Кілька штрихів до ідейної біографії дмитра донцова у першому числі відновленого „Вістника”



Скачати 122.3 Kb.
Дата конвертації15.03.2018
Розмір122.3 Kb.

Галина СВАРНИК

КІЛЬКА ШТРИХІВ ДО ІДЕЙНОЇ БІОГРАФІЇ
ДМИТРА ДОНЦОВА

У першому числі відновленого „Вістника” у 1922 р. Д.Донцов поставив завдання: „Вирвати нашу національну ідею з хаосу, в якім вона грозить згинути, очистити її від сміття й болота, дати їй яскравий, виразний зміст, зробити з неї стяг, коло якого гуртувалася б ціла нація, – ось завдання, до розв'язання котрого, разом з иншими, хоче причинитися і відновлений Л. Н. Вістник”1.

За публіцистичною полемікою того часу не дуже легко вгадати підґрунтя, оцінити всі засоби ідеологічної боротьби і спокійно зважити всі аргументи непримиренних противників, які вони використовували один проти одного.

Навіть тепер, коли змінилось не одне покоління, виявляється непростим sine ira et studio ще раз ближче приглянутися до історії, до міжвоєнної епохи з її ідеологічною боротьбою в Галичині, до діячів того часу. Однією з постатей, які належать не лише до історії, але й ідеологічних пошуків і боротьби нашого часу, є, поза сумнівом, Дмитро Донцов. Його величезна спадщина як ідеолога націоналізму знову збуджує контроверсії й суперечки на новому, здавалося б, ґрунті. Але що в цих суперечках виринають знову й знову аргументи з арсеналу минулого, варто, мабуть, приглянутися пильніше до того, що було сказано й написано самими ідейними противниками і на звинувачення, й на оборону та виправдання своїх поглядів. Адже хто краще від них самих розумів мотиви їхніх вчинків, ідейного розвитку й творчості? Дамо їм право самим виступати від свого імені, не домальовуючи на історичних портретах рис згідно нашого розуміння і сучасних уподобань.

Одним з найщиріших і найінтимніших жанрів людської творчос­ті, на жаль, великою мірою втрачених, є жанр листування, яке, на відміну від багатьох офіційних документів, відкриває справжні думки, переживання й життєві мотиви, не завжди помітні для стороннього ока. Особистий контакт двох кореспондентів часто дозволяє значно відвертіше висловити свої погляди й емоції, ніж у текстах, призначених для широкої аудиторії. Мабуть, саме тому привертають увагу невідомі широкому читачеві листи діячів, заангажованих у полеміку початку тридцятих років, яка велася самим Донцовим та його прихильниками й противниками довкола ідейних коренів його публіцистичної творчості й самої особи. Вже сам комплекс листування з Донцовського архіву, який зберігається тепер у Національній бібліотеці у Варшаві, дозволяє простежити дуже непросту й неоднозначну картину зв'язків, стосунків, впливів і взаємовпливів величезного кола кореспондентів, пов'язаних з середовищем львівських часописів „Літературно-Наукового Вістника” і „Вістника”, редагованих Донцовим у 1922-1939 pp. Сам лише перелік кореспондентів з різних ідеологічних і літературних угруповань свідчить про їх широку й різнобарвну палітру.

Саме Донцовський „Вістник” познайомив галицького читача з новими поетами й белетристами: Євгеном Маланюком, Юрієм Липою, Галею Мазуренко, Леонідом Мосендзом, Василем Кучабським, Андрієм Крижанівським. З ним співпрацювали науковці – д-р. М.Кордуба, проф. В.Біднов, проф. С.Смаль-Стоцький, В.Дорошенко, І.Гончаренко, М.Гнатишак, Я.Гординський. Статті до „ЛНВ” писали публіцисти різних політичних орієнтацій – Володимир Залозецький, Дмитро Дорошенко, адмірал Ярослав Окуневський (монархісти-гетьманці), на його сторінках точилась полеміка з В'ячеславом Липинським. За листуванням можна простежити історію особистих і творчих стосунків Донцова з його найближчими співробітниками у виданні. Адже такі, як Юрій Липа, Олег Ольжич-Кандиба, Євген Маланюк, Освальд Бурггардт (Юрій Клен), Леонід Мосендз, Улас Самчук та інші, у формуванні творчого обличчя яких Донцов відіграв далеко не останню роль, раніше чи пізніше з ним розійшлися, а часом і зайняли протилежні позиції. Хоча далеко не завжди, як свідчить листування, це означало припинення спілкування й відвертого обміну думками. Так у випадку Євгена Маланюка, Леоніда Мосендза, Уласа Самчука чи Михайла Мухина кореспонденція тривала протягом довгих років. Ранній період співпраці й розриву з УСДРП відображений у листуванні з Володимиром Степанківським, Левом Юркевичем (Рибалкою), Володимиром Левинським, Андрієм Жуком, Дмитром Дорошенком, Олександром Лотоцьким й іншими. Про організацію української прес-служби за кордоном під час Першої світової війни йдеться у листуванні з бароном Миколою Васильком та архікнязем Вільгельмом (Василем Вишиваним). Серед численних кореспондентів, окрім уже перелічених, варто згадати більші за обсягом збірки листів: Дмитра й Володимира Андрієвських, Дмитра й Михайла Антоновичів, Наталії Геркен-Русової та Юрія Русова, Володимира Дорошенка, Ростислава Єндика, Юрія Косача, Олександра Лагутенка, Івана Гончаренка, Євгена Онацького, Костянтини Малицької, Млади Липовецької, Михайла Мухина, Наталі Лівицької-Холодної, Василя Сімовича, Олени Теліги, Яна й Ольги Токаржевських-Карашевичів, Івана Филипчака, Ганни Чикаленко-Келлер, Олега Штуля, Вадима Щерба-ківського та багатьох інших.

Пригляньмось уважніше до трьох осіб, тісно пов'язаних між собою довгими роками знайомства, співпраці, полеміки на сторінках „Літературно-Наукового Вістника”: Володимир Дорошенко, Євген Маланюк і Дмитро Донцов. Знайомство В. Дорошенка з Донцовим, як він пише у спогадах про Українську студентську громаду в Москві (1898-1905), мало відбутися ще в той час, коли Донцов бував там у свого брата, який працював залізничним інженером2.

Так чи інакше, мабуть, цікаво ствердити саме той факт, що Дорошенко, характеризуючи Донцова з 1906-1908 pp. y своєму пізнішому листі до Маланюка, все ж не пам'ятає докладно обставин їхнього знайомства, як пам'ятає його Донцов з Лук'янівської в'язниці в Києві 1907-1908 pp. Варто, мабуть, приточити тут для порівняння також характеристики інших сучасників з цього-таки середовища Української студентської громади в Петербурзі. І Дмитро Дорошенко у спогадах про студентську громаду3, і Олександр Лотоцький у „Сторінках минулого”4 згадують Донцова того часу як студента, якого найчастіше можна було зустріти в бібліотеці за читанням, в тому числі українських наукових видань з Галичини, де він збирав запаси того знання, що стало згодом основою його виразно національного світогляду. Разом з Донцовим до студентської громади належали такі відомі пізніше українські діячі, як брати С. і М.Мазуренки, Д.Дорошенко, скульптор М.Гаврилко, М.Стасюк, О.Назарієв, митець Ю.Могалевський, Валентина Яновська-Радзимовська. В.Садовський, Л.Мацієвич, П.Крат. Уже сам перелік прізвищ свідчить про національне усвідомлене середовище, в якому розвивались і формувались погляди молодого Донцова.

Зрештою, аргументи pro і contra можна знову й знову добирати, згідно з накресленим задумом статті, та чи не краще надати слово самим дійовим особам ідеологічної драми, яка відбулась більш як півстоліття тому, але й досі залишається такою актуальною для щораз нових поколінь українців.
З листа Володимира Дорошенка до Євгена Маланюка1

13 вересня 1931, Львів.

„[...] Ваша стаття цікава2, але не з усім можна в ній згодитися. Йдучи слідами Донцова, Ви картаєте Драгоманова і Грушевського, а російських письменників періщите, „почім здря”. Я рішучо не можу з цим згодитися. Послухати Донцова [...] то гірших злочинців, як Дра[гоман]ів і Гр[ушевськ]ий світ не бачив. Вони спричинники всього лиха в новітньому нашому рухові. Чому вони не були самостійниками, а федералістами і пр., чому загалом не були тими, чим є др. Д[онцов] та інж. Маланюк... А чому ви невважаєте на час і обставини?.. Трудно, щоб Др[агоман]ів був До[нцо]вим, але чи був би Українцем хто з Вас, панове, якби в нас перед вами не було Д[рагомано]ва і Гр[ушевсько]го?..

Теперішній наш рух цеж... плюс вплив нових міжнародних] обставин, яких не було за Кирилометодіївців, за народників, хлопоманів, Др[агомано]ва і пр. Др[агоман]ів просто не міг бути таким, яким би ви хотіли його бачити та й усе... Я бачу, що ні До[нцо]в, ні Ви Др[агомано]ва не вивчили так, щоб могли його критикувати й бештати. Др[агоман]ів не був принціповим ворогом самостійности й боротьби за українську державу, але він був реальний політик, і не бачив можливостей тоді для такого роду акції. „Один у полі не воїн”, не було з ким тоді за це воювати... Ви хочете, щоб він був Дон Кіхотом... Тоді в нас для націоналістичних Дон Кіхотів не було місця. Це вже витвір пізнішого часу... Ми з др. Д[онцо]вим, на жаль, були більше під впливом російщини, ніж драгоманівщини... Груш[евсько]го. Він є епігоном Кирилометодіївців, як і Драгоманів, Д[онц]ов з чисто російського] інтелігента став укр[аїнським] соці­алістом, а після через ідейний вплив ППС та вшехполяків став тим, чим є тепер. Чи ми винуватимемо Д[онцо]ва, що в 1906-08 роках не був тим, чим став в останніх роках? Так само нічого нам не поможе, що ми обливатимемо помиями російську] літературу – все ж факт лишається фактом, що російська] література – світова й світ Л читає, а ми тільки шавки, що лаємо на слона (Бєлін­ський). Український] рух був тоді надто мізерний, щоб так дуже зворушити великодержавну струну російського] інтелігента[...]”


Архів Національної бібліотеки у Варшаві. Архів Д. Донцова. V. 3. Листи В. Дорошенка. Оригінал, рукопис (автограф). Чи копія, зроблена рукою Маланюжа?
Лист Дмитра Донцова до Євгена Маланюка

19 вересня 1931, Львів.

Шановний Пане Інжинер,

вже написав був Вам листа (цей від руки, що долучую), коли прийшов Ваш. Дякую за присланий лист, який при цім вертаю. Дійсно, це цікавий документ. Цікаво, коли вони так пишуть до Вас, про якого знають, що до мене не відноситеся ворожо, то що можуть писати (а тим більше говорити) до людей, мені ворожих.

Дорошенко обурюється, що я „періщу” Драгоманова і Грушевсь-кого і т.н., чому дивуємося, що вони тоді не були самостійниками. Я кілька разів в статтях3 писав і доводив, що навіть в часи Др[агоман]ова, а тим більше Гр[ушевсько]го вже дехто додумувався до націоналізму – чому вони ні? Др[агоман]ів був свідком і сучасником балканських національних рухів, німецького (1871) – чому ж він з них науки не випровадив, чому до єретичних націоналістичних ідей могла додуматися Олена Пчілка, а він ні? Причім жеж тут – „дивитися з історичного погляду”? Потім це все обман: бо, говорячи, що Др[агоман]ів для свого часу мав рацію, „критики” в стилі В. Дор[ошен]ка і тепер захвалюють його як учителя, як учителя – сучасности. Отже їх оборона „учителя” є ніщо инше, як трик, знаний в картярстві як „пєрєдьоргіванія”. Питається, чи ми б були Українцями без Др[агоман]ова і Гр[ушевсько]го? Що до мене, то не тільки „був-би”, а таки в дійсности став без них. Українця з мене зробили: Гоголь, Шевченко, Куліш і Стороженко, яких я знаю з того часу, як навчився читати, цебто від 6 року життя (батько мав їх в бібліотеці). З Гр[ушевсь]ким я завше полемізував, Др[агоман]іва завше не терпів. Нsаш новий рух, каже Дор[ошен]ко, є під впливом „нових міжнар[одних] обставин”, яких не було за кирилометодіївців. Гаразд, але коли я, напр[иклад], на ці нові обставини звертав перед війною увагу, „драгоманівці” з „Ради” і ,,Укр[аинской] Жизни” робили з мене варята. (варяга?)

Каже, що я „Др[агомано]ва не вивчив”. Думаю, що краще від Д[орошен]ка. Бо чому ж ні на одну мою нротидрагоманівську статтю я доси від цих критиків-героїв не мав скільки небудь грамотної відповіли.



А вже клясична для цих „гробів поваплених” увага, що Др[агоман]ів „не був прінціиовим ворогом самостійносте”. Так ніби для боротьби з большевицьким фанатизмом, з Лєнінами і Сталінами – вистарчає „не бути проти”... „Не бачив можливосте для такогсі роду акцій”... І на цей „аргумент” я вже двадцять разів відповідав: не бачив..., то чому не пропагував бодай своєї ідеї, коли в неї вірив? А чи „бачив можливість” здійснення соціалізму, чому ж не зрікся його пропаганди? Як безмежно глупо звучить ця оборона... Бо не Др[агомано]ва вони обороняють, а свою власну глупоту і недолузство. Для них – визнати, що я говорю, значить – заперечити себе. Ще характерніше для них оте „Один в полі не воїн”, програма миші під міт[лою]. Тому й стали вони самостійниками, коли начальство дозволило, або коли німецький штаб генер[альний], як в 1914 р. зачав платити за це... Та й то не стали в душі: ноторичний факт – коли я ще приставав з Д[орошен]ком, у Львові, десь чотири-пять літ тому, під час ирогульки на Кайзервальді, він сказав (в дискусії) – не дослівно, але за сенс ручуся – Е, Донцов треба, очевидно говорити пре самостійність, але ж мусите признати, що відірвання від Росії це ж утопія, якої ніколи не здійснити... І це факт, що ці людці уважають Дон-Кіхотом, (як Д[орошен]ко пише), хто не сидить, як він, на кількох стільцях, запобігаючи ласки всіх, включно до Студинського... „Ми з др. Донцовим були більше під впливом російщини, аніж Драгоманівщини”... Звідки він знає, під чиїм впливом був Донцов? Я був [у] Пе[тер]бурськ1м університеті, він – в Московськім. Познайомився я з ним щойно перед моїм виемігрова-нням, в Лукянівській тюрьмі в Київі, в літі 1907 р. чи на весні 1908 (в якім я й виїхав з України). Отже, звідки він знає про мої впливи? Відколи зачав писати (в Київському] Слові), повів кампанію проти російських впливів, проти лібералізму російського, за що мене тоді Садовський, Єфремов і ин[ші] уважали за Варята. Родився я в Таврії, і де провів перші 17 літ життя, в країні, яку можна назвати нашою Америкою, етнографічною мішаниною з Українців, Поляків, Жидів, Болгарів, Німців, Греків, Турків і Росіян. Звідки російські впливи? Одинокі російські впливи могли б іти від товаришів-жидів в реальній школі. І я короткий час належав до гуртка самоосвіти, але хутко його покинув, бо одна колєжанка мала паскудний гачкуватий ніс, а другий колега завжди цибулею пахнів. З дитинства (мав велику бібліотеку до розпорядження) кохався в літературі заграничній, яку – в рос[ійсь'ких] перекладах ковтав з „Исторического] Вестника” або з перекладів. Вже маючи 14 літ, знав Гюго, Дікенса, Понсон де Терайля, Жаколіо, Ксав'є де Метра, автора „Рокамболя”, Гете, Шілєра, Сервантеса, Мопасана. Родина теж була „таврійська”, цебто мішана, дід до кінця життя не навчився по російськії, мати називалася Франціска (Франя), тітка – Поліна, їх вітчим був німець-кольоніст, оповідала мати, що прабабка моя була італійка. Змалку пригадую, як в тумані, читала мати наголос – під страшний регіт присутніх – „Не в добрий час” Стороженка або Гоголя. Звідки говорить Д[орошен]ко про російські впливи у мене? Мав дядька майора (що бився в 1855 р. на Кавказі), який з традиціями „штоса” і „гусар на саблю опіраясь” – мав майже комплєт видатних французьких письменників, який я в цілости перечитав. Де тут російські впливи? В подвіррю мого батька одну з кам'яниць винаймала у нього одна шкоцька родина (Він-нінгів), він був що копав артезянські колодці. Моїми приятелями дитинства були Гарри, Джім, Лізей, Кейт, Джен, в віці від 3-х до 14 літ. Звідки ж у мене якісь російські впливи?

Чому не простуд[і]юємо „батьків”? Я переконаний, що я більше простудіював їх, аніж Д[орошен]ко. Видно, що студіював з того, що пишу і що цитую. Тим часом у Д[орошен]ка його студіювання голословне, якого він ніде не виявив.

Гр[ушевсь]кий є „епігоном кирилометодіївців”, пише серьозно Д[орошен]ко, і не розуміє, що це найсильніше обвинувачення: в епоху Струве, ростучого агресивного лібералізму російського – бути епігоном кирилометодіївства. Російським інтелігентом Донцов ніколи не був, як пише Д[орошен]ко. Натомісць, з того, що він пише про Росію і російську літературу, видно, що він російським інтелігентом і досі лишився. А це вже „худєє”. Потім, звідки він взяв, що я „став тим, чим є тепер” під впливом ППС і вшехполяків? Літератури ППС я майже не знаю, навіть більше знав літературу СДКП і Л. (Люксембург і пр[очі]), вшехполяки в формованню моєї ідольогії не відіграли жадної ролі. Чому Д[орошен]ко не пазове Макявеля, Мусоліні, Сореля, Ніцше? Тому що мірить всіх після себе: знає і уявляє можливість двох лише впливів, російського і польського, бо ніякої иншої мови не знає і в чужих мовах нічого не читає... „Ват дер Бауер ніт кеннт, дат тут ер ніт фресен”*.

Що я не був в 1908 р. тим, що тепер? Певно еволюція у мене була, але дві засадничі річі (від котрих все решта – „приложиться”) були у мене завше: ворожість до російської суспільности, не тільки до царату, і підкреслення потреби боротьби, а не угоди з нею, ну і відповідний тон, а „се лє тон, кі е ля шансон”** . Кажу – були, бо було в тім, що писав, а не в тім, що плів в приватних листах Але для Д[орошен]ка боротьба за духову самостійність нації з дегенеруючими і [де]націоналізуючими впливами російської] культури – це брехня шавки на слона. А то тому, що цей слон – є і досі йому рідний, хоч він напевно обуриться, коли я назвав його російським інтелігентом. Парадн[а] Його оборона Бєлінського. Теж мірить його міркою своє! „Дрекзеелє”***: Росіян[и] мудріші за них і давно (одні в Шевченку****, другі – в Просвітах) передчували, що з того вийде... Донцов хоробливо амбітний? Ні, я замало амбітний. Бо з тою публікою повинен поступати ще суворіше, ніж я це роблю. Я відразу відчув, з ким маю до діла, і тому з самого заложения ЛНВ і досі поставив справу так, що я ніяких редакційних колегій зносити не буду, бо це значило, що нині мені сконфіскували статтю проти Бєлінського, завтра проти літератури російської, а позавтра проти Сталіна. Говорив теж один посол укра­їнський на мою статтю про Леніна в ЛНВ, що „все ж таки” таким тоном писати про Лєніна не можна... Я щасливий, що від однієї кампанії відкараскався, ані в Дніпрі не пишу, ані в Т[оварист]ві емігрантів не є. Свіжіше дихається. Прочитав на відвороті Вашого листа, що якесь там Т[оварист]во слов'янське для штуки і культури дає відчити. Я міг би дати відчит, коли б мені загварантували дорогу і побут дводневий в Варшаві, а гонорар – скільки буде. Але мабуть це утопія. На разі з правдивим поважанням. [Д. Донцов]


Архів Національної бібліотеки у Варшаві. Архів Д. Донцова. V. 1. Оригінал, рукопис (автограф).
ПРИМІТКИ

1. Публікуємо лист з копії у тому вигляді, як він зберігається в архіві Донцова. Копія з багатьма пропусками була виготовлена, очевидно, 19 вересня 1931 p., про то йдеться в листі Донцова.

2. Маланюк Є. Петербург, як літературно-історична тема // ЛНВ. 1931. Кн.11. С.881-893; Кн.12. С.993-1003.

3. Донцов Д. Сучасне політичне положення нації і наші завдання. Львів, 1913. (До речі, у цій праці Донцов сам писав про Драгоманова, що „незважаючи на всі його хиби, програма його була тоді може єдиною можливою”); Його же. Українська державна думка і Европа. Львів, 1918; Його же. Підстави нашої політики. Відень, 1921. Під час праці в Українському прес-бюро у Берні, яке Донцов очолював 1919-1920 pp., він навіть робив там відчит „Anty-Oragomanov”, фрагмент рукопису якого зберігся в архіві.



1 Літературно-Науковий Вістник (далі – ЛНВ). Львів, 1922. Кн.1. С.1-2.

2 Як зазначає у монографії про Донцова основний дослідник його творчості Михайло Сосновський, Дорошенко помилково стверджує, що Донцов перебував у Москві як студент. Насправді Донцов у 1901-1907 pp. вчився у Петербурзькому університеті. Див.: Сосновський М. Дмитро Донцов. Політичний портрет. Нью-Йорк; Торонто, 1974. С.67.

3 Дорошенко Д. Із моїх споминів про Українську Студентську Громаду в Петербурзі в 1902-1905 роках // 3 минулого. Варшава, 1939. Т.2. С.106.

4 Лотоцький О. Сторінки минулого. Варшава, 1932-1939. Т.2. С.90.

* „Was der Bauer nicht kennt, das tut er nicht fressen” – Чого селянин не jpae, того не їсть (діал. нім.).

** „C'est le tone, qui est la chanson” – Який тон, така й пісня (фр.).

*** Від нім. „Dreckseele” – нікчемна, мерзенна душа.

**** Очевидно, йдеться про Наукове товариство ім. Шевченка у Львові.


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Кілька штрихів до ідейної біографії дмитра донцова у першому числі відновленого „Вістника” iconІван франко в оцінках дмитра донцова: долання епохи rаtio олег Баґан
Зосереджено увагу на працях Дмитра Донцова, в яких той критично висловлюється про Франка-позитивіста й культурного етнографа та високо...
Кілька штрихів до ідейної біографії дмитра донцова у першому числі відновленого „Вістника” iconДмитра донцова
Захист відбудеться “ 25 ” листопада 1998 р о 17-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д64. 051. 06 Харківського державного...
Кілька штрихів до ідейної біографії дмитра донцова у першому числі відновленого „Вістника” iconРобоча навчальна програма
Викладається на І курсі в та семестрах в обсязі кредитів, з них у першому семестрі аудиторних занять 6 годин, в тому числі лекцій...
Кілька штрихів до ідейної біографії дмитра донцова у першому числі відновленого „Вістника” iconРобоча навчальна програма
Викладається на І курсі в та семестрах в обсязі кредитів, з них у першому семестрі аудиторних занять 118 годин, в тому числі лекцій...
Кілька штрихів до ідейної біографії дмитра донцова у першому числі відновленого „Вістника” iconРобоча навчальна програма для студентів спеціальності 6030301
Викладається на І курсі в та семестрах в обсязі кредитів, з них у першому семестрі аудиторних занять 118 годин, в тому числі лекцій...
Кілька штрихів до ідейної біографії дмитра донцова у першому числі відновленого „Вістника” iconБіографічні відомості про письменника
По «Нескінченною історії» знято однойменний фільм. За мотивами казки «Чарівний напій» (1989) знято мультиплікаційний серіал «Вуншпунш»...
Кілька штрихів до ідейної біографії дмитра донцова у першому числі відновленого „Вістника” iconДмитро Прокопов динаміка інтимного мотиву в поезії дмитра павличка
У статті простежується динаміка ін­тимного мотиву в поезії Дмитра Павличка, вивчаються засоби художньо-образної сис­теми поета. Eротична...
Кілька штрихів до ідейної біографії дмитра донцова у першому числі відновленого „Вістника” iconІсторія україни робоча навчальна програма для студентів спеціальності „Видавнича справа І редагування”
Дисципліна „Історія України” є нормативним курсом, викладається на першому курсі в першому семестрі в обсязі 90 годин, з них лекцій...
Кілька штрихів до ідейної біографії дмитра донцова у першому числі відновленого „Вістника” iconЖиття І діяльність Дмитра Івановича Менделєєва” До 175- річниці від дня народження
Мета проекту: всебічно висвітлити усі етапи життєвого шляху видатного вченого, розповісти про маловідомі факти його біографії, розкрити...
Кілька штрихів до ідейної біографії дмитра донцова у першому числі відновленого „Вістника” iconКонкурсу вокальних ансамблів ім. Дмитра Бортнянського С. Сухомлинова " 18 " серпня 2013 р
Міжнародний конкурс вокальних ансамблів імені Дмитра Бортнянського відбудеться з 7 по 10 березня 2014 року в місті Києві


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка