Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І



Сторінка6/41
Дата конвертації03.01.2020
Розмір6,01 Mb.
ТипКнига
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41

Раніше «громадянин Арбату» — російський інтелігент чуйно прислуховувався до дзвонів храмів: «Интеллигент русский, давняя Голгофа родины, человек невидный и несильный, перекрестит лоб» (Борис Зайцев). Звичайно, духовний вогонь ще довго жеврів у серцях старих інтелігентів—арбатців, але без світильників віри — храмів, як і без інших обов’язкових дореволюційних святинь, вони вже не мали опори й не в силах були врятувати Старий Арбат.

Проте вони ще довго були носіями арбатства. З цього приводу наведу, на мій погляд, дуже цікаві роздуми москвознавця Володимира Муравйова: «И все же в эти годы на Арбате еще сохранялся прежний арбатский дух. Хотя новоселов было гораздо больше, чем старых арбатцев, и эти старые арбатцы были в основном старушки, доживающие свой век в самых маленьких комнатках своих бывших, а ныне коммунальных квартир. Трижды уплотненные и переселенные, они оказывали нравственное, облагораживающее влияние на весь район. Они отличались достоинством, интеллигентностью, тихой незлобивостью, добротой и искренним примирением с тяжкой своей участью. Они являли собою как бы воплощенную совесть в то время, когда наличие совести в человеке правительством преследовалось. Те продавцы из старых приказчиков, что еще оставались в арбатских магазинах, относились к исконным арбатцам с особой предупредительностью, на их просьбу порезать потоньше покупаемые ими пятьдесят граммов любительской резали колбасу на почти прозрачные ломтики... И даже сам Арбат, во внешний вид которого новые обитатели привнесли элемент наглой пошлости, что нашло выражение и в появлении арбатской шпаны, проституток и множестве укрепленных на стенах эмалированных дощечек с адресами врачей: «Венерич. бол.», «Половое бессилие» (кажется, больше нигде в Москве не было такой концентрации врачей этой специальности, как на Арбате)1, так вот, несмотря на все это, когда по улице шла настоящая арбатская жительница, то Арбат, казалось, становился прежним Арбатом — без чопорности приличной улицей».

Відомі арбатознавці вважали, що історичний Арбат зберігався до війни й навіть у перші повоєнні роки. Найпалкіше написав про це Булат Окуджава у вірші «Спогад про день Перемоги»:
Живые бросились к живым, и было правдой это

Любили женщину одну — она звалась Победа.

Казалось всем, что всяк уже на век отгоревал

в те дни, когда в Москве еще Арбат существовал.


Он нашей собственностью был, и мы клялись Арбатом.

Еще не знали, кто кого объявит виноватым.

Как будто нас девятый вал отныне миновал

В те дни, когда в Москве еще Арбат существовал.

Проте, на мою думку, маємо пам’ятати, про який Арбат іде мова. Старий, дореволюційний Арбат — «старий Арбат» в понятті Андрія Бєлого, або, говорячи словами Бориса Зайцева, «дворянсько-літературно-художній» Арбат існував в абсолютно конкретному економічному й духовному ареалі і був населений переважно забезпеченими і багатими людьми і в той же час літературно-артистичною богемою. Цей Арбат був аристократом по духу, крові й плоті. Радянський Арбат не міг бути таким по самій суті нової системи. Сам Булат Окуджава розповідав, що його батьки — комуністи з дореволюційним стажем — приїхали з Кавказу до Москви в 1922 році для навчання в Інституті червоної професури. «Як студенту і партійцю батькові дали дві маленькі кімнати в комуналці на Арбаті»,1 — згадував Булат Шалвович. Одного цього досить, щоб уяснити, що Старий Арбат після революції формувався за зовсім іншими, ніж до неї, критеріями. Радянський інтелігентсько-літературно-богемний Арбат може комусь подобатися більше чи менше від Арбату дореволюційного. Не це важливо, а важливо те, що це був абсолютно інший Арбат.

Старожили Арбату по суті прагнули не повного відновлення дореволюційного Арбату — про це неможливо було й мріяти — а лише про збереження окремих його острівців, окремих проявів з їх чарівною соціально-культурною аурою, а найголовніше — збереження духу «арбатства», в якому ще були дивним чином сплавлені кращі дореволюційні й радянські ментальності, традиції, звичаї, норми поведінки і ін. За свідченням Окуджави, душа Арбату «ось уже кілька століть випромінює невидимі хвилі, що благотворно діють на наше моральне здоров’я, як, втім, діяли й раніше на багатьох прекрасних наших попередників на чолі з Олександром Сергійовичем». По самій своїй суті ностальгія за Старим Арбатом це, — передусім, ностальгія саме за дореволюційним Арбатом. «Нашому поколінню повезло, — писав арбатознавець Ім. Левін, — воно застало майже незачепленим чарівність старого, непередбачуваного «великого Арбату», коли особняки були ще на рівних з будинками «модерн».

Але не слід забувати, що в 1920–1930 роках образ Арбату змінювався в дусі естетики конструктивізму. Силует вулиці був згладжений, чимало будинків надбудували й підвели під єдиний карниз, ряд будівель розібрали. Брати Стенберги розробили уніфіковане покрашення будинків у попелясто-сірій гамі.

До речі, навіть ліквідація значної частини Старого Арбату була передбачена вже в Генеральному плані реконструкції Москви 1935 року. Саме тоді була задумана магістраль, що з’єднувала б центр столиці через Рубльовське шосе з районом урядових і цековських дач. До війни її прокласти не встигли, а у війну й післявоєнний час було не до магістралі.

На Арбаті в 20–30-х роках і навіть пізніше справді зберігалося ще чимало старих особняків. Нагадаю, що в «Майстері і Маргариті» Михайло Булгаков писав стосовно середини 30-х років: «Маргарита Николаевна со своим мужем вдвоем занимали весь верх прекрасного особняка в саду в одном из переулков близ Арбата. Очаровательное место!» Арбат був обителлю для самого Майстра: «нанял у застройщика, в переулке близ Арбата, две комнаты в подвале маленького домика в садике». Коли Майстер зник, Маргарита поїхала шукати його: «откинувшись на удобную, мягкую спинку кресла в троллейбусе, Маргарита Николаевна ехала по Арбату...» Між іншим, знаменитий політ Маргарити в булгаківському романі пролягав над особняками Малого Власьєвського, Сивцевого Вражка, Калошинського, Великого Миколопєсковського провулків, над Театром ім. Євг. Вахтангова:

«Маргарита летела беззвучно, очень медленно и невысоко, примерно на уровне второго этажа. Но и при медленном лете, у самого выхода на ослепительно освещенный Арбат, она немного промахнулась и плечом ударилась о какой-то освещенный диск... «На Арбате надо быть еще поосторожнее, — подумала Маргарита...» Она пересекла Арбат, поднялась повыше, к четвертым этажам, и мимо ослепительно сияющих трубок на угловом здании театра проплыла в узкий переулок с высокими домами».

Вгору Маргарита піднялася біля згаданого вже високого будинку № 35 на розі Калошина провулка і Арбату (Будинок з лицарями), де зараз знаходиться Центральний будинок актора.

Задумливий лицар


Біля цього будинку, збудованого в 1913 році, не можу не зупинитися. В його нішах нагорі, на рівні п’ятого поверху, на особливих балкончиках, стоять дві фігури лицарів. Так ось, Борис Зайцев зробив одного з лицарів символом по-філософськи задумливого Споглядача непростого й неповторного арбатського життя впродовж другого десятиліття ХХ віку, що виявилося переломним для долі Арбату. Звичайно, це той лицар, який повернутий обличчям до самого Арбату, сперся руками на меч, і, схиливши голову, дійсно задумався. Другий лицар, який розміщений у ніші з боку Калошинського провулка і дивиться в бік будинку Культурного центру, має скоріше відсторонений вигляд1.

Ця літературна історія дуже цікава й допоможе нам зрозуміти феномен Старого Арбату та причини його зникнення. Вдумаємося, що писав Зайцев про Росію й Арбат тих передвоєнних часів, коли будинок № 35 був тільки зведений:

«И лик св. Николая в трех церквях все тот же — строгий и покойный лик. И снова строятся дома, фабрики возрастают, везут зерно на вывоз и приходят в порты русские из дальних странствий корабли с товарами: как будто крепнет, богатеет Русь. Как будто процветает и Арбат. Не нынче — завтра весь он будет вымощен гранитом, как в Европе, и кафе его сияют, и огромный дом воздвигнется на углу Калошина, с бронзовым рыцарем в нише. Рыцарь задумчив, задумчив рыцарь...» (виділено мною. — В.М.).

Між іншим, в цих кількох фразах Зайцев зумів описати суть реальної передвоєнної ситуації в Росії, що характеризувалася економічним підйомом, і передати суспільну тривогу, розлиту в повітрі: благоденство завжди чревате тривогою й напастями. Так і дивись, що щастя з нещастям змішаються — нічого не залишиться. Ще в народі кажуть: «Були літа — залишилось одне лихоліття». Арбат особливо болісно відчув це після того, як перемогла Жовтнева революція і все докорінно змінилося:

«И ты увидел наконец, Арбат, опять войну — не детскую, как прежде, не задорно-шуточную2, нет, но настоящую войну, братоубийственную, с треском пулеметов, с завыванием гранат. Туго пришлось тебе, твоим спокойным переулкам, выросшим на барственности, на библиотеках и культурах, на спокойной сытости, изящной жизни... И солидные буржуи, отдуваясь, чистят тротуар.

Профессора семьями тусклыми везут свои пайки в салазках; женщины бредут с мешками за плечами — путешественницы за картофелем, морковью... Люди новой, братской жизни, парами и в одиночку, вереницами, как мизерабли долин адских, бегут на службу, в реквизированные особняки, где среди тьмы бумаг, в стукотне машинок, среди бритосытых лиц начальства в куртках кожаных и френчах будут создавать величие и благоденствие страны. Вперед, вперед! К светлому будущему! Братство народов, равенство, счастье всесветное... Рыцарь задумчивый, задумчивый рыцарь с высот дома в Калошином вниз глядит, на кипение, бедный и горький бег жизни на улице и цепенеет в седой изморози на высоте своей... Люди в ушастых шапках, в солдатских шинелях, в куртках кожаных въезжают и выезжают, из одних домов увозят, а в другие ввозят, вселяют, выселяют, все перерывая, вороша жизнь старую. Туго старой жизни; притаилась в тихих переулках, думает, гадает, выселяется...» (виділено мною. — В.М.).

Написано це в Москві у 1921 році: в кожному слові відчувається живе сприйняття часу з болем за тих арбатців, які втратили все: хто був усім, той став нічим. Зі своєї ніші чутливий лицар напевне бачив і чув щось подібне до того, що читаємо у Блока1:
Ветер хлесткий!

Не отстает и мороз!

И буржуй на перекрестке

В воротник упрятал нос.


А это кто? — Длинные волосы

И говорит вполголоса:

— Предатели!

— Погибла Россия!

Должно быть, писатель —

Вития...


У Зайцева також є рядки про поета золотоволосого2, який разом з усім Старим Арбатом сподівається на крах Радянської влади: «Ну теперь уж близко!» — «Слышали: ведь заговор. Нет-с, когда и среди них пошли раздоры, это агония!»

Але в самого лицаря немає ненависті до простолюдинів — «сірих героїв», які перевернули віками усталене життя не тільки на Арбаті, а й у всій Росії: хто був нічим, той став усім. Врешті-решт, задумливий лицар лише споглядає, він, хоч і ціпеніє, можливо, від жаху, проте не бунтує, він, скоріше, філософ, ніж агітатор.

У той же час калошинський лицар готовий був співчутливо прийняти обнадійливі переміни нового радянського життя, пов’язані з НЕПом:

«Снова стал ты изменяться сам, Арбат. И с удивлением взирает рыцарь в латах, рыцарь задумчивый с высот Калошина, что человек опять закопошился за витринами магазинов и за дверками лавчонок, мастерских; что возится и чинит плотник и стекольщик заменяет пулями пробитый бём1 на новый, и старательно расписывает живописец вывеску над булочной. Вновь толпа нарядней. Вновь стремятся женщины к одеждам, а мужчины — к деньгам» (виділено мною. — В.М.).

Враховуючи те, що НЕП розпочався навесні 1921 року, а ці рядки написані в тому ж році, виходить, що Борис Зайцев чи не перший з письменників оперативно відобразив обнадійливі зміни, зумовлені новою економічною політикою Леніна. Тим більше, він очевидно був першим, хто в двох-трьох словах описав непівські штрихи в обличчі саме Арбату...

Проходячи повз будинок № 35, я піднімаю очі до мовчазного лицаря в ніші, який, здається, все важче спирається на меч — може під тягарем накопичених за дев’ять десятиліть спостережень і роздумів.

Про що філософствує він зараз?

Булат Окуджава: «Арбату більше немає»


Безумовно, що сама стара забудова Арбату ще й у радянські часи довго берегла в собі його неповторну духовну ауру, тим більше, що кілька десятиліть тут жили справжні арбатці, передусім ті, які народилися й проживали на Арбаті з початку XX століття. Цей мікросвіт здатен був певний час якоюсь мірою ізолювати себе, навіть чинити опір навколишньому великому світу, щоб зберегти свою ідентичність.

Проте з часом ситуація змінилася в гірший бік. Ім. Левін вважав, що однією з причин зникнення своєрідного духу «арбатства» була втрата Арбатом корінних жителів.

На самому початку 20-х років Борис Зайцев написав дві фрази про лихоліття революції й громадянської війни на Арбаті, що виявилося не лише констатацією минулого, але й пророцтвом на майбутнє:

«Ты и шумел и веселился, богател и беззаботничал — ты поплатился. По тебе прошли метели страшные, размыли тебя и замертвили, выели все тротуары твои, омрачили, холоду нагнали по домам, тифом, холодом, голодом, казнями пронеслись по жителям твоим и многих разметали вдаль» (виділено мною. — В.М.).

Передусім, інтелектуальний і мистецький цвіт Арбату невдовзі після революції емігрував за кордон. Скажімо, той же Зайцев, В. Іванов, Цвєтаєва, Бальмонт...

Якийсь час залишався Бєлий, він жив на Поварській, малював спіралі й розмірковував про революційне пекло:

— Бачите? Нижня точка спіралі. Це ми з вами зараз. Це нинішній момент революції. Нижче вже не спуститься. Спіраль іде вгору і в ширину, нас виносить вже з пекла на простір...

Бєлий емігрував, а потім повернувся в Росію й бачив, як її виносило на простір-пекло сталінських репресій, розкулачення, концтаборів...

Вижили якраз ті, які емігрували або були вислані на так званому «філософському пароплаві» у 1922 році, скажімо Микола Бердяєв. Борис Зайцев писав: «Осенью 1922 года почти все правление нашего Союза1 выслали за границу... Высланные должны быть... благодарны: это дало им возможность дожить свои жизни в условиях свободы и культуры. — Бердяеву же открыло дорогу к мировой известности».

Філософ Іван Ільїн писав в еміграції: «Мы, русские, мы, белые, все мы, вынужденно оторвавшиеся от нашей родной земли, — мы не оторвались от нашей Родины и, слава Богу, никогда не сможем оторваться от нее. Всмотритесь и вслушайтесь в «пустоту» нашей тоски и в «темноту» нашей скорби: ведь мы сами живые куски нашей России; ведь это ее кровь тоскует в нас и скорбит; ведь это ее дух молится в нас и поет, и думает, и мечтает о возрождении, и ненавидит ее врагов».

Анна Ахматова в Радянській Росії вистраждала геніальні рядки:
Нет, и не под чуждым небосводом,

И не под защитой чуждых крыл —

Я была тогда с моим народом,

Там, где мой народ, к несчастью, был.


Арбатці не розірвали з Росією в еміграції, вони залишилися з нею навіть на сталінській пласі.

Зібравши під свої дахи вершки московської інтелігенції, Арбат став однією з перших і тяжких жертв сталінщини: хто не був страчений, той був засланий. Про це, зокрема, розповідається в знаменитому романі Анатолія Рибакова «Діти Арбату». Аналізуючи творчість Рибакова, Лев Аннінський писав, що письменник досліджував психологічний експеримент світового значення: спробу створити нову людину, створити «з нічого», з ідеї як такої, ствердити цю людину на новій землі, де все старе повністю розруйноване, зтерте з обличчя й пам’яті. Саме Арбат став унікальним полем для подібного експерименту; Арбат, який був уособленням старого, але втратив у 30-х роках чарівність старини і набув абсолютно нову ідеологічну вагу. Діти Арбату власне й не були позбавлені минулого, вони його загубили за непотрібністю. Минуле — ніщо, майбутнє — все. Діти Арбату — перша поросль нового суспільства і перший його людський результат. Рибаков повернув поняття «Арбат» новою гранню, він відкрив новий психологічний образ, дав радянським арбатцям нову художню прописку, дав ім’я: «Діти Арбату», і під цим іменем вони живуть в літературі.

Анатолій Рибаков яскраво показав і той страх, який зкував суспільство, найкращих і найчесніших людей, які зломилися від страху, стали безсильними. Він так і назвав одну із своїх книг — «Страх». Саме атмосфера тотального страху відрізняла передвоєнний Арбат від Арбату дореволюційного.

Чимало арбатців не повернулися з Великої Вітчизняної війни. І ще: «Масове розселення комуналок, що відбулося після війни, завершило розпад. До того ж чимало будинків із жилих перейшли в розряд «контор». «Винищення Арбату, — говорив Окуджава, — йшло кілька десятиліть: зникли спочатку окремі люди — так звані тріски, що летять при рубці лісу; потім вийшло унікальне повітря Арбату; ...потім дійшли руки до матеріальної оболонки, зовнішнього вигляду...»

Зникнення більшості затишних особнячків, відхід в інший світ корінних арбатців, заселення Арбату новою елітою, байдужою до нього й чужою йому за духом, безумовно пришвидшило кінець Арбату, який ще Андрій Бєлий назвав «старим Арбатом». Проте, повторюю, цей Арбат був приречений з 1917 року, бо сама радянська система відторгла його аристократично-богемну ментальність, внутрішню свободу, пріоритетність особистості. Вони були протилежними, несумісними на генному рівні й Арбат справді поплатився за це.

Ім. Левін писав, що кремлівські начальники методично знищували заповідний центр, зводячи для себе в старих, тихих провулках комфортабельне житло, елітні готелі й поліклініки: «Із дворянсько-інтелігентського гнізда Арбат на очах пертворювався в фешенебельну партократичну спальню».

Нещадний удар по Старому Арбату був нанесений тоді, коли на початку 60-х років минулого століття на місці провулоччя проклали стандартний широкий Новоарбатський проспект, який у грудні 1963 року разом з приєднаною до нього вулицею Калініна, був перейменований в проспект Калініна. Магістраль від Кремля до заміських резиденцій партійної і державної верхівки була прорубана через арбатську заповідну місцевість при Микиті Хрущові. Кажуть, що він, відвідавши Кубу, захопився тамошніми хмарочосами американського побудування і велів завести в Москві щось подібне. Настанова була блискуче виконана: знищили не лише старі будинки й садочки, що ще залишалися, але й осібність арбатського укладу, образу життя. Це привело до цілковитої втрати характерних для арбатців образу життя, тобто, унікальної арбатської ментальності. Булат Окуждава вважав, що й «у старому плануванні були якісь біологічні закони, тому що Арбат залишався Арбатом до того часу, поки не прорубали проспект. Його прорубали — і Арбат видохся й закис...» (виділено мною. — В.М.).

Є й абсолютно інша, несподівана думка. В одній книжці прочитав: «Можливо, що популярності Арбату ненавмисно посприяв сусідній Новоарбатський проспект: стрімко змівши на своєму шляху кілька старовинних вулиць і провулків, він проліг широкою сучасною магістраллю й тим самим надав ще більшої чарівності та затишку старому Арбату».

Про «затишок» Арбату зараз говорити важко, а чарівність його багато в чому забрана саме тому, що були занадто «стрімко зметені старовинні вулиці й провулки».

В жовтні–листопаді 2002 року у виставковому залі Музею О.С. Пушкіна відбулася виставка фотографій арбатця Олександра Потресова (1902–1972) «Загибель Арбату». Фотомайстер знімав Арбат на початку 60-х років, коли руйнувалося старе провулоччя заради новітнього проспекту. Мені запам’яталися доперебудовні фотографії знаменитої Собачої площадки, що збирала докупи перехрестя Собачого, Кречетниківського, Дурновського, Великого Нікольського й Борисоглібського провулків. Старий фонтан посередині і лавки навколо: холодна пора, але на них сидять тепло вдягнені люди. Відчувається якийсь особливий затишок і патріархальний спокій. Зараз усе це — під Новим Арбатом. Ще фото (1958 рік). Собача площадка. На задньому плані особняк, у якому колись жила мати В.І. Леніна, і його довго не наважувалися зносити. В 1963 році таки наважилися. Фото «Знесення Собачої площадки». Зруйнований будинок, кілька бульдозерів і десяток самосвалів, які вивозять рештки Старого Арбату. Кілька жорстких фотографій про знесення «Будинку композиторів» на Собачій площадці. Фото «Останки «Будинку композиторів»». Фото «Знесення Трубніковського провулку» (зима 1962–1963 років). Розвалини старовинних будинків. Як ми вже зазначали, зараз провулок існує двома окремими частинами, ніби пересікаючи Новий Арбат в районі кінотеатру «Жовтень». Фотографії зафіксували повне знищення Дурновського й Кречетниківського провулків. Розповідали про будівництво Нового Арбату в 1964–1965 роках... Нічні роботи на Арбатській площі, будівництво тонелей, зведення висоток...


Когда кирка, бульдозер и топор

сподобятся к Арбату подобраться

и правнуки забудут слово «двор» —

спаси нас всех и собери, арбатство.


Булат Окуджава назвав людей, які поруйнували Арбат, «окупантами», а себе — «арбатським емігрантом»:
Я выселен с Арбата и прошлого лишен,

И лик мой оккупантам не страшен, а смешон.

Я выдворен, затерян среди чужих судеб,

И горек мне мой сладкий, мой эмигрантский хлеб.


Добре пам’ятаю, що, приїжджаючи з Києва ще студентом в Москву у другій половині 60-х років і не маючи ніякої уяви про Старий Арбат, я прийняв на Новому Арбаті лише дивовижно прекрасну допетровську церкву Сімеона Столпніка, що сиротливо тулилася до висотних новобудов, які спотворили Старий Арбат.

Навесні 1989 року мені запропонували роботу в Москві й відразу видали оглядовий ордер на квартиру в Сивцевому Вражку, 37, на розі з Плотніковим провулком. Якраз напроти — особняк першої половини ХІХ століття, в якому в 1850–1851 роках жив Лев Толстой. Якщо комусь важко повірити в це, то запевняю, що ЦК КПРС, де я почав працювати, тоді ще мав такі фантастичні можливості. Поруч знаходилися особняки й будинки, в яких жили Аксаков, Герцен, Цвєтаєва, Нестеров, Шолохов, Окуджава, інші знаменитості. Я знав про це й прекрасно розумів історичну привабливість місця, де міг жити. Тим більше, що величезна й зручна чотирикімнатна квартира справді вразила мене й дружину. Проте, поблукавши в ближніх провулках, ми... відмовилися від неї. Молодшому сину, який народився в Києві через тиждень після Чорнобильської трагедії, ледь сповнилось три роки, й ми не знайшли поблизу спокійної місцини, де б з ним можна було прогулятися чи розважитися. Старшому йшов п’ятнадцятий рік, і нам не хотілося, щоб він щодня окунався в бульварно-безтурботну атмосферу Старого Арбату, що недавно став пішохідним.

Вийшло так, що, не знаючи толком усього Арбату, я тоді не прийняв його, як місце для постійного життя. Не шкодую про це і зараз. Але водночас дякую долю, що через дванадцять років вона таки надовго поселила мене саме на Арбаті.

Повертаючись до арбатської драми, зауважу, що з його безжалісною «перебудовою» вийшло те, що вийшло. Говорячи поетичними рядками Андрія Вознесенського: «Сердце так же стонет, как от порубленой рощи, от снесенных кварталов и оград. Арбат — это наш Вишневый сад». Печальну ситуацію не врятувало рішення про перетворення Старого Арбату в першу пішоходну зону в Москві. Левін заявив, що це сталося зовсім не в ім’я заслуг Арбату перед вітчизняною культурою: «Все значно простіше і грубіше: коли на Арбатській площі збудували величезних розмірів білокам’яний куб Генерального штабу, виникла потреба забезпечити головне командування широкопрофільними підземними транспортними артеріями. В середині восьмидесятих років Арбат був закритий для всіх видів транспорту й перекопаний... Щоб убезпечити підземний Арбат від зовнішнього, і було вирішено зняти з вулиці всякий транспортний рух. Отже, як би по волі маршалів виникла пішохідна зона для рядових москвичів».

Цей Арбат арбатці не прийняли. Булат Окуджава ще у 1988 році заявив, що він перестав ходити на Арбат «після реалізації проекту перетворенння Арбату в пішохідну зону, після всього цього декорування, «офонарювання»... Справжній арбатець зізнався, що... боявся контактувати з таким Арбатом.

«Арбату нема — і більше не буде», — сказав тоді Булат Шалвович.

Через майже десять років його знову запитали чи часто він буває на Арбаті, і поет відповів:

— Ні. У мене є рядки: «Арбата больше нет, растаял, словно свеченька, весь вытек, словно реченька...» Зник колорит, неповторний дух. Ця вулиця й тепер, мабуть, по-своєму гарна, але в ній немає нічого спільного з тим Арбатом...


Каталог: wp-content -> uploads -> 2015
2015 -> Зарубіжна література
2015 -> Тест №1 микола вороний. Олександр олесь. Павло тичина. Максим рильський. Богдан ігор антонич. Володимир сосюра
2015 -> Озповідає про своє життя Рим 1996 Генеральний Дім Дочок Милосердя Каносіянок Via Stazione Ottavia, 70 00135 Roma Назва оригіналу
2015 -> Ю. О. Матвієнко, С. В. Матвієнко еміль крепелін. До 160-річчя з дня народження
2015 -> FHI-25.docx [александър абт биография фигурист]
2015 -> Навчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України
2015 -> Програма всеукраїнської наукової конференції " історія степової україни XVII хх століття"


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   41

Схожі:

Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconКультурний центр України в Москві москва олма медіа Групп 2008
...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І icon«Майстри й шедеври»
Г. П. Юри видатного діяча українського театрального мистецтва, багаторічного незмінного керівника академічного українського драматичного...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconЕдіт Піаф. Три театри – три історії
На сьогоднішній день у Києві вистави про Едіт Піаф йдуть у кількох театрах. Виокремимо з поміж них постановки Національного академічного...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconОсновні підсумки діяльності державних архівних установ України у 2006 році Зміст
Забезпечення збереженості та державний облік документів Національного архівного фонду
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconКонспект лекцій з дисципліни „Історія театру України для студентів 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності «Актор драматичного театру»
Конспект лекцій з дисципліни „Історія театру України” для студентов 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconПро проведення VІІ всеукраїнського літературно-музичного фестивалю "Розстріляна молодість"
Житомирського академічного українського музично-драматичного театру ім. І. Кочерги буде проведений заключний етап VІІ всеукраїнського...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconЗвіт про виконання плану розвитку архівної справи За 2017 рік
Програми здійснення контролю за наявністю, станом І рухом документів Національного архівного фонду в архівних установах Донецької...
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconПрограма творчих конкурсів київського національного університету театру, кіно І телебачення імені І. К. Карпенка-Карого
Київського національного університету театру, кіно І телебачення імені І. К. Карпенка-Карого
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconДержавний архів полтавської області підсумки діяльності архівних установ області
Забезпечення збереженості та державний облік документів національного архівного фонду
Книга ілюстрована копіями деяких архівних документів, які публікуються вперше, старовинними фотографіями й поштовими листівками, а також світлинами актриси Національного академічного драматичного театру імені І iconЗвіт Житомирського інституту культури І мистецтв за 2012-2013 н р
Житомирського обласного центру народної творчості та обласного музично-драматичного театру ім. І. Кочерги, а також шляхом реорганізації...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка