Книга для дому, книга для сім'ї, ви можете сміливо наслідувати приклади з моїх порад, робити виписки, конспектувати окремі тези чи положення, а згодом перевірити це на власному досвіді



Скачати 383.2 Kb.
Дата конвертації14.07.2017
Розмір383.2 Kb.
ТипКнига


Олег ЧОРНОГУЗ

КНИГА ВЕСЕЛИХ ПОРАД

Гумор і сатира
ПЕРЕДМОВА
Книга, що претендує на настільну, заслуговує, очевидно, на передмову. Книга без передмови — те ж саме, що кінокартина без кіножурналу. Варто вам зустрітися з таким випадком, як ви одразу почуваєтесь обкраденим.

— А де кіножурнал? Що за неподобство? Може, я ради кіножурналу й прийшов сюди.



Те ж саме буває і з читачем. Інколи він бере в руки книгу, щоб тільки познайомитися з її передмовою, а передмови нема. Читача одразу огортає сум. Йому здається, що його обдурюють.

Я не збираюся ні обдурювати, ні обкрадати дорогого мені читача й тому передмову пишу сам. Без допомоги будь-якого доктора чи кандидата наук. Призначення передмови? Якщо читач не все зрозуміє з «Книги веселих порад», то в цьому, безперечно, йому допоможе передмова.

Пропонуючи свою скромну працю на суд сучасного читача й критика та своїх колег, я мав на меті звернути увагу на шість таких пунктів.

Пункт перший. Поради мої, порівняно з окремими нашими романами, — коротенькі, жваві, захоплюючі. Подаючи й розробляючи докладно кожну з них, я опирався не лише на те, що давно вивчено й описано, а на свій багатий життєвий досвід. У цьому читачі можуть переконатися, прочитавши будь-яку з моїх порад.

Пункт другий. Я повинен попередити читачів: мої поради цікаві тим, що в них нікому не нав'язую своєї думки, не пропоную вивчати напам'ять кожну пораду чи окремий її абзац. Бо це не рецептурник. Але скажу: користуючись цією «Книгою» як домашнім посібником (книга для цього й писалась — книга для дому, книга для сім'ї), ви можете сміливо наслідувати приклади з моїх порад, робити виписки, конспектувати окремі тези чи положення, а згодом перевірити це на власному досвіді.

Пункт третій. Перегортаючи «Книгу веселих порад», вам не обов'язково запасатися спеціями: перцем, лавровим листям чи каніфоллю, як це ви робите, читаючи «Українські страви» чи поради відомого собаковода. Тут ви не знайдете рецептів виготовлення салатів із помідорів, буряків та хрону, яєчні, омлетів, супів, бульйонів, борщів, м'ясних, молочних, рибних страв, страв із домашньої птиці й дичини, соусів, гарнірів, компотів, тортів, борошняних виробів, напоїв домашнього приготування: кваші, варенухи, медовиків, спотикачів, тернівки, малинівки, вишнівки, мусельця, мокрухи, бурячихи, морелівки із меляси.

Не зустрінете в «Книзі» порад, як самому виготовити запчастини до автомашини «Запорожець», трактора ХТЗ чи холодильний агрегат до «Донбасу-8». Зате, придбавши за невелику плату таку книгу, можете дізнатися про походження вашого прізвища чи навчитесь грати в більярд.

Не гортайте даремно «Книги», якщо вас цікавить питання: «Виготовлення кришок для домашнього консервування, дерев'яного ополоника чи макогона».

У моїй «Книзі» ви не знайдете, навіть у підтексті, таких порад, які вам може дати майстер-перукар («Як стати гарною?»). Даремно потратите час, якщо шукатимете порад, як стати молодим чи вберегтись від лисини. Не дізнаєтесь, як водити без намордника боксера або чим годувати тримісячну лягаву. Але скажу чесно, що мої поради (хоч не пов'язані зі скороварками чи з тим, як пошити спідницю так, щоб вона трималася на одному гудзику) не менш корисні, ніж поради перукаря чи кухаря. Тут ви не дізнаєтесь, як уберегтись від лисини, але натрапите на пояснення, навіщо за лисого виходять заміж. Можливо, вам ніколи не вдасться навчитись готувати картоплю по-уланівськи чи крученики по-козацьки, але достеменно знатимете, як поводитися в черзі й про що розмовляти з дружиною.

Пункт четвертий. Цінні мої поради тим, що в них є камуфляж. Слово, здається, французького походження, як папа (не римський), бульйон. Що означає «камуфляж по-українськи», не берусь точно сказати. Та й це не так важливо. Важливо, що я так думаю, і, певен, той камуфляж у моїх порадах є.

Пункт п'ятий. Якщо ви повністю будете дотримуватися моїх порад, як букви закону, то зможете зробити чималеньку кар'єру, вирости в очах своїх ближніх, навчитесь, як з'їсти ненависного вам начальника з допомогою карася чи рака. А це вже не так мало. А якщо глянути в корінь, то це чи не вартіше того, як стати «сама собі модистка» чи виростити чуприну в 75-річного діда.

Пункт шостий. Книга призначена для найширшого кола читачів: її можуть читати не тільки майбутні рецензенти, а й навіть упорядники четвертого тому «Україна сміється». Закінчуючи передмову, вважаю за свій обов'язок висловити щиру подяку моїм майбутнім рецензентам — нашим відомим критикам: Юрію Івакіну, Борису Буряку, Віталію Дончику, Івану Зубу, Володимиру Пугачу, Борису Мінчину, Володимиру П'янову, Анатолію Янченку, Юрію Ячейкіну та, безумовно, Маргариті Малиновській.

Прошу пробачення в тих, кого тут не названо, і в тих, хто найближчим часом збирається виїхати на плечах сатири в критики. Їм теж красно дякую, бажаю здоров'я, творчих успіхів. Гадаю, вони обізвуться на сторінках «ЛУ» з рецензією (позитивною) на мою «Книгу», і я, зрозуміло, тоді зможу знайти їх і обговорити їхню статтю при зустрічі в «Енеї».

Вдячний також видавництву, яке взялося видати «Книгу» й тим самим увіковічнило себе. Щиру подяку висловлюю: директорові видавництва, головному редакторові, завідувачу редакції прози, редакторові, коректорам, лінотипісту, головному бухгалтерові та касиру. Останні двоє, на мій погляд, стоять найближче до літераторів і оцінюють наш труд цілком об'єктивно.

Автор
ВЕСЕЛІ ПОРАДИ
ЯК РОЗГАДУВАТИ СНИ
Певен, що в наш атеїстичний вік це питання хвилює багатьох. Якщо я не правий, то скажіть мені, чому й досі від своїх знайомих ми чуємо:

— Слухай, ти не можеш сказати, що міг би означати такий сон? Нібито я йду по рівній бруківці, дивлюсь, а то вже не бруківка, а звичайнісіньке болото. І воно мене засмоктує, засмоктує. Що б це означало?



— Гонконгзький грип. Згадаєш моє слово, через день-два захворієш. Пий горілку з перцем і їж цибулю й часник, — каже ваш знайомий.

І ви тієї ж миті відчуваєте, що вас і справді ломить, проймає то жар, то холод. Минає день, другий, а грипу нема. Є інше — догана на роботі за випивку. От піди і вгадай, до чого був той сон. А все чому? Ліквідували сонники. Перше, пам'ятаю, приснився сон: пес, приміром, укусив, але кров не пішла. Розгорнув сонник на потрібній сторінці, глянув і засяяв: поцілунок друга. Якщо собака, то поцілує друг, якщо сучка — то жінка. От на півдня і є роботи. Все згадуєш, хто ж тебе вкусив: сучка чи песик.

Сонник — то велике діло. Без сонників не проживеш і в атеїстичний вік. Бо сни, як відомо, сняться навіть тим, хто страждає на безсоння. То як же відгадувати ті сни? Перш за все, сон треба запам'ятати; по-друге, щоб він збувся (якщо це гарний сон), то, вставши з ліжка, нізащо не дивіться у вікно. Якщо поганий сон, негайно кидайтесь до шиби і вивчайте краєвид. І той поганий сон як рукою зніме. Отже, віднині ви свої сни можете регулювати. Але постає інше питання: як дізнатись — гарний сон чи поганий?

Вам сниться пес із ланцюгом на шиї. Ланцюг прикутий до будки і собачого полумиска. Це гарний сон. У будці тепло, затишно, гріє сонечко, повіває легенький вітерець, і пес спочатку їсть із череп'яного полумиска, а потім з олов'яного. Далі, дивись, і мідну миску хтось йому підставив. Це чудесний сон.

Якщо на собаці ще й золотий ошийник, прикрашений медалями з останньої собачої виставки, то це сон-мрія. Після такого сну можна спокійно сідати в метро, бігти по ескалатору, сідати в ліфт і навіть у таксі. Ніяка неприємність на вас не чекає.

Добре, коли сняться сходи. А краще, коли драбина. Не лякайтесь, як раптом побачите, що ви по ній деретеся вгору без голови. Голова ж ваша не на в'язах, а під пахвою чи прив'язана до ноги. Головне, аби ви дерлись угору. Це сон добрий. Не страшно, якщо несподівано спіткнетесь і полізете по драбині рачки. Ще краще, коли замість ніг і рук у вас виростуть лікті. Якщо це присниться, вважайте, що сон у руку.

Непогано, коли сняться крісла. Особливо, коли спочатку малесеньке-малесеньке, а тоді все більше й більше. Це гарний сон. Якщо сняться штани, та ще й протерті в одному місті, а крісла з більшого стають все меншими й меншими, то сон — не доведи господи.

Погано, як сняться ті ж самі сходи чи драбина, але голова у вас не під пахвою, а на плечах. Ноги — не лікті, а замість щаблів — павутинки бабиного літа. Це сон неприємний. Після такого сну можна негайно писати заяву про звільнення з роботи за власним бажанням.

Недобре, якщо сниться той самий пес із позолоченим ланцюжком, але він не мирно дрімає, а б'є лапою по черепку й намагається перегризти ошийник. Якщо це йому не вдається — півбіди. Якщо ж обриває ланцюг і перекидає надщерблений полумисок — біда. Після такого сну не варто перебігати вулицю в недозволених місцях, іти на червоне світло й проситись у профспілкову відпустку.

Милий сон, якщо сниться лазня і вас тазиком ніхто не б'є по голові. Ви стоїте серед голих одягненим (у сні таке ж буває) і намилюєте самі собі шию. Після такого сну можна відвідувати наради, займатися самокритикою, кидати репліки під час зборів і ходити до молодиць. Погано, коли сниться та ж лазня, але ви голий серед одягнених і вас усі б'ють по голові тим же тазиком та одночасно намилюють шию і регочуть. Після такого сну не варто купатись у річках, озерах, басейнах, а також ходити по карнизах сімнадцятиповерхового будинку.

Мабуть, немає такого сновидця, який би не запам'ятав сон, у якому він хоче від чогось утекти. І не може. Це не страшний сон, і лякатись його не слід. Це гарний сон, бо, як відомо, самому від себе не втекти, хоч дехто й намагається.

Дуже неприємно, коли сниться жінка. Зодягнута в чорне, або ще гірше — взагалі не одягнена. Тут передчасно не радійте. Бо це, по-перше, сон, а по-друге, поганий. Бо ж відомо: жінки нікому не приносили щастя. Тим більше — чужі. Того тижня бійтесь гречки і не вживайте гречаної каші з вишкварками чи з козячим молоком.

Цього, гадаю, досить. Я навів приклади найпоширеніших снів. Інші, як на мій погляд, уваги не варті. Бо решта зв'язана з дріб'язками, сімейними та службовими. На кар'єрі такі сни не позначаються, їх не слід і запам'ятовувати. Може, знайдуться товариші, які не погодяться з моїм трактуванням снів і почнуть запевняти, що в житті все навпаки. Не вірте їм. То говорять або заздрісники, або люди, які більше вірять у забобони, ніж ви, і в них від того вже запаморочення. Чи варто прислухатись до їхнього базікання?
ЯК ПОВОДИТИСЯ В КІНО
Я не зупинявся б на цій пораді, якби не бачив у тому життєвої потреби. Тим більше є товариші, які переконані, нібито кіно так владно входить у наше життя, що відтісняє на другий план театр, оперу, філармонію, цирк і навіть пінг-понг. Воно, мовляв, уже так заполонило душу кіноглядача, що він, як табличку множення, знає, хто такий Олександр Довженко й Марчелло Мастрояні, Клод Лелюш і Марина Владі, дядечко Яковченко і Анук Еме, Сергій Параджанов і Марсель Марсо, Бергман і Мокімото.

Будь-коли й будь-де він (кіноглядач) може розповісти вам, хто з них кінорежисер, а хто кіноактор. Хто як грає і яке в нього хоббі. Не буду з цього приводу сперечатись. Може, й так. Може, глядач усе це й знає. А от як поводитися в кіно, то, я вас можу запевнити, знає не кожен. А все тому, що в нас і досі перед початком кіносеансу або ж у перерві між кіножурналом і кінокартиною не читається лекція на тему «Кіноглядач і його поведінка під час демонстрування фільму».

Поскільки це важливе питання випустили з планів своєї роботи товариші з кінофікації та працівники культури, я, — на громадських засадах, зрозуміло, — вирішив цю місію взяти на себе.

Моя перша порада: як тільки ви зайшли до кінозалу, негайно сядьте. Бажано — на своє місце. І, звичайно, в своєму ряду. Тоді зніміть шапку (якщо ви її носите), скиньте пальто чи плащ і покладіть на спинку стільця, що попереду вас. Якщо товариш чи товаришка безцеремонно почне лягати на ваш одяг, зробіть йому (їй) зауваження. Бажано голосно. У кінозалі завжди треба розмовляти дуже голосно, бо інакше вас не почують.

Роздягнувшись і добре вмостившись, лізьте до кишені. Своєї. Якщо ви жінка — то до сумочки. Діставайте бутерброд (хліб із сиром чи ковбасою) і їжте. Добре до ковбаси з хлібом іде часник. Отож не забудьте прихопити з собою один-два зубчики. Коли ви не взяли бутерброд, то жуйте кекс, облизуйте ескімо або лузайте насіння. Соняшникове, підсмажене на олії.

Як тільки на екрані з'являються титри, починайте читати. Теж голосно. Бажано так, щоб вас чули аж в останньому ряду. Читайте назву фільму, чиєї студії цей фільм, читайте, хто які ролі грає, потім коментуйте всі події, що відбуваються на екрані. Це, як не дивно, у кінозалах роблять не всі. Більше того, трапляються маловиховані типи, які починають шикати, або, простіше кажучи, затуляти коментаторові рота. Не дають чоловікові розкритись до кінця.

А як на мій погляд, то нехай товариш поговорить. Адже від цього подвійна користь: ви зайвий раз засвоїте, що відбувається на екрані, й дасте змогу сусідові чи сусідці показати себе.

Якщо ви надумаєтеся зупинити його чи її одразу ж після того, як з'являться перші титри, то так і знайте, що далі вже ви не дізнаєтесь, яка студія завжди робить гарні фільми, а яка погані, на чиї фільми варто ходити, а чиї краще дивитися по телевізору.

Тому не лайтеся з товаришем, не робіть йому ніяких зауважень. Хай читає, хай коментує, розповідає, що буде далі, хто кого підріже, а хто кого вб'є.

— Ось цей тип виживе, — покаже він на екран, — навіть після семи ножових ран. А он того, що стоїть коло кабаре, задавить «мерседес».



Потім несподівано він на всю залу зарегоче, й ви на собі відчуєте, як впливає на нього сучасне кіно, зрозумієте, яка перед вами чи за вами емоційно наснажена душа. Чи варто стримувати її поривання? Мабуть, ні. Бо не встигнете ви до пуття оцінити його, як він із вдячності до вас, щоб ви не бились марно в догадках, не перенапружували мозок, розповість, за що саме вбили сторожа чи генерала.

— А ось цей субчик… Ось цей, що в плащі, поцупить картину «Монна Ліза».



Потім від нього ви дізнаєтесь, чим закінчиться перша серія і з чого почнеться друга. Бо товариш уже бачив цей фільм двічі, але після цього піде ще раз. Якщо ви несподівано завовтузитесь, почнете нервувати, він вам порадить не переживати й не брати нічого близько до серця. Бо це, по-перше, кінофільм, а по-друге, в ньому грають ті ж артисти, що вже грали, якщо ви пригадуєте, в «Фантомасі» й «Анжеліці». Пояснить, де саме Жан Маре, а де Мішель Мерсьє. Якщо це наш фільм, то покаже вам Івана Миколайчука. Розповість, як йому довірили головну роль у «Тінях забутих предків».

— До речі, ви знаєте, що «Тіні» у Франції йшли під іншим заголовком — «Вогняні коні», — схопить вас за плече той товариш. — Цей фільм здобув у світі найбільше призів, дипломів і медалей, а в нас ніхто не міг додивитись до кінця.



Ви починаєте прислухатись, але раптом помічаєте вільне місце в передньому ряду. Підводитеся. За вами схоплюється ще десяток-другий кіноглядачів. Починають пострілювати спинки стільців. Із темряви вискакує адміністратор. Адміністратор — вона, жінка. У кінозалах чомусь завжди жінки за адміністраторів.

— Товариші, сідайте, — кричить адміністратор. — Ще не кінець. Це тільки така музика!

— А я хочу пересісти, — кажете ви.

— Як це ви хочете пересісти? — дивується вона. — А якщо всі отак почнуть під час сеансу пересідати? Ви уявляєте, що буде в залі?

— Та, бачите, он у першому ряду є вільне місце, а я того… короткозорий, — кажете ви.

У цей момент у залі зчиняється гамір.

— Не дадуть спокійно кіно додивитись! — зітхає один.

— Сідай уже! Чого ти стовбичиш? — вигукує інший.

Ви відходите до стіни й намагаєтесь пошепки щось пояснити адміністратору. Адміністратор вас не слухає й каже вам, що в кіно треба сидіти на одному місці з самого початку й до кінця. А ви, виявляється, і цього не знали. Нарешті адміністратор не витримує й каже:

— Ну, хіба вам доведеш? Ідіть уже сідайте, але щоб це було востаннє…



Ви обіцяєте й кидаєтесь до облюбованого вами місця. У цей час у залі спалахує світло, й ви ще встигаєте прочитати: «Кінець першої серії».

— А будь ти проклята, — кажете ви самі до себе, але вас хапає адміністратор за руку.

— Ви ще й досі не можете заспокоїтись? — питає вона. — Ганяєте по залу, людей нервуєте, ще й лаєтесь. Мабуть, за мітлою скучили? Це я вам можу організувати. Тротуари все одно нікому підмітати…

На щастя, кіноглядачі виносять вас на своїх плечах аж на вулицю.

— Фу-у! — полегшено зітхаєте ви.



А до ваших вух долітає:

— Ну й народ пішов! Не народ, а дикуни. Гунни! Половці! І коли вони вже навчаться поводитись у кіно, як люди?..



А й справді — коли?..
ЯК ВІТАТИСЯ
Якби життя не підказало мені цієї теми, я б ніколи не взявся за перо. Тим більше, що про це так багато написано в «Правилах поведінки». «За встановленим звичаєм, першим вітається чоловік із жінкою, молодший зі старшим, підлеглий з начальником». Або: «Молода жінка чи дівчина перша вітає чоловіка похилого віку». Тут усе ясне. Але де написано, як саме вітатись?

Крім того, все написано поверхово, без знання психології людей. Для прикладу наведу такий випадок. Молодий спеціаліст, без достатнього життєвого досвіду, без відповідних знань, закінчивши інститут чи технікум, прийшов на роботу. Познайомився зі своїм шефом, а наступного дня вперше зустрів його в коридорі. Що він робить? Уповільнює ходу, зіщулюється, наче кішка, що помітила, як насувається дощова хмара, серце в нього злякано теленькає.

Як йому бути в цьому випадку? Як привітати першого свого начальника? Сказати «привіт» чи підбігти, схопити його руку й довго трясти? А може, краще шаснути в якісь бічні двері? Вдати, що не помітив, шефа? Справді ж бо, як?

На мій погляд, шефа (назвемо його умовно — Петро Семенович) обов'язково слід привітати, хочете ви цього чи ні. І ні в якому разі не пробувати сховатися за найближчими дверима. А що, коли то жіноча туалетна?

Залишитесь на місці — й Петро Семенович поцікавиться: «Чого це ви перед початком робочого дня вчащаєте в жіночі туалетні?» Що ви скажете на це? Зізнаєтесь, що хотіли сховатись від шефа. А чого? Злякались. Що ж, Петро Семенович з рогами чи уражений радіацією?

Уявляєте, до чого все це може спричинитись? Ваш перший день роботи на цьому підприємстві може стати останнім.

Отже, треба вітатись. Але як? Піднести високо руку над головою, крикнути: «Я вас вітаю, шеф»? Чи, може, руку зігнути в лікті і, тримаючи на рівні власного вуха, гукнути: «Привіт, старина!»? А може, кинутись шефові в обійми чи поплескати його по плечу? Ні перше, ні друге, ні третє… То ж як вітати шефа підлеглому?

Варіант перший. Підлеглий з начальником зустрічаються в коридорі. Підлеглий тієї ж хвилини підбігає до начальника, хапає його праву руку своєю правою, а своєю лівою підтримує правий лікоть Петра Семеновича й ніжно та легесенько потискує пухленьку (якщо худа — то худеньку, як дощечка) долоньку й каже: «Добрий день, Петре-е Се-ме-но-о-ви-чу!» Коли дивитися збоку, то враження повинно бути таким, ніби ви зустріли батька після п'ятнадцятирічної розлуки.

Варіант другий. Приклад той самий. Коридорний. Біжите до Петра Семеновича підтюпцем. Його руку хапаєте одразу обома руками й довго трясете. Тулуб (ваш) при цьому повинен перетворитись на знак запитання.

Варіант третій. У кабінеті. Переступаєте поріг, підбігаєте до столу й дивитесь в очі так, щоб Петро Семенович не витримав, підвівся й простягнув вам перший руку. Її можете хапати так само, як при першому і при другому варіанті. На свій вибір.

Але ні в якому разі, перегнувшись коромислом через стіл, не намагайтесь поцілувати Петра Семеновича в губи. Це йому може не сподобатись. Не годиться цілувати й у лисину. Пам'ятайте, така форма вітань допускається лише під час ювілеїв, і то після третьої чарки. Тоді ви можете цілувати Петра Семеновича, скільки вашій душі завгодно й куди хочете. Але й тут за умови, якщо Петро Семенович випив не менше, ніж ви. В іншому разі може ляснути вас по губах і сказати:

— Ти б хоч свої тлусті варяниці обтер.



Негайно обтирайте. Рукавом. Своїм. І приступайте до діла. Цілувати можна мовчки, як кохану. Можна й примовляти: «Ви для мене, Петре Семеновичу, як рідний тато. Не думайте, що це в мені горілка говорить. Ні. Це вам кажу я, бо ближчої людини від вас для мене в світі не існує».

Варіант четвертий. Зустріч у ресторані чи в погрібку. Несподівано помітивши Петра Семеновича, намагайтесь негайно щезнути з очей і не лізти до нього зі своїми вітаннями.

Це зробити слід так, щоб ви думали, ніби він вас не помітив, а він думав, ніби ви його не помітили. Бо це той варіант, коли ваш шеф не тільки не хоче з вами вітатись, а й бачити вас не бажає.

Хочете ви цього чи ні, та раптом помічаєте, що, де б ви не з'являлись, там з'являється й Петро Семенович. Ви бігаєте по тих самих погрібках чи ресторанах, що й він, і неодмінно потрапляєте йому на очі.

Як у цих випадках вітатись? Ніяк. Тут треба вміти щезати. Якщо ви цього не зробите, то Петро Семенович не витримає, сам підійде до вас і, замість привітання, кине грубо й зло:

— Ти що, Ковтюх, стежити за мною надумав? Так от знай, що я нашим зарубіжним гостям показую історичні місця Києва. Й себе нікому паплюжити не дозволю. Навіть отаким жовчним типам, як оце ти.



Не додумайтесь після цього сказати йому «здрастуйте!». Це один із небагатьох випадків, коли начальство забуває чомусь привітатися з вами. Хоч у правилах сказано: «В товаристві вищестоячий начальник повинен неодмінно першим вітатися зі своїм співробітником». Вважайте, що Петро Семенович про цей пункт забув.
ЯК ДИВИТИСЯ В ОЧІ?
Перш за все потрібно з'ясувати — в чиї очі? Бо ж відомо, що очі бувають різні: очі начальника, очі підлеглого, очі товариша, очі незнайомого, очі коханої, очі дружини і, нарешті, очі тещі.

Бувають ще очі в котів, собак, лисиць, вовків, гадюк, вужів, мурах, мавп, крокодилів, ведмедів, зайців і свиней. Як дивитися в ці очі, ясно і без поради. Якщо перед вами свиня (дика) чи кобра, то, зрозуміло, найкраще в такі очі дивитись через сітку чи вікно клітки. Це ж стосується бегемотів, пантер, шакалів, гієн і диких собак динго.

Що ж до людських очей, то їх теж можна розглядати, але уже через скельця окулярів — звичайних чи кольорових. У кого стопроцентний зір, той може дивитись і без допомоги діоптрій.

Але нас цікавить питання, як саме дивитися в очі. Чи на всіх однаково, чи, може, по-різному? Безперечно, по-різному. Я гадаю, що ви без моєї поради розумієте: в очі Петра Семеновича, скажімо, не можна дивитись точнісінько так само, як в очі антилопи гну чи будь-якого представника з породи сумчастих.

Не можна заглядати з однаковою цікавістю в очі гюрзи й сусідки, що постійно зазирає в шпарку ваших дверей. Якщо в сусідчині очі треба дивитися доброзичливо, то гюрзу намагайтесь гіпнотизувати, хоч би як вона шипіла на вас.

По-різному дивляться в очі осла й навуходоносора. На осла ви повинні дивитися з любов'ю, на навуходоносора — зі співчуттям.

Не однаковими очима (є такий вираз) ви дивитеся в очі своєї жінки і в очі жінки свого приятеля. Погляд у бік власної дружини звичайний і трохи байдужий, а погляд у бік дружини друга нагадує погляд Нарциса.

Зовсім по-іншому ви зобов'язані дивитися в очі підлеглого. Їх слід вивчати. Вивчати поглядом кібця, який помітив біля нірки ласку. Для цього бажано посадити підлеглого в куток і там уже вивчати. Те ж саме можна проробляти з власною дружиною, якщо вона не проробляє цього з вами.

Якщо гіпопотама, тигра, гібона, вепра, вовкодава ви можете розглядати в чорних, зелених, синіх, оранжевих окулярах, то цього, безперечно, не можна робити з Петром Семеновичем, дружиною та її мамою. Не доведи господи почепити чорні окуляри на ніс, зайти в кабінет Петра Семеновича, глянути на нього згори вниз і при цьому випалити: «Ну, як ся маєш?» Чого коштуватиме вам ця фамільярність, дізнаєтесь після експерименту. Не дозволяється вивчати очі Петра Семеновича й під кутом у тридцять, сорок і більше градусів.

Може трапитись, що ви одягли окуляри, то дивіться, щоб під час роботи ці окуляри не злізли вам на ніс, а ви глянули на Петра Семеновича поверх них, трішки нахиливши голову. Так можна дивитись тільки на зубробізона, й то, якщо він далеченько. І останнє. Перед коханою ви часто-густо опускаєте очі і з якихось, відомих тільки вам причин, червонієте і боїтесь зустрічатися з нею поглядом. Цього нізащо не робіть перед своїм шефом. Якщо побоювання дивитись в очі ваша кохана розцінить як вашу захопленість, то начальник розцінить цей погляд по-іншому: остання анонімка, що прийшла на нього, — діло ваших рук.

Отож, начальству дивіться завжди в очі тепло, ніжно і благально.
ЯК ЗРОБИТИ, ЩОБ ЧОЛОВІКИ НА ЧУЖИХ ЖІНОК НЕ ДИВИЛИСЬ

Спецпорада для жінок
Перед тим, як дати вичерпну відповідь на це питання, треба поставити ще одне: «Чому чоловіки на чужих жінок дивляться більше, ніж на своїх?» Відповідаю: тому, що кожна чужа жінка — не ваша жінка. А якщо не ваша, то й невідома, як потойбічний світ. А невідоме, як відомо, завжди прекрасне. То як же домогтись, щоб ваш чоловік дивився тільки на вас? Перш за все поводьтесь так, нібито ви і його жінка й нібито чужа. Друге — не розкривайтесь, як тюльпан, до кінця. Бо рожеві пелюстки швидко поопадають і від вас залишиться казна-що. Третє — не тримайте чоловіка близько біля себе…

Окрім цього, існують й інші умови, за яких чоловік любить свою жінку більше, ніж чужу. Я їх під великим секретом від чоловіків подаю спеціально для жінок.

Умова перша. Ви десь років на сорок молодші від свого чоловіка. Успіх майже забезпечений. Такий чоловік на чужу жінку й не гляне, з вас очей не спускатиме. Він не відійде ні на крок і доглядатиме вас краще, ніж свою власну «Волгу».

До цього спонукають його дві підстави. Перша — якщо ви з ним поїдете до моря чи подастеся у круїз навколо Південної Африки, то пасажири, та й члени екіпажу, неодмінно запитають вас:

— Скажіть, а ваш тато дуже строгий? Чи не зустрітись би нам сьогодні під сузір'ям Козерога?!



Або:

— Будьте добрі, скажіть, ви в тата остання донечка чи ще є такі ж гарні, як ви?..



Вважайте, що ви свого добились: чоловік не тільки не відходитиме від вас, а й вас не відпускатиме від себе. Звичайно, якщо раптом не засне.

Друга підстава — він оберігатиме вас і від чужих поглядів і від дурних запитань на зразок:

— Скажіть, а ваш дідусь до пенсії чим займається?



Або:

— Це ваш дідусь по маминій чи по татовій лінії?



Ці питання страшніші перших. Від них можна й на інфаркт розжитись. Не вам, зрозуміло. Вам це не загрожує. Вас інфаркт у цьому віці і в таких умовах не вхопить. Тому вам переживати нічого: ви ж самі бачите, що ваш чоловік від вас очей не відводить. Закоханий більше, ніж у чужу жінку.

Умова друга. Може трапитись, що ви не маєте отих «сорок років», то зобов'язані мати хоч мінімум характеру. Треба, щоб чоловік захопився вами. Йому потрібно прищепити любов до миття посуду, підлоги, вибивання килимків, навчити його користуватись пилососом, пральною машиною, познайомити з кращими рецептами приготування щуки фаршированої, коропа тушкованого, карасів у сметані. Тобто створити йому такі умови, щоб від любові до цього діла в нього залишилось рівно стільки часу, скільки вимагає одна жінка. Рідна.

Добившись цього, вважайте, що ви добились всього. Поки чоловік вивчає рецепти чи вибирає пилососом пилюку з килимків, ви поспішаєте в перукарню. Він чистить каструлі, ви наводите манікюр. Ви з'являєтесь несподівано на кухні, як пролісок після першого весняного дощу, і все тут сяє: зачіска на вашій голові сяє, обличчя ваше сяє, у руках чоловіка каструля сяє, усмішка на його устах сяє. Він не стримується й запитує:

— Рідна моя, невже це ти? — Кидається до вас в обійми, ніби вперше в своєму житті. Не приголублюйте. Не розчулюйтесь, пам'ятайте про «мінімум характеру» і кажіть: «А це що за телячі радощі?»



Тримайте його в напрузі.

Умова третя. Зробіть так, щоб чоловікові весь час здавалося, як я уже казав, що ви нібито його жінка і нібито не його. Для цього потрібно частіше виводити чоловіка на люди. Щоб він бачив, як із вас чужі чоловіки не зводять очей.

— Оце взяла тебе з собою, — пояснюйте йому, — бо як сама вийду, так проходу не дають. Пристають, як до вдови. Ще йдуть слідом і патякають: «Ох і ніжки! Ох і стан! Ну, найсправжнісінька тобі королева Шантеклера!»



Подеколи це потрібно втовкмачувати чоловікові в голову, нехай задумується. Після цього ви в його очах покращаєте. А коли несподівано побачить, що хтось на вас і справді кидає косі погляди, то не стримається й скаже:

— Тепер із тобою в місті хоч не з'являйся. Бач, як отой телепень стриже тебе очима.



Або:

— Чого отой бовдур витріщив на тебе свої балухи?



Спіть спокійно. Ваш чоловік таки ваш. Після цього ви йому скажіть, щоб він вас ще й зустрічав, коли ви повертаєтеся з роботи, бо, мовляв, якийсь субчик вам проходу не дає. Весь час під'їжджає на власній машині, обіцяє щодня відвозити додому, постійно підкреслює, що в нього двокімнатна холостяцька квартира і що він хотів би з вами поїхати на лоно природи… Вважайте, що ваш чоловік пропав. Для чужих жінок, зрозуміло. Тепер він щовечора простоюватиме перед прохідною вашого підприємства й дивитиметься на кожного власника автомашини, як на людину, якій залишилось прожити до вечора.

Умова четверта. Намагайтесь робити все те, що й ваш чоловік. Це ж дозволяється. У нас рівноправність. Залишайтеся з співробітниками після роботи, випийте чарочку, а додому прийдете — скажіть, що на носі річний звіт чи були профспілкові збори. Зберіться з подружками і завітайте в ресторан. Чоловіка бажано з собою не брати. Захопіться художньою літературою, читанням періодики, розв'язуванням кросвордів чи вдарте ввечері на дитячому майданчику з хлопцями «в козла». Одне слово, спробуйте помінятись ролями.

Є ще одна умова — п'ята. Я її залишаю невизначеною. Визначити її раджу вам. Розкажіть, а як ви домоглись, що ваш чоловік дивиться тільки на вас? Поділіться секретом і разом зі своїми зауваженнями надішліть мені. При переробці й доповненні книги автор врахує це і додасть до своїх чотирьох умов і вашу п'яту.
ЯК З'ЇСТИ БЛИЖНЬОГО
Це питання нині хвилює багатьох. Скептики, певен, сумніваються в можливості здійснити це оригінальне міроприємство. Але я з усією відповідальністю хочу сказати, що це зробити легше, ніж зготувати відбивну по-київськи чи салат олів'є.

Та перед тим, як перейти безпосередньо до цього хвилюючого питання, хочу пояснити, чому найчастіше люблять з'їдати не звичайних смертних, а, як установлено, керівників чи начальників: починаючи від завідувача облздоровідділом і кінчаючи директором комунальної бані.

Перш за все тому, що начальник від вас, якщо ви не начальник, відрізняється тим, що має: персональну машину, персональний кабінет, персональний телефон, персональну й молоду секретарку та кур'єршу тьотю Пашу.

У кар'єристів, підлабузників, бездар, неуків усе це викликає заздрість. Їм здається, бо самі вони цього ніколи не відчували, що кожному начальникові добре живеться, легко дихається, в нього залізні нерви, здорове серце, нема цирозів, запалення нирок і кров'яного тиску. Насправді ж над головою начальника постійно висять грозові хмари з градом, блискавиці з громом і почеплений на жіночій волосині дамоклів меч. Під ногами каміння, підводні рифи, і десь далеко — загадкові ревізори та інспектори. Проте, незважаючи на ці страхи й несподіванки, йому (керівнику) заздрять, його ненавидять і, як закон, намагаються з'їсти. Багатьом це вдається.

Щоб запобігти цьому, я й присвятив свою пораду доброму племені керівників (серед них у мене є особисті знайомі), які, будучи чесні й довірливі, ще й досі потрапляють до тих начальникоїдів і на їхні примітивно розставлені гачки, перемети та сіті з приманкою. Через кілька абзаців я докладно розповім, як це робиться, але спочатку трохи історії.

Звичка з'їдати один одного з'явилася ще в допрометеївський період. До того часу, поки Прометей не вкрав у батька Зевса вогню, люди їли людей живцем. Як роздобули вогонь на свою голову, почали один одного смажити, варити, тушкувати й навіть висушувати на тараню.

У вік атома, розщепленого ядра, нейтронів, протонів, нейлонів, плафонів усе почало інтенсивно вдосконалюватися. Людей почали їсти в інший спосіб: живцем, але непомітно (вік прогресу, кібернетичних машин і голкотерапії). Усі нинішні методи перерахувати одній людині просто не під силу. Невідомо, чи з цим справиться й така наука, як кібернетика. Тому обмежусь тільки одним питанням: як з'їсти свого ближнього, якщо він керівник?

Способів є десять:

1. Закритий. За допомогою «кабіни»…

2. Любительський. За допомогою домашньої птиці: курки, гуски, качки, індички.

3. Екзотичний. За допомогою недомашньої птиці: дикої курки, дикої качки, дикої гуски, бекаса, перепілки, фазана, рябчика і глухаря.

4. Мисливський. За допомогою косуль, оленів, лосів, зайців, диких кіз та диких свиней.

5. Рибальський. За допомогою риби: карася вареного, смаженого, щуки фаршированої, осетрини заливної, ікри кетової та потрійної юшки.

6. Оригінальний. За допомогою раків. Свіжих.

7. Свинячий. За допомогою свині чи поросяти.

8. Ювілейний. За допомогою календаря і годинника.

9. Механізований. При допомозі «Волг», «Москвичів», газиків.

10. Цілком секретний.

Найефективніший із них десятий. Слід сказати, що десятий спосіб хоч і найважливіший, але немає такої сили, яку б не годилось підкріпити хоч одним із вище наведених способів.

Тепер перейдемо до розшифрування названих способів.

Закритий. Якщо до вас у район, райцентр, колгосп, радгосп приїжджає начальник перевіряти скаргу чи стан яйценесучості на птахофермі, його перш за все потрібно нагодувати. Пам'ятайте: сита людина не така зла, як голодна. Вона добрішає, стає менш прискіпливою й нудною.

Для цієї маніпуляції (так, здається, сказати можна) начальника запрошуйте в «кабіну». Такі «кабіни» є при кожній райцентрівській чи містечковій чайній. Запрошувати бажано в сусідній район. Для чого це робиться, я не берусь гадати, але точно знаю, що чинити треба саме так. Запрошуйте і їдьте. Не волами, безперечно, і не кіньми, а машинами. Легковими: «Волга», «Победа» (якщо після капремонту), газик. «Запорожцями» і «Москвичами» старого й нового випуску їздити не рекомендується.

Прибувши (не приїхавши, а прибувши), негайно зачиняйте начальника в оту «кабіну». Після цього починайте його повільно споювати. Безумовно, не молоком і не крем-содою.

Примітка. Начальник може впиратися:

— Дякую, але я не п'ю.



Або:

— Вибачте, але поки не перевірю скарги, то й каплі в рот не візьму.



Або:

— Повірте мені, я не можу… В мене серце… печінка, шлунок.



На все це слід відповідати так:

— В усіх серце, в усіх печінка, в усіх шлунок.



Або:

— Дякувати будете після того, як закусите.



Або:

— І це ви, наш новий керівник? Щось не схоже! Ваші попередники так не поводились: не цуралися нижчих себе… Вибачте, але якщо ви їстимете там, де всі, то негайно втратите авторитет. Вас люди не поважатимуть. Вони ж перші скажуть: «Хіба це начальник? Аби це справжній начальник, то не їв би разом із нами…»



Після цього начальник неодмінно здасться. Негайно ж наливайте йому додаткову чарку і приказуйте: «Оце по-нашому! Оце ми розуміємо! Одразу видно козацьку душу! Тільки для цього треба не оцією двадцятип'ятиграмовою чаркою пити, а фужером чи склянкою».

Міняйте посуд і наповнюйте його коньяком із шампанським.

Цей напій називається «Люба Мері». «Столична» з шампанським має назву «Північне сяйво», спирт із томатом теж — «Мері», але не люба, а «Кривава Мері».

2. Любительський. Привозите начальника на спецптахоферму. Хай він собі походить по господарству, погомонить із пташницями. Як тільки наговориться, садовіть у ту ж машину й відвозьте… в ліс. Там, якщо ви справді хочете з'їсти начальника, повинна вже бути птиця: смажена, варена і так, шматками. Хай їсть і запиває. Мінеральною водою.

Примітка. Якщо дія відбувається на лоні природи, то неодмінно слід узяти з собою фотоапарат. Щоб зробити парочку «етюдиків». Можна й некольорових. Начальника фіксувати слід тоді, коли він чарку підносить, зрозуміло, не до вух. Можливо, начальник справді не п'є (печінка, серце, виразка шлунка, гіпертонія, мікроінфаркт тощо), попросіть, хай хоч зробить вигляд:

— Пригубте! Отак! А тепер айн момент… Все, можна закусувати… Гадаю, вийде чудесне фото про ваш приїзд. Буде на згадку.



Начальника слід фотографувати крупним планом. Або ж так, щоб він був на першому плані. Для контрасту. Він у центрі, ви по боках. У нього в руках фужер (склянка), у вас чарочки чи просто виделки.

3. Екзотичний. Майже те саме. Дія відбувається теж у лісі, десь у гущавині, за шлагбаумом, на якому табличка з написом: «Державний заповідник. В'їзд заборонено».

У заповіднику вирощують фазанів, глухарів, рябчиків. Начальникові, замість чарки, спочатку підносять рушницю. Він пробує вцілити хоч у щонебудь із згаданих делікатесів. Це йому не завжди вдається. Але до столу, чи то пак на килим, що простелений на галявині, його запрошують неодмінно.

Примітка. Фотознімок робиться в іншому ракурсі. Начальник на задньому плані, на повний зріст. На голові — капелюх чи картуз, прикрашений кількома пір'їнами. Фазанячими. На шиї рушниця, на поясі — патронташ і головами донизу ще не обскубані фазани, рябчики, тетеруки. На устах посмішка. Чарка не обов'язкова.

4. Мисливський. Дуже нагадує третій, але тут уже в заповіднику розводять кіз, вепрів, лосів, косуль, оленів.

Примітка. Поза теж майже та сама. У картузі (капелюсі) пір'я. Можна гусяче, куряче. Рушниця на шиї. Права рука на прикладі, ліва на дулі (у цьому місці «дуля» не як груша, а як цівка). Ноги. Одна нога на шиї, або ще краще — на спині вбитого лося, оленя чи дикої кози (що ви вже там уполювали), друга нога за спиною (звичайно, не вашою) за спиною жертви, що на землі. Посмішка? Оптимістична.

5. Рибальський. Начальника вивозять до колгоспного чи радгоспного ставка. Замість рушниці вручають спінінг або бамбукову вудочку. Він намагається зловити коропа чи карася. Черв'яки нехай наживлює сторож…

Примітка. «Етюдик» бажано робити в човні. З дідом Трохимом — колгоспним сторожем. Ви на весь зріст, посеред човна, а дід Трохим — сидячи на кормі. Ви з вудочкою. Вигляд: роздивляєтесь тільки що пійманого коропа. Великого. Дід посміхається. Ви ж ні.

6. Оригінальний. Цей спосіб ще називається «пекти раків». Усе відбувається на тому ж ставку. Бригада рибалок ловить раків, а ви печете. У вогні.

Примітка. Який етюд? Ви сидите в центрі серед раколовів (є ж риболови — чому не можна «раколови»?). Поруч відро з раками. Перевернуте в бік об'єктива. Горить багаття. Ваші руки на колінах. Своїх. У кожній руці по раку. Всі задоволені. Посміхаються. Ви теж.

7. Свинячий. Вам підносять молочних поросят. Це може бути в кабіні, коло ставка, в лісі, коло озера. Поросят бажано запивати «Петрівською» або «Старкою». Добре йдуть до «Житомирської гіркої» або коньяку «Україна» чи «Дойна».

Примітка. Ви, як і на попередній фотографії, у центрі. В руках виделка й ніж. Поза: збираєтесь оте порося різати. Крупний план. Посмішка не обов'язкова.

8. Ювілейний. Несподівано дізнаєтесь, що в начальника день народження. Підносите золотий будильник. Бажано з зозулькою, дарчим написом: «Спи спокійно, дорогий Петре Семеновичу!».

Примітка. Хтось із товаришів тисне начальнику руку — щиро осміхається. Всі дивляться на вас. Будильник на рівні вашої голови. План середній.

9. Механізований. Супроводжуєте начальника туди, звідки він приїхав. Позад його машини кавалькада кращих машин району. Кавалькада має нагадувати автодорожний пробіг. Але сюди не входять спецмашини: «швидка допомога», поливні, підмітальні, пожежні, ветеринарні, бензовози, молоковози та, безперечно, автофургони «Хліб» і «Жива риба».

Примітка. Начальник за баранкою автомашини. Лікоть трохи висунуто у вітрове скло. Картуз зсувати набік не слід. Цигарка в зубах теж зайва. Погляд зосереджений. На задньому плані вервечка машин. Легкових. Панорама.

10. Цілком секретний. Не при допомозі друкарських машинок «Україна», «Олімпія», «Оптима» чи «Колібрі», а звичайної харківської, китайської авторучки або найкраще — гусячого пера. Пишете лист в одну з вищих інстанцій. Якщо начальник — директор лазні, пишете завідуючому комунгоспу. Якщо начальник — директор м'ясокомбінату, то Міністерству м'ясо-молочної промисловості й т. д.

У листі повідомляєте, що начальник Н. не встиг ще й місця нагріти, а он уже чим займається. Неодмінно пишіть, що примушував вас діставати балик, коньяк, кетову ікру, без дозволу ловив у колгоспно-радгоспних ставках рибу: коропів, карасів, сазанів. Без дозволу бив у державних заповідниках рябчиків, фазанів, косуль, оленів, кіз і свиней. Диких. Усе це широко ілюструйте фотоетюдами. У кінці листа просіть усі витрати списати на начальника, а його погнати з роботи. Вкажіть, хто все це може підтвердити. Ставте підписи. Сусідів або співробітників. Ні в якому разі не посилайте листа анонімно. Тепер це не проходить. Лист опускайте безпосередньо з поштовий вагон і тільки тоді йдіть додому. Лягайте спати і вважайте, що свій громадський обов'язок ви виконали з честю. Можете бути певні: начальника з'їли, забитих косуль і свиней спишуть на нього. На вашій совісті тільки раки. Але на них розцінок поки що нема. Спіть спокійно.
ЯК ПИСАТИ МЕМУАРИ
Мемуари писати дуже важко. Навіть важче, ніж одному редакторові видавництва написати всі анотації до тематичного плану.

Чому ж так важко писати мемуари? По-перше, мемуари, як правило, пишуться тоді, як той чи ті, про кого ви збираєтесь писати, неодмінно помруть, а ви маєте дізнатися, чи визнали їх після смерті за видатних і ввели до УРЕ. Якщо так, то вважайте, що один шанс із десяти на вашому боці.

По-друге, повинні померти всі ваші ровесники, або, як ще їх називають, сучасники поета (полководця, художника, композитора тощо). Інакше сучасники почнуть звинувачувати вас у недостовірності чи перекручуванні викладених вами фактів.

По-третє, треба вмудритися прожити вік свій так, щоб пережити навіть геніїв. А це, судячи по кількості мемуарних книг, удається не кожному. Тепер ви зрозуміли, чому так мало в нас мемуарної літератури й чому так важко писати її?

Хто ж пише мемуари? Мемуари пишуть різні люди: політики, полководці, видатні діячі культури, актори, композитори, художники і гумористи.

Як же пишуться мемуари? Ну, перш за все, маючи відповідні для мемуаристики роки, вам необхідно мати ще й папір і хоча б харківську авторучку «Золоте перо». Бо, як відомо, мемуари, на відміну від гетьманських універсалів, пишуться не на пергаменті і не гусячим пером.

З чого ж починати мемуари? Безперечно, з опису першої (цілком випадкової) зустрічі з поетом, скажімо, С. чи з гумористом, скажімо, В. Але ні в якому разі не з того, що ви вже при житті поета записували його жарти в ресторані «Еней».

Пишіть, що вперше ви з ним зустрілися в більярдній. Якщо це літератор — то, звичайно, в Будинку літераторів, якщо художник — то в Будинку художників, якщо композитор — то у видавництві «Музична Україна».

Для кого пишуться мемуари? Звичайно, було б наївно думати, що всі сили кинуто лише на те, щоб віддати данину поету С. чи гумористу В. Мемуари переважно пишуться для самого себе, а якщо з ними уважніше познайомитися, то, як закон, і про себе.

Як описувати головного героя? Дуже просто. Чим простіше, тим краще. Приблизно отак: «Ніколи не міг подумати, що цей, на перший погляд, невеличкий на зріст чоловічок і є поет С. Я його уявляв кремезним, широкоплечим велетнем…» Або: «Дотепи з нього так і сипались. Я дивився на нього й боявся, що він ось-ось захлинеться. Але ні. Дотепи били з нього, як б'ють струмені фонтана в парку біля університету імені Т. Г. Шевченка».

Як ви познайомилися з головним героєм? Цього ви точно не повинні пригадувати. Пишіть краще отак: «Уже нині й не пригадую, де ми з ним уперше познайомились. Чи це трапилось у фешенебельно-провінційному готелі „Жорж“ чи в Одеських катакомбах, де ми були на екскурсії. Пам'ятаю одне: він мене впізнав одразу. Ніколи не думав, що він отак просто, як звичайний смертний, підійде до мене, покладе свою руку на моє плече й скаже: „Так оце ви такий, Юро!“» Це якщо вас, автора мемуарів, звуть Юркою. А якщо вас звуть Васею, то звучатиме трохи інакше: «Так оце ви такий, Васю. Ніколи не думав, — оглядаючи мене з ніг до голови, сказав він, — що ви отак пишете. Гарно пишете. Читав. Так і тримати».

Що писати далі? Далі потрібно зробити невеличкий екскурс у поетове дитинство. Бо поет, як відомо, ще з колиски мріяв стати моряком. «Якось він утік із дому в Одесу й незабаром влаштувався на теплоході „Іван Франко“ (нині — „Леся Українка“) звичайним юнгою. Уже пізніше, десь через рік, під час нашої зустрічі, він про це розповідав мені особисто. І тоді я уявив собі, — пишете ви, — обірваного хлопчика-селюка, який без шматка хліба в кишені бреде таврійськими степами у великий і загадковий світ — Одесу».

Чи відіграли ви якусь роль у житті героя? Безперечно. Саме дякуючи вам і з'явилась на світ його геніальна поема… Але давайте все по порядку. Ви ж, звичайно, добре пам'ятаєте, як у скрутний для поета час йому захотілося назавжди кинути перо і влаштуватись працювати на таксі. Та ви (не хто інший, а саме ви) не дозволили йому так вчинити. Вчасно підтримали його, навіть підказали сюжет для його безсмертної поеми «Весна не жде». Щоправда, дружина поета в своїх спогадах чомусь запевняє, що згаданий твір з'явився на світ дякуючи їй, а не вам. Але чи варто на це звертати увагу? Хіба ми не знаємо жінок? Вони глибоко переконані, що все створено в ім'я них або дякуючи їм.

Чи варто писати про його творчість? Обов'язково. Почніть приблизно так: «Пам'ятаю, він щось писав. Що саме — я вже не пригадую, але знаю, що писав. Саме тоді почав уже писати і я. На той час у мене було чи то три чи то п'ять романів. Якось сиджу, коли чую — хтось стукає у шибку. Я до вікна. Дивлюсь — він.

— Що, — питаю, — тебе принесло так пізно?

— Гумореску, — відповідає, — написав. Ту саму, до якої ти мені підказав сюжет. Хочеш послухати?

Я його вислухав, зробив кілька слушних зауважень, і гумореска після цього стала популярною. Нею буквально зачитувались усі: від студентів-заочників до футболістів-любителів. Професіоналів у нас тоді ще не було.

Ця гумореска мені добре запам'яталася. Забув, щоправда, її назву, але добре пригадую, що читали її на всіх вечорах, де читався уривок і з моєї повісті „Життя під сонцем“».

Як викласти розділ про дивацтво гумориста? Як відомо, всі великі люди — диваки. Гуморист В. не був винятком. «Гуморист, треба сказати, він був досить цікавий. Талант щедрий. Особливо любили його друзі. Пригадую, з першого свого гонорару він одному із нас позичив 10 карбованців, другому — 20, третьому — 30, четвертому — 40, п'ятому — карбованець тридцять дві, шостому… Ні, шоста була вона — поетеса Леся К… Лесю він посадив на таксі, а гроші дав не їй, а таксисту. То були останні 5 карбованців, і гуморист В. попросив водія авто, щоб той відвіз Лесю додому. А сам позичив у мене до наступного гонорару три копійки на трамвай, але пішов пішки, бо трамваї уже не ходили.

Отаким веселим і живим закарбувався він у моїй пам'яті. До речі, тих трьох копійок він мені й досі не віддав».
ЯК ВИБИРАТИ ІМ'Я
Це питання, безперечно, хвилює кожного, хто збирається стати батьком чи матір'ю. Питання, як на мій погляд, не таке вже й дрібне. Бо й справді, яке ім'я дати дитині? Чим керуватися? З чого починати?

Перш за все, слід забути про будь-які сімейні традиції, якщо вони якимось дивом збереглись у вашій сім'ї. Все то пережитки минулого. Тепер нові часи, нові імена. Не варто в ці дні згадувати батька Арсена чи діда Андрія, а тим більш прадіда Данила. Не треба згадувати й маму, бабу, прабабу. Не варто задумуватись і над майбутнім. Хай вас не хвилює вже тепер, як поставиться ваш син чи донька до підібраного вами імені. Це їх не цікавить. Вони ще до цього не доросли. Єдине, що в ці щасливі для вас дні має вас цікавити, так це «Книга власних імен» та поради знайомих.

«Книга імен» запропонує вам чималенький список, і ви зможете знайти сяке-таке ім'я для нащадка. Але моя вам щира порада: не заглядайте туди. Не мине й дня, як до вас завітають ваші знайомі, що дві, а то й цілих три ночі не могли заснути. Все думали, яке б ото вашій дитині ім'я підібрати.

— Чи, може, все ото даремно? — з острахом цікавляться вони. — Ти що, з отієї книжки, батьку, надумав своїй дитині ім'я підбирати? А ми ж для чого? Ми тобі друзі чи ми тобі хто? Викинь книжку, поки не пізно.



Ви, ніяковіючи, відкладаєте книгу вбік.

— Закинь її, — радять ваші знайомі, — Що ти з нею носишся, як із крашанкою! Ось тобі справжні імена. Це моє, це Митькове, це тьотя Фрося написала, це Гарик, це Жорик. Чи, може, ти вже без нас придумав, так кажи!

— Та жінка хоче, — починаєте ви так, ніби щойно когось ненавмисно підрізали. — Не я, а жінка хоче, як син народиться, то назвати Назаром, якщо донька — то Соломією…

— Що? — скрикують усі троє чи четверо, скільки там уже до вас прийшло. — Нам не почулось? Ти так оце сказав, як ми почули, чи ти ще нічого не сказав?

— Та це все жінка. Дід у неї був Назар. Замість батька їй. Вона ж у мене сирота, так от це вигадала. У дідову пам'ять. Виховував, мовляв, у люди вивів.

— Забобони, — кидає хтось.

— Факт, пережитки. Ніби тому дідові тепер не все одно… Ти що, перед жінкою по шнурочку ходиш?

— Та ні… Що ви?..

— А в тебе своя думка є? В тебе своє ім'я є?

— Та я думав. На батькову честь — загинув на початку війни…

— Ну й правильно. Ото на батькову честь і називай. А то вигадають — Назар! Хто тепер із таким іменем ходить? Тьху! Називай на честь батька й не вигадуй. Чи, може, жінка не погоджується?

— Та погоджується.

— Ну й чудесно! Значить, ім'я вже є. Свій список можна рвати? Чи не так? То як же зватимуть твого спадкоємця?

— Тимофій!

— ??

А по хвилі:

— Ну, ти вибач. Це, звичайно, ваші сімейні справи. Вам видніше. Але ми радили б і про дитину подумати. Ти подумав, як воно, беззахисне, піде в світ із таким іменем? Тимофій! Тиміш! Уявляєш?!

— Збожеволіти мало! — підтримує друга жінка. — Що люди про батьків подумають? Оце вже буде балачок.

— Оригінальне щось треба, — знову друг. — Щоб відбивало наш дух, епоху. А ти — Назар, Тимофій! Що ж ти кожному стрічному пояснюватимеш, на чию честь ти так свою дитину назвав? На честь діда чи баби? Не сміши людей…

— Гаразд, — здаєтесь ви. — А які у вас пропозиції?

— У нас? Ось список. Я, наприклад, пропоную назвати його іменем відомого співака. Звичайно, не нашого. Ну, якогось французького чи італійського. Скажімо, Антоніо. Чим погано? Або на честь Жана Маре. Моїй жінці цей артист дуже подобається. Для доньки — Лола. Гарно? І взагалі, яке кому діло, Лола чи Жан?..



Ото довго не дискутуйте, згоджуйтесь одразу. Знайомі завжди діло кажуть. Беріть у них список і поспішайте в пологовий будинок. Список передайте через санітарку чи медсестру разом із записочкою:

«Люба! Всі пропонують назвати сина (як буде син) Жюлем. Якщо донька — то Лолою. Гадаю, наші знайомі мають рацію. Назар і Тимофій — архаїзми. Не сподобаються ці, то вибери зі списку, що додаю. Цілую. Твій Вася».

Оскільки я теж батько і мені теж знайомі пропонували список імен, то я хочу його винести на широкий суд, щоб наші товариші й друзі не сушили собі голів. Ось цей список:

1

1 Тхір (лат.)


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Книга для дому, книга для сім\Книга світ, книга серцю привіт Методичні рекомендації ббк 8. 387. К 53
Книга — світ, книга — серцю привіт : метод реком. / Нац б-ка України для дітей; уклад. Ю. В. Осадча. — К., 2013. — 36 c
Книга для дому, книга для сім\Книга твій найкращий друг. «Моя книга моє обличчя». «Дбай про книгу джерело знань»
«Потрібен весь навчальний рік за підручниками догляд, щоб охайним він дійшов до інших учнів згодом»
Книга для дому, книга для сім\Шановні користувачі бібліотеки та колеги! Бюлетень «Увага! Нова книга»
...
Книга для дому, книга для сім\«Засоби залучення учнів до читання як шлях формування загальнокультурної компетенції інноваційної особистості»
Школа – це насамперед книга. Книга – це могутня зброя. Розумна, натхненна книга часом вирішує долю людини
Книга для дому, книга для сім\Книга року Бі-Бі-Сі 2012 (Книга року bbc) — літературна нагорода україномовним літературним творам, що присуджується Британською телерадіомовною корпорацією (Бі-Бі-Сі). Книга року Бі-Бі-Сі
Ця книга про те, як можна подолати свій страх. Про те, як можна навчитися навіть із найстрашніших І найзагрозливіших синьомордів...
Книга для дому, книга для сім\Бюлетень нових надходжень Випуск 2 (33) смт Слобожанське 2017 Шановні користувачі бібліотеки та колеги! Бюлетень «Увага! Нова книга»
...
Книга для дому, книга для сім\Книга для культурологів, мистецтвознавців, спеціалістів-естетиків, а також для тих, хто цікавиться проблемами сакральної культури

Книга для дому, книга для сім\Книга «Астрономічні цікавинки Львова»
А також робити львівських науковців, присвячені історії Львівської астрономічної обсерваторії
Книга для дому, книга для сім\Книга Марсе послідовним викладом предмета в доступній формі відкрила хімію для широкого кола читачів, а у деяких зумовила їх життєвий шлях
Про результати своєї роботи Е. Фулхем розповіла в книжці "Мірковування про горіння", яка була опублікована в США. Книжка дістала...
Книга для дому, книга для сім\Книга з'явилася тому, що люди завжди прагнули зберегти І передати для нащадків свою мудрість, знання, красу художнього слова. З історії знаємо, що спочатку писали на глиняних табличках, папірусі, пергаменті
Книга, література розкриває перед нами небачені світи, дивовижні країни, знайомить з непересічними характерами, допомагає у вирішенні...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка