Київського славістичного університету троян Сергій Станіславович Троян Павло Сергійович отто фон бісмарк І колоніальне питання в німеччині



Сторінка5/14
Дата конвертації16.02.2018
Розмір2.99 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

Розділ 2.

ПОСТАНОВКА Й АНАЛІЗ КОЛОНІАЛЬНОЇ ПРОБЛЕМАТИКИ НІМЕЦЬКИМИ НАУКОВЦЯМИ (1841 – 1870 рр.)
Колоніальне питання в Німеччині почало розроблятися і реально постало в теоретичному ключі в середині ХІХ ст. ще в умовах політичної роздробленості країни. Головну роль у розробці базових положень, на яких пізніше мала здійснюватися німецька колоніальна політика, відіграли науковці – економісти, історики, сходознавці.
2.1. Обґрунтування колоніальної політики німецькими економістами

Першу серйозну спробу обґрунтувати прагнення німецьких промислових і фінансових кіл до загарбання колоній зробив задовго до першого офіційного захоплення заморських територій німецький економіст Ф.Ліст. Він був гарячим прихильником промислової революції в Німеччині й бачив вирішення проблеми ринків збуту та сировини для німецької індустрії на шляхах колоніальної та зовнішньополітичної експансії. Ґрунтовну схему взаємозв’язку індустріального капіталістичного розвитку й колоніальної політики німецький економіст виклав в опублікованій у 1841 р. своїй основній роботі “Національна система політичної економії”. Вона складається з чотирьох структурно-логічно пов’язаних книг (“Історія”, “Теорія”, “Система” і “Політика”). Окремі важливі аспекти колоніального питання, зокрема колонізації й еміграції, були розроблені також у праці “Аграрне питання, карликові господарства та еміграція”.

Могутній засіб для розвитку національної промисловості Ліст вбачав у протекціонізмі. Відомий російський політик С.Вітте* назвав його “батьком цього руху” [65]. Але щоб протекціонізм міг зіграти свою позитивну роль необхідні були, на думку Ліста, деякі передумови: достатньо велика кількість населення і значна територія, наявність у країні природних багатств, доступ до морів, зручні для оборони кордони. Війна й завоювання розглядалися як один із засобів “округлення” країни, отримання доступу до морів і гирл річок, досягнення природних кордонів і т.п. [66]. Стосовно Німеччини це все означало, що необхідна національна єдність і приєднання до Німецького митного союзу ганзейських міст – Гамбурга, Бремена, Любека. Саме при їх посередництві й допомозі повинна була здійснюватися майбутня німецька колоніальна політика [67].

Підкреслюючи значення моря для розвитку країни, Ліст патетично писав: “Море – артерія світу, поле для загальнонародних маневрів, арена, де розгортаються сили і дух підприємливості нації. Море – це колиска свободи. Воно також годувальниця всесвітнього життя. Не розуміти цього – значить добровільно обмежувати свою роль, ухилитися від виконання завдання, призначеного нам Провидінням. Нація без моряків – це все рівно, що птах без крил, риба без плавників, лев без зубів, це все рівно, що воїн, озброєний однією лише дерев’яною шаблею. Нація без кораблів зводиться в ранг ілотів і лакеїв людства” [68].

На думку Ліста, серединна частина Європи повинна бути посередником між Заходом і Сходом. Німецький митний союз для виконання цієї історичної ролі має включити до свого складу не тільки ганзейські міста, але й Голландію, Бельгію, Швейцарію. У такому вигляді він стане ядром міцного континентального союзу європейських держав, спрямованого проти Великобританії і загрози світового панування з боку США в майбутньому. “Не доводиться заперечувати, – писав Ліст, – що в основі наполеонівської континентальної системи знаходилося правильне уявлення про потреби та інтереси континенту, хоча слід визнати, що Наполеон цю саму по собі правильну ідею хотів реалізувати способом, який суперечив незалежності та інтересам інших континентальних держав” [69]. Тобто, викладаючи свої погляди на зовнішню політику Німеччини, Ліст передбачав у майбутньому виникнення англо-німецького антагонізму. Однак це не заважало йому проявляти готовність відмовитися від боротьби з Великобританією заради спільних з нею дій проти Росії та Франції.

Ліст обґрунтував ідею про необхідність для Німеччини континентальної експансії, зокрема, в бік країн Дунайського басейну й Малої Азії. Політику континентальних загарбань він розглядав у вигляді завдання, яке носить першочерговий характер, і яке легше реалізувати. Проекти німецького економіста передбачали встановлення домінування європейських держав над Османською імперією, а потім над всією Азією. Це мало бути зроблено у формі свого роду політики «відкритих дверей» відносно країн Близького, Середнього та Далекого Сходу, щоб не допустити встановлення там монополії англійського капіталу. З цією метою Ліст пропонував передати контроль над шляхами з Середземного у Червоне море й Перську затоку до рук Австрії [70]. Тому не дивно, що розглядаючи колоніальну політику як справу майбутнього, німецький учений насущним завданням вважав німецьку колонізацію Південно-Східної Європи. Він підкреслював, що для переселення жителів Південної Німеччини в район оз. Ері потрібно в п’ять разів більше коштів і часу, ніж у Молдавію, Валахію, Сербію чи на південно-західне узбережжя Чорного моря. Щоправда, Ліст розумів, що в Америку німців тягне “пануюча там більша свобода, більша безпека і порядок”. Водночас, підписавши договір з Австрією, Німецький митний союз спільно з нею міг би створити у Південно-Східній Європі необхідні умови для німецької колонізації й “експлуатувати турецькі провінції на користь своєї промисловості та зовнішньої торгівлі” [71].

Надалі Ліст ще детальніше й глибше розвинув це положення. Він вказав на перевагу для Німеччини територіального розширення на континенті на відміну від англійського методу заморської колонізації. Німецький економіст підкреслював, що якби могутній потік німецької еміграції в Америку повернути в країни Дунайського басейну, то стало б можливим заснування сильної «німецько-мадярської східної імперії»*, яка б омивалася Чорним та Адріатичним морями. У зв’язку з цим він риторично запитував: “Бо якщо Висока Порта повинна загинути, – а це так само безсумнівно, як опадання пізньої осені висохлого листя, – то кому самою природою буде призначена ця частина турецької спадщини – італійцям? які ніде не заснували жодної колонії, – французам? які займаються колонізацією тільки для того, щоб доводити свою нездатність до неї, – росіянам? які у самих себе і навколо себе мають уже більше, ніж вони здатні колонізувати й цивілізувати за ряд століть. – Кому іншому, як не мадярам у союзі з німцями?” [72].

Ліст підкреслював, що необхідні для заокеанської колоніальної політики передумови не можуть бути швидко створені. “Однак, – запевняв він, – ми можемо рости як Північна Америка (США), і це буде скоріше та швидше, без моря, флоту та колоній: ми маємо такий же хороший хінтерланд**, яким володіють американці – країни на нижньому Дунаї та на Чорному морі – всю Туреччину, – весь південний схід по цю сторону Угорщини є нашим хінтерландом” [73]. Таким чином, у цій програмі експансії у південно-східному напрямку дуже важлива роль відводилася Угорщині. Вона мала стати “ключем до Османської імперії та до всього Леванту” й, одночасно, “бастіоном” проти небезпечної загрози цим задумам з північного сходу – з боку Росії. Тому Ліст намагався переконати угорців, що без союзу з Німеччиною їхню країну чекає дуже сумне майбутнє [74].

Як відзначалося вище, суттєве місце у концепції Ліста та його підходах до розуміння суті й напрямків реалізації колоніального питання займали проблеми еміграції. Підкреслюючи особливе значення німецької колонізації Східної Європи, він також вказував, що національні інтереси Німеччини вимагають направити потік німецької еміграції в країни Центральної та Південної Америки. У цьому регіоні держави Німецького митного союзу повинні заручитися підтримкою місцевих урядів, зайнятися “установленням там громадського порядку”, не зупиняючись навіть перед відправленням німецьких збройних сил, якщо того буде вимагати конкретна обстановка. При цьому Ліста не бентежив той факт, що діяльність колонізаційних товариств і приватних осіб, яка розгорнулася у зв’язку з переселенням у країни Латинської Америки ще в першій третині ХІХ ст., набула такої дурної слави й розголосу, що прусське міністерство внутрішніх справ у ряді випадків змушене було її заборонити. Німецький учений також враховував реалії інтенсивної господарської еміграції німців у Сполучені Штати Америки. Адже від кількох десятків до кількох сотень тисяч німців щорічно приїжджали на північноамериканські землі [75].

Згідно документальним даним, Франкфуртська земельна компанія на чолі з Ф.Пасторіусом ще у 1683 р. купила в англійського аристократа адмірала У.Пенна 15 тис. акрів землі та негайно направила за океан на кораблі “Конкорд” першу партію німецьких переселенців. Вони заснували там місто Germantown (сьогодні – Філадельфія), де спочатку поселилося 13 сімей німецьких колоністів. На початку XVIII ст. аналогічну операцію провели ділки з Крефельда і багатий вюртемберзький купець Й.Хайт [76]. До 1727 р. в Північній Америці проживало 20 тис. німців, у 1745 р. – уже 45 тис., а на початок Війни за незалежність, тобто в середині 1770-х років, – 125 тис. [77]. У ХІХ ст. німецька еміграція в США продовжувала зростати. За даними американської статистики, за період з 1820 по 1850 рр. туди прибуло німців у кількості 593 тис. 841 особа [78]. Загалом на середину ХІХ ст. на території США проживав приблизно 1 млн. німецьких переселенців-колоністів та їх спадкоємців.

Не дивлячись на сильний розвиток еміграції з Німеччини й активну участь німців у колоніальній діяльності за океаном, спроби створити заокеанські німецькі організації та колонії довгий час не вдавалися. Тільки в 1832 р. у Нью-Йорку організувалося перше Німецьке еміграційне товариство з метою заселення німецькими переселенцями тоді ще мексиканських територій Техасу й Орегону. Проте внаслідок внутрішніх суперечностей через два роки це товариство розпалося.

Помітного розмаху набрав німецький колоніально-товариський рух у 40-х роках ХІХ ст. Він ставив за мету посилення ролі німецтва в суспільно-політичному житті США. Деякі організації навіть діяли під патронатом німецьких держав. Так, засноване у 1846 р. в Лейпцигу Центральне бюро для піклування про емігрантів користувалося підтримкою урядів Бадена, Гессена та Вюртемберга. У 1842 р. деякі з впливових німецьких князів знову організували Товариство захисту німецьких поселенців у Техасі, де передбачалося навіть створити особливу державу під протекторатом Англії. Однак товариство збанкрутувало та припинило своє існування у 1846 р. До кінця ХІХ ст. діяло Гамбурзьке колонізаційне товариство 1849 року, але особливо впливу на еміграційний рух воно не справило.

Очевидно, що німецький колонізаційно-товариський рух у Північній Америці першої половини ХІХ ст. був слабким. Більшість товариств швидко розпадалися, так і не справивши суттєвого впливу на процеси розвитку німецької колонізації та практичну реалізацію розробленого Лістом колоніального питання. Водночас у Північній Америці німці-колоністи засвоювали від англійців, а потім американців дуже важливе положення ідеології колоніалізму – надійно і довгий час почуваєш себе впевнено тільки там, де встановив режим військової окупації. Виправданням для такої “цивілізаторської місії” служила ідея про “дитячий” вік корінного населення Американського континенту. Цим положенням німці користувалися також при здійсненні колоніально-політичних кроків і в інших частинах Землі.

Виходячи з такої ролі і місця німецької еміграції у Північну Америку, вже ранні ідеологи та пропагандисти німецького колоніалізму виступали за те, щоб переселенці по можливості не поривали тісних зв’язків з батьківщиною. Щодо організацій німецьких колоністів у США, то вони мали перетворитися в опорні пункти проведення майбутньої німецької колоніальної політики. Одним із перших прихильників цієї ідеї був саме Ліст. Він небезпідставно вважав, що німецька еміграція повинна сприяти появі в Німеччини в недалекому майбутньому власних заморських колоніальних володінь.

Таким чином, в особі Ліста прихильники колоніальних загарбань мали ідейного попередника, який не тільки виступав за розширення Німеччини за рахунок сусідніх країн, земель і народів, але й за здобуття заокеанських колоній. Заснування німецької колоніальної імперії, на його думку, повинно стати результатом подальшого розвитку в напрямку досягнення все більшого міжнародного поділу праці між країнами помірного й жаркого кліматичних поясів. Згідно концепції Ліста, розвиток промисловості є пріоритетом країн помірного кліматичного поясу. Стосовно країн з жарким кліматом, то вони не призначені природою для такого розвитку. Тому міжнародний поділ праці у майбутньому повинен будуватися на вказаних відмінностях і розходженнях між обома групами країн. При цьому країни з жарким кліматом потрапляють у залежність від країн помірного кліматичного поясу. Шлях нації з помірним кліматом, на думку Ліста, пролягає через розвиток її промисловості, торговельного флоту та військово-морських сил до заснування колоній у країнах жаркого кліматичного поясу або до іншої гегемонії над цими країнами, які приречені на роль платників данини, на залежність від промислово розвинутих і торгівельних націй [79]. Ліст стверджував, що кожна нація помірного кліматичного поясу все сильніше зацікавлена в безпосередніх зв’язках із країнами жаркого поясу. Звідси, найважливіше завдання Німеччини – не допустити зосередження всієї торгівлі з економічно відсталими країнами в руках Англії (а в майбутньому й Сполучених Штатів Америки, посилення яких передбачав Ліст) і боротися зі спробами встановлення колоніальної монополії якої б то не було однієї держави.

Ліст вимагав зміни встановленого порядку вважати ту або іншу з відсталих “диких і безлюдних” країн “зайнятою” лише тому, що в одному з її пунктів піднятий чийсь офіційний знак чи національний прапор. У зв’язку з цим він писав: “Якщо зараз здається смішним, що колись римський папа одним розчерком пера ділив земну кулю між католицькими державами, то не менш смішний звичай вважати цілу країну чиєюсь власністю з тієї лише однієї причини, що на одному з її пагорбів увіткнуто палицю з шовковою ганчіркою, що майорить на ній” [80]. Але саме таким чином діяв на перших порах у сфері колоніальної політики рейхсканцлер Бісмарк, який у 1884 р. здійснив перші офіційні колоніальні загарбання. Німеччина підняла свої прапори над значними за розмірами територіями Східної та Південно-Західної Африки, що викликало серйозні протести й заперечення з боку її колоніальних суперників, у першу чергу територіально найбільшої та наймогутнішої за матеріальними й людськими ресурсами Британської імперії.

Тільки та держава може бути визнана власником колонії, вважав Ліст, яка фактично її займає, заселяє і експлуатує. Така вимога була прямо направлена проти претензій англійської буржуазії на монопольне володіння всіма колоніальними територіями. Пізніше, після неодноразових наполягань німецького уряду, її зафіксувала спеціальна декларація про права “заволодіння” африканськими територіями, прийнята у 1885 р. на міжнародній конференції в Берліні по розділу басейну р. Конго [81]. Представник Російської імперії на цій конференції граф П.Капніст повідомляв, що її мета “полягала у відкритті для європейської промисловості і колонізації – між іншим і німецької, – нового збуту й нового поприща при умовах повної рівності, тобто з ліквідацією тієї відомого роду монополії, якою користувалася у цьому відношенні до останнього часу Англія” [82]. Заява російського дипломата є прямим підтвердженням досягнення Німеччиною на Берлінській конференції 1884 – 1885 рр. тієї вимоги, яку ще в 1841 р. обґрунтовував німецький економіст Ф.Ліст у контексті своєї постановки й бачення шляхів реалізації колоніального питання.

Ліст був активним прихильником розвитку капіталізму в тоді ще напівфеодальній Німеччині й у цьому, без сумнівів, прогресивне значення його поглядів. Він виступив з ідеєю про міжнародний поділ праці, правильно передбачив ту роль, яку відіграли ганзейські міста в розвитку капіталістичної Німеччини після 1871 р. Ліст цілком вірно обґрунтував необхідність німецької господарської заокеанської та континентальної колонізації. Він також зробив правильне передбачення, вибравши одним з районів для заснування Німеччиною своїх колоній басейн Тихого океану. Саме тут Німеччина у майбутньому здобула одні з перших імперських колоніальних володінь: о. Самоа, архіпелаг Бісмарка, Каролінські, Маріанські і Маршалові о-ви, частину о. Нова Гвінея (так звана Земля імператора Вільгельма). У своїх працях Ліст пророчо довів економічну й політичну доцільність і необхідність будівництва залізниці Берлін – Багдад. До її спорудження Німеччина приступила у 1904 р., маючи на меті використати цю колію для здійснення своїх планів проникнення у район Близького та Середнього Сходу, а в перспективі навіть загрожувати британським колоніальним володінням в Індії. Німецький економіст фактично передбачив причини й необхідність здійснення та суть політики “відкритих дверей”, яку великі індустріальні держави на рубежі XIX – ХХ ст. проводили в Китаї.

Водночас зауважимо, що такі явища як війни, агресивна колоніальна політика, боротьба за ринки збуту, закабалення економічно відсталих і слабких у військовому відношенні країн Ліст не відкидав, а включив до своєї програми перетворення Німеччини у велику й могутню індустріальну державу. Взяті самі по собі й перенесені в історичну обстановку 1880-х років, ці ідеї широко використовувалися німецькими політичними та колоніальними колами у пропаганді й розвитку колоніального питання в Німеччині. Зрозуміло, що посиленню інтересу до праць, ідей і передбачень Ліста надзвичайно сприяв перехід Німецької імперії з 1879 р. на шлях протекціонізму, хоча протекціонізм Бісмарка суттєво відрізнявся від протекціонізму Ліста. “Національна система політичної економії” у 1883 р. вийшла сьомим виданням з величезним – на 349 сторінок – вступом проф. К.Егеберга [83]. Пропаганда й широке використання багатьох положень та ідей Ліста прихильниками активної зовнішньої й колоніальної політики Німеччини продовжувалася також у перші десятиріччя ХХ ст. Для доказу наведемо кілька назв праць німецьких авторів: “Поборник морської величі Німеччини та її колоніального розвитку в першій половині XIX ст.” (Г.Ноймейєр, 1900), “Фрідріх Ліст – пророк нової Німеччини” (К.Кумиман, 1915), “Серединна Європа. Від Лейбніца до Наумана через Ліста і Франтца, Планка і Лагарда” (Штерн і Яквес, 1917), “Фр.Ліст – прокладач шляхів до Великої Німеччини” (Р.Ф.Кайндль, 1922)* [84].

Разом з тим від Ліста не відмежовувалися й демократичні сили в Німеччині. Видатним ученим свого часу, яким він безсумнівно був, вважали його Маркс і Енгельс, які зовсім не схильні були перебільшувати заслуги “буржуазної німецької політичної економії”. Щоправда, вони заперечували оригінальність праці Ліста “Національна система політичної економії” вважаючи її “запозиченою” в іноземних учених [85]. Відомий німецький економіст Ю.Кучинський у своїх лекціях зазначав: “Було б сумно, якби наша історія була всього лише рядом відштовхуючих явищ. Але це зовсім не так! Ми маємо також глибоку традицію прогресивних і передових справ, які служать прогресу ідей. Ми не збираємося пройти, не засвідчивши йому своєї поваги, біля такої людини, як Ліст…” [86]. Про недооцінку Ліста та його наукової спадщини говорить і відомий науковець Роман Шпорлюк [87], вважаючи, що німецький економіст і його світоглядні позиції в рамках націоналізму були недостатньо поціновані.

Говорячи про заслугу Ліста у розробленні концепції взаємозв’язку між німецькими континентальними й заокеанськими планами колонізації, російський академік С.Сказкін писав: “Фрідріх Ліст, малюючи перед німецькою буржуазією привабливі перспективи національного об’єднання, уявляв собі Німеччину у вигляді двох економічних центрів, зв’язаних між собою: південно-німецький, австро-баварський центр, який повинен охопити економічно весь південний схід Європи, й північно-німецький, прусський центр, господарська енергія якого повинна спрямовуватися в заморські колонії” [88]. Тим самим, Ліст не тільки розглядав розширення впливу Німеччини на континенті як необхідну передумову успішних заморських колоніальних проникнень, але й зробив свій внесок у розуміння і розвиток положень європейської теорії колонізації, яка зайняла чільні позиції в змістовній частині сформульованого ним колоніального питання. Подальший його розвиток здійснив ще один німецький економіст – Вільгельм Рошер.

Ліст проголосив програму колоніальних загарбань в інтересах впливової торговельно-промислової суспільної групи, виходячи з загальнотеоретичних положень свого економічного учення. Трохи по-іншому підійшов до цієї проблеми Рошер – типовий представник німецької науки середини й другої половини XIX ст. Він намагався вивести необхідність колоніального проникнення Німеччини в різні регіони з розгляду конкретної історії колоніальної політики інших країн шляхом вигідних для німецьких фінансово-індустріальних кіл висновків з неї.

У зв’язку з цим слід зазначити, що Рошер належав до економістів й істориків, які вивчали в першу чергу соціально-економічні процеси, виділяючи значення матеріальних факторів і роль народних мас. Поворот у бік соціально-економічної історії, який знайшов відображення в поглядах цих учених – характерна риса суспільно-політичної історичної думки періоду визрівання умов для переходу капіталізму до монополістичної стадії розвитку. Поряд з цим, виділяючи значення соціально-економічних факторів і визначаючи роль народних низів у історичному процесі, Рошер не надавав їм вирішального значення. Ідеалістичну, на його думку, природу подібних поглядів найповніше охарактеризував відомий російський соціаліст Г.Плєханов: “Як назвати історичні погляди людей, які хоча й стверджують, що економічний фактор панує у суспільному житті, але у той же час переконані, що фактор цей, тобто економіка суспільства, у свою чергу є плід людських знань і понять? Такі погляди не можна назвати інакше, як ідеалістичними. Виходить, що економічний матеріалізм ще не включає історичного ідеалізму” [89]”. Однак різна оцінка сучасниками й наступниками ідей і положень праць Рошера зовсім не заперечує важливого значення раціональності багатьох з них, у тому числі й тих, які стосувалися бачення німецьким економістом колоніального питання.

Авторитет Рошера був особливо великим серед людей, які знаходилися на рівні розуміння завдань тодішньої історичної й економічної науки. Не випадково класичною у тогочасній науковій літературі вважалася книга Рошера “Колонії, колоніальна політика й еміграція”, яка побачила світ у період пожвавленої політичної діяльності німецької буржуазії, викликаної подіями революції 1848 – 1849 рр. та початком її організаційного й ідейного об’єднання. Про підвищений інтерес до цієї праці свідчить і той факт, що вона двічі перевидавалася – у 1856 і 1885 рр.

Прихильники німецької колоніальної політики всіляко розхвалювали працю Рошера, як один із “доказів” колоніального генія німців, який “теоретично” осмислив те, що англійці й французи здійснювали на практиці. Водночас, щоправда, теоретична діяльність німців у галузі колоніальних проблем викликала іноді велике роздратування в прихильників переходу Німеччини до енергійних практичних заходів у сфері колоніальної політики. Так, німецький гумористично-сатиричний щотижневий журнал «Kladderadatsch» у першій половині 80-х років XIX ст. відобразив таке ставлення до колоніального питання в Німеччині у вигляді двох розміщених поряд картинок під спільним заголовком «Колонізація». Одній з них автори дали назву «Німецька теорія» і зобразили на ній німця, який з посудини з написом «Статті» поливає тендітну квіточку з назвою «Ідея колонізації», а поряд під скляним ковпаком знаходилася не менш «миршава квітка» з написом «Ferein» (союз). Друга картинка називалася «Французька практика» й зображувала французьких солдатів, які стріляють у негрів і піднімають на пагорбі французький прапор [90].

Дійсно, Рошер був у першу чергу теоретиком німецького колоніалізму. Значна частина книги “Колонії, колоніальна політика й еміграція”, яка складалася з двох частин, присвячена його системі класифікації колоній. Англійці у той час задовольнялися класифікацією своїх колоній за методами управління ними. Вони виділяли наступні типи колоній:



  1. ті, що мають представницькі заклади та відповідальні перед ними уряди;

  2. ті, що мають тільки представницькі заклади;

  3. коронні або імперські;

  4. Індія, яка стоїть особняком.

Рошер, уважно проаналізувавши цю й інші системи класифікації колоній першої половини XIX ст., запропонував свою. Згідно поглядам німецького економіста на колонізацію, як складову бачення ним колоніального питання, всі відомі колонії можна розділити на такі види:

  1. Колонії загарбницькі (Eroberungekolonien). Тут колонізація здійснюється представниками воєнного стану метрополії з метою експлуатації поневоленого населення на свою користь. Колоністи живуть також за рахунок військового розбою й грабунку туземців, організації збройних експедицій углиб їхньої території. До колоній цього типу належали колонії римлян, норманів у Нижній Італії, іспанців у Мексиці та Перу.

  2. Колонії землеробські й скотарські (Ackerbaukolonien). Колонізація такого роду здійснюється у більшості випадків великими масами людей і виходить з густонаселених країн зі значним приростом населення. Але іноді вона обумовлюється й політичними причинами, релігійними гоніннями й т.п. Такі колонії часто виростають до розряду самостійних держав, після чого відпадають від метрополії. Типовими зразками землеробських колоній були США й англійські колонії в Австралії. Прикладом скотарських або пастуших колоній можуть служити Бурські держави (Трансвааль і Оранжева республіка) в Південній Африці.

  3. Торгові колонії (Handelskolonien). Засновувалися в основному порівняно невеликим числом вихідців з певної держави, які, поселяючись у новій країні, встановлювали постійні торгові відносини між нею та метрополією. Ці колонії традиційно виникають на землях, які мають значні природні багатства при дуже низькому рівні культури туземного населення. Торгові компанії, які створюють колонії цього виду, досягають іноді такої могутності, що повністю підпорядковують собі поселення аборигенів (наприклад, Ост-Індська торгова компанія). У XIX ст. такі колонії засновувалися, в більшості випадків, у тропічних країнах, які за кліматичними умовами не сприяли масовому й тривалому поселенню в них європейців. Рошер звертав увагу на те, що всі великі торгові колонії виникали з торгових факторій.

  4. Плантаторські або плантаційні колонії (Pflanzungskolonien). У господарському плані мало відрізнялися від торгових. Запроваджувалися також переважно в країнах жаркого поясу й служили для добування так званих колоніальних товарів (тобто сирих продуктів жаркого кліматичного поясу – кава, цукор, чай, прянощі, рис, бавовна, фарбники й т.п.). У зв’язку з несприятливими для європейців кліматичними умовами, поселенцями або колонізаторами тут ставали майже виключно підприємці. Вся чорнова робота виконувалася або туземцями, або робітниками, яких вивозили з інших місцевостей із схожим кліматом (наприклад, негри в Південній і Північній Америці, кулі в Австралії й Вест-Індії).

  5. Колонії для злочинців (Strafkolonien). Створювалися в результаті вивозу з метрополії в заокеанські країни на постійне проживання соціально небезпечних елементів. Прикладом такого виду колоній можуть служити ряд поселень в Австралії [91].

Рошер прийшов до висновку, що під колонізацією слід мати на увазі «масове поселення в некультурну або малокультурну країну» вихідців з якої-небудь цивілізованої держави. Результатом такого заселення стає колонія, яка знаходиться в тій чи іншій формі залежності від метрополії, тобто держави, з якої вийшли поселенці. Німецький економіст справедливо вважав, що обширні нові території для колонізаційного руху зۥявилися завдяки відкриттям європейцями Америки й Австралії, а також морського шляху в Індію. З часу цих відкриттів колонії набувають повністю іншого характеру, бо європейським народам відкрилися майже необмежені простори для заселення. Окремі держави прагнуть до того, щоб захопити по-можливості більше земель на нових материках, завоювати якомога більше колоній, відтіснити держави-суперниці й виключно з користю для себе скористатися всіма вигодами, які може дати володіння колоніями та торгівля з ними. Це прагнення, підкріплене ученням меркантилістів, привело до створення в XVII столітті так званої колоніальної системи, що виразилося у прийнятті цілого ряду узаконень. Вони стосувалися мореплавства, торгівлі й промисловості, були спрямовані на те, щоб змусити колонії служити джерелом, звідки метрополія могла би дешево отримувати всякого роду сировину. Разом з тим, колонії мали бути ринком, де метрополія збуватиме продукти своєї переробної промисловості. З цією метою, на думку Рошера, укладалися різного роду договори, в яких метрополія, як сильніша сторона, у більшості випадків довільно диктувала свої вимоги колоніям [92]. Така колонізаційна концепція німецького економіста сприяла розвитку європейської теорії колонізації у середині й другій половині XIX ст.

Крім теорії колонізації Рошер у контексті свого підходу до постановки й вирішення колоніального питання розробив також ряд ідей континентальної й заокеанської експансії Німеччини. Його увагу привернули популярні серед торгово-промислових і фінансових кіл плани німецького проникнення у напрямку Османської імперії. Саме на землях Південно-Східної Європи, за переконанням Рошера, “шляхом мирного розвитку могла би виникнути Нова Німеччина, яка за розмірами території, чисельністю населення та багатством навіть перевершила б стару Німеччину й утворила надійний оплот проти російської небезпеки, панславізму й т.д.” [93].

Ідея континентальної експансії у Рошера, як і в Ліста, займає провідне місце відносно положення про заокеанську експансію. Обґрунтовуючи плани німецького колоніального проникнення за океан, Рошер звертав увагу, в першу чергу, на американські землі та райони Південної Америки, де з часом Німеччина могла б здобути власні колоніальні володіння. Щоправда, він розумів, що вказані території досить складні для господарського освоєння й від них важко чекати швидких і великих прибутків для імперії. Виходячи з цього, навіть у сер. 80-х рр. XIX ст., коли Німеччина уже захопила перші колонії, Рошер загалом скептично ставився до швидких успіхів заокеанської колонізації, віддаючи перевагу німецькій еміграції на схід і південний схід Європейського континенту. Причини зростання еміграційного потоку німців у цьому напрямку він бачив у відносному перенаселенні Німеччини. Тим самим Рошер відмежовувався від більш примітивної тези про абсолютне перенаселення країни. Він повністю поділяв принцип англійського економіста Т.Мальтуса про швидкий ріст народонаселення порівняно з розвитком виробництва засобів існування й закликав до розширення німецької колонізації у вигляді еміграції [94]. Рошер пропонував таким шляхом перетворити німецьких переселенців у джерело отримання багатств для Німеччини. Причому, для покращення добробуту людей, що залишаються у країні, потрібно сприяти не будь-якій еміграції, а лише такій, при якій емігрант для батьківщини не втрачається. Це означає, що еміграція повинна здійснюватися у формі постійної колонізації. Таке головне положення теоретичних викладок Рошера, яке разом з іншими його ідеями з питань колоніальної політики та її перспектив справило великий вплив на формування і були покладені в змістовну теоретичну основу колоніального питання в Німеччині в середині ХІХ ст., а потім і практики колоніальних загарбань із середини 1880-х років.

Рошер, слідом за Лістом, у своїй концепції на перше місце ставить обґрунтування внутрішньої континентальної колонізації, яка мала в майбутньому створити необхідну базу для успішного здійснення зовнішньої заокеанської колоніальної експансії. Отже, обидва німецьких економісти перш за все виступають як представники континентальної колоніальної ідеології, розглядаючи заморську колоніальну теорію і практику у вигляді подальшого її розвитку.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

Схожі:

Київського славістичного університету троян Сергій Станіславович Троян Павло Сергійович отто фон бісмарк І колоніальне питання в німеччині iconТроян с. С., доктор історичних наук, професор кафедри зовнішньої політики І дипломатії Дипломатичної академії України при мзс україни
Троян Сергей Станиславович. Доктор исторических наук, профессор. Профессор кафедры внешней политики и дипломатической академии Украины...
Київського славістичного університету троян Сергій Станіславович Троян Павло Сергійович отто фон бісмарк І колоніальне питання в німеччині iconСалата сергій Анатолійович
Астрономічного музею Астрономічної обсерваторії Київського національного університету
Київського славістичного університету троян Сергій Станіславович Троян Павло Сергійович отто фон бісмарк І колоніальне питання в німеччині iconКомплексне країнознавство
Будз М. Д., Мартинюк В. О., Постоловський Р. М, Троян С. С. Комплексне країнознавство (основні поняття, категорії, країни, персоналії):...
Київського славістичного університету троян Сергій Станіславович Троян Павло Сергійович отто фон бісмарк І колоніальне питання в німеччині iconМиколаївський будівельний коледж Київського національного університету будівництва І архітектури
Миколаївського будівельного коледжу Київського національного університету будівництва І архітектури
Київського славістичного університету троян Сергій Станіславович Троян Павло Сергійович отто фон бісмарк І колоніальне питання в німеччині iconМиколаївський будівельний коледж Київського національного університету будівництва І архітектури
Миколаївського будівельного коледжу Київського національного університету будівництва І архітектури
Київського славістичного університету троян Сергій Станіславович Троян Павло Сергійович отто фон бісмарк І колоніальне питання в німеччині iconЮстус фон Лібіх Підготував: Красовський Сергій, учень 10-бх класу Наукова діяльність
Титану, Плюмбуму, Хрому, Марганцю та ін,; вивчав склад складних мінералів, відкрив сучасний метод отримання хлорного вапна
Київського славістичного університету троян Сергій Станіславович Троян Павло Сергійович отто фон бісмарк І колоніальне питання в німеччині iconКонтекстуально-інформаційна модель Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Упродовж 2000 року в рамках ндр "Моніторинг та інформаційне моделювання змі" (керівник проф. Різун В. В.) здійснювалося дослідження...
Київського славістичного університету троян Сергій Станіславович Троян Павло Сергійович отто фон бісмарк І колоніальне питання в німеччині iconПерсональний склад Вченої ради Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка За посадою
Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Київського славістичного університету троян Сергій Станіславович Троян Павло Сергійович отто фон бісмарк І колоніальне питання в німеччині iconПрограма творчих конкурсів київського національного університету театру, кіно І телебачення імені І. К. Карпенка-Карого
Київського національного університету театру, кіно І телебачення імені І. К. Карпенка-Карого
Київського славістичного університету троян Сергій Станіславович Троян Павло Сергійович отто фон бісмарк І колоніальне питання в німеччині iconДжон фон Нейман (англ. John von Neumann), Нейман Янош Лайош
Він став засновником теорії ігор разом із Оскаром Моргенстерном у 1944 році. Розробив архітектуру (так звану «архітектуру фон Неймана»),...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка