Книга І періодика в дисертаційних дослідженнях нЕзалежної України: соціокомунікаційний аспект



Сторінка2/3
Дата конвертації18.05.2017
Розмір0.59 Mb.
ТипКнига
1   2   3
У другому розділі «Методологічні засади та теоретична база дослідження» розкриваються особливості міждисциплінарного підходу у методології дослідження, теоретичні концепції сучасного розвитку наукової галузі соціальних комунікацій та загальнонаукові принципи й підходи у методології дослідження дисертаційних праць.

Методологічні засади і методи дослідження базуються на теоретичному синтезі, зорієнтовані на специфіку наукової галузі пізнання «Соціальні комунікації», підпорядковані розв’язанню сформульованої проблеми на її модельному об’єкті – дисертаціях, присвячених системі книги і періодики. Вони характеризуються комплексністю, що притаманні як дисертаційному дослідженню, так і природі книги та періодиці, їх розгалуженою галузевою універсальністю як соціокомунікаційних систем, роллю в історичному минулому й сучасності, значенням у глобалізації інформаційних процесів у науці. Дисертаційні дослідження, що вивчають книгу, пресу і періодику як розгалужену комунікаційну систему, є взаємопов’язаними, однак відносно самостійними елементами, що визначає й міждисциплінарний характер самих дисертаційних досліджень та їх аналіз.

У методичному апараті дослідження мають значення й комплексні книгознавчі, бібліотекознавчі та бібліографознавчі методики і наукознавчі методичні засади структурування системи науки та її складників, науково-інформаційні підходи, що характеризують розвиток сучасних бібліотек як інформаційних центрів, відбивають інформаційно-комунікаційні аспекти створення системного ресурсу науки та його наукометричного й бібліометричного аналізу, нових форм комунікації. Важливою складовою методології є розробки методологічних та інформаційно-технологічних засад інформаційної та ресурсної функцій бібліотек як комунікаційних установ.

Фундаментальними принципами дослідження є: принципи історизму та наукової об’єктивності, загального зв’язку та взаємозалежності. До загальнонаукових методів пізнання належать системний, структурно-функціональний, логічний (використання законів логіки), імовірнісний методи, методи моделювання, формалізації, а також методи абстрагування, узагальнення, аналізу й синтезу тощо. Особлива увага надається системному аналізу, що спирається на фактор суспільного обігу інформації та її творення в системі книги і періодики, передбачає тісний зв’язок усіх інституційних елементів – інституцій, що виробляють книгу і періодику, зберігають її та організують інформаційно-аналітичну діяльність, розповсюджують книгу та періодику; особистісний фактор складається з елементів автора, редактора, користувача інформації, дослідника, які у свою чергу перебувають у зв’язку з інституційною системою.

Враховано й систему підготовки кадрів вищої кваліфікації та її значення для розвитку науки, що об’єднує систему: автор дисертації, наукова інституція, де виконувалася та захищалася дисертація, наукове середовище, що генерує кадри вищої кваліфікації, державний орган, який реалізує функціонування системи підготовки кадрів, наукова бібліотека, що формує ресурсну базу у вигляді фондів дисертацій, авторефератів та фахових періодичних видань тощо.

Системний підхід, що тісно пов’язаний із соціально-комунікаційною методологією, складається з того, що система дисертаційних досліджень у галузі книги і періодики розглядається як багатофункціональна та інтегрована цілісність об’єктів (атрибутів) як її елементів, що мають окремі властивості, але перебувають у взаємодії. Застосовано сукупність таких методів, як системно-структурний, проблемно-тематичний, порівняльний, хронологічний, класифікації та систематизації, бібліотечно-інформаційний, моделювання, а також низку спеціальних методик різних взаємопов’язаних у соціальних комунікаціях дисциплін. Разом з кількісними (наукометричні та бібліометричні) методами дослідження, цей комплекс методів дав змогу проаналізувати джерельну базу дослідження, простежити основні напрями розвитку досліджень книги і періодики за допомогою аналізу дисертацій і сам феномен дисертації, враховуючи специфіку цього виду наукової праці, а також запропонувати створення системи наукового бібліотечно-інформаційного ресурсу нового типу, що дає можливість здійснювати оцінку стану й розвитку науки та вдосконалювати функції системи атестації кадрів вищої кваліфікації.



У третьому розділі «Загальна динаміка розвитку дисертаційних досліджень книги і періодики (1992–2015): хронологія, тематика, бібліометричний аналіз» проаналізовано параметри розвитку дисертаційного процесу, у якому об’єктами дослідження різних наукових дисциплін є книга і періодика як категорії поняттєвого апарату, де вони розглядаються як соціокультурне явище і одночасно – динамічна документна система, соціально-комунікаційний засіб або канал комунікації в друкованому й електронному інформаційному просторі. Враховувалося, що вони виконують складні й багатоаспектні функції розвитку суспільства, впливають на систему формування науки, культури, освіти, національний менталітет, суспільну, колективну та індивідуальну свідомість, духовний світ людини, спливають на розвиток різних сфер суспільства.

Відзначається стрімкий розвиток досліджень родо-видового складу книги та періодики (в тому числі електронних), видозміни об’єктно-суб’єктних відносин, функцій книги і періодики, відповідно формуються різні наукові методи вивчення книги й періодики залежно від мети дослідження та його предмета, а також історії книги та періодики, встановлення ґенези цих видань друку, редакційно-видавничої діяльності, змісту комунікаційних функцій, розповсюдження і збереження книги й періодики для оперативного використання та для меморіального ресурсу, формування книжної культури за тривалий час становлення рукописних та друкованих форм комунікації в період писемності та друку, формування колекцій книжок і періодики тощо.

Статистичні показники захистів свідчать про широкий предметний та кваліфікаційний аспект дисертацій: із 362 розглянутих дисертацій, що були захищені за період з 1992 по 2015 р., 33 належать докторським (16 – історичні науки, 9 – соціальні комунікації, 6 – філологічні, 1 – педагогічні та 1 – політологічні науки).

Виокремлено два періоди – до відкриття соціальних комунікацій і після нього. Зі 195 дисертацій 1992–2007 рр. (до введення галузі соціальних комунікацій) кандидатів та докторів наук за галуззю «Історичні науки» – 93 (48 %); «Філологічні науки» – 82 (42 %). Незначна кількість захищена в інших галузях: «Педагогічні науки» – 7; «Мистецтвознавство» – 4; «Політологічні науки» – 3; «Юридичні науки» – 1; «Фізичне виховання та спорт» – 1; «Культурологія» – 3; «Державне управління» – 1. У філологічних науках найбільший відсоток дають спеціальності «Журналістика» та «Українська література», а в галузі історичних наук – «Книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство», «Історія України» та «Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни», «Всесвітня історія».

За період 2008–2015 рр. було захищено 166 дисертацій, присвячених різним питанням історії, теорії та практиці існування книги та періодики. З них 114 (69 %) захищено за шифрами галузі соціальних комунікацій і присуджено ступінь доктора та кандидата наук із соціальних комунікацій; за шифрами галузі історичних наук – 43 (27 %) (13 з них у межах галузі «Соціальні комунікації» за шифром 27.00.03). Значно менше захищено в галузях інших наук: педагогічні – 7 (4 %), філологічні – 5; філософські – 1; мистецтвознавство – 2; політологічні – 2; культурологія – 1; технічні науки (інформаційні технології) – 3; економічні науки – 1.

Дисертації за всіма спеціальностями соціальних комунікацій складаються з 330 дисертацій (42 докторські та 288 кандидатських), серед них у галузі книги та періодики – 25 % докторських та 37 % кандидатських. За 2008–2015 рр. захищено 11 докторських, а також 101 кандидатська – тих, що отримали науковий ступінь докторів та кандидатів наук із соціальних комунікацій, та 14 – ступінь докторів та кандидатів наук з історичних наук. Отже, дослідження книги і періодики займають значний відсоток і репрезентативні для дослідження тенденцій соціальних комунікацій у цілому.

Розподіл досліджень на книгу і періодику показує такі відомості.

У напрямі розвитку досліджень книги та книжкової культури захищено 84 дисертації. Серед них до введення галузі соціальних комунікацій за 15 років – з 1992 по 2008 р. було захищено 56 дисертацій, після – за вісім років за шифрами соціальних комунікацій – 28. Враховуючи відсутність цього напряму досліджень до незалежності України, ці показники свідчать про значний розвиток українського книгознавства, враховуючи вузькість спеціалізації.

Галузь преси та періодики представлена 278 дисертаціями: 130 дисертацій, присвячених пресі, і 88 – періодиці, враховуючи й книгознавчу періодику. Інші 60 дисертацій розглядали загальні питання розвитку преси й періодики, редакційно-видавничої діяльності, біографічного фактора у видавничій справі тощо. Відсоток дослідження преси та періодики показує значний інтерес до цих об’єктів соціальних комунікацій.

Широкий діапазон установ, де захищалися дисертації, також свідчить про актуальність напряму. Дисертації захищалися в 65 освітніх і наукових установах: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка (145), Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського НАН України (61), у значно меншій мірі – Київський національний університет культури і мистецтв Міністерства культури і мистецтв України (14), Львівський національний університет ім. Івана Франка МОН України (14), Класичний приватний університет (Запорізький інститут державного та муніципального управління, Гуманітарний університет) (14); Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України (12), Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара МОН України (11), Харківська державна академія культури Міністерства культури і мистецтв України (10), Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України (6) тощо. Незалежно від нерівномірності захистів по різних наукових установах, у дисертаційному процесі задіяна значна кількість наукових установ та вищих навчальних закладів майже всіх регіонів України.

Окреслилася основна проблематика вивчення книги й періодики в незалежній Україні, розвивалися центри дослідження цих проблем, сформувалися професійні наукові колективи, здатні створювати не лише об’єктивне висвітлення історичного минулого, а й прогнозувати нові актуальні напрями досліджень сучасного політично та ідеологічно трансформованого суспільства, що вступає у новий глобалізований період розвитку, де ставляться нові завдання досліджень та ресурсна база науки видозмінюється.

Перші 10 років розвитку проблематика дисертацій стосувалася досліджень історичного та джерелознавчого аспектів, спрямованих на інтенсивне заповнення «білих плям» в історії книги, газети, журнальної періодики, як в Україні, так і української діаспори. Проводилася масштабна реконструкція історії книги, осмислення теорії книгознавчих та пресознавчих досліджень, теоретичних засад наукового дослідження рукописного періоду та стародруків, періодики (з ХVIII ст.), проводилося виявлення та науковий облік видань, газет та часописів, що до цього не були в науковому обігу, висвітлювалися питання джерельного значення книги, преси та журнальної періодики для історії національно-державного руху, культури, науки, освіти, формування національної пам’яті українського народу.

З кінця 90-х років почалося вивчення нових явищ, галузей та сфер суспільної діяльності незалежної України, формуються національний, регіональний та місцевий аспекти дослідження книги та періодики, а також галузеві аспекти – дитяча (з 1998), зображувальна та художня (з 1998), релігійна (2002), військова (з 2002 ), спортивна преса (з 2002), почали захищатися дисертації з питань релігійної преси і періодики (з 2001 р.), природничих наук, гендерної преси (2005), електронної періодики (з 2008) тощо.

Активізація сучасних питань книги та пресознавства прямо пов’язана з розвитком напряму соціальних комунікацій – із кінця першого десятиліття ХХІ ст.: поняття свободи преси: сутність, зміст, структура; роль преси у правовому інформуванні громадян України, виникають дисертації, присвячені питанням технології періодичних видань, моделюванню сучасного регіонального видання, інформаційній технології проектування полос газетних видань, мистецтва та питання графічного оформлення газет та журналів, розглядаються економічні, екологічні та правові питання тощо. Почалися дослідження ролі періодичних електронних видань та їх комунікаційних функцій, творчо-соціальна парадигма функціонування в модерній культурі, формування демократичної політичної культури в соціально-комунікаційному просторі України початку ХХІ ст., розвитку реклами тощо.



У розділі четвертому «Напрями і наукові центри досліджень книги та книжкової культури (1992–2015): історичний та проблемно-тематичний аспекти» розглянуто питання обсягів понять «книга», «книжкова культура», «книжкова комунікація», спрямованість дисертаційних досліджень з історії книги та книжкової культури в Україні, ретроспективний та сучасний аспекти розвитку книги та книжкової комунікації в дисертаційних дослідженнях.

Поняттєвий апарат книгознавства сьогодні перебуває у стадії обговорення дискусійних питань щодо таких базових дефініцій як «книга» та «книжкова культура», що пов’язано з ускладненням універсального визначення цих понять та дуалістичною, синкретичною природою книги як об’єкта матеріальної та духовної сфер суспільства, її багатоаспектних функцій як факту і фактора на всіх етапах розвитку суспільства. Принциповим для нашого дослідження є розуміння книги та книжкової культури як категоріальних, системоутворювальних понять, що впливало на відбір дисертацій для аналізу тенденцій науки.

Соціокомунікаційний аспект розуміння понять «книга» та «книжкова культура» складається з таких компонентів, як книговидання, книгорозповсюдження, культура читання (читачезнавство, читач і книга), а також комунікаційної взаємодії між авторами, видавцями, поліграфістами, художниками книги, книгопродавцями, бібліотекарями, покупцями, читачами (зокрема дитячої аудиторії) тощо. Існує думка, що в категорію «книга» слід включити всі види видавничої продукції, враховуючи й такі види, як газета, журнал, аркушівка, плакат тощо – як складники книжкової культури в її багатофункціональності. Така думка аргументує ідею сукупного поняття тим фактом, що книговидання, книгорозповсюдження, читачезнавство (читач і книга), а також комунікаційна взаємодія характеризується єдністю системи циркуляції матеріального й функціонального книги, газети, журналу та інших видів друку в системі соціальних комунікацій та існує у спільній системі інституційної комунікації. Але предметне дослідження вимагає розподілу таких понять.

Аналізуючи дисертаційні дослідження, ми розглядаємо поняття «книга» – як таке, що має книжну форму, поглинає не лише власне сам матеріальний факт книги, а й усе те, що пов’язано з поняттям «книжкової культури» в її історичному та сучасному вимірах і аспекті книжкової комунікації. Воно включає рукописну та друковану форму й цілісну взаємопов’язану систему виготовлення книги, її розповсюдження, зберігання та використання, а також фактор багатоаспектного суспільного спілкування в його розмаїтті.

Оцінка розвитку дисертаційних досліджень у галузі історії та теорії національної книги в Україні в її різноманітності має ґрунтуватися на тому факті, що до 90-х років ХХ ст. напрям історії та теорії книги в Україні був нерозробленим, дослідження у цьому напрямі вважалися неактуальними з огляду на ідеологічну радянську концепцію інтернаціональної за змістом та національної за формою культури, що передбачала осудження вивчення та пропаганди «буржуазно-націоналістичної» культури. Тому розвиток цих досліджень був спрямований на вивчення історії національної книги і методології реконструкції складу і змісту національної книги, що стало важливим завданням кожного дисертанта. Там самим ці дисертаційні дослідження є внеском одночасно і в репертуар національної книги та бібліографії.

Розроблялися питання теорії та історії книги й книжкової культури, відбулося становлення нових напрямів дослідження книги, інституціонування нових книгознавчих дисциплін: теорії книжкової культури, історіографія книги, книжкового пам’яткознавства, кодикології і кодикографії, бібліопегістики, книжкового документознавства та історії книги (рукописна книга, стародруки, рідкісні видання, книжкові пам’ятки) – як феномену соціальної комунікації та розкрили особливості книги як джерела з історії та культури українського народу й народів світу.

Вперше розвитку набуло вивчення конкретно-історичних видів книги, зокрема рукописної книги, стародруків та рідкісних видань, іноземної книги, у тому числі давньої – слов’янської кириличної, грецької, латинської та єврейської книги, та за напрямами – літературна, технічна, сільськогосподарська, нотні видання, українські букварі та навчальна книга, дитяча книга тощо. Розробляється теорія – об’єкт, предмет, методи, поняття рукописної та книжкової спадщини, створення методики системного наукового опису, розробка питань типології, мистецтва книги, видового складу книжкової спадщини ХІ–ХІХ ст., вивчення оправи книги та її функцій. Досліджується книговидавнича справа, книговидання та книгорозповсюдження.

Значного розвитку набуло дослідження історії книжкових колекцій та зібрань, науково-методичні питання реконструкції історичних колекцій і бібліотечних зібрань, збереженості та історичної долі зібрань, історія регіональної книжки ХІХ–ХХ ст., питання збереженості й зберігання книжкових пам’яток. Вивчався персональний внесок видатних учених та просвітників у книговидавничу діяльність.

Яскравим показником розвитку соціально-комунікаційного напряму є дослідження питання сучасної книги, трансформація форми й змісту книги в історичному та сучасному інформаційному суспільстві, розвиток комунікаційних функцій, зокрема книжкова комунікація як складові документальної системи соціальних комунікацій, професійні комунікації у книгознавстві, бібліотекознавстві, бібліографознавстві,  теорія і практика дитячої книги в сучасному мультимедійному просторі, розвиток сучасної видавничої справи і книгорозповсюдження та трансформаційні тенденції суспільства.

У розділі п’ятому «Дисертаційні дослідження періодики: історичний та проблемно-тематичні напрями» проаналізовано розвиток тематики дисертацій у галузі періодики в галузі історичних, філологічних, політологічних, педагогічних наук та соціальних комунікацій.

Значний відсоток займають історико-джерелознавчі та історико-літературознавчі й пресознавчі дослідження періодики. Так, комплекси дисертацій присвячені таким періодам, що були однобічно висвітлені в радянській історіографії або взагалі не вивчалися, зокрема: періоди ХІХ – поч. ХХ ст. – пресі як джерелу вивчення національно-культурної політики та національно-культурного руху; періоду 1905–1914 рр., коли преса здійснювала пропаганду національно-культурного руху та відстоювала національні домагання українства; періоду Української революції 1917–1920 рр. та національно-визвольних змагань за Українську державу, коли почалося державне будівництво, а питання державотворення набули реальної гостроти в умовах діяльності різних урядів; періоду 1920–1930-х років, коли проводилася боротьба з натиском радянської ідеологічної системи та репресивною політикою, а також насаджувалися ідеї радянського державного будівництва; 1941–1945 – періоду війни та нацистської окупації; 50–80-х років – дослідженням регіональної преси і періодики в національно-культурному розвитку та форми протистояння нав’язуванню радянської ідеології.

Докторські дисертаційні дослідження цього періоду відрізняються глибокими теоретико-методологічними розробками питань історії, класифікації, функції преси й періодики цього періоду, значним джерельним матеріалом.

У цілому розглядалися питання загальної та регіональної історії преси, діяльність окремих часописів та газет, роль преси в національно-культурному та суспільно-політичному процесах в Україні, оцінювалася джерельна значущість періодичної преси України XIX – першої третини ХХ ст. Розглянуто близько 700 окремих видань, розкрито діяльність редакційних колективів, окремих видавців, письменників та видавців.

У дисертаційних дослідженнях розглядалися такі аспекти, як види й типи видань, жанрові та публіцистичні особливості, політична та культурна спрямованість, редакції та особи, які займалися виданням преси, чинники, що впливали на існування й розвиток преси тощо. Напрями дослідження також можуть бути класифіковані на багато аспектів. Розглядалися теоретичні питання пресознавства та журналістикознавства, що розвивалися в різних наукових спеціальностях і представлені не лише ґрунтовними докторськими дисертаціями, а й низкою кандидатських дисертацій. У період існування соціальних комунікацій захистилося 14 дисертацій за спеціальністю «Теорія і історія соціальних комунікацій».

Частина кандидатських праць теоретичного аспекту присвячена сучасним комунікаційним аспектам вузької предметної галузі періодичних видань та мас-медіа. Декілька напрямів розкривають функції преси і періодики, коли преса й періодика розглядаються як інформаційне джерело для вивчення широкого кола питань щодо соціальних процесів, суспільно-політичних подій і рухів, релігійного стану, формування громадської думки та масової свідомості тощо, тобто предметом є ідеологічна, інформаційна, культуротворча, рекламна, розважальна та інша діяльність соціокомунікаційного характеру в галузі мас-медіа.

Складова історичного напряму представлена різними напрямами, що розкривають роль преси в суспільно-політичному та державотворчому процесі, вивчають пресу і періодику як історичне джерело з історії певних періодів, як правило, у контексті розвитку української національної ідеї і національних змагань, специфіки розвитку України в певні періоди, регіонально-історичний аспект, релігійний аспект пресознавства, літературно-художньої періодики, видів преси і періодики (військова, таборова, молодіжна, спортивна, гендерна, дитяча, мистецька тощо). Значна кількість дисертацій досліджує конкретні окремі газети, часописи та наукові журнали, українську еміграційну та пресу зарубіжних країн, зокрема Австралії, Франції, Польщі, США, Канади, Італії, Великої Британії, Сирії, Словаччини, Ємену та інших країн і континентів.

За останні роки почали розвиватися дослідження актуальних питань преси і періодики сучасного періоду (преса політичних партій, засобів масової інформації новітньої України), роль преси в державотворчих процесах періоду незалежності та її функції є об’єктом політологічних, філологічних, історичних та педагогічних досліджень, у тому числі преси національних меншин і етносів, правовий аспект функціонування преси, екологічна проблематика, економічні питання, роль реклами, розважальні функції преси, педагогічна періодика. Досліджувалися питання зародження та розвитку електронної періодики.

Таким чином, аналіз дисертацій у галузі книги та періодики, обраний нами як модельний об’єкт розвитку соціальних комунікацій, показав, що в цілому дисертації являють собою новий інформаційний масив наукового знання про книгу й періодику як основних комунікаційних посередників, «трансляторів» знання у всіх сферах розвитку суспільства, що визначає структуру соціальних комунікацій у суспільстві, а також формує суспільну свідомість та національну пам’ять.

У розділі шостому «Наукова бібліотека як ресурсна база соціокомунікаційного простору науки» проаналізовано позитивні та негативні тенденції у дисертаційних дослідженнях, з’ясовано, що виникла потреба у формуванні консолідованого ресурсу науки, що дає змогу виконувати експертні та прогностичні функції розвитку наукових напрямів, роль наукової бібліотеки у цьому процесі, запропонована інформаційно-аналітична експертна модель системи такого ресурсу.

Дисертаційні дослідження показали стабільний розвиток вивчення національної книги, преси та періодики, розгортання дослідження від історичної до сучасної проблематики, що актуалізована в сучасній Україні, формування власного наукового простору яких почало заповнюватися об’єктивними багатоаспектними дослідженнями, створювати науковий потенціал. Позитивну динаміку показала й підготовка кадрів докторами наук, які захистилися в період незалежності і почали створювати власні школи, де виховали учнів. Захищаються кандидатські дисертації, підготовлені вже другим поколінням вчених, що відкриває перспективу зміцнення української школи книгознавства та пресознавства.

Створено фундаментальне українське наукове співтовариство, яке визначає високий рівень української гуманітарної науки, сформовано нове професійне середовище вчених, наукових керівників, консультантів та опонентів, експертів, рецензентів тощо. Абсолютна більшість дисертацій показує безперечну новизну напряму в цілому, використання та розробку величезної джерельної бази книги і періодики, зародження нових ідей, концепцій, включення інституту книги та періодики в систему соціальних комунікацій сучасного українського суспільства. Розвиваються наукові школи (в процесі брали участь 46 наукових установ – вищі навчальні заклади, науково-дослідні інститути, бібліотеки та музеї, а також 65 установ, де дисертація виконувалася). Сто дев’яносто чотири наукових керівника підготували 362 дисертанта, опонували дисертації 348 опонентів. Розвивалася публікаційна активність напряму соціальних комунікацій – станом на 2015 р. у галузі соціальних комунікацій було зареєстровано 24 фахових видання.

Аналіз показав і наявність певних недоліків, що перешкоджають розвитку цього процесу: недостатність теоретичних досліджень тенденцій та процесів у розвитку книги і періодики, недостатність розробок важливих аспектів сучасної книжкової культури, і навпаки – дублювання деяких тем, тематична близькість певного кола дисертаційних праць, у багатьох випадках невиразність соціокомунікаційного аспекту, некоректне формулювання тем, відсутність предметного уточнення, хронологічного аспекту в назвах тем, недооцінка практичного впровадження в бібліотечну систему здобутків дослідження книги та періодики тощо. Зміст видавничої діяльності, соціокомунікаційних технологій іноді сприймався як тотожній у різних спеціальностях, що потребує вдосконалення паспортів кількох спеціальностей соціальних комунікацій. Розробка теоретичних засад соціальних комунікацій у кандидатських дисертаціях, не пов’язаних з аналізом практичної сфери соціальних комунікацій, демонструвала частковий результат і не наблизила соціальні комунікації до реальних розробок теорії соціальних комунікацій. Зафіксовано значну розпорошеність корпусу опонентів та нерівномірність його формування.

Дисертаційні праці зробили значний внесок авторів у наукову розробку питань наукової реконструкції та бібліографічної репрезентації книги, газетної та журнальної періодики як джерельної бази, однак, відчувається низький коефіцієнт використання значної кількості бібліографічних покажчиків, створених у період незалежності науковими бібліотеками. І навпаки – дисертаційні бібліографії не впроваджувалися у необхідній мірі в бібліотечну практику. Лише інформаційні технології та створення електронного ресурсу дали можливість розширити бібліографічну базу для дослідників книги, преси й періодики.

Значною мірою ці недоліки пояснюються відсутністю розвинутої системи інформування про розвиток досліджень книги і періодики, недостатню розробленість інформаційного простору науки, представленого як доробком окремих вчених, так і розвитком ресурсу науки у вигляді комунікаційних інститутів, зокрема наукових установ та навчальних закладів, де виконувалася та захищалася дисертаційна праця. Гостро відчувається відсутність інформаційно-аналітичної ресурсної бази науки, що розкривала б науковий доробок у масштабах України і надавала б вченим, здобувачам та експертам орієнтуватися в розробленості наукового напряму та проводити координацію досліджень у різних науках і спеціальностях галузі та вдосконалювати систему атестації кадрів в Україні.

Створення такого багатофункціонального соціокомунікаційного інформаційного ресурсу, що виконував би одночасно функції інформаційно-аналітичної, бібліографічної, біографічної та повнотекстової бази даних як для розвитку й прогнозування науки, так і для проведення наукової експертизи, можуть вирішити лише великі наукові бібліотеки, які володіють різноманітними документальними та бібліографічними ресурсами й інформаційно-технологічними засобами для таких рішень, як наприклад НБУВ. Лише такі бібліотеки можуть широко залучати методи бібліографічної ідентифікації наукових шкіл та бібліометричних методик, експертного аналізу електронних ресурсів наукового співтовариства, що існують у глобальній мережі, і реально взяти на себе роль створення загальноукраїнського порталу науки.

Фрагментом цього інформаційного комплексу може стати започаткований у НБУВ загальнонаціональний портал «Наука України: доступ до знань», де передбачений розвиток інтегрованого доступу до бази знань через науково-інформаційні ресурси бібліотек. Інформаційні складові порталу будуть включати авторитетні файли, розширені довідковою інформацією за блоками, що містять систематизовані та структуровані за регіонами, типами та галузями знань інформацію та інтернет-навігатор: реєстр наукових бібліотек; науково-інформаційні ресурси бібліотек; наукові фахові видання (наукові журнали та періодичні видання України); наукові установи (реєстр наукових установ України, пов’язаний із записами авторитетних файлів); науковці України (реєстр науковців України), призначений для проведення пошуку наукових видань і публікацій українських вчених, пов’язаний із записами авторитетних файлів. На цій базі можливий розвиток спеціального порталу соціокомунікаційного простору прогнозування та експертизи науки, що в прикладному аспекті надасть можливість запобігати дублюванню науково-дослідних робіт, знаходити кваліфікованих експертів та рецензентів, приймати рішення щодо перспективних або неефективних напрямів наукової діяльності, запобігати особовій та корпоративній упередженості у визначенні експертних оцінок.

Серед інших нових ознак часу, що сприяють створенню такого ресурсу, є загальнодержавна система електронних бібліографічних та електронних ресурсів наукової періодики як база експертного аналізу, що почала створюватися в Україні, вона дасть змогу розширити джерельну базу науки та можливість коректно оцінювати внесок дисертантів та наукових шкіл у розвиток нових наукових напрямів, прогнозувати розвиток актуальних напрямів. Важливим іншим новим компонентом розвитку соціокомунікаційного простору науки є така форма презентації вченого та наукових шкіл, як персональні веб-сторінки та сторінки на сайтах наукових установ в Інтернеті. Вони є важливим механізмом оцінки значення та ваги вченого, доведення наукової значущості його доробку, що підкріплюється наявністю не лише дисертаційної роботи вченого, а й учнів, участю в персональних та колективних монографіях, публікаціях у різних наукових журналах, рейтингових за імпакт-фактором, членством у наукових товариствах, наукометричних системах, участю в конференціях, проектах і програмах, у різних системах наукової формальної та неформальної комунікації, публікаційної активності та наукового цитування тощо.

Інструментарій експертного наукометричного аналізу має бути в першу чергу інтегрований із сучасним глобальним науковим інформаційно-комунікаційним середовищем, яке представлено сьогодні різноманітними компонентами: сайти наукових установ, інституційні репозиторії, інформаційно-пошукові системи наукової інформації, агреговані ресурси наукової періодики, онлайнові каталоги наукових бібліотек, наукові реферативно-бібліографічні ресурси, персональні фактографічні бази даних, наукові соціальні мережі тощо. Виникає потреба у визначенні підходів формування єдиного соціокомунікаційного простору науки як аналітично-інформаційної системи, яка в системному вигляді поєднає всі компоненти, необхідні для вироблення якісних експертних висновків, залучить сучасні веб-технології, що надають доступ до інтерактивних сервісів, реалізуються на основі єдиних портальних рішень, із забезпеченням відповідної системи диференційованого рівня доступу до інформації та аналітичних інструментів.

Запропонована нами модель інформаційно-аналітичної експертної системи соціокомунікаційного простору науки має головними параметрами доступу до інформаційних ресурсів тематику, хронологію, географію, наукометричні показники. Тематичний компонент має забезпечувати визначена галузева класифікація знань (за основу може бути взята класифікація спеціальностей МОН України, універсальна десяткова класифікація (УДК) або міжнародний ієрархічний класифікатор напрямів наукових досліджень Google Академія). Класифікаційна схема моделі реалізує зв’язок між собою будь-яких ресурсів системи: наукові напрями діяльності установ та спеціалізованих вчених рад; профільну спеціалізацію науковців; тематичне спрямування наукових публікацій, монографій або фахових періодичних видань. Хронологічний компонент дасть змогу проводити постійний ретроспективний та актуальний моніторинг стану наукової діяльності. Іншим параметром представлення інформації в системі обов’язково має стати регіональний та географічний розподіл об’єктів та учасників наукового процесу. Наукометричні показники мають визначатися за однаковими принципами для всіх об’єктів аналізу, представлених у системі, для забезпечення єдиних параметрів оцінки результатів наукових досліджень. До основних об’єктів соціокомунікаційного простору науки, необхідних експерту для проведення наукознавчого аналізу, слід віднести: персоналії, наукові установи, наукові колективи і школи, наукові напрями, наукові публікації, наукові фахові видання, науково-дослідні теми і програми.
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

1. Незалежна система атестації кадрів вищої кваліфікації в Україні почала розвиватися після проголошення незалежності Україні, передусім у нормативно-правових та управлінських аспектах, що сприяло її вдосконаленню, уточненню номенклатури спеціальностей та вимог до кваліфікаційних праць. З 2007 р. виникає нова інтегрована наукова галузь – «Соціальні комунікації», що об’єднала низку споріднених спеціальностей, де своє місце посіли дисципліни, що до того часу існували у філологічних, історичних, педагогічних, політологічних та інших науках, у тому числі книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство, журналістика та засоби масової інформації, видавнича справа, соціально-комунікаційні технології тощо. Це вимагало інтегрованого підходу до теоретичного обґрунтування та створення методологічних засад нового наукового напряму, розробки паспортів спеціальностей, поняттєвого апарату науки, соціокомунікаційних засад розвитку нового напряму.

Сьогодні наукова галузь соціальних комунікацій відіграє важливу роль у розвитку гуманітарних досліджень з історії національної та світової книги і періодичної преси на різних етапах розвитку в ХІХ–ХХ ст. та сучасності, її ролі, функцій, внеску у розвиток суспільно-політичних, економічних, культурних та державотворчих процесів, національної свідомості та інформаційного простору української науки.

2. Дисертація є одним з видів наукових праць, об’єктивним показником загального рівня розвитку науки, змістовним джерелом її стану в цілому і окремих наукових напрямів, дає змогу оцінити внесок окремих учених, наукових шкіл, певного наукового середовища в особі його представників (керівників, опонентів, рецензентів, консультантів, експертів тощо), а також об’єктивно відображає розвиток атестаційної справи в Україні, характеризує у бібліографічному та наукометричному вимірі розвиток наукової галузі.

Особливе джерелознавче значення мають автореферати, де в концентрованому вигляді викладено основні ідеї та висновки дисертанта, а також параметри науки: персоніфікуючі, кваліфікаційні, галузеві, професійні, часові, регіональні, науково-організаційні, інституційні комунікаційні – ступінь включення в систему наукової комунікації через публікації, участь у конференціях, семінарах тощо. Це дає змогу об’єктивно оцінити ступінь стану і розвитку науки, динаміку, структуру, закономірності розвитку та ефективність досліджуваних тем, а також окреслити обсяги розвитку наукового середовища. Дисертації, присвячені книзі і періодиці, є зручним модельним об’єктом для аналізу розвитку наукового напряму соціальних комунікацій, оскільки досліджуються різними науками.

3. Проблема розробки нового наукового напряму на прикладі досліджень у галузі книги та періодики, найбільш поширеного комунікаційного каналу соціального спілкування, ефективність використання ресурсів науки для його розвитку не досліджувалася в попередніх дисертаційних дослідженнях. Разом з тим книга і періодика, які займають сьогодні майже 40 % дисертаційних досліджень у галузі соціальних комунікацій, є поширеним об’єктом здобування нового знання в інших гуманітарних науках, охоплюють надзвичайно широке коло питань історичного та сучасного розвитку соціальних комунікацій у їх різноманітності й складності.

Як об’єкт аналізу відібрано дисертації за 1992–2015 рр., незалежно від спеціальності, де в назві або анотації було зазначено терміни «книга», «преса», «газетна або журнальна періодика». Це значний за кількістю показник актуальності цього напряму в гуманітарних науках. За комплексністю джерельної значущості така джерельна база є цілком репрезентативною. До аналізу частково залучалися й дисертації, у яких розглядалася видавнича справа, коли це стосувалося книговидання у його конкретиці або видавничої діяльності певних визначних осіб, які видавали газети та журнали або зробили значний внесок у книговидання.

4. Методологічні засади і методи дослідження є комплексними, що пояснюється природою книги та періодики, їх галузевою універсальністю як соціокомунікаційних систем та специфікою дисертаційних праць, їх науково-комунікаційне спрямування, що дає можливість розкрити галузеву специфіку соціальних комунікацій у науковій сфері.

Тому методологічний апарат базується на системному підході, що включає комплекс наукових фундаментальних принципів (зокрема, принципи історизму та наукової об’єктивності, загального зв’язку та взаємозалежності), та методів, що характеризує розвиток наукознавства, історичних та філологічних наук, у тому числі системний, структурно-функціональний, логічний, хронологічний, порівняльний, імовірнісний, моделювання, формалізації та моделювання, а також методи абстрагування, узагальнення, класифікації та систематизації, книгознавчі, бібліотекознавчі, бібліографознавчі, науково-інформаційні та наукометричні і бібліотметричні методики тощо. Специфіка соціокомунікаційного аспекту системного аналізу об’єкта дослідження виходить з того, що обіг інформації та її творення в системі книги і періодики передбачає тісний зв’язок усіх інституційних елементів – установ, що виробляють книгу і періодику, зберігають її та організують інформаційно-аналітичну діяльність, розповсюджують книгу та періодику; особистісний фактор складається з елементів особистісної участі в цьому процесі – автора, редактора, користувача інформації, дослідника тощо. Іншим компонентом є дисертаційні праці, де особистісний фактор це автори, керівники, опоненти, експерти, а також наукові установи, де виконувалася та захищалася дисертація, державний орган, який реалізує функціонування системи підготовки кадрів, наукова бібліотека, що формує системну ресурсну базу у вигляді фондів дисертацій, авторефератів та фахових періодичних видань, наукової книги та електронних ресурсів власного походження та інтернет-мережі. Всі ці компоненти перебувають у складному зв’язку, що визначає розвиток науки та соціальної інформації.

Враховувалися й підходи у теорії соціальних комунікацій, що висловлені в працях В. В. Різуна, Ф. І. Шаркова, О. М. Холода, Г. Г. Почепцова, В. О. Ільганаєвої, Н. М. Кушнаренко та ін.

5. Загальна динаміка розвитку 362 дисертацій за період з 1992 по 2015 р. показує широкий предметний та кваліфікаційний аспект: з них 33 належать докторським (16 – історичні науки, 9 – соціальні комунікації, 6 – філологічні, 1 – педагогічні та 1 – політологічні науки). До відкриття соціальних комунікацій захищено 48 % з історичних, 42 % – філологічних наук, інші науки представляють лише 10 %. Найбільший відсоток представлений спеціальностями «Журналістика» та «Українська література», а в галузі історичних наук – «Книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство», «Історія України» та «Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни». У 2008–2015 рр. 69 % захищено за шифрами галузі соціальних комунікацій, історичні науки в цілому 27 % (в межах соціальних комунікацій). Значно менше захищено в галузях інших наук, де найбільший відсоток у педагогічних наук – 4 %.

Співставлення кількісних показників за 1992–2007 рр. та 2008–2015 рр. свідчать про переміщення досліджень книги і періодики та їхню концентрацію у галузь соціальних комунікацій. У порівнянні з загальною кількістю дисертацій із соціальних комунікацій книга і періодики представляє 25 % докторських та 37 % кандидатських, що є достатнім показником для дослідження тенденцій соціальних комунікацій у цілому.

У напрямі розвитку досліджень книги та книжкової культури за 1992–2015 рр. захищено 84 дисертації, що свідчить про значний розвиток українського книгознавства, враховуючи вузькість спеціалізації.

Галузь преси та періодики представлена 278 дисертаціями: 130 дисертацій, присвячених пресі, і 88 – періодиці, враховуючи й книгознавчу періодику. Інші 60 дисертацій розглядали загальні питання розвитку преси й періодики, редакційно-видавничої діяльності, біографічного фактора у видавничій справі тощо. Відсоток дослідження преси та періодики показує значний інтерес до цих об’єктів соціальних комунікацій.

Серед 65 установ усіх регіонів України основними центрами підготовки кадрів вищої кваліфікації у галузі книги та періодики є Київський національний університет ім. Тараса Шевченка (145) та Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського НАН України (61) – 74 %.

6. За цей період сформувалася нова проблематика вивчення книги й періодики, створилися центри дослідження цих проблем, формувалися наукові колективи, здатні ґрунтовно та об’єктивно висвітлювати як історичне минуле, так і аналізувати сучасні трансформаційні процеси в суспільстві, розвивати нові актуальні напрями досліджень.

Динаміка показала, що в перші роки інтенсивно заповнювалися «білі плями» в історії книги, газети, журнальної періодики, як в Україні, так і української діаспори. Проводилася масштабна реконструкція історії книги, осмислення теорії книгознавчих та пресознавчих досліджень, наукового дослідження рукописного періоду та стародруків, періодики, проводилося виявлення та науковий облік видань, газет та часописів, що до цього не були в науковому обігу, висвітлювалися питання джерельного значення книги, преси та журнальної періодики для історії національно-державного руху, роль у відповідних історичних періодах української історії, що раніше викривлювали зміст історичного процесу.

З кінця 90-х років почалося вивчення нових явищ, галузей та сфер суспільної діяльності незалежної України, формуються національний, регіональний і місцевий аспекти дослідження книги та періодики, а також галузеві аспекти – дитяча (з 1998), зображувальна та художня (з 1998), релігійна (2002), військова (з 2002 ), спортивна преса (з 2002), почали захищатися дисертації з питань релігійної преси і періодики (з 2001 р.), природничих наук, гендерної преси (2005), електронної періодики (з 2008) тощо. Це прямо пов’язано з розвитком галузі соціальних комунікацій, де актуалізувалися питання пресознавства: свободи преси, її сутність, зміст, структура; роль преси у правовому інформуванні громадян України, розвитку нових технологій їх комунікаційних функцій, творчо-соціальна парадигма функціонування в модерній культурі, формування демократичної політичної культури в соціально-комунікаційному просторі України початку ХХІ ст., розвитку реклами тощо.

7. Розуміння книги та книжкової культури як категоріальних, системоутворювальних понять покладено в основу відбору дисертацій для аналізу тенденцій науки та об’єднувало все, що має книжну форму, поглинає не лише власне сам матеріальний факт книги та «книжкової культури» в її історичному та сучасному вимірах і аспекті книжкової комунікації, систему виготовлення книги, її розповсюдження, зберігання та використання, а також фактор багатоаспектного суспільного спілкування в його розмаїтті.

З огляду на те, що до 90-х років ХХ ст. напрям історії та теорії книги в Україні був нерозробленим, дисертації присвячувалися вивченню історії національної книги і методології реконструкції складу і змісту книги, створенню репертуару національної книги. Відбулося становлення нових напрямів дослідження та нових книгознавчих дисциплін: теорії та історії книги та книжкової культури, історіографія книги, книжкового пам’яткознавства, кодикології і кодикографії, бібліопегістики, книжкового документознавства та історії книги (рукописна книга, стародруки, рідкісні видання, книжкові пам’ятки) як феномену соціальної комунікації та розкрито особливості книги як джерела з історії та культури українського народу та народів світу. Вивчалися конкретно-історичні види книги та теорія рукописної та книжкової спадщини, методики системного наукового опису книги, типологія, мистецтво книги, видовий склад, оправа книги, книговидавнича справа, книговидання та книгорозповсюдження. Значного розвитку набуло вивчення історії книжкових колекцій та зібрань, регіональної книжки ХІХ–ХХ ст., персонального внеску видатних учених та просвітників у книговидавничу діяльність. Почалося дослідження книжкової комунікації як складової соціальних комунікацій, професійні комунікації у книгознавстві, бібліотекознавстві, бібліографознавстві, розвиток типології та функцій сучасної книги та книгорозповсюдження, електронної комунікації, структури та суб’єктів видавничої системи, нормативно-правової бази і методи управління книговидавничою справою, а також практичні питання видавництва, поліграфії, книжкової торгівлі, редакційно-видавничого процесу тощо. Вони враховують нові суспільні трансформації інформаційного та цифрового суспільства, зміни векторів розвитку України.

8. Значний відсоток займають історико-джерелознавчі та історико-літературознавчі і пресознавчі дослідження періодики, що висвітлювали роль преси як джерела вивчення національно-культурної політики та національно-культурного руху кінця ХІХ – поч. ХХ ст., періодів: 1905–1914 рр.; Української революції 1917–1920 рр. та національно-визвольних змагань за Українську державу; періоду репресивної політики 1920–1930-х рр.; 1941–1945 – періоду війни та нацистської окупації; 50–80-х років – протистояння нав’язуванню радянської ідеології. Докторські дисертаційні дослідження цього періоду відрізняються глибокими теоретико-методологічними розробками питань історії, класифікації, функції преси й періодики цього періоду, значним джерельним матеріалом.

У цілому розглядалися питання загальної та регіональної історії преси, діяльність окремих часописів та газет, роль преси в національно-культурному та суспільно-політичному процесах в Україні, напрями (військова, таборова, молодіжна, спортивна, гендерна, дитяча, мистецька, української еміграції та західних країн тощо), оцінювалася джерельна значущість періодичної преси, розкрито діяльність редакційних колективів, окремих видавців, письменників та видавців. Важливим фрагментом є дослідження видів й типів видань, жанрові та публіцистичні особливості, політична та культурна спрямованість, редакції та особи, які займалися виданням преси, чинники, що впливали на існування й розвиток преси тощо.

За останні роки набув міцності напрям дослідження сучасних комунікаційних аспектів предметної галузі періодичних видань та мас-медіа, функцій преси і періодики як інформаційного джерела для вивчення широкого кола питань щодо соціальних процесів, роль у державотворчих процесах та суспільно-політичних подіях і рухів, релігійного стану, формування громадської думки та масової свідомості тощо, тобто предметом є ідеологічна, інформаційна, культуротворча, рекламна, розважальна та інша діяльність соціокомунікаційного характеру. Досліджувалися питання зародження та розвитку електронної періодики.

9. Дисертаційні дослідження показали стабільний розвиток вивчення національної книги, преси та періодики, розгортання дослідження від історичної до сучасної проблематики, що актуалізована в сучасній Україні, формування власного наукового простору яких почало заповнюватися об’єктивними багатоаспектними дослідженнями, створювати науковий потенціал. Позитивну динаміку показала підготовка кадрів докторами наук, які почали створювати власні школи, де виховали учнів. Створено українське наукове співтовариство, яке визначає високий рівень української гуманітарної науки, сформовано нове професійне середовище вчених, наукових керівників, консультантів та опонентів, експертів, рецензентів тощо. Абсолютна більшість дисертацій показує безперечну новизну напряму в цілому, використання та розробку величезної джерельної бази книги і періодики, зародження нових ідей, концепцій, включення інституту книги та періодики в систему соціальних комунікацій сучасного українського суспільства. Розвиваються наукові школи (в процесі брали участь 46 наукових установ – вищі навчальні заклади, науково-дослідні інститути, бібліотеки та музеї, а також 65 установ, де дисертація виконувалася). 194 наукових керівника підготували 362 дисертанта, опонували дисертації 348 опонентів. Розвивалася публікаційна активність напряму соціальних комунікацій – станом на 2015 р. у галузі соціальних комунікацій було зареєстровано 24 фахових видання.

10. Виявлено недоліки, що перешкоджають аналізу стану й розвитку соціальних комунікацій, зокрема недостатність теоретичних досліджень книги і періодики та сучасної книжкової культури, і навпаки – дублювання деяких тем, тематична близькість деяких дисертацій, невиразність соціокомунікаційного аспекту, некоректне формулювання тем, відсутність предметного уточнення, хронологічного аспекту в назвах тем, недооцінка практичного впровадження в бібліотечну систему здобутків дослідження книги й періодики та низький коефіцієнт використання бібліографічної інформації, створених у період незалежності науковими бібліотеками, недостатня розробленість питань наукової періодики тощо. Зміст видавничої діяльності, соціокомунікаційних технологій іноді сприймався як тотожній у різних спеціальностях. Зафіксовано значну розпорошеність корпусу опонентів та нерівномірність його формування.

Усе це є наслідком відсутності розвинутої системи інформування про розвиток досліджень книги і періодики, недостатню розробленість інформаційного простору науки, представленого як доробком окремих вчених, так і розвитком ресурсу науки у вигляді комунікаційних інститутів, зокрема наукових установ та навчальних закладів, де виконувалася та захищалася дисертаційна праця. Здобувачам та експертам важко в таких умовах орієнтуватися в розробленості наукового напряму та координувати дослідження у різних науках і спеціальностях галузі, а також удосконалювати систему атестації кадрів в Україні.

11. Потреба у створенні багатофункціонального інформаційного ресурсу, з подвійними функціями: як для проведення наукової експертизи, так і розвитку й прогнозування науки, можуть вирішити великі наукові бібліотеки, які перетворилися в науково-інформаційні центри, володіють різноманітними документальними та бібліографічними ресурсами, активно використовують веб-технології й інформаційно-технологічними засобами управління таким ресурсом, можливості інтернет-навігації, як наприклад НБУВ, яка реально може взяти на себе роль створення загальноукраїнського порталу науки.

Основою такого інформаційного комплексу може стати загальнонаціональний портал «Наука України: доступ до знань». Структура такого ресурсу має включати авторитетні файли, розширені довідковою інформацією за блоками, що містять систематизовані та структуровані за регіонами, типами та галузями знань про наукові та бібліографічні ресурси, наукові бібліотеки та їх науково-інформаційні ресурси, наукові фахові видання (наукові журнали та періодичні видання України); наукові установи та наукове середовище України, публікацій українських вчених, пов’язаних із записами авторитетних файлів. Це розширює як соціокомунікаційний простір науки в цілому, так і можливості наукового прогнозування та експертизи, сприяє запобігання дублюванню тем науково-дослідних робіт, залучення кваліфікованих експертів, здатних приймати рішення щодо перспективних або неефективних напрямів наукової діяльності, запобігати особовій та корпоративній упередженості у визначенні експертних оцінок тощо.

Цьому має сприяти розвиток загальнодержавної системи електронних бібліографічних та електронних ресурсів наукової періодики як бази експертного аналізу, що почала створюватися в Україні, спеціальна увага має надаватися розвитку персональних веб-сторінок вчених, як на сайтах наукових установ так і в прямому доступі в Інтернет, як важливого механізму оцінки значення та ваги вченого. Експертний аналіз має орієнтуватися на такі компоненти інформаційного середовища, як сайти наукових установ, інституційні репозиторії, інформаційно-пошукові системи наукової інформації, агреговані ресурси наукової періодики, онлайнові каталоги наукових бібліотек, наукові реферативно-бібліографічні ресурси, персональні фактографічні бази даних, наукові соціальні мережі тощо.

12. Запропонована нами модель інформаційно-аналітичної експертної системи соціокомунікаційного простору науки має головними структурними параметрами доступу до інформаційних ресурсів тематику, хронологію, географію, наукометричні показники. Тематичний компонент має забезпечувати визначена галузева класифікація знань. Класифікаційна схема моделі реалізує зв’язок між собою будь-яких ресурсів системи: наукові напрями діяльності установ та спеціалізованих вчених рад; профільну спеціалізацію науковців; тематичне спрямування наукових публікацій, монографій або фахових періодичних видань тощо. До основних об’єктів соціокомунікаційного простору науки слід віднести: персоналії, наукові установи, наукові колективи і школи, наукові напрями, наукові публікації, наукові фахові видання, науково-дослідні теми і програми.

Модель структури такого ресурсу інтегруватися в портал «Наука України: доступ до знань» дає можливість забезпечення спеціалізованого, орієнтованого на наукознавчий аспект із здобутками сучасних веб-технологій та програмних рішень доступу до джерел наукової інформації та їх класифікацію, а електронні ресурси наукової бібліотеки можуть стати головним компонентом експертної системи наукознавчих досліджень, що значно може підвищити ефективність використання інформації як для експертизи, так і для прогнозування розвитку науки. Такий підхід не лише створює ресурсну базу наукового простору, а й розкриває перспективи подальшого розвитку ресурсної бази бібліотек як центрів аналізу та прогнозування розвитку наукових напрямів.


Каталог: sites -> default -> files -> disser
files -> Рибкіна Марина
files -> С. Й. Татаринов
files -> Конспект лекцій з курсу " історія зарубіжної літератури" (ХVІІ поч. ХІХ ст.) Для студентів гуманітарного факультету
files -> Феномен свт. Петра могили: ідентичність І вселенськість у духовному досвіді могилянського києва
files -> Бондарчук Андрій Іванович
files -> Тов “Кіноманія” – ексклюзивний дистриб'ютор фільмів кінокомпанії Warner Bros. Pictures в Україні
files -> Інформація про готелі для учасників конференції Адреса, контактні телефони 12 жовтня (вівторок) 10 00 13 00 Пленарне засідання
files -> Худзік Марта


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3

Схожі:

Книга І періодика в дисертаційних дослідженнях нЕзалежної України: соціокомунікаційний аспект iconThe Oral History Усна Історія of Independent Ukraine Незалежної України 1988-1991
...
Книга І періодика в дисертаційних дослідженнях нЕзалежної України: соціокомунікаційний аспект iconКаденюк Леонід Костянтинович Герой України. Перший космонавт незалежної України, народний депутат України 4-го скликання

Книга І періодика в дисертаційних дослідженнях нЕзалежної України: соціокомунікаційний аспект iconПерши президенти незалежної України

Книга І періодика в дисертаційних дослідженнях нЕзалежної України: соціокомунікаційний аспект iconКнига світ, книга серцю привіт Методичні рекомендації ббк 8. 387. К 53
Книга — світ, книга — серцю привіт : метод реком. / Нац б-ка України для дітей; уклад. Ю. В. Осадча. — К., 2013. — 36 c
Книга І періодика в дисертаційних дослідженнях нЕзалежної України: соціокомунікаційний аспект icon„Самарський бір
Учнівський проект „Я – ровесник незалежної України” за напрямком „Природа очима душі”
Книга І періодика в дисертаційних дослідженнях нЕзалежної України: соціокомунікаційний аспект iconВіра Казидуб
Битва з амазонкою — сьома книга члена Національної спілки письменників України Віри Казидуб. Її перша книга —
Книга І періодика в дисертаційних дослідженнях нЕзалежної України: соціокомунікаційний аспект iconТ. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску

Книга І періодика в дисертаційних дослідженнях нЕзалежної України: соціокомунікаційний аспект iconА. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка