Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І



Сторінка4/41
Дата конвертації03.01.2020
Розмір6,01 Mb.
ТипКнига
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41

Письменники та їх герої на Арбаті
Годі було б і сподіватися розповісти про всіх письменників, життя і творчість яких були пов’язані з Арбатом. Тим більше, згадати всіх їх літературних персонажів. Але дозволю собі торкнутися хоча б деяких особливо цікавих імен.

Арбатський світ пов’язаний з Михайлом Лермонтовим, який в отроцтві й юності жив у районі Поварської, а затим на Малій Молчанівці, 2. Поет згадує Арбат в повісті «Княгиня Ліговська», де розповідається про поїздку молодих людей в Симонов монастир: «Это было весною: уселись в длинные линии, запряженные каждая в 6 лошадей, и тронулись с Арбата веселым караваном». Очевидно, що любов до Арбату нероздільна з любов’ю Лермонтова до Москви:


Москва, Москва!.. Люблю тебя как сын,

Как русский, — сильно, пламенно и нежно!


Не можна не згадати письменника і критика Сергія Аксакова, з яким був знайомий Тарас Шевченко. Однією з перших аксаківських адрес у Москві був Великий Афанасьєвський провулок, 12. Саме сюди влітку 1832 року Михайло Погодін привіз молодого Миколу Гоголя. «Ефект був сильний», — згадував Аксаков. Він повів Гоголя до московської знаменитості, автора «Юрія Милославського» Михайла Загоскіна, який жив у власному будинку в Дєнєжному провулку. У Москві Гоголь познайомився з відомим актором Михайлом Щепкіним, який пристрасно любив Україну, і вченим фольклористом, етнографом, збирачем українських пісень, професором Михайлом Максимовичем.

У 1848–1849 роках Аксаков жив на Сивцевому Вражку, в будинку № 30. Тут бували артист Михайло Щепкін, історик Михайло Погодін, поет Микола Язиков, письменники Олександр Хомяков і Степан Шевирьов. Частим гостем Аксакова був і Гоголь. У щоденнику Лева Толстого від 25 січня 1857 року знаходимо запис: «20, 21, 22, 23, 24, 25 января. Чтение у С.Т. Аксакова. Детство, прелестно» (йшлося про читання Аксаковим своєї книги «Дитячі роки Багрова-внука»). В цьому році Аксаков писав: «С Толстым мы видаемся часто и очень дружески. Я полюбил его от души; кажется, и он нас любит». Довгі роки дружив з Аксаковим Іван Тургенєв, який часто гостював у Сергія Тимофійовича. Скажімо, в 1851 році Тургенєв відвідав Аксакова в Філіпповському провулку (будинок № 9, не зберігся), який іде паралельно Гоголівському бульвару і з’єднує Сивцев Вражек з Малим Афанасьєвським провулком (з 1959 по 1994 роки називався провулком Аксакова). За місяць до смерті Сергія Тимофійовича Тургенєв заїжджав до нього в Малий Кисловський провулок (будинок № 6).

Сам Іван Тургенєв ще з юності добре знав Арбат, одна з квартир, яку знімали в Москві його батьки, знаходилася на Сивцевому Вражку, 24, а інша — на Верхній Кисловці, 5. У 1839–1851 роках Тургенєв часто жив і працював у Москві на Остоженці, 37. Будинок і події, що в ньому відбувалися, описані в повісті «Муму». Власне, з опису дому й починається знаменита повість: «В одной из отдаленных улиц Москвы в сером доме с белыми колоннами, антресолью и покривившимся балконом жила некогда барыня, вдова, окруженная многочисленной дворней».

20 жовтня 1851 року Михайло Щепкін привів Івана Сергійовича до Гоголя, який жив на Нікітському бульварі в будинку Тализіна. З 1860 року, приїжджаючи до Москви, Тургенєв зупинявся у свого друга Івана Маслова, який жив на Гоголівському бульварі, 10. Цей будинок відзначений меморіальною дошкою.

Москва постійно присутня в творах Тургенєва. Часто — саме Арбат. В романі «Напередодні» на Арбаті живе Інсаров: «на заднем дворе безобразного каменного дома, построенного на петербургский манер между Арбатом и Поварской» (так що й у першій половині XIX століття на Арбаті зводилися будинки, які декому не подобалися, принаймні, Тургенєву). Зате власний будинок Анни Василівни Стахової , що стояв біля Пречистенки в провулку вражав: «...С белыми колоннами, белыми лирами и венками над каждым окном, с мезонином, службами, палисадниками, огромным зеленым двором, колодцем во дворе и собачьей конурой возле колодца».

В романі «Дим» сім’я Осініна жила «около Собачьей площадки, в одноэтажном деревянном домике, с полосатым парадным крылечком на улицу, зелеными львами на воротах и прочими дворянскими затеями». Неподалік від будинку Осініних письменник «поселив» і Литвинова. У церкві Вознесіння на Арбаті в часи Катерини II відбулося весілля Маланьї Петрівни — першої московської красуні («Старі портрети»). В дерев’яному будинку жив викладач Ратч («Нещасна»): «с большим двором и садом в Кривом переулке возле Пречистенского бульвара». На Старому Конюшенному у Тургенєва проживав московський відставний генерал із «Дворянського гнізда». У «Рудіні» в образі Покорського зображений Станкевич: у Великому Афанасьєвському провулку збиралися його друзі, зокрема, Бєлінський, Бакунін, К. Аксаков.

Ностальгія за Старим Арбатом
В радянські часи високе слово про Старий Арбат, мабуть найперший, написав видатний арбатець, голова Московського відділення Всеросійської спілки письменників Борис Зайцев1, який емігрував із Радянської Росії у 1922 році (жив спочатку в Спасопєсковському провулку, будинок № 3, а потім — у Кривоарбатському, будинок № 4)2. Його пронизливий нарис «Вулиця Св. Миколая» (1921 рік) вражає не лише глибоким і тонким аналізом глобальних історичних подій, але й поетично-точними подробицями арбатської повсякденності.

«А когда апрель настанет, то растают почки в многочисленных садах вокруг Арбата, и зеленое благословение выльется душистым, милым оперением. В старых тополях грачи вьют гнезда. Голубым оком глянет весна, заблестит в крыльях пролеток, в лакированных штиблетах и в зеркальных окнах, и в глазах веселых и воздушных. Мягко треплет ветерком локоны девушек, бороды мужчин; смеется и перебегает по Арбату в блеске луж, в криках мальчишек, предлагающих фиалки.

Лето насыщает Арбат зноем и оцепенением. Маркизы магазинов никнут под огнем небесным. Налетает пыль — тучкой азиатской. И к вечеру Арбат замучен. Млеют служащие в магазинах; барышни обрадовались блузочкам своим легчайшим. Но нет поэтов — ни златоволосого, бегущего Арбатом слева, ни бирюзоглазого — Арбатом справа. Улетели, как и их друзья, как и те жители, что занимают целые квартиры в домах с лифтами — кто на море, кто в деревню, кто на дачу. Врачи и адвокаты сладкогласные умчались за границу. «Ах, Карлсбад! Нет, Киссинген! Ну разве можно же сравнить!» И многих обитателей Арбата поразносят и международные вагоны по углам богатой, сытой и самодовольно крепкой бабушки Европы. Сапожники же, медники и парикмахеры, кондуктора трамваев, булочники, мясники и бакалейщики сидят все лето, душное ль, дождливое ль, все на своих насестах, не подозревая о Карлсбадах и об ожиреньях сердца1...

Гудят колокола, поют хоры, гремит трамвай, звенит румын в летнем зале «Праги» пышноволосой. Солнце восходит, солнце заходит, звезды вонзаются и над Арбатом таинственный свой путь ведут. И жизнь прядет, и все как будто чинно, все так крепко и серьезно, и зажиточно, благонамеренно. Строят дома — сотни квартир с газом и электричеством; новые магазины — роскошь новая; новые мостовые, новый, нерусский шик города. Льют свежий асфальт и белят стены, и возятся, и пьют, и накопляют, ходят в церковь и венчаются, и любятся, и умирают между трех обличий одного святителя — Николы Плотника, Николы на Песках и Николая Чудотворца. Зима, весна и лето, осень, хлад и жар, и мленье, и закаты — все себе равно или кажется таким».

Як не згадати, що з Арбатом пов’язані герої «Дванадцяти стільців» Іллі Ільфа і Євгенія Петрова. Саме в «Прагу» повів свою пасію Іпполіт Вороб’янинов. Отримавши від неї відсіч, він поплівся по Арбату на Смоленський базар, де купив у бабусі бублики й довго розкидав їх, подібно до сіяча... В Сивцевому Вражку, де знаходився «рожевий будиночок з мезоніном» (точна деталь!) в гуртожитку студентів-хіміків поселилися Бендер і той же Вороб’янинов. Ці місця були добре знайомі авторам «Дванадцяти стільців». Ільф жив недалеко в Саймоновському провулку, а квартира Петрова в Кропоткінському провулку на Пречистенці описана в «Золотому теляті».

Героїня Олексія Толстого з «Ходіння по муках» Катя Рощина повернулася в Москву в 1919 році й поспішила в Староконюшенний провулок: «...На когда-то многолюдном Арбате — ни трамваев, ни извозчиков, лишь редкий прохожий, повесив голову, переходил ржавые рельсы».

На Арбаті, в будинку Гаркаві — «на углу Сивцева и другого переулка» — (№ 38 у Сивцевому Вражку і № 19 у Плотніковому провулку) Борис Пастернак поселив сім’ю Громеко з «Доктора Жіваго» (цей будинок знесений в 1995 році). Пастернак написав слова, які повною мірою можна віднести до Арбату: «...Мне посчастливилось узнать, что можно день за днем ходить на свиданья с куском застроенного пространства, как с живой личностью».

Не можна не сказати про те, що ностальгія за Арбатом — щасливою вулицею (Бунін) — назавжди залишилися у письменників-емігрантів, які були з ним зв’язані. Той же Зайцев писав: «Образ юности отошедшей, жизни шумной и вольной, ласковой сутолоки, любви, надежд, успехов и меланхолий, веселья и стремления — это ты Арбат». Письменник і в еміграції трепетно зберігав у душі дорогий йому образ Арбату. Характерно, що перший зарубіжний збірник оповіданнь Зайцев назвав «Вулиця Св. Миколая», включивши до нього цитований нами нарис. А в нарисі «Прощання з Москвою», написаному в еміграції, признався: «Вспоминая московскую свою жизнь, видишь, что и началась она, и окончилась близ Арбата... Вижу его теперь, через много лет, взором неравнодушным...» Зустрічі з давніми знайомими за кордоном негайно викликали у Зайцева спогади про Арбат. Наприкінці 40-х років в Італії він зустрівся з Вячеславом Івановим: «Да, он изменился, конечно, оба мы не такие, как были некогда на Арбате...» Ще, згадуючи про випадкову зустріч із Бердяєвим у Кламарі під Парижом, написав: «Увидел нас, как-то прояснел, нечто давнее, от хороших времен Сивцева Вражка... появилось в улыбке».

Цікаво, що Борис Зайцев у еміграції назвав книгу спогадів про дорогих йому людей, передусім арбатців, — «Далеке». У 1962 році він писав: «Так улетело теперь и все то, прошлое, далекое». Так само Іван Бунін написав про Арбат в оповіданні «Далеке». Костянтин Бальмонт, який виїхав з Росії після довгих років життя біля Собачої площадки, намагався в Парижі пов’язати з Арбатом вулицю Пассі, де знаходилася православна церква: «Это парижский Арбат».

Олександр Купрін відкрився:

«Но что же я могу с собою поделать, если прошлое живет во мне со всеми чувствами, звуками, песнями, криками, образами, запахами и вкусами, а теперешняя жизнь тянется передо мною как ежедневная, никогда не переменяемая, надоевшая, истрепленная фильма. И не в прошедшем ли мы живем острее, но глубже, печальнее, но слаще, чем в настоящем?»

На схилі років у Парижі той же Купрін написав такі слова: «И вся эта молчаливая, тупая скорбь в том, что уже не плачешь во сне и не видишь в мечте ни Знаменской площади, ни Арбата, ни Поварской, ни Москвы, ни России...»

Для справжніх арбатців найдорожчі почуття назавжди залишилися в нерозривній послідовності: Арбат — Москва — Росія.

Іван Бунін у «гіркій розлуці» з Москвою часто згадував саме Арбат...


Арбат Івана Буніна
Щодня з вікна службового кабінету я бачу напроти старий будинок № 4, де раніше розміщався готель «Столиця», і згадую Буніна... В еміграції в оповіданні «Муза» (1938 рік) письменник розповів устами свого героя-поміщика з Тамбовської губернії, який брав уроки у відомого московського художника і провів зиму в Москві: «Жил я на Арбате, рядом с рестораном «Прага», в номерах «Столица»... Эта сумрачная «Столица»... В памяти осталось: непрестанно валит за окнами снег, глухо гремят, звонят по Арбату конки...»

Романтична гостя бунінського героя — Муза — жила неподалік, на Пречистенському бульварі. Така подробиця: в березні Муза просить послати коридорного «Столиці»: «купить у Белова яблок ранет тут на Арбате»1. Вона пропонує йому відвідати сусідній ресторан «Прага»2...

І ось немолодий учень відомого художника відчуває себе щасливим і вже як у сні чує одноманітний дзвін арбатських конок, цокання копит...

Герой бунінського «Чистого понеділка» (1944 рік) часто ввечері возив у «Прагу» обідати свою чарівну й загадкову красуню, яка любила хороший одяг, бархат, шовки, дороге хутро, але снідала за тридцять копійок у вегетаріанській їдальні на Арбаті:

«Темнел московский серый зимний день, холодно зажигался газ в фонарях, тепло освещались витрины магазинов — и разгоралась вечерняя, освобождающаяся от дневных дел московская жизнь: гуще и бодрей неслись извозчичьи санки, тяжелей гремели переполненные, ныряющие трамваи, — в сумраке уже видно было, как с шипением сыпались с проводов зеленые звезды, — оживленно спешили по снежным тротуарам мутно чернеющие прохожие...»

У згаданому оповіданні «Далеке» (1922 рік) Бунін залишив опис Арбату початку ХХ століття: «Проходила зима, наступала весна. Неслись, грохотали, звенели конки по Арбату, непрерывно спешили куда-то, навстречу друг другу, люди, трещали извозчичьи пролетки1, кричали разносчики с лотками на головах2, к вечеру в далёком пролёте улицы сияло золотисто-светлое небо заката, музыкально разливался над всеми шумами и звуками басистый звон с шатровой, древней колокольни...»

Через дві сторінки Бунін знову повертається до любимого Арбату з його незабутніми й звичними деталями й звуками повсякденного життя:

«Шли апрельские и майские дни, неслись, звенели конки, непрерывно спешили люди, трещали извозчичьи пролетки3, нежно и грустно (хотя дело шло лишь о спарже), кричали разносчики с лотками на головах, сладко и тепло пахло из кондитерской Скачкова, стояли кадки с лаврами у подъезда «Праги», где хорошие господа уже кушали молодой картофель в сметане, день незаметно клонился к вечеру, и вот уже сияло золотисто-светлое предзакатное небо на западе и музыкально разливался над счастливой, людной улицей басистый звон с шатровой колокольни».

Сто років тому Бунін жив у готелі напроти нинішнього Культурного центру, щодня бачив перед собою будинок № 9, ходив біля нього по щасливій, людній вулиці, а, можливо, й відвідував. У «Празі» він відзначав з товаришами вихід нової книги чи прем’єру нового спектаклю, різдво чи черговий ювілей, чийсь приїзд... Багато чого тоді весело відзначали — життя здавалося щоденним святом. Скільки було випито шампанського з Шаляпіним, Горьким, Тєлешовим, Рахманіновим, Олексієм Толстим... Тут на Арбаті Бунін зустрічався з Левом Толстим. І завжди з Буніним був його брат Юлій, який жив поруч — у Староконюшенному (будинок № 32, не зберігся).

Бунін прекрасно знав арбатське провулоччя, любив особливо весну на Арбаті, виокремлював її початок — березень1:


Здесь, в старых переулках за Арбатом,

Совсем особый город... Вот и март...

Днем — ростепель, капели, греет солнце,

А ночью подморозит, станет чисто,

Светло — и так похоже на Москву,

Старинную, далекую.


Яке тонке, поетичне відчуття богоданості, осібності Арбату, його представницької місії з історичного минулого Москви!

Цитовані вірші були надруковані в 1906 році, коли Іван Олексійович познайомився — саме на Арбаті! — зі своєю майбутньою дружиною Вірою Муромцевою-Буніною, з якою прожив понад сорок шість років. Сталося це на квартирі молодого Бориса Зайцева, який жив тоді в Спасопєсковському провулку. Тут бували Костянтин Бальмонт, Леонід Андрєєв, Максиміліан Волошин, Андрій Бєлий... Через шістдесят років Зайцев описував один із таких візитів: «Ранняя молодость, небольшая квартира в Спасо-Песковском на Арбате. Вечер. Сижу за самоваром один, жена куда-то ушла. В передней звонок. Отворяю, пришел Вячеслав Иванов... Как мило со стороны старшего, уже известного поэта зайти к начинающему писателю...»

Віра Буніна згадувала, що в той листопадовий вечір 1906 року на квартирі у Зайцева читали свої твори Вікентій Вересаєв, Борис Зайцев, Іван Бунін...

«Читав він просто, — згадувала Віра Миколаївна про Буніна, — проте кожний вірш викликав картину». Може тоді були озвучені Буніним і прекрасні рядки про провулки за вулицею Арбат, які й сьогодні викликають поетичну картину «особливого міста»...

У травні 1918 року Бунін назавжди покинув Москву, виїхавши з останньої московської квартири на Поварській, 26, що недалеко від будинку № 9...
Андрій Бєлий: «обхід будинків»
Серед видатних арбатців окремо й особливо хотілося б виділити Бориса Бугаєва (Андрія Бєлого) — відомого письменника, одного з лідерів російського символізму, який народився у 1880 році на Арбаті й прожив тут першу половину життя. Він, зокрема, написав надзвичайно цікаві мемуари, в яких чимало місця займають теплі спогади про Арбат і арбатців1.

Перу Бєлого належить прекрасний нарис «Старий Арбат» у книзі «Початок віку». До цієї блискучої публікації досить часто звертаються арбатознавці, проте, на мій погляд, дивовижні спогади Бєлого варті пильнішої уваги й вдумливішого підходу.

Передусім зазначимо, що саме він увів в обіг поняття «арбатець» і «арбатці». Саме він розглядав Арбат кінця ХІХ — початку ХХ століть не лише як географічний, а й культурно-побутовий простір, зафіксувавши такі терміни: «арбатський світ», «межі арбатського світу», «арбатський район», «побут Арбату». Все це поет сприймав — зверніть увагу! — «разом з будинками і особами» й називав «старим Арбатом».

Який поетичний, говорячи словами самого Бєлого, «обхід будинків» Старого Арбату зробив він. Вчитаємося:

«Помнится прежний Арбат: Арбат прошлого; он от Смоленской аптеки вставал полосой двухэтажных домов, то высоких, то низких; у Денежного — дом Рахманова, белый, балконный, украшенный лепкой карнизов, приподнятый круглым подобием башенки, три этажа.

В нем родился; в нем двадцать шесть лет проживал.

Дома — охровый, карий, оранжево-розовый, палевый, даже кисельный, — цветистая линия вдаль убегающих зданий2, в один, два и три этажа; эта лента домов на закате блистала оконными стеклами...»

Дивовижно точне спостереження. В жодному куточку Москви не бачив я такого прекрасного, полум’яніючого заходу сонця, як на Арбаті.

Коли навесні чи влітку стоїш біля будинку № 9, тобто на самому початку Арбату, в його кінці, в районі будинку № 55, де народився і жив Бєлий, плавиться й тихо догорає сонячний шар, заповнюючи стародавню вулицю божественним світлом...

Арбатський захід сонця нерідко вкраплений у вірші Бєлого поетичними перлинами: «Весною — красные закаты Пылали в красное окно»; «Глаза таращу на закат»; «Глаза вперенные в закат...»

Мабуть, яскравий час, коли сонце стояло на вечірньому прузі, підказав символісту Бєлому наріжну ідею його світогляду: ідею сонця й прозріння в присмерковому догоранні, прихід завтрашньої зорі.
Все небо в рубинах,

шар солнца почил.

Все небо в рубинах

над нами.

На горных вершинах наш Арго,1

наш Арго,

готовясь лететь, золотыми крылами

забил.
Не можу не згадати тут і поетичні рядки Булата Окуджави:


Живописцы, окуните ваши кисти

в суету дворов арбатских и в зарю,

чтобы были ваши кисти словно листья.

Словно листья, словно листья к ноябрю.


Та повернемося до будинку Андрія Бєлого: «Дом каменный, серо-оливковый, с «нашей аптекой, с цветными шарами, зеленым и розовым, принадлежавшими Иогихесу, аптекарю;2 с сыном его я учился; папаша в пенснэ за прилавком пред банками с ядами, медикамент отпуская, стоял; в боке дома — Мозгин, или «Мясоторговля»;3 Мозгин в котелке и в очках, с видом приват-доцента, филолога, гнулся в конторке, а лиловолицые парни в передниках, ухающие по бычиной ноге топорами, средь зайцев и тухлых тетерок — метались...»

В будинку № 55, де зараз відкрита музейна експозиція, часто бували відомі вчені й діячі культури, в тому числі Лев Толстой, які приходили до батька Бєлого — Миколи Бугаєва, професора, декана фізико-математичного факультету Московського університету. У самого Андрія Бєлого часто збиралися поети Костянтин Бальмонт, Валерій Брюсов, композитор Сергій Танєєв... Тут оснувався гурток «Аргонавтів». Олександр Блок прийшов сюди в січні 1904 року з молодою дружиною, про що писав Бєлий: «В морозный пылающий день раздается звонок: меня спрашивают, выхожу я и вижу... — Блоки». Наступного дня його приймали в «Аргонавти», і Блок ще не раз заходив у квартиру Бєлого на Арбаті, 65 (тепер — № 55).

Значною мірою під впливом арбатських вражень Блок написав ось ці рядки:
В кабаках, в переулках, в извивах,

В электрическом сне наяву

Я искал бесконечно красивых

И бессмертно влюбленных в Москву.


Прослідуємо далі за Бєлим:

«Около церкви — Горшков: зеленая торговля1... Горшкова лавочка окнами — в Денежный; тут и дома: Богословского, Берга, Истомина, с древом развесистым, из-за забора склоненным, где дом, «Школа кройки», синявый, которым когда-то патронствовала мадам Янжул; и — церковка, Покрова Левшина: берговский дом после строился: Мирбах, германский посол, в нем убит: мировая история!2

...Напротив Горшкова — наш дом: внизу булочник Бартельс, — не тот, знаменитый3, а Бартельс — «эрзац», отравлялись сластями его производства; поздней уже в окнах открылся «Торгово-промышленный банк»...»

Напротив — дом Старицкого4, двухэтажный, оранжево-розовый, с кремом карнизных бордюров и с колониальным магазином «Выгодчиков» (после «Когтев», а после него — «Шафоростов»)5: чай, сахар, пиленый и колотый, свечи, колбасы, сардины, сыры, мармелад, фрукты, финики, рахат-лукум, семга, прочее — чего изволите-с!»

Інша картинка:

«Дом Нейгардта1, одноэтажный, кисельный; и после — фисташковый; окна зеркальны: барокко; дом в пупринах, три этажа; цвет — крупа «Геркулес»; и — чулочно-вязальное в нем заведение; дом угловой, двухэтажный, кирпичный: здесь жил доктор Добров2; тут сиживал я, разговаривая с Леонидом Андреевым, с Борисом Зайцевым...»

Ще цікавий пасаж:

«До Староносова длился Арбат; от него, что ни есть, — относилось к Москва-реке, к баням семейным, где мылся Танеев, С. И., композитор известнейший; мыться с Плющихи ходили — и Фет и Толстой, на Плющихе живавшие; Писемский, кажется, под боком жил; бани прочно сидели меж Мухиной и Воронухиной горками; с горок тех — первые зори увидел я: у Воронухиной; в Первом Смоленском — живет Вересаев; жил — Батюшков, П. Н., и жили — Кохманские; близ Староносова жили: Нилендер и Лев Кобылинский».

Через пару абзаців знову згадується Староносов:

«И уже — «Староносов» (по черному золото), красный товар: сперва — лавочка, потом лавчища; фасонистый галантерейный товар; Староносов был городовой: стоял годы под нами, в скрещеньи Арбата и Денежного...»

Збереглася фотографія тих часів, на якій добре видно вивіску лавки Староносова (по чорному золото) — кінець Арбату...

«Здесь кончаю обходы домов; знавал все: от Горшкова до Гринблата...» — так писав Андрій Бєлий. Овочева лавка Зіновія Горшкова, як ми вже знаємо, знаходилася на Арбаті, 67, а чоботарська майстерня М. Грінблата — у будинку І. Платонова під № 7, тобто поруч з нашим будинком...

Миколина вулиця
Андрій Бєлий з дитинства залишив у собі неповторний образ Арбату кінця ХІХ століття — самодостатнього, пуповинного, острівного:

«Смутно лишь чуялось — там океан опоясывает, ограничивая «нашу» площадь: Арбат, Поварскую, Собачью площадку, Толстовский, Новинский, Смоленский, Пречистенку3; домики, что над бульваром; и снова: Арбат; круг — смыкался: арбатцы свершали свои путешествия в круге, прогуливаясь на бульваре Пречистенском и возвращаясь Сивцевым Вражком домой: на Арбат»1.

Бєлий тепло писав про арбатські церкви:

«Тут и Троице-Арбатская церковь2, с церковным двором, даже с садиком, вытянутым дорожкою в Денежный; там — и ворота; в воротах — крылатый спаситель; колодезь и домики: домик дьячковский, поповский и дьяконский...»

Він точно й надзвичайно поетично передав, що найулюбленішим святим на Арбаті був Микола: на відносно невеликому вуличному просторі були розміщені Микола на Пісках3, Микола в Плотніках4, Микола Явлений5 і ще кілька церков з іменем святого. Жодна інша московська вулиця не мала стільки храмів, зведених на честь Миколая, Миколи, який вважався покровителем солдат, а ми вже знаємо, що на Арбаті свого часу розташовувалися стрілецькі полки. Тут не можна не згадати ще раз Бориса Зайцева, який раніше від Андрія Бєлого, написав уже згаданий дивовожний нарис «Вулиця Св. Миколая», в якому визначав Арбат, як вулицю, що йде від Миколи Плотніка до Миколи на Пісках і далі до Миколи Явленого: «Средь горечи ее, стонов отчаяния, средь крови, крика, низости, среди порывов, деятельности, силы и ничтожества, среди всех образов и человека и животного — всегда, в субботний день перед вечером, в воскресный — утром, гудят спокойные и важные колокола Троих Никол, вливаясь в сорок сороков церквей Москвы»6.


Каталог: wp-content -> uploads -> 2015
2015 -> Зарубіжна література
2015 -> Тест №1 микола вороний. Олександр олесь. Павло тичина. Максим рильський. Богдан ігор антонич. Володимир сосюра
2015 -> Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу
2015 -> Ю. О. Матвієнко, С. В. Матвієнко еміль крепелін. До 160-річчя з дня народження
2015 -> FHI-25.docx [александър абт биография фигурист]
2015 -> Навчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України
2015 -> Програма всеукраїнської наукової конференції " історія степової україни XVII хх століття"


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41

Схожі:

Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconКультурний центр України в Москві москва олма медіа Групп 2008
...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І icon«Майстри й шедеври»
Г. П. Юри видатного діяча українського театрального мистецтва, багаторічного незмінного керівника академічного українського драматичного...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconЕдіт Піаф. Три театри – три історії
На сьогоднішній день у Києві вистави про Едіт Піаф йдуть у кількох театрах. Виокремимо з поміж них постановки Національного академічного...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconОсновні підсумки діяльності державних архівних установ України у 2006 році Зміст
Забезпечення збереженості та державний облік документів Національного архівного фонду
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconКонспект лекцій з дисципліни „Історія театру України для студентів 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності «Актор драматичного театру»
Конспект лекцій з дисципліни „Історія театру України” для студентов 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconПро проведення VІІ всеукраїнського літературно-музичного фестивалю "Розстріляна молодість"
Житомирського академічного українського музично-драматичного театру ім. І. Кочерги буде проведений заключний етап VІІ всеукраїнського...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconЗвіт про виконання плану розвитку архівної справи За 2017 рік
Програми здійснення контролю за наявністю, станом І рухом документів Національного архівного фонду в архівних установах Донецької...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconПрограма творчих конкурсів київського національного університету театру, кіно І телебачення імені І. К. Карпенка-Карого
Київського національного університету театру, кіно І телебачення імені І. К. Карпенка-Карого
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconДержавний архів полтавської області підсумки діяльності архівних установ області
Забезпечення збереженості та державний облік документів національного архівного фонду
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconЗвіт Житомирського інституту культури І мистецтв за 2012-2013 н р
Житомирського обласного центру народної творчості та обласного музично-драматичного театру ім. І. Кочерги, а також шляхом реорганізації...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка