Книга дорогоцінних скарбів



Сторінка10/11
Дата конвертації13.04.2017
Розмір1.8 Mb.
ТипКнига
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

26. ГУСТИНСЬКИЙ ЛІТОПИС (1623 – 1627)
Це хронографічна й літописна компіляція, укладена в 1623 – 1627 рр. Існує припущення, що якесь відношення до її укладання мав відомий церковний діяч Захарія Копистенський (? – 1627). Основний список 1670 р. виготовив ієромонах Густинського монастиря (біля міста Прилук) Михайло Лосицький. У хронографічній частині пам'ятки подається стислий огляд всесвітньої історії від «початку світу» до розселення слов'янських народів і виникнення Київської Русі. У літописній частині викладаються відомості про історичні події на українських землях від часу заснування Києва до 1597 р. Зміст статті «Про ідолів руських» спирається на відомості польських істориків М. Кромера, М. Бєльського, О. Гвагніна (Гваньїні) та М. Стрийковського.

Уривки літопису публікуються за виданням: Густинський літопис / Переклад В. Крекотня // Збірник козацьких літописів. – К.: Дніпро, 2006. – С. 7 – 191.


Текст

Про ідолів руських

Тут дещо скажемо про богів руських не тому, що їх достойно пом'янути, а щоб побачити, якою сліпотою тоді диявол заморочив людей і до якого безумства призвів їх, що не тільки не знали істинного Бога, а й поганим та бездушним речам і стихіям богоподібну честь воздавали.

По-перше, Перконос, тобто Перун1, був у них найстарший бог, созданий на людську подобу [йому ж в руках був камінь дорогоцінний, як огонь]. Тому, мов Богу, жертву приносили і огонь неугасаючий з дубового дерева безперестанно палили; а якщо прилучилося б за нерадінням приставленого ієрея коли сьому вогню загаснути, то такого ієрея без будь-якого суду немилостиво вбивали.

Другий – Волос2, бог худоби; сей був у них у великій честі. Третій – Позвізд, ляхи його називали Похвіст; у сього вірили як у бога аеру, тобто повітря, а інші – як у бога погоди і непогоди; інші ще його вихром називали; і сьому Позвізду, чи вихрові, як Богу, кланяючись, молилися.3

Четвертий – Ладо [тобто Плутон], бог пекельний; в сього вірили, що він бог женитьби, радощів, утіхи і всілякого благополуччя, як елліни в Бахуса; сьому жертви приносили ті, що хотіли женитися, аби за його допомогою шлюб добрий і любовний був. Сього Ладона-біса4 по деяких сторонах і досі на хрестинах і на весіллях величають, співаючи своєрідні пісні і руками об руки чи об стіл плещучи і на ім'я — «Ладо, Ладо»,— переплітаючи ним пісні свої, раз у раз поминають.

П'ятий – Купало, як гадаю, був богом добробуту, як у еллінів Церес: йому ж безумні за добробут подяку приносили в той час, коли мали настати жнива. Сьому Купалі-бісу ще й донині по деяких сторонах безумні пам'ять звершають, починаючи од 23-го дня червня, в надвечір'я різдва Іоанна Предтечі, аж до жнив і далі, таким способом: звечора збирається проста чадь обох статей, і сплітають собі вінці із їстівного зілля чи коріння, і, підпоясавшись бадиллям, огонь розкладають, в який же ставлять зелену гілку, і, взявшись за руки, колом крутяться навкого того вогню, співаючи свої пісні, переплітаючи їх іменем Купала; потім через той огонь перескакують, тому бісу в жертву себе приносячи5.

Шостий – Коляда; сьому празник прескверний буває 24 грудня. А тому й нині, хоч і благодать Різдвом Христовим осіяла нас, і ідоли згинули, та, одначе, диявол ще й досі у безумних пам'ять свою вдержав: сьому бісу в пам'ять проста чадь сходиться в надвечір'я Різдва Христового і співають пісні такі, в яких хоч і про Різдво Христове поминають, та більше Коляду-біса величають.6

І не досить було безумним людям сих богів: не довіряли-бо їм, ані сміли покласти на них певну надію, та й негоже було б на них уповати; проте мали ще й більше богів, а саме: Хорса, Дажбога, Стрибога, Симаргла, Мокоша;7 інші ж колодязям, озерам, гаям жертви приносили. Одному із сих богів в жертву людей топили; тому й донині по деяких сторонах безумні пам'ять творять: в день пресвітлого воскресіння Христового молодь, зібравшись і граючись, вметає чоловіка у воду,8 і буває іноді дійством тих богів, тобто бісів, що вкинені у воду, чи об дерево, чи об камінь у воді розбиваються й умирають чи топляться; по інших же сторонах не вкидають у воду, а тільки водою обливають, та, одначе, тому ж бісу жертву сотворяють.

С. 40 – 41.

Пер. з давньоукр. В. Крекотня.


Коментар

1 Тут під впливом М. Стрийковського автор «Літопису…» ототожнює слов’янського Перуна з балтійським Перкуном.

2 Волос – цього бога у Володимирому пантеоні не було.

3 Уявлення про Позвізда, «що його вихором називали» взято безперечно у польських хроністів. Але в іншому місці «Літопису…» розповідається про те, як Володимир після хрещення розділив Руську землю на 12 княжінь і роздав їх 12 своїм синам. Одного із синів, якому дісталася Волинська земля, також звали Позвіздом [10, с. 42]. Про сина Володимира на ймення Позвізд вперше повідомляє «Повість минулих літ» під 988 роком [22, c. 67]. Таким чином, через звукову схожість імен Похвіст [Pochwist, Pogwizd] польських хроністів стає українським богом Позвіздом.

4 На відміну від М. Стрийковського тут Ладон названий правильно – у чоловічому роді.

5 Один з прикладів «індивідуальної міфотворчості» автора «Літопису» – із древнього свята Купайла твориться бог Купало. Первинно саме слово «купайло» могло належати до обряду купання, до вогнища, до місця, де відбувались ігрища, або ж до дня, в який відбувалося це свято, але аж ніяк не до бога. Свято Купайла вперше згадується, здається, ще в Галицько-Волинському літописі під 1262 роком. Там говориться, що «литва зненацька напала на [город] Єздов напередодні й Іванового дня, [і] на самого Купала» [22, с. 423].

6 Коляда – ще один з прикладів перетворення свята на бога у свідомості автора «Літопису…». Проте у простонародній свідомості також фіксується момент перетворення цього свята на міфічну персону, наприклад у таких словах української пісні:

Прийшла Коляда наперед Різдва,

Коляда! Коляда!

Ой ходила Коляда, ой гуляла Коляда
По зеленому по саду, по багатому подвір’ю

[55, с. 60].

У цілому, перетворюючи Купайла та Коляду на окремих богів Київського пантеону, автор «Літопису…» наслідує польських хроністів.

7 У цьому місці тексту перелічуються боги «Повісті минулих літ». Перун відсутній, мабуть, тому, що він уже згаданий на початку як «найстарший бог».

8 Тобто поливання водою на Великдень. Подібний звичай поданий і в «Описі України» (перше видання 1651 р.) французького військового інженера й відомого картографа Г. Левассера де Боплана (1600 – 1673), який був на службі у польського короля в 1630 – 1647 рр. Він так пише про обряд обливання водою в українців: «Ознайомтесь ще з однією розвагою, яка відбувається рано-вранці у великодній понеділок. Хлопці групами ходять по вулицях, ловлять усіх зустрічних дівчат і ведуть до цямрини колодязя, де обливають їх, виливши п'ять-шість відер води на голову, щоб ті стали зовсім мокрими. Така забава дозволяється лише до полудня. На другий день, у вівторок, настає черга за дівчатами, які роблять те саме, але більш лукаво. Кілька дівчат ховається у якійсь хаті, кожна з глеком, повним води. Тим часом на сторожі ставлять довірену дівчинку, яка умовним вигуком попереджає їх, коли бачить хлопця. Цієї ж миті усі дівчата вибігають на вулицю і з голосним криком хапають хлопця. Почувши їх, усі сусідські дівчата біжать на допомогу, і доки дві або три найсильніші тримають його, решта ллє воду з усіх глечиків йому за комір. І не дадуть утекти доти, доки не викупають як слід. Ось так проводять великодні дні хлопці й дівчата» [1, с. 82 – 83].

27. СИНОПСИС (1674 р.)
«Синопсис» (грецьке слово «огляд») перший твір з історії Русі, що був написаний в Києві з відверто москово-центричних позицій. Авторство приписують ректору Києво-Могилянської академії Інокентію Гізелю (1600 – 1683). Твір перевидавався аж до 1836 року й використовувався як підручник. Стаття «Про ідолів» – це поширена версія тексту Густинського літопису з багатьма доповненнями із М. Стрийковського.

Уривки публікуються за виданням: Жиленко І.В. Синопсис Київський // Лаврський альманах / Ред. рада: В. М. Колпакова (відп. ред.) та ін. – К.: ВІПОЛ, 2002. – Спецвипуск 2: Синопсис Київський. – 194 с.


Текст

Про ідолів1

По-перше, поставив [Володимир] чільного кумира, подібного до людини, на ім’я Перун, бога грому, блискавок та хмар дощових, на пагорбі високому над Биричовим потоком. Тулуб його був із дерева мистецьки висічений, голову мав вилиту зі срібла, вуха золоті, ноги залізні, в руках же тримав камінь, немов перун палаючий, рубінами і карбункулами прикрашений. А перед ним вогонь завше горів. Коли б через недогляд жерців привелося вогню вгаснути, то за те жерця, як ворога бога свого, на смерть карали.

Другий ідол був Волос, бог худоби.

Третій – Позвизд, інші ж кликали його Похвистом, деякі називали Вихром, сповідуючи, буцім був богом вишини, доброї та поганої погоди.

Четвертий ідол – Ладо. Цього мали за бога веселощів і всякого благополуччя. Жертви йому приносили ті, хто готувався до шлюбу, думаючи за допомогою Лади набути собі [на] добро веселого та любого життя. Ця мерзота пішла од найдавніших ідолослужителів, які вшановували певних богів Леля і Полеля, що їх богомерзенне ім’я й донині в деяких місцях на зібраннях гулящих співом «Лелюм-Полелюм» прославляють. Також і матері Лельовій і Полельовій співають: «Ладо-Ладо», і того ідола давня спокуса диявольська на шлюбних весіллях, в долоні плещучи, і об стіл б’ючи, оспівують. І від цього православному християнину всіляко берегтися належить, аби не накликати кару Божу.2

П’ятий ідол – Купало,3 якого вважають богом плодів земних, і йому спокушені дияволом подяки й жертви на початку жнив приносили. Того ж Купала, бога, чи істинніше, біса й до сьогодні в деяких місцевостях Рóссійських пам’ять тримається, найбільше ж – у надвечір’я Різдва святого Іоанна Хрестителя. Зібравшись увечері, молодь чоловічої, дівочої та жіночої статі плете собі вінки із певного зілля, і одягає на голову, і опоясується ним. Ще ж на тому бісівському ігрищі розкладають вогонь, і навколо нього, взявшись за руки, нечестиво ходять і скачуть, пісні співають, гидкого Купали [ім’я] часто повторюючи, і через вогонь перескакуючи, самих себе тому ж бісу Купалі в жертву приносять. І інших дійств диявольських багато на [тих] мерзенних зібраннях творять, про які й писати недобре. Крім цього святого Іоанна Хрестителя свята, й на свято святих верховних Апостолів Петра і Павла, диявол свої сіті напинає через гойдалки, на яких гойдаючись, випадає [декому], раптом упавши на землю, убитися, і негідно, без покаяння, душу свою втратити. Тому і гойдалок, як сіті диявольської, берегтися належить кожній християнській людині, аби не впасти й не зав’язнути в ній.4


Про обливання водою на Великдень

Деякі з давніх беззаконників джерелам та озерам жертви приносили, аби помножилися плоди земні, а часом і людей у воді топили. У деяких землях Рóссійських і до сьогодні давнього того безчинства обновлюється пам’ять, коли під час Пресвітлого Дня Воскресіння Христового молодь обох статей, або й старші, зібравшись, одне одного ніби задля якоїсь забави у воду вкидають, і випадає [деяким], намовою бісівською, кинутим у воду, чи об камінь, чи об дерево розбитися, чи втонути, і негідно втратити душу свою. Інші ж, хоча й не вкидають у воду, то поливають водою, тому ж бісу жертву давніх забобонів поновлюючи. Нині в звичаї втіху, а не жертви ідольські творять, проте краще б тому не бути.

Шостий ідол – Коляда – бог празничний. На його честь свято велике місяця грудня 24 дня святкують. Хоча люди руські й Святим Хрещенням просвітилися, й ідолів викорінили, але дехто пам’ять того біса Коляди й до сьогодні не перестає поновлювати. Почавши з самого Різдва Христового, повсякденно збираються на богомерзенні ігрища, пісні співають, і в них, хоча й про Різдво Христове згадують, але тут же беззаконно й Коляду5 – давню спокусу диявольську – часто повторюючи, додають. До того, на тих же своїх законосупротивних зборищах і певного Typa-сатану6 й інших [бісів] богомерзенних обряди вигадуючи, поминають. Інші [ж] обличчя свої і всю постать людську за образом і подобою Божою створену, деякими лярвами чи страшилами за образом диявольським створеним, закривають, страхаючи чи розважаючи людей, Творця ж і Сотворителя свого ображаючи, ніби не вдовольняючись чи гидуючи творінням Рук Його, що повністю належало б християнській людині облишити, а тим виглядом, якого надав йому Господь, вдовольнитися. І інші богомерзенні мерзоти вигадують, що їх і описувати не гоже.

Крім тих бісівських кумирів, ще й інші ідоли численні кумири були – на ймення Услад чи Ослад, Корша чи Хорг, Дашуба чи Дажб, Стриба чи Стрибов, Симаергля чи Семаргл, і Макош чи Мокош.7 Тим же бісам потьмарені люди, немов Богу, жертви й похвали воздавали. Ця ж мерзота по всій державі Володимировій згідно з велінням його здійснювалася.

Послав же великий князь рóссійський Володимир на своє місце до Великого Новгорода племінника свого на ім’я Добриню. І той, досягши Великого Новгорода, – як у Києві бачив творене Володимиром, так, наслідуючи його, зробив там, ідоли ставлячи, богами їх називаючи, і людям кланятися й треби їм приносити з примусу наказував.

С. 55 – 56.



Пер. з давньоукр. І. Жиленко.
Коментар

1 Весь цей текст і подібні до нього, що вийшли з-під пера представників християнської церкви, просякнуті гострим несприйняттям давніх слов’янських звичаїв і вірувань. Відомий російський філолог В. Топоров добре показав способи, якими християнська церква боролась із слов’янськими богами, примушуючи народ або повністю їх забути, або ж наділяючи їх вигідними церкві смислами. По-перше, відбувалася «деномінація», перейменування, коли багато з того, що стосувалося давніх язичницьких богів, збереглося, але імена були замінені іменами християнських святих (Перун став св. Іллею-пророком, Мокош була перейменована у св. Параскеву-П’ятницю, Велес став св. Власом і т. п.). По-друге – відтіснення слов’янських богів на периферію, пониження в ранзі та різке звуження учасників культу (наприклад, коли говориться, що давньоруські боги вшановуються «богомерзкими бабами», що таємно справляють свої треби). По-третє, відбувається «демонізація» богів, їх «погіршення» і тоді слов’янські боги стають бісами, нечистими шкідливими істотами. По-четверте, відбувається «апелятивізація» теофорних імен (бог Перун і перун у розумінні грому, бог Волос і волос у розумінні хвороби, богиня Мокош і мокосья в розумінні жінки легкої поведінки) [93, с. 214 – 215].

2 Дані про Леля й Полеля взяті у М. Стрийковського.

3 У зв’язку з Ладою та Купалою (а також, мабуть, Ярилом, хоча його ім’я й не згадується в джерелах XVI – XVII ст.) ще раз наголосимо, що ці міфічні персонажі були створені народною уявою в XV – XVI століттях і не встигли набути ще рангу богів. Тому фіксуємо їх «передбожественний» рівень, тобто рівень демонів. Історико-етнографічні матеріали XV-XVIІ ст., які є в нашому розпорядженні, дозволяють думати, що у свідомості селянок, які виконували пісні, Лада була зовсім не безглуздим пісенним приспівом, а звертанням до чітко персоніфікованого божества. У них Лада виступає як богиня шлюбу й благополуччя, святкування на її честь проводилися навесні (1 травня) і в першу половину літа («зелені святки» у діапазоні: середина травня – середина червня). Втім, пісні Ладі співалися й на Масляну, й на Благовіщення та на Юріїв день і не лише у слов’ян, а й у литовців. Одна з таких пісень звучить, наприклад, так:

Благослови, боже,

Благослови, мати,

Весну закликати,

Зиму проводжати!

Зимочка в візочку,

Літечко в човночку…

Благослови, мати,

Ой, мати, Лада, мати,

Весну закликати!..

4 Про вихання на гойдалках у Петрів день див. також у М. Стрийковського (див. с. 102) та в І. Вишенського (див. с. 109).

5 Боги Купала й Коляда, вигадані київськими міфографами XVII століття, так сильно закріпились в літературній традиції, що й до цього часу важко знайти підручник, де б вони не згадувалися нарівні з іншими давньоруськими богами.

6 Тур, на думку М. Ткача, може бути міфологічним персонажем, втіленням Волоса [91, с. 53]. У перського історика ХІ ст. Гардізі, що спирається на Ібн Хордадбеха (ІХ ст.), в його «Зайн ал-ахбар» є відомості, що слов’яни вшановували бика [20, с. 296]. Український археолог Я. Боровський зауважує: «У дослідників не викликає сумніву сам факт існування культу Тура. Очевидно, він був безпосередньо зв’язаний з тотемним культом тварини (тура), який пізніше міг стати символом чоловічої сили, плодючості й набути внаслідок цього рис солярного культу» [37]. Крім того, у «Саксонській хроніці» Конрада Бото (1492 р.) – пізньому джерелі для вивчення язичництва у західних слов’ян – про зв’язок тура з богом Сварожичем-Радигостом говориться таке: «[1133 р.] В Мекленбурзі бодричі вшановували бога на ім’я Радигост, який мав на грудях щит, на котрому була зображена чорна голова бика, а ще мав у руці сокиру, а на голові – птаха» [17]. На завершення варто додати, що й у «Слові о полку Ігоревім» про князя Всеволода говориться:

Славний яр-тур Всеволоде!

Стоїш ти на ратному полі…

[26].


7 Це речення також запозичене у М. Стрийковського (див. с. 103), який, у свою чергу, взяв його у барона С. Герберштейна (див. коментар 10, с. 105).

ТЕМИ РЕФЕРАТІВ


  1. Релігійний світогляд давніх слов’ян.

  2. Проблема роду й рожаниць у давньоруській церковно-повчальній літературі.

  3. Слов’янський Перун та балтський Перкун.

  4. Перун у південних слов’ян.

  5. Велес/Волос у східних та південних слов’ян.

  6. Ім’я Сварожич у західних та східних слов’ян.

  7. Культ Святовита Арконського.

  8. Пантеон Володимира.

  9. Храми та капища у давніх слов’ян.

  10. Елементи язичництва у «Слові о полку Ігоревім».

  11. Поховальний обряд у русів за Ібн-Фадланом.

  12. Арабські джерела про релігійні вірування слов’ян.

  13. Ворожіння у західних слов’ян.

  14. Богиня Мокош у давньослов’янському язичництві.

  15. «Основний міф» давньослов’янської міфології (за

В. Івановим та В. Топоровим).

  1. Індоєвропейський субстрат слов’янської міфології.

  2. Феномен «кабінетної» міфотворчості (на прикладі польських та давньоукраїнських хронік).

  3. Західнослов’янські боги-воїни.

  4. Східнослов’янська демонологія.

  5. Збруцький кумир: основні підходи до його інтерпретації.

  6. Феномен давньоруського двовір’я.

  7. Свято Купайла.

  8. Вшановування рослин та тварин у слов’ян.

  9. Періодизація слов’янського язичництва за Б. Рибаковим.

  10. Мотив «світового дерева» у міфології слов’ян.

  11. Іранський елемент у слов’янській міфології.

  12. Народне православ’я та язичництво.

  13. Аграрний цикл календарних свят у слов’ян.

  14. Культ матері-сирої землі у слов’ян.

  15. Специфіка боротьби християнської церкви зі слов’янським язичництвом.

БІБЛІОГРАФІЯ
Джерела

  1. Боплан Гійом Левассер де. Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн / Пер. з фр. Я.І. Кравця, З.П. Борисюк. – К.: Наукова думка; Кембрідж (Мас.): Укр. наук. ін-т, 1990. – 256 с.

  2. Видукинд Корвейский. Деяния саксов / Пер. с лат.

Г.Э. Санчука. – М.: Наука, 1975. – 272 с.

  1. Вишенський І. Посланіє до князя Острозького

// Хрестоматія давньої української літератури / Упорядник

О.І. Білецький. – К.: Радянська школа, 1952. – С. 112 – 117.



  1. Вопросы Кирика, Саввы и Илии с ответами Нифонта, епископа Новгородського, и других иерархических лиц (1130 –

1156 гг.) // Памятники древнерусского канонического права. – СПб., 1908. – Ч. 1. – Стб. 44.

  1. Гальковский Н. Борьба христианства с остатками язычества в древней Руси. – Т. ІІ: Древние слова и поучения, направленные против язычества в народе // Записки Имперского Московского археологического института. – М., 1913. – Т. 18. – 308 с.

  2. [Гаркави А.Я.]. Сказания мусульманских писателей о славянах и русских (с половины VII века до конца X века по Р. Х.)

/ Собрал, перевел и объяснил А. Я. Гаркави. – СПб.:Типография Императорской Академии наук, 1870. – 308 с.

  1. Олександр Гваньїні. Хроніка європейської Сарматії / Пер. з польськ. Ю. Мицика. – К.: Вид-чий дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – 1006 с.

  2. Гельмольд. Славянская хроника / Пер. Л.В. Разумовской. – М.: Изд-во АН СССР, 1963. – 299 с.

  3. Герберштейн Сигизмунд. Записки о Московии / Пер. с лат. А.В. Назаренко. – М.: Изд-во МГУ, 1988. – 430 с.

  4. Густинський літопис / Пер. В. Крекотня // Збірник козацьких літописів. – К.: Дніпро, 2006. – С. 7 – 191.

  5. Жиленко І.В. Синопсис Київський // Лаврський альманах. – К.: ВІПОЛ, 2002. – Спецвипуск 2. – 194 с.

  6. Кленович Севастян Фабіан. Роксоланія / Пер. з лат.

В. Маслюка // Українська поезія XVI століття. – К.: Радянський письменник, 1987. – С. 113 – 167.

  1. Козьма Пражский. Чешская хроника / Пер. с лат.

Г.Э. Санчука. – М., 1962.

  1. Константин Багрянородный. Об управлении империей

/ Пер. Г.Г. Литаврина. – М.: Наука, 1991. – 496 с.

  1. Лев Диакон. История / Пер. М.М. Копыленко. – М.: Наука, 1988. – 240 с.

  2. Абу-л-Хасан Алі ‘Алі ал-Мас‘уді. Промивальні золота та родовища дорогоцінного каміння / Пер. з арабськ.

А. Ковалівського (Уривок) // Антологія літератур Сходу. – Харків: Вид-во ХДУ, 1961. – С. 364.

  1. Матерь Лада. Божественное родословие славян. Языческий пантеон / Составление и комментарий Д.М. Дудко. – М.: Эксмо, 2003. – С. 343 – 419.

  2. Минорский В.Ф. История Ширвана и Дербента Х – ХІ веков. – М.: Изд-во восточной литературы, 1963. – С. 189 – 206.

  3. Новгородская четвертая летопись // Полное собрание русских летописей. – М.: Изд-во АН СССР, 1929. – Т. IV. – Ч. І. – 159 с.

  4. Новосельцев А.П. Восточные источники о восточных славянах и Руси VI-IX вв. // Древнейшие государства Восточной Европы. – 1998 г. Памяти чл.-кор. РАН А.П. Новосельцева / Отв. ред. Т.М. Калинина. – М.: Изд. фирма «Восточная литература» РАН, 2000. – С. 264 – 323.

  5. Петр из Дусбурга. Хроника земли Прусской / Пер. с лат В.И. Матузовой. – М.: Ладомир, 1997. – 384 с.

  6. Повість минулих літ / Пер. з давньоруськ. Л. Махновця

// Літопис руський. – К.: Дніпро, 1989. – С. 1 – 178.

  1. Прокопий Кесарийский. История войн / Пер. с греч.

Л. Гиндина, В. Цымбурского // Свод древнейших письменных известий о славянах / Сост. Л.А. Гиндин, С.А. Иванов,

Г.Г. Литаврин. – М.: Изд. фирма «Восточная литература» РАН, 1994. – Т. 1 (І – VІ вв.). – С. 170 – 250.



  1. Путешествие Ибн-Фадлана на Волгу / Перевод и комментарии А.П. Ковалевского; Под редакцией

И.Ю. Крачковского. – М.; Л.: Изд-во Академии наук СССР, 1939. – С. 79 – 85.

  1. Свод древнейших письменных известий о славянах. – М.: Изд. фирма «Восточная литература» РАН, 1994 – 1995. – Т. 1 (І – VІ вв.). – 472 с.; Т. ІІ (VII – IX вв.). – 590 с.

  2. Слово о полку Ігоревім / Вступна стаття й примітки

М.К. Гудзія. Упорядкування й підготовка тексту В.Л. Микитася. – К.: Радянський письменник, 1955. – С. 47 – 69.

  1. “Слово Христолюбця” XI віку // Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу. – К.: Обереги, 1991. – С. 367 – 373.

  2. Слово некоего Христолюбца, ревнителя по правой вере

// Е.В. Аничков. Язычество и Древняя Русь. – М.: Индрик, 2003. –

С. 369 – 379.



  1. “Слово, як погани кланялися ідолам” XI віку // Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу. – К.: Обереги, 1991. – С. 373 – 376.

  2. Слово о том како погани суще языци кланялися идолом

// Е.В. Аничков. Язычество и Древняя Русь. – М.: Индрик, 2003. –

С. 380 – 386.



  1. Стрийковський Матвій Станіслав. Хроніка Польська, Литовська, Жмудська й усієї Русі / Пер. з польськ. Романа Івасіва

// Дзвін. – 1990. – №1. – С. 105 – 118.

  1. Титмар Мерзебургский. Хроника: В 8 книгах / Пер с лат. И.В. Дьяконова. – М.: Русская панорама, 2005. – 255 с.

  2. Хождение Богородицы по мукам // Памятники литературы Древней Руси: ХІІ век. – М.: Художественная литература, 1980. – С. 166 – 183.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Книга дорогоцінних скарбів iconКнига світ, книга серцю привіт Методичні рекомендації ббк 8. 387. К 53
Книга — світ, книга — серцю привіт : метод реком. / Нац б-ка України для дітей; уклад. Ю. В. Осадча. — К., 2013. — 36 c
Книга дорогоцінних скарбів icon«Засоби залучення учнів до читання як шлях формування загальнокультурної компетенції інноваційної особистості»
Школа – це насамперед книга. Книга – це могутня зброя. Розумна, натхненна книга часом вирішує долю людини
Книга дорогоцінних скарбів iconКнига року Бі-Бі-Сі 2012 (Книга року bbc) — літературна нагорода україномовним літературним творам, що присуджується Британською телерадіомовною корпорацією (Бі-Бі-Сі). Книга року Бі-Бі-Сі
Ця книга про те, як можна подолати свій страх. Про те, як можна навчитися навіть із найстрашніших І найзагрозливіших синьомордів...
Книга дорогоцінних скарбів iconКнига для дому, книга для сім'ї, ви можете сміливо наслідувати приклади з моїх порад, робити виписки, конспектувати окремі тези чи положення, а згодом перевірити це на власному досвіді
Книга, що претендує на настільну, заслуговує, очевидно, на передмову. Книга без передмови — те ж саме, що кінокартина без кіножурналу....
Книга дорогоцінних скарбів iconКонтрольна робота №1. «Із пісенних скарбів». Контрольний письмовий твір: «У піснях історія мого народу», «Пісня душа народу»
...
Книга дорогоцінних скарбів iconВіра Казидуб
Битва з амазонкою — сьома книга члена Національної спілки письменників України Віри Казидуб. Її перша книга —
Книга дорогоцінних скарбів iconКнига року колегіумних класів 2011-2012 новоград-волинський 2012 I. Книга братства
Валентина Зайцева); 11 клас (історичний) – 29
Книга дорогоцінних скарбів iconШановні користувачі бібліотеки та колеги! Бюлетень «Увага! Нова книга»
...
Книга дорогоцінних скарбів iconЖиттєвий та творчий шлях Дмитра Павличка
З усіх скарбів знання найцінніше, тому що воно не може бути ні вкраденим, ні загубленим, ані знищеним
Книга дорогоцінних скарбів iconКнига це чарівниця. Книга змінила світ. У ній пам'ять людського роду, вона рупор людської думки. Світ без книги світ дикунів



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка