Київського славістичного університету троян Сергій Станіславович Троян Павло Сергійович отто фон бісмарк І колоніальне питання в німеччині



Сторінка3/14
Дата конвертації16.02.2018
Розмір2.99 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

1.2. Стан наукового вивчення проблеми


Окремі аспекти колоніального питання в Німеччині були предметом дослідження вчених багатьох країн і наукових напрямків. Загалом історіографічний спектр у контексті порушеної проблематики поділяється на 1) численні різнопланові в науковому та політичному ключі праці німецьких авторів; 2) наукові дослідження західних, насамперед англо-американських, істориків; 3) роботи радянських і російських учених; 4) історичні праці українських дослідників.

Найбільше проблемами історії німецького колоніалізму та стану колоніального питання в Німеччині в середині – другій полов. ХІХ ст. займалися самі німці. До 1914 р. німецькі історики писали про зовнішню, а особливо колоніальну політику своєї країни в основному з метою популяризації і дуже рідко у категоричній формі заперечували необхідність останньої. У цей час єдиною серйозною працею була “Історія німецької колоніальної політики” А.Циммермана [26], на сторінках якої автор прагнув виправдати кайзерівську колоніальну політику, старанно уникаючи будь-яких спроб прослідкувати зв’язок між колоніалізмом і капіталізмом. Водночас, він приділив увагу огляду економічного стану можливих майбутніх колоній Німеччини, колоніальній пропаганді, ідейній боротьбі політичних течій з колоніального питання в Німеччині напередодні та в початковий період заокеанської експансії.

Певний інтерес з точки зору наведеного фактичного матеріалу становить дослідження Л.Зандера, видане у 1912 р. в Берліні у двох томах [27]. Автор детально зупинився на історії створення і діяльності Німецького колоніального товариства Південно-Західної Африки. Зандер привів чимало свідчень з німецької преси того часу, розкриваючи ставлення газет, журналів і відповідних суспільно-політичних сил до підготовки та проведення колоніальної політики Німеччини на території Африки.

Після Першої світової війни інтерес до колоніальної проблематики в німецькій історіографії не зменшився, хоча Німеччина і втратила всі свої колоніальні володіння. Колоніальні діячі, чиновники і просто авантюристи, які були позбавлені звичного заняття, взялися за літературну обробку накопиченого матеріалу і одночасне афішування своїх “досягнень”. Якість таких наукових досліджень була в основному невисокою. Їх автори жалкували про втрату Німеччиною колоній, закликали до нового переділу світу, зрідка зверталися до питань боротьби навколо колоніальних проблем у самій Німеччині і практично майже не торкалися проблематики, пов’язаної з постановкою й еволюцією колоніального питання в Німеччині в 40 – 70-х роках ХІХ ст. На загал всі ці історики належали до традиційно-колоніалістського напрямку в історіографії.

Довгий час найбільш фундаментальним дослідженням вважалася монографія німецького ученого М.Гагена “Колоніальна політики Бісмарка”, опублікована в 1923 р. [28]. Використавши значний документальний матеріал, автор дав детальний виклад “колоніальної ініціативи” Бісмарка, тобто розкриття передумов і офіційного вступу Німеччини на шлях заокеанської колоніальної експансії у 1884 р., відвів багато місця висвітленню питання про зовнішньополітичне забезпечення колоніальних загарбань. У спеціальному “Додатку” він привів ряд положень з щойно опублікованих перших томів збірника німецьких зовнішньополітичних актів “Велика політика європейських кабінетів у 1871 – 1914 рр.”, які мали підтвердити правильність постановки і трактування ним цього питання. У вступі Гаген коротко описав розвиток колоніальних ідей у Німеччині до перших колоніальних здобутків у 1884 – 1885 рр., охарактеризував основні напрямки колоніальної пропаганди і детально проаналізував погляди Бісмарка на різні сторони колоніального питання. «Ура-патріотичний» дух, у якому написана книга, вимагає серйозного критичного підходу до викладеного у ній матеріалу.

З інших праць німецьких істориків 20 – 30-х років відзначимо опубліковану в 1920 р. книгу принципового прихильника колоніальних загарбань П.Дармштеттера “Історія поділу Африки (1870 – 1919)” [29]. У розділі про німецьку колоніальну політику є ряд зауважень у зв’язку з колоніальною пропагандою, визначенням колоніальних організацій і боротьбою думок навколо колоніального питання в Німеччині. З метою посилення аргументації Дармштеттер приводить велику кількість фактичного матеріалу і часто посилається на документи.

Необхідно звернути увагу ще на ряд праць німецьких авторів, які з’явилися у міжвоєнний період. Серед них потрібно виділити дисертації Й.Вюда про роль бурських республік у колоніальних планах Німеччини кінця XIX ст. і Х.Лацкнера “Колоніальна фінансова політика в німецькому рейхстазі (1880 – 1919)”, невелику книгу Г.Шпельмейєра з історії парламентської боротьби в кайзерівській Німеччині навколо колоніального питання, роботи Р.Іббекена і В.Віндельбанда, присвяченої основам зовнішньої і колоніальної політики німецьких урядів після 1871 р., а також дослідження Г.Айзенбахера з питань ставлення преси до підготовки та здійснення заокеанської політики Бісмарка у 1878 – 1885 рр. [30]. У цих працях аналізуються, насамперед, внутрішньополітичні мотиви німецької колоніальної політики і роль різних видів пропаганди у піднесенні ролі та значення колоніального питання в Німеччині після 1871 року.

Окремо потрібно сказати про фундаментальну працю німецького й американського історика Г.Хальгартена “Імперіалізм до 1914 року. Соціологічне дослідження німецької зовнішньої політики до першої світової війни” [31], вперше опубліковану в 1935 р. Хальгартен розглядав німецьку зовнішню політику як вияв матеріальних інтересів правлячих класів імперії. Складовою частиною агресивної політики Німеччини він вважав колоніальну експансію. При цьому зауважимо, що у своєму дослідженні Хальгартен глибоко проаналізував внутрішні засади зовнішньої та колоніальної політики Німеччини. Він дотримувався думки, що колоніалізм, як складне і багатопланове явище, безпосередньо зв’язаний з еволюцією капіталізму і його переходом у новий етап розвитку, який Хальгартен слідом за істориками-марксистами (хоча сам ніколи не належав до представників цього напрямку) назвав імперіалізмом. Хальгартен не ставив за мету спеціально дослідити процес ґенези й розвитку колоніального питання в Німеччині. Однак важливо, що частково він порушив цю проблему, спробувавши розглянути механізми ідеологічного впливу на німецьке суспільство і світову громадськість з метою їх підготовки до боротьби за переділ колоній і сфер впливу великих держав світу.

Після Другої світової війни в Німеччині з’явилася величезна кількість різнопланових наукових досліджень з історії німецького колоніалізму. Їх оцінка у певній мірі дана у ряді історіографічних оглядів М.Машкіна, К.Петряєва, В.Туполєва, Г.Павленка, Н.Нападовської, С.Трояна і Є.Сахновського [32]. Автори вважають, що в цілому всіх німецьких істориків, які займалися вивченням проблем колоніалізму і в цьому контексті окремими аспектами колоніального питання в Німеччині в десятиліття, що передували її переходу до політики офіційних колоніальних загарбань в Африці й Океанії, можна розділити на три основних напрямки: консервативний, ліберальний і марксистський.

Консервативні учені (П.Рассов, Г.Рогге, П.Шрам, В.Ріхтер) схвалювали й захищали колоніальну експансію. Вони дотримуються думки, що захоплення колоній слід розглядати як “визначений долею розвиток, уникнути якого велика держава не може” [33]. Історики ліберального напрямку двояко підходили до аналізу колоніальної політики Німеччини. Більшість з них (Е.Ейк, В.Моммзен, Г.-У.Велер, Х.Грюндер) на фоні загалом ґрунтовних наукових досліджень прагнули ухилитися від оцінки німецької колоніальної експансії по суті, намагаючись подати її як випадкове для зовнішньої політики Німеччини явище. Незначна частка істориків-лібералів, серед яких виділяється гамбурзький професор Ф.Фішер, продовжували розвивати ідеї Хальгартена. Вони пов’язували німецьку колоніальну політику із загарбницькими зовнішньополітичними планами як продовженням економічної експансії і характеризували її в цілому негативно. При цьому ліберальні історики змикалися з дослідниками-марксистами. Останніх практично повністю представляли науковці колишньої Німецької Демократичної Республіки (М.Нусбаум, Г.Лот, Х.Дрекслер, Г.Штеккер). Всі вони в основному сповідували принцип класового підходу до суспільних явищ і їх партійної оцінки з позицій “єдино вірного учення” марксизму-ленінізму.

У контексті аналізу їх праць звертають на себе увагу підходи, присвячені аналізу історичних передумов вступу Німеччини на шлях колоніальної експансії. Східнонімецький учений Х.Дрекслер писав з цього приводу: “Питання стоїть так: чи була колоніальна політика на початок німецької колоніальної експансії ще домонополістичною, уже імперіалістичною, чи мова йшла про колоніальну політику перехідного періоду” [34]. Багато істориків дотримувалося думки, що це була вже імперіалістична колоніальна експансія. Так, на основі дослідження великого масиву архівного матеріалу, власне теоретичне пояснення причин і суті колоніальних загарбань періоду правління Бісмарка дав західний німецький історик У.Велер у монографії “Бісмарк та імперіалізм”. Він вважав німецьку колоніальну політику 80-х років XIX ст. проявом імперіалізму [35]. Цю тезу піддав ґрунтовній критиці на сторінках “Щорічника економічної історії” східнонімецький учений М.Нусбаум, який зазначив, що для колоніальної політики епохи імперіалізму не характерне прагнення до колоніальних загарбань саме по собі, як вважає Велер. З початком імперіалістичної стадії розвитку колонії уже поділені між капіталістичними державами і розпочинається боротьба за їх переділ [36]. Нусбаум критикував Велера також за те, що той виступав проти критичного висвітлення різних аспектів історії німецького колоніалізму. Сам він разом з З.Ріхтером, Р.Зоннерманом і спеціалістом з економічної історії Ю.Кучинським ще в 50 – 60-х роках ХХ ст. виступив з тезою про те, що на початок німецької колоніальної експансії слід було б говорити про доімперіалістичну колоніальну політику [37]. Нусбаум зробив висновок: “Виходячи з економічних цілей, мова йшла переважно про доімперіалістичну колоніальну політику” [38].

У розрізі ленінської теорії імперіалізму цей висновок доповнюється узагальненням Дрекслера: “Німецька колоніальна політика 80-х і 90-х років була колоніальною політикою перехідного періоду від капіталізму вільної конкуренції до імперіалізму. Не дивлячись на те, що в ній переважали риси доімперіалістичної колоніальної політики, її не можна визначити ні як однозначно домонополістичну, ні як уже імперіалістичну. Хоча вона й була розпочата великим капіталом з метою зміцнення економічного базису монополістичного капіталу, що народжувався, ці сподівання реалізувалися лише у ХХ ст.” [39].

Східно- та західнонімецькі учені К.Баде, Г.Лот, Т.Бюттнер, Л.Вакербек, Д.Кроне, К.Клаус, К.Браде доволі детально розглянули у своїх працях колоніальну діяльність торгових компаній Янтцена, Тормелена, Вермана та німецьких релігійних місій і колоніальних обۥєднань у першій половині і середині XIX ст. [40]. Однак їхні роботи далеко не вичерпують всієї багатоплановості та суперечливості колоніального питання в Німеччині у зазначений проміжок часу. Водночас, треба зауважити, що колоніальна діяльність християнських місіонерів показана Лотом в основному тільки на прикладі Південно-Західної Африки. Крім того, вона подається лише з негативної сторони, що не зовсім відповідає дійсності. Поряд з насадженням християнства серед африканського туземного населення і перетворення його у слухняне знаряддя в руках європейських колонізаторів, німецькі місіонери сприяли піднесенню культури й освіченості африканських народів, розвивали на “чорному континенті” шкільну справу, турбувалися про надання необхідної медичної допомоги африканцям і створення там мережі лікувально-оздоровчих закладів.

Аналізуючи стан колоніального питання напередодні вступу кайзерівської Німеччини на шлях колоніальних завоювань, ряд німецьких дослідників відзначають прагнення фінансово-промислових мілітаристських кіл перетворити її у “світову державу”. При цьому німецький історик Х.Вольтер у працях “Зовнішня політика Бісмарка 1871 – 1881 рр.” і “Альтернатива Бісмарку: 1878 – 1890 рр.” [41] звертає увагу на розбіжності між юнкерством і буржуазією у визначенні шляхів досягнення провідного становища кайзерівської імперії. У зв’язку з цим він писав: “Відкритим залишилося питання про те, наскільки необхідне, можливе або доцільне продовження і подальша ескалація попередньої наступальної і експансіоністської зовнішньої політики” [42].

Сучасні німецькі історики присвятили низку праць аналізу окремих складових процесу еволюції колоніального питання в Німеччині і формування ідеології німецького колоніалізму в досліджуваний автором період. Їх характерна риса полягає у підході до німецької колоніалістської ідеології як невід’ємної складової частини ідеології експансіонізму. В цьому плані слід виділити монографії німецьких дослідників П.Шміта-Егнера “Колоніалізм і фашизм”, О.Пфланца “Зовнішньополітичні проблеми бісмарківської Німеччини” і М.Гоча “Німецький народ і його шлях до колоніалізму”[43]. Загалом автори підкреслювали, що ідеологічним обґрунтуванням німецького колоніалізму й експансіонізму стали різноманітні політичні доктрини і концепції, які складалися в межах колоніального питання і в яких, зокрема, доводилося «історичне право» Німеччини на територіальні загарбання та володіння й управління колоніями. Так, на середину й другу половину XIX ст. в німецькій політичній думці сформувалися й утвердилися концепції, які надалі стимулювали розвиток ідеології “великого простору” (Groβraum). Особливо активно такий процес розгортався напередодні і після 1871 р.

Нарешті, в контексті аналізу праць німецьких науковців звернемося до сюжету, який стосується дослідження ролі видатних особистостей, представників різних груп тогочасної німецької еліти в розробці колоніального питання та переведення його в площину практичної заокеанської політики. Помітний внесок в останній час зробили східно- і західнонімецькі історики Е.Енгельберг, К.Каніс, Г.-У.Велер, Л.Галль та інші [44] у вивчення ролі рейхсканцлера Отто фон Бісмарка й інших відомих його сучасників у підходах до постановки та реалізації на практиці колоніального питання. Так, автори одностайні в тому, що рейхсканцлер прагнув визначити не тільки загальну зовнішню політику країни, але й одноособово вирішувати конкретні зовнішньополітичні й колоніальні питання, і в цьому плані його діяльність “у повному розумінні слова робила епоху” [45]. Ставленню соціал-демократичних лідерів Е.Бернштейна і Г.Носке до колоніальної політики та імперіалізму в 1882 – 1914 рр. присвятили свої монографії німецький учений Г.-Х.Шредер і фінський історик М.Гірккенен [46]. Вони, зокрема, розкрили погляди соціалістів у контексті позиції соціал-демократичної партії з колоніальної проблематики у першій половині 80-х років. XIX ст. і їх еволюцію у більш пізній час. Відзначимо, що роботи Гірккенена і Шредера – це практично найсерйозніші в зарубіжній історіографії останніх десятиріч дослідження позиції окремих німецьких соціал-демократів з колоніальних проблем кінця XIX – поч. ХХ ст. Подібну оцінку можна дати й праці К.Баде, присвяченій дослідженню ролі Ф.Фабрі в місіонерській діяльності й піднесенні колоніальної пропаганди в Німеччині на зламі 70 – 80-х років ХІХ ст. [47].

Наукові праці англо-американських істориків тільки частково стосувалися колоніального питання в Німеччині середини та другої половини ХІХ століття. Основна ж увага приділялася англо-німецькому антагонізму в сфері колоніальної політики впродовж 18884 – 1918 рр. Але для нас важливо, що саме новаторські праці американських науковців призвели до виникнення нового підходу й напрямку в дослідженнях історії колоніалізму – постколоніальних студій.

Основоположником постколоніальної теорії був американець Едвард Саїд, який у праці «Культура й імперіалізм» [48] розкрив історію співучасті культури в справі імперських заокеанських завоювань. З точки зору вагомості дослідження сам автор пише, що «два чинники – загальносвітова модель імперської культури й історичний досвід опору імперії – роблять цю книжку окремим дослідженням» [49]. Відзначимо також, що серйозну увагу на теорію постколоніальних студій, яка у західному світі асоціюється насамперед з сучасними підходами до аналізу проблем расизму й заморських завоювань, звертає у своїй роботі «Трубадури імперії. Російська література і колоніалізм» [50] професор-дослідник славістичних студій університету Райс (США) Ева М.Томпсон*.

У контексті загальнотеоретичних підходів до вивчення колоніального питання в Німеччині серед праць англо-американських авторів відзначимо книгу викладача Ланкастерського університету (Великобританія) Дж.Мак-Кензі “Поділ Африки (1880 – 1900) і європейський імперіалізм у XIX ст.” Він відзначав, що “багато дослідників при аналізі поділу Африки основну увагу приділяють діяльності європейських держав. Однак у сучасній історичній науці все частіше проводиться думка, що африканці не були всього лише пасивними спостерігачами подій. Вони також були ініціативною стороною: укладали угоди, старалися зіштовхнути між собою європейські держави-суперниці, іноді співробітничали з ними, часто чинили опір” [52]. Історія німецького колоніалізму в Африці – тому підтвердження. Не дивно, що при ідейній підготовці німецького суспільства до непопулярних кроків на колоніальній арені офіційні власті й колоніальні органи часто звинувачували африканців у підступності, невдячності, небажанні приймати “блага цивілізації”, ворожому ставленні до “білої людини”.

Окремі аспекти, зокрема пов’язані з англо-німецьким протистоянням в Африці й інших регіонах світу ще до офіційного вступу Німецької імперії на шлях колоніальної політики розглянули англійський учений Л.Джеймс у монографії “Жорстокі війни: британські військові кампанії в Африці, 1870 – 1920” [53] і фундаментальному дослідженні викладача університету Східної Англії П.Кеннеді [54]. Так, Джеймс вказував, що в Лондоні будь-які дії Німеччини розглядалися як виклик Великобританії, її престижу, її позиціям світової держави. Відповідь Англії була “несподіваною у політичному плані”. Британський уряд у контексті відповіді на переміщення колоніального питання в Німеччині у сферу реальної заокеанської політики, на думку Джеймса, “змушений був зайняти агресивну позицію і розпочати загарбання в Африці, оскільки вона залишалась останнім регіоном світу, де до цього часу європейське проникнення і вплив були обмеженими і де не було політичних об’єднань, які мали силу і ресурси, щоб вчинити опір” [55].

На пильну увагу заслуговують праці відомого американського фахівця з історії німецького колоніалізму В.Сміт, який у 1972 р. захистив дисертацію “Ідеологія німецького колоніалізму, 1840 – 1918 рр.” Пізніше були опубліковані його стаття на цю тему і монографія “Німецька колоніальна імперія” [56]. Зауважимо, однак, що дослідження американського історика не присвячені вивченню колоніального питання в Німеччині, а висвітлюють, насамперед, окремі сторони ідеології німецького колоніалізму, процес утворення, і механізми функціонування Німецької колоніальної імперії.

Сміт зупинився на розкритті таких основних питань як джерела колоніалістської ідеології, ідеологія та колоніальні здобутки, ідеологія та колоніальна політика, колоніалістська ідеологія й колоніальна адміністрація, значення імперської німецької колоніальної політики. Водночас він зазначив, що першу серйозну спробу обґрунтувати зазіхання німецької буржуазії на володіння колоніями зробив задовго до загарбання заморських територій німецький економіст Ф.Ліст в опублікованій у 1841 р. роботі “Національна система політичної економії”. Сміт підкреслював, що в особі Ліста, а також Рошера, Трейчке й інших прихильників колоніалізму, прибічники колоніальних загарбань мали ідейних попередників, які ратували як за здобуття колоній за океаном, так і за розширення Німеччини шляхом континентальної експансії. Разом з тим, американський історик у своїх дослідженнях всебічно не розкрив ґенезу й еволюцію колоніального питання в Німеччині, причини активного розвитку й піднесення німецької колоніальної пропаганди на рубежі 70 – 80-х рр. XIX ст., вплив політичної боротьби у рейхстазі та на сторінках газет і журналів на еволюцію колоніально-політичних ідей. На наш погляд, не виясненим залишилося питання про роль німецької науки XIX ст. у розвитку європейської теорії колонізації. Не дивлячись на це, роботи Сміта залишаються важливими науковими дослідженнями з історії формування і розвитку ідеології німецького колоніалізму.

Вагомий внесок у дослідження проблем історії німецького колоніалізму зробили радянські й російські науковці. Ґрунтовні наукові праці з питань німецької колоніальної політики в Африці й Океанії належать А.Єрусалимському, І.Улановській, В.Рєзнікову, А.Пєгушеву, Б.Туполєву, І.Асадуліній, Ю.Пуховській, C.Фокіну [57]. На багатому документальному матеріалі автори розкрили історію колонізації німцями заокеанських територій, визначили соціально-економічні мотиви та ідейно-політичне підґрунтя проникнення Німеччини в ці райони, показали методи і результати діяльності там колоніальних організацій. Вони глибоко розкрили ставлення уряду і зовнішньополітичного відомства до німецької колоніальної політики 1884 – 1890 рр. Однак зміст, ґенеза й особливості подальшого розвитку колоніального питання в Німеччині впродовж 40 – 80-х років ХІХ ст. або залишилися поза увагою істориків, або окреслені схематично в рамках загальної картини витоків і передумов колоніальної політики Німецької імперії та формування основних зовнішньополітичних і колоніальних планів, ідей і концепцій.

Насамперед крізь призму розвитку колоніальної пропаганди і політичної боротьби в Німеччині з колоніального питання у 70-х – сер. 80-х рр. XIX ст. проаналізували процеси становлення німецького колоніалізму російські дослідники В.Ейсимонт та І.Чарний [58]. У неопублікованій кандидатській дисертації Ейсимонта “Боротьба політичних течій у Німеччині 1871 – 1885 рр. з питань колоніальної політики” (захищена у 1948 р. в Москві) і його статтях дається характеристика колоніальної пропаганди напередодні завоювання заокеанських територій, частково досліджена боротьба думок у зв’язку з пошуком об’єктів для колоніальної експансії, вивчено питання про колоніальну ініціативу Бісмарка, розглянуто деякі аспекти дискусії між політичними партіями з колоніального питання. Разом з тим, у роботах Ейсимонта, на наш погляд, не завжди вірно зроблені оцінки різних сторін німецької колоніальної політики й ідеології, що пояснюється, насамперед, конкретним історичним періодом їх написання, коли перебільшувалося значення класової боротьби і її ролі у вирішенні колоніального питання. Дещо спрощено розкриті соціально-економічні і теоретичні погляди ідеологів німецького колоніалізму, роль фінансово-промислових кіл у формуванні колоніальних ідей, позиція соціалістичної робітничої партії Німеччини з колоніального питання. У певній мірі поверховою є також оцінка позиції буржуазно-ліберальних партій у зв’язку з підготовкою Німеччини до колоніальних загарбань 1884 – 1885 рр.

І.Чарний у своїх статті й монографії основну увагу звернув на історію підготовки та здійснення німецьких колоніальних загарбань на території Африканського континенту, зокрема, колоніальної пропаганди 1879 – 1883 рр. Заслуга автора полягає також у введенні в науковий обіг нових архівних матеріалів. Водночас Чарний переоцінював роль Бісмарка у таємному сприянні колоніальній пропаганді. Історик, як свідчить співставлення використаних ним матеріалів з новітніми даними, помилково вважав, що починаючи вже з першої половини 80-х рр. домінуючою в ній стала проблема джерел сировини, яка відсунула на другий план питання еміграції у майбутні колонії Німецької імперії.

Також, як й інші російські вчені, не порушили проблеми комплексного дослідження витоків, змісту, особливостей, шляхів і етапів еволюції колоніального питання в Німеччині В.Возняк, Ю.Пуховська, М.Патрушева, О.Галкіна, В.Убілава і С.Фокін [59]. Вони розглянули витоки колоніальної політики Німеччини 70-х – початку 80-х років ХІХ ст. крізь призму діяльності колоніальних організацій, товариств і союзів, дослідили окремі аспекти впливу колоніальної політики Німеччини в Африці наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. на позицію інших тогочасних колоніальних імперій, зокрема Великої Британії. Окрім того М.Патрушева і Ю.Пуховська піддали науковому аналізу процес формування колоніально-світоглядних засад у німецькому суспільстві в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. Натомість Фокін серйозну увагу приділив колоніально-пропагандистській діяльності в Німецькій імперії в контексті складання передумов переходу до колоніальної експансії середини 1880-х років і аналізу геополітичних аспектів німецької заокеанської політики..

Помітну роль у дослідженні питань історії німецького колоніалізму, зовнішньої та колоніальної політики кайзерівської Німеччини в останні десятиріччя XIX – на поч. ХХ ст. відіграють сучасні українські історики. Традиції були закладені ще в XIX ст. відомим ліберально-демократичним громадським діячем, публіцистом та істориком М.Драгомановим. У 1872 р. російський журнал “Вестник Европы” опублікував його статтю “Східна політика Німеччини та обрусіння”. Важливе місце у ній зайняв аналіз автором джерел і проявів ідеології та політики пруссько-німецького експансіонізму, його зв’язків з планами “Drang nach Osten”. Драгоманов звернув увагу на інтенсивну пропаганду зовнішньополітичних експансіоністських ідей у Німеччині в період завершення боротьби за об’єднання країни “залізом і кров’ю” навколо Пруссії [60]. Надалі фундаментальні наукові підвалини української германістики в галузі історичних досліджень були розбудовані в окремих працях професора Харківського університету В.Бузескула [61], присвячених, зокрема, історії Німеччини та розвитку німецької історичної думки ХІХ – початку ХХ ст.

Наступний етап припадає на період після Другої світової війни, коли в рамках української радянської історіографії з’явилася низка ґрунтовних досліджень з історії кайзерівської Німеччини, її зовнішньої та колоніальної політики. Необхідно відзначити роботи І.Кулінича, К.Петряєва, А.Балобаєва, І.Теодоровича, В.Гордієнка, Г.Павленка, С.Бобилєвої, Є.Сахновського [62]. На базі Дніпропетровського державного університету під керівництвом професора А.Зав’ялова був створений і активно функціонував Центр з досліджень історії Німеччини, який видавав щорічник „Питання німецької історії та історіографії”.

Відзначимо, що українські дослідники вивчали й окремі аспекти причин і наслідків вступу Німеччини на шлях колоніальних загарбань. Вони підкреслювали, що хоч Бісмарк і був перш за все прибічником континентальної політики, але він не міг не робити поступок впливовій буржуазії, яка вимагала колоній. Тому рейхсканцлер виступив ініціатором колоніальної експансії. Разом з тим, науковці цілком справедливо відзначали незначні досягнення бісмарківської колоніальної політики, яка явно не виправдала далекосяжних сподівань буржуазно-юнкерських колоніальних кіл.

Новим етапом ґенези української історіографії з проблем історії Німеччини є останні два десятиліття її розвитку в рамках незалежної України. Справжнім центром вітчизняної германістики став Інститут українсько-німецьких досліджень під керівництвом професора С.Бобилєвої при Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара. Разом з тим ґрунтовні монографічні дослідження, наукові статті, підручники з цілого комплексу проблем німецької історії й українсько-німецьких відносин Нового часу вийшли з-під пера істориків, які працювали і працюють в різних наукових, науково-дослідних і освітніх закладах і центрах України – Києва, Дніпропетровська, Рівне, Луганська, Чернігова, Запоріжжя, Харкова (В.Дятлова, Н.Подаляк, С.Бобилєвої, Ю.Івоніна, С.Карікова та інших) [63].

Під кутом зору проблематики монографічного дослідження заслуга сучасних українських істориків і в тому, що вони вивчали і складний комплекс питань зовнішньої та колоніальної політики Німецької імперії останніх десятиріч XIX – поч. ХХ ст. При цьому вітчизняні вчені ввели у науковий обіг значну кількість неопублікованих матеріалів із зарубіжних і українських архівів, піддали критичному аналізу й переосмисленню численні публікації офіційних документів, мемуарної літератури, матеріалів епістолярної спадщини, преси та періодики. У наукових дослідженнях українських авторів розглядалися й окремі сторони колоніального питання в Німеччині впродовж 40 – 80-х років ХІХ ст. [64]. Насамперед це стосується аналізу ідеологічних і колоніально-пропагандистських аспектів розвитку німецького колоніалізму, ставлення політичних партій, рейхстагу, уряду і особисто рейхсканцлера О. фон Бісмарка до колоніальної експансії. Водночас, далеко не всі «білі плями» історії колоніальної політики й етапів становлення та еволюції колоніального питання отримали належну наукову розробку і, відповідно, вимагають подальшого комплексного всебічного дослідження.

Підводячи підсумки стану вивчення наукової проблеми й аналізу сучасної історіографії з історії німецького колоніалізму, можна констатувати, що увага дослідників не була зосереджена на комплексному системному дослідженні колоніального питання в Німеччині в середині і другій половині ХІХ ст. Ця проблема продовжує залишатися науково актуальною з точки зору історичного дослідження.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

Схожі:

Київського славістичного університету троян Сергій Станіславович Троян Павло Сергійович отто фон бісмарк І колоніальне питання в німеччині iconТроян с. С., доктор історичних наук, професор кафедри зовнішньої політики І дипломатії Дипломатичної академії України при мзс україни
Троян Сергей Станиславович. Доктор исторических наук, профессор. Профессор кафедры внешней политики и дипломатической академии Украины...
Київського славістичного університету троян Сергій Станіславович Троян Павло Сергійович отто фон бісмарк І колоніальне питання в німеччині iconСалата сергій Анатолійович
Астрономічного музею Астрономічної обсерваторії Київського національного університету
Київського славістичного університету троян Сергій Станіславович Троян Павло Сергійович отто фон бісмарк І колоніальне питання в німеччині iconКомплексне країнознавство
Будз М. Д., Мартинюк В. О., Постоловський Р. М, Троян С. С. Комплексне країнознавство (основні поняття, категорії, країни, персоналії):...
Київського славістичного університету троян Сергій Станіславович Троян Павло Сергійович отто фон бісмарк І колоніальне питання в німеччині iconМиколаївський будівельний коледж Київського національного університету будівництва І архітектури
Миколаївського будівельного коледжу Київського національного університету будівництва І архітектури
Київського славістичного університету троян Сергій Станіславович Троян Павло Сергійович отто фон бісмарк І колоніальне питання в німеччині iconМиколаївський будівельний коледж Київського національного університету будівництва І архітектури
Миколаївського будівельного коледжу Київського національного університету будівництва І архітектури
Київського славістичного університету троян Сергій Станіславович Троян Павло Сергійович отто фон бісмарк І колоніальне питання в німеччині iconЮстус фон Лібіх Підготував: Красовський Сергій, учень 10-бх класу Наукова діяльність
Титану, Плюмбуму, Хрому, Марганцю та ін,; вивчав склад складних мінералів, відкрив сучасний метод отримання хлорного вапна
Київського славістичного університету троян Сергій Станіславович Троян Павло Сергійович отто фон бісмарк І колоніальне питання в німеччині iconКонтекстуально-інформаційна модель Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Упродовж 2000 року в рамках ндр "Моніторинг та інформаційне моделювання змі" (керівник проф. Різун В. В.) здійснювалося дослідження...
Київського славістичного університету троян Сергій Станіславович Троян Павло Сергійович отто фон бісмарк І колоніальне питання в німеччині iconПерсональний склад Вченої ради Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка За посадою
Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Київського славістичного університету троян Сергій Станіславович Троян Павло Сергійович отто фон бісмарк І колоніальне питання в німеччині iconПрограма творчих конкурсів київського національного університету театру, кіно І телебачення імені І. К. Карпенка-Карого
Київського національного університету театру, кіно І телебачення імені І. К. Карпенка-Карого
Київського славістичного університету троян Сергій Станіславович Троян Павло Сергійович отто фон бісмарк І колоніальне питання в німеччині iconДжон фон Нейман (англ. John von Neumann), Нейман Янош Лайош
Він став засновником теорії ігор разом із Оскаром Моргенстерном у 1944 році. Розробив архітектуру (так звану «архітектуру фон Неймана»),...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка