Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка



Скачати 133.01 Kb.
Дата конвертації19.01.2018
Розмір133.01 Kb.




Мирослава Дякович,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка



Правове регулювання фактичних шлюбних відносин за сімейним законодавством України

Предметом аналізу статті є положення Сімейного кодексу України (ч. 2 ст. 74), якими визначено: якщо жінка й чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Відповідно до ч. 2 ст. 21 Сімейного кодексу України (далі – СК України) проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя. Фактичне спільне проживання однією сім’єю чоловіка і жінки не вважається шлюбом, а тривалість фактичних шлюбних відносин і характер зв’язків між їх учасниками не мають правового значення.

У період з 1926 року до 8 липня 1944 року до майна, яке було спільно набуте особами в незареєстрованому шлюбі, законом застосовувалися такі ж норми, як і до зареєстрованого шлюбу. Це означало, що майно, набуте особою, яка перебувала у фактичних шлюбних відносинах до прийняття Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 року, вважалося їх спільною власністю. Визначення права спільної власності здійснювалося судом на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.11. 1944 р. (ВВР СРСР, 1944 р., № 60).

У п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду РСФСР від 21.12. 1944 р. № 11 записано: «Оскільки згідно з чинним до видання Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 року законодавством незареєстрований шлюб мав ті ж правові наслідки, що й зареєстрований, спір щодо майна, набутого до набрання чинності Указом особами, що перебували у незареєстрованому шлюбі, повинен вирішуватись згідно з нормами чинного Кодексу про шлюб та сім’ю про спільну власність подружжя».

Сьогодні в юридичній літературі вживаються різні терміни, які характеризують правовідносини чоловіка і жінки, які не перебувають між собою в зареєстрованому шлюбі і в будь-якому іншому зареєстрованому шлюбі, зокрема: «громадянський шлюб», «цивільний шлюб», «фактичні чоловік та дружина», «конкубінат», «фактичний шлюб», «громадянські чоловік та дружина».

Ні для кого не є секретом, що дедалі більшими темпами в наше життя входить співжиття жінки та чоловіка без державної реєстрації своїх стосунків, тобто шлюбу.

Варто звернути увагу на те, що багато юристів звертаються до терміну «фактичні шлюбні відносини» для того, щоб виокремити незареєстровані державою відносини між чоловіком і жінкою.

А от щодо терміну «громадянський (цивільний) шлюб», то це поняття, навпаки, означає шлюб, оформлений в органах державної влади, проте без участі церкви. Така плутанина склалася історично.

До революції 1917 року обов’язковою умовою законності шлюбу вважалося церковне вінчання. На підставі виданого 2 лютого 1919 року Декрету Раднаркому України законним став визнаватися шлюб, укладений в органах державної влади, а шлюб, що укладався за релігійним обрядом, більше не створював правових наслідків. За змістом цього Декрету зареєстрований шлюб називався «громадянський шлюб», або мовою оригіналу «гражданский брак».

Думається, що правильний переклад цього терміну мав би бути «цивільний шлюб», а з’явився «громадянський». Оскільки до 1917 року визнавалися лише церковні шлюби, а громадянські (цивільні) не допускалися, то й після 1917 року люди за звичкою вживали термін «громадянський шлюб», маючи на увазі фактичні шлюбні відносини.

Однак ці два поняття «громадянський (цивільний) шлюб» та «фактичні шлюбні відносини» не слід ототожнювати.

Якщо узагальнити та визначити ознаки шлюбу за законодавством України, то такими ознаками шлюбу є:

1) створення сім’ї;

2) союзна та договірна основа шлюбу, яка зумовлює його добровільний і вольовий характер;

3) наявність гетеросексуальної пари;

4) реєстрація державним органом реєстрації актів цивільного стану, без якої шлюбу як правової категорії немає.

Щодо фактичних шлюбних відносин, то аналіз як законодавства в цілому, так і судової практики підштовхує науковців, юристів-практиків і законодавця до надання цим відносинам значення юридичного факту, який би був підставою для поширення на фактичні шлюбні відносини сімейно-правових засобів регулювання.

У науковій літературі доволі часто вживається і термін «конкубінат».

У новітній історії конкубінат – це не короткочасна, а тривала, певною мірою стійка спільність жінки та чоловіка. Вона відкрита, а не прихована. Конкубінат характеризується відсутністю формальних перешкод до шлюбу.

Історично конкубінат з’явився наприкінці другого періоду розвитку римського права, коли набуло поширення позашлюбне тривале співжиття (один з різновидів римського шлюбу, але вже незаконного), тобто фактичні шлюбні відносини людей, які не могли вступити в законний римський шлюб (різне громадянство чи стан). Конкубінат практично не мав жодних правових наслідків. Діти, народжені в конкубінаті, не набували імені й статусу свого батька, не мали права на аліменти, не могли стати спадкоємцями після його смерті, не одержували статусу шлюбних дітей, на них не поширювалась батьківська влада, проте вони відрізнялися від незаконних і називалися «liberi naturales» – природні діти. Жінка в таких відносинах не поділяла громадянського становища і соціального стану свого фактичного чоловіка.

Руське звичаєве право давало значно більшу свободу в розлученні й укладенні повторного шлюбу, ніж канонічне. Поряд з цим воно допускало конкубінат та просто нешлюбні відносини, і, незважаючи на боротьбу церкви з цим, такі явища були широко поширені в XI – XIII ст. Великого поширення на Русі набув конкубінат господарів («господ») з їх рабинями (на це вказує «Руська правда» XII ст. своєю постановою, згідно з якою після смерті господаря його раба-наложниця та її діти від нього мають бути вільними).

З прийняттям СК України фактичні шлюбні відносини стали дуже поширені, оскільки основ­на перешкода для їх існування – це спільно нажите майно, яке відповідно до ст. 74 СК України віднесено законодавцем до спільної сумісної власності, і відносини щодо цього майна отримали однакове регулювання як і між особами, що перебувають у шлюбі.

Професор Я. М. Шевченко вважає, що конкубінат стосується тільки особистого життя людини, він залежить від волі людини і від того, як вона будує ці відносини, тому втручання держави зі встановленням нею правового регулювання цих відносин за типом сім’ї, на її думку, недоречні та необґрунтовані. У регулюванні фактичних правовідносин виняток із цього правила мають становити лише ті відносини, які виникають у зв’язку з народженням дітей, а тому лише ці правовідносини мають отримувати правове регулювання сімейним законодавством, яке спрямоване на захист інтересів дитини як члена сім’ї [8].

Іншу позицію з приводу фактичних відносин чоловіка і жінки посідає професор З. В. Ромовська, яка розглядає їх як сімейний союз жінки та чоловіка. Однак відсутність державної реєстрації не робить цей союз актом цивільного стану, тобто шлюбом у правовому сенсі цього правового інституту. Жінка та чоловік у цьому союзі мають статус сім’ї, але не мають статусу подружжя. Подальший розвиток законодавства України має йти не шляхом надання жінці та чоловікові, які спільно проживають без шлюбу, прав та обов’язків подружжя, а надання їм прав та обов’язків як особам, які проживають однією сім’єю. Ці права можуть бути тотожними за змістом (право на аліменти, право на відшкодування шкоди у зв’язку з втратою годувальника і навіть право на спадкування), але підстави їх виникнення є різними [1]. Як зазначає професор І. В. Жилінкова, вже сьогодні в науці та на практиці застосовується поняття «фактичний шлюб» і підтримується думка про необхідність введення його до законодавства. Це дало б змогу, на її думку, уникнути використання хибного терміну «цивільний шлюб». Професор І. В. Жилінкова також вважає, що фактичні шлюбні відносини за своєю суттю – це шлюбні відносини, які не мають державного визнання та реєстрації. Виходячи з того, що юридичні терміни мають бути чіткими, стислими і, водночас, ємними за змістом, можна впевнено сказати, що термін «жінка та чоловік, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі», не приживеться на вітчизняних теренах [2, с. 251].

На нашу думку, поява ст. 74 у СК України внес­ла дисгармонію не тільки в моральний аспект укладення шлюбу, його існування та зміцнення інституту сім’ї, але й у суто юридичний, оскільки не тільки члени нашого суспільства стали вважати цю норму нормою, що зрівняла у статусі шлюб фактичний і зареєстрований, але й суди також, приймаючи у більшості випадків рішення у справах, зазначають, наприклад таке:

1) встановити факт знаходження Особи 1 у шлюбних відносинах з Особою 2, який помер, в період з 1999 року по день смерті (справа № 20-202/07/04);

2) встановити факт проживання однією сім’єю чо­ловіка та жінки без шлюбу з 2 січня 1994 року по 30 червня 2004 року (справа № 2-о-166/2007);

3) встановити факт, що Особа 1 та Особа 2, яка померла, перебували в цивільному шлюбі з 1976 року (справа № 2-о-14/2007);

4) встановити факт знаходження Особа 1 у шлюбних відносинах з Особа 2, який помер, в період з 1999 року (справа № 2о-202/07/04);

5) встановити факт, що Особа 1, 1929 року народження, та Особа 5, яка померла, перебували у цивільному шлюбі з 1976 року (справа № 2-о-14/2007);

6) встановити факт того, що Особа 1 та Особа 2, який помер, перебували у шлюбних відносинах з 1995 року та визнати Особа 1 дружиною Особа 2, який помер (справа № 2-о-63/2009);

7) встановити факт проживання однією сім’єю Особа 1 та Особа 2, який помер, тобто встановити факт того, що вони проживали у фактичних шлюбних відносинах як чоловік і дружина (справа № 2-о-103/2007) [3].

Суб’єктами, що визначені у ст. 74 СК України, є чоловік і жінка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, але проживають однією сім’єю. Тому суди у своїх рішеннях мають установлювати у першу чергу не вище­описані факти шлюбних відносин між ними, а факти, які зазначені у ст. 74 СК України:

1) спільне проживання однією сім’єю;

2) спільний побут;

3) взаємні права та обов’язки.

Аналіз судової практики показав зворотне. Так, 12 квітня 2007 року Сихівський районний суд міста Львова, розглянувши цивільну справу за позовом Особи 1 до Особи 2 про визнання наявності шлюбних відносин, права на частку у спільній сумісній власності та розподіл спадкового майна, встановив, що позивачка просить визнати за нею право на обов’язкову частку спадку після смерті спадкодавця Особа 3, який помер 5 листопада 2005 року.

У 1995 році Особою 3 була придбана квартира, на яку він 19 липня 2003 року склав заповіт на користь Особи 2. Як дослідив суд, позивачка тривалий час проживала з Особою 3 однією сім’єю, фактично була його дружиною. На день смерті Особи 3 була непрацездатною, тому відповідно до ст. 1241 Цивільного кодексу України має право на обов’язкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту. Тому суд дійшов висновку про можливість задоволення позову в частині визнання за позивачкою права на обов’язкову частку у спадщині, а саме на 1/8 частину квартири.

Ураховуючи, що позивачка не надала суду доказів того, що спірна квартира придбана за час фактичного проживання та за спільні кошти, суд дійшов висновку про неможливість задоволення позову в частині визнання за позивачкою права на її половину [3; Справа № 2-61/2007р.].

Як зазначено у ст. 1241 ЦК України, серед суб’єктів права на обов’язкову частку у спадщині є непрацездатна вдова (вдівець) незалежно від змісту заповіту. Вдова (вдівець) – це особи, які при житті були дружиною (чоловіком) померлого (померлої). Жодним чином суд не має права встановлювати наявність шлюбних відносин та прирівнювати до шлюбу, який зареєстрований в органах РАЦСу, спільне проживання чоловіка і жінки однією сім’єю.

Аналогічно це стосується й іншої категорії цивільних справ, які пов’язані з отриманням пенсії в разі втрати годувальника. Відповідно до ст. 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. № 1788-XII непраце­здатними членами сім’ї є серед інших дружина, чоловік, якщо вони є інвалідами або досягли: чоловіки – 60 років, жінки – 55 років.

У контексті цього можна навести ще одну цивільну справу, якою також у зв’язку з неправильним тлумаченням та застосуванням норм СК України встановлюється факт фактичних шлюбних відносин як чоловіка і дружини для отримання в управлінні праці та соціального захисту населення допомоги у зв’язку з втратою чоловіка.

27 серпня 2007 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області розглянув у судовому засіданні цивільну справу за заявою Особи 1 про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах. Заявниця звернулася до суду 8 серпня 2007 року із заявою про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах, посилаючись на те, що з Особа 2 вона прожила у громадянському шлюбі понад 10 років. У судовому засіданні встановлено, що вони мали сумісне господарство, вели загальний сімейний бюджет, підтримували подружні відносини, піклувались один про одного фізично та матеріально. Від даного громадянського шлюбу вони мають сина (Особа 3). Згідно зі свідоцтвом про народження батьком дитини є Особа 2, який за життя піклувався про сина, виховав і утримував матеріально. Особа 2 трагічно загинув і у зв’язку з цим заявниця намагається оформити в управлінні праці та соціального захисту населення допомогу у зв’язку з втратою чоловіка та батька дитини.

Виходячи з матеріалів справи, суд вирішив заяву Особи 1 задовольнити. Встановити факт, що Особа 2, який помер, і Особа 1 проживали у фактичних шлюбних відносинах, тобто однією сім’єю як чоловік і дружина [3; Справа № 2-о-103/2007].

Разом з тим, Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області та Кам’янець-Подільським міськрайонним судом Хмельницької області були застосовані правильні формулювання рішень у справах за заявами про встановлення факту проживання однією сім’єю жінки та чоловіка, де суд встановив саме факт проживання між особами однією сім’єю без шлюбу [3; Справа № 22-о-146/08].

Цим підтверджується, що зміст ст. 74 СК України, який стосується лише права на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, судами ігнорується і реалізовується всупереч її суті. До майна, що було набуте під час проживання осіб однією сім’єю, за змістом цієї норми мають застосовуватися положення сімейного законодавства, які регулюють правові відносини з приводу спільної сумісної власності подружжя. Тут саме йдеться про підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя, здійснення по­дружжям цього права, особливості поділу спільного майна та ін. Таким чином, законодавець майже зрівняв правовий статус майнових правовідносин «законного» та «фактичного» шлюбу, лише з однією відмінністю: у законному шлюбі доказувати нічого не потрібно, а при застосуванні статей 74 та 91 (право на утримання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою) СК України в судовому порядку необхідно довести, що чоловік і жінка проживають однією сім’єю, тобто проживають спільно, пов’язані спільним побутом, тобто ведуть спільне домашнє господарство, мають взаємні права та обов’язки і не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому зареєстрованому шлюбі.

Відповідно і нотаріальна практика йде хибним шляхом, коли нотаріуси застосовують положення ст. 65 СК України до осіб, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі, що є прямим порушенням прав і свобод громадян, визначених Конституцією України, зокрема ст. 32 (заборона втручання в особисте та сімейне життя). Механічне застосування гл. 8 «Право спільної сумісної власності подружжя» СК України до фактичних шлюбних відносин може привести до негативних наслідків, адже нотаріус посвідчує тільки без­спірні права та факти і не може визначати, чи встановлювати заявою чоловіка чи жінки, які в зареєстрованому шлюбі не перебувають, правовий статус їхніх внутрішніх відносин, називаючи це фактичним шлюбом. До того ж, через відсутність можливостей визначити момент, з якого виникає так званий фактичний шлюб, нотаріуси тим більше не вправі вимагати заяви про те, чи проживає чоловік (жінка) в незареєстрованому шлюбі.

Якщо дію норм гл. 8 поширити повністю на правовідносини чоловіка і жінки, які у шлюбі не перебувають, то в такому випадку слід поширювати на ці правовідносини і дію ч. 2 ст. 64 СК України, в якій зазначається, що договір про відчуження одним з подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки, що є по суті неможливим. З цього доходимо висновку, що законодавець поширив дію норм ст. 74 СК України на майно чоловіка та жінки, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, але жодним чином не на їх правовий статус та правовідносини загалом, тому заяви щодо спільного їх проживання при посвідченні нотаріусами договорів стосовно «нібито» їхнього спільного майна, думається, замало, оскільки нотаріус повинен вчиняти правочини, які не викликатимуть спорів у майбутньому.

Таким чином, очевидним є те, що такі особи повинні отримати підтвердження свого статусу в судовому порядку, і саме рішення суду, яке визначає статус спільного проживання чоловіка і жінки однією сім’єю, є безспірним фактом для нотаріуса.

Таке співвідношення та регулювання законодавством України фактичних шлюбних відносин поряд із законним шлюбом наштовхує на прийняття одного із двох кардинально протилежних висновків:

1) або законодавець законодавчо закріпить існування поряд із законним шлюбом фактичного шлюбу і держава однаково бере під захист осіб, які укладають шлюб і які фактично живуть спільно як сім’я;

2) або ж все-таки законодавчо буде визнано лише шлюб, зареєстрований у державному органі, а правовідносини щодо спільного майна осіб, які спільно проживають та ведуть спільне господарство, будуть регулюватися лише нормами цивільного права.

Це стане стимулом для зміцнення сімейних правовідносин, укладення шлюбу як підстави створення сім’ї і з наслідками, які з цього ви­пливають і отримують свій захист у сімейному законодавстві, а також народження та виховання дітей у повноцінних сім’ях.

Такий підхід законодавця до загравання з фактичним шлюбом приведе урешті-решті до нівелювання такого інституту, як шлюб. Сьогодні соціологічні опитування громадян в Україні дають такі результати: з 2000 тисяч опитаних 45 % громадян висловлюються за так званий «цивільний шлюб», з них 69 % – чоловіки, 55 % – жінки. Фактичні шлюбні відносини для чоловіків створюють ілюзію свободи, а для жінок – ілюзію сім’ї. Такі підходи не на користь шлюбу.

У більшості розвинених країн Європи (Франція, Німеччина, Бельгія) все-таки визнається тільки шлюб, який зареєстрований у державних органах. В Італії поряд з зареєстрованим шлюбом у державних органах правові наслідки породжує і церковний шлюб.

Список використаних джерел

1. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. – 3-тє вид., доп. і перероб. / З.В. Ромовська. – К.: Правова єдність, 2009. – 432 с.

2. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. І.В. Жилінкової. – Х.: Ксилон, 2008. – 855 с.

3. Інтернет ресурс: Єдиний державний реєстр судових рішень // http://www.reyestr.court.gov.ua.

4. Судова практика Верховного Суду України у цивільних справах: Офіційне видання Верховного Суду України /Упоряд. А.Г. Ярема, Л.В. Сидорова; За заг. ред. А.Г. Яреми. – Київ: Ін Юре, 2007. – 960 с.

5. Аптекман А. Семейное право в Израиле. – Герцлия: Исрадон, 2007. – 128 с.

6. Государственная семейная политика европейских стран: Сборник научных трудов № 2. – Москва: ИНИОН, 2009. – 208 с.

7. Правовое регулирование семейно-брачных отношений в русской истории. – СПб: Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2006. – 272 с.

8. Матеріали Круглого столу «Наукові засади та практика застосування нового Сімейного кодексу України» (25 травня 2006 року). – Х.: Ксилон, 2007.


МЕН № 5 2010-го року




Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка iconІноземних мов для спеціальних цілей
Мачинська Н.І., доктор педагогічних наук, доцент, професор кафедри початкової та дошкільної освіти Львівського національного університету...
Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка iconЛисецька Наталія Григорівна Науковий ступінь: кандидат філологічних наук Вчене звання: доцент Посада: доцент
Посада: доцент кафедри німецької філології Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки
Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка iconКозак Софія Веніамінівна Науковий ступінь: кандидат філологічних наук Вчене звання: доцент Посада: доцент
Посада: доцент кафедри німецької філології Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки
Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка iconМетодичні вказівки до курсу «Психолінгвістика»
Шрагіна Л.І кандидат психологічних наук, доцент кафедри кафедри соціальної І прикладної психології Одеського національного університету...
Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка iconІ. О. Кочергін кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та політичної теорії Національного гірничого університету Друкується за рішенням Науково-методичної ради Дніпропетров­ського історичного музею від 12 с
О. Кочергін кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та політичної теорії Національного гірничого університету
Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка iconСекція історичних досліджень
Система символів Львівського національного університету імені Івана Франка. Доц. Гречило А. Б
Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка iconНавчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів лист №14/18. 2
...
Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка iconПрофесійна комунікація: історія. Мова. Культура. Право збірник матеріалів курсантсько-студентського семінару 4 листопада 2016 року Львів 2017
Укладач: Кость С. П., кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент, доцент кафедри мовної підготовки Львівського державного університету...
Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка iconМирона тарнавського
...
Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка iconЛьвівського національного університету імені Івана Франка; Програма дослідження модерної історії та суспільства України імені Петра Яцика. Львів: Манускрипт-Львів, 2013. 400 с., іл



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка