Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І



Сторінка1/41
Дата конвертації03.01.2020
Розмір6,01 Mb.
ТипКнига
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41

УДК 930.85

ББК 74.04(2)

М 48

Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І. Франка, заслуженої артистки України Любові Богдан.



Оформлення обкладинки

Людмили Чернової


Мельниченко В.

М 48 Прапор України на Арбатi. М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2004. — 448 стор.

ISBN 5-224-04734-X

Генеральний директор Культурного центру України в Москві, доктор історичних наук, член-кореспондент АПН України Володимир Мельниченко випускає в світ другу книгу про діяльність на початку XXI століття унікальної державної установи, що пропагує українську культуру і духовність в Росії (перша книга «Україна на Арбаті, 9» вийшла у видавництві «ОЛМА-ПРЕСС» в 2003 році). Автор розкриває також своє бачення феномену Старого Арбату в його історичному і сучасному вигляді, досліджує історію будинку, в якому знаходиться Культурний центр. Особливе значення має розділ «Грушевський на Арбаті», в якому вперше докладно розповідається про життя і діяльність великого українця на знаменитій російській вулиці з осені 1916 року до весни 1917 року. Викликають інтерес міркування автора на різні теми історії та культури.

УДК 930.85

ББК 74.04(2)

Зміст
Передслово 5
Розділ 1. Старий Арбат 11
Розділ 2. Будинок № 9 93
Розділ 3. Грушевський на Арбаті 152
Розділ 4. Публікації про Культурний центр 239
Розділ 5. Нотатки для пам’яті 313
Розділ 6. Палітра 2003 року 370
Післяслово 447

Передслово


Тарас Шевченко писав: «все, що я бачив надрукованого... всюди є передслово...» Яке гарне й, на жаль, призабуте поняття!

Отож, передслово.

Кожен, хто ступає на Старий Арбат з боку Арбатської площі, відразу бачить синьо-жовте полотнище Державного прапора України над Культурним центром України в Москві. Так само добре видно його тим пішоходам, які крокують через Арбат з боку Смоленської площі.

Раніше Державний прапор вивішувався над будинком № 9 лише в святкові дні, а з часу відзначення 10-ї річниці незалежності України у 2001 році ми залишили його назавжди. Коли бачиш Прапор України на Арбаті, серце наповнюється гордістю від усвідомлення того, що незалежна Україна відбулася остаточно і безповоротно.

Збуваються пророчі слова великого українця Михайла Грушевського:

«...Україна перейде через усі потрясіння, її економічне й соціальне життя увійде в свої береги, здобутки революції будуть закріплені, інтереси трудящих українських верств будуть забезпечені, культурні й національні умови українського життя утверджені, національні інтереси інших національностей України також».

Нині незалежна Україна живе повноцінно і повнокровно в усіх властивих суверенним державам вимірах і параметрах, в тому числі в зовнішній атрибутиці. Державний прапор України — є символом її суверенітету, офіційною емблемою. Прапор України на Арбаті, 9 означає її духовну присутність в самому серці Росії. Культурний центр України в Москві робить все можливе для зміцнення дружби двох народів, поглиблення взаєморозуміння між сусідніми державами, взаємозбагачення російської і української культури і духовності.

Водночас Культурний центр дає можливість українцям, які живуть в Росії, відчути живу душу свого народу, своєї Батьківщини. Мимоволі згадуються слова Василя Симоненка: «Ради тебе перли в душу сію, ради тебе мислю і творю, хай мовчать Америки й Росії, коли я з тобою говорю». І нема в цих словах ні крихти націоналізму, в чому звинувачували поета в радянські часи, а є лише «святе синівське право з матір’ю побуть на самоті». Бо ж, як писав Володимир Сосюра, «не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну!..»

Минулого року в московському видавництві «ОЛМА-ПРЕСС» вийшла моя перша книга про історію Арбату та різнобічну діяльність Культурного центру України в Москві1, який покликаний пропагувати в Росії українську мову, культуру, духовність, соборність і самобутність українського народу. Проте книга швидко розійшлася межи людьми. Стало зрозуміло, що інтерес до роботи Культурного центру значно перевищив наші сподівання. До того ж, історичні ремінісценції, сучасне життя й творча робота колективу Центру щодня дають несподівані й цікаві сюжети, спонукають до роздумів і висновків, підштовхують до залучення в Український дім нових і нових співвітчизників, громадян інших держав. І тоді я вирішив суттєво розширити попередню книгу, наситити її свіжими фактами, звернутися до більшої аудиторії наших друзів і прихильників.

Тепер розповідь розгорнута у шести розділах. Три з них стосуються історичного минулого і три розповідають про роботу Культурного центру на початку ХХІ століття.

Перший розділ — «Старий Арбат». Здається, Андрій Бєлий вперше вжив це дивовижне словосполучення — «старий Арбат». Частіше всього й до цього часу перше слово в ньому пишеться з малої літери. Проте в цій книзі Старий Арбат буде величатися з великої літери: він цілком заслужив це своєю історією, яка нерозривно зв’язана з історією Росії й навіть більше — світу. Якось той же Бєлий захоплено сказав: «История мира: Арбат». А в одному вірші: «Выходишь в Вечность... на Арбат»2. Письменник Михайло Осоргін так починав свій роман «Сивцев Вражек»: «В беспредельности вселенной, в солнечной системе, на Земле, в России, в Москве, в угловом доме Сивцева Вражка...» Булат Окуджава також сприймав Арбат у контексті світу: «Арбат — мой дом, но и весь мир — мой дом...» Або ще: «По Сивцеву Вражку проходит шарманка, когда затихают оркестры Земли». Необхідність великої літери зумовлюється ще й тим, що вже кілька десятиліть існує Новий Арбат.

У розділі коротко розповідається про п’ятисотлітню історію знаменитої вулиці Росії, її визначну роль в розвитку російської культури. Згадуються відомі письменники, поети, художники, музиканти, артисти, імена яких назавжди пов’язані з Арбатом. Автор висловлює свою точку зору про причини зникнення Старого Арбату з обличчя Москви. По суті вперше зроблена спроба подивитися на арбатський світ очима українця, бо ж раніше всі ми були радянськими людьми з однаковими — «ідеологічними очима», а в останні півтора десятиліття українцям було не до Арбату. Так вже розмістилися зірки, що саме мені випало зануритися в гущу сучасного арбатського життя, якого не зрозумієш без історичної ретроспективи.

У другому розділі — «Будинок № 9» — розкривається двохсотрічна історія будинку, в якому зараз розміщується Культурний центр. Мабуть, мало про який інший будинок на Арбаті написано так повно й докладно. Проведені архівні дослідження, знайдені й описані унікальні документи, зібрані невідомі факти про історію будинку та про видатних людей, які в ньому жили й бували. Будинок № 9 пов’язаний з історичними іменами й подіями цікавими й славними. Проте хочеться сподіватися, що саме зараз він переживає свої кращі часи.

Цей Дім сьогодні є власністю нової, незалежної України й працює в ім’я нашої держави. Пам’ятаєте у Тараса Шевченка: «В своїй хаті своя правда, і сила, і воля»... Які мудрі й пророчі слова! Як важливо пам’ятати й усвідомлювати їх саме зараз! Цю Шевченкову максиму можна було б вирізьбити на вході до Культурного центру України в Москві. Бо ж не хуторянську відособленість від світової цивілізації та загальнолюдських цінностей мав на увазі Кобзар. Як влучно підмітив Михайло Грушевський, в устах Тараса Шевченка «оборона людських прав свого народу не переступила ні на волос пошани чужих людських прав, — і любов до України в ньому зливалася гармонійно з любов’ю до людини, обіймаючи на грунті здобутих національних прав не оргії національного егоїзму, а сильні підстави любови і братства» (виділено мною. — В.М.).

Не забудемо, що в Москві у Тараса Шевченка було чимало друзів, зокрема він знав Сергія Аксакова, який жив на Старому Арбаті. Маємо пам’ятати про те, що навесні 1861 року, під час перевезення праха Кобзаря в Україну, домовина з його тілом була встановлена в храмі Тихона Амафунтського біля Арбатських воріт (знесений в 1933 році). Це — в кількох кроках від будинку № 9, який тоді вже існував шість десятиліть і досі є німим свідком печальної події.

Так само вхід до Культурного центру України в Москві могли б оздоблювати слова самого Михайла Грушевського, якого не випадково називають «Шевченком ХХ століття»: «Ми повинні пам’ятати, що представляємо великий народ і зобов’язані представляти його з достоїнством». Якщо Тарас Шевченко пробудив українців від сну й своїм «Кобзарем» проклав їм шлях у майбутнє, то Михайло Грушевський перетворював етнографічні маси на свідомих громадян, підняв достоїнство української нації, обгрунтував право українців на самостійне державне існування.

Будинок № 9 працює нині для того, щоб показати споконвічну й могутню, творчу й миролюбну силу українського народу, яка, говорячи словами Грушевського, в хвилинах високого піднесення народної енергії вміла дивувати світ: «Покажім, що вертається до нас та давня сила. Об’явім її світу!»

Третій розділ — «Грушевський на Арбаті» — займає особливе, чільне місце в книзі. У порівнянні з попередньою книгою розповідь про Михайла Грушевського збільшена вдвічі, в тому числі за рахунок невідомих архівних матеріалів. Впевнений, що для кожного свідомого українця Старий Арбат набуде нової привабливості й особливого смислу, коли він дізнається, що на ньому жив і працював (з осені 1916 року до весни 1917 року) великий українець, видатний історик, громадський і державний діяч, Голова Української Центральної Ради.

Відразу після переїзду до Москви Грушевський повідомив Сергія Єфремова: «...Я оснувався в Москві Арбат 55 кв. 8 (угол Денежного)». Невдовзі в листі до Михайла Могилянського пише ще точніше: «Арбат 55, вхід з Арбата, кв. 8. 3-ій етаж...» (виділено мною. — В.М.).

Як же не розповісти моїм співвітчизникам про життя засланця Грушевського в Москві. «О милий Боже України! Не дай пропасти на чужині...»

«З переводом до Москви, — писав Грушевський в «Автобіографії» (1926 рік), — мав змогу взятися до продовження своєї «Історії України», яку війна перервала на описі Зборівської битви... Почав друк також своєї «Всесвітньої Історії», котрої І ч. вийшла в Петербурзі в р. 1916. В Москві брав участь в редакції «Украинской жизни» й тижневика «Промінь», займався організацією україн. видавничої спілки і наукового товариства».

Саме тут, на Арбаті, Михайло Грушевський зустрів своє п’ятдесятиріччя. Саме тут він пережив історичний поворот у житті країни — падіння самодержавства. Після цього царському засланцеві повернули паспорт. «Се був перший конкретний здобуток революції, — писав Михайло Сергійович, — я став легальним гражданином». З Арбату, 55 Грушевський написав чимало листів своїм друзям і колегам, про московське життя він докладно писав у своїх «Споминах». Але ці документи досі невідомі широкому загалу. Саме з Арбату Грушевський у березні 1917 року поїхав у Київ, де очолив Центральну Раду. Про все це вперше докладно розповідається в книзі.

Грушевський і не підозрював, як точно й пророче написав у спогадах про життя на Арбаті, що «здавалось особливо потрібним робити якісь запаси і сховки української національної енергії...» Дякуючи йому, українська національна енергія в кращих її виявах присутня сьогодні на Арбаті. Культурний центр України в Москві виступає спадкоємцем духовних традицій Михайла Грушевського.

Четвертий розділ — «Публікації про Культурний центр» — повністю складається з моїх статей та інтерв’ю про роботу Культурного центру в українських і російських газетах. Вони вже стали документальними свідченнями і краще, ніж постфактумні розповіді, зберігають неповторний аромат швидкоплинного часу. Скажімо, серія таких статей в газеті «Культура і життя» влітку 2002 року так і називалася «Прапор України на Арбаті, 9». Звичайно, розділ доповнений публікаціями, що з’явилися вже після виходу в світ першої книги, зокрема, моїми інтерв’ю з цього приводу та кількома статтями, що виходять за рамки роботи Культурного центру, але безпосередньо стосуються пропаганди української культури і духовності.

Всього вміщено 22 статті та інтерв’ю, опубліковані у 9 газетах і журналах.

П’ятий розділ — «Нотатки для пам’яті» — зітканий з моїх вражень, спостережень і роздумів, що народилися в процесі непростої й захоплючої роботи в іншій державі й викладені в жанрі мініатюри. Це не звичний амаркорд, а, таки щоденникові нотатки для пам’яті. Вони розповідають про різноманітну творчу роботу наших співробітників, їх співпрацю з українськими художниками, музикантами, письменниками, вченими, видавцями й допоможуть повніше відтворити атмосферу в Центрі й навколо нього, глибше відчути деякі нюанси україно-російського діалогу в сфері культури. Специфіка роботи Центру полягає, зокрема, в тому, що її результати щоденно зримі, доступні, їх можна побачити, почути й відчути, дати їм власну оцінку. Разом з тим, мистецька миттєвість неминуче проходить, щоб змінитися іншою. Звичайно, хочеться зупинити її для пам’яті, для майбутнього: на відео- і фотоплівці, в комп’ютері й на папері. Як на мене, книга є кращим сховком доброї пам’яті про те, що зроблено Культурним центром для блага України.

До розділу включені нові матеріали, які до цього часу знаходилися в моєму домашньому архіві.

У шостому розділі — «Палітра 2003 року» — розповідається про барви й відтінки нашої роботи впродовж року, який пройшов під знаком 10-річчя Культурного центру, що виповнилося в травні 2003 року (ухвала Кабінету міністрів України про створення Культурного центру України в Москві була прийнята в травні 1993 року).

2003 рік особливий ще й тому, що в листопаді минуло п’ять років його реальної роботи після реконструкції будинку № 9 на Арбаті під Культурний центр. Я намагався підібрати таку сукупність культурно-мистецьких кольорів і наукових штрихів, яка б склала достатньо повну картину діяльності Центру й розширила уявлення читачів про його можливості. Звичайно, розповідаю лише про деякі заходи, що дозволяють змалювати специфіку нашої роботи, розкрити пропаганду Центром української культури, його участь в міжнародних акціях, показати зусилля, приурочені до Року Росії в Україні.

Читач, знайомий з попередньою книгою, безумовно зверне увагу на те, що цей розділ абсолютно новий і містить свіжу інформацію про зміст, форми й методи роботи Культурного центру.

Значною мірою розширилися мої власні міркування на різні теми історії й культури.

Отже, значно доповнені й допрацьовані всі розділи першої книги, вона «приросла» текстом на вісімдесят відсотків, а фотографії обновлені повністю. Таким чином, по суті, виходить нова книга про Культурний центр України в Москві.

Автор висловлює окрему глибоку подяку за допомогу в підготовці книги своїм заступникам Ю. Василенку і П. Ткачу, а також працівникам Культурного центру Л. Гільмановій, Т. Гогуловій, Т. Губенко, Н. Лук’яновій, Л. Стукало, Т. Черніковій.

В книзі використані кілька фотографій, зроблених В. Богданом і В. Соловйовим.

Розділ 1. СТАРИЙ АРБАТ
Арбат — дивна назва
Булат Окуджава писав про Арбат: «Ты течешь, как река. Странное название!»

Справді, Арбат — дивна назва. Він тече по річці життя вже понад півтисячі років, а його знавці ще й досі не дійшли до спільного вичерпного пояснення цього незбагненного слова — Арбат. Хоча ще в 1911 році відомий знавець російських пам’ятників матеріальної і духовної культури В.Трутовський виступив у Комісії по вивченню старої Москви зі спеціальною доповіддю «Про походження слова «Арбат», в якій відзначив, що вже на той час «утворилася література» з цього питання. Деякі дослідники вважали, що «Арбат» походить від слова «арба», віддаючи тим самим данину східним купцям, які проїжджали через Арбат зі своїми торговими караванами. В цьому контексті є також думка, що назва пішла від місцевого колимажного двору, де виготовлялися вози, повозки (по-татарськи — арба). В щорічнику «Вся Москва» (за 1919 рік), розрахованому на масового читача, стверджувалося: «Назву отримала ця вулиця від слова «гарба» — віз, так як у цій місцевості здебільшого жили майстрові, які виготовляли вози...»Так само категорично писав Андрій Бєлий: «Назван же он по-татарски, скрипели арбы по нем...»

Інші дослідники, в пошуках слов’янського походження слова, стверджували, що Арбат — похідне від слова «горбатий» (в старину вимовлялося «орбат», що відповідало нерівній, горбатій місцевості, на якій виник Арбат). Таке припущення висунув ще в 90-х роках ХІХ століття відомий історик Москви Іван Забєлін. Але більшість дослідників вважає, що воно позбавлене серйозних обгрунтувань.

У згаданій доповіді Трутовський запропонував гіпотезу, згідно з якою «арбад» (Арбат) — переінакшене арабське слово «рабат», яке означає пригород, передмістя. Вже в революційному 1917 році в довіднику «По Москві» було заявлено: «Слово Арбат, за спільним визнанням, — східного походження. У арабів воно означало пригород; рабад в однині, арбад — у множині».

Не помилимося, що саме ця версія стала нині пануючою. Власне, їй все більше почали віддавати перевагу вже після публікації книги П. Міллера і П. Ситіна «Происхождение названия улиц, переулков, площадей Москвы» (1938 рік), а затим — ряду інших книг, зокрема, того ж Петра Ситіна1, який створив унікальний енциклопедичний путівник по московським вулицям, що вийшов чотирма виданнями (1948, 1952, 1958 роки), а затим і в 2000 році. Ситін писав: «Слово «Арбат» арабське, означає «пригород». Автори узагальнючої праці по топоніміці Москви М. Горбанєвський і Г. Смолицька на початку 80-х років минулого століття підвели підсумок: «Більшість вчених схиляються до того, що в основі топоніма АРБАТ лежить арабське слово

АРБАД — форма множини від РАБАД — із значенням «пригород, передмістя». В кінці 90-х років Михайло Горбанєвський виклав цю точку зору й у підручнику з москвознавства для початкової й середньої школи. Таке трактування все частіше з’являється в довідниках. Скажімо, в довіднику «Имена московских улиц» (1985 рік) читаємо: «Арбат («арбад», «рабад», «рабат») — слово арабського походження, яке означає пригород, передмістя, чим і була ця місцевість в XV столітті, коли «містом» називався лише Кремль». Наприкінці 90-х років минулого століття відомий арбатознавець Сігурд Шмідт явно підтримав цю версію, зауваживши, правда, що «спір про тлумачення назви московської вулиці Арбат не закінчений». Так воно і є. Скажімо, москвознавець і старожил Арбату Дмитро Афанасьєв стверджує, що слово «арбат» у перекладі з древньої тюркської мови означає «вода, що стікає». Така назва, на його думку, цілком підходила до старої арбатської місцевості. Дослідник Володимир Муравйов висловлює припущення, що в давнину на місці нинішнього Арбату жили і справляли молебні чудські2 чаклуни—арбуі (звідси, ніби-то й назва).

Не в наших намірах заглиблюватися в ці гіпотези й дискусії. Скажемо лише, що сучасна все-таки неоднозначна ситуація зеркально відображена в енциклопедії «Москва» (вийшла до 850-ти річчя міста): «Назва, мабуть, від арабського «рабад» (пригород, передмістя)».

Запам’ятаймо також, що під назвою «Арбат» історично розуміється не лише сама сучасна вулиця довжиною близько кілометра, з кінцевими номерами будинків 54 і 57, між Арбатською і Смоленською площами, але значно більша територія з ближніми вулицями й провулками. Поняття «Арбат» значно ширше, ніж лише назва вулиці.

Петро Ситін писав: «В ХІV–ХVІ в.в. «Арбатом» називалася вся місцевість від Кремля до нинішнього Садового кільця, між вулицею Калініна, Арбатом і Єрмолаєвським провулком». В ХVІ столітті «Орбатом» називалася також вулиця Воздвиженка. Хоча в 1658 році цар Олексій Михайлович указом повелів назвати її Смоленською вулицею (по ній, а також по Арбату йшла в ті часи дорога на Смоленськ, а далі — на Європу), в просторіччі, навіть, і в офіційній документації цього вдалося добитися лише через сто з лишнім років, коли Москва була розділена на поліцейські частини й одна з них одержала назву Арбатської.

Взагалі Арбат зберігав та й зберігає відчутну незалежність від офіційного районування і ніби плаваючі обмежувальні лінії своєї території. Він є своєрідним історико-культурним ареалом, який не співпадав і не співпадає з адміністративним поділом. Арбат — це не лише географічне поняття, а й особливий знак історії й культури.

На рубежі ХІХ і ХХ століть кордонами місцевості, яку вважали Арбатом, були, з одного боку, Спиридонівка або навіть Нікітські, а з іншого — Остоженка й перші будинки провулків, що відходили від неї до Москви-ріки. В путівнику «По Москві», що вийшов напередодні Жовтневої революції, писали про «лабіринт чистих, спокійних і звивистих провулків між Арбатом і Пречистенкою». Приблизно від Нікітських і Поварської до Пречистенки, навіть до Остоженки, з мереживом прилягаючих провулків: Плотніков, Староконюшенний, Сєрєбряний, Трубніковський, Карманицький, Спасопєсковський, Сивцев Вражек, Великий і Малий Афанасьєвський, знаменита Собача площадка1... Такі, говорячи словами Андрія Бєлого, «межі арбатського світу», а, за визначенням Бориса Пастернака, «світу Пречистенки й Арбату».

Останній із видатних арбатців Булат Окуджава говорив ще простіше й загальніше: «все це, що примикає до Арбату, і є Арбат...» Саме він на початку минулого століття залишив поетичну дефініцію Арбату, яку не наважуся перекласти:

«...Множество людей... представляют себе не серо-желтый разноэтажный извилистый коридор, лишенный зелени, даже, может быть, раздражающий приезжих отсутствием блеска и гармонии, а все, что вокруг этого коридора и около, связанное меж собой историей, традициями, великими именами, былями и небылицами, что, собственно, и составляет истинную городскую гармонию, ибо у Арбата нет задворок, а есть вообще Арбат — район, страна, живая трепещущая история, наша культура...»

Арбат у контексті історії


Арбат вперше згаданий в древньоруських літописах у зв’язку з великою пожежою, що почалася в арбатській церкві Миколи на Пісках від копійчаної свічки. Раніше була навіть приказка: «Москва від копійчаної свічки згоріла». Вона не забулася з віками. Самуїл Маршак писав:
Поговорки устарелой

Не забыли москвичи:

В старину Москва сгорела

От копейчаной свечи.


Та давня пожежа датується липнем 1493 року. Нічого дивного в такій всемосковській біді не було, місто було суціль дерев’яним, і пожежі в ньому палахкотіли постійно. Скажімо, в 1547 році, знову з Арбату почалася друга велика пожежа, від якої вигоріла майже вся Москва. Можна навести й менше відомий факт, а саме: Арбат був згаданий у літопису значно раніше від загальноприйнятої дати — ще при викладенні подій 1475 року; і знову в зв’язку з пожежою! Було записано, що 27 вересня цього року «в три години ночі погорів зовсім на Орбаті Никифор Басенков». Двір цього наближеного до Государя всія Русі Івана ІІІ Васильовича знаходився напроти Кремля. А запис 1493 року таки перший, бо відноситься безпосередньо до нинішньої географічної території Арбату, тому в 1993 році Арбат святкував своє п’ятсотріччя.

Ми ж для себе відразу відзначимо, що, Арбат, як це часто буває з історичними назвами, насправді існував задовго до першої літописної згадки.

Арбат споконвіку був воєнним і торговим шляхом, в ХV–XVI століттях по ньому йшла Смоленська дорога (спочатку з Новодівочого монастиря по Плющисі, потім із Дорогомілова), жваво розвивалася торгівля Москви зі Смоленськом, особливо після повернення Смоленська Москві в 1522 році. По Арбату було багато дворів, лавок і церков. Вулиця часто бачила російські війська, по ній вони йшли на війну, а поранені — з війни, особливо сильно запам’яталося це в роки Першої світової війни1.

Через Арбат проходили й вороги, які нападали на Москву. На місці нинішньої Арбатської площі, а, значить, і на тому місці, де зараз стоїть будинок № 9, були розбиті війська казанського хана Аулу Мухаммеда, які рвалися до Москви. В 1571 році ці місця топтали кримські татари хана Девлет-Гірея, вони спалили Москву.

В ХVI столітті на Арбаті й на північ від нього були поселені для захисту Москви два стрілецькі полки, а в наступному віці в кінці вулиці на її південній частині був розміщений і третій стрілецький полк.

Збереглося літописне свідчення від 21 травня 1562 року про те, що Грозний ходив з хресним ходом до Борисоглібського храму на Арбатській площі2 і отримував у ньому напутнє благословення перед початком військового походу:


Каталог: wp-content -> uploads -> 2015
2015 -> Зарубіжна література
2015 -> Тест №1 микола вороний. Олександр олесь. Павло тичина. Максим рильський. Богдан ігор антонич. Володимир сосюра
2015 -> Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу
2015 -> Ю. О. Матвієнко, С. В. Матвієнко еміль крепелін. До 160-річчя з дня народження
2015 -> FHI-25.docx [александър абт биография фигурист]
2015 -> Навчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України
2015 -> Програма всеукраїнської наукової конференції " історія степової україни XVII хх століття"


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41

Схожі:

Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconКультурний центр України в Москві москва олма медіа Групп 2008
...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І icon«Майстри й шедеври»
Г. П. Юри видатного діяча українського театрального мистецтва, багаторічного незмінного керівника академічного українського драматичного...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconЕдіт Піаф. Три театри – три історії
На сьогоднішній день у Києві вистави про Едіт Піаф йдуть у кількох театрах. Виокремимо з поміж них постановки Національного академічного...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconОсновні підсумки діяльності державних архівних установ України у 2006 році Зміст
Забезпечення збереженості та державний облік документів Національного архівного фонду
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconКонспект лекцій з дисципліни „Історія театру України для студентів 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності «Актор драматичного театру»
Конспект лекцій з дисципліни „Історія театру України” для студентов 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconПро проведення VІІ всеукраїнського літературно-музичного фестивалю "Розстріляна молодість"
Житомирського академічного українського музично-драматичного театру ім. І. Кочерги буде проведений заключний етап VІІ всеукраїнського...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconЗвіт про виконання плану розвитку архівної справи За 2017 рік
Програми здійснення контролю за наявністю, станом І рухом документів Національного архівного фонду в архівних установах Донецької...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconПрограма творчих конкурсів київського національного університету театру, кіно І телебачення імені І. К. Карпенка-Карого
Київського національного університету театру, кіно І телебачення імені І. К. Карпенка-Карого
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconДержавний архів полтавської області підсумки діяльності архівних установ області
Забезпечення збереженості та державний облік документів національного архівного фонду
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconЗвіт Житомирського інституту культури І мистецтв за 2012-2013 н р
Житомирського обласного центру народної творчості та обласного музично-драматичного театру ім. І. Кочерги, а також шляхом реорганізації...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка