури людства – освіти, науки, моралі, релігії, мистецтва, етики. Свідомість дитини, її оцінка власної спроможності, рівня сформованості особистих здібностей і можливостей обумовлює стан духовного здоров`я індивіда. Сучасні освітні стандарти в цілому зорієнтовані на загальнолюдські цінності, реалізацію завдань гуманізації й гуманітаризації освіти. На чільне місце в освітньому процесі стає розвиток особистості дитини, її неповторність, унікальність.

Цілеспрямований процес розвитку здатності дітей до повноцінного сприйняття і розуміння прекрасного передбачає вироблення в них системи художніх уявлень, поглядів і переконань, формування прагнення утверджувати, продукувати красу скрізь, де б вони не перебували. Основою, своєрідним «фундаментом» розвитку дитячої уяви, уваги, спостережливості, неперевершеним джерелом краси й досконалості є природне оточення дитини. Наголошуючи на важливості живого спілкування дітей з природою у формуванні гармонійної, духовно здорової особистості, видатний український педагог Василь Сухомлинський зазначав: «Дитячий малюнок, процес малювання – це частка духовного життя дитини. Діти не просто переносять на папір щось з навколишнього світу, а живуть у цьому світі, входять у нього як творці краси, дістаючи насолоду від неї» [2, с.44].

Курс образотворчого мистецтва в початковій школі спрямований на формування духовної культури учнів молодших класів засобами художньо-творчої діяльності. На особистісному рівні у школярів формуються ціннісні орієнтири в галузі образотворчого мистецтва, шанобливе ставлення до мистецтва в цілому, розвиваються самостійність і бажання до пошуку власних розв’язків, готовність до відстоювання власного естетичного ідеалу, духовна й естетична потреба у сприйманні прекрасного, а також навички самостійної та спільної діяльності з однолітками.

Відповідно до вимог Державного стандарту початкової загальної освіти головною метою освітньої галузі «Мистецтво» є розвиток у школярів особистісно-ціннісного ставлення до мистецтва, здатності до сприймання, розуміння і творення художніх образів, потреби в художньо-творчій самореалізації та в духовному самовдосконаленні. Образотворче мистецтво з-поміж інших видів мистецтв є унікальним у вирішенні завдань гармонійного виховання й розвитку дитини. Це пов’язано перш за все з тим, що вже в ранньому віці саме образотворча діяльність стає однією з найбільш доступних форм творчості, яка дозволяє дітям передавати у своїх роботах те, що їх хвилює, викликає емоційне піднесення, захоплює. Костянтин Ушинський зазначав: «Всі діти майже без винятку – пристрасні малювальники, і школа повинна задовольнити цю законну і корисну пристрасть» [3, с.27].

І справді, діти дошкільного й молодшого шкільного віку люблять малювати, їм подобається процес творення «власних світів», «власних» образів, втілення на площині аркушу паперу (чи в будь-якому іншому матеріалі) своїх думок, прагнень, уподобань. Проте з часом зацікавленість дітей до зображувальної діяльності згасає, настає певне розчарування у власних силах. Уникнути такого охолодження до малювання можна лише за умови належного рівня викладання образотворчого мистецтва в навчальних закладах.

Досвід роботи вихователів, вчителів початкових класів показує, що ефективність навчання образотворчому мистецтву визначається як науково-педагогічним рівнем викладання, так і матеріальною базою, зокрема наявністю відповідно обладнаних кабінетів. Правильне використання обладнання та матеріалів кабінету сприяє зміцненню знань, умінь і навичок у дітей, стимулює їхні творчі здібності, значною мірою допомагає прищеплювати любов до мистецтва. Відповідна матеріальна і методична база дозволяють педагогові творчо підходити до кожного заняття, уроку. Художньо-естетичний розвиток дітей безпосередньо пов’язаний із природними, соціально-культурними, історичними, етнопсихологічними факторами. Формування й закріплення у школярів позитивного ставлення до дійсності, мистецтва, різнопланової художньої діяльності допоможе вчителям образотворчого мистецтва втілювати в життя положення регіонального підходу до відбору змісту художньої діяльності – надання переваги насамперед найближчому оточенню, як природному, так і створеному людиною, знайомство з людьми, які зробили певний внесок у вітчизняну й світову культуру й історію, знання місцевих традицій, звернення в процесі пізнання й творчості до різних видів народного мистецтва, характерного для регіону [6, с.20].

Формування у дітей потреби до образотворчої діяльності передбачає наявність таких фундаментальних для художнього розвитку якостей, як відчуття краси та гармонії, здатність емоційно відгукуватися на різноманітні прояви естетичного у навколишньому світі; вміння підмічати прекрасне у спостережуваних явищах та усвідомлювати його [5, с.17]. «Мистецтво бачити» не дається людині від народження, його слід постійно розвивати та вдосконалювати. Як підтверджує практика, під час сприймання, вивчення та зображення об’єктів з натури оволодіння відповідними теоретичними знаннями, засвоєння елементарних законів образотворчої грамоти відбувається найефективніше (М.Кириченко). Перебування дітей серед різноманітної та дивовижної природи дозволяє їм накопичувати життєві враження, помічати та осмислювати існуючі в природі закономірності, уявляти, мислити, фантазувати. Все це створює необхідні передумови для більш широкого використання такого виду занять, як малювання з натури, по пам’яті та за уявою; зміщення акцентів із уже звичного репродукування на самостійне створення учнями нових образів.

Введення в практику роботи школярів елементів звичних для них місцевих промислів та ремесел допоможе швидше та набагато якісніше освоїти та зрозуміти специфіку декоративно-ужиткового мистецтва, народної орнаментики (художня вишивка, кераміка, писанкарство, лозоплетіння, килимарство, ліжникарство тощо). Постійне перебування учнів під впливом матеріальної та духовної культури рідного краю сприятиме якнайповнішому розкриттю і вдосконаленню природних здібностей, оскільки саме за таких умов етнопсихологічні особливості дітей певного народу використовуються найдоцільніше (Д.Тхоржевський).

До школи приходять діти шестилітнього віку з доволі обмеженим запасом знань і практичних умінь у галузі образотворчого мистецтва. В основі цих знань, умінь і навичок лежить загальний розвиток дітей, обсяг їхнього життєвого досвіду, середовище, в якому вони перебували. У цей відповідальний період становлення особистості дитини відбуваються якісні зміни в психіці, зростають фізичні можливості, закладаються основи вольової сфери, оновлюються підходи до спілкування з однолітками та дорослими.

У молодшому шкільному віці яскраво проявляється суперечність між прагненнями учня до самостійності в образотворчій діяльності та його реальними можливостями – уже набутими вміннями, навичками, уподобаннями, нахилами до певних видів образотворення тощо. Пропоновані на уроках образотворчого мистецтва в початкових класах види художньої діяльності доволі різноманітні, за своєю суттю – різнопланові. Проте на вивчення конкретної художньої техніки у програмі виділяється порівняно небагато часу. Необхідні для засвоєння художньої техніки знання подаються здебільшого в готовому вигляді, вміння засвоюються за зразком. Все це не сприяє забезпеченню належного творчого зростання учнів молодших класів.

На думку Б.Неменського, «розвиток творчих здібностей вимагає спеціального механізму – своїх навичок, свого тренажу. І вчити цьому необхідно із самого юного віку – коли дитина найбільш до цього схильна. Цьому положенню пора стати педагогічною аксіомою» [7, с.36]. Як відомо, програми з образотворчого мистецтва передбачають творчий підхід учителя у виборі тематики уроків та практичних робіт з урахуванням специфіки контингенту учнів, власного професійного рівня та матеріально-технічного забезпечення. У зв’язку із цим надзвичайно важливими завданнями вчителя початкових класів є вмілий добір доступних та водночас захоплюючих видів образотворчої діяльності, інтегрування різних видів робіт дітей, підтримання взаємозв’язку пізнавальних та продуктивних видів діяльності.

Як зазначає відомий російський художник, педагог Керім Аккізов, бажання творити, зображувати закладене в людині від народження самим Творцем. У перших дитячих роботах з тіста, піску, снігу вкладено персональні знаки-образи – «…такі виразні, але недовговічні й непрактичні. Але попри те, що випадання нового снігу, відлига або велика хвиля легко знищують ці творіння, набутий досвід зберігається. Діючи у вищій сфері «творення», художник узагальнює увесь свій досвід і духовні запити, створюючи витвори мистецтва» [1, с.10]. Перші спроби дитини в образотворенні, в роботі з піском, снігом, підсоленим тістом тощо – це не лише радість, захоплення, емоційне піднесення юного автора, це й експериментування з новими матеріалами та новим обладнанням, це набуття необхідного досвіду в навчанні, вправлянні, відтворенні побаченого раніше. Окрім звичних для навчальних закладів видів зображувальної діяльності, слід у більшому обсязі впроваджувати й нетрадиційні художні техніки, нові види робіт з новітніми художніми матеріалами. На нашу думку, дітей молодшого шкільного віку можуть зацікавити роботи у техніках акватипії, гратографії, набризку, декупажу, імітації мозаїки, вітражу тощо. Використання цих художніх технік на заняттях з образотворчого мистецтва дає певні переваги при опрацюванні основних питань кольорознавства, композиції, перспективи; розвиває дрібну моторику м’язів рук, координацію рухів, окомір; удосконалює відчуття характеру силуетної форми; допомагає виховувати охайність, працелюбність, дисциплінованість, наполегливість у роботі. Зокрема, набризом можна «доопрацьовувати» не зовсім вдалі роботи практично на всіх видах занять з образотворчого мистецтва (зокрема - на уроках декоративного і тематичного малювання). Незважаючи на схематичність зображень, їхню спрощену силуетність, дитячі роботи у техніці набризу відзначаються своєрідною символічністю, емоційністю, композиційною завершеністю. Ще однією перевагою таких робіт можна вважати певну «технологічність» виконання (завчасно підготовлений комплект шаблонів), що дозволяє більше часу присвятити організаційним питанням (підготовка інструментів, обладнання, матеріалів тощо).

В.Сухомлинський вважав, що дитинство – це не підготовка до майбутнього життя, а повноцінне, яскраве, самобутнє, неповторне життя. Від того, яким воно було, хто супроводжував дитину, що отримали її розум і серце з навколишнього світу, залежить становлення її особистості. Жива, творча атмосфера навчальних закладів, продумана система стимулюючих факторів розвитку, в тому числі й урізноманітнення змісту освіти значною мірою сприятимуть формуванню гармонійної, духовно здорової особистості, здатної до нестереотипного асоціативно-творчого мислення, культури почуттів та поведінки.


  1. Аккізов К. Вчимося малювати рослини та тварин / пер. з рос. Т.М.Віланової. – Харків: «Клуб Сімейного Дозвілля», 2010. – 128 с.

  2. Сухомлинський В. Вибрані твори: У 5 т. – К.: Радянська школа, 1973. – Т. 3. – С. 64.

  3. Ушинский К. О наглядности обучения // Избр. пед. произв. Т. 2. – М.: Просвещение, 1954. – С. 645.

  4. Кутепова Т. Запобігання помилкам на уроках малювання – К.: Радянська школа, 1965. – 100 с.

  5. Полякова Г. та ін. Образотворче мистецтво, 1 – 7 класи: навчально-методичний посібник для вчителів. – Харків: Скорпіон, 2001. – 160 с.

  6. Комарова Т. Образотворча діяльність у дитячому садку: Програма та методичні рекомендації. Для занять з дітьми 2-6 років / Пер. з рос. мови. – Х.: Ранок, 2007. – 176 с. – (Програма розвитку).

  7. Неменский Б. Мудрость красоты. – М.: Просвещение, 1987.


УДК 372.874

ББК 74.200.541.3 Світлана Барило



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6

Схожі:

Кафедра мистецьких дисциплін початкової освіти Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки. За загальною редакцією професора М. В. Вовка Випуск IV івано-Франківськ 2010 iconКафедра мистецьких дисциплін Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки За загальною редакцією доцента М. В. Вовка Івано-Франківськ Видавничо-дизайнерський відділ ціт 2007 р
«Актуальні проблеми мистецької освіти: історія І сучасність» (м. Івано-Франківськ, березень 2007 р.) / За заг ред доцента М. В. Вовка....
Кафедра мистецьких дисциплін початкової освіти Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки. За загальною редакцією професора М. В. Вовка Випуск IV івано-Франківськ 2010 iconМистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки. За загальною редакцією професора М. В. Вовка Випуск IIІ івано-Франківськ Видавничо-дизайнерський відділ ціт 2009
«Актуальні проблеми мистецької освіти: історія І сучасність» (м. Івано-Франківськ, березень 2009 р.) / За заг ред професора М. В....
Кафедра мистецьких дисциплін початкової освіти Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки. За загальною редакцією професора М. В. Вовка Випуск IV івано-Франківськ 2010 iconМистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки. За загальною редакцією доцента М. В. Вовка Випуск II івано-Франківськ Видавничо-дизайнерський відділ ціт 2008
«Актуальні проблеми мистецької освіти: історія І сучасність» (м. Івано-Франківськ, березень 2007 р.) / За заг ред доцента М. В. Вовка....
Кафедра мистецьких дисциплін початкової освіти Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки. За загальною редакцією професора М. В. Вовка Випуск IV івано-Франківськ 2010 iconВипуск 4 Івано-Франківськ
Методичний вісник: портфоліо як засіб підвищення якості освіти. (випуск 2) / Упорядники Л. Скальська, О. Нижник, А. Дутчак, С. Клімковська....
Кафедра мистецьких дисциплін початкової освіти Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки. За загальною редакцією професора М. В. Вовка Випуск IV івано-Франківськ 2010 iconР. В. Дудик Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки
Друкується за ухвалою вченої ради Педагогічного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Кафедра мистецьких дисциплін початкової освіти Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки. За загальною редакцією професора М. В. Вовка Випуск IV івано-Франківськ 2010 iconГ.Є. Стасько Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки
Друкується за ухвалою вченої ради Педагогічного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Кафедра мистецьких дисциплін початкової освіти Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки. За загальною редакцією професора М. В. Вовка Випуск IV івано-Франківськ 2010 iconО. Д. Шуляр Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки
Друкується за ухвалою Вченої ради Педагогічного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Кафедра мистецьких дисциплін початкової освіти Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки. За загальною редакцією професора М. В. Вовка Випуск IV івано-Франківськ 2010 iconПроблеми етногенезу українського народу
України (Під загальною редакцією В. А. Смолія). – К.: Альтернативи, 1997. – 416 с
Кафедра мистецьких дисциплін початкової освіти Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки. За загальною редакцією професора М. В. Вовка Випуск IV івано-Франківськ 2010 iconДепартамент освіти та науки Івано-Франківської міської ради Інформаційно-методичний центр
Слово Тараса – наша зброя І окраса (збірник сценаріїв позакласних заходів на відзначення Шевченківських свят)./ Упор.: А. Рудак,...
Кафедра мистецьких дисциплін початкової освіти Мистецтво в сучасній школі: проблеми, пошуки. За загальною редакцією професора М. В. Вовка Випуск IV івано-Франківськ 2010 iconФаховий кейс учителя української мови та літератури Бібліографічні матеріали для слухачів курсів Івано-Франківськ
Бібліотека Івано-Франківського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка